• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легенів

Міністерство охорони здоровя України  | Наказ, Інструкція від 28.10.2003 № 499 | Документ не діє
Реквізити
  • Видавник: Міністерство охорони здоровя України
  • Тип: Наказ, Інструкція
  • Дата: 28.10.2003
  • Номер: 499
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Міністерство охорони здоровя України
  • Тип: Наказ, Інструкція
  • Дата: 28.10.2003
  • Номер: 499
  • Статус: Документ не діє
Документ підготовлено в системі iplex
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
Н А К А З
28.10.2003 N 499
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легенів
( Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я N 385 від 09.06.2006 N 555 від 27.06.2013 )
З метою запобігання розповсюдження туберкульозу та неспецифічних захворювань легенів, уніфікації підходів щодо надання фтизіопульмонологічної допомоги хворим
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити:
( Підпункт 1.1 втратив чинність на підставі Наказу МОЗ N 385 від 09.06.2006 )( Підпункт 1.2 втратив чинність на підставі Наказу МОЗ N 385 від 09.06.2006 )
1.3. Інструкцію про діагностику, клінічну класифікацію та лікування бронхіальної астми (додається);
( Підпункт 1.4 пункту 1 виключено на підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я N 555 від 27.06.2013 )
1.5. Інструкцію про негоспітальну пневмонію у дорослих: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія (додається);
1.6. Інструкцію про клінічну класифікацію муковісцидозу; консенсус щодо діагностики, лікування та профілактики муковісцидозу (додається).
2. Вважати такими, що втратили чинність:
2.1. Такі Інструкції, що затверджені наказом МОЗ України від 30.12.1999 р. N 311 "Про затвердження інструкцій щодо надання фтизіопульмонологічної допомоги хворим":
2.2. Інструкція про поділ на групи контингентів протитуберкульозних диспансерних закладів, затверджена наказом МОЗ України від 29.07.1996 р. N 233 "Про затвердження інструкцій щодо надання медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз".
3. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської та Головного управління Київської міських державних адміністрацій довести затверджені інструкції до працівників охорони здоров'я та контролювати їх виконання.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра О.В. Лапушенко.
Міністр охорони здоров'я А.В.Підаєв
( ІНСТРУКЦІЯ про клінічну класифікацію туберкульозу та її застосування втратила чинність на підставі Наказу МОЗ N 385 від 09.06.2006 )( ІНСТРУКЦІЯ про групування диспансерних контингентів протитуберкульозних закладів та її застосування втратила чинність на підставі Наказу МОЗ N 385 від 09.06.2006 )
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОЗ України
28.10.2003 N 499
ІНСТРУКЦІЯ
про діагностику, клінічну класифікацію та лікування бронхіальної астми
1. Загальні положення
1.1. Бронхіальна астма (БА) - хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, при якому задіяно багато клітин та медіаторів запалення. Хронічне запалення призводить до гіперреактивності бронхів, що проявляється рецидивуючими симптомами свистячого дихання, ядухи, скованості у грудній клітині, кашлю, особливо вночі та рано вранці. Ці епізоди звичайно пов'язані з розповсюдженою, але варіабельною бронхообструкцією, яка зворотна спонтанно або під впливом терапії.
Основними клітинними елементами запалення являються еозинофіли, опасисті клітини, Т-лімфоцити, макрофаги. Бронхообструктивний синдром при бронхіальній астмі обумовлений спазмом гладкої мускулатури бронхів, набряком слизової, дискринією. Гіперреактивність, як специфічна, так і неспецифічна - основна універсальна патофізіологічна ознака БА, яка лежить в основі нестабільності дихальних шляхів.
БА - хронічний запальний процес, який треба лікувати постійно, на базисній основі, а не тільки симптоматично за допомогою бронхолітиків.
2. Діагностика бронхіальної астми
2.1. Потенційні фактори ризику розвитку бронхіальної астми
2.1.1. Провідні
- Генетична схильність
- Атопія
- Гіперреактивність бронхів
2.1.2. Фактори оточуючого середовища, що сприяють розвитку бронхіальної астми у схильних осіб
2.1.2.1. Домашні алергени
- Алергени домашнього пилу
- Алергени свійських тварин
- Алергени тарганів
- Алергени грибів, плісняви, дріжджів
2.1.2.2. Зовнішні алергени
- Пилок рослин
- Гриби, пліснява, дріжджі
2.1.2.3. Професійна сенсибілізація
2.1.2.4. Паління тютюну
- Активне паління
- Пасивне паління
2.1.2.5. Повітряні полютанти
- Зовнішні
- Домашні
2.1.2.6. Респіраторні інфекції
2.1.2.7. Вади в дієті
2.1.2.8. Споживання деяких ліків (нестероїдних протизапальних, бета-блокаторів)
2.1.2.9. Ожиріння
2.1.3. Фактори, що сприяють розвитку загострень та/або хронізації симптомів
2.1.3.1. Домашні та зовнішні алергени
2.1.3.2. Домашні та зовнішні повітряні полютанти
2.1.3.3. Респіраторні інфекції
2.1.3.4. Фізичні вправи та гіпервентиляція
2.1.3.5. Зміни погоди
2.1.3.6. Двоокис сірки
2.1.3.7. Окремі види їжі, харчових добавок, медикаментів
2.1.3.8. Надмірні емоції
2.1.3.9. Паління тютюну (активне та пасивне)
2.1.3.10. Іританти в домашньому побуті
2.2. Клінічні симптоми
- Епізодичне свистяче дихання з утрудненням при видосі
- Кашель, більше вночі та при фізичному навантаженні
- Епізодичні свистячі хрипи в легенях
- Повторна скованість грудної клітки
- Симптоми здебільшого погіршуються вночі і пробуджують хворого.
Симптоми виникають та погіршуються при:
- фізичному навантаженні
- вірусній інфекції
- впливі алергенів (харчових, свійських тварин, домашнього пилу, пилку рослин)
- палінні
- перепаді зовнішньої температури
- сильних емоціях (плачу, сміху)
- дії хімічних аерозолів
- прийманні деяких ліків (нестероїдних протизапальних, бета-блокаторів).
2.3. Порушення показників зовнішнього дихання
- Бронхіальна обструкція: зменшення пікової об'ємної швидкості видиху (ПОШвид) та об'єму форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1)
- Збільшення добової варіабельності ПОШвид та ОФВ1
- Висока зворотність бронхіальної обструкції (підвищення більш, ніж на 15% (або 200 мл) ПОШвид та ОФВ1 в фармакологічних пробах з бета2-агоністами короткої дії).
2.4. Алергологічне дослідження
- Алергологічний анамнез
- Екзема, сінна лихоманка або родинний анамнез БА чи атопічних захворювань
- Позитивні шкіряні проби з алергенами
- Підвищений рівень загального та специфічного Ig E
2.5. Гіперреактивність бронхів
Позитивні провокаційні тести з:
- гістаміном, алергенами та інгаляційними хімічними сполуками
- фізичним навантаженням.
3. Фармакотерапія БА
3.1. Медикаментозна терапія БА проводиться різними шляхами - інгаляційним, пероральним, парентеральним. Найбільші переваги має інгаляційний шлях медикаментозного лікування, що забезпечує високу місцеву дію в легенях, не викликає небажаної системної дії, дає можливість прискорити ефект терапії, зменшити ефективні дози ліків.
3.2. Контролюючі медикаменти застосовуються щоденно, довготривало, базисно, що спрямовано на постійне утримання БА під контролем. До профілактичних, контролюючих БА, належать протизапальні препарати (найбільш показані - інгаляційні глюкокортикостероїди) та бета2-агоністи пролонгованої дії.
3.3. Препарати швидкої допомоги застосовуються для зняття гострого бронхоспазму, симптомів БА. Найбільш ефективними і вживаними являються бета2-агоністи короткої дії.
3.4. Незважаючи на те, що БА є хронічним захворюванням контроль його може бути досягнутий у багатьох хворих і визначається як:
- Мінімальні (в ідеалі відсутні) хронічні симптоми, включаючи нічні;
- Мінімальні (нечасті) загострення;
- Відсутність необхідності викликів швидкої допомоги;
- Мінімальна (в ідеалі відсутня) необхідність в застосуванні бета2-агоністів короткої дії за потребою;
- Відсутність зниження активності, включаючи фізичну;
- Циркадна варіабельність ПОШвид менше 20%;
- Близькі до норми показники ПОШвид ;
- Мінімальні (або відсутні) побічні ефекти терапії.
4. Клінічна класифікація БА, ступеневий підхід до фармакотерапії
4.1. По ступеню важкості бронхіальна астма класифікується на основі комплексу клінічних та функціональних ознак бронхіальної обструкції. Лікар оцінює частоту, вираженість та тривалість приступів експіраторної задишки, стан хворого в період між приступами, вираженість, варіабельність та зворотність функціональних порушень бронхіальної прохідності, відповідь на лікування. Оцінка функціональних показників для визначення важкості захворювання проводиться в період відсутності епізодів експіраторного диспное. Згідно цієї класифікації стан хворого визначається ступенями важкості бронхіальної астми. Так, виділяється інтермітуюче (епізодичне) протікання; персистуюче (постійне) протікання: легке, середньо-важке та важке.
4.2. Ступінь N 1 - Інтермітуюча бронхіальна астма
4.2.1. Клінічні симптоми до початку лікування
- Короткочасні симптоми рідше 1 разу на тиждень
- Короткі загострення (від декількох годин до декількох днів)
- Нічні симптоми астми виникають не частіше 2 разів на місяць
- Нормальна функція легень між загостреннями
- ОФВ1 або ПОШвид >= 80% від належних
- Добові коливання ПОШвид або ОФВ1 < 20%
4.2.2.Лікування
- Інгаляційні бета2-агоністи короткої дії за вимогою при наявності симптомів
- Профілактичний прийом інгаляційних бета2-агоністів короткої дії перед фізичним навантаженням або перед можливим впливом алергену. Можна додатково використовувати кромони, модифікатори лейкотриєнів
4.3. Ступінь N 2 - Легка персистуюча бронхіальна астма
4.3.1. Клінічні симптоми до початку лікування:
- Симптоми частіше 1 разу на тиждень, але рідше 1 разу на день
- Загострення захворювання можуть порушувати активність і сон
- Нічні симптоми астми частіше 2-х разів на місяць
- ОФВ1 або ПОШвид >= 80% від належних
- Добові коливання ПОШвид або ОФВ1 - 20-30%
4.3.2. Лікування:
- Щоденне лікування протизапальними засобами на постійній основі
- Переваги має призначення інгаляційних глюкокортикостероїдів (200-500 мкг беклометазону або будесоніду на добу, або 100-250 мкг флутіказону на добу)
- У випадку неповного контролю захворювання замість підвищення дози інгаляційних глюкокортикостероїдів додатково призначити пролонгований бета2-агоніст (сальметерол). Переваги має призначення пролонгованого бета2-агоністу та інгаляційного глюкокортикостероїду в фіксованій комбінації в одній лікарській формі (серетид 50/100 мкг 2 рази на добу), що підвищує ефективність терапії, зменшує побічні явища, підвищує комплайенс
- Менш ефективні теофіліни (потребують моніторингу вмісту в сироватці крові), кромони, модифікатори лейкотриєнів
- При необхідності - бета2-агоністи короткої дії за вимогою, але не більше 3-4 разів на добу.
4.4. Ступінь N 3 - Середньої важкості персистуюча бронхіальна астма
4.4.1. Клінічні симптоми до початку лікування
- Щоденні симптоми
- Загострення викликають порушення активності і сну
- Нічні симптоми астми виникають більше 1 разу на тиждень
- Щоденний прийом бета2-агоністів короткої дії
- ОФВ1 або ПОШвид 60-80% від належних
- Добові коливання ПОШвид або ОФВ1 > 30%
4.4.2. Лікування
- Щоденне лікування протизапальними засобами на постійній основі
- Переваги має поєднаний прийом інгаляційних глюкокортикостероїдів (400-1000 мкг беклометазону або будесоніду на добу або 250-500 мкг флутіказону на добу) та інгаляційних пролонгованих бета2-агоністів (сальметерол). Контроль захворювання поліпшує використання пролонгованого бета2-агоністу та інгаляційного глюкокортикостероїду в фіксованій комбінації в одній лікарській формі (серетид 50/250 мкг 2 рази на добу)
- Призначення препарату(тів) рекомендується проводити в два прийоми на добу
- Альтернативою інгаляційним пролонгованим бета2-агоністам можуть бути пролонговані теофіліни (з контролем концентрації теофіліну в сироватці крові), оральні бета2-агоністи, модифікатори лейкотриєнів. Однак, ці препарати менш ефективні, ніж інгаляційні пролонговані бета2-агоністи, а ризик розвитку побічних ефектів зростає
- При необхідності бета2-агоністи короткої дії за вимогою, але не більше 3-4 разів на добу.
4.5. Ступінь N 4 - Важка персистуюча бронхіальна астма
4.5.1. Клінічні симптоми до початку лікування
- Постійна наявність денних симптомів
- Часті загострення
- Часті нічні симптоми астми
- Обмеження фізичної активності за рахунок астми
- ОФВ1 або ПОШвид < 60% від належних
- Добові коливання ПОШвид або ОФВ1 > 30%
4.5.2. Лікування
- Необхідність щоденного використання багаточисельних контролюючих медикаментів
- Призначаються високі дози інгаляційних глюкокортикостероїдів (1000-2000 мкг беклометазону або будесоніду на добу або 500-1000 мкг флутіказону на добу) в поєднанні з інгаляційними пролонгованими бета2-агоністами (сальметерол). Можливо, більш ефективним є призначення пролонгованого бета2-агоністу та інгаляційного глюкокортикостероїду в фіксованій комбінації в одній лікарській формі (серетид 50/500 мкг 2 рази на добу)
- Призначення інгаляційних глюкокортикостероїдів може проводитися 4 рази на добу, що інколи підвищує контроль захворювання
- Пролонговані теофіліни, модифікатори лейкотриєнів, або пролонгованої дії оральні бета2-агоністи можуть призначатися додатково
- При необхідності призначаються оральні глюкокортикостероїди в мінімально можливих дозах для досягнення ефекту, бажано 1 раз на добу, вранці
- При необхідності бета2-агоністи короткої дії за вимогою
4.6. Якщо на любому із класифікаційних ступенів отримано добрий лікувальний ефект, який спостерігається на протязі 3-х місяців, можливо обережно перейти на більш низький щабель класифікації, тобто дещо ослабити терапію.
В ситуації, коли контроль симптомів і функціональних порушень у хворого недостатній, слід перейти на вищий класифікаційний ступінь і посилити терапію. Однак, спочатку слід перевірити чи правильно хворий виконував призначення лікаря. Необхідно інформувати хворого про симптоми погіршення стану при БА, навчити його спостерігати свій стан, проводити пікфлоуметрію, інформувати про ранні симптоми загострення, обговорити характер поведінки хворого, що може упередити небажані наслідки. Тобто, пропонується гнучка класифікаційна схема, яка передбачає ефективне лікування із застосуванням мінімуму медикаментозних засобів.
4.7. Загострення БА класифікується виходячи із анамнезу, важкості клінічних симптомів і функціональних порушень дихання та кровообігу.
Так, виділяється 4 ступеня важкості загострення бронхіальної астми:
I - Легкий;
II - Середньоважкий;
III - Важкий;
IV - Загроза зупинки дихання.
Така класифікація дозволяє чітко диференціювати важкість загострення бронхіальної астми від легких ступенів до астматичного стану, призначити і об'єктивно контролювати ефективність терапевтичних заходів.
Ступені загострення бронхіальної астми
-----------------------------------------------------------------
| Показники | Легкий |Середньої| Важкий | Загроза |
| | |важкості | | зупинки |
| | | | | дихання |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Задишка |При |При |В спокої. | |
| |ходьбі. |розмові, |Вимушене | |
| |Можуть |затрудне-|положення - | |
| |лежати |ння |нахил вперед | |
| | |прийому | | |
| | |їжі. | | |
| | |Переважно| | |
| | |сидять | | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Розмова |Речення |Фрази |Слова | - |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
| |Можливе |Звичайно |Звичайно |Сплутаність |
|Свідомість |збудження|збуджені |збуджені | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Частота |Підвищена|Підвищена|Частіше | - |
|дихання | | |30/хв. | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Участь |Звичайно |Звичайно |Звичайно є |Парадок- |
|допоміжної |немає |є | |сальне |
|мускулатури | | | |торакоабдо |
| | | | |мінальне |
| | | | |дихання |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Свистяче |Помірне, |Голосне |Звичайно |Відсутність |
|дихання |звичайно | |голосне |свисту |
| |в кінці | | | |
| |видоху | | | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Пульс/хв. |< 100% |100-120 |> 120 |Брадікардія |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|Парадоксальний |Відсутній|Відсутній|Відсутній |Відсутній |
|пульс |< 10 mm |10-25 mm |> 25 mm Hg |при м'язовій|
| |Hg |Hg | |втомленості |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|ПОШвид після |Більше |60-80% |< 60% |Сплутаність |
|прийому |80% | |(< 100 л/хв.)| |
|бронхолітика, % | | |або відповідь| |
|належних величин| | |продовжується| |
|або найкращих | | |< 2 годин | |
|для хворого | | | | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|РaО2 |Норма |> 60 mm |< 60 mm hg |- |
| | |hg | | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|РaСО2 |< 45 |< 45 |> 45 mm hg |- |
| |mm Hg |mm Hg | | |
|----------------+---------+---------+-------------+------------|
|SaО2 |> 95% |91-95% |< 90% |- |
-----------------------------------------------------------------
------------------------------------------------------------------
|Лікування загострення бронхіальної астми: |
|Амбулаторний етап |
|----------------------------------------------------------------|
|Оцінка важкості загострення |
|ПОШвид < 80% персонально кращого або належного на протязі 2-х |
|послідовних днів або > 70% при відсутності відповіді на |
|бронхолітик: |
|Клінічні симптоми: кашель, задишка, свистяче дихання, скутість |
|грудної клітки, участь в диханні допоміжної мускулатури, |
|супрастернальна ретракція |
|----------------------------------------------------------------|
|Початкова терапія - інгаляційні бета2-агоністи до 3-х разів на |
|годину |
|----------------------------------------------------------------|
|Добра відповідь |Неповна |Погана відповідь |
|Легкий епізод |відповідь |Важкий епізод |
|Якщо ПОШвид > 80% |Помірний епізод |Якщо ПОШвид < 60% |
|належного або персонально|Якщо ПОШвид |належного або |
|кращого |60-80% належного|персонально кращого: |
|Відповідь на |або персонально |- додати стероїди |
|бета2-агоніст |кращого: |перорально |
|зберігається на протязі |- додати |- негайно повторити |
|4-х годин: |стероїди |прийом |
|- продожити інгаляції |перорально |бета2-агоністів |
|бета2-агоніста кожні |- продовжити |- додати холінолітики|
|3-4 години протягом |прийом |- звернутись до |
|24-48 годин |бета2-агоністів |лікаря, викликати |
| | |"швидку допомогу" |
------------------------------------------------------------------
------------------------------------------------------------------
|Лікування загострення бронхіальної астми |
|Госпітальний етап |
|----------------------------------------------------------------|
|Початова оцінка важкості загострення: |
|фіз. огляд (аускультація, участь в диханні допоміжної |
|мускулатури, ЧСС, ЧД, ПОШвид, ОФВ1, SaO2, вимірювання газів |
|артеріальної крові у вкрай важких випадках, інші дослідження |
|за показаннями |
|----------------------------------------------------------------|
|Початковий етап лікування: |
|- інгаляційні бета2-агоністи короткої дії кожні 20 хвилин |
|протягом години |
|- оксигенотерапія до SaO2 >= 90% |
|- системні стероїди, якщо немає негайної відповіді на лікування,|
|в анамнезі недавно стероїди, приступ важкий |
|----------------------------------------------------------------|
|Повтора оцінка ПОШвид, SaO2, інші дослідження за показаннями |
|----------------------------------------------------------------|
|Повторити дослідження ПОШвид, ОФВ1, SaO2 |
|----------------------------------------------------------------|
|Середньоважкий приступ: |Важкий приступ: |
|- ПОШвид 60-80% |- ПОШвид < 60% |
|належного/персонально кращого |належного/персонально кращого |
|- фіз. огляд: помірні симптоми, |- фіз. огляд: важкі симптоми в |
|участь допоміжної мускулатури |спокої, ретракція грудної |
|- рекомендуються |клітки |
|глюкокортикостероїди |- пацієнти високого ступеню |
|- інгаляційні бета2-агоністи, |ризику |
|холінолітики кожної години |- немає клінічного покращення |
|протягом 3 годин |після початкового лікування |
|- продовжувати лікування |- інгаляційні бета2-агоністи |
|1-3 години до покращення стану |кожної години + холінолітики |
| |- оксигенотерапія |
| |- системні стероїди |
| |- бета2-агоністи в/в, п/ш, в/м |
| |- рекомендуються в/в |
| |метилксантини |
| |- рекомендуються в/в магнезія |
|----------------------------------------------------------------|
|Добра відповідь |Неповна відповідь на |Погана відповідь на|
|- відповідь |протязі 1-2 годин |протязі 1 години |
|зберігається протягом |- пацієнти високого |- пацієнти високого|
|60 хвилин після |ступеню ризику |ступеню ризику |
|закінчення останньої |- фіз. огляд: |- фіз. огляд: важкі|
|маніпуляції |легкі-помірні |симптоми, |
|- фіз.огляд: нормально|симптоми |сплутаність |
|- ПОШвид > 70% |- ПОШвид < 70% |свідомості |
|- немає |- SaO2 не |- ПОШвид < 30% |
|дістрес-синдрому |покращується |- РСО2 > |
|- SaO2 > 90% | |45 мм рт ст |
|(у дітей 95%) | |- РО2 < 60 мм рт ст|
|----------------------+---------------------+-------------------|
|Виписка додому |Направлення в |Направлення до |
|- продовжувати |стаціонар |інтенсивної терапії|
|лікування |- інгаляційні |- інгаляційні |
|інгаляційними |бета2-агоністи + |бета2-агоністи + |
|бета2-агоністами |холінолітики |холінолітики |
|- рекомендуються, у |- системні ГКС |- в/в ГКС |
|більшості випадків, |- киснетерапія |- рекомендується |
|оральні КС |- рекомендуються в/в |п/ш, в/м, в/в, |
|- освіта пацієнта: |метилксантини |інгаляційні |
|коректний прийом |- моніторинг ПОШвид, |бета2-агоністи |
|препаратів, |SaO2, пульсу, |- киснетерапія |
|перегляд |концентрації |- рекомендуються |
|індивідуального плану,|теофіліну в сироватці|в/в метилксантини |
|тісне медичне |крові |- можлива інтубація|
|спостереження | |та МВЛ |
|----------------------------------------------------------------|
|Покращення |Немає відповіді |
|-------------------------------+--------------------------------|
|Виписка додому |Направлення до інтенсивної |
|- ПОШвид > 60% |терапії |
|повинних/персонально кращих |- якщо немає відповіді на |
|- продовжувати |протязі 6-12 годин |
|оральну/інгаляційну терапію | |
------------------------------------------------------------------
Головний фтизіатр та
Головний пульмонолог МОЗ України

Ю.І.Фещенко
( Інструкцію про діагностику, клінічну класифікацію та лікування хронічних обструктивних захворювань легень виключено на підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я N 555 від 27.06.2013 )
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОЗ України
28.10.2003 N 499
ІНСТРУКЦІЯ
про негоспітальну пневмонію у дорослих: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія
Пневмонія і в XXI столітті залишається важливою медико-соціальною проблемою. Це зумовлено, в першу чергу, її значною поширеністю, досить високими показниками інвалідизації та смертності, а також значними економічними втратами внаслідок цього захворювання.
В Україні в 1998-2001 рр. захворюваність дорослих на пневмонію складала 4,3-4,7 на 1000 населення, а смертність - 10,0-13,3 на 100 тис. населення, тобто померли 2-3% з тих, хто захворів на пневмонію. За даними офіційної статистики, в 1999 р. в Росії серед осіб віком 18 років та старше було зареєстровано 440 049 випадків пневмонії (3,9 на 1000). Однак ці показники не відображають рівень справжньої захворюваності. Так, згідно з результатами зарубіжних епідеміологічних досліджень, захворюваність дорослих (18 років та старше) на негоспітальну пневмонію (НП) коливається в широкому діапазоні: від 1-11,6 випадку на 1000 осіб молодого та середнього віку і до 25-44 - на 1000 осіб старших вікових груп (65 років та старше). В США щорічно реєструють 3-4 млн. хворих на НП, з яких біля 900 тис. госпіталізують. З числа останніх, безпосередньо від НП, щорічно вмирають більше 60 тис. осіб. Протягом року загальна кількість дорослих хворих (18 років та старше) на НП в 5 країнах Європи (Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Іспанія) перевищує 3 млн. осіб. При НП найнижчу летальність (1-3%) реєструють в осіб молодого та середнього віку без супутніх захворювань. В осіб старших вікових груп за наявності супутніх захворювань (хронічні обструктивні захворювання легень, злоякісні новоутворення, алкоголізм, цукровий діабет, захворювання нирок та печінки, серцево-судинні захворювання та ін.), а також у випадку тяжкого перебігу НП цей показник досягає 15-30%.
В Україні в 2000 р. термін непрацездатності внаслідок пневмонії складав 13,1 дня на 100 працюючих, в середньому - 19,5 дня на 1 працюючого. В США пневмонія призводить до щорічної втрати більше 150 млн. робочих днів, а загальні витрати на лікування хворих становлять понад 10 млрд. доларів.
Одними з основних та найавторитетніших джерел інформації для лікарів з питань діагностики та лікування хворих на НП є клінічні рекомендації (консенсуси), підготовлені провідними спеціалістами за результатами проспективних рандомізованих порівняльних належно контрольованих досліджень з урахуванням постулатів доказової медицини. На жаль, проведення досліджень такого рівня в Україні поки що утруднене через наявну економічну ситуацію. Тому слід враховувати, в першу чергу, дані, які отримані в сусідніх країнах з подібною до нашої системою охорони здоров'я.
Розроблені клінічні рекомендації підлягають уточненню, як правило, кожні 3-5 років. Це в повній мірі стосується і рекомендацій щодо діагностики та лікування хворих на НП, що були прийняті в Україні в 1998 р. (наказ МОЗ України N 311 від 30.12.1999 р., "Інструкція про діагностику, клінічну класифікацію та лікування пневмонії"). За минулі 5 років відбулися деякі зміни уявлень про це захворювання та його лікування, а саме:
- поглибились знання з питань епідеміології респіраторних інфекцій, з'явились нові методи діагностики, переосмислені значення та місце традиційних методів дослідження хворих на НП;
- отримані численні дані щодо підвищення резистентності до антибіотиків основних респіраторних патогенів;
- розроблені та широко застосовуються критерії оцінки факторів ризику несприятливого перебігу НП у дорослих;
- стали доступними нові антибіотики, насамперед "респіраторні" фторхінолони.
1. Визначення та класифікація пневмонії
Пневмонія - гостре інфекційне захворювання, переважно бактеріальної етіології, яке характеризується вогнищевим ураженням респіраторних відділів легень та наявністю внутрішньоальвеолярної ексудації.
Оскільки пневмонія, за визначенням, є гострим інфекційним захворюванням, вживання означення "гостра" в діагнозі "пневмонія" є зайвим, тим більше що термін "хронічна пневмонія" не використовується.
У Міжнародній класифікації хвороб, травм та причин смерті IX (1975) та X (1992) перегляду пневмонія чітко відокремлена від інших вогнищевих запальних захворювань легень неінфекційного походження. Так, із рубрики "Пневмонія" вилучені захворювання, які зумовлені фізичними (променевий пневмоніт) чи хімічними ("бензинова пневмонія") факторами, або ж мають алергічне (гіперсенситивний пневмоніт, "еозинофільна пневмонія") чи судинне (інфаркт легені внаслідок тромбоемболії гілок легеневої артерії) походження. З цієї ж рубрики вилучені також запальні процеси в легенях, спричинені облігатними патогенами бактеріальної або вірусної природи, - їх розглядають в рамках відповідних нозологічних форм (Ку-рикетсіоз, чума, черевний тиф, кір та ін.).
Класифікація пневмонії, яка найбільш повно відображає особливості її перебігу та дозволяє вибрати етіотропну терапію, безумовно, повинна грунтуватись на етіологічному принципі. Однак на практиці своєчасна етіологічна діагностика пневмонії ускладнена через недостатню інформативність та значну тривалість традиційних мікробіологічних досліджень. В багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні, використовують класифікацію, що враховує умови виникнення захворювання, особливості інфікування тканини легень, а також стан імунної реактивності організму хворого. Це дозволяє з досить високим ступенем ймовірності передбачити можливого збудника захворювання. За цією класифікацією виділяють такі види пневмонії:
- негоспітальна (позалікарняна, розповсюджена, амбулаторна) - пневмонія, що виникла поза лікувальним закладом;
- нозокоміальна (госпітальна) - пневмонія, що виникла через 48 год і пізніше після госпіталізації хворого до стаціонару за відсутності будь-якого інфекційного захворювання в інкубаційний період на час госпіталізації хворого;
- аспіраційна;
- пневмонія в осіб з тяжкими порушеннями імунітету (природжений імунодефіцит, ВІЛ-інфекція, ятрогенна імуносупресія).
Найбільше практичне значення має поділ пневмонії на негоспітальну (набуту поза лікувальним закладом) та нозокоміальну (набуту в лікувальному закладі). Такий поділ не пов'язаний із тяжкістю перебігу захворювання, а основним та єдиним критерієм розподілу є те оточення, в якому розвинулась пневмонія. Крім того, залежно від тяжкості розрізняють пневмонії легкого, середньотяжкого та тяжкого перебігу. Однак, досі не вироблено чітких критеріїв щодо розподілу пневмонії легкого та середньотяжкого перебігу. Оскільки обсяг діагностичних та лікувальних заходів при пневмонії такого ступеня тяжкості майже однаковий, доцільно об'єднати їх в одну групу - пневмонію з нетяжким перебігом. Ознаки тяжкого перебігу НП, які мають вирішальне значення у виборі місця лікування хворого, обсягу діагностичних досліджень та тактики антимікробної терапії, наведені далі.
2. Етіопатогенез пневмонії
Протиінфекційний захист нижніх дихальних шляхів здійснюється за допомогою механічних факторів (аеродинамічна фільтрація, розгалуження бронхів, надгортанник, кашель та чихання, коливальний рух війок миготливого епітелію слизової оболонки бронхів), а також механізмів неспецифічного та специфічного клітинного і гуморального імунітету. Причинами розвитку запальної реакції в респіраторних відділах легень можуть бути як зниження ефективності захисних механізмів макроорганізму, так і масивність дози мікроорганізмів та/або їх підвищена вірулентність.
Виділяють чотири шляхи інфікування, які з різною частотою зумовлюють розвиток пневмонії:
- аспірація вмісту ротоглотки;
- вдихання аерозолю, що містить мікроорганізми;
- гематогенне поширення мікроорганізмів з позалегеневого вогнища інфекції (ендокардит з ураженням тристулкового клапана, септичний тромбофлебіт вен таза);
- безпосереднє поширення інфекції з уражених тканин сусідніх органів (наприклад, абсцес печінки) або внаслідок інфікування під час проникних поранень грудної клітки.
Аспірація вмісту ротоглотки - основний шлях інфікування респіраторних відділів легень при НП. За нормальних умов ряд мікроорганізмів, наприклад Streptococcus pneumoniae, можуть колонізувати ротоглотку, але нижні дихальні шляхи залишаються при цьому стерильними. Мікроаспірація вмісту ротоглотки - фізіологічний феномен, який відбувається у 40-70% здорових осіб під час сну. Однак кашльовий рефлекс, відрегульований механізм мукоциліарного кліренсу, антибактеріальна активність альвеолярних макрофагів та секреторних імуноглобулінів забезпечують елімінацію інфікованого секрету з нижніх дихальних шляхів та їхню стерильність. У разі порушення цих механізмів "самоочищення" трахеобронхіального дерева, наприклад при респіраторній вірусній інфекції, коли порушується функція війок епітелію бронхів та знижується фагоцитарна активність альвеолярних макрофагів, створюються сприятливі умови для розвитку пневмонії. В окремих випадках самостійним патогенетичним фактором можуть бути масивність дози мікроорганізмів або проникнення до респіраторних відділів легень навіть поодиноких високовірулентних мікроорганізмів, стійких до дії захисних механізмів макроорганізму, що також призводить до розвитку пневмонії. Інгаляція аерозолю, який містить мікроорганізми, - менш поширений механізм розвитку пневмонії і має основне значення при інфікуванні облігатними мікроорганізмами, наприклад Legionella spp.
Ще менше значення (за частотою виявлення) мають гематогенне (наприклад, Staphylococcus spp.) та безпосереднє поширення збудника з вогнища інфекції.
В сучасних рекомендаціях по лікуванню хворих на НП підкреслюється бажаність встановлення етіологічного діагнозу для обґрунтування призначення етіотропної терапії, що суттєво підвищує вимоги до рівня мікробіологічного дослідження клінічного матеріалу, отриманого у хворих. Однак близько у 50% пацієнтів навіть за умови використання всіх можливих методів дослідження не вдається визначити етіологію захворювання (з урахуванням атипових, вірусних та анаеробних збудників). Це зумовлено як відсутністю доступного тесту, за допомогою якого можна ідентифікувати усі потенційні збудники захворювання, так і наявністю обмежень у кожного із застосованих тестів. Наприклад, для виявлення більшості мікроорганізмів використовують методи бактеріоскопії пофарбованого за Грамом мазка мокротиння та посів мокротиння на відповідні живильні середовища. Однак ці тести не придатні для виявлення Mycoplasma pneumoniae, Chlamydophyla (Chlamydia) pneumoniae, Legionella spp. та деяких інших збудників. Крім того, необхідно враховувати можливу наявність змішаної інфекції, а саме поєднання типових бактеріальних (наприклад, Streptococcus pneumoniae) та атипових збудників (Mycoplasma pneumoniae, Chlamydophyla pneumoniae, Legionella spp.), що спостерігається в 10-40% випадків.
З урахуванням наведених особливостей патогенезу пневмонії очевидно, що її етіологія пов'язана з мікрофлорою верхніх дихальних шляхів. Серед численних видів мікроорганізмів, які колонізують верхні дихальні шляхи, тільки деякі (з підвищеною вірулентністю) здатні у разі проникнення до респіраторних відділів легень зумовлювати розвиток запальної реакції навіть при мінімальних порушеннях захисних механізмів. Залежність видового складу мікрофлори верхніх дихальних шляхів від характеру навколишнього середовища, в якому перебуває індивід, його віку та загального стану здоров'я дає можливість прогнозувати етіологію пневмонії.
Склад збудників НП має деякі відмінності у пацієнтів залежно від тяжкості перебігу захворювання та відповідно від необхідного місця проведення лікування - амбулаторно чи в умовах стаціонару (терапевтичне відділення або відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ)).
У пацієнтів з НП нетяжкого перебігу, які не потребують госпіталізації, етіологія захворювання вивчена недостатньо через незначну кількість відповідних досліджень. У хворих цієї категорії частота етіологічно неверифікованої пневмонії складає 40-50%. При засіві мокротиння частіше (в 9-36% випадків) виявляють Streptococcus pneumoniae. Однак результати серологічних досліджень свідчать про суттєве значення Mycoplasma pneumoniae (в 13-37% випадків) та Chlamydophyla pneumoniae (до 17%). В 5-10% випадків збудником НП є Haemophilus influenzae, в 0,4-2,8% - Legionella spp., в 0,2-1,3% - грамнегативні ентеробактерії, в 10-13% - віруси.
У 20-70% хворих на НП, які потребують госпіталізації у відділення терапевтичного профілю, не вдається визначити збудників захворювання. За даними позитивних результатів мікробіологічного дослідження, домінуючим патогеном є Streptococcus pneumoniae (в 11-39% випадків), рідше визначають Haemophilus influenzae (в 4,0-9,5%), Legionella spp. (в 3,6-7,5%), Moraxella (Branhamella) catarrhalis (в 1,2-3,1%), Staphylococcus aureus (в 0,8-3,8%), грамнегативні ентеробактерії (в 1,0-5,3%), Mycoplasma pneumoniae (в 4,1-14,6%), Chlamydophyla pneumoniae (в 3,1-13,1%) та віруси (в 8,9-12,8%).
Основними збудниками НП тяжкого перебігу, яка загрожує життю пацієнта та є показанням для госпіталізації у ВРІТ, є Streptococcus pneumoniae (в 21-22% випадків), Legionella spp. (в 5,5-17,8%), Haemophilus influenzae (в 3,8-5,3%), Staphylococcus aureus (в 7,0-8,7%), грамнегативні ентеробактерії (в 1,6-8,6%), Mycoplasma pneumoniae (в 2,0-2,7%) та віруси (в 4,0-9,7%). За наявності у пацієнтів з НП тяжкого перебігу специфічних факторів ризику, наприклад бронхоектазів, серед потенційних збудників може бути Pseudomonas aeruginosa. Однак в 50-60% випадків етіологія НП з тяжким перебігом залишається невстановленою.
3. Антибіотикорезистентність основних збудників НП
В останні роки в усіх країнах світу відзначено підвищення резистентності Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae та Moraxella catarrhalis до антибактеріальних препаратів, причому досить часто вони є мультирезистентними, тобто стійкими до антибіотиків трьох класів і більше. Встановлені як загальні, так і регіональні тенденції розвитку антибіотикорезистентності, які слід враховувати при розробленні стратегії і тактики лікування хворих на НП. На жаль, в Україні на сьогодні відсутні достовірні дані щодо антибактеріальної стійкості цих патогенів, тому доцільно враховувати результати досліджень, проведених в інших країнах, у першу чергу в Росії, Чехії, Словаччині та Польщі.
Streptococcus pneumoniae
Особливе занепокоєння спеціалістів викликає підвищення резистентності Streptococcus pneumoniae до пеніциліну, оскільки такі штами досить часто можуть бути стійкими і до багатьох інших антибактеріальних препаратів. Основний механізм резистентності Streptococcus pneumoniae до пеніциліну пов'язаний з появою мутантної ДНК у генах, що кодують пеніцилінзв'язувальні білки (ПЗБ). Модифікація ПЗБ може призводити до розвитку резистентності не тільки до пеніцилінів, але й до інших бета-лактамних антибіотиків, наприклад, цефалоспоринів. В ряді випадків спостерігається перехресна резистентність між цими групами антибіотиків. Поширеність резистентних пневмококів до антибактеріальних препаратів суттєво відрізняється в різних країнах і навіть в межах однієї країни. За сукупними даними, отриманими в Alexander Project в 1999 р., найбільш високі показники стійкості Streptococcus pneumoniae до пеніциліну були виявлені у Гонконгу. При цьому 6% штамів мали проміжний (МПК від 0,1 до 1 мг/л), 73,8% - високий (МПК >= 2 мг/л) рівень резистентності. В інших регіонах Азії також відзначали досить високі показники стійкості пневмокока до пеніциліну: в Японії 23,6% та 39,9% штамів були відповідно помірнорезистентними та резистентними, в Сінгапурі - 16,5% та 36,1%, в Саудівській Аравії - 44% та 17,9%. В Таїланді протягом 1999-2000 рр. помірностійкими та стійкими до пеніциліну були відповідно 27,2% та 39,3% штамів Streptococcus pneumoniae.
В Канаді при дослідженні 374 ізолятів Streptococcus pneumoniae за допомогою Е-тесту було встановлено, що 20,1% із них були помірностійкими та 22,2% - резистентними до пеніциліну. В 1999-2000 рр. в 33 медичних центрах США виділили 1531 клінічний ізолят Streptococcus pneumoniae, з яких 34,2% були нечутливими до пеніциліну.
В Європі найбільш високі рівні резистентності Streptococcus pneumoniae до пеніциліну були зареєстровані у Франції (17,2% помірностійких та 45,3% резистентних штамів), Іспанії (9,9% та 37,4% відповідно), Словаччині (15,5% та 15,5% відповідно) та Польщі (5% та 17,2% відповідно). Однак в Чехії стійкість Streptococcus pneumoniae до пеніциліну була невисокою (відповідно 1% та 2%). В Росії резистентність Streptococcus pneumoniae до бета-лактамних антибіотиків, за даними дослідження ПеГАС-І (2000), також не є суттєвою проблемою. Лише 9% штамів збудника були нечутливими до пеніциліну, з яких 7% - помірнорезистентними та 2% - високорезистентними. Чутливість Streptococcus pneumoniae до амоксициліну та амоксициліну/клавуланової кислоти складала 99,5%.
Резистентність Streptococcus pneumoniae до макролідів, за даними Alexander Project (1999), коливалася від 0,5% у Кенії до 82,2% у Гонконгу. В Європі такі штами виявлені в Чехії в 2%, у Польщі - в 6,7%, у Словаччині - в 11,3%, в Іспанії - в 57,1% і у Франції - в 58,1% випадків. За даними дослідження ПеГАС-І (2000), в Росії резистентність цього збудника до макролідних антибіотиків складала 4,4-4,6%, при цьому від 39,1% до 43,5% штамів пневмокока з проміжним рівнем стійкості до пеніциліну були резистентними до макролідів. У Канаді серед штамів Streptococcus pneumoniae, чутливих до пеніциліну, резистентність до макролідів склала 4,7%, а серед стійких до пеніциліну - 14,7%, в США - 6,1% та 78,1% відповідно.