Планування і забудова сільських поселень ДБН Б.2.4-1-94

8.20. Каналізуванню підлягають усі об'єкти, що забезпечені внутрішнім водопроводом. Норми водовідведення побутових стічних вод сельбищної зони повинні відповідати прийнятим нормам водоспоживання (див. табл. 8.1). Норми відведення промислових стічних вод сільськогосподарських об'єктів треба приймати на підставі технологічних даних.

8.21. В сільських населених пунктах для окремих об'єктів і садибних житлових будинків рекомендується приймати локальні системи з очисними спорудами малої каналізації; каналізуванню в першу чергу підлягають громадські будівлі, житлові будинки висотою два і більше поверхи, а також підприємства для переробки сільськогосподарських продуктів (при відповідному обґрунтуванні та розрахунках).

8.22. Схеми каналізації повинні розроблятися одночасно зі схемами водопостачання. При цьому необхідно розглянути можливість використання очищених стічних вод для промислового водопостачання та зрошення.

8.23. Можливість спільного відведення та очистки побутових та промислових стічних вод повинна визначатися в залежності від складу цих вод з урахуванням техніко-економічних показників та санітарно-гігієнічних вимог.

8.24. Поверхневі води (дощові, талі та поливально-мийні) з сельбищної території відводяться за межі населеного пункту і підлягають обов'язковому очищенню на спорудах типу біоплато, а потім скидаються в водоймища, балки та яри. Поверхневі води тваринницьких підприємств повинні направлятися по відкритій системі водостоків в локальні сховища - збірники та після відповідної обробки використовуватися для зрошення сільськогосподарських культур.

8.25. Скидання поверхневих вод, методи та ступінь їх очищення визначаються розрахунком у відповідності з вимогами Правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами та погоджуються з органами санітарно-епідеміологічної служби, охорони рибних запасів та органами по регулюванню використовування та охорони вод.

8.26. Трасування каналізаційних мереж треба здійснювати з урахуванням рельєфу місцевості, можливого найбільшого охоплення каналізованої території самопливними лініями при найменших глибинах закладання та нанесення якнайменшого збитку природі.

8.27. При прокладанні заглиблених самотічних каналізаційних мереж (більше 7 м), а також при неможливості подати стічні води на каналізаційні очисні споруди самотічною мережею треба передбачати обладнання каналізаційних насосних станцій.

8.28. При виборі місця розташування очисних споруд каналізації необхідно врахувати такі вимоги:

очисні споруди треба розміщувати з підвітряного боку переважаючого напрямку вітрів теплого періоду року по відношенню до найближчих житлових чи громадських будівель або груп будівель;

стічні води після очистки повинні випускатися нижче за течією річки відносно населеного пункту;

територія, яку займають очисні споруди, не повинна підтоплюватися чи підпадати під береговий розмив.

8.29. Для сільських поселень, як правило, слід передбачати очистку стічних вод на спорудах біологічної очистки у штучних умовах (біологічні фільтри різних типів, аераційні споруди). Аеротенки усіх типів можуть застосовуватися за будь-яких кліматичних, геологічних та гідрогеологічних умов, вони не потребують відводу великих площ землі і стабільно забезпечують високу ефективність очистки. Циркуляційні окислювальні канали застосовуються у районах з розрахунковою температурою не нижче -25 град.C в тих випадках, коли аеротенки застосовувати недоцільно. Площі земельних ділянок очисних споруд каналізації треба приймати при повній біологічній очистці у природних умовах - за розрахунком, а при штучних - за табл. 8.4.

Примітки:

1. Площі земельних ділянок наведені в га.

2. При очистці невеликих обсягів стічних вод доцільно використовувати споруди малої каналізації біологічної очистки (поля підземної фільтрації, піщано-гравійні фільтри та фільтрувальні траншеї, фільтрувальні колодязі та ін.).

8.30. Для децентралізованих (місцевих) систем при витратах стічних вод до 15 куб.м на добу в піщаних і супіщаних ґрунтах і заляганні ґрунтових вод не вище 1,5 м від поверхні землі допускається застосовувати поля підземної фільтрації.

8.31. Для невеликих об'єктів з витратами стічних вод до 1 куб.м на добу в піщаних і супіщаних ґрунтах допускається застосовувати фільтрувальні колодязі. Основа колодязя повинна бути на 1 м вище рівня ґрунтових вод.

8.32. Піщано-гравійні фільтри та фільтрувальні траншеї допускається використовувати для децентралізованих (місцевих) систем при витратах стічних вод до 15 кв.м за добу у водонепроникних і слабофільтрувальних ґрунтах при найвищому рівні ґрунтових вод, розміщеному на 1 м нижче лотка відвідної труби. Для утворення фільтрувального середовища використовується привізний середньо- і крупнозернистий пісок.

При застосуванні будь-якої споруди підземної фільтрації необхідна попередня очистка стічних вод у септиках.

8.33. Санітарно-захисні зони від каналізаційних споруд до межі житлової забудови, ділянок громадських будівель і підприємств харчової промисловості треба визначати з урахуванням їх перспективного розвитку згідно з санітарними нормами.

8.34. Умови спуску очищених стічних вод у водоймища повинні відповідати вимогам "Правил охраны поверхностных вод" (Москва, 1991 г.) і повинні бути погоджені з органами санітарного нагляду та органами охорони навколишнього природного середовища і Держрибнагляду.

8.35. Системи теплопостачання треба проектувати, враховуючи структури паливно-енергетичного балансу регіону та розвитку систем електро- та газопостачання. Теплопостачання сільських населених пунктів може бути централізованим - від селищних опалювальних чи опалювально-виробничих котельних і децентралізованим - від місцевих (вбудованих чи прибудованих) котельних, поквартирних апаратів (котлів) опалення та гарячого водопостачання, від опалювальних чи опалювально-варочних печей.

8.36. При проектуванні централізованого теплопостачання сільського населеного пункту необхідно враховувати можливість і доцільність використання існуючих та проектованих джерел тепла за межами населеного пункту, які належать різним відомствам і підприємствам. Питання про спільне або роздільне теплопостачання сельбищної та виробничої зон вирішується на підставі техніко-економічних розрахунків.

8.37. Витрати тепла для промислових та сільськогосподарських підприємств на опалення, вентиляцію і кондиціонування повітря в житлових і громадських будівлях, а також на централізоване гаряче водопостачання треба приймати у відповідності з розділом СНиП по проектуванню теплових мереж.

Для попередніх розрахунків витрати тепла на опалення та вентиляцію житлових і громадських будинків допускається визначати за паспортами типових проектів, а витрати тепла на виробничі потреби - за проектами підприємств-аналогів або за укрупненими показниками.

8.38. Вода, що подається системами гарячого водопостачання в житлові та громадські будинки і на господарсько-питні потреби виробничих комплексів, за якістю повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая".

Для теплопостачання сельбищної зони треба, як правило, передбачати одну групову котельну. Черговість будівництва котельної залежить від черговості будівництва теплопостачальних об'єктів. Проектування на території сельбищної зони кількох котельних допускається тільки при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні.

8.39. При виборі майданчика для будівництва котельної треба керуватися такими вимогами:

майданчик, як правило, розміщується у центрі теплових навантажень з урахуванням теплових навантажень за чергами будівництва;

майданчик повинен бути вибраний з урахуванням найбільшого наближення до джерел електро- та водопостачання.

8.40. Централізовані котельні, що постачають тепло на об'єкти сельбищної та промислової зон (промислово-опалювальні котельні), можуть об'єднуватися в один комплекс з іншими будівлями та спорудами. Блокування котельних до будівель, споруд та допоміжних будівель промислових підприємств повинно провадитися згідно з вимогами СНиП 11-85-76 "Котельные установки". Блокування централізованих котельних до житлових будівель, будівель дитячих ясел-садків, загальноосвітніх шкіл, лікарень, поліклінік, санаторіїв, закладів відпочинку та дитячих таборів відпочинку не допускається.

8.41. Розміри земельних ділянок для окремо розташованих опалювальних котельних треба приймати за табл. 8.5.

Примітка. Розміри земельних ділянок опалювальних котельних, що забезпечують споживачів гарячою водою з безпосереднім водозабором, а також котельних, доставка пального яким передбачається залізницею, треба збільшити на 20%.

8.42. Склади твердого пального для котельних, розміщених в житловій зоні, доцільно робити закритими, прибудованими до будинку котельної, а в промисловій зоні - відкритими.

8.43. Для захисту повітряного басейну сельбищної зони сільських населених пунктів від шкідливих викидів, що виходять з димовими газами, котельні треба розміщувати з підвітряного боку в зонах з вітрами переважаючого напрямку.

8.44. Заходи щодо захисту атмосферного повітря від шкідливих викидів, розміри санітарно-захисних зон та висоти димових труб(*) визначаються у відповідності з Методикою розрахунку концентрацій розсіювання в атмосфері шкідливих речовин, наявних у викидах промислових підприємств ОНД 86 (1987, "Держкомгідромет") і Санитарными правилами по охране атмосферного воздуха населенных мест, 1989, а також підтверджуються розрахунками по захисту від шуму територій житлової забудови, приміщень житлових та громадських будівель.

8.45. В межах житлової забудови сільських населених пунктів з глиняними, піщаними та іншими щільними ґрунтами, як правило, треба передбачати підземну безканальну прокладку теплових мереж.

8.46. Шлакозоловідвали треба розміщувати на непридатних або малопридатних для інших цілей земельних ділянках поза сельбищною територією, але якомога ближче до майданчика котельної.

Забороняється скидання золи та шлаків у водоймища. Необхідно передбачати заходи, які запобігають їх винесенню у водоймища дощовими або паводковими водами.

8.47. Газопостачання сільських населених пунктів може здійснюватись від централізованих систем - при наявності природного газу або від децентралізованих (місцевих) систем при використанні рідкого газу.

Для сіл, розміщених у зонах впливу великих і значних міст або безпосередньо біля селищ міського типу, питання газопостачання повинні вирішуватися разом з системою газопостачання міст та селищ міського типу.

8.48. У сільських населених пунктах треба передбачати використання природного газу на господарсько-побутові потреби (приготування кормів та підігрів води для тварин в особистих підсобних господарствах); технологічні потреби комунально-побутових підприємств; опалення, вентиляцію, гаряче водопостачання житлових та громадських будівель; опалення, вентиляцію та технологічні процеси сільськогосподарських підприємств.

Примітка. Відстань треба приймати від зовнішніх стін будинку або шафи ГРП, при розміщенні устаткування на відкритому майданчику - від краю устаткування.

8.49. При розробці проектів планування та забудови селищ допускається приймати укрупнені показники споживання газу, куб.м/рік на 1 люд., при теплоті згоряння газу 34 МДж/куб.м / 8000 ккал/куб.м:

при наявності централізованого гарячого водопостачання - 100;

за умови гарячого водопостачання від газових водонагрівачів - 250;

за умови відсутності будь-яких видів гарячого водопостачання - 165.

8.50. Газорозподільні пункти (ГРП), що стоять окремо, можуть розміщуватись в середині житлових кварталів, на територіях сільськогосподарських виробничих комплексів та комунальних установ на відстані, наведеній в табл. 8.6.

8.51. Розміщення газорозподільних пунктів для газопостачання будинків виробничого та комунального призначення допускається у прибудовах до виробничих будівель та будинків комунальних установ. У разі відсутності природного газу з мереж джерелом централізованого газопостачання житлових та громадських будинків можуть бути групові резервуарні установки рідкого газу.

8.52. Групові резервуари установки можуть бути підземними і наземними. У районах з розрахунковою температурою зовнішнього повітря нижче -20 град.C використовуються тільки підземні установки об'ємом 2,5 і 4,94 куб.м. Розміщення резервуарних установок треба передбачати на майданчиках зі зручними під'їздами для великовантажних автомобілів з рідким газом.

Мінімальні відстані від резервуарів групових резервуарних установок до будинків і споруд різноманітного призначення у разі їх газопостачання від цих установок наведені в табл. 8.7.

8.53. Джерелом децентралізованого газопостачання одно- і двоповерхових житлових та громадських будинків малої місткості служать індивідуальні газобалонні установки ємкістю від 27 до 55 л. Розміщення газобалонних установок допускається як усередині, так і ззовні приміщень.

Розміщення балонів усередині приміщень в будинках вище двох поверхів не допускається.

Примітки:

1. Якщо в житловому будинку розміщені установи (підприємства) громадського призначення, відстані слід приймати як до житлового будинку.

2. Відстані між суміжними резервуарними установками слід приймати за поз. 3.

8.54. Забезпечення електроенергією сільських поселень передбачається від мереж районної енергетичної системи з максимальним використанням різноманітних джерел: геліо, геліотермальних, вітрових установок і т.ін.

8.55. Потрібну потужність джерел постачання електроенергією належить визначати:

для виробничих потреб - за проектами аналогічних підприємств або збільшеними показниками;

для господарсько-побутових і комунальних потреб - за даними типових проектів або за збільшеними показниками відповідно до табл. 8.8.

8.56. Електропостачання сільських споживачів повинно здійснюватися загалом повітряними лініями, як правило, на залізобетонних опорах. Допускається застосування дерев'яних опор із залізобетонними приставками (пасинками).

8.57. Лінії електропередач, що входять у загальні енергетичні системи, не допускається розміщувати на території промислових і сільськогосподарських підприємств. Повітряні лінії електропередач напругою 110 кВ та вище слід розташовувати за межами сельбищних територій.

8.58. Кількість, потужність і напруга знижувальних підстанцій, а також їх розташування визначаються згідно з розвитком районної енергосистеми. Розміри земельних ділянок для закритих підстанцій та розподільних пристроїв слід приймати 0,6 га, для відкритих - 0,5-1,5 га при обов'язковому дотриманні санітарних вимог, для пунктів переходу повітряних ліній в кабельні - не більше 0,1 га.

8.59. Трансформаторні підстанції потужністю не більше 2 х 1000 кВА та розподільні пункти напругою до 20 кВ слід зводити закритими і розташовувати їх не ближче 25 м від житлових і громадських будинків, а при відповідних шумозахисних заходах - не ближче 10 м. Не слід розташовувати трансформаторні підстанції в зсувних зонах, зонах затоплення.

8.60. Найменші відстані по горизонталі від високовольтних проводів (ВЛ) до поверхні землі, будинків і споруд належить приймати за табл. 8.9.

8.61. Насамперед освітленням повинні бути забезпечені транзитні дороги, вулиці і території громадських центрів, транспортні вузли, мости, шляхопроводи, залізничні переїзди тощо.

На вулицях і проїздах сільських населених пунктів треба передбачати однобічне розміщення світильників; двостороннє розміщення світильників допускається на бульварах.

8.62. Мережа ліній і каналів зв'язку в сільській місцевості утворюється з урахуванням їх включення до єдиної автоматизованої системи зв'язку України.

В сільській місцевості утворюються мережі:

спільного користування - телефонного зв'язку (СТЗ);

факсимільного зв'язку;

подання програм мовлення;

внутрішньовиробничі - телефонного зв'язку сільськогосподарських підприємств, диспетчерського зв'язку, передання інформації технологічного характеру.

Упорядження телефонного зв'язку повинно забезпечувати з'єднання між будь-якими абонентами у межах сільського адміністративного району з забезпеченням виходу у мережі міжміського і міжнародного зв'язку.

8.63. Телефонізація сільських поселень і сільськогосподарських виробничих комплексів здійснюється на міжосельній основі, в межах сільського адміністративного району. У районному центрі створюється центральна телефонна станція, до якої включаються сполучні лінії вузлових або кінцевих станцій, які розміщуються в центрах первинних систем розселення, центральних селах сільських Рад.

Мережа внутрішньовиробничого телефонного зв'язку сільгосппідприємств суміщається з телефонною мережею спільного користування у межах сільських (селищних) Рад на основі спільної автоматичної телефонної станції (АТС) і лінійних споруд.

8.64. Ємкість автоматичних телефонних станцій визначається за спеціальним завданням з урахуванням обслуговування виробничих об'єктів, культурно-побутових установ і населення. Вона повинна забезпечувати:

потреби житлового сектору із розрахунку один телефон на одну сім'ю;

потребу народногосподарського сектору із розрахунку 20-25% від кількості сімей.

8.65. Автоматичні телефонні станції, як правило, розміщуються у будівлях місцевих органів управління у складі вузлів зв'язку чи окремих будівлях. Розміри приміщень АТС для попереднього розрахунку повинні бути не менше наведених в табл. 8.10.

8.66. По радіотрансляційній мережі в сільській місцевості передаються центральні, державні, обласні і районні радіомовні програми, а також термінова інформація і команди дистанційного управління станціями радіотрансляційних вузлів.

8.67. Радіофікуються всі сільські населені пункти незалежно від кількості їх жителів. Радіофікація здійснюється від районних радіотрансляційних вузлів з встановленням радіоточок на всіх виробничих, в адміністративних, культурно-побутових установах, житлових кварталах та в окремих житлових будинках.

8.68. Радіотрансляційні мережі передбачаються повітряні або кабельні. Проводи радіотрансляційних ліній допускається підвішувати на опорах низьковольтних електромереж з напругою до 380 В.

Для упередження місцевого радіомовлення при місцевих органах управління, в будинках культури обладнуються місцеві радіовузли. Потужність радіовузла визначається із розрахунку 90-100 Вт на 1000 жителів.

8.69. Майданчики для радіотелевізійних станцій повинні обиратися таким чином, щоб напруга поля, яка створюватиметься ними на території населених пунктів, не перебільшувала допустимого рівня напруги поля для населення у відповідності з санітарними вимогами.

8.70. Розміщення підприємств, будівель і споруд зв'язку, радіомовлення і телебачення, пожежної і охоронної сигналізації, диспетчеризації систем інженерного обладнання належить здійснювати згідно з вимогами відповідних нормативних документів.

8.71. Інженерні мережі сільських населених пунктів проектуються як комплексна система, що з'єднує всі надземні, наземні та підземні інженерні комунікації з урахуванням їх розвитку на розрахунковий період. Інженерні мережі треба прокладати переважно по вулицях та дорогах, для чого у поперечних профілях вулиць та доріг передбачаються відповідні місця: на смузі між червоною лінією та лінією забудови - кабельні мережі (силові, зв'язку, сигналізації та диспетчеризації); під тротуарами - теплові мережі; на розподільних смугах - водопровід, газопровід та господарсько-побутова каналізація.

Прокладка підземних інженерних мереж повинна бути, як правило, суміщеною у загальних траншеях.

8.72. Розміщення підземних мереж по відношенню до будинків, споруд, зелених насаджень, їх взаємне розміщення повинні виключати можливість підмиву основ фундаментів будинків та споруд, пошкодження близько розміщених мереж та зелених насаджень, а також забезпечити можливість ремонту мереж без ускладнень для руху транспорту.

8.73. Мінімальні відстані в плані від інженерних підземних мереж до будинків, споруд та зелених насаджень наведені в табл. 8.11, мінімальні відстані між підземними інженерними мережами - в табл. 8.12.

8.74. У зрошувальних районах з неосідаючими ґрунтами відстань від підземних інженерних мереж до зрошувальних каналів треба приймати (від бровки каналів) не менше:

від газопроводів низького та середнього тиску, а також від водопроводів, каналізації, водостоків та трубопроводів горючої рідини - 1 м;

від газопроводів високого тиску до 6 кгс/кв.м, теплопроводів, господарсько-побутової та дощової каналізації - 2 м;

від силових кабелів та кабелів зв'язку - 1,5 м;

від зрошувальних каналів вуличної мережі до фундаментів будинків і споруд - 5 м.

8.75. Відстань від осі підземних і наземних (в насипу) магістральних трубопроводів до населених пунктів, окремих сільськогосподарських підприємств, будинків і споруд слід приймати залежно від класу та діаметра трубопроводу, але не менше значень, наведених в табл. 8.13.

8.76. Відстані від компресорних станцій (КС), газорозподільних станцій (ГРС), газо-, нафто- і конденсатопроводів до населених пунктів, промислових підприємств, будинків і споруд слід приймати залежно від класу та діаметра газопроводу та необхідності забезпечення їх безпеки, але не більше значень, наведених в табл. 8.14.

Примітки:

1. Допускається передбачати прокладку підземних інженерних мереж в межах фундаментів опор та естакад трубопроводів, контактної мережі за умови виконання заходів, які виключають можливість пошкодження мереж у випадку осідання фундаментів, а також пошкодження фундаментів у разі аварій на цих мережах. У разі розміщення інженерних мереж, які підлягають прокладці із застосуванням будівельного водопониження, відстань від них до будинків та споруд належить встановлювати з урахуванням зони можливого порушення міцності ґрунтів.

2. Відстані від теплових мереж у разі безканальної прокладки до будинків та споруд належить приймати як до водопроводу.

3. Відстань від теплових мереж відкритих систем водопостачання та мереж гарячого водопостачання при безканальній прокладці слід приймати:

до кладовищ, звалищ, могильників для худоби - 10 м (при наявності на глибині укладання трубопроводів водонасичених ґрунтів з рухом ґрунтового потоку у бік трубопроводів відстань повинна збільшуватися до 30 м);

до вигрібних та помийних ям - 7 м (те ж - до 20 м).

4. Відстань від силових кабелів напругою 110-120 кВ до фундаментів огорож підприємств, естакад, опор контактної мережі, ліній зв'язку належить приймати 1,5 м.