Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань

9.5.16. Після закінчення повноцінної специфічної терапії будь-яким методом хворі на сифіліс та особи, які отримали превентивне лікування, підлягають клініко-серологічному контролю.

Особи, які отримали превентивне лікування після статевого або тісного побутового контакту з заразними хворими або хворими на ранній прихований сифіліс, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 6 місяців після лікування. При цьому явка до лікаря та на обстеження за допомогою класичних серологічних реакцій (далі - КСР) обов'язкова 1 раз на три місяці.

Хворі на первинний серонегативний сифіліс підлягають щоквартальному клініко-серологічному контролю протягом року.

Хворі на первинний серопозитивний і вторинний свіжий сифіліс, а також особи, які одержували превентивне лікування у зв'язку з переливанням крові від хворого на сифіліс, підлягають клініко-серологічному контролю протягом трьох років. Клініко-серологічний контроль проводять 1 раз у квартал протягом двох років, протягом третього року спостереження - 1 раз у 6 місяців. При відсутності негативації КСР протягом року після закінчення лікування проводять додаткове лікування.

Для хворих на вторинний рецидивний, третинний, потайний (ранній, пізній, нез'ясований) вісцеральний сифіліс та нейросифіліс передбачений 5-річний строк диспансерного нагляду. Клініко-серологічний контроль проводять щокварталу протягом 2 років, протягом третього року - 1 раз у 6 місяців і протягом наступних років - 1 раз на рік.

Діти, які одержали профілактичне або специфічне лікування з приводу як раннього, так і пізнього вродженого сифілісу, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 5 років. Протягом перших 2 років КСР досліджують 1 раз у 3 місяці, надалі - 1 раз у 6 місяців. Діти, які не підлягали профілактичному лікуванню, також повинні бути на клініко-серологічному контролі протягом 5 років.

За дітьми, які одержували лікування з приводу набутого сифілісу, клініко-серологічний контроль проводиться так, як і дорослим.

Для розв'язання питання додаткового лікування з приводу рецидивів і серорезистентності сифілісу хворих направляють у спеціалізовані установи шкірно-венерологічного профілю.

9.5.17. У медичних частинах УВП обов'язковому серологічному обстеженню на сифіліс один раз на рік підлягають засуджені, які мали тривалі побачення, та особи, які повернулися з колоній поселення.

9.5.18. При виявленні у УВП хворих на заразні форми сифілісу здійснюється їх термінова ізоляція. Обов'язковій госпіталізації в медичну частину УВП в найкоротший строк після встановлення діагнозу підлягають хворі на заразну форму (сифіліс первинний, вторинний свіжий, рецидивний), хворі на ранній прихований сифіліс (уперше встановлений), а також хворі з ускладненою та хронічною гонореєю. Лікування проводиться під керівництвом лікаря дерматовенеролога до закінчення першого чи повного курсу протисифілітичного лікування або повного курсу протигонорейного лікування.

Госпіталізація хворих на венеричне захворювання у шкірно-венерологічну лікарню (відділення) УВП здійснюється у разі потреби продовження курсу лікування та обстеження за висновком фахівця.

Госпіталізації підлягають хворі на сифіліс для проведення повторних курсів лікування за медичними показаннями, а також особи, які були в статевому контакті з хворим на заразну форму сифілісу, для проведення превентивного лікування.

Хворі на сифіліс з ураженням внутрішніх органів, нервової системи після консультації з лікарем дерматовенерологом отримують специфічне лікування у профільних відділеннях лікарень для засуджених: при сифілісі внутрішніх органів - у терапевтичних, при сифілісі нервової системи - у неврологічних. Специфічне лікування згаданих хворих проводиться за схемами лікування сифілісу, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України.

9.5.19. Хворі на сифіліс, які не завершили повне лікування, не підлягають направленню в колонії поселення.

Особи, які перебувають під диспансерним наглядом (сероконтролем) з приводу сифілісу можуть бути направлені в колонії поселення після настання стійкої негативації КСР та висновку лікарської комісії.

9.5.20. Хворим на сифіліс, які не одержали повного лікування, а також хворим на гонорею, які не пройшли повного курсу лікування, тривале побачення не дозволяється.

9.5.21. При виявленні факту зараження засудженого на венеричні захворювання, що могло статися під час тривалого побачення, медична частина УВП направляє в шкірно-венерологічний диспансер доручення про притягнення до обстеження на венеричне захворювання можливого джерела зараження.

9.5.22. Стосовно хворих, не знятих з диспансерного обліку і в яких закінчується строк покарання, медична частина УВП за місяць до звільнення інформує про це шкірно-венерологічний диспансер за обраним місцем проживання особи, яка звільняється. При цьому зазначається діагноз захворювання, характер проведеного лікування, строки сероконтролю.

9.5.23. При звільненні осіб, які хворі на заразні форми сифілісу, або осіб, які не пройшли повного курсу лікування, а також осіб з нелікованою гонореєю доставляють у шкірно-венерологічні установи органів охорони здоров'я (стаціонари закритого або відкритого типу) силами та засобами установи виконання покарань.

9.5.24. У разі виникнення захворювань на венеричні хвороби в установі здійснюється посилений медичний нагляд за засудженими на період проведення комплексу протиепідемічних заходів. Одночасно здійснюється ізоляція хворих та їх статевих партнерів. Усі засуджені у УВП підлягають цілеспрямованому профілактичному огляду лікарями-спеціалістами з обов'язковим проведенням серологічних реакцій. За висновком лікаря дерматовенеролога цілеспрямований огляд повторюється через 3 місяці, а тілесні огляди проводяться щотижня протягом 2 місяців після реєстрування групового захворювання.

Проведення протиепідемічних заходів в осередку венеричного захворювання (ізоляція і госпіталізація хворих, виявлення джерела зараження та контактних осіб) покладається на медичні частини УВП під контролем медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

9.5.25. У боротьбі з гноячковими захворюваннями шкіри важливе значення має здійснення комплексу профілактичних заходів. Необхідно дотримуватись гігієнічного режиму, поліпшувати виробничі та побутові умови, виключити фактори, що сприяють розвитку піококової інфекції.

Гігієна догляду за шкірою, її нормальне функціонування - обов'язкові умови профілактики гноячкових захворювань. Велике значення має постійний догляд за шкірою, особливо після закінчення праці на підприємстві. Під час санітарної обробки слід користуватися індивідуальними мочалками. Важливо дотримуватись правильного режиму прання білизни в пральні з обов'язковим її прасуванням.

На підприємствах повинна бути організована само- та взаємодопомога під час оброблення ран та дрібних шкірних пошкоджень. Для цього необхідно мати аптечки, що перебувають у майстра цеху.

Значне місце в профілактиці гноячкових захворювань посідає систематичне застосування робітниками індивідуальних засобів захисту шкіри від забруднення та подразнення (захисні мазі, пасти, креми). Пасти втирають у шкіру помитих рук рівномірним шаром до початку роботи. Після закінчення роботи пасту змивають теплою водою з милом. Поряд з профілактичними заходами відповідне значення для підвищення захисних факторів організму стосовно інфекції має С-вітамінізація страви, що необхідно проводити у УВП в зимово-весняний період року.

Медичні працівники повинні постійно контролювати здійснення всіх вищеперелічених заходів.

9.5.26. Боротьба з мікозами стіп повинна бути комплексною, що передбачає вплив на всі ланки епідеміологічного ланцюга. Основні форми організації боротьби з мікозами стіп є такі: виявлення, облік, лікування, диспансерний нагляд, поліпшення санітарно-гігієнічних умов, санітарна освіта.

Виявлення та лікування хворих на мікози стіп, які є джерелами інфекції в гуртожитках та на підприємстві, - один з найнеобхідніших заходів. Важливе значення при цьому мають огляди певних груп засуджених, які найбільш схильні до захворювання на мікози стіп (банщики, робітники гарячих цехів, особи, які щоденно відвідують душові).

Усі виявлені хворі притягаються до лікування за місцем утримування після консультацій у лікаря дерматовенеролога. У медичних частинах УВП на хворих на мікози стіп заводять картку диспансерного нагляду.

Важливе значення для профілактики мікозів стіп на місцях проходження санітарної обробки має наявність гумових або пластмасових килимів, що легко знезаражуються, забезпечення продезінфікованими мочалками, користування банним взуттям з обов'язковою їх подальшою дезінфекцією. У лазнях та душових для миття ніг повинні бути спеціальні промарковані тазики. Неприпустимо користуватися чужим взуттям. Від осіб, які страждають на пітливість ніг, слід вимагати ретельного догляду за ними: щоденно мити ноги прохолодною водою з милом, коротко підстригати нігті, часто прати шкарпетки. При сильному потінні ніг не рекомендується носити гумове взуття та шкарпетки з синтетичних матеріалів.

9.5.27. Основним профілактичним заходом проти поширення корости є вчасне виявлення хворих під час будь-яких медичних оглядів, а також амбулаторних прийомів в медичних частинах СІЗО та УВП.

У разі виявлення хворих на коросту медичний працівник повинен негайно ізолювати хворого та розпочати його лікування. Одночасно слід провести камерну дезинфекцію одягу хворого, білизни та постільних речей. При неможливості провести дезкамерне оброблення верхній одяг слід ретельно провітрити, а білизну випрасувати гарячою праскою.

У день виявлення хворого на коросту здійснюється ретельний медичний огляд контактних осіб.

9.6. Туберкульоз легень

9.6.1. Завдання медичної служби СІЗО та УВП з питань організації протитуберкульозної допомоги полягає у проведенні профілактичних заходів, виявленні та лікуванні туберкульозу серед підслідних та засуджених. Для його виконання необхідні:

своєчасна діагностика туберкульозу шляхом активного виявлення осіб, які мають підвищену температуру, кашель нез'ясованої етіології протягом трьох тижнів, виділення мокротиння;

підтвердження діагнозу туберкульозу шляхом триразового обстеження мокротиння на наявність мікобактерій туберкульозу, рентгенологічного обстеження за клінічними показаннями;

виявлення хворих шляхом організації планового рентгено-флюорографічного обстеження та туберкулінодіагностики;

термінова ізоляція виявлених хворих на активний туберкульоз;

лікування хворих на туберкульоз у стаціонарних та амбулаторних умовах туберкульозних установ (лікарень) із застосуванням сучасних засобів і методів, які визначені інструкціями Міністерства охорони здоров'я України або інструкціями (схемами лікування) медичного управління Департаменту, які погоджені Міністерством охорони здоров'я;

обов'язкові умови лікування хворого на туберкульоз - термін та об'єм лікування в обсязі, який визначено прийнятими схемами лікування, суворий контроль за отриманням хворим усіх призначених йому ліків;

диспансерний нагляд за особами, які є на обліку з приводу захворювання на туберкульоз;

профілактичні заходи щодо запобігання захворювання на туберкульоз серед підслідних та засуджених (специфічна профілактика та хіміопрофілактика);

санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи;

загальнооздоровчі заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я підслідних та засуджених, підвищення опірності проти туберкульозної інфекції;

санітарно-освітня робота.

9.6.2. Для своєчасного виявлення хворих на туберкульоз та іншої легеневої патології здійснюється флюорографічне обстеження органів грудної клітки.

Первинне флюорографічне обстеження грудної клітки в підслідних у СІЗО здійснюється не пізніше як через 10 діб після їх надходження. У разі прибуття до УВП осіб, які не пройшли такого обстеження протягом попередніх шести місяців, щодо них уживаються заходи для його проведення в найкоротший термін.

Подальші флюорографічні обстеження грудної клітки проводяться 1 раз на рік та за місяць до звільнення з місць позбавлення волі. Для цього використовуються флюорографічні установки підрозділів Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також місцевих органів охорони здоров'я.

При неможливості здійснення флюорографічного обстеження та в разі відсутності флюорографа проводиться рентгенографія грудної клітки.

Результати флюорографічного та рентгенологічного обстеження обов'язково реєструються в медичній амбулаторній картці з додаванням флюорограми.

9.6.3. Особи, які мають у легенях зміни, що характерні для захворювання на активний туберкульоз, негайно ізолюються від здорового контингенту (у СІЗО - у спеціально виділені палати-ізолятори, у УВП - в ізолятор стаціонару медичної частини). Після додаткового обстеження за участю лікаря-фтизіатра встановлюється попередній або остаточний діагноз туберкульозу. Про кожний випадок виявлення осіб, хворих на активний туберкульоз, інформується медичний відділ (відділення, група) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях за встановленою формою.

Категорично забороняється утримувати серед здорового контингенту хворих на активний туберкульоз.

У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму та у в'язницях хворі на туберкульоз утримуються в окремих палатах-ізоляторах (ізольовано від здорових). У цьому разі на них поширюються усі права щодо осіб, які лікуються з приводу туберкульозу.

Особи, які потребують лікування, в найкоротший строк направляються до спеціалізованих туберкульозних установ (лікарень) у відповідності з наказом Департаменту.

Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, і відмовляється від лікування, то адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.

9.6.4. Лікування та диспансерний нагляд хворих на туберкульоз повинно здійснюватись у точній відповідності до системи поетапної протитуберкульозної допомоги в СІЗО та УВП.

На першому етапі лікування здійснюється початок основного курсу антибактеріальної терапії в стаціонарних умовах туберкульозної лікарні. Стаціонарному лікуванню підлягають виявлені в СІЗО та УВП хворі на туберкульоз, які належать до I та V груп диспансерного обліку (далі - ГДО) (підгрупи А та Б), а також хворі із загостренням чи рецидивом процесу в період амбулаторного лікування та диспансерного нагляду.

У СІЗО початок основного курсу терапії проводиться в спеціалізованій палаті-ізоляторі медичної частини лікарями СІЗО із запрошенням фахівців лікувальних закладів Департаменту чи органів Міністерства охорони здоров'я. Після того, як вирок набере чинності, цих хворих направляють у туберкульозні установи (лікарні).

Строки стаціонарного лікування залежать від тривалості захворювання, форми, фази і динаміки туберкульозного процесу. При стабілізації процесу і відсутності негативної динаміки на фоні лікування вони можуть бути переведені на амбулаторне лікування раніше вказаного строку. Хворим, у яких сформувався хронічний туберкульозний процес, проводять короткочасний (до 4 місяців) курс хіміотерапії до зняття спалаху. За наявності позитивної динаміки на фоні лікування цей термін може бути збільшений до стабілізації процесу. Після закінчення стаціонарного лікування хворі I групи диспансерного обліку направляються в спеціалізовані туберкульозні установи на амбулаторне лікування.

На другому етапі продовжується основний курс лікування до переведення їх до II ГДО або проводяться повторні, короткочасні (3 - 4 місяці) профілактичні курси хіміотерапії в амбулаторних умовах спеціалізованої туберкульозної установи. На амбулаторне лікування направляються хворі на туберкульоз, які підлягають нагляду за I ГДО, хворі I А ГДО - після закінчення стаціонарного лікування, а хворі I Б ГДО - після короткочасного стаціонарного лікування, стабілізації процесу і зняття загострення, а також хворі II ГДО.

У разі виникнення спалаху процесу в засуджених, які утримуються в спеціалізованій туберкульозній установі, курс антибактеріальної терапії для них проводиться в умовах стаціонару до зняття загострення. З лікарні їх знову переводять на амбулаторне лікування. Строки утримання хворих на туберкульоз у спеціалізованій туберкульозній установі залежать від динаміки туберкульозного процесу. При відсутності бациловиділення і закритті порожнини розпаду хворих необхідно переводити до II ГДО відразу після закінчення основного курсу лікування.

На третьому етапі здійснюється диспансерний нагляд за особами, які перенесли туберкульоз (III і VII ГДО) в умовах УВП на загальних підставах.

Проведення лікувально-профілактичних заходів здійснюється згідно з Інструкцією з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

9.6.5. Норма жилої площі у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, не може бути меншою п'яти квадратних метрів на одного засудженого.

Спільне утримання осіб, хворих на активний туберкульоз, та здорових засуджених у ДІЗО забороняється. Поточна дезінфекція камер здійснюється у встановленому порядку, остаточна - після звільнення камер від хворих.

9.6.6. Направлення хворих на стаціонарне та амбулаторне лікування здійснюється згідно з наказом голови Департаменту.

9.6.7. Питання про зміну ГДО і переведення хворого до наступного етапу лікування вирішується комісією за участю начальника медичної частини чи лікарні, начальника відділення, лікаря-фтизіатра-куратора, а при потребі - фтизіохірурга. На підставі прийнятого рішення роблять мотивований висновок, що фіксується в медичній амбулаторній карті.

9.6.8. При виявленні в слідчому ізоляторі хворого на активний туберкульоз, у тому числі з уперше в житті встановленим діагнозом, у протитуберкульозний заклад системи охорони здоров'я за місцем його проживання до арешту надсилається термінове (екстрене) повідомлення.

При виявленні у місцях позбавленні волі хворого на активний туберкульоз у протитуберкульозний заклад системи охорони здоров'я за місце знаходженням установи надсилається термінове (екстрене) повідомлення.

У разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу установа кримінально-виконавчої системи повідомляє про це орган охорони здоров'я за місцем його проживання з обов'язковим зазначенням розгорнутого діагнозу, отриманого курсу лікування та групи диспансерного обліку. Після прибуття такого хворого до обраного місця проживання послідовність диспансерного нагляду за ним та його лікування забезпечує протитуберкульозний заклад системи охорони здоров'я.

9.6.9. У спеціалізованих туберкульозних установах (лікарнях) можна використовувати різні види трудової діяльності, але при цьому слід ураховувати загальний стан хворого, активність туберкульозного процесу, наявність групи інвалідності тощо.

9.6.10. З метою визначення інфікованості на туберкульоз неповнолітніх підслідних і засуджених та проведення специфічної профілактики в СІЗО та УВП здійснюють пробу Манту.

Особи, у яких проба Манту дала негативний результат, підлягають обов'язковій ревакцинації вакциною БЦЖ. За наявності гіперергічної реакції на туберкулін обов'язково здійснюють поглиблене обстеження хворих для виключення локальних форм туберкульозу. При відсутності специфічних змін у легенях у медичній частині УВП проводиться двомісячний курс хіміопрофілактичного лікування, а особам, які взяті на облік у СІЗО, - при прибуванні їх у УВП.

9.6.11. При виявленні в СІЗО чи УВП хворого на активний туберкульоз осіб, які утримуються з ним в одній камері чи житловій секції, а також тих, які перебували в контакті з хворим, необхідно взяти на облік як контактних у IV ГДО і провести одноразовий двомісячний курс хіміотерапії.

9.6.12. Специфічна та хіміопрофілактика туберкульозу здійснюється згідно з Інструкцією з проведення специфічної та хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Результати туберкулінодіагностики, проведення профілактичних заходів і взяття на облік з приводу контакту з хворим обов'язково реєструються в медичній амбулаторній картці.

9.6.13. Основні позитивні критерії організації протитуберкульозної допомоги та її кінцевих результатів є такі:

відсутність хворих на туберкульоз та осіб, які підлягають диспансерному нагляду в I, II, VА, VБ ГДО, серед здорових підслідних та засуджених;

менше число виявлених хворих на туберкульоз у УВП в порівнянні з ураженістю осіб, які прибули до СІЗО, при цьому показник захворюваності серед засуджених має стабільну тенденцію до зниження;

звільнення з УВП меншої кількості осіб, хворих на активний туберкульоз, у порівнянні з тими, які прибули до СІЗО.

Перевагу повинні мати слабіші форми туберкульозу серед хворих, які звільняються з УВП, порівняно з особами, які прибувають до СІЗО.

9.7. Травми та отруєння

9.7.1. Заходи щодо запобігання травмам і отруєнням серед осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, організовують та проводять усі служби СІЗО та УВП. Вони повинні бути цілеспрямованими, конкретними, відповідати характеру і завданням забезпечення умов режиму утримання підслідних та засуджених, господарсько-виробничій діяльності установи.

9.7.2. Основні причини травм та отруєнь: порушення правил утримання та транспортування осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі; недотримання оперативно-режимних вимог; злочинні дії підслідних та засуджених; використання технічних та інших речовин з метою досягнення наркотичного ефекту; порушення правил техніки безпеки на виробництві; недостатній контроль з боку адміністрації установ за організацією виробничої діяльності, станом виробничих об'єктів, техніки й обладнання.

9.7.3. Основні заходи щодо запобігання травмам та отруєнням:

постійний контроль з боку начальників установ, служб і медичних працівників за виконанням вимог наказів та інструкцій Департаменту про забезпечення належного утримання підслідних та засуджених, правильного їх працевлаштування з метою запобігання травмам, отруєнням та нещасним випадкам; працевикористання засуджених у відповідності з їх кваліфікацією і станом здоров'я;

систематичне проведення начальниками служб занять з підлеглими щодо виконання вимог наказів та інструкцій;

систематичне проведення із засудженими занять з вивчення загальних правил техніки безпеки, ознайомлення із заходами особистої профілактики травм і отруєнь, вивчення та практичного опрацювання способів надання першої допомоги (у порядку само- і взаємодопомоги) при травмах, отруєннях та нещасних випадках;

технічний інструктаж та оформлення допуску до певних видів праці. Постійний нагляд за особами, які мають слабий фізичний розвиток і хронічні захворювання, визначення трудових рекомендацій для них та контроль за їх працевлаштуванням;

систематичне вивчення обставин та причин травм, отруєнь, нещасних випадків з розробкою конкретних рекомендацій щодо їх усунення. Санітарно-освітня робота.

9.7.4. За планом роботи медичної частини установи здійснюється медичний контроль за санітарно-гігієнічними умовами праці засуджених, виконанням правил охорони праці і виробничої санітарії, наявністю та укомплектованістю аптечок і санітарних сумок, станом питного водопостачання на виробництві, наявністю спецодягу, санітарним станом території, робочих місць і т. інш. Результати перевірок оформляються актами обстежень та приписами на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо із зазначенням конкретних термінів усунення виявлених недоліків. У разі виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів з метою їх усунення. Якщо заходи для усунення недоліків не будуть вжиті, то начальник медичної частини доповідає про це старшому медичному начальнику.

9.7.5. Виробничі об'єкти забезпечуються медичним обслуговуванням.

На частині об'єктів створюються пункти охорони здоров'я, де забезпечення медичним майном та медикаментами здійснюється за рахунок господарчого органу чи виробництва установи.

Усі цехи, самостійні дільниці, майстерні тощо забезпечуються аптечками першої медичної допомоги. За збереження та своєчасне поповнення аптечок несуть відповідальність начальники цехів, дільниць, майстри. Поповнення аптечок здійснюють медичні працівники за рахунок виробництва.

У кожній виробничій бригаді, що працює на віддаленій дільниці, у цеху чи в групі бригад, для надання першої медичної допомоги виділяється один із засуджених, спеціально для цього підготовлений і якого медична частина установи забезпечує санітарною сумкою з медикаментами і перев'язочним матеріалом.

Якщо засуджений, який потерпів на виробництві, потребує невідкладної лікарської допомоги, то його доставляють у медичну частину чи до найближчого лікувального закладу.

9.7.6. Медичні працівники установи, надавши допомогу потерпілому, доповідають письмово протягом трьох годин керівництву установи про випадок, характер травми (отруєння), стан потерпілого тощо для своєчасного проведення розслідування. Медичні працівники обов'язково залучаються до роботи комісії із розслідування нещасних випадків, що створюється наказом начальника установи.

9.7.7. Якщо внаслідок нещасного випадку на виробництві потерпілий втрачає працездатність на час не менше як один день чи має бути переведений з роботи за основним фахом на іншу роботу, то складається акт відповідної форми. Акт з матеріалами розслідування виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння додається до особової справи засудженого в установленому порядку. Випадки професійних отруєнь та захворювань розслідуються в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Якщо під час розслідування було виявлено, що смерть засудженого чи втрата ним працездатності сталися внаслідок вчинків (бійка, навмисне пошкодження, вбивство тощо), пов'язаних з порушенням з боку потерпілого режиму утримання чи з отруєнням від навмисного вживання з метою сп'яніння різних технічних рідин (лаків, фарб, розчинників тощо), що містять токсичні речовини, то акт не складається.

9.7.8. Медичні частини установ повинні бути обладнані необхідними засобами для надання медичної допомоги потерпілим при нещасних випадках, травмах, отруєннях і готовими до забезпечення негайної доставки їх у лікувальні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги.

10.1. Медичному обстеженню підлягають засуджені, які захворіли в місцях позбавлення волі, а також особи, які захворіли до засудження і їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (далі - Перелік), затвердженому наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

10.2. Медичне обстеження таких хворих засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії (далі - комісія) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у складі начальника медичного відділу (відділення) - голова та чотирьох лікарів - члени комісії.

10.3. Склад комісій затверджують начальники управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. При потребі до роботи в комісіях залучаються відповідні лікарі - фахівці територіальних органів Міністерства охорони здоров'я України.

10.4. Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстеження здійснюються комісією після обов'язкового лікування і ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних закладів кримінально-виконавчої системи.

10.5. Матеріали на психічно хворих осіб розглядаються за наявності акта психіатричного обстеження засудженого в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення) кримінально-виконавчої системи.

10.6. У виняткових випадках, коли стан здоров'я хворого вкрай тяжкий і етапування його до лікарні неможливе, проведення медичного огляду може бути здійснено в медичній частині установи з обов'язковим залученням до складу спеціальної лікарської комісії фахівців міжобласної лікарні (за закріпленням) або територіальних органів охорони здоров'я.

10.7. З урахуванням результатів проведеного лікування та остаточного діагнозу комісія після медичного огляду засудженого складає Висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (додаток 26) щодо наявності або відсутності в оглянутого захворювання, зазначеного в Переліку. Голова комісії висновок оголошує засудженому, який був оглянутий, про що в історії хвороби робиться відмітка, скріплена підписом оглянутого.

10.8. Облік засуджених, які пройшли медичний огляд комісії, проводиться у Журналі обліку засуджених, представлених до звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу (додаток 27).

10.9. За наявності в засудженого захворювання, зазначеного в Переліку, висновок комісії додається до матеріалів для подання в суд.

10.10. Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації УВП. До подання додаються: завірена копія вироку щодо засудженого, розпорядження про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, історія його хвороби і висновок лікарської комісії, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. Подання ретельно вивчається начальником управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

10.11. Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з лікувального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його стану здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його.

10.12. Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.

11.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з неповнолітніми

11.1.1. У період перебування в слідчому ізоляторі всіх неповнолітніх обстежують на дифтерійну інфекцію та гельмінти. При позитивних результатах бактеріологічного обстеження бактеріовиділювачів ізолюють та проводять повний комплекс лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, після чого вони можуть бути направлені до спеціальної виховної установи (далі - СВУ). За показаннями здійснюються щеплення проти дифтерії, правця, поліомієліту та туберкульозу. Туберкулінова діагностика проводиться в СІЗО всім неповнолітнім.

Профілактичне обстеження органів грудної клітки в неповнолітніх здійснюється тільки флюорографічне.

11.1.2. При надходженні неповнолітніх до СВУ начальник медичної частини, який входить до складу комісії, що приймає неповнолітніх засуджених, дає рекомендації з питань раціонального працевлаштування, направлення на професійне та загальноосвітнє навчання згідно з Переліком медичних протипоказань до роботи і виробничого навчання підлітків професій, загальних для всіх галузей народного господарства та пов'язаних з ними підприємств.

Одночасно виявляються особи, які потребують лікування, психопрофілактики в лікаря-психіатра чи виховно-психологічного впливу з боку психолога і вихователя.

11.1.3. Двічі на рік усі вихованці СВУ підлягають поглибленим лікарським оглядам з антропометричними вимірюваннями, контролем ваги, лабораторними дослідженнями та флюорографічним обстеженням.

На підставі даних про стан здоров'я та фізичної підготовки вихованців розподіляють для занять фізичною культурою на групи: основну, підготовчу, спеціальну та інвалідну.

До основної групи належать особи, які не мають відхилень у стані здоров'я, а також особи з незначними морфо-функціональними відхиленнями, достатньо фізично підготовлені. Вони проходять усі обов'язкові заняття з фізичної підготовки, здають контрольні нормативи, а також беруть участь у фізкультурно-оздоровчих заходах, додатково можуть відвідувати спортивні секції.

До підготовчої групи належать особи, які мають незначні відхилення у стані здоров'я та недостатньо фізично підготовлені. Уроки фізкультури для цієї категорії вихованців проводять згідно з навчальною програмою за умов більш поступового освоєння рухових навичок та вмінь, а також вилучення вправ, що пов'язані з підвищеними вимогами до організму. Контрольні нормативи такі особи здають вибірково. Вони беруть також участь у фізкультурно-оздоровчих заходах. Можуть відвідувати спортивні секції загальної фізичної підготовки.

До спеціальної групи належать особи, які мають значні відхилення у стані постійного чи тимчасового характеру і допущені до навчання та трудової діяльності. Уроки фізкультури з ними проводяться за спеціальною програмою з урахуванням характеру та тяжкості захворювання і мають лікувальну спрямованість. Для цієї категорії осіб додатково організовуються прогулянки, рухливі ігри, спортивні розваги за умови дотримання правил самоконтролю. Індивідуальні заняття фізичними вправами здійснюються згідно з рекомендаціями лікаря.

У залежності від поліпшення стану здоров'я вихованців переводять з однієї групи до іншої.

11.1.4. Медичні працівники установи проводять добір підлітків, які за станом здоров'я потребують оздоровчого режиму медичного нагляду та посиленого харчування, в оздоровчі групи. Ці групи створюються при стаціонарах медичних частин.

До оздоровчої групи входять підлітки, які фізично ослаблені, мають вагу нижче норми; які перенесли різні тяжкі захворювання, травми, хірургічні втручання тощо; які мають відхилення у стані здоров'я тривалого характеру й належать до спеціальної групи обліку; які підлягають постійному диспансерному нагляду.

Начальник медичної частини складає список осіб, які зараховуються до оздоровчої групи, та затверджує його в керівника установи. Термін перебування в оздоровчій групі визначає лікар, він становить близько 30 днів. При наявності медичних показань термін може бути продовжений. На цей період вихованці утримуються в стаціонарі медичної частини. Вони можуть відвідувати ПТУ, школу.

Працевикористання здійснюється за станом їх здоров'я. Крім того, проводяться заняття з лікувальної та фізичної культури під наглядом медпрацівника. У медичних картках цієї категорії осіб роблять відповідні записи, що відображають контроль ваги, режим дня, медикаментозну та вітамінну терапію, лікувальну фізкультуру, працевикористання.

11.1.5. З метою вдосконалення надання спеціалізованої медико-санітарної допомоги неповнолітнім засудженим у спеціальних виховних установах за взаємною домовленістю з місцевими органами охорони здоров'я належить передбачити:

прикріплення спеціальних виховних установ за місцем їх розташування до обласних, міських та центральних районних лікарень для надання висококваліфікованої консультативної і стаціонарної медичної допомоги засудженим підліткам;

надання місцевими органами охорони здоров'я:

практичної допомоги медичній службі управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у проведенні профілактичних медичних оглядів двічі на рік в установах для неповнолітніх лікарями-спеціалістами: отоларингологом, окулістом, невропатологом, хірургом, стоматологом, психіатром з проведенням необхідних лабораторних та функціональних досліджень, а також дворазового флюорографічного обстеження;

консультативної і методичної допомоги медичній службі управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях в організації та здійсненні диспансерного нагляду за особами з виявленими захворюваннями, у проведенні для них лікувально-профілактичних заходів у повному обсязі за участю лікарів-спеціалістів: дерматовенеролога, фтизіатра, а також нарколога для проведення примусового лікування підлітків, хворих на хронічний алкоголізм та наркоманію згідно з існуючим положенням;

необхідної допомоги медичним службам управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у комплектуванні медичних частин спеціальних виховних установ медичними кадрами;

головним державним санітарним лікарям областей, міст та районів за місцем розташування спеціальних виховних установ надання практичної допомоги в організації та проведенні протиепідемічних заходів.

11.1.6. При наявності в штатах медичної частини лікаря-терапевта здійснюється лікування хворих лише із захворюваннями, що їх можна вилікувати протягом двох тижнів в умовах стаціонару. Особи, які мають захворювання, що потребують більш тривалого періоду стаціонарного лікування, підлягають направленню до лікарні УВП чи найближчої лікарні органів охорони здоров'я. При відсутності лікаря-терапевта хворого якнайшвидше направляють до лікарні.

11.1.7. Лікування неповнолітніх засуджених, які мають примусову міру медичного характеру щодо хворих на наркоманію, повинно здійснюватися в умовах спеціалізованої установи.

Амбулаторне лікування здійснює в умовах СВУ лікар-психіатр чи начальник медичної частини згідно з рекомендаціями лікаря психіатра-нарколога.

Таким чином, зберігається єдина методологія лікувального процесу та послідовність при наданні наркологічної допомоги неповнолітнім засудженим. Усіх засуджених підлітків під час перебування їх у карантині в обов'язковому порядку консультує лікар-психіатр. Лікування хворих на наркоманію в умовах СВУ обов'язково необхідно поєднувати з трудовим процесом, навчанням у ПТУ та загальноосвітній школі під керівництвом персоналу, який має підготовку для роботи і спілкування з наркоманами. Усю роботу з цієї категорією засуджених підлітків проводить підлітковий лікар-психіатр у тісній взаємодії та діловому спілкуванні з вихователем і психологом. Вони організовують комплексні заходи стосовно пропаганди серед підлітків тверезого способу життя, шкідливих наслідків наркоманії та шляхів її профілактики.

11.2. Особливості медичної допомоги жінкам

11.2.1. Завдання медичної частини СІЗО та УВП щодо медичного обслуговування жінок полягають у: запобіганні ускладненням вагітності, пологів та післяпологового періоду; антенатальній (внутрішньоутробній) охороні плоду; профілактиці та лікуванні гінекологічних захворювань.

11.2.2. Медична частина здійснює: диспансерний нагляд за вагітними жінками; психопрофілактичну підготовку до пологів; роботу школи матерів.

Медична частина контролює: працевлаштування жінок згідно з чинним законодавством (звільнення вагітних та матерів-годувальниць від нічної і понаднормової праці, праці на шкідливому виробництві та у вихідні дні тощо); наявність кімнат гігієни та їх санітарний стан, забезпечення цих кімнат типовим обладнанням; харчування вагітних жінок та матерів-годувальниць.

11.2.3. Допомога вагітним жінкам, які утримуються в СІЗО та УВП, при пологах надається в пологових будинках органів охорони здоров'я.

11.2.4. Усі вагітні підлягають диспансерному нагляду. Вагітні з акушерською патологією чи з екстрагенітальними захворюваннями належать до групи ризику.

При первинному огляді вагітної: збирають анамнез, звертаючи увагу на характер секреторної, менструальної функції, хід та кінець попередніх вагітностей і пологів; роблять загальне та спеціальне акушерське обстеження, включаючи ультразвукове, вимірюють вагу, артеріальний тиск; проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, сечі, реакцію Вассермана в першій та в другій половині вагітності, визначення групи і резусу крові, дослідження вагінальних виділень, обстеження на ВІЛ - за бажанням); оглядають терапевт та стоматолог.

При складному акушерському анамнезі вагітна обстежується на токсоплазмоз, при потребі обстежується у лікаря-спеціаліста.

Відвідування лікаря акушера-гінеколога призначається: у I половині вагітності - 1 раз на місяць; у II половині вагітності - 2 рази на місяць; після 32 тижнів вагітності - щотижня; при складному акушерському анамнезі, захворюванні жінки чи патологічному розвитку справжньої вагітності, що не потребує госпіталізації, питання про частоту оглядів вирішується індивідуально, лабораторні дослідження проводять в залежності від потреби та в необхідному обсязі.

Тільки-но встановлюється вагітність жінки, її переводять на більш легку роботу, з нею проводяться:

санітарно-освітня бесіда про дотримання правил особистої гігієни, режиму праці та відпочинку;

фізична підготовка груповим методом за спеціальним комплексом вправ, заняття з хворими вагітними (при захворюваннях серця, судин, токсикозах вагітності тощо) проводяться індивідуально;

психопрофілактична підготовка до пологів - щотижня (6 занять). З 14 - 16 тижнів вагітності навчання в школі матерів.

Госпіталізації для обстеження та лікування підлягають жінки:

при патологічному розвитку вагітності (тяжкі форми токсикозу, загроза викидня, водянка вагітних, нефропатія, передеклампсія, кровотеча із статевих шляхів, резус-конфліктна вагітність, загроза передчасних пологів та ін.);

при наявності інших захворювань (вади серця, гіпертонічна хвороба, гіпертиреоз, діабет, анемія, лейкоз, цистит тощо);

практично здорові жінки, у яких розвиток пологів може бути ускладнений (рубець на матці, поперечне чи косе положення плоду, багатоплідна вагітність, внутрішньоутробна смерть плоду, міома матки тощо);

при неможливості в амбулаторних умовах уточнити діагноз захворювання, ускладнення.

11.2.5. Після виписування з акушерського стаціонару огляди проводяться: через 7 - 10 днів; через 1 місяць; через 2 місяці.

Під час першого огляду вивчаються дані акушерського стаціонару, виявляються скарги, вагінальне дослідження здійснюється за показаннями. Проводиться бесіда про дотримання правил особистої гігієни. Консультативні огляди в лікарів-спеціалістів призначаються при потребі.

Під час другого огляду вивчаються скарги вагітних, призначаються лабораторні дослідження за показаннями.

При фізіологічному розвитку післяпологового періоду після третього огляду жінку знімають з диспансерного обліку. За станом здоров'я поліжниці стежить лікар акушер-гінеколог, а за розвитком новонародженого - лікар-педіатр.

11.2.6. Організація гінекологічної допомоги включає: профілактику гінекологічних захворювань; вчасне їх виявлення; надання медичної допомоги гінекологічним хворим.

Гінекологічні захворювання виявляються при зверненні жінки до лікаря акушера-гінеколога з різними скаргами, а також під час проведення щорічних профілактичних оглядів.

Огляду підлягають усі жінки, які перебувають у СІЗО та УВП, їх оглядає лікар акушер-гінеколог не менше як 1 раз на рік. При виявленні захворювань (чи при підозрі на їх наявність) лікар здійснює: збір анамнезу; загальний та гінекологічний огляд хворих; узяття мазків для бактеріологічного та цитологічного досліджень.

Хворі, які підлягають плановій госпіталізації, проходять попереднє обстеження, для них потрібно мати місця в стаціонарі.

Жінки, які мають захворювання, лікування яких неможливе в стаціонарі медичної частини, направляються на стаціонарне лікування в лікарню УВП.

При направленні жінок для штучного припинення вагітності роблять: аналіз крові на реакцію Вассермана; дослідження вагінальних мазків; першовагітним - установлення резусу приналежності крові; інші дослідження призначаються за показаннями.

11.2.7. Протипоказання для штучного припинення вагітності: гостра та підгостра гонорея; гострі та підгострі запальні процеси будь-якої локалізації; гострі інфекційні захворювання.

11.2.8. Гінекологічні хворі поділяються на дві групи: хворі, які потребують лікування; хворі, які потребують регулярного нагляду та огляду.

До першої групи зараховують хворих із злоякісними та доброякісними новоутвореннями зовнішніх статевих органів, з міомами матки, кістомами та кістами яєчників, опущенням і випаданням стінок матки та піхви, які потребують оперативного лікування; хворих з порушенням менструальної функції і патологічним клімаксом тощо.

До другої групи зараховують жінок з безсимптомними міомами, що не потребують лікування; хворих з кістами піхви та яєчників, яким не показано оперативне лікування; жінок з опущенням та випаданням стінок піхви і матки при наявності протипоказань до оперативного лікування, а також хворих, переведених з першої групи після оперативного чи консервативного лікування.

Частоту й терміни відвідування, а також тривалість нагляду визначає лікар індивідуально для кожної хворої залежно від характеру, клінічної стадії захворювання та особливостей його розвитку.

11.3. Організація роботи будинків дитини

11.3.1. Будинок дитини є дитячим закладом для утримання та виховання дітей засуджених жінок.

Будинки дитини створюються при жіночих установах виконання покарань за наказом голови Департаменту. Направлення вагітних жінок та жінок з дітьми до установ виконання покарань, де є будинки дитини, здійснюється згідно з наказом голови Департаменту.

Будинки дитини розташовуються за зоною або відгороджуються від житлової зони. Земельні ділянки, що займають будинки дитини, відгороджуються, обладнуються ізольованими один від одного майданчиками (за кількістю груп) для прогулянок та спання дітей на свіжому повітрі протягом цілого року.

У будинках дитини виховуються діти від народження до трьох років. Дитина, старша від трьох років, передається на утримання близьким та рідним засудженої жінки, а в разі відсутності таких чи відмови взяти дитину - підлягають переведенню в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України у порядку, встановленому чинним законодавством. За згодою матері та рідних засудженої дітей можна виписувати з будинку дитини та передавати на виховання рідним навіть до досягнення ними трирічного віку.

Усі новонароджені діти підлягають своєчасній реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану з оформленням на кожну дитину медичного свідоцтва про народження. Протягом трьох днів в органах реєстрації актів громадянського стану проводиться реєстрація випадків мертвих народжених та новонароджених, померлих першого тижня життя (0 - 7 діб чи 0 - 168 годин після народження). На кожну дитину (плід) видається свідоцтво про смерть.

Кожний будинок дитини розраховується на розміщення 50 - 100 дітей з ізоляцією групових приміщень.

Норма житлової площі на одну дитину - 5 кв. м (до норми входить площа спальних кімнат, кімнат для ігор, годування). У спальній кімнаті площа на одну дитину повинна становити не менше ніж два квадратних метри.

Будинок дитини очолює начальник будинку дитини - лікар-педіатр, який здійснює керівництво медичною, виховною та адміністративно-господарською діяльністю у відповідності до Основ законодавства України про охорону здоров'я, наказів та інструкцій Департаменту. Начальник установи виконання покарань та начальник медичної частини, у веденні якої є будинок дитини, безпосередньо відповідають за організацію його роботи.

11.3.2. З метою правильної організації оздоровчої та виховної роботи в будинку дитини створюються вікові групи. Кількість груп та віковий склад дітей у групах визначаються згідно з наявністю дітей, їх віком та з урахуванням психофізіологічного розвитку.

Розподіл дітей за віком: перша група - до 10 місяців (з виділенням підгрупи дітей до 4 місяців), друга група - від 10 місяців до 1,5 року, третя група - від 1,5 року до 3 років. У першій та другій групах кількість дітей не повинна перевищувати 6, в третій - не більше 10. Якщо в одній з вікових груп кількість дітей перевищує ці норми, то створюються паралельні групи.

11.3.3. Медичне обслуговування дітей здійснюється за двома головними напрямками: організація доцільного фізичного та нервово-психічного розвитку здорової дитини; профілактика і лікування інфекційних та соматичних захворювань.

11.3.4. Медичний персонал будинку дитини забезпечує: раціональне харчування дітей до 1 року та повноцінне харчування дітей, яким понад 1 рік; проведення профілактичних щеплень дітям у декретовані вікові періоди; проведення процедур для загартування, фізкультурних вправ; проведення заходів, пов'язаних з організацією роботи карантину, ізоляцією дітей, які захворіли в будинку дитини; санітарно-освітню роботу з матерями та персоналом будинку дитини; облік та звітність.

11.3.5. Порядок вигодовування дітей до 1 року визначається Міністерством охорони здоров'я. При цьому медичні працівники повинні: прагнути до максимального збереження грудного вигодовування; своєчасно переводити дитину на змішане та штучне вигодовування у разі недостатньої кількості грудного молока та неможливості отримувати донорське молоко; з урахуванням віку та індивідуальних особливостей дитини включати в раціон соки, фруктове пюре, вітаміни, різні види підгодовування; здійснювати суворий контроль за відповідністю харчування, що отримує дитина, його фізіологічним потребам в основних харчових інгредієнтах; ураховувати стан здоров'я та індивідуальні особливості дитини, умови виховання, навколишнє середовище.

Ефективність харчування визначається рівномірним збільшенням маси тіла та росту, що відповідають нормам.

Окремо виділяються діти групи ризику - недоношені, з багатоплідної вагітності, які народилися з великою вагою тіла, які страждають гіпотрофією. Питання про режим харчування таких дітей розв'язується індивідуально.

11.3.6. Порядок та терміни проведення профілактичних щеплень визначаються Міністерством охорони здоров'я України. При цьому вживаються такі заходи: планування щеплень на рік, квартал, місяць; огляд дітей в день щеплення з обов'язковою термометрією; дотримання санітарно-гігієнічних правил, правил асептики та антисептики (окремий кабінет, стерилізація інструментарію тощо); чітка реєстрація проведених профілактичних щеплень та ускладнень, спричинених ними; обгрунтування медичних відхилень від щеплень з визначенням їх тривалості.

11.3.7. Методика проведення загартування дітей визначається Міністерством охорони здоров'я України. При цьому дотримуються таких умов: здійснення обліку індивідуальних особливостей дитини під час вибору методу загартування; комплексне використання природних чинників та процедур для загартування; поступове збільшення сили впливу природного чинника; систематичність загартування, що здійснюється протягом року, але його види та методики змінюються залежно від сезону та погоди; підтримання спокійного, радісного настрою дитини під час процедури загартування.