Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/97 від 20 січня 2016 року про розповсюдження страхових послуг (нова редакція)

Держави-члени забезпечують, щоб:

(a) заздалегідь до укладення договору страхування страховий посередник розкрив клієнтам таку інформацію:

(i) ідентифікаційні дані та адресу, а також зазначення того, що він є страховим посередником;

(ii) чи надає він консультації щодо страхових продуктів, які він продає;

(iii) процедури, зазначені у статті 14, що надають можливість клієнтам та іншим заінтересованим сторонам реєструвати скарги щодо страхових посередників, а також щодо процедур позасудового подання скарг і врегулювання спорів, як зазначено у статті 15;

(iv) реєстр, до якого він включений, а також способи перевірки його реєстрації; та

(v) чи діє посередник як представник клієнта або від імені та в інтересах страхової компанії;

(b) заздалегідь до укладення договору страхування страхова компанія розкрила клієнтам таку інформацію:

(i) ідентифікаційні дані та адресу, а також зазначення того, що вона є страховою компанією;

(ii) чи надає вона консультації щодо страхових продуктів, які вона продає;

(iii) процедури, зазначені у статті 14, що надають можливість клієнтам та іншим заінтересованим сторонам реєструвати скарги щодо страхових компаній, а також щодо процедур позасудового подання скарг і врегулювання спорів, як зазначено у статті 15.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб заздалегідь до укладення договору страхування страховий посередник надав клієнтам принаймні таку інформацію:

(a) чи він має частку, прямо або опосередковано, яка становить 10 % чи більше прав голосу або капіталу у відповідній страховій компанії;

(b) чи відповідна страхова компанія або материнська компанія відповідної страхової компанії має частку, прямо або опосередковано, яка становить 10 % чи більше прав голосу або капіталу у страховому посереднику;

(c) стосовно договорів, щодо яких отримано пропозицію або консультацію, чи:

(i) він надає консультацію на підставі об’єктивного та персонального аналізу;

(ii) він має договірне зобов’язання щодо ведення діяльності із розповсюдження страхових послуг виключно з однією або декількома страховими компаніями, у разі чого він повинен вказати найменування таких страхових компаній; або

(iii) він не має договірного зобов’язання щодо ведення діяльності із розповсюдження страхових послуг виключно з однією або декількома страховими компаніями та не надає консультацій на підставі об’єктивного та персонального аналізу, у разі чого він повинен вказати найменування страхових компаній, з якими він може вести і веде діяльність;

(d) характер винагороди, отриманої у зв’язку з договором страхування;

(e) чи у зв’язку з договором страхування він працює:

(i) на підставі плати, тобто винагороди, яку сплачує безпосередньо клієнт;

(ii) на підставі будь-якої комісії, тобто винагороди, включеної до страхової премії;

(iii) на підставі будь-якого іншого типу винагороди, у тому числі економічної вигоди будь-якого виду, що пропонується або надається у зв’язку з договором страхування; або

(iv) на підставі поєднання будь-яких типів винагороди, визначених у пунктах (i), (ii) та (iii).

2. Якщо винагорода підлягає сплаті безпосередньо клієнтом, страховий посередник інформує клієнта про суму винагороди або, якщо це неможливо, метод розрахування винагороди.

3. Якщо будь-які платежі, крім поточних страхових премій і планових платежів, здійснюються клієнтом згідно з договором страхування після його укладення, страховий посередник також розкриває інформацію відповідно до цієї статті стосовно кожного такого платежу.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб заздалегідь до укладення договору страхування, страхова компанія повідомляла своїх клієнтів про характер винагороди, яку отримують її працівники стосовно договору страхування.

5. Якщо будь-які платежі, крім поточних страхових премій і планових платежів, здійснюються клієнтом згідно з договором страхування після його укладення, страхова компанія також розкриває інформацію відповідно до цієї статті стосовно кожного такого платежу.

1. До укладення договору страхування розповсюджувач страхових послуг повинен уточнити на підставі інформації, отриманої від клієнта, вимоги та потреби такого клієнта, та надати клієнту об’єктивну інформацію про страховий продукт у зрозумілій формі, щоб надати такому клієнту змогу ухвалити зважене рішення.

Будь-який пропонований договір повинен відповідати вимогам і потребам клієнта у страхуванні.

Якщо консультація надається до укладення будь-якого конкретного договору, розповсюджувач страхових послуг повинен надати клієнту персоналізовану рекомендацію із роз’ясненням того, чому конкретний продукт найкращим чином відповідає вимогам і потребам клієнта.

2. Детальна інформація, зазначена у параграфі 1, модулюється відповідно до складності страхового продукту, що пропонується, і типу клієнта.

3. Якщо страховий посередник інформує клієнта про те, що він надає свої консультації на підставі об’єктивного та персонального аналізу, він повинен надавати такі консультації на підставі аналізу достатньо великої кількості договорів страхування, доступних на ринку, на основі яких він має змогу зробити персональну рекомендацію, відповідно до професійних критеріїв, згідно з якими договір страхування буде відповідати потребам клієнта.

4. Без обмеження статей 183 і 184 Директиви 2009/138/ЄС, до укладення договору, незалежно від факту надання консультації та незалежно від того, чи входить страховий продукт до пакету відповідно до статті 24 цієї Директиви, розповсюджувач страхових послуг повинен надати клієнту відповідну інформацію про страховий продукт у зрозумілій формі, щоб у клієнта була змога ухвалити зважене рішення, беручи до уваги складність страхового продукту і тип клієнта.

5. Стосовно розповсюдження продуктів, що належать до видів страхування, інших ніж страхування життя, перелічених у додатку I до Директиви 2009/138/ЄС, інформація, зазначена у параграфі 4 цієї статті, надається у вигляді стандартизованого інформаційного документа про страховий продукт у паперовій формі або на іншому довговічному носії.

6. Інформаційний документ про страховий продукт, вказаний у параграфі 5, оформляє розробник продукту, що належить до видів страхування, інших ніж страхування життя.

7. Інформаційний документ про страховий продукт повинен:

(a) бути коротким та окремим документом;

(b) бути представленим і викладеним у формі, що чітко і легко сприймається при читанні, з використанням символів читабельного розміру;

(c) бути не менш зрозумілим у випадку, якщо його оригінальну версію оформлено у кольоровому вигляді, а друкована чи фотокопійована версія виготовлена у чорно-білих кольорах;

(d) бути написаним офіційними мовами або однією з офіційних мов, що використовуються у тій частині держави-члена, в якій пропонується страховий продукт, або, якщо узгоджено клієнтом і розповсюджувачем, іншою мовою;

(e) бути точним і таким, що не вводить в оману;

(f) містити назву "інформаційний документ про страховий продукт" у верхній частині першої сторінки;

(g) включати твердження про те, що повна переддоговірна і договірна інформація про продукт надається в інших документах.

Держави-члени можуть визначити, що інформаційний документ про страховий продукт повинен надаватися разом з інформацією, що вимагається згідно з іншими відповідними законодавчими актами Союзу або національним правом за умови, що всіх вимог, визначених у першому підпараграфі, дотримано.

8. Інформаційний документ про страховий продукт повинен містити таку інформацію:

(a) інформацію про тип страхування;

(b) стислий опис страхового покриття, у тому числі застраховані ризики, страхову суму та, у відповідних випадках, географічне охоплення і стислий опис виключених ризиків;

(c) засоби сплати страхових премій і строки платежів;

(d) основні виключення, коли претензії не можуть подаватися;

(e) зобов’язання на початку дії договору;

(f) зобов’язання упродовж строку дії договору;

(g) зобов’язання у разі подання претензії;

(h) строк дії договору, у тому числі дати початку і закінчення дії договору;

(i) засоби припинення дії договору.

9. EIOPA після консультацій з національними органами та після дослідження споживчого попиту, розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів стосовно стандартизованого формату представлення інформаційного документа про страховий продукт із зазначенням деталей щодо представлення інформації, вказаної у параграфі 8.

EIOPA повинен подати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 23 лютого 2017 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1094/2010.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб допоміжні страхові посередники дотримувалися пунктів (i), (iii) та (iv) статті 18(a) та пункту (d) статті 19(1).

1. Інформація, зазначена у статтях 18, 19 і 20, не обов’язково повинна надаватися, якщо розповсюджувач страхових послуг здійснює діяльність із розповсюдження стосовно страхування великих ризиків.

Держави-члени можуть передбачити, що інформація, зазначена у статтях 29 і 30 цієї Директиви, не обов’язково повинна надаватися професійному клієнту, як визначено у пункті (10) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС.

2. Держави-члени можуть залишати чинними або ухвалювати суворіші положення стосовно вимог до інформації, зазначених у цій главі, за умови що такі положення відповідають законодавству Союзу. Держави-члени надають EIOPA та Комісії такі національні положення.

Держави-члени повинні також вжити необхідних заходів для забезпечення належного публікування їхніми компетентними органами інформації щодо того, чи дійсно та яким способом держава-член вирішила застосовувати суворіші положення згідно з цим параграфом.

Зокрема, держави-члени можуть ввести обов’язкове надання консультацій, як зазначено у третьому підпараграфі статті 20(1), для продажів будь-якого страхового продукту або для певних типів страхових продуктів. У такому випадку, таких суворіших національних положень повинні дотримуватися розповсюджувачі страхових послуг, у тому числі ті, що ведуть діяльність згідно з принципом свободи надання послуг або свободи підприємницької діяльності, при укладенні договорів страхування з клієнтами, які мають своє звичайне місце проживання або осідок у такій державі-члені.

3. Держави-члени можуть обмежити або заборонити прийняття або отримання винагород, комісій або інших грошових чи негрошових вигід, які сплачуються чи надаються розповсюджувачам страхових послуг будь-якою третьою особою або особою, що діє від імені третьої особи, у зв’язку з розповсюдженням страхових продуктів.

4. Для встановлення високого рівня прозорості усіма належними засобами, EIOPA повинен забезпечити, щоб інформація, яку він отримує стосовно національних положень, також надавалася клієнтам, а також розповсюджувачам страхових та перестрахових послуг.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі, якщо розповсюджувач страхових послуг відповідає за забезпечення обов’язкових професійних пенсійних програм та працівник стає учасником такої програми без ухвалення окремого рішення про приєднання до неї, інформацію, зазначену в цій главі, було надано працівнику невідкладно після його зарахування до відповідної програми.

1. Уся інформація, що повинна надаватися відповідно до статей 18, 19, 20 і 29, повідомляється клієнту:

(a) у паперовій формі;

(b) у чіткий і точний спосіб, зрозумілий для клієнта;

(c) офіційною мовою держави-члена розташування ризику або держави-члена виконання зобов’язань або будь-якою іншою мовою, узгодженою сторонами; та

(d) безкоштовно.

2. Як відступ від пункту (a) параграфа 1 цієї статті, інформація, зазначена у статтях 18, 19, 20 і 29, може надаватися клієнту на одному з таких носіїв:

(a) на іншому довговічному носії, ніж у паперовій формі, якщо виконано умови, встановлені у параграфі 4 цієї статті; або

(b) на вебсайті, якщо виконано умови, встановлені у параграфі 5 цієї статті.

3. Проте якщо інформація, зазначена у статтях 18, 19, 20 і 29, надається з використанням іншого довговічного носія, ніж у паперовій формі, або за допомогою вебсайту, паперова копія надається клієнту за вимогою та безкоштовно.

4. Інформація, зазначена у статтях 18, 19, 20 і 29, може надаватися з використанням іншого довговічного носія, ніж у паперовій формі, якщо виконано такі умови:

(a) використання довговічного носія є належним у контексті діяльності, що ведеться між розповсюджувачем страхових послуг і клієнтом; та

(b) клієнту було надано вибір між інформацією у паперовій формі та на довговічному носії, та він обрав довговічний носій.

5. Інформація, зазначена у статтях 18, 19, 20 і 29, може надаватися за допомогою вебсайту, якщо її адресовано персонально клієнту або якщо виконані такі умови:

(a) надання такої інформації за допомогою вебсайту є належним у контексті діяльності, що ведеться між розповсюджувачем страхових послуг і клієнтом;

(b) клієнт погодився на надання такої інформації за допомогою вебсайту;

(c) клієнта повідомлено в електронній формі про адресу вебсайту та місце на вебсайті, де можна отримати доступ до такої інформації;

(d) забезпечується, щоб інформація залишалася доступною на вебсайті протягом такого періоду часу, протягом якого у клієнта може обґрунтовано виникнути потреба звернутися до неї.

6. Для цілей параграфів 4 і 5, надання інформації з використанням іншого довговічного носія, ніж у паперовій формі, або за допомогою вебсайту вважається належним у контексті діяльності, що ведеться між розповсюджувачем страхових послуг і клієнтом, якщо є підтвердження того, що клієнт має регулярний доступ до мережі Інтернет. Надання клієнтом електронної адреси для цілей такої діяльності вважається таким підтвердженням.

7. У випадку продажів телефоном, інформація, що надається клієнту розповсюджувачем страхових послуг до укладення договору, у тому числі інформаційний документ про страховий продукт, повинна надаватися відповідно до правил Союзу, застосовних до дистанційної реалізації споживчих фінансових послуг. Крім того, навіть якщо клієнт вирішив отримати попередню інформацію на іншому довговічному носії, ніж у паперовій формі, відповідно до параграфа 4, розповсюджувач страхових послуг повинен надати інформацію клієнту відповідно до параграфа 1 або параграфа 2 безпосередньо після укладення договору страхування.

1. Якщо страховий продукт пропонують разом з допоміжним продуктом або послугою, що не є страхуванням, у складі пакету або одного договору, розповсюджувач страхових послуг інформує клієнта про те, чи можливо купити різні компоненти окремо та, якщо так, надає відповідний опис різних компонентів договору або пакету, а також окремо надати інформацію про витрати і платежі, пов’язані з кожним компонентом.

2. За обставин, зазначених у параграфі 1, та коли ризик або страхове покриття, що випливає з такого договору або пакету, що пропонується клієнту, відрізняється від того, що пов’язується з компонентами, взятими окремо, розповсюджувач страхових послуг повинен надати відповідний опис різних компонентів договору або пакету та способу, в який їх взаємодія змінює ризик або страхове покриття.

3. Якщо страховий продукт є доповненням до товару або послуги, що не є страхуванням, як частина пакету або одного договору, розповсюджувач страхових послуг повинен запропонувати клієнту можливість придбання товару або послуги окремо. Цей параграф не застосовується, якщо страховий продукт є доповненням до інвестиційної послуги або діяльності, як визначено у пункті 2 статті 4(1) Директиви 2014/65/ ЄС, кредитного договору, як визначено у пункті 3 статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/17/ЄС (- 4), або платіжного рахунку, як визначено у пункті 3 статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/92/ЄС (- 5).

4. EIOPA може розробити настанови для оцінювання та огляду практики перехресних продажів, у яких будуть визначені ситуації, коли практика перехресних продажів не відповідає зобов’язанням, встановленим у статті 17.

5. Ця стаття не перешкоджає розповсюдженню страхових продуктів, які передбачають покриття для різних типів ризиків (поліси страхування від множинних ризиків).

6. У випадках, зазначених у параграфах 1 і 3, держави-члени повинні забезпечити, щоб розповсюджувач страхових послуг визначив вимоги і потреби клієнта стосовно страхових продуктів, які є частиною загального пакету або одного договору.

7. Держави-члени можуть залишати чинними або ухвалювати додаткові суворіші заходи або втручатися у кожному конкретному випадку для заборони продажу страхування разом з будь-якою допоміжною послугою або продуктом, що не є страхуванням, як частини пакету або одного договору, якщо вони можуть обґрунтувати, що така практика є несприятливою для споживачів.

1. Страхові компанії, а також посередники, які розробляють будь-який страховий продукт для продажу клієнтам, повинні підтримувати, застосовувати та переглядати процес затвердження кожного страхового продукту або істотних змін наявного страхового продукту, до його реалізації або розповсюдження серед клієнтів.

Процес затвердження продукту повинен бути пропорційним та відповідним характеру страхового продукту.

У процесі затвердження продукту необхідно визначати цільовий ринок для кожного продукту та забезпечувати оцінювання всіх відповідних ризиків для такого визначеного цільового ринку і придатність передбаченої стратегії розповсюдження для визначеного цільового ринку, а також вжити належних заходів для забезпечення розповсюдження страхового продукту на визначеному цільовому ринку.

Страхова компанія повинна розуміти та регулярно переглядати страхові продукти, які вона пропонує або реалізує, беручи до уваги будь-яку подію, що може суттєво вплинути на потенційний ризик для визначеного цільового ринку, щоб оцінити принаймні, чи продукт продовжує відповідати потребам визначеного цільового ринку, та чи передбачена стратегія розповсюдження залишається належною.

Страхові компанії, а також посередники, які розробляють страхові продукти, повинні надавати розповсюджувачам усю відповідну інформацію про страховий продукт і процес затвердження продукту, у тому числі визначений цільовий ринок страхового продукту.

Якщо розповсюджувач страхових послуг рекомендує або пропонує страхові продукти, які він не розробляє, він повинен мати в належні механізми для отримання інформації, зазначеної у п’ятому підпараграфі, і розуміння характеристик та визначеного цільового ринку кожного страхового продукту.

2. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 38 для подальшого визначення принципів, викладених у цій статті, пропорційно беручи до уваги діяльність розповсюджувачів, яку вони ведуть, характер страхових продуктів, які вони продають, а також власне природу розповсюджувачів.

3. Політика, процеси і механізми, зазначені у цій статті, не повинні обмежувати всі інші вимоги згідно з цією Директивою, у тому числі ті, що стосуються розкриття, придатності або доречності, виявлення конфліктів інтересів та управління ними, а також методів стимулювання.

4. Ця стаття не застосовується до страхових продуктів, які стосуються страхування великих ризиків.

У цій главі встановлено вимоги, додаткові до тих, що застосовуються до розповсюдження страхових послуг відповідно до статей 17, 18, 19 і 20, якщо розповсюдження страхових послуг здійснюється стосовно продажу інвестиційних продуктів на основі страхування будь-яким із зазначених нижче суб’єктів:

(a) страховим посередником;

(b) страховою компанією.

Без обмеження статті 17, страхові посередники або страхові компанії, що здійснюють розповсюдження інвестиційних продуктів на основі страхування, повинні підтримувати та застосовувати дієві організаційні й адміністративні механізми для вжиття всіх можливих заходів, розроблених з метою запобігання негативного впливу конфлікту інтересів, як визначено у статті 28, на її клієнтів. Такі механізми повинні бути пропорційними діяльності розповсюджувачів, яку вони ведуть, страховим продуктам, які вони продають, та типу розповсюджувачів.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові посередники та страхові компанії вживали всіх належних заходів для виявлення конфліктів інтересів між ними, у тому числі їхніми керівниками і працівниками, а також будь-якою особою, прямо або опосередковано пов’язаною з ними відносинами контролю, та їхніми клієнтами, або між одним клієнтом та іншим, які виникають у ході ведення діяльності з розповсюдження страхових послуг.

2. Якщо організаційні або адміністративні механізми, запроваджені страховим посередником або страховою компанією відповідно до статті 27 для управління конфліктами інтересів, не є достатніми, щоб із достатньою впевненістю забезпечити запобігання ризикам завдання шкоди інтересам клієнтів, відповідні страхові посередники або страхові компанії повинні чітко розкривати клієнту інформацію про загальний характер або джерела конфліктів інтересів перш ніж укладати договір страхування.

3. Як відступ від статті 23(1), розкриття інформації, як зазначено у параграфі 2 цієї статті, повинне:

(a) здійснюватися на довговічному носії; та

(b) містити достатньо детальну інформацію, з урахуванням характеру клієнта, щоб дати такому клієнту можливість ухвалити зважене рішення щодо діяльності з розповсюдження страхових послуг, у зв’язку з якою виникає конфлікт інтересів.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 38 для:

(a) визначення заходів, вжиття яких можна обґрунтовано очікувати від страхових посередників і страхових компаній з метою виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними та повідомлення про них при здійсненні діяльності з розповсюдження страхових послуг;

(b) встановлення належних критеріїв для визначення типів конфлікту інтересів, існування яких може завдати шкоди інтересам клієнтів або потенційних клієнтів страхового посередника або страхової компанії.

1. Без обмеження статті 18 і статті 19(1) та (2), відповідна інформація повинна надаватися своєчасно, до укладення договору, клієнтам або потенційним клієнтам стосовно розповсюдження інвестиційних продуктів на основі страхування, а також стосовно всіх витрат і пов’язаних платежів. Така інформація повинна включати щонайменше таке:

(a) при наданні поради, чи страховий посередник або страхова компанія надаватиме клієнту періодичну оцінку придатності інвестиційних продуктів на основі страхування, рекомендованих такому клієнту, як зазначено у статті 30;

(b) стосовно інформації щодо інвестиційних продуктів на основі страхування та пропонованих інвестиційних стратегій, належні настанови і попередження щодо ризиків, пов’язаних з інвестиційними продуктами на основі страхування або щодо конкретних інвестиційних стратегій, що пропонуються;

(c) стосовно інформації про всі витрати і пов’язані платежі, яку необхідно розкрити, інформацію щодо розповсюдження інвестиційних продуктів на основі страхування, у тому числі вартість поради, у відповідних випадках, вартість інвестиційного продукту на основі страхування, що його рекомендують або реалізують клієнту, та можливий спосіб оплати, також з урахуванням будь-яких платежів на користь третіх осіб.

Інформація про всі витрати і платежі, у тому числі витрати і платежі у зв’язку з розповсюдженням інвестиційного продукту на основі страхування, які не спричинені виникненням базисного ринкового ризику, повинна надаватися в агрегованій формі, щоб надати клієнту можливість зрозуміти загальну вартість, а також сукупний вплив на рентабельність інвестицій, а також на вимогу клієнта має надаватися детальний розподіл витрат і платежів за позиціями. Якщо застосовно, таку інформація надають клієнту на регулярній основі, принаймні щорічно, протягом життєвого циклу інвестицій.

Інформація, зазначена у цьому параграфі, повинна надаватися у зрозумілій формі у такий спосіб, щоб клієнти або потенційні клієнти могли обґрунтовано розуміти характер ризиків стосовно пропонованого інвестиційного продукту на основі страхування, та, відповідно, ухвалювати зважені інвестиційні рішення. Держави-члени можуть дозволити надання такої інформації у стандартизованому форматі.

2. Без обмеження пунктів (d) та (e) статті 19(1), статті 19(3) і статті 22(3), держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові посередники або страхові компанії вважалися такими, що виконують свої зобов’язання згідно зі статтею 17(1), статтею 27 або статтею 28, якщо вони сплачують чи їм сплачується будь-яка винагорода або комісія, або надають чи їм надається будь-яка негрошова вигода у зв’язку з розповсюдженням інвестиційного продукту на основі страхування або допоміжної послуги будь-якій стороні або від будь-якої сторони, крім клієнта або особи від імені клієнта, крім випадків, коли такий платіж або така вигода:

(a) не має несприятливого впливу на якість відповідної послуги клієнту; та

(b) не порушує виконання обов’язку страхового посередника або страхової компанії діяти чесно, добросовісно та професійно у найкращих інтересах його/її клієнтів.

3. Держави-члени можуть встановлювати суворіші вимоги для розповсюджувачів щодо питань, які охоплює ця стаття. Зокрема, держави-члени можуть додатково заборонити або надалі обмежити пропонування або прийняття винагород, комісій або негрошових вигід від третіх осіб у зв’язку з наданням консультацій з питань страхування.

Суворіші вимоги можуть включати вимогу про те, щоб такі винагороди, комісії або негрошові вигоди були повернені клієнтам або зараховані в рахунок винагород, сплачених клієнтом.

Держави-члени можуть ввести обов’язкове надання порад, як зазначено у статті 30, для продажів будь-яких інвестиційних продуктів на основі страхування, або для певних їх типів.

Держави-члени можуть вимагати, щоб у випадках, коли страховий посередник інформує клієнта про те, що консультація надається незалежно, він повинен надавати такі консультації на підставі оцінювання достатньо великої кількості страхових продуктів, доступних на ринку, які є достатньо диверсифікованими стосовно їхнього типу і постачальників продуктів, для забезпечення того, що цілей клієнта може бути належним чином досягнуто, та які не обмежуватимуться страховими продуктами, випущеними або наданими суб’єктами, які мають тісні зв’язки з посередником.

Таких суворіших вимог держави-члена, зазначених у цьому параграфі, повинні дотримуватися всі страхові посередники або страхові компанії, у тому числі ті, що ведуть діяльність за принципом свободи надання послуг або свободи підприємницької діяльності, при укладенні договорів страхування з клієнтами, які мають своє звичайне місце проживання або осідок у такій державі-члені.

4. Без обмеження параграфа 3 цієї статті, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 38 для визначення:

(a) критеріїв для оцінювання того, чи заохочення, сплачені або отримані страховим посередником або страховою компанією, мають несприятливий вплив на якість відповідної послуги клієнту;

(b) критеріїв для оцінювання виконання страховими посередниками та страховими компаніями, що сплачують або отримують заохочення, зобов’язання діяти чесно, добросовісно та професійно у найкращих інтересах клієнта.

5. Делеговані акти, зазначені у параграфі 4, повинні враховувати:

(a) характер послуг, що пропонуються або надаються клієнту або потенційному клієнту, з урахуванням типу, предмету, обсягу та частоти операцій;

(b) характер продуктів, що пропонуються або розглядаються, у тому числі різні типи інвестиційних продуктів на основі страхування.

1. Без обмеження статті 20(1), при наданні порад щодо інвестиційного продукту на основі страхування, страховий посередник або страхова компанія також повинна отримати необхідну інформацію щодо знань і досвіду клієнта або потенційного клієнта в інвестиційній сфері, що має значення для конкретного типу продукту або послуги, фінансового стану такої особи, зокрема її здатності нести збитки, а також її інвестиційних цілей, включно зі стійкістю до ризиків, щоб надати можливість страховому посереднику або страховій компанії рекомендувати клієнту або потенційному клієнту інвестиційні продукти на основі страхування, які є придатними для такої особи, та які, зокрема, відповідають стійкості до ризиків та здатності нести збитки.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли страховий посередник або страхова компанія надає інвестиційні поради, рекомендуючи комплексний пакет послуг або продуктів, об’єднаних відповідно до статті 24, увесь об’єднаний пакет був придатним.

2. Без обмеження статті 20(1), держави-члени повинні забезпечити, щоб страхові посередники або страхові компанії при здійсненні діяльності з розповсюдження страхових послуг, крім діяльності, зазначеної у параграфі 1 цієї статті, стосовно продажів, коли поради не надаються, вимагали від клієнта або потенційного клієнта надання інформації про знання та досвід такої особи в інвестиційній сфері, що має значення для конкретного типу пропонованих або запитуваних продуктів або послуг, щоб надати можливість страховому посереднику або страховій компанії оцінити доречність передбачених страхових послуг або продуктів для клієнта. Якщо передбачене об’єднання послуг або продуктів відповідно до статті 24, при оцінюванні необхідно враховувати, чи весь об’єднаний пакет є доречним.

Якщо страховий посередник або страхова компанія вважає, на підставі інформації, отриманої згідно з першим підпараграфом, що продукт є недоречними для клієнта або потенційного клієнта, страховий посередник або страхова компанія попереджає про це клієнта або потенційного клієнта. Таке попередження може бути надане у стандартизованому форматі.

Якщо клієнти або потенційні клієнти не надають інформацію, зазначену у першому підпараграфі, або якщо вони надають недостатню інформацію стосовно їхніх знань і досвіду, страховий посередник або страхова компанія попереджає їх про те, що він/вона не може визначити, чи передбачений продукт є доречним для них. Таке попередження може бути надане у стандартизованому форматі.

3. Без обмеження статті 20(1), якщо порада не надається стосовно інвестиційних продуктів на основі страхування, держави-члени можуть відступити від зобов’язань, зазначених у параграфі 2 цієї статті, що дозволяє страховим посередникам або страховим компаніям здійснювати діяльність з розповсюдження страхових послуг у межах їхніх територій без необхідності отримання інформації або ухвалення рішень, передбачених у параграфі 2 цієї статті, якщо дотримано усіх викладених нижче умов:

(a) діяльність стосується будь-якого із зазначених нижче інвестиційних продуктів на основі страхування:

(i) договорів, які передбачають тільки інвестиційну експозицію до фінансових інструментів, що вважаються нескладними згідно з Директивою 2014/65/ЄС та не використовують структуру, що ускладнює розуміння клієнтом пов’язаного з ними ризику; або

(ii) інших нескладних інвестицій на основі страхування з метою цього параграфа;

(b) діяльність з розповсюдження страхових послуг здійснюється за ініціативою клієнта або потенційного клієнта;

(c) клієнта або потенційного клієнта було чітко поінформовано про те, що при веденні діяльності з розповсюдження страхових послуг від страхового посередника або страхової компанії не вимагається оцінювання доречності інвестиційного продукту на основі страхування або діяльності з розповсюдження страхових послуг, що їх надають або пропонують, та що клієнт або потенційний клієнт не користується відповідним захистом, передбаченим відповідними правилами ведення бізнесу. Таке попередження може бути надане у стандартизованому форматі;

(d) страховий посередник або страхова компанія виконує свої зобов’язання згідно зі статтями 27 і 28.

Усі страхові посередники або страхові компанії, у тому числі ті, що ведуть діяльність за принципом свободи надання послуг або свободи підприємницької діяльності, при укладенні договорів страхування з клієнтами, які мають своє звичайне місце проживання або осідок у державі-члені, що не застосовує відступ, зазначений у цьому параграфі, повинні дотримуватися застосовних положень у такій державі-члені.

4. Страховий посередник або страхова компанія має створити досьє, яке містить документ або документи, погоджені між страховим посередником або страховою компанією та клієнтом, у яких визначені права та обов’язки сторін та інші умови, на яких страховий посередник або страхова компанія надаватиме послуги клієнту. Права та обов'язки сторін договору можуть бути зазначені шляхом покликання на інші документи або юридичні тексти.

5. Страхові посередники або страхові компанії повинні надавати клієнту належні звіти про надану послугу на довговічному носії. Такі звіти повинні включати періодичні комунікації з клієнтами, беручи до уваги тип і складність відповідних інвестиційних продуктів на основі страхування та характер послуги, яку надають клієнту, а також повинні включати, якщо застосовно, витрати, пов’язані з операціями та послугами, виконаними від імені клієнта.

У разі надання порад стосовно інвестиційного продукту на основі страхування, страховий посередник або страхова компанія, до укладення договору, надає клієнту підтвердження придатності на довговічному носії із зазначенням наданої поради і того, як така порада відповідає уподобанням, цілям та іншим характеристикам клієнта. Застосовуються умови, визначені у статті 23(1)-(4).

Якщо договір укладений із використанням засобів дистанційної комунікації, що не дає змоги завчасно надати підтвердження придатності, страховий посередник або страхова компанія може надати звіт про придатність на довговічному носії безпосередньо після того, як клієнт візьме на себе зобов’язання за будь-яким договором, у разі виконання обох таких умов:

(a) клієнт погодився на отримання підтвердження придатності без невиправданої затримки після укладення договору; та

(b) страховий посередник або страхова компанія надала/надав клієнту можливість затримки укладення договору для отримання підтвердження придатності заздалегідь до такого укладення.

Якщо страховий посередник або страхова компанія повідомив/повідомила клієнта про те, що він/вона здійснюватиме оцінювання придатності, періодичний звіт повинен містити оновлену інформацію про те, яким чином інвестиційний продукт на основі страхування відповідає уподобанням, цілям та іншим характеристикам клієнта.

6. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 38 для подальшого визначення, яким чином страхові посередники та страхові компанії повинні дотримуватися принципів, викладених у цій статті, при здійсненні діяльності з розповсюдження страхових послуг з їхніми клієнтами, у тому числі стосовно інформації, яку необхідно отримувати при оцінюванні придатності та доречності інвестиційних продуктів на основі страхування для їхніх клієнтів, критеріїв для оцінювання нескладних інвестиційних продуктів на основі страхування для цілей пункту (іі) пункту (a) параграфа 3 цієї статті, змісту і формату досьє та договорів про надання послуг клієнтам, а також періодичних звітів для клієнтів про надані послуги. Такі делеговані акти повинні враховувати:

(a) характер послуг, що пропонуються або надаються клієнту або потенційному клієнту, з урахуванням типу, предмету, обсягу та частоти операцій;

(b) характер продуктів, що пропонуються або розглядаються, у тому числі різні типи інвестиційних продуктів на основі страхування;

(c) роздрібний або професійний характер клієнта або потенційного клієнта.

7. До 23 серпня 2017 року EIOPA повинен розробити настанови і після цього періодично їх оновлювати для оцінювання інвестиційних продуктів на основі страхування, які створюють структуру, що ускладнює розуміння клієнтом пов’язаним з ними ризиків, як зазначено у пункті (i) пункту (a) параграфа 3.

8. EIOPA може розробити настанови і після цього періодично їх оновлювати для оцінювання інвестиційних продуктів на основі страхування, класифікованих як нескладні для цілей пункту (ii) пункту (a) параграфа 3, з урахуванням делегованих актів, ухвалених згідно з параграфом 6.

1. Без обмеження наглядових повноважень компетентних органів та права держав-членів визначати і накладати кримінальні санкції, держави-члени забезпечують, щоб їхні компетентні органи могли накладати адміністративні санкції та вживати інших заходів стосовно всіх порушень національних положень, що імплементують цю Директиву, а також уживають усіх заходів, що необхідні для забезпечення їх виконання. Держави-члени забезпечують, щоб їхні адміністративні санкції та інші заходи були дієвими, пропорційними та стримувальними.

2. Держави-члени можуть вирішити не встановлювати згідно з цією Директивою правила щодо адміністративних санкцій за порушення, що підпадають під кримінальні санкції відповідно до їхнього національного права. У зазначеному випадку держави-члени повинні передати Комісії відповідні норми кримінального права.

3. Компетентні органи здійснюють свої наглядові повноваження, у тому числі щодо слідчих повноважень та встановлення санкцій, як передбачено у цій главі, відповідно до їхніх національних правових рамок у будь-який з таких способів:

(a) безпосередньо;

(b) у співпраці з іншими органами;

(c) шляхом звернення до компетентних судових органів.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли дія зобов’язань поширюється на розповсюджувачів страхових або перестрахових послуг, у разі порушення такого зобов’язання могли застосовуватися адміністративні санкції та інші заходи стосовно членів їхнього органу управління або наглядового органу та будь-яких інших фізичних або юридичних осіб, відповідальних за таке порушення згідно з національним правом.

5. Держави-члени забезпечують, щоб адміністративні санкції та інші заходи, ухвалені відповідно до цієї статті, могли бути оскаржені в судах.

6. Компетентні органи повинні бути наділені усіма слідчими повноваженнями, необхідними для виконання їхніх функцій. Під час здійснення повноважень щодо накладення адміністративних санкцій і вжиття інших заходів, компетентні органи повинні тісно співпрацювати для отримання належних результатів виконання зазначених санкцій та заходів і координувати зусилля під час розслідування транскордонних справ, із забезпеченням того, щоб було дотримано умов щодо законного опрацювання даних відповідно до Директиви 95/46/ЄС та Регламенту (ЄС) № 45/2001.

Якщо держави-члени ухвалюють рішення, відповідно до параграфа 2 цієї статті, передбачити кримінальні санкції за порушення положень, зазначених у статті 33, вони повинні забезпечити наявність належних заходів для надання компетентним органам усіх необхідних повноважень для:

(a) взаємодії з судовими органами в межах їхньої території з метою отримання детальної інформації, пов’язаної з кримінальними розслідуваннями або провадженнями, розпочатими через можливі порушення згідно з цією Директивою; та

(b) надання такої інформації іншим компетентним органам та EIOPA для виконання свого обов’язку щодо співпраці один із одним та з EIOPA для цілей цієї Директиви.

1. Держави-члени забезпечують, щоб компетентні органи оприлюднювали інформацію про будь-які адміністративні санкції чи інші заходи, які було накладено за порушення національних положень, що імплементують цю Директиву, та які не було оскаржено у встановлений строк, без невиправданої затримки, у тому числі інформацію про вид і характер порушень та ідентифікаційні дані осіб, відповідальних за їх вчинення. Якщо оприлюднення ідентифікаційних даних юридичних осіб чи ідентифікаційних або персональних даних фізичних осіб вважається компетентним органом диспропорційним за результатами індивідуального оцінювання стосовно пропорційності оприлюднення таких даних або якщо оприлюднення ставить під загрозу стабільність фінансових ринків або поточне розслідування, компетентний орган може вирішити відкласти оприлюднення інформації про санкції, не оприлюднювати її чи оприлюднити її анонімно.

2. Якщо національне право передбачає публікування рішення про застосування санкцій або іншого заходу, що є предметом оскарження у відповідному судовому чи інших органах, компетентні органи публікують на своєму офіційному вебсайті, без невиправданої затримки, таку інформацію та будь-яку подальшу інформацію про результати такого оскарження. Крім того, будь-яке рішення про скасування попереднього рішення про застосування санкцій або іншого заходу, яке було опубліковано, також публікують.

3. Компетентні органи повинні інформувати EIOPA про всі накладені адміністративні санкції та інші вжиті заходи, інформацію про які не було опубліковано відповідно до параграфа 1, у тому числі про будь-яке їх оскарження та його результати.

1. Цю статтю застосовують принаймні до таких суб’єктів:

(a) осіб, які не реєструють свою діяльність із розповсюдження відповідно до статті 3;

(b) страхової або перестрахової компанії чи страхового або перестрахового посередника, що використовує послуги осіб з розповсюдження страхових або перестрахових послуг, як зазначено у пункті (a);

(c) страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника, який отримав реєстрацію на підставі неправдивих заяв або будь-якими іншими незаконними способами в порушення статті 3;

(d) розповсюджувача страхових послуг, який не дотримується положень статті 10;

(e) страхової компанії або страхового посередника, що не дотримується вимог до ведення діяльності, визначених у главах V та VI, стосовно розповсюдження інвестиційних продуктів на основі страхування;

(f) розповсюджувача страхових послуг, який не дотримується вимог до ведення діяльності, визначених у главі V, стосовно будь-якого іншого страхового продукту, ніж продуктів, зазначених у пункті (e).

2. У разі будь-якого з порушень, зазначених у пункті (e) параграфа 1, держави-члени повинні забезпечити наявність у компетентних органів повноважень для накладення, згідно з положеннями національного права, щонайменше зазначених нижче адміністративних санкцій та інших заходів:

(a) публічна заява, в якій зазначається відповідальна фізична або юридична особа, та характер порушення;

(b) наказ, що зобов’язує відповідальну фізичну або юридичну особу припинити таку поведінку та утримуватися від повторення такої поведінки;

(c) у випадку страхового посередника, відкликання реєстрації, зазначеної у статті 3;

(d) тимчасова заборона на здійснення управлінських функцій у страхових посередниках або страхових компаніях, що накладається стосовно будь-якого члена органу управління страхового посередника або страхової компанії, якого визнано відповідальним;

(e) у випадку юридичної особи, зазначені нижче максимальні адміністративні штрафні санкції:

(i) принаймні 5000000 євро або до 5 % від загального річного обороту згідно з останньою доступною бухгалтерською звітністю, затвердженою органом управління або, у державах-членах, національною валютою яких не є євро, відповідної суми в національній валюті станом на дату набуття чинності цією Директивою. Якщо юридична особа є материнською компанією або дочірньою компанією материнської компанії, яка повинна складати консолідовану фінансову звітність відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС (- 6), відповідний загальний оборот є загальним річним оборотом відповідно до останніх наявних консолідованих звітів, затверджених органом управління кінцевої материнської компанії; або

(ii) у розмірі до двократного розміру суми отриманих прибутків або уникнутих збитків внаслідок порушення, якщо їх можливо визначити;

(f) у випадку фізичної особи, зазначені нижче максимальні адміністративні штрафні санкції:

(i) принаймні 700000 євро або, у державах-членах, національною валютою яких не є євро, відповідної суми в національній валюті станом на дату набуття чинності цією Директивою; або

(ii) у розмірі до двократного розміру суми отриманих прибутків або уникнутих збитків внаслідок порушення, якщо їх можливо визначити.

3. У разі будь-якого з порушень, зазначених у пунктах (a)-(d) та (f) параграфа 1, держави-члени повинні забезпечити наявність у компетентних органів повноважень для накладення, згідно з положеннями національного права, щонайменше зазначених нижче адміністративних санкцій та інших заходів:

(a) наказ, що зобов’язує відповідальну фізичну або юридичну особу припинити таку поведінку та утримуватися від повторення такої поведінки;

(b) у випадку страхового, перестрахового або допоміжного страхового посередника, відкликання реєстрації, зазначеної у статті 3.

Держави-члени можуть уповноважити компетентні органи передбачити додаткові санкції або інші заходи, а також рівні адміністративних штрафних санкцій, які є вищими за передбачені цією статтею.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб при визначенні типу адміністративних санкцій або інших заходів і рівня адміністративних штрафних санкцій, компетентні органи враховували усі відповідні обставини, у тому числі, у відповідних випадках:

(a) серйозність і тривалість порушення;

(b) ступінь відповідальності фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення;

(c) фінансову стійкість фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення, що визначається або розміром річного доходу відповідальної фізичної особи, або загальним оборотом відповідальної юридичної особи;

(d) значення отриманих прибутків або уникнутих збитків відповідальної фізичної або юридичної особи, якщо їх можна визначити;

(e) збитки для клієнтів і третіх осіб внаслідок порушення, якщо їх можна визначити;

(f) рівень співпраці відповідальної фізичної або юридичної особи з компетентним органом;

(g) заходи, вжиті відповідальною фізичною або юридичною особою для недопущення повторення порушення; та

(h) будь-які попередні порушення з боку відповідальної фізичної або юридичної особи.

1. Держави-члени повинні забезпечити створення компетентними органами ефективних механізмів для надання можливості та сприяння їх інформуванню про потенційні або наявні порушення положень національного права, що імплементують цю Директиву.

2. Механізми, зазначені у параграфі 1, повинні передбачати щонайменше:

(a) конкретні процедури для отримання повідомлень та подальші дії;

(b) належний захист, принаймні від помсти, дискримінації та інших видів несправедливого поводження, для працівників розповсюджувачів страхових або перестрахових послуг та, за можливості, для інших осіб, які повідомляють про порушення, вчинені в межах таких суб’єктів; та

(c) захист ідентифікаційних даних як особи, яка повідомляє про порушення, так і фізичної особи, яка, як стверджується, є відповідальною за порушення, на всіх етапах процедури, крім випадків, коли таке розкриття інформації вимагається положеннями національного права у контексті подальшого розслідування чи подальших адміністративних або судових проваджень.

1. Компетентні органи повинні інформувати EIOPA про всі накладені адміністративні санкції та інші застосовані заходи, інформацію про які не було опубліковано відповідно до статті 32(1).

2. Компетентні органи повинні щорічно надавати EIOPA зведену інформацію щодо всіх адміністративних санкцій та інших заходів, застосованих згідно зі статтею 31.

EIOPA публікує таку інформацію у своєму річному звіті.

3. Якщо компетентний орган публічно розкрив інформацію про адміністративну санкцію або інший захід перед громадськістю, він повинен одночасно повідомити про це EIOPA.

1. Держави-члени застосовують Директиву 95/46/ЄС до опрацювання персональних даних, яке здійснюють у державах-членах згідно з цією Директивою.

2. Регламент (ЄС) № 45/2001 застосовують до опрацювання персональних даних, яке EIOPA здійснює згідно з цією Директивою.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 39 стосовно статей 25, 28, 29 та 30.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, згадані у статтях 25, 28, 29 та 30, покладають на Комісію на невизначений період з 22 лютого 2016 року.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 25, 28, 29 та 30, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делегування повноважень, вказаних у такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких уже введених у дію делегованих актів.