Рамкове Рішення Ради 2006/783/ЮВС від 6 жовтня 2006 року про застосування принципу взаємного визнання до наказів про конфіскацію

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про Європейський Союз, зокрема його статті 31(1)(a) та 34(2)(b),

Беручи до уваги ініціативу Королівства Данія (- 1),

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 2),

Оскільки:

(1) На засіданні в Тампере 15 та 16 жовтня 1999 року Європейська Рада наголосила, що принцип взаємного визнання повинен стати основою судової співпраці як у цивільних, так і в кримінальних справах в Союзі.

(2) Згідно з параграфом 51 висновків Європейської Ради в Тампере, відмивання грошей лежить в самій основі організованої злочинності, тому це явище має викорінюватися де б воно не виникало, і що Європейська Рада має намір забезпечити вжиття конкретних заходів для розшуку, заморожування, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. У цьому зв’язку в параграфі 55 висновків Європейська Рада також закликає до наближення кримінального права та процесуальних норм щодо відмивання грошей (наприклад, розшуку, заморожування та конфіскації коштів).

(3) Усі держави-члени ратифікували Конвенцію Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 року, далі - "Конвенція 1990 року". Конвенція зобов’язує держави, що підписали Конвенцію, визнавати та виконувати накази про конфіскацію, видані іншою державою, або подати запит до її компетентних органів з метою отримання наказу про конфіскацію та, якщо такий наказ видано, виконувати його. Сторони можуть відхилити запит про конфіскацію, між іншим, якщо злочин, якого стосується запит, не є злочином згідно з системою права Сторони, яка отримала запит, або якщо система права Сторони, яка отримала запит, не передбачає покарання злочину, якого стосується запит, у вигляді конфіскації.

(4) 30 листопада 2000 року Рада ухвалила програму заходів щодо впровадження принципу взаємного визнання рішень у кримінальних справах, із наданням першочергового пріоритету (заходи 6 і 7) прийняттю інструменту, що застосовує принцип взаємного визнання до заморожування доказів і власності. Крім того, згідно з параграфом 3.3 програми, її метою є підвищення якості, відповідно до принципу взаємного визнання, виконання наказу про конфіскацію, виданого в одній державі-члені, іншою державою-членом, між іншим, для повернення майна жертвам кримінальних злочинів із урахуванням положень Конвенції 1990 року. Для досягнення зазначеної мети, це Рамкове рішення зменшує, в межах сфери застосування, підстави для відмови в примусовому виконанні наказів про конфіскацію та унеможливлює використання державами-членам будь-якої системи конверсії таких наказів у національні.

(5) Рамкове рішення Ради 2001/500/ЮВС (- 3) встановлює положення про відмивання грошей, виявлення, відстеження, заморожування, арешт і конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідно до вказаного Рамкового рішення, держави-члени також повинні не вносити або не підтримувати застережень щодо положень статті 2 Конвенції 1990 року в частині конфіскації, якщо злочин карається позбавленням волі або її обмеженням за наказом про тримання під вартою на максимальний строк, що перевищує один рік.

(6) 22 липня 2003 року Рада ухвалила Рамкове рішення 2003/577/ЮВС про виконання в Європейському Союзі наказів про заморожування власності або доказів (- 4).

(7) Фінансова вигода є основним мотивом організованої злочинності. Для забезпечення ефективності будь-яких спроб запобігання та боротьби з такою злочинністю, їх необхідно зосередити на розшуку, заморожуванні, арешті та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. Недостатньо лише забезпечити взаємне визнання в Європейському Союзі тимчасових правових заходів, таких як заморожування та арешт; ефективний контроль економічних злочинів вимагає також взаємного визнання наказів про конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

(8) Метою цього Рамкової рішення є сприяння співпраці між державами-членами щодо взаємного визнання та виконання наказів про конфіскацію власності таким чином, щоб зобов’язати держави-члени визнавати та виконувати на своїй території накази про конфіскацію, видані компетентним кримінальним судом іншої держави-члена. Це Рамкове рішення пов’язане з Рамковим рішенням Ради 2005/212/ЮВС від 24 лютого 2005 року про конфіскацію доходів, засобів і власності, одержаних злочинним шляхом (- 5). Метою зазначеного вище Рамкового рішення є встановлення в державах-членах дієвих правил конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, між іншим, відносно тягаря доказування стосовно джерел походження активів, що належать особі, визнаній винною у вчиненні злочину, пов’язаного з організованою злочинною діяльністю.

(9) Співпраця між державами-членами, яка базується на принципі взаємного визнання та негайного виконання судових рішень, передбачає впевненість у тому, що рішення, які підлягають визнанню та виконанню, завжди ухвалюватимуться відповідно до принципів законності, субсидіарності та пропорційності. Вона також передбачає збереження прав, наданих сторонам або bona fide заінтересованим третім сторонам. У цьому контексті, необхідно належним чином врахувати питання запобігання поданню нечесних позовів юридичними або фізичними особами.

(10) Належна практична реалізація цього Рамкового рішення передбачає тісний зв’язок між відповідними компетентними національними органами, зокрема у випадках одночасного виконання наказу про конфіскацію у більш ніж одній державі-члені.

(11) Терміни "доходи" та "засоби", що використовуються в цьому Рамковому рішенні, достатньо широко означені, щоб за необхідності включати об’єкти злочинів.

(12) У разі наявності сумнівів стосовно місцезнаходження власності, яка підлягає конфіскації, держави-члени використовують всі наявні засоби, в тому числі всі наявні інформаційні системи, для визначення правильного місцезнаходження такої власності.

(13) Це Рамкове рішення поважає фундаментальні права і дотримується принципів, визнаних у статті 6 Договору про Європейський Союз та відображених у Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу, зокрема в її главі VI. Ніщо в цьому Рамковому рішенні не може тлумачитися як заборона відмови в конфіскації власності, щодо якої було видано наказ про конфіскацію, якщо є підстави вважати з огляду на об’єктивні чинники, що наказ про конфіскацію було видано з метою переслідування або покарання особи через її стать, расову приналежність, віросповідання, етнічне походження, громадянство, мову, політичні погляди чи сексуальну орієнтацію або що становище такої особи може зазнати шкоди з будь-якої з цих причин.

(14) Це Рамкове рішення не перешкоджає будь-якій державі-члену застосовувати свої конституційні норми належного судочинства, свободи об’єднань, свободи преси та свободи вияву поглядів в інших засобах масової інформації,

(15) Це Рамкове рішення не стосується повернення власності законному власнику.

(16) Це Рамкове рішення не порушує мети, з якою держави-члени використовують кошти, отримані внаслідок його застосування.

(17) Це Рамкове рішення не впливає на виконання покладених на держави-члени обов’язків щодо підтримування правопорядку та забезпечення внутрішньої безпеки відповідно до статті 33 Договору про Європейський Союз,

УХВАЛИЛА ЦЕ РАМКОВЕ РІШЕННЯ:

1. Ціллю цього Рамкового рішення є встановлення правил, згідно з якими держава-член визнає та виконує на своїй території наказ про конфіскацію, виданий судовим органом іншої держави-члена в рамках кримінального провадження.

2. Це Рамкове рішення не призводить до зміни зобов’язання щодо дотримання фундаментальних прав і фундаментальних правових принципів, закріплених у статті 6 Договору про Європейський Союз, а також будь-які відповідні обов’язки, покладені на судові органи у цьому зв’язку, залишаються без змін.

Для цілей цього Рамкового рішення:

(a) "держава, що видає наказ" означає державу-член, судовий орган якої видає наказ про конфіскацію в рамках кримінального провадження;

(b) "держава, що виконує наказ" означає державу-член, якій передано наказ про конфіскацію з метою виконання;

(c) "наказ про конфіскацію" означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи стосовно кримінального злочину чи кримінальних злочинів, результатом якого є остаточне позбавлення власності;

(d) "власність" включає власність будь-якого виду, матеріальну власність чи власність, виражену в правах, рухоме чи нерухоме майно та правові документи або документи, які підтверджують право на таку власність чи частку в ній, які суд держави, що видає наказ, вважає:

(i) доходами, одержаними від злочину, або еквівалентом повної або часткової вартості таких доходів;

або

- засобом або об’єктом такого злочину;

або

(iii) предметом конфіскації внаслідок застосування в державі, що видає наказ, будь-якого з розширених повноважень щодо конфіскації, визначених у статті 3(1) та (2) Рамкового рішення 2005/212/ЮВС ;

або

(iv) предметом конфіскації відповідно до будь-яких інших положень стосовно розширених повноважень щодо конфіскації згідно з правом держави, що видає наказ;

(e) "доходи" означає будь-яку економічну вигоду, набуту злочинним шляхом. Вона може складатися з будь-якої власності;

(f) "засоби" означає будь-яку власність, яка повністю або частково використовується або може використовуватися будь-яким чином для вчинення кримінального злочину чи кримінальних злочинів;

(g) "предмети культури, які є частиною національної культурної спадщини" визначаються відповідно до статті 1(1) Директиви Ради 93/7/ЄЕС від 15 березня 1993 року про повернення предметів культури, незаконно вивезених з території держави-члена (- 6);

(h) у разі видання наказу про конфіскацію за результатами кримінального провадження щодо предикатного злочину та відмивання грошей, "кримінальний злочин", зазначений у статті 8(2)(f) означає предикатний злочин.

1. Кожна держава-член повідомляє Генеральний секретаріат Ради про орган або органи, які відповідно до її національного права, вона вважає компетентними для виконання цього Рамкового рішення, якщо ця держава-член є:

- державою, що видає наказ;

- або

- державою, що виконує наказ.

2. Незалежно від положень статті 4(1) та (2), держава-член може, якщо це необхідно з огляду на структуру її внутрішньої судової системи, призначити один чи декілька центральних органів бути відповідальними за адміністративне передавання та отримання наказів про конфіскацію та надання допомоги компетентним органам.

3. Генеральний секретаріат Ради передає державам-членам та Комісії отриману інформацію.

1. У разі ухвалення наказу про конфіскацію, що передбачає вимогу сплати грошової суми, наказ про конфіскацію разом із довідкою, зазначеною в параграфі 2, стандартна форма якої наведена у додатку, може бути переданий до компетентного органу держави-члена, в якій на обґрунтовану думку компетентного органу держави, що видає наказ, фізична або юридична особа, щодо якої видано наказ про конфіскацію, має власність або дохід.

У разі ухвалення наказу про конфіскацію конкретних об’єктів власності, наказ про конфіскацію та довідка можуть бути передані до компетентного органу держави-члена, в якій на обґрунтовану думку компетентного органу держави, що видає наказ, розташована власність, що підлягає конфіскації.

У разі відсутності обґрунтованих підстав, які дозволяли б державі, що видає наказ, визначити державу-член, якій може бути переданий наказ про конфіскацію, наказ про конфіскацію може бути переданий до компетентного органу держави-члена, в якій фізична або юридична особа, щодо якої видано наказ про конфіскацію, має постійне місце проживання або, відповідно, місце реєстрації.

2. Наказ про конфіскацію або його засвідчена копія передається разом із довідкою безпосередньо до компетентного органу держави, що видає наказ, або до органу держави, що виконує наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження за умов, що уможливлюють встановлення його достовірності державою, що виконує наказ. Оригінал наказу про конфіскацію або його засвідчена копія та оригінал довідки за потреби передаються державі, що виконує наказ. Усі офіційні повідомлення подаються безпосередньо до зазначених компетентних органів.

3. Довідка підписується, а її зміст засвідчується як достовірний компетентним органом держави, що видає наказ.

4. Якщо компетентний виконавчий орган невідомий, судовий орган держави, що видає наказ, здійснює всі необхідні запити, у тому числі через контактні пункти Європейської судової мережі, з метою отримання інформації від держави, що виконує наказ.

5. Якщо орган держави, що виконує наказ про конфіскацію, не має юрисдикції визнати його та вжити необхідних заходів для його виконання, він ex officio передає наказ про конфіскацію до компетентного виконавчого органу та інформує про це компетентний орган держави, що видає наказ.

1. З урахуванням параграфів 2 і 3, наказ про конфіскацію може бути переданий відповідно до статті 4 лише до однієї держави, що виконує такий наказ, в будь-який час.

2. Наказ про конфіскацію конкретних об’єктів власності може бути переданий одночасно до більш ніж однієї держави, що виконує такий наказ, якщо:

- компетентний орган держави, що видає наказ, має обґрунтовані підстави вважати, що різні об’єкти власності, які підлягають конфіскації згідно з наказом, розташовані в різних державах, які виконують такий наказ;

- конфіскація конкретного об’єкта власності за наказом про конфіскацію передбачає проведення дій у більш ніж одній державі, що виконує такий наказ;

- або

- компетентний орган держави, що видає наказ, має обґрунтовані підстави вважати, що конкретний об’єкт власності, який підлягає конфіскації згідно з наказом, розташований в одній із двох або більше визначених держав, які виконують наказ.

3. Наказ про конфіскацію, що передбачає вимогу сплати грошової суми, може бути одночасно переданий до більш ніж однієї держави, що виконує наказ, якщо компетентний орган держави, що видає такий наказ, вважає це за необхідне, наприклад якщо:

- зазначена власність не була заморожена відповідно до Рамкового рішення Ради 2003/577/ЮВС;

- або

- вартість власності, що може бути конфіскована в державі, що видає наказ про конфіскацію, та в будь-якій державі, яка його виконує, є недостатньою для стягнення суми в повному обсязі за таким наказом.

1. Якщо дії, що слугують підставою для винесення наказу про конфіскацію, складають наведені нижче злочини, як вони визначені правом держави, що видає наказ про конфіскацію, та якщо вони караються у державі, що видає наказ, позбавленням волі на строк не менше трьох років, не підлягають перевірці на предмет подвійної злочинності діяння:

- участь у злочинній організації;

- тероризм;

- торгівля людьми;

- сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія;

- незаконна торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами,

- незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами;

- корупція;

- шахрайство, в тому числі шахрайство, що впливає на фінансові інтереси Європейських Співтовариств у розумінні Конвенції від 26 липня 1995 року про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств;

- відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом;

- підроблення грошей, у тому числі євро;

- злочини, пов’язані з комп’ютерними технологіями,

- екологічні злочини, в тому числі незаконна торгівля тваринами таких видів, що перебувають під загрозою вимирання, а також рослинами таких видів і сортів, що перебувають під загрозою зникнення;

- сприяння незаконному в’їзду та проживанню;

- вбивство, завдання тяжких тілесних ушкоджень;

- незаконна торгівля органами та тканинами людини;

- викрадення, незаконне позбавлення волі та захоплення заручників;

- расизм і ксенофобія;

- організоване або збройне пограбування;

- незаконна торгівля культурними цінностями, в тому числі антикваріатом і витворами мистецтва;

- оманливі дії;

- рекет і вимагання;

- виготовлення контрафактної та піратської продукції;

- підроблення адміністративних документів і торгівля ними;

- підроблення платіжних засобів;

- незаконна торгівля гормональними речовинами та іншими стимуляторами росту;

- незаконна торгівля ядерними або радіоактивними матеріалами;

- торгівля викраденими транспортними засобами;

- зґвалтування;

- підпал;

- злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду;

- незаконне захоплення повітряних/морських суден;

- саботаж.

2. Рада може в будь-який час ухвалити рішення, діючи одностайно після проведення консультацій із Європейським Парламентом за обставин, викладених у статті 39(1) Договору, про доповнення наведеного у параграфі 1 списку іншими категоріями злочинів. Беручи до уваги звіт, поданий Комісією відповідно до статті 22 цього Рамкового рішення, Рада розглядає необхідність розширення або внесення змін до цього списку.

3. Стосовно злочинів, не зазначених у параграфі 1, держава, що виконує наказ, може визнавати й виконувати наказ про конфіскацію за умови, що дії, щодо яких було видано наказ, є злочином згідно з правом такої держави, який карається конфіскацією, незалежно від складу або визначення такого злочину в системі права держави, що видає наказ.

1. Компетентні органи держави, що виконує наказ, без додаткових формальностей визнають наказ про конфіскацію, переданий відповідно до статей 4 і 5, і вживають таких самих заходів для його негайного виконання, які необхідні для виконання наказу про конфіскацію, виданого органом держави, що виконує наказ, якщо такий орган не вирішить застосувати одну з підстав для невизнання або невиконання, передбачених у статті 8, або одну з підстав для відкладення, передбачених у статті 10.

2. Якщо запит про конфіскацію стосується конкретного об’єкта власності, компетентні органи держави, що видає наказ, та держави, що виконує наказ, можуть погодитись на конфіскацію у формі вимоги сплати грошової суми, що відповідає вартості власності, якщо це передбачено системою права цих держав.

3. Якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми, компетентні органи держави, що виконує наказ, у разі неотримання платежу застосовують наказ про конфіскацію відповідно до параграфа 1 щодо будь-якого об’єкта власності, доступного для цієї мети.

4. Якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми, компетентні органи держави, що виконує наказ, за потреби конвертують суму, що підлягає конфіскації, у валюту держави, що виконує наказ, за курсом обміну, встановленим на дату видання наказу про конфіскацію.

5. Кожна держава-член може заявити в декларації, переданій на зберігання до Генерального секретаріату Ради, що її компетентні органи не визнаватимуть і не виконуватимуть накази про конфіскацію власності, якщо такі накази були видані відповідно до розширених повноважень щодо конфіскації, зазначених у статті 2(d)(iv). Будь-яка така декларація може бути відкликана в будь-який час.

1. Компетентний орган держави, що виконує наказ про конфіскацію, може відмовити у визнанні або виконанні наказу, якщо довідка, передбачена статтею 4, не видана, є неповною або явно не відповідає наказу.

2. Компетентний судовий орган держави, що виконує наказ, також може згідно з правом такої держави відмовити у визнанні та виконанні наказу про конфіскацію за умови, якщо встановлено, що:

(a) виконання наказу про конфіскацію суперечить принципу ne bis in idem;

(b) в одному з випадків, зазначених у статті 6(3), наказ про конфіскацію стосується дій, які не є злочином, що карається конфіскацію згідно з правом держави, що виконує наказ; однак, що стосується податків чи зборів, митних зборів і валютних операцій, не допускається відмова у виконанні наказу про конфіскацію на тій підставі, що система права держави, що виконує наказ, не встановлює аналогічного податку чи збору або не містить аналогічних правил стосовно податків, зборів, митних зборів і валютних операцій, що передбачені системою права держави, що видає наказ;

(c) правом держави, що виконує наказ, передбачено імунітет або привілеї, що унеможливлює виконання наказу про конфіскацію зазначеної власності в цій державі;

(d) права будь-якої заінтересованої сторони, в тому числі bona fide третіх сторін, згідно з правом держави, що виконує наказ про конфіскацію, унеможливлюють його виконання, в тому числі, коли це є наслідком застосування засобів правового захисту відповідно до статті 9;

(e) відповідно до довідки, передбаченої статтею 4(2), якщо особа не з’явилася особисто на судове засідання, у результаті якого було ухвалено наказ про конфіскацію, якщо тільки в довідці не зазначено, що особа, згідно з додатковими процесуальними вимогами національного права держави, що видає наказ:

(i) своєчасно:

- була викликана до суду особисто та таким чином повідомлена про заплановану дату та місце проведення судового засідання, в результаті якого було ухвалено наказ про конфіскацію, або в інший спосіб фактично отримала офіційну інформацію про заплановану дату і місце судового засідання таким чином, що було однозначно встановлено, що їй було відомо про заплановане судове засідання;

- та

(ii) була повідомлена, що наказ про конфіскацію може бути ухвалений у разі її відсутності на судовому засіданні;

або

(b) знаючи про заплановане судове засідання, надала доручення адвокату, що був призначений цією особою або державою, захищати її на судовому засіданні, і цей адвокат дійсно захищав особу на судовому засіданні;

або

(c) після вручення наказу про конфіскацію та безпосереднього повідомлення про право на повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження, в якому ця особа має право брати участь і в рамках якого дозволяється повторний розгляд справи по суті, включаючи нові докази, та в результаті якого первісне рішення може бути скасоване:

(i) прямо заявила, що він або вона не оскаржує наказ про конфіскацію;

- або

- не подала заяву про повторний судовий розгляд чи апеляційне оскарження протягом встановленого строку;

(f) наказ про конфіскацію ґрунтується на кримінальному провадженні щодо кримінальних злочинів, які:

- згідно з правом держави, що виконує наказ, вважаються вчиненими повністю або частково на її території або в місці, яке розглядають як її територію;

- або

- були вчинені за межами території держави, що видає наказ, а система права держави, яка його виконує, забороняє переслідування за ці злочини, якщо вони вчинені за межами її території;

(g) наказ про конфіскацію на думку такого органу був виданий за обставин, коли наказ про конфіскацію було видано згідно з розширеними повноваженнями, зазначеними у статті 2(d)(iv);

(h) виконання наказу про конфіскацію забороняється встановленими правовими строками давності в державі, що виконує наказ, якщо діяння підпадають під юрисдикцію такої держави відповідно до її кримінального права.

3. Якщо компетентний орган держави, що виконує наказ, вважає, що:

- наказ про конфіскацію був виданий за обставин, коли наказ про конфіскацію було видано згідно з розширеними повноваженнями, зазначеними у статті 2(d)(iii),

- та

- наказ про конфіскацію виходить за межі обсягу можливості вибору, ухваленої державою, що виконує наказ, відповідно до статті 3(2) Рамкового рішення 2005/212/ЮВС,

вона виконує наказ про конфіскацію щонайменше в обсязі, передбаченому стосовно аналогічних внутрішніх справ відповідно до національного права.

4. Перед ухваленням рішення про невизнання та невиконання наказу про конфіскацію згідно з параграфом 2, або обмеження його виконання згідно з параграфом 3, компетентні органи держави, що виконує наказ, будь-якими відповідними засобами приділяють окрему увагу консультаціям з компетентними органами держави, що видає наказ. Консультації є обов’язковими, якщо наказ може ґрунтуватися на:

- параграфі 1;

- параграфі 2(a), (e), (f) або (g);

- параграфі 2(d) та інформації, яку не було надано відповідно до статті 9(3);

- або

- параграфі 3.

5. У разі неможливості виконати наказ про конфіскацію після консультацій із державою, що видає наказ, з тієї причини, що власність, яка підлягає конфіскації, вже конфіскована, зникла, була знищена, не може бути знайдена в місці, зазначеному в довідці, або місцезнаходження власності не було зазначено достатньо точно, необхідно негайно повідомити про це компетентні органи держави, що видає наказ.

1. З метою збереження прав будь-якої заінтересованої сторони, в тому числі bona fide третіх сторін, кожна держава-член вживає заходів, необхідних для їх забезпечення засобами правового захисту, які не призупиняють виконання наказу про конфіскацію відповідно до статті 7. Позов повинен бути поданий до суду держави, що видає наказ, відповідно національного права такої держави. Позов може призупинити дію наказу згідно з правом держави, що виконує наказ.

2. Суттєві підстави для видання наказу про конфіскацію не можуть бути оскаржені в суді держави, що видає наказ.

3. У разі подання позову до суду держави, що виконує наказ, компетентний орган держави, що видає наказ, повинен бути поінформований про такий позов.

1. Компетентний орган держави, що виконує наказ, може відтермінувати виконання наказу про конфіскацію, який було передано відповідно до статей 4 і 5:

(a) якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми та на його думку існує ризик того, що загальна вартість, отримана від його виконання, може перевищувати суму, зазначену в наказі про конфіскацію внаслідок одночасного виконання наказу про конфіскацію в більш ніж одній державі-члені;

(b) у випадках застосування засобів правового захисту, вказаних у статті 9;

(c) якщо виконання наказу про конфіскацію може зашкодити поточному кримінальному розслідуванню - допоки це вважатиметься виправданим;

(d) якщо він вважає за необхідне перекласти наказ про конфіскацію або його частину за рахунок держави, що виконує наказ, - на періоду часу, необхідного для перекладу;

або

(e) якщо власність вже є предметом провадження щодо конфіскації в державі, що виконує наказ.

2. На період відстрочення, компетентний орган держави, що виконує наказ, вживає всіх заходів, які б він вжив у аналогічному внутрішньо-державному випадку для запобігання недоступності власності з метою виконання наказу про конфіскацію.

3. У разі відстрочення відповідно до параграфа 1(a), компетентний орган держави, що виконує наказ, негайно інформує компетентний орган держави, що видає наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження, а компетентний орган держави, що видає наказ, виконує зобов’язання, визначенні в статті 14(3).

4. У випадках, вказаних у параграфах 1(b), (c), (d) і (e), компетентний орган держави, що виконує наказ, негайно передає компетентному органу держави, що видає наказ, звіт про відстрочення виконання наказу, включно з підставами для відстрочення і, за можливості, очікуваною тривалістю такого відстрочення, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження.

У разі зникнення підстав для відстрочення, компетентний орган держави, що виконує наказ, негайно вживає заходів, необхідних для виконання наказу про конфіскацію, та інформує про це компетентний орган держави, що видає наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження.

У разі опрацювання компетентними органами держави, що виконує наказ:

- двох або більше наказів про конфіскацію, які передбачають вимогу сплати грошової суми та які були видані щодо тієї самої фізичної або юридичної особи, і ця особа не має коштів у державі, що виконує наказ, достатніх для виконання всіх наказів;

- або

- двох або більше наказів про конфіскацію щодо того самого конкретного об’єкта власності,

рішення про те, який з наказів про конфіскацію повинен бути виконаний або які з наказів повинні бути виконані, ухвалюється компетентним органом держави, що виконує наказ, згідно з правом такої держави з належним урахуванням усіх обставин, що можуть включати використання заморожених активів, відносну тяжкість і місце вчинення злочину, дати видачі та дати передання відповідних наказів.

1. Без обмеження дії параграфа 3, виконання наказу про конфіскацію регулюється правом держави, що виконує наказ, а рішення про порядок виконання та визначення всіх необхідних заходів приймаються виключно її органами.

2. Якщо особа може надати докази здійснення конфіскації повністю або частково в будь-якій державі, компетентний орган держави, що виконує наказ, належними засобами консультується з компетентним органом держави, що видає наказ. У разі конфіскації доходів, будь-яка частина суми, відшкодована відповідно до наказу про конфіскацію в будь-якій іншій державі, ніж держава, що виконує наказ, вираховується в повному обсязі з суми, що підлягає конфіскації в державі, що виконує наказ.

3. Наказ про конфіскацію щодо юридичної особи виконується навіть у разі невизнання державою, що виконує наказ, принципу кримінальної відповідальності юридичних осіб.

4. Держава, що виконує наказ, не може без згоди держави, що видає такий наказ, вжити заходів як альтернативу наказу про конфіскацію, в тому числі санкцій щодо позбавлення волі, або будь-яких заходів обмеження свободи особи внаслідок передавання відповідно до статей 4 і 5.

1. Амністія та помилування можуть бути надані державою, що видає наказ, і державою, яка його виконує.

2. Подання щодо перегляду наказу визначається виключно державою, що видає наказ.

1. Передавання наказу про конфіскацію одній або декільком державам, які виконують наказ, відповідно до статей 4 і 5 не обмежує право держави, що видає наказ, на виконання нею наказу про конфіскацію.

2. Якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми одній або декільком державам, загальна вартість, отримана від його виконання, не повинна перевищувати максимальну суму, зазначену в наказі про конфіскацію.

3. Компетентний орган держави, що видає наказ, негайно інформує компетентний орган відповідної держави, що виконує наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження:

(a) якщо він вважає, що існує ризик перевищення максимальної суми внаслідок виконання наказу, наприклад на основі інформації, переданої державою, що виконує наказ, відповідно до статті 10(3). У разі застосування статті 10(1)(a), компетентний орган держави, що видає наказ, повинен якнайшвидше поінформувати компетентний орган держави, що виконує наказ, про зникнення такого ризику;

(b) якщо наказ про конфіскацію повністю або частково виконано в державі, що видає наказ, або в іншій державі, що виконує наказ, потрібно зазначити суму, на яку наказ про конфіскацію ще не виконано;

(c) якщо після передавання наказу про конфіскацію відповідно до статей 4 і 5 орган держави, що видає наказ, отримує будь-яку суму, яку особа сплатила добровільно за наказом про конфіскацію, застосовується стаття 12(2).

Компетентний орган держави, що видає наказ, негайно інформує компетентний орган держави, що виконує наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження, про будь-яке рішення або захід, відповідно до якого наказ з будь-якої іншої причини не виконується або відкликається з держави, яка його виконує. Держава, що виконує наказ, припиняє його виконання одразу після повідомлення компетентного органу держави, що видає наказ, про таке рішення або захід.

1. Держава, що виконує наказ, розпоряджається грошовими коштами, отриманими внаслідок виконання наказу про конфіскацію, таким чином:

(a) якщо сума коштів, отриманих внаслідок виконання наказу про конфіскацію, є меншою або дорівнює 10000 євро, її отримає держава, що виконує наказ;

(b) у всіх інших випадках держава, що виконує наказ, повертає державі, що видає наказ, 50% суми, отриманої внаслідок виконання наказу про конфіскацію.

2. Розпорядження власністю, іншою ніж грошові кошти, отриманою внаслідок виконання наказу про конфіскацію, здійснюється в один із наведених нижче способів за рішенням держави, що виконує наказ:

(a) продаж власності. У цьому випадку доходом від продажу розпоряджаються відповідно до параграфа 1;

(b) передавання власності державі, що видає наказ. Якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми, власність може бути передана державі, що видає наказ, виключно за її згоди;

(c) у разі неможливості застосування пунктів (a) або (b), власністю можуть розпоряджатися іншим чином згідно з правом держави, що виконує наказ.

3. Незважаючи на параграф 2, від держави, що виконує наказ, не можна вимагати продажу або повернення конкретних об’єктів, що підлягають конфіскації за наказом, якщо це предмети культури, які є частиною національної культурної спадщини цієї держави.

4. Параграфи 1, 2 і 3 застосовуються, якщо інше не погоджено між державою, що видає наказ, і державою, яка його виконує.

Компетентний орган держави, що виконує наказ, негайно інформує компетентний орган держави, що видає наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження, про:

(a) передавання наказу про конфіскацію компетентному органу відповідно до статті 4(5);

(b) будь-яке рішення про невизнання наказу про конфіскацію, а також про підстави такого рішення;

(c) повне або часткове невиконання наказу на підставах, вказаних у статті 11, статті 12(1) і (2) або статті 13(1);

(d) виконання наказу - якнайшвидше;

(e) застосування альтернативних заходів відповідно до статті 12(4).

1. Без обмеження дії статті 9(2), держава, що виконує наказ, несе відповідальність за шкоду, завдану одній із заінтересованих сторін, зазначених у статті 9, через виконання наказу про конфіскацію, переданого їй відповідно до статей 4 і 5, а держава, що видає наказ, відшкодовує державі, що виконує наказ, будь-які кошти, сплачені за збитки внаслідок такої відповідальності зазначеної сторони, за винятком випадків, коли шкода або будь-яка її частина обумовлена винятково поведінкою держави, що виконує наказ.

2. Параграф 1 не обмежує дію національного права держав-членів стосовно позовів фізичних або юридичних осіб щодо відшкодування шкоди.

1. Довідка повинна бути перекладена офіційною мовою або однією з офіційних мов держави, що виконує наказ.

2. При ухваленні цього Рамкового рішення або пізніше будь-яка держава-член може заявити в декларації, переданій на зберігання Генеральному секретаріату Ради, що вона буде приймати переклад однією або декількома іншими офіційними мовами установ Європейських Співтовариств.

1. Без обмеження статті 16, держави-члени не можуть вимагати одна від одної відшкодування витрат, що виникають у зв’язку із застосуванням цього Рамкового рішення.

2. Якщо держава, що виконує наказ, понесла витрати, які вона вважає великими або винятковими, вона може запропонувати державі, що видає наказ, розділити ці витрати. Держава, що видає наказ, бере до уваги будь-яку таку пропозицію на підставі детальних специфікацій, наданих державою, що виконує наказ.

Це Рамкове рішення не повинне впливати на застосування двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей між державами-членами, оскільки такі угоди чи домовленості допомагають додатково спростити чи полегшити процедури виконання наказів про конфіскацію.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення дотримання положень цього Рамкового рішення до 24 листопада 2008 року.

2. Держави-члени передають до Генерального секретаріату Ради і до Комісії текст положень, які транспонують у їхнє національне право зобов’язання, що виникають із цього рамкового Рішення. На основі звіту, підготовленого на основі цієї інформації Комісією, Рада до 24 листопада 2009 року оцінює, якою мірою держави-члени вжили заходів, необхідних для виконання цього Рамкового рішення.

3. Генеральний секретаріат Ради повідомляє держави-члени та Комісію про декларації, підготовлені відповідно до статей 7(5) і 19(2).

4. Держава-член, що неодноразово стикалася із проблемами або недостатньою активністю іншої держави-члена у взаємному визнанні та виконанні наказів про конфіскацію, які не було врегульовано шляхом двосторонніх консультацій, інформує Раду з метою оцінювання імплементації цього Рамкового рішення на рівні держав-членів.

5. На початку календарного року держави-члени, що діють як держави, які виконують наказ, інформують Раду та Комісію про кількість випадків, в яких було застосовано статтю 17(b), та надають стислий виклад підстав її застосування.

До 24 листопада 2013 року, Комісія повинна підготувати звіт на основі отриманої інформації з зазначенням будь-яких ініціатив, які вона вважатиме за потрібне.

Це Рамкове рішення набуває чинності в день його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.