Технічні правила ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України

Фактичні строки ліквідації зимової слизькості уточнюються та визначаються індивідуально для кожного низового підрозділу з експлуатації доріг з урахуванням технічних параметрів ділянок, що обслуговуються, їх протяжності, розміщення без протиожеледних матеріалів, механізмів, що використовуються, заданого рівня забезпечення безпеки руху та погодно-кліматичних умов.

5.5.14. Усунення зимової слизькості здійснюється з моменту виявлення до повної ліквідації.

6.1. Середній ремонт.

6.1.1. Середній ремонт земляного полотна і водовідводу проводять із метою відновлення проектних експлуатаційних характеристик і доведення їх до відповідності вимогам автомобільного руху і місцевих кліматичних і гідрологічних умов.

6.1.2. При виконанні робіт по середньому ремонту проводять суцільну прочистку водовідвідних і нагірних канав, швидкотоків і перепадів, придаючи дну поздовжній ухил не менш як 10%. Найретельніша увага приділяється низовим ділянкам, що найбільше замулюються, ділянкам, де водовідвід ускладнений, а резерви, які виконують роль випарюючих басейнів, заболочуються. У цих випадках інколи доцільно частково перебудувати насип, використовуючи у верхній його частині дренуючі грунти, які не дуже знижують свої фізико-механічні якості при зволоженні, підняти висотні позначки, забезпечуючи неможливість перезволоження грунтів стоячими водами.

6.1.3. Ділянки водовідвідних канав, швидкотоків і перепадів, які найчастіше розмиваються поверхневими водами, укріплюють бруківкою, бетонними плитами, нетканими синтетичними матеріалами, щебенем, просоченим цементним розчином, дерновими килимами та іншими засобами. Укріплення проводять з урахуванням швидкості течії води, місцевих кліматичних умов і ступеня можливого розмиття грунтів. Для укріплення водовідвідних канав можливе застосування грунтових сумішей, виготовлених із використанням органічних, неорганічних і полімерних в'яжучих. Роботи з укріплення, вибір матеріалів і механізмів повинні проводитись за спеціальними розрахунками. Укоси водовідвідних споруд треба укріплювати на 10-15 см вище максимального рівня води за весняної повені. Для укріплення надводної частини застосовують сіяння трав або обдерновування.

6.1.4. Обдерновування укосів земляного полотна і водовідвідних канав повинно проводитись у вегетаційний період (до 1 жовтня).

Смуги дерну завширшки менш ніж 1 метр повинні врізатися в укіс, а більш широкі смуги вкладаються на спланований укіс і кріпляться до нього кілочками завдовжки 0,2 м та більш (не менше 8 кілочків на 1 кв. м). Насіння травосумішей повинно висіватись при товщині шару гумусового грунту не менш 3 см.

6.1.5. Разом із ремонтом відкритої водовідвідної системи прочищають і ремонтують підземні водостоки, дренажні вирви і прорізи.

6.1.6. Узбіччя грунтового насипу повинні мати рівну поверхню з поперечним ухилом у бік краю насипу 40-60%о при зміцненні висівом трав і 50-60%о при зміцненні гравієм, щебенем, шлаком і іншими місцевими матеріалами. Поверхня узбіччя грунтового насипу повинна плавно переходити до проїзної частини дороги.

6.1.7. Ремонт незміцнених узбіч складається з їх планування, підсипки і ущільнення. Зрізку виконують до рівня покриття з плануванням і додержуванням заданого ухилу. Якщо на узбіччях є вода, яка накопичилась у нерівностях, то до початку ремонтних робіт її треба спустити і видалити мул. Для підсипки використовують грунт, аналогічний грунту насипу.

6.1.8. Для зміцненя узбіч треба широко застосовувати місцеві дорожньо-будівельні матеріали. Конструкція зміцнення узбіч вибирається на основі розроблених типових альбомів з урахуванням використання місцевих матеріалів.

6.1.9. Технологічний процес виконання робіт із зміцнення узбіч складається з влаштування корита, основи і покриття. Корито вздовж краю проїзної частини влаштовують шляхом виборки грунту смугою, яка дорівнює ширині зміцнення, глибиною 0,3-0,5 м з відвісними стінками. Роботи проводяться почергово з кожного боку проїзної частини, щоб рух на дорозі не припинявся, у тій самій технологічній послідовності, що при розширенні дорожнього одягу. Частину узбіччя, що залишилася незміцненою на дорогах I-III категорій, а також грунтові узбіччя на дорогах IV-V категорії зміцнюють за допомогою засіву насінням травосумішей.

6.2. Капітальний ремонт.

6.2.1. Капітальний ремонт грунтового насипу виконують для приведення техніко-експлуатаційних показників у відповідність з вимогами автомобільного руху і природно-кліматичних умов.

6.2.2. При розширенні земляного полотна перевага надається односторонньому, і в окремих випадках, при техніко-економічному обгрунтуванні, застосовується двостороннє розширення. Необхідно враховувати, що при використанні старого земляного полотна як при односторонньому, так і при двосторонньому розширенні макронеоднорідність нового насипу суттєво зростає. Для забезпечення необхідної стійкості і працездатності нового спорудженого земляного полотна необхідно старе земляне полотно до 1 м повністю розібрати чи розпушити вглиб не менш як на 0,5 м. Тверді вкраплення після зруйнування старого дорожнього покриття використовувати у земляному полотні не рекомендовано, тому що у цьому випадку значно зростає показник макронеоднорідності, який знижує характеристики спорудженого насипу на 20-40%. Використання хоч би частково старого насипу знижує розрахункові показники нового насипу на 20-25% у зв'язку з його підвищенною макронеоднорідністю.

6.2.3. При розширенні земляного полотна необхідно використовувати однорідні грунти і споруджений насип по висоті не повинен бути менше одного метра.

6.2.4. Роботи по розширенню виконують за технологічними схемами, які розробляються для кожного конкретного випадку з урахуванням місцевих умов.

6.2.5. При піднятті висотних позначок земляного полотна із збереженням чи збільшенням ухилу укосів, одночасно розширюють їх підошви. У цих випадках із ділянок бічних резервів, що підлягають засипці, з узбіч і укосів, видаляють гумусовий шар грунту, розпушують їх поверхню вглиб не менше як на 0,5 м. Підлягає видаленню також старе дорожнє покриття.

6.2.6. На ділянках дороги, де є небезпека виникнення пучин чи де вони з'являлись раніше, при капітальному ремонті необхідно провести заміну суглинистих грунтів насипу такими, що не втрачають своїх міцнісних якостей при зволоженні на глибину їх зимового промерзання; створити ефективний відвід поверхневих вод шляхом планування узбіч, укосів і їх зміцнення, одночасно забезпечуючи надійну працездатність водовідвідних споруд; забезпечити гідроізоляцію земляного полотна від проникнення, поверхневих вод; усунути вплив грунтових вод шляхом підвищення висоти насипу або улаштування у верхній його частині капіляропереривистого шару з міцних зернистих матеріалів.

6.2.7. При високому рівні грунтових вод і неможливості його зниження необхідно влаштовувати додатковий шар підвалин із міцних зернових добре фільтруючих матеріалів чи осушити верхню частину грунтового насипу і дренуючого шару за допомогою трубчастих дрен.

6.2.8. На ділянках доріг, яким загрожують зсувні явища, необхідно передбачити розвантаження конусу зсуву і його закріплення в низовій частині, а також інші профілактичні роботи, до яких належать: перехоплення підземних вод штольнями, дренажами, поверхневий водовідвід, влаштування підпірних стінок, контрбанкетів, буронабивних паль.

6.2.9. При опливах і обваленнях схилів виїмок необхідно ліквідувати причини, що зумовлюють їх виникнення. Це можуть бути: вихід грунтових вод, надлишкова крутість схилів, недостатнє їх осушення та ін.

Заходи з ліквідації і попередження цих явищ виконують за спеціально розробленими проектами укріплювальних робіт.

6.2.10. Якщо дорога проходить через заболочену місцевість, для попередження надмірного зволоження грунтового насипу паралельно її осі за 6-8 м від подошви насипу прокладають канави для відводу болотяних вод із забезпеченням іпоздовжмього ухилу не менш 10%о. Роботи по покращенню водовідводу виконують за робочими кресленнями.

6.2.11. При капітальному ремонті земляного полотна і водовідвідних споруд використовують грунти з грунтовим номером менше 80 згідно з класифікацією розробленою ДержшляхНДІ (додаток В). Грунтовий номер характеризує верхню межу текучості грунтів.

Використання місцевих матеріалів і грунтів особливих різновидів (великоуламкові, галькові, гравелисті, золи, шлаки, горілі породи і т. ін.) має бути обгрунтовано техніко-економічними розрахунками.

Використання колоїдних і ультраколоїдних глин не дозволяється.

7.1. Гравійні і щебеневі покриття.

7.1.1. Середній ремонт гравійних і щебеневих покриттів полягає у поновленні шару зносу, в суцільному вирівнюванні поперечного профілю з додаванням нового матеріалу в об'ємі до 500 куб. м на 1 км.

Суцільне вирівнювання гравійних і щебеневих покриттів здійснюють при наявності великої кількості нерівностей у вигляді холій, хвиль і вибоїв чи при деформації поперечного профілю.

Ремонтне профілювання включає киркування, планування поверхні, розсип додаткової кількості гравію (щебеню), профілювання проїзної частини, полив водою, укочення. При виконанні робіт рекомендується для економії матеріалів використовувати прогрохочений скиркований з покриття щебінь.

При ремонтному профілюванні з додаванням нового матеріалу проїзну частину киркують на глибину найбільш характерних для цієї ділянки дороги вибоїв, тільки не менше ніж на 5 см. При цьому товщина покриття повинна бути не менше 10-12 см; при меншій товщині киркують тільки пагорби та підвищення і краї проїзної частини шириною близько 25 см.

Для полегшення киркування і зменшення пилоутворення покриття поливають водою з розрахунку 2 л/кв. м. Після цього гравійні (щебеневі) матеріали, які заздалегідь скирковані і укладені у валик на узбіччі, переміщують автогрейдером на проїзну частину і планують по всій ширині покриття і ущільнюють.

7.1.2. При ремонті покриттів із застосуванням гравійного матеріалу різних фракцій спочатку переміщують і розрівнюють по його поверхні крупнозернистий гравій, після цього - більш дрібний. Розподілений матеріал змішують автогрейдерами до одержання однорідної суміші, потім збирають її у валик. Після змішування матеріалу поверхню проїзної частини профілюють, зволожують водою і укочують котками масою 5-10 т, починаючи з її країв, переміщуючись поступово до середини.

Зовнішніми ознаками закінчення укочення є відсутність сліду, нерухомість гравію і припинення руху хвиль попереду котка. У процесі укочення періодично перевіряють рівність і поперечний ухил покриття.

7.1.3. При ремонті щебеневого покриття з додаванням нового матеріалу скиркований щебінь очищають, переміщуючи його автогрейдером з однієї половини проїзної частини на іншу, а залишки брудного кам'яного дрібняку використовують для закріплення узбіччя. На спланованій поверхні додатково розсипають новий шар щебеню, змішують його зі старим і розрівнюють відповідно до заданого поперечного профілю.

Кам'яний матеріал зволожують і ущільнюють котками масою 5-10 т, починаючи від країв покриття, що ремонтується, до його середини за 3-5 проходів по сліду. Спочатку коток проходить по краю проїзної частини на половину ширини заднього вальця і в такому положенні робить 3-5 проходів із кожного боку. Далі укочення роблять смугами по 2-4 проходи, перекриваючи кожну смугу на половину ширини заднього вальця, з переходом з одного боку покриття на інший. Перехід котка з одного боку на інший дозволяється тільки поза межами ущільнення розсипу. Зупинка котків на розсипу, що ущільнюється, не дозволяється. Після цього роблять розклинцювання, використовуючи щебінь розміром 10-20 мм у кількості 1,15 куб. м на 100 кв. м покриття, і його ущільнення.

Після клинцювання щебеневого покриття розсипають щебінь розміром 5-10 мм у кількості 0,75 куб. м на 100 кв. м і остаточно ущільнюють.

Ущільнення роблять за викладеною вище технологією, використовуючи спочатку легкі, а потім важкі котки. Після закінчення укочування розсипають кам'яні висівки або дрібний щебенистий матеріал в обсязі 1,0-1,5 куб. м на 100 кв. м і ущільнюють двома-трьома проходами котка по одному сліду, не поливаючи водою.

Для розсипу використовують розподільники кам'яного дрібняку.

На відремонтоване покриття, щоб уникнути руйнувань, намітають висівки (де це потрібно). Рух транспорту регулюють, його швидкість обмежують до 30 км/год., а в суху погоду періодично зволожують поверхню покриття.

7.1.4. При капітальному ремонті гравійних і щебеневих покриттів проводять їх цілковите відновлення з урахуванням перспективної інтенсивності руху або улаштовують нове удосконалене покриття, використовуючи старе як основу. Технологія улаштування таких покриттів при капітальному ремонті така ж сама, як і при новому будівництві.

7.2. Бруківки

7.2.1. До середнього ремонту бруківок належить перебрукування ділянок дороги, на яких деформації, що утворилися, неможливо усунути ямковим ремонтом, або улаштуванням тонкошарового покриття способом подвійної чи потрійної поверхневої обробки.

При перебрукуванні старе покриття розбирають. Каміння сортують за розмірами забруднений піщаний шар замінюють повністю або частково.

7.2.2. Послідовність робіт при перебрукуванні така, що після попередньої розборки укладають верстові ряди з більш великих каменів поперемінно довгим та коротким боком і підсипають узбіччя. Після укладання версти по 8-10 м з обох боків проїзної частини виконують брукування. Роботи проводять по всій ширині проїзної частини, при цьому брукування по краях повинно трохи випереджати брукуванкя посередині.

7.2.3. При брукуванні каміння підбирають по висоті і площі лицьової частини так, щоб більш великі були ближче до узбіччя, поступово зменшуючись у розмірах до середини. Каміння з подовженою лицьовою частиною укладають великим боком поперек дороги.

7.2.4. Камені ставлять вертикально у підготовлене заглиблення піщаної основи і осаджують із таким розрахунком, щоб вони були заглиблені у пісок на третину своєї висоти. Укладають їх, по можливості, щільно, з найменшими зазорами. Мостити каміння при наявності піску між стикованими боковими гранями не дозволяється. Укладання проводять з дотриманням перев'язки швів. Наявність поздовжніх швів допускається по довжині не більше двох каменів.

Після цього по поверхні розподіляють кам'яні висівки або пісок і роблять остаточне ущільнення спочатку легкими (чотири-п'ять проходів по одному сліду), а потім важкими (два-три проходи) котками.

Не можна укочувати нерозклинцьовану і неущільнену бруківку. Ущільнену бруківку додатково засипають великозернистим піском або кам'яними висівками і відкривають рух. Розсипаний матеріал залишають на бруківці протягом двох тижнів і підтримують його у вологому стані.

7.2.5. При капітальному ремонті бруківок виконують роботи, спрямовані на підвищення міцності дорожніх одягів. До таких робіт відносять суцільне перебрукування покриття з повною або частковою заміною основи на окремих ділянках великої довжини, перебудову бруківок на спучених і слабких грунтах. Найчастіше таке покриття використовують як основу з улаштуванням нового удосконаленого з застосуванням сучасних технологій.

7.3. Щебеневі і гравійні покриття, оброблені органічними в'яжучими матеріалами

7.3.1. До середнього ремонту щебеневих і гравійних покриттів, оброблених в'яжучими матеріалами, відносять роботи з відбудови шару зносу шляхом улаштування одиночної чи подвійної поверхневої обробки або укладання шару зносу з асфальтобетонних чи чорнощебеневих сумішей.

7.3.2. При великій кількості вибоїв глибиною більш 2 см і значному пошкодженні профілю на покриттях, улаштованих методом змішування на дорозі з органічними матеріалами, проводять суцільне вирівнювання з додаванням чорногравійної чи чорнощебеневої суміші оптимального гранулометричного складу.

7.3.3. Технологічний процес вирівнювання включає такі операції:

- суцільне киркування покриття на глибину пошкоджень і рихління киркованого матеріалу;

- розподіл нового матеріалу, обробленого в'яжучим, перемішування його із старим, профілювання і ущільнення.

7.3.4. На покриттях із достатньою рівністю, зі збереженим поперечним профілем, рівномірним зносом і наявністю вибоїв глибиною не більш 1-2 см, шар зносу улаштовують або відбудовують, частіш за все, одиночною поверхневою обробкою.

При наявності нерівностей, значної кількості тріщин і вибоїн глибиною більш 2 см шар зносу улаштовують подвійною поверхневою обробкою за технологією, викладеною в п. 5.3.

7.3.5. На покриттях, улаштованих методом змішування на дорозі зі слабоміцних кам'яних матеріалів, можливе використання при влаштуванні подвійної поверхневої обробки щебеню розміром до 40 мм, що відповідає вимогам, викладеним п. 7.4.3 цих Правил.

Щебінь такого розміру рекомендовано використовувати на покриттях, улаштованих з вивержених і метаморфічних порід із маркою за міцністю на роздавлювання у циліндрі при водонасиченому стані не нижче 400, осадкових - 600.

Повторно, по закінченні міжремонтного строку служби для середнього ремонту, шорсткий захисний шар поновлюють, улаштовуючи його за способом одиночної або, при необхідності, подвійної поверхневої обробки із щебеню рсзміром до 25 мм.

7.3.6. Для відновлення шару зносу покриттів замість звичайних поверхневих обробок використовують холодні асфальтобетонні суміші, з яких улаштовують килим товщиною 1,5-2,0 см. Укладання цієї суміші виконують асфальтоукладачами, з наступним укоченням легким котком за 2-4 проходи по сліду.

7.3.7. При капітальному ремонті щебеневих і гравійних покриттів, оброблених в'яжучими матеріалами, виконуються роботи по підвищенню міцності дорожнього одягу, удосконаленню його конструкції шляхом потовщення покриття і, при необхідності, розширення проїзної частини.

7.4. Асфальтобетонні покриття

7.4.1. До середнього ремонту асфальтобетонних покриттів належать роботи по поновленню захисних і шорстких шарів зносу. Такі шари улаштовують способом поверхневої обробки, а також із асфальтобетонних чи бітумомінеральних сумішей різних складів. На покриттях із холодного асфальтобетону захисні шари улаштовують із аналогічних сумішей.

7.4.2. Найбільше поширення мають шорсткі поверхневі обробки, які влаштовують улітку на сухому і достатньо прогрітому покритті при температурі повітря не менше 15 град. C, використовуючи як в'яжуче бітум і дьоготь, а також дьогтеполімерні в'яжучі.

7.4.3. Для улаштування поверхневих обробок використовують щебінь вивержених і метаморфічних порід першого і другого класів із маркою по міцності не менше 1000 і зносом при випробуванні у поличному барабані не більше 35%; з осадкових порід із маркою за міцністю не менш 800 і зносом при випробуванні в поличному барабані не більше 40%.

Щебінь не повинен мати пластинчатої (лещадної) або голчастої форми більше 15, а також слабких і вивітрених порід більше 5% від маси. Морозостійкість щебеню повинна бути не нижче 50.

Для поверхневих обробок використовують тільки одновимірний щебінь. У складі кожної фракції щебеню дозволяється вміст зерен, що відрізняються розміром за фракцією, не більше 5%. Найбільш широко використовується щебінь, який має розміри 5-10 мм, 10-15 мм, 15-20 мм і 20-25 мм, а в окремих випадках, при подвійній обробці, до 40 мм.

Кількість пилуватих та глинистих часток дозволяється не більше 0,7%, глини у грудках - не більше 0,15%.

7.4.4. Шлаковий щебінь, що викоркстовується для поверхневих обробок, має бути стійким проти всіх видів розпаду. Кількість слабких зерен, в тому числі і з вогнетривкої цегли, не повинна перевищувати 3%. При виробництві шебеню не дозволяється змішування шлаків, що мають різні показники, за міцністю, активністю та стійкістю.

7.4.5. Як в'яжуче при улаштуванні поверхневих обробок використовують бітуми марок БНД 200/300; БНД 130/200; СГ 70/130; СГ 130/200; МГ 70/130; МГ 130/200 (ГОСТ 11955-82, ГОСТ 22245-90) і дьогті марок Д-6, Д-7. Температура розливу бітуму - 140-160 град. C, дьогтю - 90-120 град C.

У районах із жарким кліматом при використанні міцних кам'яних матеріалів застосовуються більш в'язкі в'яжучі. У районах із помірним та вологим кліматом і при використанні кам'яних матеріалів середньої міцності рекомендується використовувати менш в'язкі в'яжучі.

На ділянках доріг, що проходять у межах населених пунктів, використовувати дорожні дьогті заборонено.

Для приготування чорного щебеню у змішувальній установці використовують рідкі бітуми марок МГ 70/130, СГ 70/130 і дьогті марок Д-3 і Д-4, а також в'язкі, розріджені до необхідної в'язкості. Норма витрат в'яжучих на виготовлення чорного щебеню дорівнює 0,8-1,2% маси кам'яних матеріалів. При приготуванні чорного щебеню методом змішування на дорозі використовують рідкі бітуми марок МГ 40/170, СГ 40/70 і дьогті Д-1, Д-2, Д-3. Для кращого зчеплення бітуму з поверхнею покриття і кам'яними матеріалами використовують поверхневоактивні речовини (ПАР), активатори і в першу чергу дьогті. Оптимальна кількість добавок дьогтю в бітум, як ПАР, встановлюється в кожному конкретному випадку по результатах лабораторного підбору.

Для обробки щебеню для поверхневої обробки використовують також дьоггі кам'яновугільні високотемпературні і складені Д-2, Д-3, Д-4, а також змішані ДС-4.

7.4.6. Кам'яний матеріал, обробляється в'яжучим в змішувальних установках з примусовим та вільним перемішуванням. Змішування закінчують після рівномірного обволікання всіх часток плівкою в'яжучого. Орієнтовний час змішування в установках примусового типу складає 45-90 сек. Похибка дозування компонентів чорного щебеню не повинна перевищувати за масою +-3% для щебеню і 1,5% для в'яжучого. Особливу увагу слід приділяти контролю дозування в'яжучого, яке повинно утворювати тонку рівномірну плівку на поверхні щебеню.

При приготуванні чорного щебеню з особливою ретельністю слід витримувати теплові режими компонентів, що з'єднуються. Температура нагріву в'яжучих із ПАР і кам'яних матеріалів повинна бути на 20-30 град. C нижче температури в'яжучого без домішок.

7.4.7. Виготовлений чорний щебінь зберігають улітку на відкритих, спеціально підготовлених майданчиках, забезпечених водовідводом, або під навісом у штабелях висотою не більше 1,5-2 м. Чорний щебінь, який використовується у гарячому або теплому стані, вивантажують із змішувача на транспортний засіб і доставляють безпосередньо до місця виконання робіт.

7.4.8. Чорний щебінь приготовляють також методом змішування на спеціальному майданчику або безпосередньо на дорозі, використовуючи автогрейдер. При цьому чисті кам'яні матеріали формують у рівномірний валик шириною 1-1,5 м, на якому розподіляють автогудронатором в'яжуче у встановленій нормі, перемішуючи за допомогою автогрейдера до повного і рівномірного обволікання щебеню. Чорний щебінь складають на майданчику або розміщають уздовж краю проїзної частини. Поверхневу обробку доцільно улаштовувати на наступний день (при приготуванні чорного щебеню на проїзній частині).

Норми витрат в'яжучого для приготування чорного щебеню приведені нижче.

7.4.9. Улаштовують також шари зносу з гарячої дрібнозернистої, а також багатощебенистої асфальтобетонної суміші товщиною 2,5-3,5 см. Такі суміші укладають асфальтоукладачем на заздалегідь підготовлене покриття.

Його підготовка включає попереднє вирівнювання поверхні шляхом ліквідації ямковості, хвиль, просідань та інших деформацій шляхом укладання гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші біля 200 т на 1 км дороги.

7.4.10. Для поліпшення якості шарів зносу використовують додатки з гуми при виготовленні асфальтобетонних або гумобітумомінеральних сумішей з уведенням гумового порошку безпосередньо у змішувач, або розчиняють у бітумі (дрібняк і порошок), одержуючи гумобітумне в'яжуче. На його основі виготовляють гумобітумомінеральні суміші, з яких влаштовують шари зносу.

Для виготовлення гумобітумного в'яжучого, яке застосовують також при влаштуванні поверхневих обробок, використовують подрібнену гуму марки РД з розміром часток до 1 мм, за складом близьким до наданого у таблиці 7.1., і що відповідає діючим вимогам.

Для виготовлення гумобітумних в'яжучих і сумішей на їх основі використовують бітуми марок БНД 60/90, БНД 90/130, а також відсіви дроблення безперервної гранулометрії з гірських порід, що використовуються у вигляді щебеню в асфальтобетонних сумішах I і II марки-типу А. Вміст у них зерен фракцій від 25 до 5 мм має складати 20-30% від маси мінерального матеріалу і відповідати типу Г для щільного асфальтобетону, який використовують у верхньому шарі покриття.

7.4.11. Для відновлення шару зносу покриття використовують також холодні асфальтобетонні суміші, з яких улаштовують килими товщиною 1,5-2,0 см. Такі килими зносу улаштовують на покриттях із холодного асфальтобетону і інших полегшених покриттях у теплу суху погоду. Температура повітря під час виконання робіт повинна бути вище 15 град. C. Перед укладанням суміші поверхню покриття ретельно очищають від пилу і бруду. При необхідності роблять підгрунтовку рідким в'яжучим за 2-3 доби до укладання суміші. При цьому суворо контролюють величину в'язкості, норму і рівномірність розливу органічного в'яжучого, тому що зайва його кількість і велика в'язкість негативно впливає на якість улаштованого шару.

Кількість укладеної суміші визначають за товщиною шару зносу з урахуванням коефіцієнту ущільнення 1,6-1,7. Орієнтовна норма витрати складає 22-24 кг/кв. м на 1 см товщини.

Суміш укладають, як правило, асфальтоукладачем із вимкнутим вібробрусом. Ущільнення рекомендують проводити середніми котками на пневматичних шинах (6-8 проходів по сліду), або віброкотками - спочатку без вібратора 3-4 проходи, потім із включеним вібратором 6-8 проходів по одному сліду. Остаточне ущільнення відбувається під впливом руху автомобілів.

Для рівномірного ущільнення покриття здійснюють регулювання руху по всій ширині проїзної частини і обмежують його швидкість до 30 км на годину.

7.4.12. До початку влаштування поверхневої обробки проводять поточний ремонт покриття. Потім покриття ретельно очищають від пилу і бруду і при необхідності підгрунтовують рідким в'яжучим (СГ 40/70 або Д-1, Д-2) у кількості 0,3-0,5 л/кв. м. Покриття з чистою жирною поверхнею не підгрунтовують.

7.4.13. На підготовлене покриття розливають в'яжуче за нормою, вказаною у табл. 7.2. Щоб уникнути перевищення норми витрат в'яжучого в місцях сполучення сусідніх розливів, на розподільну трубу гудронатора установлюють спеціальні щітки-відсікачі. Одразу після розливу в'яжучого рівномірним шаром розсипають щебінь самохідними, причіпними або віяловими розподільниками, які монтують на автомобілях-самоскидах.

Примітка. При використанні білого щебеню норми витрат в'яжучого збшьшуються на 10-20%.

За відсутністю розподільників, чорний щебінь можна укладати автогрейдерами, використовуючи щебінь більш великих розмірів, але не крупніше 25 мм.

Незалежно від способу розподілення кам'яних матеріалів одразу починають ущільнення щебеню. Маса котків і кільюсть проходів по одному сліду залежить від міцності укладеного матеріалу.

У процесі укочування стежать за рівномірним розподіленням кам'яних матеріалів, одразу виправляючи дефекти розсипу. Кращого ущільнюючого ефекту досягають при використанні котків на пневматичних шинах.

7.4.14. Для недопущення появи на поверхні покриття відокремлених кам'яних матеріалів необхідно частіше проводити підмітання щебеню-катуну та обмежити швидкість руху автотранспорту до 30 км/год (та нижче) протягом 10 діб після улаштування поверхневої обробки.

7.4.15. До робіт із капітального ремонту асфальтобетонних покриттів відносять розширення дорожнього одягу і його підсилення. При підсиленні існуюче покриття вирівнюють шляхом зрізання хвиль, напливів, ліквідації вибоїн, і, при необхідності, улаштуванням вирівнюючого шару, на який укладають нове покриття з асфальтобетонної суміші за традиційною технологією, а в окремих випадках, використовують методи термопрофілювання і терморегенерації.

7.5.1. До середнього ремонту цементобетонних покриттів відносять роботи з вирівнювання плит, що просіли, ремонт стиків плит на великій протяжності і улаштування на ділянках із поверхневими руйнуваннями бетону захисних шарів із спеціальних сумішей, а також подвійну поверхневу обробку на органічних в'яжучих.

7.5.2. Заміна плит виконується за допомогою домкратів та кранового обладнаня. Плиту укладають на попередньо підготовлену та ретельно ущільнену основу. В окремих випадках роблять нову монолітну плиту, укладають арматуру і бетон у підготовлену для ремонту частину покриття.

Для цього використовують дорожній бетон марки не нижче бетону, з якого зроблено діюче покриття. Після ретельного ущільнення поверхні вживають заходів по догляду за свіжоукладеним бетоном, не дозволяючи у період набирання ним міцності руху автотранспорту.

7.5.3. Для захисту поверхні цементобетонного покриття від руйнувань (лущення, викришування) і надання їй шорсткості влаштовують подвійну поверхневу обробку, використовуючи органічне в'яжуче.

Вимоги до кам'яних і в'яжучих матеріалів, що використовуються для поверхневої обробки на цементобетонних покриттях, такі ж самі, як і на покриттях, улаштованих із використанням органічних в'яжучих.

Для кращого приживлення кам'яних матеріалів використовують бітуми з поверхневоактивними речовинами.

Технологічний процес подвійної поверхневої обробки на цементобетонному покритті включає:

- заливку бітумною мастикою швів;

- очищення поверхні покриття від пилу і бруду механічними щітками і миття найбільш забруднених ділянок;

- підгрунтовку поверхні шляхом розливу рідких в'яжучих (за кілька днів до основного розливу);

- перший розлив гарячого в'язкого бітуму;

- перший розсип чорного щебеню;

- укочення розсипу котками;

- змітання неприживленого щебеню;

- другий розлив гарячого бітуму (через кілька днів);

- другий розсип чорного щебеню;

- укочення щебеню котками;

- догляд за ділянками з поверхневою обробкою у період формування покриття і змітання неприживленого щебеню.

Використання одномірного щебеню спрощує технологію робіт і дозволяє одержати однорідну жорстку поверхню. Кам'яні матеріали розсипають по розлитому в'яжучому щебенерозподільниками або автогрейдерами.

Норми витрат в'яжучих і кам'яних матеріалів наведені в таблиці 7.3.

7.5.4. Протягом 10 діб після улаштування поверхневих обробок для недопущення відокремлення кам'яних матеріалів від поверхні покриття необхідно частіше проводити підмітання щебеню-катуну та обмежити швидкість руху автотранспорту до 30 км/год (та нижче).

7.5.5. Роботи з капітального ремонту цементобетонних покриттів полягають у поновленні транспортно-експлуатаційних показників з урахуванням перспективної вантажонапруженості руху і виконуються відповідно до розробленої документації.

7.6. Розширення дорожнього одягу і покриттів

7.6.1. При капітальному ремонті на окремих ділянках робиться розширення дорожнього одягу.

Розширення виконують для поліпшення умов руху автотранспорту, підвищення його швидкості і зниження ДТП на дорогах.

7.6.2. Проїзну частину при перебудові дороги розширюють, у більшості випадків, із обох сторін дорожнього одягу.

7.6.3. При розширені проїзної частини вздовж її кромки улаштовують на узбіччі корито. Стінки корита роблять вертикальними, а для забезпечення водовідводу з основи дорожнього одягу дну надають ухил 30-130%о у напрямку узбіччя.

7.6.4. Дорожніми машинами і механізмами роблять підсипку узбіч і земляного полотна, підготовляють корито. Якщо використання звичайних дорожніх машин ускладнено (при улаштуванні смуг малої ширини 0,25-0,75 м), то використовують спеціальні траншеєкопачі і деякі пристрої до машин, такі як начіпні і причіпні плуги, спеціальні накладки до відвалу автогрейдера або бульдозера та ін., а також спеціальні механізми для розширення проїзної частини.

7.6.5. Улаштування дорожнього одягу на смугах розширення починається з обрізки і киркування кромок існуючого покриття.

Для обрізки використовують спеціальні начіпні (на трактор) дискові пили, які ріжуть дорожній одяг на глибину 30 см при робочій швидкості до 300 м/г.

7.6.6. Кам'яні матеріали для пошарового відсипу основи, за відсутністю більш зручних для цього автосамоскидів, з боковим розвантаженням, складають на проізній частині дороги вздовж її кромки. Після чого збирають їх автогрейдерами у рівномірний валик по всій довжині захватки, переміщують у корито, планують і ущільнюють.

7.6.7. Після попереднього зволоження ущільнюють відсипаний підстилаючий шар основи. Ущільнення проводять начіпними на автогрейдер або колесний трактор котками - при ширині корита до 0,5 м, віброплитами і ручними віброкотками - при ширині до 0,75 м і моторними чи приченими котками при більшій ширині.

7.6.8. Суміші для улаштування шарів основи і одягу з мінеральних матеріалів, стабілізованих в'яжучим, виготовляють у кориті при його ширині на розширенні 1,5 м, а при меншій ширині - на дорозі або спеціальному майданчику. Використовують також суміші, виготовлені у стаціонарних змішувальних установках.

7.6.9. При улаштуванні чорнощебеневих основ і покриттів способом просочення використовують автогрейдери і начіпні щебенерозподільники з наступним, після кожного розливу в'яжучого і розсипу щебеню, ущільненням котками.

7.6.10. При улаштуванні вузьких смуг покриття з асфальтобетонних і чорнощебеневих сумішей, що укладають у гарячому і холодному стані, використовують тротуарні укладачі, автогрейдери та інші механізми. Покриття влаштовують у тій самій послідовності, як і при влаштуванні покриттів на проїзній частині дороги.

7.6.11. Особливу увагу при укладанні гарячих асфальтобетонних сумішей приділяють сполученню смуг, тому що в цих місцях можуть виникати осередки руйнувань і деформацій. Недоущільнення і підвищене водонасичення в місцях сполучення смуг не допускається.

7.6.12. При необхідності влаштовують поверхневу обробку по всій ширині проїзної частини, перекриваючи старе покриття і смугу розширення. При влаштуванні поверхневої обробки тільки на смузі розширення перекривання старого покриття повинно бути не менше 0,2-0,3 м.

7.6.13. При роботах із розширення дорожнього одягу та покриттів необхідно додержуватись Інструкції по забезпеченню безпеки дорожнього руху в місцях проведення дорожніх робіт на автомобільних дорогах - ІНУВ 3.2-218-051-95 та Правил охорони праці при будівництві, ремонті та утриманні автодоріг - ДНАОП-5.1.14-1.1-96.

8.1. Загальні положення

8.1.1. Утримання і ремонт мостів усіх систем і конструкцій, шляхопроводів, естакад, віадуків, тунелів (далі - мостів), підпірних стін, труб повинне забезпечувати справний їх стан для безперебійного і безпечного руху транспорту і пішоходів протягом усього строку служби споруди.

8.1.2. Роботи по утриманню мостів включають постійний догляд та нагляд, ліквідацію невеликих за обсягом пошкоджень, а також поточні, періодичні і спеціальні огляди споруд.

8.1.3. Контроль за наглядом і доглядом входить в обов'язки майстра. Положення про службу ремонту та утримання штучних споруд та терміни догляду приведені в інструкції ІН В.3.2-218-03449261.036-96.

У постійні нагляд і догляд входять:

- регулярний огляд споруд, виявлення і ремонт дрібних пошкоджень, очистка від бруду, сміття, снігу і льоду проїзної частини, тротуарів, опорних частин і інших елементів конструкцій прольотних будов і опор мостів, а також труб, розчистка русел від намулів і чагарників, зрубування льоду біля опор і льодорізів, натирання робочої поверхні опорних частин графітом (графітним мастилом); змащування і підтягування пружин і елементів деформаційних швів; ремонт і фарбування огородження проїзної частини і перил;

- пропускання льодоходу, паводкових вод, попереджувальні роботи з захисту мостів і труб від заторів, підмиву опор;

- обслуговування наплавних і розвідних мостів - складання та розкладання сезонних мостів, розведення і наведення мостів, догляд за піднімальними та розвідними механізмами, а також наплавними засобами і надбудовами;

- забезпечення встановленого режиму руху, утримання неушкодженими дорожніх знаків, освітлення, запобіжних щитів на шляхопроводах через залізницю, сходів і інших робіт.

8.1.4. При постійному нагляді та догляді виконується:

- на конструкції проїзної частини - ремонт окремих секцій або елементів перил і захисних засобів, тротуарів, об'ємних елементів деформаційних швів, заміна мастики у швах, ямковий ремонт покриття, відновлення шарів дорожнього одягу вздовж деформаційних швів і на тротуарах, ремонт водовідвідних труб, усунення просідань у місцях сполучення моста з насипом, ремонт окремих елементів балочної клітки;

- на металевих конструкціях - зачистка, шпаклювання і фарбування окремих ділянок або елементів, заміна окремих ослаблених заклепок, підсилення окремих клепаних секцій елементів накладками на високоміцних болтах, заміна окремих в'язей або їх випрямлення, свердління отворів на товщину елемента на кінцях тріщини в металі або усунення тріщин довжиною до 1 см в швах і з краю листа металу шляхом обрубування металу і зачистки цих місць;

- на бетонних, залізобетонних і камінних конструкціях - усунення раковин і окремих тріщин у матеріалі, приварювання окремих металевих накладок до закладних деталей у місцях відсутності накладок, локальне усунення (відновлення) захисного шару або мурування, зашпарювання швів у муруванні;

- на опорних частинах - підтягування болтів, фарбування, улаштування захисних коробів, відновлення положення котків, заміна окремих деталей без підняття прольотних будов;

- на регуляційних спорудах - усунення локальних місць розмивання і пошкодження насипу або укріплення;

- на водопропускних трубах - зашпарування щілин і тріщин, заповнювання швів, вирівнювання лотків труби і русла біля труби, усунення просідань і розмивання укосів насипу, локальний ремонт укріплень насипу;

- на дерев'яних конструкціях - очистка від трухлявини і підсилення окремих елементів, антисептування і фарбування окремих елементів, установка підкладок і прокладок, зашпарування зазорів і щілей, улаштування водозахисних козирків, заміна обшивки пальових опор і льодорізів, боротьба із здиманням грунту біля паль, заміна окремих дощок настилу і тротуарів, колесовідбійного бруса, окремих поперечок і деталей стінок, окремих простих прогонів, в'язей.

8.1.5. Поточні огляди проводять мостові майстри для виявлення дефектів споруд, визначення заходів їх усунення, а також із метою контролю якості робіт і постійного догляду.

Поточні огляди постійних мостів повинні проводитися не рідше одного разу в півріччя. Крім того, мости оглядають перед пропусканням льодоходу та паводку і після них, а малі мости і труби - також після великих злив.

Мости, які мають дефекти, в залежності від їх стану повинні оглядатися частіше, аж до безперервного спостереження. Мости з прольотними будовами зі сталей, які мають схильність до крихкого руйнування при низьких температурах (балки Пейне, крупносортні двотаври, ферми Скугарева, зварні конструкції з прокатних елементів і таке інше), треба оглядати не рідше одного разу в квартал, а також при різкому зниженні температури в зимовий період.

Усі відзначені дефекти повинні бути зареєстровані в мостовій книзі або журналі споруди.

8.1.6. Періодичні огляди проводять начальник або головний інженер низової експлуатуючої організації разом із мостовим майстром.

Під час періодичних оглядів детально перевіряють усі елементи споруди, проміряють глибину русел рік, заміряють розмиви русла біля опор, виявляють дефекти конструкцій і визначають заходи щодо їх усунення, перевіряють якість виконаних ремонтних робіт, контролюють роботу по постійному нагляду і догляду, а також правильність ведення технічної документації.

Періодичні огляди проводять щорічно після пропуску паводкових вод і після виконання ремонтних робіт великих обсягів. У процесі оглядів при необхідності проводиться інструментальна зйомка.

Результати періодичних оглядів із переліком виявлених дефектів і визначенням обсягів ремонтних робіт заносяться в книгу або журнал штучних споруд.

8.1.7. Спеціальні огляди (обстеження та випробування мостів) виконують мостовипробувальні станції (науково-дослідні лабораторії) і комісії, призначені розпорядженням упрдору, облавтодору і, при потребі, корпорації "Укравтодор".

Спеціальні огляди проводяться:

- після реконструкції або капітального ремонту споруди;

- при передачі споруди до відання іншої організації;

- позачергово в сумнівних і аварійних випадках;

- при необхідності пропускання наднормативних навантажень;

- при загальній (обов'язковій) перевірці: для залізобетонних мостів - раз на 10 років, для металевих - раз на 7 років.

Результати спеціальних оглядів, обстежень і випробувань оформляють актами, звітами і технічними висновками, в яких детально відображають стан споруди і установлюють режим її експлуатації, а також обсяги і строки виконання робіт по усуненню дефектів в елементах споруд.

8.1.8. Для забезпечення огляду за спорудами застосовують спеціальні оглядові пристрої тимчасового або постійного типу, які полегшують доступ до усіх конструкцій. Усі елементи оглядових пристроїв повинні утримуватися в чистоті і задовільному технічному стані. В зимовий період настил оглядових пристроїв треба очищати від снігу та льоду та посипати піском.

8.1.9. При поточних періодичних і спеціальних оглядах, у випадку потреби, виконують контрольно-інструментальні вимірювання в обсягах, визначених інструкцією ІН В.3.2-218-03449261.036-96.

8.1.10. Для нагляду за рівнем води на всіх мостах повинні бути поставлені водомірні рейки. Замість рейок на споруди можна наносити масляною фарбою шкалу для відліку рівня горизонту води. На малих штучних спорудах, де найбільш високий рівень води тримається короткий час, ставлять спеціальні самофіксуючі рейки.

8.1.11. Промірювання русла ріки виконують жердиною з поділками або виском, як правило, два рази на рік: зимою - з льоду, і весною - після спаду високих вод. При декількох високих повінях протягом року русло проміряють після закінчення кожної з них. На несталому руслі промірювання проводять у трьох отворах: біля опор (з низового боку) і на відстані 25 м від моста вище і нижче за течією. При сталому руслі допускається виконувати проміри тільки в отворі біля опор.

Проміри роблять по всій довжині моста, а ділянки русла, не покриті водою, нівелюють. Обов'язково фіксують рівень води.

У випадку небезпеки підмивання конусів і опор треба робити промірювання по контуру останніх.

На всі великі і середні мости будують графік, на якому показують відмітки рівней води, низу ферм, закладення фундаментів опор, місцезнаходження осей опор, розрахункову лінію загального розмиву, відмітки місцевого розмиву біля опор, профіль дна в отворі біля опор із верхового боку. При наявності деформації русла складають зведений графік, на якому рівень води і профіль дна наносять для кожного року (окремим кольором або умовними позначками). Графіки підлягають постійному зберіганню разом із книгою штучної споруди.

При інтенсивному русловому процесі в зоні моста складають також план русла в ізобатах (лініях рівних глибин), що допомагає виявити косоструминність.

8.1.12. Результати контрольно-інструментальних зйомок, усі види нагляду, догляду і ремонтних робіт заносять в мостову книгу на великі мости або журнал на декілька (не більш 10 шт.) малих мостів і труб.

Форма мостової книги (журналу) наведена у додатку Б.

8.1.13. Дорожні організації, які експлуатують мости на суднохідних ріках, повинні ставити на них і утримувати навігаційні знаки і вогні згідно з Правилами плавання внутрішнім водним шляхом України.

Типи, розміри і розташування знаків і вогнів з урахуванням конструкціі споруди визначають у проектах або експлуатаційними організаціями, погодивши з органами річкового транспорту. Навігаційні вогні на спорудах повинні діяти протягом темного періоду доби.

8.1.14. Усю виконавчу й експлуатаційну документацію на мости, шляхопроводи, естакади, тунелі і труби треба зберігати навіть у тому випадку, коли споруду реконструйовано або замінено.

8.1.15. Види ремонтних робіт по елементах штучних споруд, їх класифікація та періодичність виконання приведені в Інструкції по організації догляду за штучними спорудами ІН В.3.2-218-03449261.036-96.

8.2. Підходи, підмостове русло, регуляційні і укріпні споруди.

8.2.1. Основна задача утримання підходів - забезпечення плавності руху транспорту без зменшення швидкості.

8.2.2. Дефекти, які частіше всього зустрічаються в місцях сполучення насипів із мостами, це: просідання насипів; розмиви насипів у місцях сполучення з тротуарами; слабке ущільнення; відсутність або руйнування кріплень лобових і бічних укосів і інше.

8.2.3. Просідання насипів підходів біля стоянів із зворотними стінками може бути при відсутності правильно виконаного водовідводу із-за стоянів, у тому числі при відсутності дренажу і дренажних отворів у лобовій стінці, і недостатнє ущільнення грунту. Поточний ремонт - укладання додаткових шарів покриття. Капітальний ремонт - тільки при повній заміні грунту підходу дренуючим грунтом із діючим водовідводом.

8.2.4. Просідання насипів підходів біля стоянів із зворотними крилами або без них відбувається, в основному, через недостатнє ущільнення насипу, мале закладання укосу і можливості деформації насипу по вертикалі і по горизонталі (розповзання). Наявність перехідної плити покращує плавність проїзду. Рівність покриття повинна відповідати вимогам, що наведені в п. 2.3.3 даних правил.