Інструкція про поділ на групи контингентів протитуберкульозних диспансерних закладів

1.1. Поділ на групи диспансерних контингентів заснований на лікувально-епідеміологічному принципі й дозволяє дільничному лікарю-фтизіатру правильно формувати групи спостереження, своєчасно залучати їх до обстеження, визначати лікувальну тактику, проводити реабілітаційні і профілактичні заходи, вирішувати питання їх проходження в групах обліку та зняття з диспансерного нагляду.

1.2. Контингенти дорослих, що підлягають диспансерному нагляду, розподіляються на такі групи:

0 (нульова) група - особи з туберкульозом органів дихання - сумнівної активності;

I група - хворі на неактивний туберкульоз органів дихання;

II група - хворі із згасаючим активним туберкульозом органів дихання;

III група - особи з клінічно вилікуваним туберкульозом органів дихання;

IV група - особи, що знаходяться у контакті з хворими на туберкульоз, бактеріовиділювачами або з хворими на туберкульоз сільськогосподарськими тваринами;

V група - хворі на позалегеневий туберкульоз та особи, що вилікувалися від нього;

VI група для дорослих не застосовується.

VII група - особи із залишковими змінами після вилікування (в тому числі спонтанного вилікування) від туберкульозу органів дихання, з підвищеним ризиком його реактивації.

1.3. Контингенти дітей і підлітків, що підлягають диспансерному обліку, розподіляються на 7 основних груп:

0 (нульова) група -діагностична;

I група - хворі на активний туберкульоз органів дихання;

II група - хворі на активний туберкульоз органів дихання, що згасає;

III група - клінічне вилікування від туберкульозу органів дихання;

IV група - діти й підлітки, що контактують із хворими на активний та туберкульоз із бациловиділенням із родин які обслуговують тварин та котрі працюють у неблагополучних щодо туберкульозу господарствах, а також з родин, у яких є хворі на туберкульоз сільськогосподарські тварини;

V група - хворі на позалегеневий туберкульоз;

VI група - особи, що інфіковані туберкульозом, з груп ризику, а також діти, що були щеплені БЦЖ у період новонародженості та з післявакцинальними ускладненнями.

2.1. Активність туберкульозу

2.1.1. Туберкульоз сумнівної активності встановлюється тоді, коли специфічні зміни в легенях у осіб, які не перебувають на обліку протитуберкульозної установи, і коли після проведення первинного максимально можливого клініко-рентгенологічного обстеження (з урахуванням попередніх рентген-флюорографічних матеріалів) лікар не має достатньої інформації для оцінки активності локальних змін і остаточне вирішення цього питання може бути прийняте лише при динамічному спостереженні після пробної хіміотерапії й багаторазових пошуків МБТ методами бактеріоскопії та засіву.

"Нульова" група (дорослих) формується тільки з числа осіб, які не перебувають на диспансерному обліку. При виникненні сумніву в активності змін у осіб, які спостерігаються у III-IV і VII групах, вони не переводяться в нульову. Всі додаткові обстеження для уточнення активності процесу проводяться при спостереженні цих осіб в названих групах обліку.

До туберкульозних змін сумнівної активності слід відносити вогнища, що чітко окреслені й фокуси однорідної структури, середньої інтенсивності (крім великих туберкульом)*, а також аналогічні вогнища й фокуси будь-якого розміру, якщо структура їх не однорідна за рахунок незначної кальцинації, при відсутності клінічних ознак активності та при негативних результатах пошуку МБТ методом бактеріоскопії.

* Особи з великими туберкульомами зараховуються безпосередньо у I-А підгрупу.

Осіб з циротичними змінами сумнівної активності в легенях немає необхідності відносити до нульової групи і проводити їм пробну хіміотерапію, оскільки вирішальним у верифікації діагнозу є не результат пробної хіміотерапії, а виявлення мікобактерій туберкульозу.

В листі непрацездатності особам нульової групи вказується діагноз "туберкульоз легень".

2.1.2. Активний туберкульоз - виявляється у хворих з бактеріологічно** та гістологічно підтвердженою активністю процесу, а також з характерними для цієї хвороби клініко-рентгенологічними ознаками (симптомами інтоксікації, наявністю фіброзних та вогнищевих утворень з перифокальною реакцією; інфільтративних змін з деструкцією чи без неї при наявності чи відсутності бактеріовиділення, підвищеної швидкості осідання еритроцитів, зрушення у лейкоцитарній формулі тощо) і вимагає проведення лікувальних, протиепідемічних, реабілітаційних і соціальних заходів. Підтвердити активність туберкульозного процесу дозволяють також результати бронхологічних, цитологічних, біохімічних та імунологічних досліджень. До того, як приступити до визначення активності туберкульозних змін, необхідно провести диференціальну діагностику з іншими захворюваннями органів дихання для підтвердження специфічної етіології цих змін. Вперше виявлені хворі (хворі з рецидивом) і з будь-якою формою активного туберкульозу органів дихання зараховуються тільки у I-А підгрупу обліку. Взяття їх на облік одразу в I-Б чи в II групу обліку не допускається.

** Виявлення МБТ у харкотинні, промивних водах трахеї, шлунку, виділеннях із нориці, сечі, менструальній крові, ексудаті, спиномозковій рідині, резекційному чи біоптичному матеріалі методами мікроскопії чи засіву на поживному середовищі.

Якщо оперативне втручання було зроблено особі, яка знаходиться на обліку на момент операції у II, III, V і VII групах диспансерного обліку, і при операції були виявлені активні туберкульозні зміни, то даний хворий повинен бути переведений у I чи V-А групу обліку на строк, необхідний для проведення показаного йому лікування. Якщо при операції проявів активного туберкульозу не встановлено, то немає необхідності переводити хворого у I групу обліку, але після операції йому показаний курс протирецидивної хіміотерапії.

Виникнення у хворого деструкції в туберкульомі (в тому числі без бактеріовиділення) є підставою для переведення його в I групу диспансерного обліку. Хворі з туберкульомами, що розпалися, навіть при тривалій відсутності МБТ (якщо вони були знайдені раніше) з епідобліку не знімаються до ліквідації порожнини розпаду.

2.1.3. Загасаючий активний туберкульоз визначається у хворих при досягненні у них клініко-рентгенологічного благополуччя-зникнення симптомів інтоксикації, припинення бактеріовиділення, загоєння каверн і розсмоктування інфільтрації.

2.1.4. Клінічне видужання - це стійке загоєння туберкульозного процесу, що підтверджене диференційованими термінами спостереження. Ці терміни наведені в додатках NN 1, 3. Вони встановлюються з урахуванням двох основних параметрів: а) величина залишкових змін (додаток N 5), б) наявність важких супутніх захворювань (див. далі п.8).

Клінічно вилікуваними визнаються особи, у яких настала стабілізація туберкульозного процесу (див. нижче).

3.1. На облік як бактеріовиділювачів беруть хворих, що виділяють МБТ- з вперше встановленим туберкульозом, чи тих, що знаходяться на обліку протитуберкульозного диспансерного закладу:

3.1.1. Виявлені будь-яким методом обстеження, навіть одноразово*, при наявності клініко-рентгенологічних даних, які свідчать про явну активність туберкульозного процесу, а також у хворих на згасаючий активний туберкульоз чи туберкульоз сумнівної активності.

* Одноразове бактеріовиділення: а) у осіб, які не перебувають на обліку протитуберкульозного диспансеру, коли мікобактерії туберкульозу виявляються вперше в одному з 3 - 4 досліджень методами бактеріоскопії чи засіву, застосованих послідовно протягом 3 - 4 днів; б) у контингентів III і VII груп, коли виявляються МВТ після багаторазових негативних результатів дослідження в минулі роки і повторних (3 - 4) негативних обстежень на виявлення МБТ.

3.1.2. Виявлені дворазово будь-яким методом навіть при відсутності явних рентгенологічних туберкульозних змін в легенях чи при наявності клініко-рентгенологічно неактивного туберкульозного процесу. Джерелом бактеріовиділення в цих випадках може бути ендобронхіт, прорив казеозного лімфатичного вузла в прозір бронху чи розпад невеликого вогнища, який важко визначається рентгенологічним методом.

3.2. Одноразове виявлення МБТ у контингентів III і VII груп диспансерного нагляду при відсутності одночасно клініко-рентгенологічної симптоматики, яка підтверджує реактивацію туберкульозу, потребує поглибленого клініко-рентгенологічного, лабораторного та інструментального обстеження в умовах стаціонару, з метою встановлення джерела бактеріовиділення і наявності активного туберкульозу. При несприятливих епідеміологічних обставинах у вогнищі (наявність дітей та підлітків), виявлення нових випадків інфікування чи захворювання контактів, а також у випадках, коли хворі становлять епідемічну небезпеку за місцем їх роботи (в закладах для дітей та підлітків, громадського харчування, комунальних), такі особи беруться на облік як бактеріовиділювачі, незалежно від результатів дообстеження, не менше як на 9 - 12 місяців.

З метою встановлення бактеріовиділення чи його відсутності кожен хворий повинен бути комплексно обстежений: дослідження харкотиння (промивних вод бронхів, трахеї чи шлунку) не менше двох разів методом бактеріоскопії, трьохразовий засів перед початком лікування хворих, яким вперше встановлено діагноз, при загостреннях і рецидивах процесу, а в період лікування хіміопрепаратами - після дводенної перерви з прийомами туберкулостатиків. Обстеження повинно повторюватись в процесі лікування кожного місяця до зникнення МБТ, підтвердженого не менше, ніж двома послідовними негативними бактеріоскопічними і культуральними дослідженнями протягом 2 - 3 місяців і загоєння порожнини розпаду, підтвердженого томографічно. Далі зазначені дослідження проводяться один раз на 2 - 3 місяці до закінчення основного курсу хіміотерапії.

3.3. Зняття хворих з обліку бактеріовиділювачів можливе лише при згасанні процесу в результаті ефективно проведеного основного курсу хіміотерапії чи після успішного хірургічного втручання, але не раніше ніж через 12 місяців після припинення бактеріовиділення.

3.4. Затримка бактеріовиділювачів на епідемілогічному обліку після зникнення мікобактерій туберкульозу ще на 6 - 12 місяців понад зазначений термін показана при:

3.4.1. Неповноцінно проведеному лікуванні;

3.4.2. Наявності обтяжуючих факторів;

3.4.3. При сприятливому результаті хронічних деструктивних процесів з утворенням щільних вогнищ, рубців (в тому числі після колапсохірургічних втручань).

3.5. Хворі з фіброзно-кавернозним туберкульозом повинні знаходитися тільки в групі бактеріовиділювачів. При сприятливому закінченні фіброзно-кавернозного туберкульозу діагноз змінюється на інший (циротичний, дисемінований, вогнищевий чи ін.) з переведенням хворого в II групу і зняттям його (одночасно) з епідеміологічного обліку. При переході хронічного деструктивного туберкульозу в циротичний, утворенні заповнених чи санованих порожнин (в тому числі після торакопластики і кавернотомії) хворі знімаються з епідеміологічного обліку через 3 роки з моменту зникнення МБТ і досягнення клініко-рентгенологічної стабілізації процесу. При відсутності можливостей довести припинення бактеріовиділення бактеріологічними дослідженнями у хворих з залишковими порожнинами ці особи з обліку бактеріовиділювачів не знімаються.

3.6. Термін, на який бактеріовиділювач був затриманий на епідеміологічному обліку, повинен бути прийнятий до уваги при встановленні довготривалості подальших спостережень його у II групі диспансерного обліку.

3.7. Із хворих з позалегеневими формами туберкульозу до бактеріовиділювачів зараховуються особи, у яких МБТ виявляються у виділеннях з нориці, сечі чи менструальної крові.

3.8. Хворі, у яких до й після хірургічного втручання мікобактерії туберкульозу не виявлялись, але при засіві резекційного матеріалу відбулося зростання МБТ, не беруться на облік як бактеріовиділювачі. Це положення поширюється і на хворих, у яких МБТ виявляються тільки при засіві матеріалу, одержаного при пункції осумкованої емпієми, лімфовузлів тощо.

3.9. Питання про взяття хворих на облік бактеріовиділювачів і зняття їх з цього обліку вирішує дільничний лікар-фтизіатр разом з завідуючим відділенням або головним лікарем (чи його заступником з лікувальної роботи) протитуберкульозного диспансеру. Зняття з епідобліку хворих на позалегеневий туберкульоз здійснюється після консультації з відповідними фахівцями при затиханні туберкульозного процесу та зникненні МБТ.

3.10. Якщо хворий, прописаний в районі обслуговування, а фактично проживає за іншою адресою, епідвогнище спостерігається тим диспансером, де хворий фактично мешкає, із взяттям на облік в IV групу контактуючих з ним осіб і здійсненням відповідних оздоровчих заходів (в тому числі заключної дезінфекції).

3.11. При встановленні діагнозу мікобактеріозу (не менше як дворазове виявлення тільки атипічних мікобактерій), хворі спостерігаються і лікуються в протитуберкульозному диспансері. Вони обліку, як хворі на туберкульоз, не підлягають.

4. Стабілізація процесу відображає загоєння специфічного процесу, характеризується тими ж ознаками, що й ущухання хвороби, але при відсутності подальшої позитивної динаміки залишкових змін, котра встановлюється при порівнянні рентгено-томографічних даних з інтервалом в 3-6 місяців.

5. Залишкові зміни - це щільні і кальциновані вогнища і фокуси різного розміру, фіброзно-рубцеві та циротичні зміни (в тому числі з залишковими санованими порожнинами), плевральні нашарування, післяопераційні зміни в легенях і плеврі.

В залежності від розміру, характеру та поширеності залишкових змін, а також потенціальної небезпеки рецидиву слід розрізняти малі і великі зміни (див. додаток N 5).

6. Реактивація туберкульозу включає поняття загострення і рецидив.

6.1. Загострення - спалах туберкульозного процесу, що виник після ефективного закінченого лікування в період встановлення клінічного вилікування.

6.2. Рецидив - це спалах туберкульозу у осіб, які раніше перенесли туберкульоз і одужали від нього: а) ранній рецидив - у осіб, які перебувають під наглядом у III і V-В групі обліку; б) пізній рецидив - у осіб, які перебувають на обліку у VII-А підгрупі і V-Г підгрупі (окрім спонтанно вилікуваних) чи знятих із диспансерного обліку.

6.3. Реактивація процесу, що виникає у осіб із контингентів VII-Б і V-Г підгруп і осіб, які не перебувають на обліку, розцінюється як вперше виявлене захворювання.

7. Основний курс - це комбіноване, безперервне тривале лікування антибактеріальними препаратами та патогенетичними засобами хворих на туберкульоз, розраховане на вилікування процесу в умовах стаціонару, санаторію і амбулаторно. Основний курс може бути закінчений не раніше ніж через 6 місяців після згасання процесу при великих залишкових змінах і не раніше ніж через 3 місяці - при малих.

Мінімальний термін основного курсу при ефективному лікуванні хворих на вперше виявлений деструктивний туберкульоз та туберкульоз з бактеріовиділенням, а також при рецидивах деструктивного туберкульозу та рецидивах з бактеріовиділенням повинен бути не менше 6-8, якщо протягом перших 2-4 місяців використовувались комбінації із 4-5 протитуберкульозних препаратів - ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду, стрептоміцину і (або) етамбутолу, а в наступні 3-5 місяців - 2 або 3 із них, в основному ізоніазид і рифампіцин щоденно або інтермітуючим методом. При менш інтенсивних режимах хіміотерапії і в разі мало ефективного лікування основний курс за погодженням з фтизіохірургом проводжується до 9-12 місяців.

При відсутності мікобактерій туберкульозу та деструкції мінімальний термін основного курсу хіміотерапії при ефективному лікуванні повинен бути не менше 4-6 місяців, якщо протягом перших 2 місяців використовувались 3 препарати, в основному ізоніазид, рифампіцин і піразинамід, а в наступні 2-4 місяці - 2 препарати, переважно ізоніазид і рифампіцин. В іншіх випадках основний курс продовжується до 7-9 місяців.

Основний курс хіміотерапії може бути закінчений не раніше ніж через 4 місяці після згасання процесу при великих залишкових змінах і не раніше ніж через 2 місяці - при малих.

При хронічному деструктивному туберкульозі легень з бактеріовиділенням основний курс хіміотерапії повинен тривати 12 - 18 місяців. Вона складається із 4 - 6 індивідуально підібраних протитуберкульозних препаратів згідно із чутливістю мікобактерій туберкульозу із числа таких як ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин, канаміцин, етіонамід та ін. Препарати призначаються як щоденно, так і інтермітуюче: кількість препаратів, прийнятих за 1 день, не може перевищувати 4. На заключному етапі лікування, після стійкого припинення бактеріовиділення, інтенсивність хіміотерапії зменшується. Не менше одного разу в 5 - 6 місяців хворих повинен консультувати фтизіохірург.

7.1. Для лікування хворих на туберкульоз легень можуть застосовуваться й стандартизовані режими хіміотерапії, запропоновані ВООЗ. Для цього всіх хворих розподіляють на чотири категорії.

I категорія - це хворі із вперше діагностованим туберкульозом з бактеріовиділенням. Їм протягом перших двох місяців призначають ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід + етамбутол (або стрептоміцин, а наступні 3 - 6-й місяці: ріфампіцин + ізоніазид (див. додаток N 6)).

Примітка. Етамбутол або стрептоміцин особливо доречні при первинній резистентності мікобактерій до хіміопрепаратів.

II категорія - це хворі на різні форми реактивації туберкульозу, в тому числі й із бактеріовиділенням. Лікування їх називається "повторне лікування". Воно включає перші два місяці - ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід + етамбутол + стрептоміцин. Третій місяць призначають це ж поєднання, але без стрептоміцину, - ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід + етамбутол. З четвертого до восьмого місяця включно призначають ізоніазид + ріфампіцин + етамбутол. (див. додаток N 7).

Примітка. Хворим старшим 50 років призначають стрептоміцин в дозі 0,75 г на добу.

III категорія - це хворі із вперше діагностованим туберкульозом без бактеріовиділення. Перші два місяці їм призначають: ізоніазид + ріфампіцин + пірозинамід. Протягом третього і четвертого місяців призначають ізоніазид + ріфампіцин (див. додаток N 8).

IV категорія - це хворі на хронічний туберкульоз, у яких не досягається стабілізації процесу, зберігаються каверни, у тому числі з бактеріовиділенням, протягом не менше 2 - річного спостереження і лікування. Їм призначають індивідуалізовані режими хіміотерапії залежно від чутливості мікобактерій до них.

Однак якщо у зазначених хворих у встановлені терміни не загоюються порожнини розпаду й каверни, то подальшу тактику встановлюють після консультації з фтизіохірургом так, як зазначено вище у п.7.

7.2. Для оцінки ефективності лікування хворих на туберкульоз рекомендується проводити когортний аналіз результатів лікування, запропонований ВООЗ. Когорти формують по кожній із зазначених чотирьох категорій хворих. Кожну когорту формують протягом одного кварталу. Наприклад, з 1 січня до 31 березня у відділення поступили й почали лікування 27 вперше виявлених бактеріовиділювачів (I категорія), 10 хворих із реактивацією (II категорія), 33 вперше виявлених хворих без бактеріовиділення (III категорія) і 7 хворих на хронічний туберкульоз (IV категорія). Отже, за перший квартал окремою когортою є 27 хворих, окремою когортою 10, 33 і 7 хворих. В подальшому за кожний квартал оцінюють результати у кожній когорті окремо. Наприклад, результати лікування 27 хворих оцінюють на 31 березня, 30 червня, 30 вересня і 31 грудня.

У другому кварталі (з 1 квітня до 31 червня) формуються аналогічно нові когорти. Когорти другого кварталу оцінюють окремо у наступних кварталах і т.д.

У кожній когорті щоквартально оцінюють такі результати:

7.2.1. Вилікування. Воно настає тоді, коли хворий завершив лікування, в тому числі хірургічне і у нього встановлено загоєння каверни, розсмоктування чи інволюція туберкульозного процесу при відсутності ознак його активності.

7.2.2. Припинення бактеріовиділення встановлюється тоді, коли хворий завершив лікування, в т.ч. хірургічне, і при двократному дослідженні харкотиння встановлено припинення бактеріовиділення.

7.2.3. Завершення лікування включає проведення повного курсу лікування, у т.ч. після хірургічного втручання, у зазначені вище терміни, що завершилося вилікуванням або безуспішним ефектом.

7.2.4. Летальний наслідок - це смерть хворого в процесі хіміотерапевтичного чи хірургічного лікування від будь-якої причини.

7.2.5. Безуспішне лікування вважається тоді, коли хворий завершив лікування (див. п.3), але бактеріовиділення не припиняється, або каверна не загоюється, себто вилікування у диференційовані терміни спостереження не настало. Воно вважається і тоді, коли в процесі хіміотерапії відновлюється бактеріовиділення або процес загострюється чи прогресує.

7.2.6. Перерване лікування вважається тоді, коли хворий не приймав ліків протягом одного місяця і більше після реєстрації у нього туберкульозу або після проведеного хірургічного втручання.

Цим хворим розпочинають заново "повторне лікування" (див. лікування хворих II категорії).

7.3. Вибув із спостереження і результати лікування хворого невідомі.

Отже, когортний аналіз дозволяє диференційовано, чітко визначити і порівнювати результати лікування ідентичних хворих.

8. До обтяжуючих факторів відносяться несприятливі умови побуту, хронічні супутні захворювання (алкоголізм, наркоманію, психічні захворювання, цукровий діабет - середню та важку форми, виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки, гострі та хронічні запальні процеси легенів, цитостатичну, променеву і тривалу стероїдну терапію, а також фізіологічні стани, які ослаблюють опорність організму (вагітність, післяпологовий період)), великі оперативні втручання, тяжкі фізичні та психічні травми.

9. Технологія диспансерного спостереження за особами, що підлягають диспансеризації у лікаря-фтизіатра наведена у додатку N 1, а обсяги обстеження їх - у додатку N 2 до цієї Інструкції.

10. Хворі на саркоїдоз органів дихання спостерігаються протитуберкульозними закладами, як самостійний контингент поза групами диспансерного обліку хворих на туберкульоз. Диспансерний нагляд за ними здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій МОЗ України.

Для них виділяється три групи диспансерного обліку:

I група - хворі на саркоїдоз із активними та прогресуючими формами захворювання. Середня тривалість перебування в цій групі 2 роки.

II група - хворі на саркоїдоз, що затихає. Середня тривалість спостереження в цій групі - 1 рік.

III група - хворі із залишковими змінами після перенесеного саркоїдозу. Тривалість спостереження - 3 роки.

Вилікувані знімаються з обліку.

11. Технологія диспансерного спостереження дітей і підлітків, які підлягають диспансерізації у лікаря фтизіатра наведена у додатку N 3, а обсяги обстеження цих контингентів - у додатку N 4.

11.1. До "0" (нульової) групи диспансерного обліку беруться діти і підлітки, у яких необхідно уточнити етіологію чутливості до туберкуліну (післявакцинальний або інфекційна алергія), або характер змін в легенях та інших органах з метою диференціальної діагностики.

Діти і підлітки з великими залишковими змінами спостерігаються у III групі диспансерного нагляду до 17-річного віку включно. Після досягнення 18 років вони переводяться у IY - А підгрупу диспансерного обліку для дорослих.

12. Характеристика залишкових змін після перенесеного (в тому числі спонтанно вилікуваного) туберкульозу органів дихання віддзеркалена у додатку N 5.

13. Деякі формування дігнозів в групах диспансерного обліку:

13.1. При переведенні хворих з "санованими" порожнинами до II групи диспансерного обліку виставляється діагноз, що характеризує зміни, які є у легенях (вогнищевий, дисемінований туберкульоз у фазі розсмоктування та ущілення, циротичний з наявністю санованої порожнини).

13.2. Особам, що перебувають на обліку у III групі, встановлюється діагноз: "Клінічне видужання після тієї чи іншої форми туберкульозу (виставляється найбільш важкий діагноз за період хвороби) з виходом у вогнища, фіброз, цироз тощо".

13.3. Особам, що перебувають на обліку у VII групі диспансерного обліку виставляється такий діагноз: "Великі" (малі) залишкові зміни: вогнища, фіброз, цироз, туберкульома та інше. В VII групі А (куди переводяться тільки особи, які раніше хворіли на активний туберкульоз), поряд з цим вказується, наслідком якого процесу є ці залишкові зміни (коли відомий діагноз).

14. Однією з умов залучення під диспансерний нагляд протитуберкульозних закладів осіб з хронічними неспецифічними захворюваннями легень (ХНЗЛ) є зменшення кількості контингентів, що спостерігаються цими закладами. На сучасному етапі зменшення кількості практично здорових щодо туберкульозу контингентів можливо шляхом:

14.1. Передачі нагляду дитячим консультаціям дітей, що не були вакциновані проти туберкульозу при народженні. Контроль за вакцинацією цих контингентів після зникнення протипоказань здійснюється санепідслужбою.

14.2. Зняття з диспансерного обліку дітей і підлітків з вперше виявленою гіперергічною реакцією Манту через рік спостереження, якщо протягом цього року вони отримали повний курс контрольованої хіміопрофілактики.

14.3. Зняття з диспансерного обліку дітей та підлітків з вперше виявленою позитивною пробою Манту і шкірним інфільтратом в 5-8 мм, що були після виявлення включені в "0" групу диспансерного обліку, отримували протягом 3 місяців контрольовану хіміопрофілактику.

14.4. Передачі в загальні полікліники як осіб з підвищеним ризиком туберкульозу для щорічного флюорогорафічного обстеження і лікування в зв'язку з неспецифічною патологією (за винятком хворих на ХНЗЛ):

14.4.1. Осіб, що підлягають спостереженню в VII-Б підгрупі диспанесерного обліку, якщо вони після виявлення пройшли через "0" групу і отримали під час перебування в "0" групі контрольовану хіміопрофілактику протягом 2 - 3 місяців.

14.4.2. Осіб, що підлягають спостереженню в VII-А підгрупі, після 3-річного спостереження в ній.