Про затвердження Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків

Умови надання кредитів інсайдерам не мають відрізнятись від загальних умов кредитування.

Комерційний банк не має права надавати кредит інсайдеру (акціонеру, учаснику) для придбання акцій (часток) цього банку та під забезпечення акцій (часток) банку.

Розмір позичок, наданих акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення (бланкових), не може перевищувати 50% його внеску до статутного фонду банку. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму приймається тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Розраховується за формулою

РК - сукупний розмір наданих банком позик (у т.ч. і міжбанківських), поручительств, врахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерційного банку:

К - капітал банку.

Максимальне значення нормативу Н11 не має перевищувати 40%.

Розраховується за формулою

МБн - загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик:

К - капітал банку.

Максимальне значення нормативу Н12 не має перевищувати 200%.

Розраховується за формулою

Мбо - загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських позик:

ЦК - загальна сума залучених централізованих коштів:

К - капітал банку.

Максимальне значення нормативу (Н13) не має перевищувати 300%.

Норматив інвестування (Н14)

Характеризує використання капіталу банку для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств та недержавних боргових зобов'язань.

Установлюється у формі співвідношення між розміром коштів, які інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку і розраховується за формулою

Кін - кошти комерційного банку, які інвестуються на придбання часток (акцій, цінних паперів) акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань:

К - капітал банку;

ЦП - цінні папери в портфелі банку на інвестиції:

Ва - вкладення в асоційовані компанії та в дочірні установи:

Максимально припустиме значення нормативу (Н14) не має перевищувати 50%.

Норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н15)

Розраховується як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку (Вп) до капіталу (К) банку:

Вп - загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К - капітал банку.

За кожною іноземною валютою підраховується підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку.

Якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов'язань, відкривається довга відкрита валютна позиція.

Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція.

При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

Враховуючи, що план рахунків мультивалютний, потрібно за кожною іноземною валютою підраховувати підсумок за всіма балансовими активами і зобов'язаннями банку I, II, III, IV класів (крім розділів 43, 44, 45) та за позабалансовими активами і зобов'язаннями банку IX класу (тільки групи 920, 921, 929, 935, 936) Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України .

Загальна величина відкритої валютної позиції (Вп) в цілому по уповноваженому банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих та усіх коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку має бути не більше 35%.

Розраховується як співвідношення довгої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті у гривневому еквіваленті (Від) до капіталу (К) банку:

Від - довга відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К - капітал банку.

За кожною вільно конвертованою валютою розраховується довга відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.

До вільно конвертованої валюти належать валюти, перелічені в I групі Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 із змінами і доповненнями до неї .

У зв'язку з введенням з 01.01.99 нової валюти євро при розрахунку нормативів загальної відкритої валютної позиції банку, довгої та короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті до 2002 року враховується євро та 11 складових валют (австрійського шилінга, бельгійського франка, іспанської песети, ірландського фунта, італійської ліри, люксембурзького франка, голландського гульдена, німецької марки, португальського ескудо, фінської марки та французького франка) як одна валюта.

Нормативне значення довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті має бути не більше 30%.

При цьому встановлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку, сплачена у вільно конвертованій валюті, не враховується до розрахунку нормативів загальної відкритої валютної позиції та довгої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому рахунку в Національному банку України.

Обсяг валюти на окремому рахунку в Національному банку України для розрахунку відкритої валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно щодекадно.

Для відкриття окремого рахунку уповноваженим банкам необхідно використовувати такі кореспондентські рахунки Національного банку України за кордоном:

- для доларів США - Bank of New York, NY, acct 890-260-793.

- для євро - Bank for International Settlements (BIS), Basel, via Deutsche Bundesbank, FFT, acct 504 004 0903 in favour NBUAUAUX EUR sight account.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватись на рахунку N 1212 "Короткострокові депозити в Національному банку України".

Мінімальна сума депозиту - еквівалент 500 000 доларів США.

Строк розміщення депозиту - не менше ніж 1 місяць.

Ставки за депозитами визначатимуться як ставка LIBOR на відповідний період мінус 1%.

Депозитні угоди щодо розміщення в НБУ коштів статутного капіталу потрібно укладати з Національним банком України через Департамент валютного регулювання за допомогою дилінгового обладнання Reuters або шляхом письмового оформлення в відповідних документів, з подальшим обміном підтвердженнями по SWIFT або ключованими телексними повідомленнями про списання та зарахування валютних коштів.

У разі розірвання уповноваженим банком з Національним банком України угоди щодо відкриття окремого рахунку, банку необхідно повідомити про це Департамент валютного регулювання.

Розраховується як співвідношення короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті у гривневому еквіваленті (Вік) до капіталу (К) банку:

Вік - коротка відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К - капітал банку.

За кожною вільно конвертованою валютою розраховується коротка відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.

До вільно конвертованої валюти належать валюти, перелічені в I групі Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34, із змінами і доповненнями до нього.

Нормативне значення короткої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті має бути не більше 5%.

Розраховується як співвідношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції в неконвертованій валюті у гривневому еквіваленті (Вн) до капіталу (К) банку:

Вн - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку за кожною неконвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К - капітал банку.

За кожною неконвертованою валютою розраховується довга (коротка) відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату).

До неконвертованої валюти належать валюти, перелічені в II - III групі Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34, із змінами і доповненнями до нього.

Нормативне значення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в неконвертованій валютій має бути не більше 3%.

Розраховується як співвідношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах у гривневому еквіваленті (Вм) до капіталу (К) банку:

Вм - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку з банківських металів у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К - капітал банку.

При проведенні операцій з банківськими металами на валютному ринку України слід керуватися Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" та Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 24.02.98 N 65, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.03.98 за N 162/2602.

Нормативне значення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в усіх банківських металах має бути не більше 2%.

При розрахунку нормативів відкритої валютної позиції до розрахунку капіталу приймається сума капіталу, яка зафіксована за балансом за попередній день*.

__________________________

* Наприклад, для нормативів відкритої валютної позиції за 3-тє число звітного місяця капітал розраховується за даними балансу за 1-ше число цього місяця.

Нормативи відкритої валютної позиції розраховуються за формою N 540, що наведена в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 12.12.97 N 436, із змінами та доповненнями до них.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно і окремо щодо кожної іноземної валюти (крім групи євро).

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

- купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

- одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

- купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

- надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

- погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

- інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів та навпаки).

У межах установлених нормативів відкритої валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

- купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними імпортними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

- купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов'язань перед нерезидентами за імпортними договорами (контрактами) та зареєстрованими (проліцензованими) Національним банком України кредитами (позиками), отриманими резидентами від уповноважених банків та уповноважених кредитно-фінансових установ, а також від нерезидентів;

- купівлю іноземних валют для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

- купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів та товарно-матеріальних цінностей;

- залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

- з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

- за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку, та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

- з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України банківської ліцензії на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.

Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитному ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності комерційних банків, які пов'язані з здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України.

У межах установлених нормативів відкритої валютної позиції (загальної (Н15), довгої у ВКВ (Н16), короткої у ВКВ (Н17), довгої (короткої) у НКВ (Н18), довгої (короткої) у всіх банківських металах (Н19) Департаментом валютного регулювання Національного банку України можуть вноситися певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій з валютними цінностями комерційних банків, пов'язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого та прозорішого механізму контролю за валютними операціями комерційних банків.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними регіональними управліннями та Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України щоденно та щомісячно (на підставі форм звітності за 1-ше число місяця).

Розрахунок економічних нормативів банками (юридичними особами) проводиться на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються економічні нормативи, розраховані:

- на конкретно встановлену дату:

- для діючих банків нормативи капіталу банку (Н1) - на 01.04 кожного року,

- для новостворених банків - Н1, Н2 на час реєстрації;

- за щоденними розрахунками:

- нормативи максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

- за формулою середньозваженої величини (за місяць):

- нормативи платоспроможності (Н3), достатності капіталу банку (Н4), ліквідності (Н5, Н6, Н7), нормативи максимального розміру наданих та отриманих міжбанківських позик (Н12, Н13), норматив інвестування (Н14), нормативи загальної (Н15), довгої у ВКВ (Н16), короткої у ВКВ (Н17), довгої (короткої) у НКВ (Н18), довгої (короткої) у всіх банківських металах (Н19).

1. Розрахунок середньозваженої величини здійснюється за формулою

2. Розрахунок середньолінійного відхилення здійснюється за формулою

Xi - значення економічного нормативу за i-й робочий день,

Xi - Xs - абсолютне значення відхилення за i-й робочий день,

n - кількість робочих днів у місяці.

3. Перерахування середньозваженої Xd здійснюється за формулою

----------------------------------

При розрахунку Xd складова A(i) розраховується за такими варіантами:

Заходи впливу за порушення банками економічних нормативів застосовуються відповідно до статті 62 Закону України "Про Національний банк України" та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 38 і зареєстрованого Міністерством юстиції України 19.03.98 за N 177/2617, із змінами та доповненнями до нього.

5.1. Форми звітності комерційних банків поділяються на щоденні та щомісячні.

До щоденних форм звітності належать:

- форма N 1Д-КБ "Баланс комерційного банку";

- форма N 540 "Звіт про відкриті валютні позиції";

- форма N 618 "Звіт про залишки за валютними рахунками в офшорних зонах і країнах, засобом платежу яких є неконвертована валюта".

Для розрахунку таких економічних нормативів, як:

- норматив максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8);

- норматив "великих" кредитних ризиків (Н9);

- норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

- норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11),

дані надаються разом із щоденним балансом (форма N 1Д-КБ ) за спеціальним файлом N 42 та N 26.

До щомісячних форм звітності, які контролюються відповідними регіональними управліннями Національного банку України, належать:

- форма N 1-КБ "Баланс комерційного банку" (щомісячна);

- форма N 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів" (додаток 2);

- форма N 11 "Балансовий звіт комерційного банку" (додаток 3);

- форма N 301 "Звіт про кредитний портфель" (додаток 4);

- форма N 341 "Звіт про залишки за депозитами" (додаток 5);

- форма N 542 "Звіт про дотримання нормативів відкритої валютної позиції" (додаток 6).

Інструкції про складання щоденних та щомісячних форм звітності наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 12.12.97 N 436, із змінами і доповненнями до них.

Алгоритм розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків наводиться в додатку 13.

Економічний аналіз діяльності комерційного банку складається з трьох основних частин:

- аналізу балансового звіту;

- аналізу фінансової форми звітності;

- порівняльного аналізу.

Основними завданнями загального аналізу діяльності комерційного банку є:

- визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

- дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

- підтримання стану адекватності і достатності капіталу.

Аналіз прибутковості, ліквідності і достатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління і таким чином визначити здатність банку конкурувати на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.

Аналіз фінансової форми звітності - це процес, який має за мету визначити оцінку поточного і минулого фінансового стану банку і основних результатів його діяльності. При цьому першочерговою метою аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогнозу майбутніх результатів діяльності банку.

При аналізі застосовуються квартальні або річні дані про прибутки та збитки, підраховуються середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та визначаються:

- стан надходжень - через прибуток на середні активи та на капітал;

- коефіцієнти приросту ключових показників (позик, депозитів та капіталу) персоналу;

- продуктивність роботи персоналу, що вимірюється через дохід на працівника, та окупності витрат на утримання персоналу;

- середні процентні ставки, отримані та сплачені;

- вартість посередництва.

Цей підхід поєднує дані балансового звіту та звіту про фінансові результати для вироблення ключових індикаторів (коефіцієнтів) діяльності, що не залежать від розміру банку. Вони можуть порівнюватись із даними інших банків та між собою. Оскільки доходи та видатки аналізуються відносно середніх активів та зобов'язань за період звіту про фінансові результати, то можуть порівнюватися періоди часу із різною тривалістю. Звісно, таке порівняння може бути зроблене лише в тому разі, якщо установа не зазнає сезонних змін, як це відбувається з банками, які обслуговують сільськогосподарські підприємства.

Основні показники для аналізу діяльності комерційного банку (таблиця 1) наведені у додатку 7.

Усі рішення та зовнішні обмеження мають вплив на коефіцієнти доходу на активи та доходу на капітал (визначені вище), що є двома найважливішими вимірами здатності банку генерувати власний капітал для забезпечення зростання та подолання економічних труднощів.

Основою для аналізу діяльності банку є балансовий звіт, в якому активи відображаються ліворуч, а зобов'язання та капітал (пасиви) - праворуч. Активи і пасиви подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності.

Приклад балансового звіту комерційного банку (таблиця 2) наведений у додатку 8.

Форма балансу допомагає концентрувати увагу на типах активів та пасивів. Методика аналізу полягає в розмежуванні депозитів на депозити до запитання, термінові та ощадні. Вважається, що:

- депозити до запитання безпосередньо пов'язані з проведенням розрахунків і через це вони досить стабільні та нечутливі до змін процентної ставки;

- термінові депозити, а також депозити корпорацій та фізичних осіб найбільш чутливі до змін процентної ставки;

- ощадні рахунки становлять досить стабільні заощадження населення.

Сплата процентів за рахунками до запитання деякою мірою нівелює типи рахунків та їх ціну.

Позики та депозити мають класифікуватись за строком погашення, оскільки у балансі відображається їх первинна, початкова тривалість, а не період часу, що залишився до погашення. Однак деякі форми показують активи та пасиви за строками, що залишилися до їх погашення, доповнюючи інформацію, яку дає баланс.

Позабалансові статті - це зобов'язання, прийняті банком від імені свого клієнта, які можуть змусити банк видати позику у разі відсутності грошей у клієнта. Оскільки ці зобов'язання не мають кредитного ризику, вони додаються до активів, зважених на ризик при підрахунку достатності капіталу.

Основними видами аналізу балансового звіту банку є аналіз структури, який дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом певного часу, та коефіцієнтний аналіз балансового звіту, який оцінює якісні характеристики активів і пасивів і проводиться з використанням таких основних коефіцієнтів:

Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання міжбанківських активів до готівки та прирівняних до неї коштів мінус міжбанківські пасиви та позички від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

Коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт визначається як відношення суми всіх активів із нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи депозити до запитання, термінові та ощадні депозити, за винятком короткострокових та довгострокових запозичень грошового ринку). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про слабшу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів.

Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні неможливість прийняття існуючого ризику.

Багато в чому значення коефіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70-80% залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо у всій банківській фінансовій системі цей показник перевищує 100%, тоді у будь-якій галузі можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи стабілізаційному кредитуванні.

При цьому забезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних резервів, які мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками. Таким чином, обсяг позик, які беруться до розрахунку цього коефіцієнта, зменшується на суму сформованого резерву під збитки за позиками.

Коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт відображає співвідношення капіталу до загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних резервів під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, цей коефіцієнт показує те, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складнощам. Цей коефіцієнт повинен розглядатись наглядовими органами та аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку.

Коефіцієнт співвідношення дохідних активів до загальних активів. Дохідні активи складаються з підпроцентних депозитів, розміщених цінних паперів, позик, авізо та інших, поділених на загальні активи. Цей коефіцієнт має показувати, наскільки продуктивно банк використовує свої активи. Однак деяке "непродуктивне" використання активів є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, активи необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги щодо резервування можуть призвести до того, що банк не матиме змоги використовувати деякі види активів. Слід зауважити, що цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

Співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу. Існують деякі інші особливості, притаманні кожній конкретній країні.

В цілому коефіцієнти для аналізу балансу комерційного банку (таблиця 3) наведені у додатку 9.

Звіт про прибутки та збитки комерційного банку (таблиця 4) наведений у додатку 10. У звіті статті наводяться за ступенем їх важливості. При цьому:

Аналіз структури базується на відсоткових значеннях кожного рядка таблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей показують зміни питомої ваги прибутків або збитків від окремих операцій банку. Наприклад, підвищена залежність від доходу від комісії може свідчити про проблеми банку щодо основних надходжень від процентної різниці і про те, що керівництво, можливо, намагається підняти дохід від плати за послуги через надання нетрадиційних послуг.

Коефіцієнтний аналіз передбачає аналіз структури за рахунок віднесення доходів та видатків до відповідних статей балансу.

Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всі мають свої цілі щодо висвітлення специфічних аспектів фінансового стану банку. Основні коефіцієнти показників діяльності банку (таблиця 5), що наведені у додатку 11, відображають найбільш поширені коефіцієнти фінансового стану. Ці коефіцієнти розраховуються у відсотковому виразі.

Коефіцієнти в межах одного року можуть зазнати впливу сезонних змін, особливо коли банки здійснюють фінансування сільськогосподарських програм або коли деякі накопичення можуть здійснюватися тільки один раз на рік чи на півроку. У такому разі необхідно проводити аналіз тенденцій за кілька років, що дає змогу відокремити вплив сезонних факторів на ключові коефіцієнти фінансового стану.

Коефіцієнти фінансового стану банку залежать від тих ринкових умов, за яких банку доводиться працювати, включаючи макрофінансову політику, нормативно-правові акти та стандарти ведення бухгалтерського обліку, конкуренцію та практику ведення бізнесу. Коефіцієнтний аналіз може бути ускладнений змінами економічного циклу чи ринкових процентних ставок.

У ринковій економіці собівартість кредитування, звичайно, випливає із собівартості фінансування. Це означає, що якщо ринкова ліквідність штучно підтримується (переважно внаслідок дій Національного банку щодо утримання запланованого рівня інфляції), то депозитна ставка зростає, спричиняючи зростання витрат банку на залучення коштів. Якщо загальна прибутковість падає, то банк відповідає на це піднесенням ставки кредитування, з тим щоб відновити ту процентну маржу, що існувала до початку падіння. Разом із стабілізацією ліквідності на ринку процентні ставки повинні зменшитись, причому спочатку депозитна ставка, а за нею - кредитна ставка. При цьому надходження банку від різниці процентних ставок зменшуватимуться впродовж періоду зростання ставок та збільшуватимуться впродовж періоду зниження.

Банки для поглибленого аналізу своєї діяльності і визначення її ефективності та продуктивності використовують ряд коефіцієнтів. Ці коефіцієнти наведено нижче.

Двома найбільш важливими показниками аналізу прибутковості банку є показники доходу на активи та доходу на капітал.

Цей коефіцієнт може використовуватись як коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку.

Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином виключається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти і - звідси - на прибутки банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і цим самим дає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Цей коефіцієнт визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів.

Цей коефіцієнт показує залежність банку від непроцентних доходів. Збільшення цього коефіцієнта може свідчити про рівень диверсифікації в платні, фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.

Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних витрат, сплачених податків та непередбаченого доходу чи збитку.

Посередницька маржа може бути визначена як різниця між вартістю залучення коштів та доходом за доходними активами, плюс дохід від відповідних комісійних та зборів. Різниця між ними визначає кількість коштів, що виділені банківською системою на посередництво між тими, хто надає кошти, і тими, хто їх використовує.

Аналіз витрат на посередництво полягає в розкладанні непроцентних витрат на групи. Це здійснюється шляхом оцінки кожної статті непроцентних витрат як відсотка загальних середніх активів.

Типово ці статті складаються з:

- витрат на утримання робітників,

- витрат на утримання персоналу (включаючи додаткові премії та заохочення),

- інших операційних витрат,

- витрат на утримання приміщення,

- податків на діяльність та плати за ліцензування діяльності,

- зносу та амортизації,

- інших операційних видатків,

- витрат на забезпечення під збитки за позиками,

- забезпечень, зменшених на отримані кошти,

- інших видатків,

- податків на дохід,

- створення капіталу (прибутків).

Загальний обсяг коштів, які йдуть на посередництво у вигляді відсотка до загальних середніх активів, є також показником виміру ефективності діяльності банку. Його можна безпосередньо порівнювати з аналогічними показниками інших банків на одному і тому ж ринку. Одночасно різниці у відповідних загальних обсягах витрат дають змогу порівнювати структуру видатків.

Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання, так і через їх кількість, може свідчити про ефективність роботи самого банку. Однак продуктивність роботи слід розглядати з огляду на той факт, що у поточний період часу економія на зарплаті через її значне скорочення (або скорочення чисельності працівників) може призвести до зниження якості та мотивації у роботі, а звідси - до зниження через деякий час ефективності роботи банку.

Необхідно звернути увагу на те, що цей показник суттєво відрізнятиметься при порівнянні банку з невеликою кількістю працівників (але з високою заробітною платою) і банку з великою чисельністю низькокваліфікованих працівників (з низькою заробітною платою).

Цим коефіцієнтом вимірюється окупність витрат на утримання працівників. Оскільки він є універсальнішим, ніж коефіцієнт, що характеризує чистий дохід на одного працівника, то дає змогу деяким чином порівнювати організації різного типу. Він показує чистий ефект від рішень щодо мотивації праці працівників, незалежно від того, чи ці рішення спрямовані на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату, чи на високі видатки для висококваліфікованих працівників.

Має за мету за допомогою порівняння великого переліку показників банку за певний проміжок часу або кількох банків між собою скласти об'єктивну оцінку фінансового стану банку. Дані порівняльного аналізу допомагають простежувати діяльність банку у динаміці, а також робити прогнози щодо його фінансового стану у майбутньому.

При порівняльному аналізі застосовуються 3 види вихідних даних, що використовуються при проведенні аналізу фінансового стану банків, а саме:

- індивідуальні показники діяльності банку;

- середні показники за групою банків, до якої входить банк, що аналізується (або відхилення від середньої по групі);

- місце банку серед банків цієї групи за кожним показником.