17. Експерт виконує конкретне судово-психіатричне дослідження, що виключає правову оцінку та прийняття рішення про застосування до осіб юридичних заходів, а обмежується рекомендацією застосування певних заходів медичного характеру.
18. Експерт, на якого покладено виконання експертизи, зобов'язаний:
- з'явитися за викликом органу, який призначає експертизу;
- особисто досліджувати надані йому об'єкти і давати об'єктивний висновок на поставлені перед ним питання;
- заявити самовідвід при наявності підстав, передбачених законодавством, які виключають його участь у справі;
- повідомити в письмовому вигляді про неможливість дати висновок, якщо йому не надані об'єкти експертизи; представлені матеріали недостатні для об'єктивного висновку; питання, поставлені перед ним, виходять за межі його компетенції.
19. Експерт при виконанні експертизи має право:
- досліджувати всі матеріали справи, медичну документацію, які містять інформацію, необхідну для проведення експертизи;
- клопотати перед органом, який призначив експертизу, про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку;
- бути присутнім з дозволу слідчого, прокурора, суду при проведенні слідчих (судових) дій і ставити допитуваним питання, які стосуються предмета експертизи;
- визначити форму проведення експертизи за даною справою (амбулаторна чи стаціонарна);
- заперечувати проти присутності осіб, які не передбачені чинним законодавством при проведенні експертизи;
- радитися при комісійній експертизі з членами комісії, в разі незгоди з ними, скласти окремий висновок;
- викласти у висновку експертизи обставини, які мають значення у справі і з'ясування яких входить до компетенції експерта, у випадку, коли із зазначених обставин орган, який призначив експертизу, не поставив питання;
- оскаржити дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
- отримати відшкодування витрат за відрядження у зв'язку з проведенням експертизи та оплату за її виконання згідно з затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року N 710 Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів; у випадку угоди між установою, яка проводить експертизу, і органом, який її призначив, згідно з угодою.
III. ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ
20. Експертиза призначається і проводиться за наявності відповідних юридичних та фактичних підстав.
Юридичними підставами для призначення експертизи є відповідні статті КПК України, що передбачають даний вид експертизи.
Фактичними підставами для призначення експертизи є конкретні документовані дані про психічний стан особи, що викликають сумніви у його психічній повноцінності або осудності.
Зазначені матеріали є об'єктами експертного дослідження і обов'язково надаються експерту органом, який призначив експертизу. У разі їх відсутності або поставлені питання виходять за межі спеціальних знань експерта, він письмово сповіщає вищезазначений орган, про неможливість зробити висновки, докладно мотивуючи свої рішення.
21. Експертиза може бути первинна, повторна і додаткова.
Первинною є експертиза вперше призначена за даною справою.
Повторною є експертиза, призначена у випадку, коли висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності і визнаний судом необгрунтованим. Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її проведення доручаєтся іншому складу експертів.
Додатковою є експертиза, призначена у випадку, коли попередня експертиза визнана недостатньою і проведення її доручається експертам у тому самому або іншому складі.
22. Керівник судово-експертної установи, отримавши постанову (ухвалу) про призначення повторної експертизи, доручає її проведення по можливості експертам з кваліфікаційним класом не нижче за експертів, які провели первинну експертизу.
23. Амбулаторна експертиза може проводитись у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі, психіатричному закладі (диспансер, лікарня тощо). Виклик експерта на вимогу слідчих або судових органів здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства.
24. Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 20 діб з моменту отримання всіх необхідних матеріалів. Залежно від ступеня складності експертизи і обсягу її об'єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути подовжений на підставі мотивованого рішення експерта, надісланого органу, який призначив експертизу.
25. При проведенні експертизи у суді експерт оголошує висновок (акт) у судовому засіданні і дає роз'яснення з питань, які виникли в учасників процесу.
26. Експерт (комісія експертів), який проводить амбулаторну експертизу, у випадку неможливості відповісти на всі питання, поставлені перед ним, обгрунтовує висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи.
27. Стаціонарна експертиза обвинуваченому проводиться в судово-експертній установі (підрозділі) при наявності постанови щодо обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, санкціонованої судом; постанови судді або ухвали суду про призначення відповідної експертизи.
Стаціонарна експертиза потерпілому, свідку, позивачу та відповідачу у кримінальних і цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою.
28. Стаціонарна експертиза проводиться у судово-експертній установі (Центр судово-психіатричної експертизи, відділення судово-психіатричної експертизи психіатричної лікарні, науково-дослідного інституту) з окремим утриманням осіб, які знаходяться і не знаходяться під вартою.
29. Режим тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на експертизу, забезпечується органами внутрішніх справ.
30. Охорону, нагляд та конвоювання особи, яка знаходиться під вартою, за межі відділення для проведення обстеження або надання термінової спеціалізованої медичної допомоги в іншому закладі охорони здоров'я здійснюють співробітники органів внутрішніх справ, які охороняють відділення. У випадку, коли особа має ознаки тяжкого психічного розладу, її супроводжує і медичний працівник.
31. При проведенні стаціонарної експертизи, при наявності медичних показань особам застосовуються адекватні їх стану методи лікування і дослідження, на які є дозвіл Міністерства охорони здоров'я України.
32. Термін проведення стаціонарної експертизи становить до 30 діб. Залежно від обсягу та складності експертизи термін її проведення може бути скорочений або подовжений, про що судово-екпертна установа письмово повідомляє орган, який призначив експертизу.
33. Особа, яка знаходиться під вартою, після заключного огляду експертною комісією повертається до установи, яка направила на експертизу, незалежно від експертного рішення.
34. Особа, яка не знаходиться під вартою, після закінчення експертизи може бути виписана із судово-експертної установи залежно від психічного стану самостійно або в супроводі родичів, законних представників, опікуна на підставі дозволу слідчого на його виписки. Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для себе і оточуючих, може бути переведена до психіатричної лікарні за місцем порушення кримінальної справи, згідно з діючими нормативними документами, де і знаходиться до рішення суду за цією справою. Це положення поширюється на осіб, які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти.
IV. АКТ ЕКСПЕРТИЗИ
35. По закінченні експертизи експертом (комісією) складається акт експертизи, що містить вступну, дослідницьку, мотивовану частини і висновки.
36. Вступна частина містить:
- дату проведення експертизи;
- прізвище експерта, його фах, науковий ступінь, вчене звання, посада, експертний стаж, кваліфікаційний клас, ранг;
- підстави і форми проведення експертизи;
- прізвища присутніх при експертизі;
- перелік об'єктів, поданих на експертизу;
- питання, поставлені перед експертом, органами, які призначили експертизу;
- підпис експерта під попередженням про відповідальність.
37. Дослідницька частина містить:
- факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу об'єктів, що стосуються психічного стану особи, в різні періоди часу та їх пояснення;
- дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани тощо).
38. Мотивована частина містить:
- обгрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи.
39. Висновок містить відповіді експерта на поставлені перед ним питання у межах його компетенції і повинні носити конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені питання, він дає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.
40. Акт (одноособової, комісійної) експертизи підписується експертом, членами комісії. При комісійній експертизі у випадку незгоди експертів щодо відповідей на поставлені питання кожен з них складає і підписує окремий акт або частину спільного акта, яка відображає хід і результати досліджень, проведених ним особисто.
Начальник Головного управлінняорганізації медичної допомоги населенню Н.Г.ГойдаЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства охорони
здоров'я України
08.10.2001 р. N 397
ІНСТРУКЦІЯ
ПРО ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ДО ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ, ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Примусові заходи медичного характеру згідно з чинним законодавством застосовуються за ухвалою суду або постановою судді до осіб з психічними розладами, які скоїли суспільно небезпечні діяння (надалі - особи), і здійснюються закладами охорони здоров'я.
2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб з метою попередження з їх боку нових суспільно небезпечних діянь; захисту їх прав; лікування.
3. Відповідно до ст.19 Закону України "Про психіатричну допомогу" до осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а саме:
- надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
- госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
- госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
- госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.
Примусові заходи медичного характеру здійснюються у психіатричних закладах із зазначеними умовами нагляду.
4. Примусові заходи медичного характеру до осіб застосовуються, продовжуються, змінюються або припиняються тільки судом згідно з чинним законодавством.
5. Особам, визнаним неосудними і тим, до яких не застосовано примусовий захід медичного характеру та у випадку його припинення, психіатрична допомога надається психіатричними закладами на загальних підставах відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу" та нормативно-правових актів.
6. Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватись до осіб, які:
- скоїли суспільно небезпечні дії, передбачені кримінальним законом, якщо ці особи визнані судом неосудними;
- захворіли після скоєння злочину (але до винесення вироку) на психічну хворобу, яка виключає здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, незалежно від того, чи вирішені експертні питання (осудності або неосудності);
- захворіли на психічну хворобу з хронічним перебігом, яка перешкоджає відбуванню покарання після набуття вироком законної сили.
7. Примусові заходи медичного характеру призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються судом при наявності:
- акта судово-психіатричної експертизи: про наявність у особи, яка звинувачується у скоєнні суспільно небезпечного діяння, психічного захворювання, що виключає її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на період скоєння інкримінованого діяння та (або) на момент огляду експертною комісією; про ступінь суспільної небезпечності даної особи за характером її захворювання і медичних підстав для застосування відповідного заходу медичного характеру;
- висновку медичної комісії психіатричного закладу, що здійснює примусовий захід медичного характеру, про зміну психічного стану хворого, ступеня його суспільної небезпечності і наявності медичних підстав для зміни або припинення раніше призначеного примусового заходу медичного характеру;
- висновку медичної комісії, що проводить огляд засуджених, про наявність психічної хвороби з хронічним перебігом, яка позбавляє особу здатності усвідомлювати себе, оточуюче, керувати своїми діями і перешкоджає відбуванню покарання, а також про необхідні заходи медичного характеру, виходячи із ступеня суспільної небезпечності хворого.
II. КРИТЕРІЇ ВИБОРУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
8. Примусовий захід медичного характеру застосовується при наявності суспільної небезпечності хворого, що підтверджена:
- юридичним критерієм - фактом скоєння ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законодавством;
- медичним критерієм - наявністю у даної особи психічного розладу, яке виключає здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент розгляду справи у суді.
У разі відсутності одного із критеріїв застосування примусового заходу медичного характеру неможливе.
9. Вид примусового заходу медичного характеру залежить від ступеня суспільної небезпечності хворого. Ступінь суспільної небезпечності хворого визначається окремо у кожному випадку на підставі тяжкості інкримінованого діяння і типу його суспільної небезпечності. При цьому повинні враховуватись не тільки обставини скоєного інкримінованого діяння, а й прояви її попередньої соціальної небезпечності.
10. Суспільно небезпечні діяння, що вчинені психічно хворим, залежно від ступеня тяжкості скоєного поділяються на:
- діяння проти життя і здоров'я громадян, що завдали фізичної шкоди або несуть загрозу такої шкоди, включаючи порушення статевої недоторканості;
- діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я громадян та мають у зв'язку із своїми об'єктивними ознаками незначну суспільну небезпечність у випадку їх скоєння осудною особою, передбачають мінімальні терміни покарання;
- інші діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, за винятком тих, що передбачені у попередньому пункті.
11. При застосуванні примусового заходу медичного характеру враховується тип суспільної небезпечності хворого як показник, що інтегрує особливості психічного розладу, настанови особистості і обставин скоєння суспільно небезпечного діяння. Виділяються активний і пасивний типи суспільної небезпечності особи, які суб'єктивно характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння.
12. Активний тип суспільної небезпечності особи характеризується тим, що мотив, який збуджує до суспільно небезпечного діяння, походить від нього, незалежно від зовнішних обставин і безпосередньо пов'язаний з психопатологічною характеристикою психічного розладу (як продуктивною, так і негативною) і антисуспільною спрямованістю настанов особистості. Найбільш характерними рисами активного типу є прояви агресивності з боку хворого, що стають причиною вчинення суспільно небезпечного діяння.
13. Активний тип суспільної небезпечності спостерігається у хворих з такими психічними розладами:
- синдроми розладнаної свідомості, які супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням, збудженням рухливості (деліріозні розлади, сутінкові розлади свідомості, пароксизмальні психотичні стани тощо);
- психопатологічні синдроми із розгальмованістю статевого потягу;
- маячні ідеї певного змісту, скеровані проти конкретних осіб або організацій, які проявляються як на вербальному, так і дійовому рівні (ідеї переслідування, отруєння, оволодіння, стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо);
- психопатологічні синдроми з галюцинаторними проявами імперативного і страхітливого характеру;
- психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї особливої значимості і намірами або спробами у зв'язку з цим привернути до себе увагу суспільства через скоєння небезпечного діяння;
- психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або реалізації своїх "винаходів" шляхом, що становить небезпеку для оточуючих;
- депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачення своєї особи і можливістю скоєння розширеного самогубства;
- маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою розгальмованістю;
- психопатологічні стани, які, незалежно від клінічної картини, супроводжуються проявами агресивності, роздратованості, подразливості, дійової розкутості, спалахливості як ознаками негативних настанов особистості або преморбідних рис хворого;
- розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній і емоційній сферах.
14. Пасивний тип суспільної небезпечності хворого характеризується тим, що причини вчинення суспільно небезпечного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосередньо характером його психічних розладів, преморбідними рисами або настановами особистості, а прямо пов'язані з зовнішними обставинами або діями оточуючих осіб. Найбільш характерними рисами пасивного типу є відсутність проявів агресивності з боку хворого, його пасивність, віддаленість від того, що його оточує, падіння енергетичного потенціалу психічної сфери і особистості, зниженням рухової активності та збуджувальних мотивів.
Хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню, або, навпаки, проявляють неподатливість зовнішньому подразнику, при тривалій дії якого може виникнути короткочасна агресія з їх боку. У першому випадку хворі можуть бути втягнуті та умисно використані здоровими особами у майнових злочинах. У другому - дії хворих мають ситуативний характер і спрямовані на ліквідацію подразника, що спричиняє дискомфорт.
15. Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігається у хворих з такими психічними розладами:
- синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжуються тривогою, страхом, емоційним напруженням, (аментивні, онейроїдні розлади тощо);
- синдроми постпсихотичного психічного дефекту як фіналу або як етапу перебігу психічної хвороби (за винятком психопатоподібного);
- синдроми недоумства різного походження;
- розумова відсталість без ознак виражених емоційно-вольових розладів;
- психотичні стани з проявами підвищеної підкорюваності та здатності до навіювання.
16. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку надається особі, яка скоїла суспільно небезпечне діяння і визнана судом неосудною. Судом може бути застосовано зазначений примусовий захід медичного характеру особі, яка на момент розгляду справи не виявляє ознак психічного розладу і не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
17. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні, відділення) із звичайним наглядом показана для осіб, які:
- скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян (проти майна держави та приватних осіб, порядку управління, суспільної безпеки тощо) при пасивному типі суспільної небезпечності хворого, тобто при відсутності безпосереднього зв'язку дій із психопатологічною симптоматикою і відсутністю ознак антисоціальних настанов особистості;
- скоїли суспільно небезпечні дії незалежно від типу суспільної небезпечності хворого при наявності медичних показань для лікування в умовах психіатричного закладу із звичайним наглядом;
- знаходилися у минулому згідно з ухвалою суду в психіатричному закладі (з суворим або посиленим наглядом) і при зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспільної небезпечності, виключив необхідність подальшого лікування в раніше зазначених судом умовах стаціонару;
- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але до винесення судом вироку захворіли на психічний розлад, який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії, керувати ними, і направлені у зв'язку з цим на лікування до виходу з хворобливого стану;
- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але захворіли під час відбуття покарання на психічний розлад з хронічним перебігом, якщо їх психопатологічні прояви несуть у собі високу ймовірність скоєння нових суспільно небезпечних дій.
18. Госпіталізація до психіатричного закладу (відділення) з посиленим наглядом застосовується до осіб, які:
- скоїли тяжкі суспільно небезпечні діяння проти життя і здоров'я громадян (вбивство, тілесні ушкодження), при пасивному типі суспільної небезпечності хворих, дії яких безпосередньо не пов'язані з відповідною психопатологічною симптоматикою, при відсутності ознак антисоціальних настанов особистості і малою ймовірністю їх повторення;
- скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але мають значну суспільну небезпечність (проти майна держави та приватних осіб, порядку управління, суспільної безпеки тощо) при активному типі суспільної небезпечності хворого, тобто при безпосередньому зв'язку дій із психопатологічною симптоматикою або з антисоціальними настановами особистості;
- госпіталізовані у минулому згідно з ухвалою суду до психіатричного закладу з суворим наглядом, при зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспільної небезпечності і виключив необхідність подальшого лікування у вищезазначеному психіатричному закладі;
- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але мають значну суспільну небезпечність, але до винесення вироку судом захворіли на психічну хворобу, яка позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, та направлені у зв'язку з цим на лікування до виходу з хворобливого стану;
- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але мають значну суспільну небезпечність, але захворіли під час відбуття покарання на психічний розлад з хронічним перебігом, якщо його психопатологічні прояви несуть у собі високу ймовірність скоєння нових суспільно небезпечних дій.
19. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні) з суворим наглядом застосовується до особливо суспільно небезпечних психічно хворих з активним типом суспільної небезпечності, дії яких безпосередньо пов'язані з відповідною психопатологічною симптоматикою, і скоїли діяння проти життя і здоров'я громадян (вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування, розбійні напади тощо). До категорії таких хворих слід відносити тих, які:
- мають ознаки хронічного психічного розладу (незалежно від його стадії та наявності зв'язку між діянням і симптоматикою), антисоціальних настанов особистості (судимість, примусові заходи медичного характеру в анамнезі, труднощі в утриманні в лікарні тощо);
- захворіли до винесення вироку судом на психічний розлад, який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, та у зв'язку з чим були направлені на лікування до виходу з хворобливого стану;
- захворіли під час відбуття покарання на психічний розлад з хронічним перебігом, психопатологічні прояви якого несуть високу ймовірність нових тяжких суспільно небезпечних дій.
До психіатричного закладу з суворим наглядом не приймаються неповнолітні, які не досягли 16-річного віку.
20. Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричних закладів згідно з ухвалою суду про застосування примусових заходів медичного характеру, утримуються в умовах, які виключають можливість скоєння ними нового суспільно небезпечного діяння. Їм забороняється надавати лікувальні відпустки та виписувати із стаціонару без ухвали суду.
21. Після припинення за рішенням суду застосування примусових заходів медичного характеру хворий передається на піклування законних представників (родичам або опікунам) з обов'язковим лікарським наглядом.
III. ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
22. Примусові заходи медичного характеру застосовуються в психіатричних закладах за територіальною ознакою згідно з ухвалою суду.
23. Підставою для застосування та зміни відповідного примусового заходу медичного характеру є ухвала суду або постанова судді. До копії ухвали суду додаються засвідченими підписами посадових осіб та печатками:
- копія акта судово-психіатричної експертизи;
- копія акта психіатричного огляду (для засуджених і для хворих, яким змінюється примусовий захід медичного характеру);
- документи, які посвідчують особу і місце проживання (паспорт, довідка про звільнення тощо).
24. Виконання ухвали суду про госпіталізацію психічно хворого, визнаного неосудним, до психіатричного закладу:
- із звичайним наглядом здійснюється закладами охорони здоров'я при сприянні, у необхідних випадках, органами внутрішніх справ;
- із посиленим та суворим наглядами, а також хворих, які знаходяться під вартою, здійснюється органами внутрішніх справ.
25. Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричного закладу, розміщуються по його відділеннях (палатах) відповідно до їх психічного стану, ступеня суспільної небезпечності, характеру соціальних настанов.
26. Психічно хворі, яким застосована амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку та госпіталізовані до психіатричного закладу із звичайним наглядом, переводяться до іншого з дозволу керівників цих закладів.
27. Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного закладу з посиленим наглядом, переводяться до іншого згідно з умовами і територіальним розподілом, затвердженими Міністерством охорони здоров'я.
28. Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного закладу з суворим наглядом, переводяться до іншого з дозволу Міністерства охорони здоров'я.
29. Психічно хворі, яким застосовані примусові заходи медичного характеру у психіатричних закладах, переводяться до психіатричних закладів за кордон і навпаки з дозволу Міністерства охорони здоров'я.
30. У випадку, коли у період застосування примусового заходу медичного характеру з'являються сумніви про наявність психічного розладу і обгрунтованості визнання особи неосудною або щодо правильності його вибору, складається відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів психіатричного закладу, який направляється його керівництвом до прокуратури за місцем знаходження суду, який виніс ухвалу за цією справою для вирішення питання про її перегляд згідно з чинним законодавством.
31. У випадку, коли хворий під час застосування примусового заходу медичного характеру скоїв нове суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законодавством, відповідні матеріали направляються керівництвом психіатричного закладу до територіальної прокуратури або органу внутрішніх справ для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
32. У випадку втечі хворого під час застосування примусового заходу медичного характеру, керівництво психіатричного закладу негайно сповіщає про це територіальну прокуратуру, орган внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, родичів хворого, його опікуна. Підрозділ охорони, а у психіатричному закладі із звичайним наглядом - керівництво закладу вживає заходів до розшуку хворого та його повернення до лікарні.
33. У разі смерті хворого під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу повідомляє про це його родичів, законних представників, опікуна, територіального прокурора, суд, який виніс ухвалу про застосування цього заходу, психоневрологічний диспансер.
34. У випадку втечі або смерті осіб, стосовно яких кримінальну справу не закінчено, керівництво психіатричного закладу повинно повідомити також орган слідства та суд, у провадженні яких знаходиться припинена кримінальна справа.
IV. ПОРЯДОК ЗАПОВНЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ НА ХВОРИХ, ЯКИМ ЗАСТОСОВАНІ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
35. Документація на хворих, яким згідно з ухвалою суду або постановою судді застосовані примусові заходи медичного характеру у відповідних психіатричних закладах, виділяється в окреме діловодство і зберігається в умовах, що забезпечують її недоторканість для сторонніх осіб. Перелік таких хворих проводиться у спеціальному журналі або картотеці.
До медичної карти хворого додаються:
- копія ухвали суду про застосування і вид примусового заходу медичного характеру;
- копія акта судово-психіатричної експертизи або акта психіатричного огляду;
- листування адміністрації психіатричного закладу з установами і родичами з приводу психічного стану цього хворого, його соціально-побутових питань і, при необхідності, медичні довідки тощо.
36. Відомості, що містяться у цих документах і торкаються психічного і соматичного станів особи, є медичною таємницею і не можуть оприлюднюватися без її згоди або згоди її законного представника, опікуна, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.
37. Право на допуск до зазначеної документації мають особи, які займаються лікувально-діагностичним процесом хворого, адміністрація психіатричного закладу, представники вищестоящих органів охорони здоров'я, прокуратури і судово-слідчих органів.
38. Після виписки хворого із психіатричного закладу згідно з ухвалою суду медична карта хворого передається до архіву відповідного психіатричного закладу. Амбулаторна карта хворого може бути використана для подальшого лікарського нагляду згідно з ст. 94 Кримінального кодексу України.
39. Скарги та заяви хворих, до яких застосований примусовий захід медичного характеру, повинні розглядатися адміністрацією психіатричного закладу, установами, на які покладено нагляд і контроль за здійсненням примусових заходів медичного характеру тощо у встановленому чинним законодавством порядку.
V. ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА АБО ПРИПИНЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВОГО ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
40. Особи, до яких застосовано примусовий захід медичного характеру, підлягають огляду не рідше одного разу на шість місяців комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу у складі: головного лікаря (заступника по медичній частині), завідувача відділення і лікуючого лікаря. При потребі до складу комісії можуть бути залучені й інші фахівці.
41. Склад комісії для огляду хворих у психіатричному закладі з суворим наглядом затверджується за поданням головного лікаря Міністерством охорони здоров'я України.
42. Комісія визначає психічний стан хворого і наявність підстав для звернення до суду із заявою про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного.
Огляд може бути проведений достроково, раніше шести місяців перебування хворого на лікуванні, за відповідним запитом суду.
43. Питання про продовження, зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішуються судом на підставі заяви представника психіатричного закладу, до якої додається обгрунтований висновок комісії лікарів-психіатрів.
44. Огляд хворого може бути доручений судом іншій комісії лікарів-психіатрів, з переведенням хворого для стаціонарного дослідження до відповідної установи у випадках:
- мотивованої незгоди суду з висновками комісії лікарів-психіатрів;
- при оскарженні відмови суду задовольнити заяву психіатричного закладу про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру.
45. Висновки комісії лікарів-психіатрів про необхідність припинення або зміну виду застосованих примусових заходів медичного характеру викладаються в Акті психіатричного огляду, копія якого додається до медичної карти хворого.
46. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусових заходів медичного характеру комісія лікарів-психіатрів складає обгрунтований висновок про необхідність продовження застосування цих заходів і направляє його до суду.
47. Заява психіатричного закладу про припинення застосування або зміну виду примусового заходу медичного характеру разом з Актом психіатричного огляду направляється до суду не пізніше десяти діб після прийняття комісією відповідного рішення.
48. Припинення застосування або зміну виду примусового заходу медичного характеру може бути здійснено при наявності в "Акті психіатричного огляду" даних про позитивну зміну психічного стану хворого або його одужання, внаслідок чого знизився або зник ступінь його суспільної небезпечності і відпала необхідність подальшого утримання і лікування в умовах психіатричного закладу. Остаточне рішення у цих випадках приймає суд.
Поступове скасування примусового заходу медичного характеру через заміну більш суворого його виду на менш суворий не є обов'язковим.
49. Зміна раніше застосованого примусового заходу медичного характеру на інший з більш суворими умовами нагляду, після набуття ухвалою суду законної сили, може відбутися у випадках:
- виявлення нових обставин, які були невідомі судово-психіатричній експертній комісії та суду і могли б суттєвим чином вплинути на його рішення. Відновлення такої справи відбувається згідно з чинним законодавством;
- вчинення хворим нового суспільно небезпечного діяння, визнання його неосудним і призначення судом більш суворого примусового заходу медичного характеру.
50. Хворий виписується за місцем проживання із психіатричного закладу або переводиться до іншого з умовами нагляду, призначеними судом, після того як ухвала суду набуває законної сили. Переведення хворого до іншого психіатричного закладу згідно з ухвалою суду здійснюється органами охорони здоров'я.
51. У разі припинення застосованих примусових заходів медичного характеру, залежно від стану здоров'я, хворий виписується за місцем проживання самостійно, у супроводі законних представників або медичних працівників. До психоневрологічного диспансеру (кабінету) направляється витяг з медичної карти хворого і копія ухвали суду.
52. Хворий, який за психічним станом потребує постійного стороннього догляду, після припинення застосованих примусових заходів медичного характеру може бути переведений до психіатричної лікарні за місцем проживання, при відсутності законного представника - до вирішення його соціальних питань.
Витрати щодо переведення хворих покладаються на психіатричний заклад, з якого він вибуває.
VI. СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХВОРИХ
53. Керівництво психіатричного закладу:
- вживає необхідні заходи щодо захисту і охорони прав та законних інтересів осіб, яким застосовані примусові заходи медичного характеру згідно з ухвалою суду;
- при наявності підстав клопоче перед судом про визнання хворого недієздатним і встановлення над ним опіки.
54. Психічно хворі, які мали трудові стосунки з підприємством до госпіталізації їх до психіатричного закладу, під час застосування примусового заходу медичного характеру користуються правом отримання на загальних засадах допомоги за державним соціальним страхуванням та пенсії при наявності ознак стійкої втрати працездатності.
VII. НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ПРИМУСОВОГО ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
55. Нагляд за законністю виконання ухвал судів про застосування, продовження, зміну або припинення примусового заходу медичного характеру здійснюється органами прокуратури на підставі чинного законодавства України.
56. Контроль за своєчасним і правильним проведенням лікувально-реабілітаційних заходів під час застосування примусового заходу медичного характеру здійснюється територіальними органами охорони здоров'я.
Начальник Головного управлінняорганізації медичної допомоги населенню Н.Г.ГойдаЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства охорони
здоров'я України
08.10.2001 р. N 397
ІНСТРУКЦІЯ
про порядок перевезення хворих на психічні розлади, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру
1. Хворі на психічні розлади (надалі - хворі), які визнані неосудними і до яких за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру із звичайним, посиленим або суворим наглядом, можуть бути переведені із одного закладу в інший за ухвалою суду або постановою судді про зміну застосування примусового заходу медичного характеру.
2. Хворі, до яких за ухвалою суду або постановою судді застосовані примусові заходи медичного характеру, із одного психіатричного закладу в інший перевозяться силами і засобами психіатричних закладів-відправників, а саме:
- із лікарні з суворим наглядом у відділення з посиленим наглядом і в зворотному напрямку;
- із відділень з посиленим наглядом у відділення з аналогічним видом нагляду іншої лікарні, а також із лікарень із звичайним наглядом в лікарню (відділення) з суворим наглядом або посиленим;
- у лікарні із звичайним наглядом.
3. Хворі, а також особи з тимчасовими психічними розладами, із слідчих ізоляторів, тюрем і психіатричної лікарні для засуджених в психіатричну лікарню з суворим наглядом, відділення з посиленим або психіатричні заклади із звичайним наглядом перевозяться:
- від слідчих ізоляторів, тюрем і лікарні для засуджених до найближчих до них обмінних пунктів планових маршрутів внутрішніх військ МВС України - силами і засобами установ-відправників;
- за плановими маршрутами - караулами внутрішніх військ МВС України.
Хворі при перевезенні із слідчих ізоляторів, тюрем і психіатричної лікарні для засуджених на всьому шляху руху супроводжуються медичними працівниками цих установ.
4. Особи, які знаходилися в психіатричних закладах, де до них застосовувались примусові заходи медичного характеру в зв'язку з тимчасовим психічним розладом після одужання перевозяться у слідчі ізолятори:
- із лікарень до найближчих до них обмінних пунктів планових маршрутів внутрішніх військ МВС України - силами і засобами органів внутрішніх справ за місцем дислокації психіатричного закладу-відправника;
- за плановими маршрутами - караулами внутрішніх військ МВС України.
5. Хворих із слідчих ізоляторів і тюрем у психіатричні заклади охорони здоров'я для лікування на загальних підставах перевозять силами і засобами слідчих ізоляторів і тюрем.
6. Хворих із психіатричної лікарні для засуджених в психіатричні заклади охорони здоров'я перевозять силами і засобами психіатричної лікарні для засуджених.
7. Витрати по перевезенню психічно хворих сплачуються за рахунок установи-відправника.
8. Хворі перевозяться до психіатричних закладів за місцем їх постійного проживання або місцем проживання їх опікунів без направлень.
Хворі, які не мають місця постійного проживання, перевозяться за направленнями керівників психіатричних закладів, а в складних і спірних випадках за направленнями Міністерства охорони здоров'я України.
Начальник Головного управлінняорганізації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда