Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2018/625 від 5 березня 2018 року на доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1001 про торговельну марку Європейського Союзу та про скасування Делегованого регламенту (ЄС) 2017/1430

1. Якщо власник торговельної марки звертається із запитом відповідно до статті 21(1) і (2)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001 про відчуження замість визнання недійсності, положення статей 12-19 цього Регламенту застосовуються mutatis mutandis.

2. Якщо запит на відчуження відповідно до статті 21(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 частково або повністю задоволений Офісом або судом у справах торговельних марок ЄС та рішення чи судове рішення набуло сили як остаточне, Офіс забезпечує внесення до Реєстру та публікацію часткової або повної передачі торговельної марки ЄС, що випливає з нього.

1. Повідомлення про оскарження, подане відповідно до статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повинно містити:

(a) найменування/прізвище й ім’я та адресу оскаржувача відповідно до статті 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(b) якщо оскаржувач призначив представника, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(c) якщо представництво оскаржувача є обов’язковим відповідно до статті 119(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, найменування/прізвище й ім’я та робочу адресу представника відповідно до статті 2(1)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626;

(d) точні та однозначні дані про рішення, яке є предметом оскарження, із зазначенням дати його ухвалення, та номер матеріалів провадження, якого стосується рішення, яке є предметом оскарження;

(e) якщо рішення, яке є предметом оскарження, опротестовують лише частково, точні та однозначні дані про товари чи послуги, щодо яких рішення, яке є предметом оскарження, опротестовують.

2. Якщо повідомлення про оскарження подано офіційною мовою Союзу, відмінною від мови провадження, оскаржувач повинен надати його переклад протягом чотирьох місяців з дня сповіщення про рішення, яке є предметом оскарження.

3. Якщо у провадженнях ex parte рішення, яке є предметом оскарження, було ухвалено офіційною мовою, відмінною від мови провадження, оскаржувач може подати повідомлення про оскарження мовою провадження або мовою, якою ухвалено рішення, що є предметом оскарження; у будь-якому випадку мова, використовувана для повідомлення про оскарження, стає мовою провадження щодо оскарження, а параграф 2 не застосовується.

4. Відразу після подання повідомлення про оскарження у межах провадження inter partes про нього повідомляють відповідача.

1. Виклад, у якому зазначають підстави для оскарження, що подається відповідно до четвертого речення статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повинен містити точні та однозначні дані про таке:

(a) провадження щодо оскарження, якого він стосується, із зазначенням відповідного номера оскарження або рішення, яке є предметом оскарження, згідно з вимогами, встановленими у статті 21(1)(d) цього Регламенту;

(b) підстави для оскарження, на яких подано запит про скасування опротестовуваного рішення, у межах, визначених згідно зі статтею 21(1)(e) цього Регламенту;

(c) факти, докази та аргументи на підтвердження використаних підстав, подані згідно з вимогами, встановленими у статті 55(2).

2. Виклад підстав подають мовою провадження щодо оскарження, як визначено у статті 21(2) і (3). Якщо виклад підстав подано іншою офіційною мовою Союзу, оскаржувач повинен надати його переклад протягом одного місяця з дня подачі оригіналу викладу.

1. Апеляційна рада відхиляє оскарження як недопустиме у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо повідомлення про оскарження не було подано протягом двох місяців з дня повідомлення про рішення, яке є предметом оскарження;

(b) якщо оскарження не відповідає положенням статей 66 і 67 Регламенту (ЄС) 2017/1001 або положенням, установленим у статті 21(1)(d) та статті 21(2) і (3) цього Регламенту, крім випадків, коли такі недоліки буде усунуто протягом чотирьох місяців з дня повідомлення про рішення, яке є предметом оскарження;

(c) якщо повідомлення про оскарження не відповідає вимогам, установленим у статті 21(1)(a), (b), (c) і (e), та оскаржувач, незважаючи на те, що Апеляційна рада повідомила його про таке, не усунув такі недоліки протягом строку, визначеного для цього Апеляційною радою;

(d) якщо виклад підстав не було подано протягом чотирьох місяців з дня повідомлення про рішення, яке є предметом оскарження;

(e) якщо виклад підстав не відповідає вимогам, установленим у статті 22(1)(a) і (b), та оскаржувач, незважаючи на те, що Апеляційна рада повідомила його про таке, не усунув такі недоліки протягом строку, визначеного для цього Апеляційною радою, або не надав переклад викладу підстав протягом одного місяця з дня подачі оригіналу викладу згідно зі статтею 22(2).

2. Якщо оскарження виявляється недопустимим, голова Апеляційної ради, якій було розподілено справу відповідно до статті 35(1), може звернутися до Апеляційної ради з проханням невідкладно ухвалити рішення про допустимість оскарження до сповіщення відповідача про повідомлення або виклад підстав, залежно від обставин.

3. Апеляційна рада визнає оскарження таким, що вважається не поданим, якщо збір за оскарження сплачено після завершення строку, встановленого у першому реченні статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001. У такому разі параграф 2 цієї статті не застосовується.

1. У межах провадження inter partes відповідач може надати відгук протягом двох місяців з дня повідомлення про виклад підстав оскаржувача. За виняткових обставин такий строк може бути продовжено на обґрунтований запит відповідача.

2. Відгук повинен містити найменування/прізвище й ім’я та адресу відповідача згідно зі статтею 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 та повинен відповідати, mutatis mutandis, умовам, установленим у статті 21(1)(b), (c) і (d), статті 22(1)(a) і (c) та статті 22(2) цього Регламенту.

1. Якщо відповідач звертається за ухваленням рішення про скасування або зміну опротестовуваного рішення з питання, не згаданого в оскарженні, відповідно до статті 68(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 таке зустрічне оскарження необхідно подати протягом строку для надання відгуку згідно зі статтею 24(1)цього Регламенту.

2. Зустрічне оскарження необхідно подати як окремий від відгуку документ.

3. Зустрічне оскарження повинно містити найменування/прізвище й ім’я та адресу відповідача згідно зі статтею 2(1)(b) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626 та повинно відповідати, mutatis mutandis, умовам, установленим у статті 21(1)(b)-(e) та статті 22 цього Регламенту.

4. Зустрічне оскарження відхиляють як недопустиме у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо воно не було подано протягом строку, встановленого у параграфі 1;

(b) якщо воно не було подано з дотриманням вимог, встановлених у параграфі 2 або статті 21(1)(d);

(c) якщо воно не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 3, та оскаржувач, незважаючи на те, що Апеляційна рада повідомила його про це, не усунув такі недоліки протягом строку, визначеного для цього Апеляційною радою, або не надав переклад зустрічного оскарження та відповідного викладу підстав протягом одного місяця з дня подачі оригіналу.

5. Оскаржувачу пропонують надати зауваги щодо зустрічного оскарження відповідача протягом двох місяців з дня сповіщення оскаржувача. За виняткових обставин Апеляційна рада може продовжити такий строк на обґрунтований запит оскаржувача. Стаття 26 застосовується mutatis mutandis.

1. На обґрунтований запит оскаржувача, поданий протягом двох тижнів з дня повідомлення про відгук, Апеляційна рада може відповідно до статті 70(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 дозволити оскаржувачу доповнити виклад підстав відповіддю протягом строку, визначеного Апеляційною радою.

2. У такому разі Апеляційна рада дозволяє відповідачу доповнити відгук повторним запереченням протягом строку, визначеного Апеляційною радою.

1. У межах провадження ex parte та щодо тих товарів чи послуг, які є частиною предмету оскарження, Апеляційна рада за статтею 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 діє відповідно до статті 42 Регламенту (ЄС) 2017/1001, наводячи підставу для відхилення заявки на торговельну марку, яка ще не була використана у рішенні, що є предметом оскарження, на застосування згаданого положення.

2. У межах провадження inter partes розгляд заперечення та, у відповідному випадку, зустрічного оскарження обмежують розглядом підстав, згаданих у викладі підстав та, у відповідному випадку, у зустрічному оскарженні. Апеляційна рада розглядає правові питання, не порушені сторонами, лише якщо вони стосуються суттєвих процесуальних вимог або якщо їх необхідно вирішити, щоб забезпечити правильне застосування Регламенту (ЄС) 2017/1001, беручи до уваги факти, докази та аргументи, представлені сторонами.

3. Розгляд оскарження повинен охоплювати зазначені нижче вимоги чи запити за умови, що їх заявлено у викладі підстав для оскарження або, у відповідному випадку, у зустрічному оскарженні, та їх було заявлено у належний час у межах провадження у підрозділі Офісу, що ухвалив рішення, яке є предметом оскарження:

(a) розрізняльна здатність, набута шляхом використання, як зазначено у статті 7(3) та статті 59(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(b) визнання більш ранньої торговельної марки на ринку, набуте шляхом використання для цілей статті 8(1)(b) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(c) доведення використання відповідно до статті 47(2) і (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або статті 64(2) і (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

4. Згідно зі статтею 95(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Апеляційна рада може прийняти факти або докази, надані їй вперше, якщо такі факти або докази відповідають таким вимогам:

(a) вони на перший погляд видаються доречними для результату справи; і

(b) вони не були представлені вчасно з вагомих причин, зокрема якщо вони тільки доповнюють відповідні факти і докази, які були надані у належний час, або їх подають для опротестування висновків, зроблених або розглянутих першою інстанцією за власною ініціативою у рішенні, яке є предметом оскарження.

5. Апеляційна рада ухвалює, не пізніше, ніж у своєму рішенні щодо оскарження та, у відповідному випадку, зустрічного оскарження, рішення щодо запитів на обмеження, поділ чи часткову відмову від опротестовуваної марки, заявлених під час провадження щодо оскарження заявником або власником, відповідно до статей 49, 50 та 57 Регламенту (ЄС) 2017/1001. Якщо Апеляційна рада приймає обмеження, поділ або часткову відмову, вона без зволікань інформує відділ, відповідальний за Реєстр, та відділи, які ведуть паралельні провадження щодо тієї ж марки відповідно.

1. Повідомлення від Апеляційної ради у процесі розгляду оскарження або для сприяння мировому врегулюванню у провадженні готуються доповідачем та підписуються доповідачем від імені Апеляційної ради за погодженням з головою Апеляційної ради.

2. Якщо Апеляційна рада обмінюється повідомленнями зі сторонами стосовно її попереднього висновку щодо фактів або правових питань, вона повинна зазначити, що такі повідомлення не є зобов’язуючими для неї.

Апеляційна рада може, за власної ініціативи або на письмовий обґрунтований запит Виконавчого директора Офісу, запропонувати Виконавчому директору прокоментувати питання загального інтересу, що виникають у ході провадження, які вона розглядає. Сторони мають право подати свої зауваги до коментарів Виконавчого директора.

1. Якщо у межах провадження ex parte Апеляційна рада вважає, що абсолютну підставу для відхилення можна застосовувати до товарів чи послуг, вказаних у заявці на торговельну марку, які не є частиною предмету оскарження, вона інформує експерта, відповідального за експертизу такої заявки, який може ухвалити рішення про повторну експертизу відповідно до статті 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 щодо таких товарів чи послуг.

2. Якщо рішення Відділу розгляду заперечень є предметом оскарження, Апеляційна рада може, шляхом ухвалення обґрунтованого проміжного рішення та без обмеження статті 66(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, призупинити провадження щодо оскарження та передати опротестовувану заявку експерту, відповідальному за експертизу такої заявки, з рекомендацією щодо повторної експертизи відповідно до статті 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, якщо вона вважає, що абсолютну підставу для відхилення необхідно застосувати до деяких або всіх товарів чи послуг, вказаних у заявці на торговельну марку.

3. Якщо опротестовувану заявку передано на застосування параграфу 2, особа, яка здійснює розгляд, без зволікань інформує Апеляційну раду про те, чи буде проведена повторна експертиза опротестовуваної заявки. Якщо здійснюється повторна експертиза, провадження щодо оскарження залишається призупиненим, поки експерт не ухвалить рішення та, якщо опротестовувану заявку відхилено частково або повністю, поки рішення експерта, не набуде сили як остаточне.

1. На обґрунтований запит оскаржувача або відповідача та після заслухання іншої сторони Апеляційна рада може, беручи до уваги особливу терміновість та обставини справи, вирішити розглянути оскарження у пріоритетному порядку без обмеження положень статей 23 і 26, у тому числі положень щодо строків.

2. Запит на розгляд оскарження у пріоритетному порядку можна подати у будь-який час у процесі провадження щодо оскарження. Його подають окремим документом і підтверджують доказами терміновості та особливих обставин справи.

Рішення Апеляційної ради повинно містити:

(a) твердження про те, що його ухвалила Апеляційна рада;

(b) дату ухвалення рішення;

(c) найменування/прізвища та імена сторін та їхніх представників;

(d) номер оскарження, якого воно стосується, та ідентифікаційні дані рішення, яке є предметом оскарження, згідно з вимогами, встановленими у статті 21(1)(d);

(e) дані про склад Апеляційної ради;

(f) прізвище й ім’я та, без обмеження статті 39(5), підпис голови та членів, які брали участь в ухваленні рішення, у тому числі зазначення особи, яка діяла як доповідач у справі, або, якщо рішення ухвалив єдиний член, прізвище й ім’я та підпис члена, який ухвалив рішення;

(g) прізвище й ім’я та підпис керівника Канцелярії або, у відповідному випадку, члена Канцелярії, який ставить підпис від імені керівника канцелярії;

(h) стислий виклад фактів та аргументів, наданих сторонами;

(i) виклад причин, з яких ухвалено рішення;

(j) розпорядження Апеляційної ради, у тому числі, за необхідності, рішення щодо витрат.

Збір за оскарження відшкодовують за розпорядженням Апеляційної ради у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо оскарження вважають не поданим відповідно до другого речення статті 68(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(b) якщо підрозділ Офісу вироблення й ухвалення рішень, який ухвалив опротестовуване рішення, здійснює перегляд відповідно до статті 69(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 або скасовує опротестовуване рішення із застосуванням статті 103 Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(c) якщо після повторного відкриття провадження щодо розгляду у розумінні статті 45(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001 за рекомендацією Апеляційної ради відповідно до статті 30(2) цього Регламенту опротестовувану заявку відхилено за остаточним рішенням особи, яка здійснює розгляд, та оскарження внаслідок цього втратило підставу;

(d) якщо Апеляційна рада вважає таке відшкодування справедливим через істотне процедурне порушення.

1. Якщо у межах провадження ex parte оскарження не відхилено згідно зі статтею 23(1), Апеляційна рада подає повідомлення про оскарження та виклад підстав для оскарження підрозділу Офісу, який ухвалив опротестовуване рішення, для цілей статті 69 Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Якщо підрозділ Офісу, який ухвалив рішення, що є предметом оскарження, вирішує здійснити перегляд відповідно до статті 69(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, він без зволікань інформує про це Апеляційну раду.

3. Якщо підрозділ Офісу, який ухвалив рішення, що є предметом оскарження, ініціював процедуру скасування рішення, що є предметом оскарження, відповідно до статті 103(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, він повинен негайно повідомити про це Апеляційну раду для цілей статті 71 цього Регламенту. Він також повинен негайно повідомити Апеляційну раду про остаточний результат такої процедури.

1. Як тільки повідомлення про оскарження подано, Президент рад повинен розподілити справу до Апеляційної ради за об’єктивними критеріями, визначеними Президією Апеляційних рад, як зазначено у статті 166(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Для кожної справи, розподіленої до Апеляційної ради відповідно до параграфу 1, її голова призначає члена або голову такої Апеляційної ради доповідачем.

3. Якщо справа підпадає під повноваження єдиного члена відповідно до статті 36(1), Апеляційна рада, яка веде справу, призначає доповідача єдиним членом відповідно до статті 165(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

4. Якщо рішення Апеляційної ради у справі було скасовано або змінено остаточним рішенням Загального суду або, у відповідному випадку, Суду, президент Апеляційних рад, з огляду на виконання такого рішення відповідно до статті 72(6) Регламенту (ЄС) 2017/1001, повторно розподіляє справу відповідно до параграфу 1 цієї статті до Апеляційної ради, до складу якої не повинні входити члени, які ухвалили скасоване рішення, окрім випадків, коли справу передано розширеній Апеляційній раді ("Великій раді") або скасоване рішення було ухвалено Великою радою.

5. Якщо проти одного рішення подано декілька оскаржень, такі оскарження розглядають у межах одного провадження. Якщо проти окремих рішень щодо однієї марки подано оскарження за участі тих самих сторін або такі оскарження мають інші суттєві спільні фактичні або правові елементи, такі оскарження можна розглядати у межах об’єднаного провадження за згоди сторін

1. Апеляційна рада, яка веде справу, може призначити єдиного члена у розумінні статті 165(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 для цілей таких рішень:

(a) рішень відповідно до статті 23;

(b) рішень про закриття провадження щодо оскарження після відкликання опротестовуваної або більш ранньої марки, її відхилення, відмови від неї або її анулювання;

(c) рішень про закриття провадження щодо оскарження після відкликання заперечення, запиту на анулювання або визнання недійсності чи оскарження;

(d) рішень щодо заходів відповідно до статті 102(1) та статті 103(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 за умови, що виправлення або, у відповідному випадку, скасування рішення щодо оскарження стосується рішення, ухваленого єдиним членом;

(e) рішень відповідно до статті 104(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(f) рішень відповідно до статті 109(4), (5) і (8) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(g) рішень щодо оскарження рішень у межах проваджень ex parte, ухвалених на підставах, установлених у статті 7 Регламенту (ЄС) 2017/1001, які є очевидно необґрунтованими або очевидно добре обґрунтованими.

2. Якщо єдиний член вважає, що умови, викладені у параграфі 1 або статті 165(5) Регламенту (ЄС) 2017/1001, не виконуються або більше не виконуються, єдиний член повертає справу Апеляційній раді, до складу якої входять три члени, шляхом подання проекту рішення відповідно до статті 41 цього Регламенту.

1. Без обмеження можливості передати справу Великій раді за статтею 165(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, Апеляційна рада передає справу, розподілену до неї, Великій раді, якщо вважає, що вона повинна відступити від тлумачення відповідного законодавства, наведеного у більш ранньому рішенні Великої ради, або якщо вона помітила, що Апеляційні ради ухвалили відмінні рішення щодо одного правового питання, що може негативно вплинути на результат справи.

2. У всіх рішеннях щодо передачі справ про оскарження Великій раді зазначають причини, з яких Апеляційна рада, яка передає справу, або, у відповідному випадку, Президія Апеляційної ради вважає це виправданим; такі рішення повідомляють сторонам справи і опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

3. Велика рада без зволікань повертає справу Апеляційні раді, до якої справа була розподілена спочатку, якщо вона вважає, що умови первинної передачі не виконуються або більше не виконуються.

4. Запити на надання обґрунтованого висновку щодо правового питання відповідно до статті 157(4)(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001 направляють до Великої ради у письмовій формі, у них зазначають правові питання, які потребують тлумачення, та можуть також зазначати погляд Виконавчого директора на інші можливі тлумачення та їхні відповідні правові і практичні наслідки. Запит опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

5. Якщо Апеляційна рада повинна у справі, яку вона розглядає, прийняти рішення щодо того ж правового питання, до якого вже зверталися у межах передачі Великій раді відповідно до статті 165(3) або статті 157(4)(1) Регламенту (ЄС) 2017/1001, вона призупиняє провадження, допоки Велика рада не ухвалить своє рішення або не надасть свій обґрунтований висновок.

6. Групи чи органи, що представляють виробників, надавачів послуг, торговців чи споживачів, які можуть виявити інтерес до результатів справи щодо оскарження або запиту на надання обґрунтованого висновку, поданого Великій раді, можуть надати письмові зауваги протягом двох місяців після публікації в Офіційному віснику Офісу рішення про передачу або, у відповідному випадку, запиту на надання обґрунтованого висновку. Вони не є сторонами провадження, яке розглядає Велика рада, та несуть витрати за власний рахунок.

1. Якщо після усного провадження склад Апеляційної ради змінено відповідно до статті 43(2) і (3), усі сторони провадження інформують про те, що, на запит будь-якої сторони, нове усне провадження необхідно провести перед Апеляційною радою у новому складі. Нове усне провадження також необхідно провести, якщо з проханням про таке звертається новий член, за умови, що інші члени Апеляційної ради надали свою згоду.

2. Новий член Апеляційної ради є зобов’язаним будь-яким вже ухваленим проміжним рішенням тією ж мірою, що й інші члени.

1. Доповідач надає іншим членам Апеляційної ради проект рішення, яке необхідно ухвалити, та встановлює розумний строк, протягом якого його можна опротестувати або запропонувати зміни до нього.

2. Апеляційна рада збирається для обговорення рішення, яке необхідно ухвалити, якщо виявляється, що не всі її члени мають однакову думку. В обговоренні беруть участь лише члени Апеляційної ради; однак голова Апеляційної ради може дозволити присутність інших службовців, як наприклад керівника Канцелярії або перекладачів. Обговорення повинні бути і залишатися таємними.

3. Під час обговорень між членами Апеляційної ради думку доповідача заслуховують першою, а якщо доповідач не є головою, думку голови - останньою.

4. Якщо необхідне голосування, голоси віддають у такому самому порядку, за винятком того, що голова завжди голосує останній. Утримання не дозволяється.

5. Усі члени Апеляційної ради, які ухвалюють рішення, підписують його. Однак якщо Апеляційна рада вже дійшла остаточного рішення, а якийсь член не може виконувати свої обов’язки, такого члена не замінюють, а голова підписує рішення від імені такого члена. Якщо голова не може виконувати свої обов’язки, рішення від імені голови підписує найстарший із членів Апеляційної ради, як визначено відповідно до статті 43(1).

6. Параграфи 1-5 не застосовують, якщо рішення повинно бути ухвалене єдиним членом відповідно до статті 165(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 та статті 36(1) цього Регламенту. У таких випадках рішення підписує єдиний член.

Голова очолює Апеляційну раду та виконує такі обов’язки:

(a) призначає члена Апеляційної ради або себе доповідачем для кожної справи, розподіленої такій Апеляційній раді відповідно до статті 35(2);

(b) призначає від імені Апеляційної ради доповідача єдиним членом відповідно до статті 165(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(c) звертається до Апеляційної ради з проханням ухвалити рішення щодо допустимості оскарження відповідно до статті 23(2) цього Регламенту;

(d) здійснює нагляд за попереднім розглядом справи, який здійснюється доповідачем відповідно до статті 41 цього Регламенту;

(e) головує на усних слуханнях та у зборі доказів і підписує їх протоколи.

1. Доповідач проводить попереднє вивчення оскарження, призначеного доповідачу, готує справу до розгляду та обговорення Апеляційною радою та складає проект рішення, яке має бути ухваленим Апеляційною радою.

2. Для такої цілі доповідач виконує, за необхідності та за вказівкою голови Апеляційної ради, такі обов’язки:

(a) пропонує сторонам подати зауваги відповідно до статті 70(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(b) ухвалює рішення щодо запитів на продовження строку й, у відповідному випадку, встановлює строки у розумінні статті 24(1), статті 25(5) та статті 26 цього Регламенту, та ухвалює рішення щодо призупинення відповідно до статті 71;

(c) готує повідомлення відповідно до статті 28 та усні слухання;

(d) підписує протоколи усних проваджень та збирання доказів.

1. При Апеляційній раді створюють Канцелярію. Вона відповідальна за отримання, відправлення і зберігання усіх документів, що стосуються проваджень, які розглядає Апеляційна рада, повідомлення про них, а також за формування відповідних матеріалів.

2. Канцелярію очолює керівник Канцелярії. Керівник Канцелярії виконує завдання, зазначені у цій статті, під керівництвом Президента Апеляційних рад, без обмеження положень параграфа 3.

3. Керівник Канцелярії забезпечує дотримання всіх формальних вимог та строків, установлених у Регламенті (ЄС) 2017/1001, у цьому Регламенті або у рішеннях Президії Апеляційних рад, ухвалених відповідно до статті 166(4)(c) і (d) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Для цього керівник Канцелярії виконує такі обов’язки:

(a) підписує рішення, ухвалені Апеляційними радами щодо оскаржень;

(b) оформлює та підписує протоколи усних проваджень та збирання доказів;

(c) надає, за власної ініціативи або на запит Апеляційної ради, обґрунтовані висновки Апеляційній раді щодо процесуальних та формальних вимог, у тому числі щодо порушень відповідно до статті 23(2) цього Регламенту;

(d) подає оскарження відповідно до статті 34(1) цього Регламенту до підрозділу Офісу, який ухвалив опротестовуване рішення;

(e) видає розпорядження від імені Апеляційної ради у справах, зазначених у статті 33(a) і (b) цього Регламенту, про відшкодування збору за оскарження.

4. Керівник Канцелярії, за уповноваженням Президента Апеляційних рад, виконує такі обов’язки:

(a) розподіляє справи відповідно до статті 35(1) і (4);

(b) імплементує відповідно до статті 166(4)(b) Регламенту (ЄС) 2017/1001 рішення Президії Апеляційних рад щодо ведення проваджень, які розглядають Апеляційні ради.

5. Керівник Канцелярії може, на підставі делегування Президії Апеляційних рад за поданням Президента Апеляційних рад, виконувати інші обов’язки щодо ведення проваджень щодо оскарження Апеляційними радами та організації їхньої роботи.

6. Керівник Канцелярії може делегувати обов’язки, зазначені у цій статті, члену Канцелярії.

7. Якщо керівник Канцелярії не може виконувати свої обов’язки у розумінні статті 43(4) або якщо посада керівника Канцелярії є вакантною, президент Апеляційних рад призначає члена Канцелярії виконувати обов’язки керівника Канцелярії за відсутності керівника Канцелярії.

8. Керівник Канцелярії керує членами Канцелярії.

1. Старшинство голів та членів розраховують за датою, з якої вони почали виконувати свої обов’язки, як визначено в документі про призначення, або, за відсутності такого, як установлено Радою правління Офісу. Якщо на такій основі старшинство є однаковим, порядок старшинства визначають за віком. Голова та члени, строк повноважень яких продовжено, зберігають своє попереднє старшинство.

2. Якщо голова Апеляційної ради не може виконувати свої обов’язки, такого голову замінюють на основі старшинства, як визначено у параграфі 1, найстаршим членом Апеляційної ради або, якщо жоден член такої Апеляційної ради не доступний, найстаршим членом з-поміж інших членів Апеляційних рад.

3. Якщо член Апеляційної ради не може виконувати свої обов’язки, такого члена замінюють на основі старшинства, як визначено у параграфі 1, найстаршим членом Апеляційної ради або, якщо жоден член такої Апеляційної ради не доступний, найстаршим членом з-поміж інших членів Апеляційних рад.

4. Для цілей параграфів 2 і 3 вважають, що голови і члени Апеляційних рад не можуть виконувати свої обов’язки у випадку відпустки, хвороби, неуникних зобов’язань та виключення відповідно до статті 169 Регламенту (ЄС) 2017/1001 і статті 35(4) цього Регламенту. Голова також вважається таким, що не може виконувати свої обов’язки, якщо такий голова виконує обов’язки ad interim як Президент Апеляційних рад відповідно до статті 47(2) цього Регламенту. Якщо посада голови або члена є вакантною, їхні відповідні функції виконують ad interim згідно з положеннями параграфів 2 і 3 цієї статті щодо заміни.

5. Будь-які члени, які вважають, що вони не можуть виконувати свої обов’язки, повинні без зволікань повідомити голову відповідної Апеляційної ради. Будь-які голови, які вважають, що вони не можуть виконувати свої обов’язки, повинні без зволікань одночасно повідомити замісника голови, визначеного згідно зі параграфом 2, та Президента Апеляційних рад.

1. До ухвалення Апеляційною радою рішення відповідно до статті 169(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001 відповідному голові або членові пропонують надати коментарі щодо того, чи існує причина для виключення або відводу.

2. Якщо Апеляційна рада отримує з джерела, відмінного від відповідного члена або сторони провадження, відомості про можливу причину для виключення або відводу за статтею 169(3) Регламенту (ЄС) 2017/1001, застосовують процедуру, встановлену в статті 169(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

3. Відповідне провадження призупиняють, доки не буде ухвалено рішення щодо заходів, які необхідно вжити згідно зі статтею 169(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

1. Список, який містить прізвища та імена всіх членів Апеляційних рад, відмінних від Президента Апеляційних рад і голів Апеляційних рад, для цілей ротації членів Великої ради, зазначений у статті 167(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001, складають у порядку старшинства, визначеному у статті 43(1) цього Регламенту. Якщо оскарження передано на розгляд Великій раді згідно зі статтею 165(3)(b) Регламенту (ЄС) 2017/1001, до складу Великої ради повинен входити доповідач, призначений до передачі.

2. Статтю 40 застосовують до Президента Апеляційних рад, який діє як голова Великої ради. Статтю 41 застосовують до доповідача Великої ради.

3. Якщо Президент Апеляційних рад не може виконувати обов’язки голови Великої ради, такого Президента замінюють для виконання такої функції та, у відповідному випадку, як доповідача Великої ради на основі старшинства, як визначено відповідно до статті 43(1), найстаршим головою Апеляційних рад. Якщо член Великої ради не може виконувати свої обов’язки, такого члена замінюють іншим членом Апеляційних рад, якого призначають відповідно до статті 167(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 і параграфу 1 цієї статті. Стаття 43(4) і (5) застосовується mutatis mutandis.

4. Велика рада розглядає справи та проводить голосування щодо них, а усні провадження проводяться перед Великою радою, лише якщо присутні сім її членів, включаючи її голову та доповідача.

5. Стаття 39(1)-(5) застосовується до розглядів та голосування Великої ради. У разі однакової кількості голосів голос голови є вирішальним.

6. Стаття 32 застосовується до рішень Великої ради і mutatis mutandis до її обґрунтованих висновків у розумінні статті 157(4)(l) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

1. Президія Апеляційних рад виконує такі обов’язки:

(a) ухвалює рішення щодо складу Апеляційних рад;

(b) встановлює об’єктивні критерії розподілу справ щодо оскарження до Апеляційних рад та врегульовує будь-які конфлікти щодо застосування цих критеріїв;

(c) за пропозицією Президента Апеляційних рад встановлює вимоги щодо видатків Апеляційних рад для складання кошторисів видатків Офісу;

(d) встановлює свої внутрішні правила;

(e) встановлює правила опрацювання виключення та відводу членів згідно зі статтею 169 Регламенту (ЄС) 2017/1001;

(f) встановлює робочі інструкції для Канцелярії;

(g) вживає будь-які інші заходи з метою виконання своїх функцій із встановлення правил та організації роботи Апеляційних рад відповідно до статті 165(3)(a) і статті 166(4)(a) Регламенту (ЄС) 2017/1001.

2. Президія може правомірно здійснювати розгляд, лише якщо присутні принаймні дві третіх її членів, у тому числі голова Президії і половина голів Апеляційних рад, і таку кількість за необхідності округлюють в більшу сторону. Рішення Президії ухвалюють більшістю голосів. У разі однакової кількості голосів голос голови є вирішальним.

3. Рішення, ухвалені Президією відповідно до статті 43(1), статті 45(1) і параграфу 1(a) і (b), опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

1. Якщо Президент Апеляційних рад не може виконувати свої обов’язки у розумінні статті 43(4), то управлінські та організаційні функції, покладені на Президента Апеляційних рад за статтею 166(4) Регламенту (ЄС) 2017/1001, виконує на основі старшинства, як визначено у статті 43(1) цього Регламенту, найстарший голова Апеляційних рад.

2. Якщо посада Президента Апеляційних рад є вакантною, функції такого Президента виконує ad interim на основі старшинства, як визначено у статті 43(1), найстарший голова Апеляційних рад.

Якщо інше не передбачено у цьому розділі, положення, пов’язані з провадженнями у підрозділі Офісу, який ухвалив рішення, що є предметом оскарження, застосовують до провадження щодо оскарження mutatis mutandis.

1. Сторони викликають на усні провадження, передбачені статтею 96 Регламенту (ЄС) № 2017/1001, і звертають їхню увагу на параграф 3 цієї статті.

2. Здійснюючи виклик, Офіс звертається, за необхідності, до сторін з проханням надати всю відповідну інформацію та документи перед слуханням. Офіс може запропонувати сторонам зосередитися на одному або декількох визначених питаннях під час усного провадження. Він може також запропонувати сторонам можливість узяти участь в усному провадженні за допомогою відеоконференції або інших технічних засобів.

3. Якщо сторона, яка була належним чином викликана на усне провадження в Офісі, не з’являється за викликом, провадження можуть продовжувати без такої сторони.

4. Офіс забезпечує, щоб справа була готова для ухвалення рішення на момент завершення усного провадження, якщо відсутні особливі причини для протилежного.

1. Усне провадження здійснюють мовою провадження, якщо сторони не домовилися використовувати іншу офіційну мову Союзу.

2. Офіс може користуватися під час усного провадження іншою офіційною мовою Союзу та може, на запит, дозволити таке стороні за умови, що може здійснюватися синхронний переклад мовою провадження. Витрати на синхронний переклад несе сторона, яка робить запит, або Офіс у відповідному випадку.

1. Якщо Офіс вважає за необхідне заслухати усні свідчення сторін, свідків або експертів чи здійснити огляд, він ухвалює для цього проміжне рішення, зазначаючи спосіб, у який він має намір отримати свідчення, відповідні факти, які необхідно довести, та дату, час і місце заслуховування або огляду. Якщо із запитом на заслуховування усних свідчень свідків або експертів звертається сторона, Офіс встановлює у своєму рішенні строк, протягом якого така сторона повинна повідомити Офісу прізвища й імена та адреси свідків або експертів.

2. Виклики сторін, свідків або експертів для надання свідчень повинні містити:

(a) витяг із рішення, зазначеного у параграфі 1, у якому вказано дату, час і місце проведення призначеного заслуховування та зазначено факти, щодо яких необхідно заслухати сторін, свідків та експертів;

(b) найменування/прізвища й імена сторін провадження та відомості щодо прав, які мають свідки чи експерти відповідно до статті 54(2)-(5).

У виклику також сторонам, свідкам чи експертам, яких викликають, пропонується можливість взяти участь в усному провадженні за допомогою відеоконференції або інших технічних засобів.

3. Стаття 50(2) застосовується mutatis mutandis.

1. Офіс вирішує, у якій формі експерт повинен подати висновок.

2. Робоче завдання експерта повинно включати:

(a) точний опис завдання для експерта;

(b) строк, встановлений для подання висновку експерта;

(c) найменування/прізвища та імена сторін провадження;

(d) відомості про права, якими може користуватися експерт відповідно до статті 54(2), (3) і (4).

3. У разі призначення експерта висновок експерта необхідно подати мовою провадження чи супроводжувати перекладом цією мовою. Копію будь-якого письмового висновку та перекладу, за необхідності, надсилають сторонам.

4. Сторони можуть заявити відвід проти призначення експерта на підставі некомпетентності або на тих підставах, на яких можна заявити відвід проти експерта чи члена Відділу або Апеляційної ради відповідно до статті 169(1) і (3) Регламенту (ЄС) 2017/1001. Будь-який відвід експерта подається мовою провадження або супроводжується перекладом на таку мову. Рішення щодо відводу приймає відповідне управління Офісу.

1. Протоколи усних проваджень або збирання усних доказів повинні складатися так, щоб вони містили:

(a) номер справи, якої стосується усне провадження, та дату усного провадження;

(b) прізвища й імена службовців Офісу, сторін, їхніх представників, а також присутніх свідків та експертів;

(c) подання та запити, зроблені сторонами;

(d) способи надання та отримання доказів;

(e) якщо застосовно, розпорядження чи рішення, видані Офісом.

2. Протокол повинен бути частиною матеріалів відповідної заявки на торговельну марку ЄС або її реєстрації. Його повідомляють сторонам.

3. Якщо здійснювався запис усного провадження чи збирання доказів Офісом, запис замінює протокол, а параграф 2 застосовують mutatis mutandis.

1. Офіс може здійснювати збір доказів за умови внесення йому стороною, яка подала запит на збір доказів, суми, яку встановлюють відповідно до передбачуваних витрат.

2. Свідки та експерти, яким направляється виклик та які з’являються в Офісі, мають право на відшкодування обґрунтованих витрат на проїзд та проживання, якщо вони понесли такі витрати. Офіс може надати їм аванс на покриття таких витрат.

3. Свідки, які мають право на відшкодування відповідно до параграфа 2, також мають право на належну компенсацію за втрату заробітку, а експерти - на оплату своєї праці. Таку компенсацію виплачують свідкам та експертам після виконання ними своїх обов’язків або завдань, якщо Офіс викликав таких свідків та експертів з власної ініціативи.

4. Суми витрат та авансові платежі для їх покриття, які виплачують згідно з парагарафом 1, 2 і 3, визначає Виконавчий директор, і їх опубліковують в Офіційному віснику Офісу. Ці суми розраховують на такій самій основі, яку встановлено у Положенні про персонал для посадовців Союзу й Умов працевлаштування інших службовців Союзу, встановлених у Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (- 11)., і додатку VII до нього.

5. Відповідальність за суми, які підлягають виплаті або які виплачено згідно з параграфами 1-4, несе:

(a) Офіс, якщо він з власної ініціативи викликав свідків або експертів;

(b) відповідна сторона, якщо така сторона звернулася із запитом про надання свідками або експертами усних свідчень, згідно рішення про розподіл та встановлення витрат відповідно до статей 109 і 110 Регламенту (ЄС) 2017/1001 та статті 18 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/626. Така сторона відшкодовує Офісу будь-які авансові платежі, здійснені належним чином.

1. Офіс розглядає будь-які докази, надані чи отримані в будь-якому провадженні, що ведеться у ньому, в обсязі, необхідному для ухвалення рішення у відповідному провадженні.

2. Документи або інші докази повинні міститися у додатках до подання і повинні бути послідовно пронумеровані. Подання повинно містити покажчик, у якому для кожного долученого документа чи доказу зазначають:

(a) номер додатка;

(b) короткий опис документа чи доказу та, якщо застосовно, кількість сторінок;

(c) номер сторінки подання, на якій згадується документ або доказ.

Сторона, яка здійснює подання, також може вказати у покажчику додатків, на які конкретні частини документа вона спирається для підтвердження своїх аргументів.

3. Якщо подання або додатки не відповідають вимогам, визначеним у параграфі 2, Офіс може запропонувати стороні, яка здійснює подання, усунути будь-який недолік протягом строку, визначеного Офісом.

4. Якщо недолік не усунуто протягом строку, визначеного Офісом, та якщо Офіс все ще не може чітко встановити, яких підстав або якого аргументу стосується документ або доказ, такий документ або доказ не беруть до уваги.

1. У межах проваджень в Офісі повідомлення, які надсилає Офіс, повинні відповідати статті 94(2) Регламенту (ЄС) 2017/1001 і полягати у передачі документа, про який необхідно повідомити відповідні сторони. Передачу можна здійснити, надавши електронний доступ до такого документа.

2. Повідомлення здійснюють одним із таких способів:

(a) за допомогою електронних засобів відповідно до статті 57;

(b) поштою або кур’єром відповідно до статті 58;

(c) у формі публічного повідомлення відповідно до статті 59.

3. Якщо адресат вказав контактні дані для зв’язку з адресатом за допомогою електронних засобів, Офіс обирає між такими засобами та повідомленням поштою або кур’єром.

1. Повідомлення за допомогою електронних засобів охоплює передачу за допомогою дротового зв’язку, радіо, оптичних засобів або інших електромагнітних засобів, у тому числі через Інтернет.