Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2018/625 від 5 березня 2018 року на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 про торговельну марку Європейського Союзу та про скасування Делегованого регламенту (ЄС) 2017/1430

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу,

Беручи до уваги Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу (- 1), та, зокрема, його статтю 48, статтю 49(3), статтю 65, статтю 73, статтю 96(4), статтю 97(6), статтю 98(5), статтю 100(2), статтю 101(5), статтю 103(3), статтю 106(3), статтю 121, статтю 168, статтю 194(3) і статтю 196(4),

Оскільки:

(1) За Регламентом Ради (ЄС) № 40/94 (- 2), який кодифіковано як Регламент Ради (ЄС) № 207/2009 (- 3), було створено систему, спеціально призначену для Союзу для охорони торговельних марок, що надається на рівні Союзу на підставі заявки, яку подають в Офіс Європейського Союзу з інтелектуальної власності ("Офіс").

(2) У Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2424 (- 4) про внесення змін до Регламенту (ЄС) 207/2009 узгоджено повноваження, якими наділено Комісію за зазначеним Регламентом, зі статтями 290 і 291 Договору про функціонування Європейського Союзу. Щоб дотримуватися нових правових рамок, що виникають внаслідок такого узгодження, ухвалено Делегований регламент Комісії (ЄС) 2017/1430 (- 5) та Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2017/1431 (- 6).

(3) Регламент (ЄС) 2017/1001 кодифіковано як Регламент (ЄС) 207/2009. Для цілей ясності та спрощення, покликання, які містить Делегований регламент, повинні відображати зміну нумерації статей, що виникає внаслідок такої кодифікації відповідного базового акту. Тому Делегований регламент (ЄС) 2017/1430 необхідно скасувати, а положення Делегованого регламенту необхідно викласти з оновленими покликаннями на Регламент (ЄС) 2017/1001 у цьому Регламенті.

(4) Процедурні правила щодо заперечення повинні забезпечувати дієву, ефективну та оперативну експертизу і реєстрацію Офісом заявок на торговельні марки ЄС із застосуванням процедури, яка є прозорою, ґрунтовною, чесною і справедливою. Щоб підвищити рівень правової визначеності та ясності, зазначені правила щодо заперечення повинні враховувати розширені відносні підстави для відмови, викладені у Регламенті (ЄС) 2017/1001, зокрема стосовно вимог до допустимості та обґрунтування проваджень за запереченням, та їх необхідно відкоригувати так, щоб вони краще відображали судову практику Суду Європейського Союзу та кодифікували практику Офісу.

(5) Щоб уможливити наявність гнучкішої, узгодженої та сучасної системи торговельних марок у Союзі, забезпечуючи правову визначеність, необхідно зменшити адміністративний тягар для сторін проваджень inter partes шляхом послаблення вимог до обґрунтування більш ранніх прав у випадках, коли зміст відповідного доказу доступний у режимі онлайн з джерел, визнаних Офісом, та вимог до подання доказів мовою провадження.

(6) Для цілей ясності та правової визначеності важливо чітко та вичерпно визначити вимоги до внесення змін до заявки на торговельну марку ЄС.

(7) Процедурні правила, що регулюють анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною, повинні забезпечувати, щоб торговельну марку ЄС можна було анулювати або визнати недійсною у дієвий та ефективний спосіб із застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур. Для більшої ясності, узгодженості, а також ефективності та правової визначеності, процедурні правила, що регулюють анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною, необхідно узгодити з процедурними правилами, застосовними до проваджень за запереченням, залишаючи лише ті відмінності, які є необхідними з огляду на специфіку проваджень щодо анулювання та визнання недійсності. Крім того, подання запитів на відчуження торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім’я неуповноваженого агента, необхідно здійснювати за такою самою процедурою, що й провадження щодо визнання недійсності, що на практиці слугуватиме альтернативою визнанню недійсності торговельної марки.

(8) Відповідно до встановленої судової практики Суду (- 7), якщо не передбачено інше, Офіс користується дискреційними повноваженнями під час розгляду несвоєчасно поданих доказів, поданих для цілей обґрунтування заперечення або доведення дійсного використання більш ранньої марки у контексті провадження щодо заперечення або визнання недійсності. Щоб забезпечити правову визначеність, відповідні межі такої дискреції необхідно точно встановити у положеннях, що регулюють провадження за запереченням або провадження щодо визнання недійсності торговельних марок ЄС.

(9) Щоб уможливити здійснення дієвого, ефективного та, у межах застосування оскарження, визначеного сторонами повного перегляду рішень, ухвалених Офісом, у першій інстанції із застосуванням прозорої, ґрунтовної, чесної і справедливої процедури оскарження, яка відповідає специфіці права інтелектуальної власності та враховує принципи, встановлені у Регламенті (ЄС) 2017/1001, доцільно посилити правову визначеність та прогнозованість шляхом роз’яснення та визначення процедурних правил та гарантій сторін, зокрема коли відповідач користується правом на подання зустрічного оскарження.

(10) Щоб забезпечити дієву й ефективну організацію Апеляційних рад, Президент, голови та члени Апеляційних рад повинні, на виконання своїх відповідних функцій, покладених на них Регламентом (ЄС) 2017/1001 та цим Регламентом, забезпечити високу якість та узгодженість рішень, що ухвалюються незалежно Радами щодо оскаржень, а також ефективність проваджень щодо оскаржень.

(11) Щоб забезпечити незалежність Президента, голів та членів Апеляційних рад, як передбачено у статті 166 Регламенту (ЄС) 2017/1001, Рада правління повинна враховувати зазначену статтю під час ухвалення відповідних імплементаційних правил для виконання Положення про персонал й Умов працевлаштування інших службовців згідно зі статтею 110 Положення про персонал.

(12) Щоб підвищити прозорість та прогнозованість проваджень щодо оскарження, внутрішній регламент Апеляційних рад, початково встановлений у Регламенті Комісії (ЄС) № 2868/95 (- 8). та Регламенті Комісії (ЄС) № 216/96 (- 9), необхідно викласти як єдиний текст та у належний спосіб пов’язати з процедурними правилами, застосовними до підрозділів Офісу, рішення яких є предметом оскарження.

(13) Для цілей ясності та правової визначеності необхідно кодифікувати та роз’яснити процедурні правила, які регулюють усні провадження, зокрема щодо мови таких проваджень. Також доцільно забезпечити більшу ефективність та гнучкість шляхом надання можливості брати участь в усних провадженнях за допомогою технічних засобів та замінити протокол усних проваджень їх записом.

(14) Щоб додатково раціоналізувати провадження та забезпечити їх більшу узгодженість, доцільно встановити базову структуру та формат доказів, які необхідно надавати Офісу в межах усіх проваджень, а також наслідки ненадання доказів за такою структурою та у такому форматі.

(15) Щоб модернізувати систему торговельних марок у Союзі шляхом адаптації її до ери Інтернету, також доцільно передбачити означення "електронних засобів" у контексті повідомлень та форми повідомлення, які не є застарілими.

(16) Задля ефективності, прозорості та зручності для користувачів Офіс повинен надати стандартні бланки, які можна заповнити онлайн, усіма офіційними мовами Офісу для комунікації у межах проваджень в Офісі.

(17) Для цілей більшої ясності, узгодженості та ефективності необхідно ввести положення про призупинення провадження щодо заперечення, анулювання, визнання недійсності та оскарження з встановленням максимальної тривалості призупинення на запит обох сторін.

(18) Правила, які регулюють розрахунок та тривалість строків, процедури скасування рішення і анулювання запису в реєстрі, детальні механізми відновлення проваджень та деталі щодо представництва в Офісі повинні забезпечити безперебійне, дієве та ефективне функціонування системи торговельних марок ЄС.

(19) Необхідно забезпечити дієву й ефективну реєстрацію міжнародних торговельних марок у спосіб, який цілком відповідає правилам Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.

(20) Імплементаційний регламент (ЄС) 2017/1431 та Делегований регламент (ЄС) 2017/1430 замінили правила, раніше встановлені у Регламентах (ЄС) № 2868/95 та (ЄС) № 216/96, які було таким чином скасовано. Незважаючи на таке скасування необхідно продовжувати застосовувати конкретні положення Регламентів (ЄС) № 2868/95 та (ЄС) № 216/96 до певних проваджень, ініційованих до дати застосовності Регламенту (ЄС) 2017/1430, до завершення таких проваджень,

УХВАЛИЛА ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

У цьому Регламенті встановлено правила, які визначають:

(a) деталі процедури подання і розгляду заперечення проти реєстрації торговельної марки ЄС в Офісі Європейського Союзу з інтелектуальної власності ("Офіс");

(b) деталі процедури, яка регулює внесення змін до заявки на торговельну марку ЄС;

(c) деталі процедур, що регулюють анулювання й визнання недійсності торговельної марки ЄС, а також передачу торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім’я неуповноваженого агента.

(d) офіційний зміст повідомлення про оскарження та процедури подання і розгляду оскарження, офіційний зміст та форму рішень Апеляційних рад і відшкодування збору за оскарження, деталі щодо організації Апеляційних рад та умови ухвалення рішень щодо оскаржень єдиним членом;

(e) детальні умови усного провадження та збирання доказів;

(f) детальні умови здійснення повідомлення Офісом та правила щодо засобів зв’язку з Офісом;

(g) деталі розрахунку та тривалості строків;

(h) процедуру скасування рішення або виключення запису з Реєстру торговельних марок ЄС;

(i) детальні умови відновлення провадження в Офісі;

(j) умови та процедуру призначення спільного представника, умови, за яких працівники та професійні представники подають уповноваження, зміст такого уповноваження та обставини, за яких особу може бути вилучено зі списку допущених професійних представників;

(k) деталі процедури щодо міжнародних реєстрацій, які ґрунтуються на базовій заявці або на базовій реєстрації, пов’язаній з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою, а також процедуру подання та розгляду заперечення проти міжнародної реєстрації.

1. Повідомлення про заперечення може бути внесено на підставі однієї або декількох більш ранніх марок чи інших прав у розумінні статті 8 Регламенту (ЄС) 2017/1001 за умови, що власники або уповноважені особи, які вносять повідомлення відповідно до статті 46 Регламенту (ЄС) 2017/1001, мають право на це щодо всіх більш ранніх марок чи прав. Якщо у більш ранньої марки є більше ніж один власник ("співволодіння") або якщо більш раннє право може здійснювати більше ніж одна особа, заперечення відповідно до статті 46 Регламенту (ЄС) 2017/1001 може подати будь-який власник або будь-яка уповноважена особа чи всі власники або уповноважені особи.

2. Повідомлення про заперечення повинно містити:

(a) номер матеріалів заявки, проти якої подається заперечення, та найменування/прізвище й ім’я заявника на торговельну марку ЄС;

(b) точні ідентифікаційні дані більш ранньої марки чи більш раннього права, на яких ґрунтується заперечення, а саме:

(i) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній марці у розумінні статті 8(2)(a) або (b) Регламенту (ЄС) 2017/1001, номер матеріалів або реєстраційний номер більш ранньої марки, зазначення того, чи більш ранню марку зареєстровано, чи подано заявку на реєстрацію такої марки, а також зазначення держав-членів, у тому числі, у відповідних випадках, країн Бенелюксу, у яких або для яких більш рання торговельна марка перебуває під охороною, чи, у відповідних випадках, зазначення того, що вона є торговельною маркою ЄС;

(ii) якщо заперечення ґрунтується на добре відомій марці у розумінні статті 8(2)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення держави-члена (держав-членів), у якій (яких) марка є добре відомою, та представлення марки;

(iii) якщо заперечення ґрунтується на відсутності згоди власника, як передбачено у статті 8(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення території, на якій більш рання торговельна марка знаходиться під охороною, представлення марки та, у відповідних випадках, зазначення того, чи більш рання марка становить заявку на реєстрацію чи її зареєстровано, і надання відповідно номеру подання або реєстраційного номеру;

(iv) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній марці або іншому позначенні у розумінні статті 8(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення їхнього виду чи характеру, представлення більш ранньої марки або позначення та зазначення того, чи право на більш ранню марку або позначення існує на всій території Союзу, чи в одній або декількох державах-членах, і, якщо так, зазначення таких держав-членів;

(v) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній назві місця походження або більш ранньому географічному зазначенні у розумінні статті 8(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення їхнього характеру, представлення більш ранньої назви місця походження або більш раннього географічного зазначення, та зазначення того, чи вони перебувають під охороною на всій території Союзу, чи в одній або декількох державах-членах, і якщо так, то зазначення таких держав-членів;

(c) підстави, на яких ґрунтується заперечення, у формі заяви про те, що вимоги за статтею 8(1), (3), (4), (5) чи (6) Регламенту (ЄС) 2017/1001 до кожної з більш ранніх марок чи кожного з більш ранніх прав, заявлених стороною, що висуває заперечення, виконано;

(d) у разі подання заявки на більш ранню торговельну марку або її реєстрації, дату подання, у відповідних випадках, дату реєстрації та дату пріоритету більш ранньої марки;

(e) у випадку більш ранніх прав відповідно до статті 8(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, дату подання заявки на реєстрацію або, якщо така дата невідома, дату, з якої надано охорону;

(f) у разі подання заявки на більш ранню торговельну марку або її реєстрації, представлення більш ранньої марки, як її зареєстровано або подано заявку; якщо більш рання марка є кольоровою, представлення у кольорі;

(g) зазначення товарів або послуг, на яких ґрунтується кожна з підстав заперечення;

(h) щодо сторони, що висуває заперечення:

(i) ідентифікаційні дані сторони, що висуває заперечення, відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 (- 10);

(ii) якщо сторона, що висуває заперечення, призначила представника або якщо представництво є обов’язковим відповідно до статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(iii) якщо заперечення вносить ліцензіат або особа, яка має право за відповідним законодавством Союзу або національним правом на реалізацію більш раннього права, заяву про таке і зазначення щодо уповноваження або права на подання заперечення;

(i) зазначення товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення; за відсутності такого зазначення заперечення вважають спрямованим проти всіх товарів чи послуг заявки на торговельну марку ЄС, проти якої подано заперечення;

3. Якщо заперечення ґрунтується на більше ніж одній більш ранній марці або більше ніж одному більш ранньому праві, параграф 2 застосовують до кожної з таких марок, позначень, назв місця походження або географічних зазначень.

4. Повідомлення про заперечення може також містити обґрунтовану заяву про підстави, факти та аргументи, на які спирається заперечення, та підтвердні докази.

Сторона, що висуває заперечення, або заявник може до дати, коли змагальна частини провадження щодо заперечення вважається розпочатою відповідно до статті 6(1), проінформувати Офіс про те, що заявник та сторона, що висуває заперечення, погодили іншу мову провадження щодо заперечення відповідно до статті 146(8) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо повідомлення про заперечення подано не такою мовою, заявник може надіслати запит до сторони, що висуває заперечення, надати переклад такою мовою. Офіс повинен отримати такий запит не пізніше, ніж на дату, коли змагальна частина провадження за запереченням вважається розпочатою. Офіс повинен визначити строк для надання перекладу стороною, що висуває заперечення. Якщо переклад не надано або надано несвоєчасно, мова провадження, як встановлено відповідно до статті 146 Регламенту (ЄС) 2017/1001 ("мова провадження"), залишається незмінною.

Офіс надсилає повідомлення про заперечення, будь-який документ, поданий стороною, що висуває заперечення, та будь-яке повідомлення, яке Офіс адресував одній зі сторін до ухвалення висновку про допустимість, іншій стороні для цілей інформування про внесення заперечення.

1. Якщо збір за заперечення не сплачено протягом строку заперечення, встановленого у статті 46(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, заперечення вважають невнесеним. Якщо збір за заперечення сплачено після завершення строку заперечення, його повертають стороні, що висуває заперечення.

2. Якщо повідомлення про заперечення подано після завершення строку заперечення, Офіс відхиляє заперечення як недопустиме.

3. Якщо повідомлення про заперечення подано мовою, яка не є однією з мов Офісу, як передбачено у статті 146(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, або якщо воно не відповідає положенням статті 2(2)(a), (b) чи (c) цього Регламенту, та якщо ці недоліки не усунуто до завершення строку заперечення, Офіс відхиляє заперечення як недопустиме.

4. Якщо сторона, що висуває заперечення, не подає переклад, як передбачено у статті 146(7) Регламенту (ЄС) 2017/1001, заперечення відхиляють як недопустиме. Якщо сторона, що висуває заперечення, подає неповний переклад, частину повідомлення про заперечення, яку не було перекладено, не беруть до уваги під час розгляду питання допустимості.

5. Якщо повідомлення про заперечення не відповідає положенням статті 2(2)(d)-(h), Офіс відповідно інформує сторону, що висуває заперечення, та пропонує їй усунути помічені недоліки протягом двомісячного періоду. Якщо недоліки не усунуто до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заперечення як недопустиме.

6. Офіс повідомляє заявника про будь-який висновок відповідно до параграфу 1 про те, що повідомлення про заперечення вважається таким, що не було внесено, та про будь-яке рішення відхилити заперечення на підставі недопустимості за параграфами 2, 3, 4 і 5. Якщо заперечення відхиляють в цілому як недопустиме відповідно до параграфів 2, 3, 4 і 5 до повідомлення за статтею 6(1), то рішення щодо витрат не ухвалюють.

1. Якщо заперечення визнають допустимим відповідно до статті 5, Офіс надсилає повідомлення сторонам, інформуючи їх про те, що змагальну частину провадження за запереченням вважатимуть розпочатою через два місяці після отримання повідомлення. Такий строк може бути продовжено загалом до 24 місяців, якщо обидві сторони звернуться з проханням про продовження до завершення двомісячного строку.

2. Якщо протягом строку, зазначеного у параграфі 1, заявку відкликано або обмежено товарами чи послугами, проти яких заперечення не спрямовано, якщо Офіс повідомляють про врегулювання між сторонами або заявку відхиляють у паралельному провадженні, провадження за запереченням закривають.

3. Якщо протягом строку, зазначеного у параграфі 1, заявник обмежує заявку шляхом видалення деяких товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення, Офіс звертається з проханням до сторони, що висуває заперечення, повідомити протягом такого строку, який Офіс може встановити, чи вона ще має заперечення, та, якщо так, проти яких саме товарів чи послуг із тих, що залишилися. Якщо сторона, що висуває заперечення, відкликає заперечення у світлі обмеження, провадження за запереченням закривають.

4. Якщо до завершення строку, зазначеного у параграфі 1, провадження за запереченням закривають відповідно до параграфів 2 чи 3, рішення щодо витрат не ухвалюють.

5. Якщо до завершення строку, зазначеного у параграфі 1, провадження за запереченням закривають унаслідок відкликання або обмеження заявки відповідно до параграфу 2 або внаслідок відкликання заперечення відповідно до параграфу 3, збір за заперечення повертають.

1. Офіс надає стороні, що висуває заперечення, можливість подати факти, докази й аргументи на підтвердження заперечення або доповнити будь-які факти, докази й аргументи, які вже подано відповідно до статті 2(4). Для такої цілі Офіс повинен визначити строк, який повинен становити щонайменше два місяці, починаючи з дати, коли змагальну частину провадження за запереченням вважають розпочатою відповідно до статті 6(1).

2. Протягом строку, зазначеного у параграфі 1, сторона, що висуває заперечення, подає також докази наявності, дійсності та обсягу охорони своєї більш ранньої марки чи більш раннього права, а також докази свого права на подання заперечення. Зокрема, сторона, що висуває заперечення, надає такі докази:

(a) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній торговельній марці у розумінні статті 8(2)(a) та (b) Регламенту (ЄС) 2017/1001, яка не є торговельною маркою ЄС, докази її подання або реєстрації, подаючи:

(i) копію відповідного свідоцтва про подання або аналогічний документ від адміністрації, до якої було подано заявку на торговельну марку, якщо торговельну марку ще не зареєстровано; або

(ii) якщо більш ранню торговельну марку зареєстровано, копію відповідного свідоцтва про реєстрацію та, у відповідних випадках, останнього свідоцтва про продовження, у якому вказано, що строк охорони торговельної марки виходить за межі строку, зазначеного у параграфі 1, або будь-якого його продовження, або аналогічний документ від адміністрації, яка зареєструвала торговельну марку;

(b) якщо заперечення ґрунтується на добре відомій марці у розумінні статті 8(2)(c) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази, які демонструють, що марка є добре відомою на відповідній території для товарів чи послуг, зазначених відповідно до статті 2(2)(g) цього Регламенту;

(c) якщо заперечення ґрунтується на відсутності згоди власника, як передбачено у статті 8(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази права власності сторони, що висуває заперечення, на попередню торговельну марку та її відносин з агентом чи представником;

(d) якщо заперечення ґрунтується на більш ранньому праві у розумінні статті 8(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази, які демонструють використання такого права у процесі торгівлі більше ніж просто місцевого значення, а також доказ його набуття, тривалого існування та обсягу охорони, у тому числі, якщо більш раннє право використовують відповідно до права держави-члена, чітке вказання змісту національного права, на яке спираються, шляхом наведення публікацій відповідних положень або судової практики;

(e) якщо заперечення ґрунтується на більш ранній назві місця походження або більш ранньому географічному зазначенні у розумінні статті 8(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, докази їх набуття, тривалого існування та обсягу охорони, у тому числі, якщо більш ранню назву місця походження або більш раннє географічне зазначення заявляють відповідно до права держави-члена, чітке вказання змісту національного права, на яке спираються, шляхом наведення публікацій відповідних положень або судової практики;

(f) якщо заперечення ґрунтується на марці з репутацією у розумінні статті 8(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, окрім доказів, зазначених у пункті (a) цього параграфу, докази, які демонструють, що марка має репутацію у Союзі або у відповідній державі-членові для товарів чи послуг, зазначених відповідно до статті 2(2)(g) цього Регламенту, а також докази або аргументи, які демонструють, що використання без належної причини торговельної марки, на яку подано заявку, надавало б несправедливу вигоду від розрізняльної здатності або репутації більш ранньої торговельної марки чи негативно вплинуло б на неї.

3. Якщо докази щодо подачі або реєстрації більш ранніх прав, зазначених у параграфі 2(a) або, у відповідних випадках, у параграфі 2(d) чи (e), або докази щодо змісту відповідного національного права доступні онлайн з джерела, визнаного Офісом, сторона, що висуває заперечення, може надати такі докази, зробивши покликання на таке джерело.

4. Будь-які свідоцтва про подання, реєстрацію або продовження чи аналогічні документи, зазначені у параграфі 2(a), (d) чи (e), а також будь-які положення застосовного національного права, що регулюють набуття прав та обсяг їх охорони, як зазначено у параграфі 2(d) і (e), у тому числі докази, доступні онлайн, як зазначено у параграфі 3, необхідно надавати мовою провадження або супроводжувати перекладом такою мовою. Переклад повинна подати сторона, що висуває заперечення, за власною ініціативою протягом строку, визначеного для подання оригіналу документа. Будь-який інший доказ, який подається стороною, що висуває заперечення, для обґрунтування заперечення, підпадає під дію статті 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Переклади, подані після завершення відповідних строків, не беруть до уваги.

5. Офіс не бере до уваги письмові документи або їх частини, які не було подано мовою провадження або які не було перекладено мовою провадження протягом строку, визначеного Офісом відповідно до параграфу 1.

1. Якщо до завершення строку, зазначеного у статті 7(1), сторона, що висуває заперечення, не надала жодних доказів або якщо надані докази є очевидно невідповідними чи очевидно недостатніми для відповідності вимогам, установленим у статті 7(2) для будь-яких більш ранніх прав, заперечення відхиляють як необґрунтоване.

2. Якщо заперечення не відхилено згідно з параграфом 1, Офіс повідомляє про подання сторони, що висуває заперечення, заявнику та пропонує йому надати свої зауваги протягом строку, встановленого Офісом.

3. Якщо заявник не подає жодних зауваг, Офіс ухвалює своє рішення щодо заперечення на підставі доказів, які він має.

4. Зауваги, подані заявником, повідомляють стороні, що висуває заперечення, якій пропонують, якщо Офіс вважає це необхідним, надати відповідь протягом строку, визначеного Офісом.

5. Якщо після завершення строку, зазначеного у статті 7(1), сторона, що висуває заперечення, надає факти або докази, які доповнюють відповідні факти або докази, надані протягом такого строку, та стосуються тієї самої вимоги, встановленої у статті 7(2), Офіс діє на свій розсуд відповідно до 95(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 при ухваленні рішення щодо того, чи приймати додаткові факти або докази. Для такої цілі Офіс бере до уваги, зокрема, етап провадження та те, чи факти або докази, за відсутності доказів про протилежне, можуть мати значення для результату справи та чи є вагомі причини для несвоєчасного подання фактів чи доказів.

6. Офіс пропонує заявникові надати подальші зауваги у відповідь, якщо вважає це доцільним за таких обставин.

7. Якщо заперечення не було відхилено згідно з параграфом 1 та доказів, поданих стороною, що висуває заперечення, не достатньо для обґрунтування заперечення відповідно до статті 7 для будь-яких більш ранніх прав, заперечення відхиляють як необґрунтоване.

8. Статтю 6(2) і (3) застосовують mutatis mutandis після дати, коли змагальна частина провадження щодо заперечення вважається розпочатою. Якщо заявник бажає відкликати або обмежити опротестовувану заявку, він робить це шляхом подання окремого документа.

9. У відповідних випадках Офіс може запропонувати сторонам обмежити свої зауваги певними питаннями і в такому разі він дозволяє їм підняти інші питання на пізнішому етапі провадження. Від Офісу не вимагають повідомляти сторону про можливість надання певних відповідних фактів або доказів, які така сторона не надала раніше.

1. Якщо низку заперечень було внесено щодо однієї заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, Офіс може розглянути їх у межах одного комплексу проваджень. Офіс може у подальшому вирішити розглянути такі заперечення окремо.

2. Якщо у процесі попереднього розгляду одного або більше заперечень виявляють, що торговельна марка ЄС, щодо якої подано заявку на реєстрацію, може бути неприйнятною для реєстрації щодо деяких або всіх товарів чи послуг, щодо яких прагнуть зареєструвати марку, Офіс може призупинити інші провадження за запереченням, пов’язані з такою заявкою. Офіс повідомляє сторони, що висувають заперечення, на які впливає призупинення, про будь-які відповідні рішення, ухвалені у контексті поточних проваджень.

3. Як тільки рішення про відхилення заявки, як зазначено у параграфі 1, набуває законної сили, заперечення, щодо якого провадження було призупинено відповідно до параграфу 2, вважають врегульованим і про це інформують відповідні сторони, що висунули заперечення. У разі такого врегулювання вважають, що у справі не було ухвалено рішення у розумінні статті 109(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

4. Офіс відшкодовує 50 % збору за заперечення, сплаченого кожною стороною, що висунула заперечення, заперечення якої вважають врегульованим згідно з параграфом 3, за умови, що призупинення провадження, пов’язаного з таким запереченням, відбулося до початку змагальної частини провадження.

1. Запит на доведення використання більш ранньої марки відповідно до статті 47(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 є допустимим, якщо його подано як безумовний запит окремим документом протягом строку, визначеного Офісом відповідно до статті 8(2) цього Регламенту.

2. Якщо заявник зробив запит на доведення використання більш ранньої марки, що відповідає вимогам статті 47(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Офіс пропонує стороні, що висуває заперечення, надати необхідні докази протягом строку, визначеного Офісом. Якщо сторона, що висуває заперечення, не надає жодних доказів чи причин невикористання до завершення строку або якщо надані докази чи причини є очевидно невідповідними чи очевидно недостатніми, Офіс відхиляє заперечення, якщо воно ґрунтується на такій більш ранній марці.

3. Покази та докази використання слугують для встановлення місця, часу, обсягу та характеру використання протиставленої торговельної марки для товарів чи послуг, щодо яких її зареєстровано та які є підставою для заперечення.

4. Докази, зазначені у параграфі 3, подають відповідно до статті 55(2) та статей 63 і 64 та обмежують поданням супровідних документів і предметів, таких як паковання, етикетки, прейскуранти, каталоги, рахунки-фактури, фотографії, газетні реклами та заяви у письмовій формі, як зазначено у статті 97(1)(f) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

5. Запит на доведення використання можна подати одночасно з заувагами щодо підстав, на яких ґрунтується заперечення. Такі зауваги можна подати разом із заувагами у відповідь на доведення використання.

6. Якщо докази, подані стороною що висуває заперечення, не оформлено мовою провадження за запереченням, Офіс може вимагати від сторони, що висуває заперечення, надати переклад таких доказів такою мовою відповідно до статті 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626.

7. Якщо після завершення строку, зазначеного у параграфі 2, сторона, що висуває заперечення, надає покази або докази, які доповнюють відповідні покази або докази, вже надані до завершення такого строку, які стосуються тієї самої вимоги, встановленої у параграфі 3, Офіс діє на свій розсуд відповідно до статті 95(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, ухвалюючи рішення щодо того, чи приймати додаткові покази чи докази. Для такої цілі Офіс бере до уваги, зокрема, етап провадження та те, чи покази або докази, за відсутності доказів про протилежне, можуть мати значення для результату справи та чи є вагомі причини для несвоєчасного подання показів чи доказів.

1. Запит на внесення змін до заявки відповідно до статті 49(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 повинен містити:

(a) номер матеріалів заявки;

(b) найменування/прізвище й ім’я та адресу заявника відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(c) зазначення елементу заявки, який підлягає зміні, та такий елемент у зміненій версії;

(d) якщо зміна пов’язана з представленням марки, змінене представлення торговельної марки відповідно до статті 3 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626.

2. Якщо вимоги до внесення змін до заявки не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік та визначає строк для усунення цього недоліку. Якщо заявник не усуває недолік протягом визначеного строку, Офіс відхиляє запит на внесення змін.

3. Якщо змінену заявку на торговельну марку опубліковано відповідно до статті 49(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, статті 2-10 цього Регламенту застосовують mutatis mutandis.

4. Можна подавати один запит на внесення змін для зміни одного і того ж елемента у двох або більше заявках одного і того ж заявника.

5. Параграфи 1, 2 і 4 застосовують mutatis mutandis до заявок для виправлення найменування/прізвища й імені або робочої адреси представника, призначеного заявником.

1. Заявка до Офісу на анулювання або визнання недійсності відповідно до статті 63 Регламенту (ЄС) 2017/1001 повинна містити:

(a) реєстраційний номер торговельної марки ЄС, яку бажають анулювати або визнати недійсною, та найменування/прізвище й ім’я її власника;

(b) підстави, на яких ґрунтується заявка, у формі заяви про те, що відповідні вимоги, встановлені у статтях 58, 59, 60, 81, 82, 91 чи 92 Регламенту (ЄС) 2017/1001, виконано;

(c) щодо заявника:

(i) ідентифікаційні дані заявника відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(ii) якщо заявник призначив представника або якщо представництво є обов’язковим у розумінні статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(d) зазначення товарів чи послуг, для яких прагнуть анулювання або визнання недійсності заявки; за відсутності такого зазначення заявку вважають спрямованою проти всіх товарів чи послуг, які охоплює заявка на опротестовувану торговельну марку ЄС;

2. Окрім вимог, встановлених у параграфі 1, заявка на визнання недійсності, що ґрунтується на відносних підставах, повинна містити таке:

(a) у разі подання заявки відповідно до статті 60(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, дані про більш раннє право, на якому ґрунтується заявка, відповідно до статті 2(2)(b) цього Регламенту, яку застосовують mutatis mutandis до такої заявки;

(b) у разі заявки відповідно до статті 60(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, зазначення характеру більш раннього права, на якому ґрунтується заявка, його представлення та зазначення, чи це більш раннє право існує на всій території Союзу чи в одній або декількох державах-членах, і якщо так, зазначення таких держав-членів;

(c) деталі відповідно до статті 2(2)(d)-(g) цього Регламента, яку застосовують mutatis mutandis до такої заявки;

(d) якщо заявку вносить ліцензіат або особа, яка має право за відповідним законодавством Союзу або національним правом на реалізацію більш раннього права, зазначення щодо уповноваження або права на подання заявки;

3. Якщо заявка на визнання недійсності відповідно до статті 60 Регламенту (ЄС) 2017/1001 ґрунтується на більше ніж одній більш ранній марці або більше ніж одному більш ранньому праві, до кожної з таких марок або до кожного з таких прав застосовують параграфи 1(b) і 2 цієї статті.

4. Заявка може містити обґрунтовану заяву про підстави із викладенням фактів та аргументів, на яких вона ґрунтується, та супровідні докази.

Заявник на анулювання або визнання недійсності чи власник торговельної марки ЄС може повідомити Офіс до завершення двомісячного строку з моменту отримання власником торговельної марки ЄС повідомлення, зазначеного у статті 17(1), про те, що було погоджено іншу мову провадження відповідно до статті 146(8) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо заявку не було подано такою мовою, власник може надіслати запит, щоб заявник надав переклад такою мовою. Офіс повинен отримати такий запит до завершення двомісячного строку з моменту отримання власником торговельної марки ЄС повідомлення, зазначеного у статті 17(1). Офіс повинен визначити строк для надання заявником такого перекладу. Якщо переклад не надано або надано несвоєчасно, мова провадження залишається незмінною.

Офіс надсилає іншій стороні заявку на анулювання або визнання недійсності та будь-який документ, поданий заявником, а також будь-яке повідомлення, адресоване Офісом одній зі сторін до отримання висновків про допустимість, для інформування про внесення заявки на анулювання або визнання недійсності.

1. Якщо збір, який вимагається відповідно до статті 63(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, не був сплачений, Офіс пропонує заявнику сплатити збір протягом визначеного ним строку. Якщо передбачений збір не сплачено протягом визначеного строку, Офіс інформує заявника про те, що заявку на анулювання або визнання недійсності вважають не внесеною. Якщо збір сплачено після завершення визначеного строку, його повертають заявникові.

2. Якщо заявку подано мовою, яка не є однією з мов Офісу, як вимагається відповідно до статті 146(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, або якщо вона не відповідає статті 12(1)(a) чи (b) або, у відповідних випадках, статті 12(2)(a) чи (b) цього Регламенту, Офіс відхиляє заявку як недопустиму.

3. Якщо переклад, який вимагається відповідно до другого підпараграфа статті 146(7) Регламенту (ЄС) 2017/1001, не надано протягом одного місяця з дня подання заявки на анулювання або визнання недійсності, Офіс відхиляє заявку на анулювання або визнання недійсності як недопустиму.

4. Якщо заявка не відповідає положенням статті 12(1)(c), статті 12(2)(c) чи (d), Офіс інформує заявника відповідно та пропонує заявнику усунути помічені недоліки протягом двомісячного строку. Якщо недоліки не усунуто до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заявку як недопустиму.

5. Офіс повідомляє заявника та власника торговельної марки ЄС про будь-який висновок відповідно до параграфу 1 про те, що заявка на анулювання або визнання недійсності вважається такою, яку не було внесено, та про будь-яке рішення відхилити заявку на анулювання або визнання недійсності на підставі недопустимості за параграфами 2, 3 чи 4. Якщо заявку на анулювання або визнання недійсності відхиляють у цілому як недопустиму відповідно до параграфів 2, 3 чи 4 до надіслання повідомлення за статтею 17(1), то рішення щодо витрат не ухвалюють.

1. Заявник надає факти, докази та аргументи на підтвердження заявки до закриття змагальної частини провадження щодо анулювання або визнання недійсності. Зокрема, заявник надає таке:

(a) у разі заявки відповідно до статті 58(1)(b) чи (c) або статті 59 Регламенту (ЄС) 2017/1001 факти, аргументи та докази на підтвердження підстав, на яких ґрунтується заявка на анулювання або визнання недійсності;

(b) у разі заявки відповідно до статті 60(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 докази, передбачені у статті 7(2) цього Регламенту, положення статті 7(3) застосовують mutatis mutandis;

(c) у разі заявки відповідно до статті 60(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 докази набуття, тривалого існування та обсягу охорони відповідного більш раннього права, а також докази наявності у заявника права подавати заявку, у тому числі, якщо більш раннє право використовують відповідно до права держави-члена, чітке зазначення змісту національного права, на яке покликаються, шляхом долучення публікацій відповідних положень або судової практики. Якщо докази щодо подачі або реєстрації більш раннього права відповідно до статті 60(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або докази, що стосуються змісту відповідного національного права, доступні онлайн з джерела, визнаного Офісом, заявник може надати такі докази, зробивши посилання на таке джерело.

2. Докази щодо подачі, реєстрації або продовження більш ранніх прав чи зміст відповідного національного права, у тому числі докази, доступні онлайн, як зазначено у параграфі 1(b) і (c), необхідно надавати мовою провадження або супроводжувати перекладом на таку мову. Заявник повинен подати переклад з власної ініціативи протягом одного місяця з дня надання таких доказів. Будь-який інший доказ, поданий заявником для обґрунтування заявки, чи у випадку заявки на анулювання відповідно до статті 58(1)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001, власником опротестовуваної торговельної марки ЄС, підпадає під дію статті 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Переклади, подані після завершення відповідних строків, не беруть до уваги.

1. Якщо заявку визнають допустимою відповідно до статті 15, Офіс надсилає повідомлення сторонам, інформуючи їх про те, що змагальну частину провадження щодо анулювання або визнання недійсності розпочато, та пропонуючи власнику торговельної марки ЄС надати зауваги протягом визначеного строку.

2. Якщо Офіс запропонував стороні відповідно до статті 64(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 надати зауваги протягом визначеного строку і така сторона не надала жодних зауваг протягом такого строку, Офіс закриває змагальну частину провадження та ґрунтує своє рішення про анулювання чи визнання недійсності на наданих йому доказах.

3. Якщо заявник не подав факти, аргументи чи докази, необхідні для обґрунтування заявки, заявку відхиляють як необґрунтовану.

4. Без обмеження статті 62, усі зауваги, подані сторонами, надсилають іншій відповідній стороні.

5. Якщо власник відмовляється від торговельної марки ЄС, яка є предметом заявки, як зазначено у статті 12, таким чином, щоб вона охоплювала лише товари чи послуг, проти яких не спрямовано заявку, або торговельну марку ЄС анульовано чи визнано недійсною у межах паралельного провадження, або строк її дії завершується, провадження закривають, окрім випадків, коли застосовуєтьсястаття 57(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або заявник виявляє законний інтерес до отримання рішення по суті.

6. Якщо власник частково відмовляється від торговельної марки ЄС шляхом видалення деяких товарів чи послуг, проти яких спрямовано заявку, Офіс пропонує заявнику повідомити протягом такого строку, який Офіс може встановити, чи він залишає заявку в силі, та, якщо так, проти яких товарів чи послуг із тих, що залишилися. Якщо заявник відкликає заявку з огляду на відмову або Офіс інформують про врегулювання питання між сторонами, провадження закривають.

7. Якщо власник бажає відмовитися від опротестовуваної торговельної марки ЄС, він робить це шляхом подання окремого документа.

8. Стаття 8(9) застосовується mutatis mutandis.

1. Якщо низку заявок на анулювання або визнання недійсності подано щодо однієї торговельної марки ЄС, Офіс може розглянути їх у межах єдиного провадження. Офіс може у подальшому вирішити розглянути такі заявки окремо.

2. Стаття 9(2), (3) і (4) застосовується mutatis mutandis.

1. У разі подання заявки на анулювання на підставі статті 58(1)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001 Офіс пропонує власнику торговельної марки ЄС надати докази дійсного використання такої марки або належні причини її невикористання протягом визначеного ним строку. Якщо власник не надає жодних доказів дійсного використання чи причин невикористання до завершення строку або якщо надані докази чи причини є очевидно невідповідними або очевидно недостатніми, торговельну марку ЄС анульовують. Стаття 10(3), (4), (6) і (7) цього Регламенту застосовується mutatis mutandis.

2. Запит на доведення використання відповідно до статті 64(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 є допустимим, якщо власник торговельної марки ЄС подає його як безумовний запит окремим документом протягом строку, визначеного Офісом відповідно до статті 17(1) цього Регламенту. Якщо власник торговельної марки ЄС зробив запит на доведення використання більш ранньої марки або належних причин невикористання, що відповідає вимогам статті 64(2) чи (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Офіс пропонує заявнику на визнання недійсності надати необхідні докази протягом строку, визначеного Офісом. Якщо заявник на визнання недійсності не надає жодних доказів дійсного використання чи причин невикористання до завершення строку або якщо надані докази чи причини є очевидно невідповідними чи очевидно недостатніми, Офіс відхиляє заявку на визнання недійсності, якщо вона ґрунтується на такій більш ранній марці. Стаття 10(3)-(7) цього Регламенту застосовується mutatis mutandis.