Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/97 від 20 січня 2016 року про розповсюдження страхових послуг (нова редакція)

4. Щойно Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статей 25, 28, 29 та 30, набуває чинності, тільки якщо ані Європейський Парламент, ані Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з моменту повідомлення про такий акт Європейському Парламенту і Раді або якщо до завершення такого періоду Європейський Парламент і Рада поінформували Комісію про те, що вони не матимуть заперечень. Такий строк продовжується на три місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб посередники, вже зареєстровані згідно з Директивою 2002/92/ЄС, відповідали положенням відповідного національного права, що імплементує статтю 10(1) цієї Директиви, до 23 лютого 2019 року.

1. До 23 лютого 2021 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді звіт про застосування статті 1. Такий звіт повинен включати оцінювання на підставі інформації, отриманої від держав-членів та EIOPA відповідно до статті 1(5), щодо того, наскільки предмет цієї Директиви, включно з винятком у статті 1(3), залишається доцільним у розрізі рівня захисту споживачів, пропорційності ставлення між різними розповсюджувачами страхових послуг та адміністративного навантаження, покладеного на компетентні органи і канали розповсюдження страхових послуг.

2. До 23 лютого 2021 року Комісія здійснює огляд застосування цієї Директиви. Такий огляд повинен включати загальне вивчення практичного застосування правил згідно з цією Директивою, з належним урахуванням змін на ринках роздрібних інвестиційних продуктів, а також досвіду, отриманого у ході практичного застосування цієї Директиви та Регламенту (ЄС) № 1286/2014 та Директиви 2014/65/ЄС. Такий огляд повинен включати оцінювання того, чи призводять конкретні правила ведення діяльності для розповсюдження інвестиційних продуктів на основі страхування, як визначено у главі VI цієї Директиви, до належних та пропорційних результатів, беручи до уваги необхідність забезпечення достатнього рівня захисту споживачів відповідно до стандартів захисту інвесторів, застосовних згідно з Директивою 2014/65/ЄС, і конкретних характеристик інвестиційних продуктів на основі страхування, а також специфічного характеру каналів їх розповсюдження. Такий огляд повинен також відображати можливе застосування положень цієї Директиви до продуктів, що підпадають під дію Директиви 2003/41/ЄС. Така перевірка повинна також включати конкретний аналіз впливу статті 19 цієї Директиви, беручи до уваги умови конкуренції на ринку розповсюдження страхових послуг для інших договорів, ніж договорів у будь-якому з класів, визначених у додатку II до Директиви 2009/138/ЄС, і впливу зобов’язань, зазначених у статті 19 цієї Директиви, на страхових посередників, які є малими і середніми підприємствами.

3. Після консультацій зі Спільним комітетом європейських наглядових органів, Комісія подає перший звіт Європейському Парламенту та Раді.

4. До 23 лютого 2020 року та принаймні кожні два роки після цього EIOPA складає наступний звіт про застосування цієї Директиви. EIOPA консультується з Європейським органом з цінних паперів і ринків до оприлюднення свого звіту.

5. У третьому звіті, що складається до 23 лютого 2018 року, EIOPA здійснює оцінювання структури ринків страхових посередників.

6. У звіті, який EIOPA складає до 23 лютого 2020 року, як зазначено у параграфі 4, повинно бути розглянуто питання того, чи мають компетентні органи, зазначені у статті 12(1), достатні повноваження та відповідні ресурси для виконання своїх завдань.

7. У звіті, зазначеному у параграфі 4, повинно бути розглянуто розглянути принаймні такі питання:

(a) будь-які зміни у структурі ринку страхових посередників;

(b) будь-які зміни у моделях транскордонної діяльності;

(c) покращення якості порад і методів продажу, а також вплив цієї Директиви на страхових посередників, які є малими і середніми підприємствами.

8. Звіт, зазначений у параграфі 4, повинен також включати оцінювання, здійснене EIOPA, щодо впливу цієї Директиви.

1. До 01 липня 2018 року держави-члени ухвалюють і оприлюднюють закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви. Вони повинні негайно поінформувати про них Комісію.

Держави-члени повинні застосовувати такі інструменти з 01 жовтня 2018 року.

Коли держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити твердження про те, що покликання у наявних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на Директиву, скасовану цією Директивою, необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено, а також яким чином вказане твердження має бути сформульовано.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

Главу IIIA Директиви 2002/92/ЄС видалено з набуттям чинності такого видалення з 23 лютого 2016 року.

Директива 2002/92/ЄС, зі змінами, внесеними директивами, зазначеними в частині А додатка II до цієї Директиви, скасовано з 01 жовтня 2018 року, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо кінцевих термінів транспозиції до національного права директив, зазначених у частині В додатка II до цієї Директиви.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву та читати їх згідно з кореляційною таблицею, наведеною в додатку III.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після дня її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

(як зазначено у статті 10(2)

I Ризики щодо видів страхування, інших ніж страхування життя, віднесені до класів 1-18 у частині A додатка I до Директиви 2009/138/ЄС:

(a) мінімальні необхідні знання умов і положень пропонованих полісів, у тому числі додаткові ризики, покриті такими полісами;

(b) мінімальні необхідні знання застосовного законодавства, що регулює розповсюдження страхових продуктів, таких як законодавство про захист прав споживачів, відповідне податкове законодавство та відповідне соціальне та трудове законодавство;

(c) мінімальні необхідні знання щодо врегулювання претензій;

(d) мінімальні необхідні знання щодо врегулювання скарг;

(e) мінімальні необхідні знання щодо оцінювання потреб клієнтів;

(f) мінімальні необхідні знання ринку страхування;

(g) мінімальні необхідні знання стандартів ділової етики; та

(h) мінімальна необхідна фінансова компетентність.

II Інвестиційні продукти на основі страхування:

(a) мінімальні необхідні знання щодо інвестиційних продуктів на основі страхування, у тому числі умов і положень та чистих страхових премій, та, якщо застосовно, гарантованих і негарантованих виплат;

(b) мінімальні необхідні знання щодо переваг і недоліків різних варіантів інвестицій для держателів полісів;

(c) мінімальні необхідні знання щодо фінансових ризиків, які несуть держателі полісів;

(d) мінімальні необхідні знання щодо полісів, що охоплюють ризики страхування життя, та інші ощадні продукти;

(e) мінімальні необхідні знання щодо організації та виплат, гарантованих пенсійною системою;

(f) мінімальні необхідні знання застосовного законодавства, що регулює розповсюдження страхових продуктів, таких як законодавство про захист прав споживачів та відповідне податкове законодавство;

(g) мінімальні необхідні знання ринку страхування та ринку ощадних продуктів;

(h) мінімальні необхідні знання щодо врегулювання скарг;

(i) мінімальні необхідні знання щодо оцінювання потреб клієнтів;

(j) управління конфліктами інтересів;

(k) мінімальні необхідні знання стандартів ділової етики; та

(l) мінімальна необхідна фінансова компетентність.

III Ризики страхування життя, що класифікуються у додатку II до Директиви 2009/138/ЄС:

(a) мінімальні необхідні знання щодо полісів, у тому числі умов, положень, гарантованих виплат та, якщо застосовно, додаткових ризиків;

(b) мінімальні необхідні знання щодо організації та виплат, гарантованих пенсійною системою відповідної держави-члена;

(c) мінімальні необхідні знання застосовного законодавства у сфері договорів страхування, законодавства про захист прав споживачів, законодавства про захист даних, законодавства про боротьбу з відмиванням грошей та, якщо застосовно, відповідного податкового законодавства та відповідного соціального і трудового законодавства;

(d) мінімальні необхідні знання ринку страхування та ринків інших відповідних фінансових послуг;

(e) мінімальні необхідні знання щодо врегулювання скарг;

(f) мінімальні необхідні знання щодо оцінювання потреб споживачів;

(g) управління конфліктами інтересів;

(h) мінімальні необхідні знання стандартів ділової етики; та

(i) мінімальна необхідна фінансова компетентність.

Директива Європейського Парламенту і Ради 2002/92/ЄС (OB L 9, 15.01.2003, с. 3).

Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС (OB L 173, 12.06.2014, с. 349).

Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/97 (OB L 26, 02.02.2016, с. 19).