Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань

(дата)

(дата)

Скарги:

Анамнез (перенесені захворювання, поранення та операції, початок і розвиток основних захворювань, з якого часу не працює через хворобу, де і як довго лікувався з приводу основних захворювань, який курс лікування пройшов):

Дані об'єктивних досліджень (зріст, вага, стан органів та систем, дані рентгенологічних і лабораторних досліджень):

Згідно з пунктами _____ Переліку захворювань, які є підставою для представлення засуджених до звільнення від подальшого відбування покарання, погодженого Міністерством охорони здоров'я України,

1.1. Консультативна робота з питань ВІЛ/СНІД має забезпечити:

1.1.1. Профілактичне консультування, що спрямоване на зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції.

1.1.2. Підтримувальне консультування для надання підтримки ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також їх сім'ям та близьким у разі їх особистого звернення.

1.2. Консультативна допомога розрахована на всіх, кого турбує можливість зараження ВІЛ-інфекцією або захворювання на СНІД, а саме - на:

1.2.1. Осіб, які стурбовані можливістю зараження ВІЛ-інфекцією та мають бажання перевіритись на інфікованість ВІЛ.

1.2.2. Осіб, які пройшли тестування на ВІЛ.

1.2.3. Осіб, які вирішили не перевірятись, незважаючи на те, що їх поведінка в минулому або і тепер може призвести до інфікування на ВІЛ.

1.2.4. Хворих на СНІД або інші хвороби, що пов'язані з ВІЛ-інфікованістю.

1.2.5. Осіб, які мають труднощі з працевлаштуванням, житлом, грошима, родиною тощо внаслідок ВІЛ-інфекції; сім'ї та друзів тих осіб, які інфіковані на ВІЛ - у разі їх особистого звернення.

1.2.6. Медичних та інших працівників.

1.3. Консультування з питань ВІЛ/СНІД може здійснюватися за будь-якої ситуації, де має або може мати місце бесіда щодо ВІЛ/СНІДу. Проводити профілактичну консультативну роботу можуть медичні та соціальні працівники, вчителі, санпросвітпрацівники, члени релігійних громад, уповноважені з роботи з молодіжними групами, члени груп самодопомоги, інші громадяни, навчені заходам, до яких вдаються задля подання цієї допомоги. Основні умови - бажання допомогти людям, гуманне ставлення до людини, знання цієї проблеми.

1.4. Інформація про наявність у людини ВІЛ-інфекції є значним стресовим чинником. Установлений діагноз "СНІД", повідомлення про можливість зараження або підозра людини на наявність у неї ВІЛ-інфекції призводить до серйозних наслідків емоційного, соціального, поведінкового і медичного характеру. Наявність у людини ВІЛ-інфекції суттєво позначається на її сімейному житті, статевих, соціальних зв'язках, на роботі та навчанні, духовних потребах.

1.5. Адаптація людини до стану інфікованості ВІЛ можлива шляхом постійної цілеспрямованої роботи, що спрямована на боротьбу зі стресами. Консультативна допомога повинна забезпечувати такий спосіб подання інформації, який би відповідав на повсякденні питання, що їх ставить перед людиною життя. До уваги повинні братись статеві потреби і анамнез пацієнта, рівень інтелекту, його професія, освіта, прагнення, надії тощо. Слід ураховувати спосіб життя ВІЛ-інфікованого, намагаючись використовувати ті можливості й перепони, які можуть знизити ефективність конструктивної адаптації людини до ВІЛ-інфекції. Під час проведення консультативної роботи з членами сімей, статевими партнерами, іншими особами з оточення пацієнта, які інфіковані на ВІЛ, необхідно за їх бажанням - надавати об'єктивну, доступну для сприйняття інформацію щодо ВІЛ-інфекції і шляхів її передавання, зосереджуючи особливу увагу на гуманному ставленні до інфікованої людини.

1.6. Консультування має бути доступним. Консультації слід проводити в усіх випадках, коли у людини, незалежно від її статусу (підслідний, засуджений, обслуга чи члени їх сімей), є бажання таку консультацію отримати.

1.7. Консультування слід проводити на добровільних засадах. Медичний працівник, який в установі відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування (далі - консультант), повинен користуватись авторитетом у співрозмовників, мати добру професійну підготовку, поважати людей і суворо дотримуватись принципів конфіденційності щодо отриманої інформації. Перевага такого консультування - в тому, що надається достовірна інформація про ВІЛ/СНІД, людину знайомлять зі способами і засобами зниження ризику зараження, вона отримує емоційну підтримку та психологічні стимули до зміни небезпечної поведінки. ВІЛ-інфікована особа отримує відомості про додаткові медичні та соціальні служби підтримки. Користь від співбесід-консультацій може бути значно збільшена за рахунок використання конкретних заходів, наприклад, забезпечення кондомами, дезінфікуючими речовинами, літературою з питань профілактики СНІД тощо.

1.8. Одним з основних завдань передтестового консультування є відбір для проведення добровільного тестування осіб, які можуть бути враженими ВІЛ. Проведене тестування дозволяє:

розпізнати інфікованість на ВІЛ, тобто виявити дані про наявність або відсутність антитіл до ВІЛ у сироватці крові;

зменшити психологічну напруженість у зв'язку з невизначеністю, що передувала тестуванню;

разом з ВІЛ-інфікованою особою визначити наступні дії щодо стосунків з сексуальним (сексуальними) партнером (партнерами), прийняття рішень відносно планування сім'ї, пологів, годування груддю тощо;

мотивувати осіб, які були тестовані, до зміни поведінки та вибору засобів особистої профілактики.

Тестування дає змогу простежити географію поширення ВІЛ-інфекції в установах та якнайкраще коректувати профілактичні заходи, що здійснюються в тій чи іншій установі.

2.1. Консультування має досягати такої мети:

викликати почуття занепокоєння щодо ризику, спричиненого неправильністю власної поведінки людини, якщо вона є такою;

пояснити технічні аспекти тестування;

пояснити практичне значення результатів тестування та оцінити можливість людини справитися з інформацією про наявність у неї ВІЛ-інфекції;

забезпечити підтримку, дати пораду і, у разі потреби - подати консультативну допомогу;

з урахуванням особливостей виявлення ВІЛ - прийняти рішення відносно конкретної людини щодо часу проведення обстеження.

2.2. Тиск або примушення до тестування на ВІЛ неприпустимі.

2.3. Будь-яке обстеження слід проводити анонімно із суворим забезпеченням (без жодних винятків) конфіденційності отриманої інформації. Порушення медичної таємниці про ВІЛ-інфіковану особу зводить нанівець зусилля медичного працівника щодо залучення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, до добровільного тестування.

2.4. Під час тестування має бути забезпечена технічна досконалість - як при проведенні забору крові, так і самого лабораторного дослідження.

3.1. Конфіденційність. Довіра до консультанта є найважливішою та обов'язковою умовою ефективності консультативної роботи. Вона гарантує, що пацієнт скористається рекомендаціями лікаря і буде діяти відповідно до них. Конфіденційність виключає розголошення будь-яких відомостей щодо пацієнта, за винятком тих випадків, коли це робиться за його згодою або в установленому законом порядку. Консультант, якщо не може гарантувати таємниці змісту бесіди, то повинен повідомити про це пацієнта та обговорити з ним можливі наслідки. Ураховуючи реальність дискримінації з боку оточуючих, а також зустрічних звинувачень з боку ВІЛ-інфікованої особи, важливість гарантії конфіденційності є цілком зрозумілою.

3.2. Доступність. Консультативна допомога повинна бути доступною для кожного, хто її потребує і хто її бажає отримати. Консультант завжди повинен інформувати пацієнта про те, куди він може звернутися в разі потреби.

3.3. Доброзичливість. Консультант повинен ставитись до пацієнтів однаково доброзичливо, незалежно від його індивідуальних особливостей, способу життя та соціального стану. Він повинен брати до уваги особливості життя людини, при цьому не висловлюючи своєї оцінки поведінки пацієнтів ані в минулому, ані тепер.

Таке ставлення можливе, якщо консультант розуміє свої упередження та стереотипи, переборює їх. Інакше консультування буде формальним або навіть неможливим.

3.4. Терпимість. Консультант повинен бути толерантним до різноманітних емоційних проявів пацієнтів. Одержавши повідомлення про "позитивний" результат, людина може відчути роздратованість, озлобленість, оскільки почуває себе приреченою, звинувачує у тому, що сталося, суспільство, долю, інших людей. Ці негативні емоції можуть бути спрямовані безпосередньо на консультанта, що вимагає від нього відповідної психологічної готовності та вміння зберігати врівноваженість та терплячість.

3.5. Співпереживання. Передбачає проникнення до внутрішнього світу пацієнта, розуміння його переживань, а також уміння поставити себе на його місце. Співпереживання здійснюється шляхом невербальної комунікації та інтерпретується пацієнтом як "Я слухаю і реагую на Ваші слова". Корисно використовувати в процесі співбесіди вирази, що їх вживає сам пацієнт. Завдяки цьому консультант переконає пацієнта в уважному ставленні до його проблем.

3.6. Повага до людини. Консультант повинен з розумінням ставитися до індивідуальних особливостей пацієнтів, їхніх цінностей та переконань. Своєрідність їх самостійних рішень не повинна викликати упередження з боку консультанта, за винятком випадків, що суперечать медичній етиці.

3.7. Мобілізація ресурсів. Консультант не може та не повинен брати на себе вирішення всіх проблем пацієнта, - він має кваліфіковано допомогти йому використати всі канали допомоги (служби соціальної та юридичної допомоги, родина, друзі, групи підтримки тощо).

3.8. Ефективність консультування залежить не тільки від професіоналізму консультанта, знання ним принципів надання психологічної підтримки, але й від його особистих якостей. Консультативна робота стане продуктивною, якщо консультант відчує внутрішню потребу в цій роботі.

3.9. Нерідко консультанти працюють з пацієнтами, чиї духовні цінності, переконання та принципи значно, навіть діаметрально, відрізняються від їх власних. Консультант ніколи не повинен допускати, щоб на нього впливали його цінності, переконання та принципи, особливо - при спілкуванні з пацієнтами, які суттєво відрізняються від інших людей за способом життя. Консультант ніколи не повинен виявляти неприязні, підозрілості до особи, яку позбавлено волі.

3.10. Важливою умовою успішного консультування є опанування навичками спілкування, котрі забезпечують максимальне розуміння консультантом думок та почуттів пацієнта. До них належать:

Активне слухання. Передбачає увагу консультанта до того, що каже пацієнт, уточнення незрозумілих висловів, постановку додаткових питань.

Перефразування. Повторення іншими словами того, що казав пацієнт. Перефразування сприяє з'ясуванню адекватності розуміння смислу, який вкладає у сказане пацієнт.

Уточнення. Передбачає з'ясування деталей та усунення непорозумінь у розмові.

Повтори. У моменти емоційного напруження пацієнти не завжди розуміють все, що їм кажуть. У цих випадках консультанту слід вдаватись до повторів.

Підбиття підсумків. Під час спілкування створюються певні змістові орієнтири, які допомагають пацієнту розібратися з емоціями, практичними питаннями, що постають перед ними, та скласти плани наступних дій.

Акцентування. Якщо пацієнт уникає прямо казати про проблему, що стоїть перед ним та яку треба обговорити, консультант допомагає виділити те, що становить інтерес, підкреслюючи важливі моменти.

Упорядкування. Консультант допомагає своєму пацієнтові встановити зв'язок між фактами та почуттями. Упорядкування допомагає визначити, що потребує негайної уваги, а що можна відкласти.

Реагування. Консультант визнає та сприймає такі почуття пацієнтів, як гнів, злість, сум, страх тощо.

Повага. Консультант повинен брати до уваги погляди та переконання своїх пацієнтів та спиратись на них під час консультування.

4.1. Консультант повинен володіти достатнім запасом відомостей про ВІЛ і про клінічні прояви інфекції та бути обізнаним з новітніми розробками з діагностики та лікування СНІДу.

4.2. Мати уявлення про спосіб життя усіх груп ВІЛ-інфікованих та вміти тактовно обговорювати з ними їх побутові та сексуальні проблеми.

4.3. Знати про служби підтримки, що призначені для роботи з ВІЛ-інфікованими особами, бути здатним тактовно та доброзичливо контактувати з колом осіб, різних за фахом та способом життя.

4.4. Вміти розпізнавати найбільш поширені психосоціальні та клінічні ускладнення, що пов'язані з зараженням ВІЛ: підвищену тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства, потребу та пошук можливості помсти тощо.

4.5. Якщо консультант не в змозі справитися з цими проблемами, то він повинен знати, до кого направити свого пацієнта. Для консультанта важливі не стільки формальна кваліфікація чи приналежність до певного фаху, скільки широкий кругозір, практичні навички, любов до людей та зацікавленість у своїй справі.

5.1. Передтестове консультування повинно забезпечувати людину інформацією такого роду і в такому обсязі, щоб це дало їй змогу прийняти рішення щодо доцільності тестування на ВІЛ. Ця інформація повинна бути зрозумілою за змістом та містити сучасні дані про можливі персональні, медичні, соціальні, психологічні та юридичні наслідки тестування. Консультування має розглядатись як позитивна дія, яка може призвести до зміни ризикованої поведінки людини. Рішення про проходження тестування повинно бути всебічно обміркованим.

5.2. Тестування на ВІЛ-інфекцію слід організовувати таким чином, аби унеможливити розголошення інформації. Обов'язковим повинно стати дотримання прав людини, що унеможливлювало би будь-яку дискримінацію. Консультативна робота повинна активно підтверджувати ці права та сприяти їх додержанню.

5.3. Консультації, що проводяться перед тестуванням, повинні передбачати аналіз можливості цієї людини справитися з інформацією щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції і з тими змінами в її житті, що можуть у зв'язку з цим виникнути.

5.4. Розпитуючи про історію особистого життя, слід пам'ятати, що пацієнт:

може бути таким схвильованим, що не в змозі сприйняти все сказане консультантом;

може покладати на тестування невиправдані та надмірні надії;

може не розуміти, чому цікавляться його особистою поведінкою;

може не виявити прагнення змінити свою поведінку навіть при отриманні "позитивного" результату.

5.5. Наявні методики діагностики ВІЛ базуються на виявленні антитіл, які виробляються людиною, на вірус. Лише через 3 - 18 місяців у крові людини накопичується та кількість антитіл, яку можна ідентифікувати. У разі проведення консультацій перед тестуванням на ВІЛ слід повідомити пацієнта про те, що сучасні методи первинного тестування не є бездоганними - можливі хибні позитивні й хибні негативні результати. Вторинні тести значно збільшують достовірність тестування і дають надійне підтвердження у випадках, коли первинний результат був позитивним. Ці положення слід чітко роз'яснити пацієнтам.

5.6. Мета консультування перед тестуванням полягає в тому, щоб оцінити потребу тестування для цієї людини, надати інформацію, на підставі якої людина прийме рішення про доцільність тестування. Слід отримати уявлення про те, чи зможе ця людина правильно відреагувати на результат тестування і чи стане для неї факт ВІЛ-інфікованості тим фактором, який змусить її змінити поведінку.

5.7. Консультування, що проводиться до тестування на ВІЛ, повинно:

визначити, наскільки людина розуміється на питаннях ВІЛ-інфекції та СНІДу;

надати пацієнтові потрібну інформацію;

дати можливість обговорення наслідків позитивного або негативного результату тестування.

6.1. Надати пацієнтові загальну інформацію щодо ВІЛ/СНІДу:

6.1.1. Пояснити, що являє собою ВІЛ-інфекція, СНІД, особливості перебігу цієї інфекції.

6.1.2. Пояснити, що являє собою тест на ВІЛ, хто його проводить, який час треба чекати на результати тощо.

6.1.3. Пояснити деталі виконання тестування, в тому числі значення та різницю між позитивним, негативним та невизначеним результатом.

6.1.4. Обговорити можливості та значення отримання хибно-позитивного та хибно-негативного результату.

6.2. Вивчити ситуацію:

6.2.1. З'ясувати, чому пацієнт звернувся з проханням провести тестування.

6.2.2. Визначитись, наскільки правдивою є поведінка пацієнта та щирими - його відповіді.

6.3. Визначити адаптаційні здатності та напрями можливої підтримки:

6.3.1. З'ясувати, як особа реагувала на інші стресові ситуації в житті та якою може бути її реакція на повідомлення про можливий позитивний результат тесту.

6.3.2. Вивчити дані про сім'ю і друзів та хто з цих людей зможе підтримати пацієнта у разі "позитивних" результатів тестування.

6.3.3. Обговорити та розглянути можливості розвитку потрібних адаптаційних здатностей.

6.3.4. Запропонувати час на обдумування тому, хто здається невпевненим в потребі пройти тестування.

6.4. Забезпечити добровільне прийняття рішення та добровільну згоду на тестування.

6.4.1. Надати пацієнтові право самостійно прийняти рішення щодо тестування на ВІЛ.

6.4.2. Допомогти особі зважити всі можливі варіанти, перш ніж приймати остаточне рішення про проходження чи непроходження тесту.

6.5. Пояснити, що тестування є конфіденційним.

6.5.1. Роз'яснити заходи, що будуть вжиті медичними працівниками установи, на кожному з етапів проведення тестування щодо забезпечення конфіденційності звернень пацієнта та результатів дослідження.

6.5.2. Навести докази, що підтвердять недоцільність отримання робітниками установи інформації про результати тестування і що імені особи, яка є ВІЛ-інфікованою, не буде розкрито, як і не будуть розголошені імена осіб, які були статевими партнерами.

При проведенні консультацій після тестування слід розглядати два можливих результати: негативний та позитивний.

7.1. Консультування у разі негативного результату. Важливо обговорити значення негативного результату незалежно від того, чи очікували його чи ні. Звістка про те, що людина не інфікована на ВІЛ, може викликати відчуття полегшення або ейфорію. При цьому необхідно в бесіді підкреслити такі моменти:

7.1.1. Після інфікування ВІЛ повинен минути строк "вікна", щоб результати тестування могли бути визнані надійними. У переважній більшості випадків повинні минути щонайменше три місяці з моменту можливого зараження для того, щоб результати тестування могли вважатись надійними.

7.1.2. Подальшій небезпеці ВІЛ-інфікування можна запобігти лише шляхом зміни поведінки, що створює високий ризик інфікування. Слід пояснити все, що стосується заходів перестороги при статевих зносинах, а також небезпеки користування спільними шприцами, голками, ін'єкційним матеріалом.

7.2. Консультування при отриманні позитивного результату. Особам, у яких встановлено діагноз ВІЛ-інфекції або захворювання на СНІД, слід повідомити про це якомога раніше. Перша розмова повинна проходити конфіденційно, після чого пацієнтові слід дати час для усвідомлення ситуації. Після періоду попередньої адаптації слід доступно і на фактичному матеріалі пояснити, що означає таке повідомлення, при цьому не треба обговорювати прогнози. У цей момент потрібно запропонувати та надати підтримку, переважно моральну. Це також момент для подання ВІЛ-інфікованому надії на реальну можливість вирішення проблем, що можуть виникнути в зв'язку з інформацією про інфікування на ВІЛ. У деяких ситуаціях виправданою може бути розмова про можливості терапії деяких симптомів ВІЛ-інфекції та про ефективність нових антивірусних препаратів.

8.1. У системі медико-соціальної роботи з особами, які інфіковані на ВІЛ, чільне місце посідає консультування, що спрямоване на забезпечення психологічної підтримки, подання допомоги в визначенні проблем, що виникають, а також сприяння зміні поведінки пацієнта.

8.2. Необхідність консультування ВІЛ-інфікованих зумовлена такими чинниками:

8.2.1. Інфікування ВІЛ-інфекцією має довічний характер і може призвести до розвитку захворювання, що на сьогодні неможливо вилікувати. Володіння такою інформацією в інфікованої людини викликає глибокі зміни емоційної, поведінкової, соціальної сфер особистості. Життя ВІЛ-інфікованої людини передбачає постійну боротьбу зі стресами. Без адекватної реабілітації стресу, яка відповідає психоемоційному стану, життя ВІЛ-інфікованого втрачає сенс.

8.2.2. Загроза захворіти на СНІД породжує в людини страх і паніку. Інфіковані ВІЛ та його близькі нерідко не мають достовірної інформації щодо суті захворювання, шляхів передачі інфекції. Консультування забезпечує пацієнта обгрунтованою інформацією про основні аспекти ВІЛ-інфекції, способи безпечної поведінки та профілактики інфікування. Роз'яснення консультанта про ВІЛ/СНІД повинні переконати пацієнта в тому, що при додержанні деяких обмежень у поведінці він має можливість вести продуктивне і повноцінне життя. Соціально відповідальна поведінка інфікованої на ВІЛ особи дає таку можливість.

8.2.3. Консультування допомагає ВІЛ-інфікованому визначити спектр проблем, з якими йому доведеться зустрітися, виділити питання, які є найбільш невідкладними, і пропонує способи упорядкованого вирішення проблем. Це сприяє відновленню самовладання і контролю людини над власним життям. Пояснення консультантом медичних фактів та їхніх психосоціальних наслідків, конкретних прикладів допомагає пацієнтові знайти (зберегти) спокій і розібратися з проблемами, що виникають.

8.3. Консультування особи, яка є ВІЛ-інфікованою, - це постійний процес, що спрямований на допомогу пацієнтові в розумінні та вирішенні його проблем, що сприяє вмотивованій зміні поведінки, забезпечує психологічну підтримку ВІЛ-інфікованого.

8.4. Мета консультування полягає в забезпеченні психологічної допомоги, спрямованої на усвідомлення пацієнтом особистої відповідальності за новий спосіб життя, що пов'язаний з інфікуванням ВІЛ.

8.5. Консультативна робота повинна здійснюватись у формі індивідуальних розмов з обов'язковим забезпеченням конфіденційності інформації, що її отримав консультант від пацієнта.

8.6. Основні завдання консультування щодо ВІЛ/СНІД

8.6.1. Слід роз'яснювати пацієнтові в логічній та доступній формі потребу зміни небезпечної поведінки, що сприяє профілактиці поширення інфекції. Для цього потрібне обговорення шляхів передачі вірусу, "безпечних" або "з запобіганням" статевих дій, інших дій з низьким ризиком або без ризику, а також альтернативних форм поведінки.

8.6.2. Необхідно забезпечити можливість соціальної підтримки ВІЛ-інфікованого.

8.7. Зміст консультування

8.7.1. Консультування повинно надати пацієнтові час і можливість проаналізувати власне становище. ВІЛ-інфікований повинен відчути, що консультант розуміє і з повагою ставиться до його особистих потреб, побоювань, надій, цінностей, індивідуальних особливостей. Пацієнт повинен відчути під час спілкування з консультантом, що останній бачить у ньому людину.

8.7.2. Консультування повинно сприяти визначенню проблем, які виникають у зв'язку з інформацією про інфікування на ВІЛ. Нерідко пацієнти внаслідок глибокого емоційного потрясіння неадекватно оцінюють ситуацію, що склалась. Консультант повинен допомогти людині проаналізувати його проблеми, сприяти формуванню конструктивного і реалістичного підходу до їх вирішення.

8.7.3. Консультування повинно допомогти пацієнтові отримати інформацію про ВІЛ-інфекцію і СНІД, рекомендації щодо зміни способу життя, безпечних сексуальних дій і соціально відповідальної поведінки.

8.7.4. Консультування повинно сприяти підвищенню впевненості ВІЛ-інфікованого в тому, що він може керувати своїм життям. Консультант повинен надавати допомогу в оцінці можливих варіантів дій таким чином, щоб у пацієнтів зростала самоповага і відповідальність за прийняті рішення.

8.8. Консультування являє собою процес, під час якого пацієнт отримує належну психологічну підтримку, що допомагає впоратися зі стресовим станом, взяти на себе відповідальність за рішення та дії, що спрямовані на збереження його здоров'я.

9.1. Не керувати проявом почуттів пацієнта, а лише заохочувати їх висловлювання.

9.2. Не виносити судження і критичні оцінки тих тверджень, які вказують, що пацієнт не відповідає вимогам, що ставляться консультантом.

9.3. Не читати нотацій, не вказувати пацієнтові, як йому слід поводитись.

9.4. "Не навішувати" на ВІЛ-інфікованого "ярлика" або відносити його до якої-небудь категорії, замість спроби з'ясувати причину спонукання, побоювання та тривоги цієї людини.

9.5. Не робити спроби безпідставно переконувати, не намагатись викликати у ВІЛ-інфікованого недоречний оптимізм у ставленні до проблеми.

9.6. Не робити спроби змінити почуття пацієнта, доки він сам їх не змінить.

9.7. Не давати рекомендації до того часу, доки пацієнт не отримає достатньо інформації, щоб прийти до власного рішення.

9.8. Не вести бесіду в звинувачувальній формі.

9.9. Не стимулювати залежність пацієнта від консультанта, не заохочувати потребу в постійній присутності консультанта та в його вказівках.

10.1. У процесі консультування слід урахувати певну послідовність розвитку психологічних реакцій у пацієнтів. Робота з пацієнтом, якому тільки-но повідомили про його інфікування на ВІЛ, суттєво відрізняється від консультування людини, яка вже внутрішньо згодилась з вірусоносійством, але звернулась по допомогу через відчуття самотності, відчуженості, ізоляції.

10.2. Люди по-різному реагують на повідомлення про наявність у них ВІЛ-інфекції. Це визначається численними факторами різного порядку (особливо психологічними, соціальними, сімейними та інш.). Умовно можна виділити два етапи розвитку психологічних реакцій:

Перший - криза, що характеризується відчуттям великої небезпеки; людина вражена і розгублена, емоційно паралізована відсутністю будь-якого виходу із становища, що склалося, - абсолютна безнадія.

Другий - це поступова адаптація.

11.1. Коли пацієнт перебуває у стані кризи, то для нього є характерним переживання таких станів, як шоку, страху, несприйняття інформації. Передбачити реакцію пацієнта на інформацію про ВІЛ-інфікованість практично неможливо. У деяких людей може наступити шоковий стан, у інших - байдужість до отриманої інформації про ВІЛ-інфікування і усвідомлення свого стану лише при проявах захворювання на СНІД. Природно, шок є нормальною реакцією на повідомлення, що становить загрозу для життя. Цілком зрозумілий страх, зокрема страх неминучої смерті.

11.2. Зусилля консультанта повинні бути спрямовані на те, щоб людина змогла оволодіти собою. Це досягається шляхом прояву терпимості, надання емоційної підтримки, а також прямих запитань типу: "Чи збираєтесь Ви прожити залишок свого життя або ж вмирати весь цей час?" Консультант не повинен піддаватися паніці або надавати фальшивих, оптимістичних запевнень.

11.3. Під час консультування на етапі кризи виникає один з психологічних стресових механізмів - стрімке зрушення в сприйнятті своєї особистості. Іноді такий стан супроводжується імпульсивним пориванням до якихось дій. Ці дії можуть мати агресивне забарвлення, спрямоване на оточуючих, на себе, у т. ч. й на консультанта. Консультант на такі прояви не повинен ображатись. Психологічна підтримка саме в цей момент, прийняття реакції пацієнта і співчуття йому з приводу його стану дають змогу заощадити час для включення в дію механізмів психологічної адаптації. Важливо при цьому, не применшуючи небезпеки загрози здоров'ю, підкреслити значимість того часу, що є у пацієнта до можливого захворювання на СНІД. Консультанту треба зняти у пацієнта відчуття унікальності ситуації, в якій він опинився. Цього можна досягти, наводячи приклади з життя відомих людей, що інфіковані ВІЛ, багато з яких виявляли творчу активність та інтерес до життя, усвідомлюючи при цьому неможливість вилікуватися.

11.4. Під час консультування на етапі кризи велику роль для інфікованого відіграє можливість звернення до людини, яка об'єктивно, неупереджено і з повагою обговорить проблему і ситуацію, що склалась, надасть психологічну допомогу.

11.5. Важливу роль на етапі кризи відіграє створення консультантом системи безперервної підтримки пацієнта. У цей час консультанту важливо завоювати довіру пацієнта до себе, що надасть змогу надалі проводити консультативну роботу більш продуктивно. Значною мірою зросте довіра до консультанта, якщо пацієнт зможе зберегти власну анонімність.

12.1. Адаптація до стану ВІЛ-інфікованості припускає переживання пацієнтом різних емоційних станів - розгубленості, тривоги, депресії, відчуття провини та втрати, зниження самоповаги, страху хвороби, страху залишитися покинутим, гніву, дратівливості, переживання залежності і втрати контролю над власним життям.

12.2. Емоційні стани на етапі адаптації не носять "гострого", кризового характеру. Пацієнт поступово оволодіває ситуацією і намагається знайти адекватні способи життєдіяльності, що задовольнять його потреби, інтереси та цінності. Консультант, який уважно спостерігає за темпами прийняття пацієнтом рішень, розвитком нового ставлення до себе, поновленням соціальних зв'язків, оволодінням новим способом життя, може оцінити ступінь адаптованості пацієнта до вірусоносійства.

12.3. Консультант на цьому етапі повинен бути готовим до можливих зривів психологічної адаптації, звертаючи увагу на висловлювання суїцидального характеру, особливо на фоні депресивного стану в поєднанні з невисоким рівнем тривожності. Згадування про сприйняття акту суїциду іншими людьми, відкрите та чесне обговорення проблеми допомагають зняти відчуття безнадійності та звернути думки ВІЛ-інфікованого на існуючі позитивні можливості.

12.4. У процесі консультування на цьому етапі слід ураховувати специфіку станів, що перераховані вище. Тривожність являє собою реакцію на такі фактори, як страх і невпевненість у майбутньому, побоювання відносно можливості зараження партнерів та близьких, стурбованість майбутнім дітей або рідних, страх утратити соціальну підтримку і залишитися самотнім. Готовність консультанта поставитись до тривожності як до реакції, що очікується та передбачається, запропонувати емоційну підтримку допомагає послабити тривожність та поновити спроможність розсудливо міркувати і вирішувати.

12.5. Вірусоносіння може бути пов'язане з таємними сторонами життя (позашлюбні зв'язки, гомосексуальні схильності, зловживання наркотиками тощо), які можуть стати відомими іншим. У таких випадках у пацієнта може виникнути страх залишитись покинутим. Консультант повинен обговорити з пацієнтом ці питання в такому напрямі, щоб зробити все можливе для збереження нормальних стосунків у сім'ї і з друзями. Якщо людина опиниться в положенні покинутої, то консультанту треба забезпечити підтримку, яка б компенсувала ці втрати, допомагала вибрати інші емоційні опори.

12.6. ВІЛ-інфіковані часто зазнають відчуття глибокої втрати. Вони втрачають надію на майбутнє (наприклад, мати дітей, досягти успіхів у роботі, підвищити положення в суспільстві тощо). Завдання консультанта - дати пацієнтові змогу обговорити ці проблеми.

12.7. ВІЛ-інфікована людина може відчувати провину стосовно інших людей, яких вона могла заразити або заразила, докори сумління відносно тієї поведінки, яка призвела до зараження на ВІЛ. Виникають ідеї самозвинувачення, відбувається втрата самоповаги. Консультанту слід виявити розуміння і дозволити пацієнтові обговорити переживання докорів сумління і власної нікчемності. Дуже важливо допомогти пацієнтові поновити і зберегти самоповагу, оскільки це визначає можливість продуктивної зміни поведінки та прийняття відповідальних рішень.

12.8. Деякі ВІЛ-інфіковані можуть бути дратівливими, розлюченими, оскільки вважають себе "невдахами" через те, що вони заражені, їм постійно здається, що до них неуважно ставляться. Консультанту доводиться стикатися з проявами гніву ВІЛ-інфікованого як на себе, так і на свою сім'ю, долю, обслугу закладу, в якому він перебуває. Визначаючи природність цих проявів і не лякаючись їх, консультант повинен допомагати пацієнтові перебороти їх.

12.9. Інфікування на ВІЛ викликає значні зміни способу життя пацієнта. Одноманітність життя, яке все більше регламентується в діяльності, дієті, соціальних контактах, часто викликає озлоблення. Обурення з приводу вимог додержуватись регламентованого режиму може призвести до відмови від консультативної допомоги або медичних рекомендацій. Консультант повинен обговорити всі можливі зміни в житті пацієнта. У разі необхідності треба відверто висловити всі можливі наслідки вірусоносійства як для пацієнта, так і для оточуючих його людей.

12.10. Дуже серйозною проблемою в проведенні консультацій може стати психологічний стан пацієнта, зумовлений почуттям залежності, безпорадності та втратою контролю над власним життям. Консультант повинен здійснити заходи, спрямовані на поновлення у пацієнта відчуття незалежності і самоконтролю.

12.11. Консультант повинен терпляче і ненав'язливо згадувати про всі, навіть найменші прояви турботи про пацієнта з боку сім'ї, друзів, обслуги, підкреслюючи їх неформальність, тепло. Вираз обличчя, голос консультанта повинні виражати співчуття, увагу та розуміння до всього, що говорить пацієнт. Ключем у розмові може стати така фраза: "Я розумію, що Ви зараз в дуже поганому настрої. Вам тяжко, Вам здається, що Вас не люблять, але Ви в цьому не винні, так виявляє себе захворювання. Я дуже хочу допомогти Вам, тому, що я Ваш друг і ставлюсь до Вас доброзичливо. Ви завжди можете покластися на мене в тяжку хвилину, я не залишу Вас наодинці з Вашими проблемами".

12.12. На етапі адаптації консультування базується головним чином на емоційній підтримці і співпереживанні. При ВІЛ-інфекції основна проблема інфікованого - проблема вилікування на сьогодні не вирішена. Але є можливість допомогти людині виробити ряд альтернативних дій, що дозволяють перебороти складнощі, які виникають у зв'язку з інфікованістю на ВІЛ.

Ці рекомендації підготовлені для психологічної підтримки ВІЛ-інфікованих, у яких немає органічних уражень нервової системи і з якими можливий продуктивний психологічний контакт. У інших випадках консультування треба проводити в співпраці з психіатром.

1.1. Деякі аспекти діяльності персоналу місць позбавлення волі можуть створити передумови для його інфікування заразними хворобами, у тому числі й ВІЛ-інфекцією.

1.2. Основною стратегією запобігання інфікуванню є усвідомлення того, що будь-яка рідина або субстанція організму ув'язненого може бути потенційно інфікованою.

1.3. Небезпека інфікування виникає під час обшуку, роботи з агресивними особами або такими, які навмисно себе поранили, чи у випадку пригоди, коли пролилася кров або інші біологічні рідини (спроби самогубства, бійки тощо).

2.1. Предмети, які можна знайти у заарештованих чи засуджених (леза для гоління, які зашиті у відвороти одягу, приклеєні під столами, сховані в шматках мила, у книгах; шпильки та голки, що сховані в лацканах одягу; інструментарій для ін'єкцій, схований у кулькових авторучках, усередині різних труб тощо), можуть стати чинниками поранення шкіри або слизових оболонок.

2.2. Головним ризиком інфікування персоналу, що проводить обшук, є укол голкою або іншим гострим предметом, який може містити на собі залишки крові, та попадання крові або інших біологічних речовин до відкритої рани чи садно на шкірі або на слизовій оболонці. Особі, яка буде виконувати обшук, необхідно дотримуватись таких правил:

2.2.1. Накрити пластирем усі порізи та садна на шкірі.

2.2.2. На час обшуку вдягати шкіряні рукавички, особливо у разі обшуку тих місць, де можливий ризик порізу шкіри.

2.2.3. Одягати додатково гумові рукавички у разі, якщо існує можливість контакту з кров'ю або іншими біологічними рідинами та субстанціями другої людини.

2.2.4. Якщо можна, "використовувати очі, а не руки", - дивитись, але не торкатись. Наприклад, коли під столом приклеєний якийсь предмет, то спочатку його потрібно уважно роздивитись і лише потім торкатись руками.

2.2.5. Особливо обережно слід оглядати одяг. Там, де це можливо, запропонувати ув'язненому самому звільнити свої кишені й показати білизну. Запропонувати ув'язненому своїми руками промацати свій одяг.

2.2.6. Усі вилучені речі, в першу чергу - гострі, з ознаками забруднення кров'ю, необхідно з усіма належними пересторогами помістити в контейнер для подальшої утилізації. Бажано, щоб указані предмети поміщав у контейнер сам ув'язнений. Забороняється використовувати целофановий пакет як контейнер.

3.1. У випадку акту насильства ризик інфікування може виникнути під час ударів, укусів, уколів гострими предметами. Необхідно пам'ятати, що хоча ризик заразитись ВІЛ від уколу або від крові, яка пролилась, досить малий, але він існує. Тому важливо, щоб працівники установ, які мають справу з актами насильства та обшуком, захищали себе за допомогою таких заходів перестороги:

3.1.1. Необхідно завчасно оцінити можливість ризику.

3.1.2. У разі виникнення ситуації, що призвела до конфлікту, - покликати на допомогу.

3.1.3. Використати спеціальні засоби та спорядження для контролю та запобігання насильству.

3.1.4. Уникати контакту з кров'ю та біологічними рідинами ув'язнених.

3.1.5. У разі розливання крові потерпілого під час насильницьких дій, спроби самогубства тощо, ізолювати місце розлиття з подальшим його дезінфікуванням та прибиранням.

3.2. У разі виникнення ситуації, яка може призвести до ризику інфікування (поранення шкіри чи слизової оболонки, попадання крові або інших рідин), працівник повинен ужити таких заходів:

3.2.1. Якщо травма з пошкодженням шкіри - стиснути її навколо уколу або укусу, видавити 2 - 3 краплини крові, промити уражене місце водою з милом.

3.2.2. У разі попадання крові та інших біологічних рідин іншої особи в очі, рот - ретельно промити очі, прополоскати рот проточною водою.

3.2.3. Негайно звернутися до працівників медичної частини установи для подання невідкладної медичної допомоги і дезінфекції місця травмування, потім, у разі потреби, - у поліклініку за місцем медичного обслуговування для подальшого медичного нагляду.

У Заходах викладені основні принципи організації протиепідемічного режиму, медичної допомоги, заходів захисту медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інших хвороб, які передаються парентеральним шляхом, при поданні медичної допомоги у лікувальних закладах Державного департаменту України з питань виконання покарань, незалежно від наявності в них ВІЛ-інфікованих.

1.1. З кров'ю та іншими біологічними рідинами організму людини можуть передаватись як ВІЛ, так і збудники інших інфекційних хвороб (сифілісу, вірусних гепатитів тощо). Під час проведення медичних маніпуляцій, пов'язаних із пошкодженням цілісності шкіри та слизових оболонок пацієнта, не виключена можливість інфікування.