Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) згідно з текстом Протоколу змін від 3 червня 1999 року

b) якщо розмір збитків або шкоди не доведено - наперед обумовлену компенсацію у розмірі 10 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм маси брутто або 150 розрахункових одиниць за кожне багажне місце.

Спосіб відшкодування - за масу чи за багажне місце - визначається міжнародними тарифами.

2. Крім того, залізниця повинна відшкодувати вартість перевезення, мито та інші суми, витрачені у зв'язку з перевезенням втраченого багажу.

1. У разі пошкодження багажу, щоб виключити подальші відшкодування, залізниця повинна виплатити відшкодування, еквівалентне зниженню вартості багажу.

2. Відшкодування не повинно перевищувати:

a) якщо весь багаж втратив цінність у результаті пошкодження - суми, яка була б сплачена у разі повної втрати;

b) якщо тільки частина багажу втратила цінність у результаті пошкодження - суми, яка була б сплачена у разі повної втрати цієї частини.

1. У разі прострочення доставки багажу залізниця за кожну завершену добу після вимоги видачі, але максимально за чотирнадцять днів повинна виплатити:

a) якщо правомочна особа доведе, що через прострочення доставки були завдані збитки або шкода, включаючи пошкодження, - відшкодування у розмірі суми збитків або шкоди, але не більше 0,40 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 7 розрахункових одиниць за кожне місце виданого з простроченням багажу;

b) якщо правомочна особа не доведе, що через прострочення доставки були заподіяні збитки або шкода, - наперед обумовлену компенсацію у розмірі 0,07 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 1,40 розрахункової одиниці за кожне місце виданого з простроченням багажу.

Спосіб відшкодування - за масу чи за багажне місце - визначається міжнародними тарифами.

2. У разі повної втрати багажу компенсація, передбачена в параграфі 1, не може долучатися до компенсації, передбаченої у статті 38.

3. У разі часткової втрати багажу компенсація, передбачена в параграфі 1, сплачується за невтрачену частину.

4. У разі пошкодження багажу, що не є наслідком прострочення доставки, компенсація, передбачена в параграфі 1, у разі потреби долучається до компенсації, передбаченої у статті 39.

5. У жодному разі компенсація, що сплачується згідно з параграфом 1, разом з компенсаціями, передбаченими у статтях 38 і 39, не повинні в сумі перевищувати компенсацію, яку належало б виплатити у разі повної втрати багажу.

1. У разі затримки завантаження автотранспортного засобу з провини залізниці або прострочення його доставки, якщо правомочна особа доведе, що цим були завдані збитки або шкода, залізниця повинна виплатити компенсацію, розмір якої не може перевищувати вартості перевезення цього транспортного засобу.

2. Якщо у разі затримки завантаження автотранспортного засобу з провини залізниці, правомочна особа відмовляється від подальшого виконання договору перевезення, то їй повертається вартість перевезення транспортного засобу і пасажирів. Крім цього, правомочна особа, якщо вона доведе, що через цю затримку були заподіяні збитки або шкода, може вимагати відшкодування, розмір якого не може перевищувати вартості перевезення транспортного засобу.

3. У разі повної або часткової втрати транспортного засобу відшкодування, що виплачується правомочній особі за заподіяні збитки або шкоду, розраховується на основі споживчої вартості цього транспортного засобу і не може перевищувати 8000 розрахункових одиниць.

4. Щодо предметів, які знаходяться у транспортному засобі, залізниця відповідає тільки за збитки або шкоду, заподіяні з її вини. Загальна сума відшкодування не може перевищувати 1000 розрахункових одиниць.

Залізниця несе відповідальність щодо предметів, розміщених поза транспортним засобом, тільки у разі навмисних дій.

5. Навантажений або порожній причіп вважається транспортним засобом.

6. На перевезення автотранспортних засобів поширюються решта положень стосовно відповідальності за багаж.

Положення статей 30, 31 і 38-41 Єдиних правил або положення національного законодавства, що обмежують відшкодування визначеною сумою, не застосовуються, якщо доведено, що збитки або шкода заподіяні внаслідок дії або бездіяльності з боку залізниці з наміром завдати такі збитки або шкоду, або через недбалість із усвідомленням того, що такі збитки або шкода можуть бути заподіяні.

1. Якщо для розрахунку відшкодування потрібно конвертувати суми, виражені в іноземній валюті, то перерахунок здійснюється за курсом дня і місця сплати відшкодування.

2. Правомочна особа може вимагати нарахування процентів на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи від дня подання претензії відповідно до статті 49 або, якщо претензія не була подана, від дня пред'явлення позову.

3. Проте у випадку відшкодування, що виплачується відповідно до статей 27 і 28, проценти нараховуються лише від дня, коли сталися події, що послужили приводом для визначення розміру відшкодування, якщо цей день наступає після дня подання претензії або дня пред'явлення позову.

4. Стосовно багажу проценти нараховуються лише тоді, коли компенсація перевищує 8 розрахункових одиниць на багажну квитанцію.

5. Стосовно багажу, якщо правомочна особа не надає залізниці протягом визначеного їй відповідного терміну документи для підтвердження, необхідні для остаточного врегулювання претензії, то нарахування процентів припиняється на період від закінчення цього встановленого терміну і до фактичної передачі таких документів.

Залізниця звільняється від відповідальності, що покладається на неї Єдиними правилами, якщо збитки або шкода заподіяні ядерною аварією і якщо відповідно до законів і норм держави про відповідальність у галузі ядерної енергегики особа, що експлуатує ядерну установку, або особа, яка її заміщує, відповідає за такі збитки або шкоду.

Залізниця відповідає за своїх працівників і будь-яких інших осіб, яких вона наймає на роботу для здійснення перевезень.

Проте, якщо ці працівники або інші особи на вимогу пасажира надають послуги, які залізниця не зобов'язана надавати, вони вважаються такими, що діють від імені пасажира, якому вони надають ці послуги.

В усіх випадках, до яких застосовуються Єдині правила, будь-який позов щодо відповідальності на будь-якій підставі може бути пред'явлений залізниці лише з дотриманням умов і обмежень, викладених у цих Правилах.

Це саме стосується будь-якого позову, пред'явленого до працівників залізниці і інших осіб, за яких залізниця відповідає згідно зі статтею 45.

1. З дотриманням положень статті 41 відповідальність залізниці за збитки або шкоду, завдані в результаті запізнення або відміни поїзда або в результаті нездійсненої пересадки, визначається законами і нормами держави, в якій це сталося.

2. З дотриманням положень статті 26 залізниця не відповідає за предмети і тварин, нагляд за якими покладено відповідно до параграфа 5 статті 15 на пасажира, або за предмети, які пасажир має на собі, крім випадків, коли збитки або шкода заподіяні з вини залізниці.

3. Інші статті Розділу III та Розділу IV не застосовуються у випадках, згаданих у параграфах 1 і 2.

1. Якщо залізниця виявляє або припускає або правомочна особа стверджує, що сталися часткова втрата або пошкодження багажу, то залізниця повинна негайно і в міру можливості у присутності правомочної особи шляхом складання акта встановити залежно від характеру збитків або шкоди стан багажу, його масу і, якщо це можливо, розмір збитків або шкоди, їх причину, а також момент виникнення.

Копія цього акта безоплатно видається правомочній особі.

2. Якщо правомочна особа не визнає відомості, констатовані в акті, вона може вимагати, щоб стан і маса багажу, а також причина і розмір збитків або шкоди були встановлені експертом, призначеним сторонами або судом. Ця процедура регулюється законами і нормами держави, в якій відбувається встановлення збитків або шкоди.

3. У разі втрати багажного місця правомочна особа повинна дати якомога точніший опис втраченого вантажу для полегшення його пошуку залізницею.

1. Претензії щодо відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів повинні заявлятися у письмовому вигляді до однієї із зазначених нижче залізниць:

a) залізниці, що несе відповідальність; якщо згідно з параграфом 4 статті 26 відповідальність несуть дві залізниці - до однієї з них;

b) залізниці відправлення;

c) залізниці призначення;

d) залізниці доміцилія або звичайного місця проживання пасажира, якщо адміністрація цієї залізниці знаходиться на території держави-учасниці.

2. Інші претензії стосовно договору перевезення повинні заявлятися у письмовому вигляді залізниці, визначеній у параграфах 2 і 3 статті 51.

При врегулюванні претензії залізниця може вимагати здачі квитків або багажних квитанцій.

3. Право подання претензії належить особам, які мають право пред'являти до залізниці позов у суді відповідно до статті 50.

4. Квитки, багажні квитанції та інші документи, які правомочна особа вважає за потрібне долучити до претензії, повинні подаватися в оригіналі або у формі копій, належним чином завірених, якщо цього вимагає залізниця.

Позов у суді може пред'являтися до залізниці особою, яка залежно від ситуації надала квиток або багажну квитанцію або, за їх відсутності, довела своє право в інший спосіб.

1. Позов у суді, що грунтується на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, може пред'являтися тільки до залізниці, що несе відповідальність згідно з параграфом 4 статті 26. У разі спільної експлуатації двома залізницями позивач вибирає між ними.

2. Позов у суді про повернення суми, виплаченої за договором перевезення, можна пред'являти до залізниці, що отримала суму, або до залізниці, на користь якої сума була стягнена.

3. Інші позови, що виникають з договору перевезення, можна пред'являти в суді до залізниці відправлення, залізниці призначення або до залізниці, на якій стався факт, що є причиною позову.

До залізниці призначення такі позови можна пред'являти в суді, навіть якщо вона не отримала багаж.

4. Якщо позивач може вибирати між кількома залізницями, його право вибору втрачається, як тільки він пред'являє позов до однієї з них.

5. Позов у суді можна пред'являти до іншої залізниці, ніж передбачені в параграфах 2 і 3, якщо цей позов поданий як зустрічний або як заперечення у провадженні за основним позовом, що грунтується на тому ж самому договорі перевезення.

1. Позови, які грунтуються на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, можуть пред'являтися лише у компетентному суді держави, на території якої стався нещасний випадок з пасажиром, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше.

2. Інші позови, які грунтуються на Єдиних правилах, можуть пред'являтися лише у компетентному суді держави, що має юрисдикцію над залізницею, до якої пред'являється позов, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше.

Якщо залізниця експлуатує незалежні залізничні мережі у різних державах, то кожна з цих мереж при застосуванні цього параграфа розглядається як окрема залізниця.

1. Будь-яке право на пред'явлення позову правомочною особою, що грунтується на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, припиняється, якщо повідомлення про цей нещасний випадок з пасажиром не подається правомочною особою протягом шести місяців після усвідомлення нею збитків або шкоди одній із залізниць, до яких можна заявити претензію відповідно до параграфа 1 статті 49.

Якщо правомочна особа усно повідомляє залізницю про нещасний випадок, то залізниця повинна видати цій правомочній особі довідку про таке усне повідомлення.

2. Проте право на позов не припиняється, якщо:

a) протягом зазначеного в параграфі 1 періоду правомочна особа заявила претензію одній із залізниць, згаданих у параграфі 1 статті 49;

b) протягом зазначеного в параграфі 1 періоду відповідальна залізниця або одна з двох залізниць, якщо згідно з параграфом 4 статті 26 відповідальність несуть дві залізниці, довідалася про нещасний випадок з пасажиром якимось іншим чином;

c) про нещасний випадок не було заявлено або було заявлено із запізненням внаслідок обставин, які не можна поставити у провину правомочній особі;

d) правомочна особа доводить, що випадок стався з вини залізниці.

1. Прийняття багажу правомочною особою припиняє всі права на пред'явлення позову до залізниці за договором перевезення у разі часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки.

2. Проте право на позов не припиняється:

a) у разі часткової втрати або пошкодження, якщо

(i) втрата або пошкодження були констатовані відповідно до статті 48 до прийняття багажу правомочною особою;

(ii) констатація, яку належало виконати відповідно до статті 48, не була виконана виключно з вини залізниці.

b) у разі завдання збитків або шкоди, які не є очевидними і були виявлені правомочною особою лише після прийняття багажу, якщо правомочна особа

(i) вимагає констатації відповідно до статті 48 відразу ж після виявлення збитків або шкоди і не пізніше ніж через три дні після прийняття багажу і;

(ii) доведе, крім того, що збитки або шкода заподіяні в період між прийняттям для перевезення і видачею.

c) у разі прострочення доставки, якщо правомочна особа протягом двадцяти одного дня заявила свої права одній із залізниць, зазначених у параграфі 3 статті 51;

d) правомочна особа доведе, що причиною збитків або шкоди стали навмисні дії або груба необережність з боку залізниці.

1. Строк позовної давності для позовів про відшкодування, які грунтуються на відповідальності залізниці у разі смерті або поранення пасажирів, становить:

a) для пасажира - три роки від першого наступного дня після нещасного випадку;

b) для інших правомочних осіб - три роки від першого дня після смерті пасажира, але не більше п'яти років від першого наступного дня після нещасного випадку.

2. Строк позовної давності для інших позовів за договором перевезення становить один рік.

Проте строк позовної давності становить два роки у випадку позову з приводу збитків або шкоди, заподіяних внаслідок дії або бездіяльності з наміром заподіяти такі збитки або шкоду, або через недбалість із усвідомленням, що така шкода або збитки можуть бути заподіяні.

3. Перебіг строку позовної давності відповідно до параграфа 2 починається для позовів:

a) про відшкодування повної втрати - від чотирнадцятого дня після закінчення терміну, передбаченого у параграфі 3 статті 23;

b) про відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - від дня, коли відбулася видача;

c) про оплату або повернення вартості перевезення, додаткових зборів або доплат, про коригування сум оплат у разі неправильного застосування тарифу або помилки при розрахунку або стягненні - від дня оплати або, якщо оплата не була зроблена, від дня, коли оплата мала відбутися;

d) про повернення додаткових платежів, які вимагаються митницями або іншими адміністративними органами - від дня пред'явлення вимоги цими органами;

e) в усіх інших випадках, що стосуються перевезення пасажирів, - від дня припинення дійсності квитка.

День, наведений для визначення початку перебігу строку позовної давності, не включається до цього строку.

4. При поданні до залізниці претензії відповідно до статті 49 разом із необхідними документами перебіг строку позовної давності призупиняється до дня, коли залізниця відхиляє претензію з письмовим підтвердженням і повертає документи. Якщо претензія приймається частково, то перебіг строку позовної давності відновлюється для все ще спірної частини претензії. Доведення того, що претензія була прийнята, або того, що на неї отримана відповідь із поверненням документів, покладаються на сторону, яка посилається на ці факти.

Подальші претензії по тому самому предмету не призупиняють перебігу строку позовної давності.

5. Припинене за давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване навіть у формі зустрічного позову або заперечення.

6. З дотриманням попередніх положень призупинення і переривання перебігу строку позовної давності регулюються національним законодавством.

Кожна залізниця, яка стягнула або повинна була стягнути плату за перевезення, повинна виплатити залізницям, що беруть участь у цьому перевезенні, належну їм частку вартості перевезення.

1. Залізниця, яка виплатила відшкодування відповідно до Єдиних правил за повну або часткову втрату або пошкодження багажу, має право регресної вимоги до інших залізниць, що брали участь у перевезенні, відповідно до таких положень:

a) залізниця, яка заподіяла збитки або шкоду, одна відповідає за це;

b) якщо збитки або шкода завдані кількома залізницями, то кожна залізниця відповідає за збитки або шкоду, завдані нею; якщо таке розрізнення неможливо встановити, то відшкодування розподіляється між цими залізницями відповідно до пункту c);

c) якщо не можна довести, що збитки або шкода заподіяні однією або кількома залізницями, то відшкодування розподіляється між усіма залізницями, що брали участь у перевезенні, за винятком тих, які доведуть, що збитки або шкода не були заподіяні на їхніх лініях. Розподіл здійснюється пропорційно до відстаней в кілометрах, які містяться у тарифах.

2. У разі неплатоспроможності однієї з цих залізниць частка, не виплачена нею, розподіляється між усіма іншими залізницями, що брали участь у перевезенні, пропорційно до відстаней в кілометрах, які містяться в тарифах.

Стаття 57 застосовується у випадку відшкодування, виплаченого за прострочення доставки. Якщо прострочення спричинене кількома залізницями, то відшкодування розподіляється між цими залізницями пропорційно тривалості запізнення на їхніх відповідних лініях.

1. Обгрунтованість оплати, проведеної залізницею, яка пред'являє одну з регресних вимог, передбачених у статтях 57 і 58, не може заперечуватися залізницею, до якої була пред'явлена регресна вимога, якщо відшкодування було встановлено судом і ця остання залізниця була належним чином викликана до суду і їй була надана можливість взяти участь у розгляді справи. Суд, якому поданий основний позов, встановлює термін, необхідний для повідомлення про виклик до суду для участі у розгляді справи.

2. Залізниця, яка реалізує своє право регресної вимоги, повинна подавати вимоги в рамках одного й того самого судового провадження до всіх залізниць, з якими вона не досягла згоди, інакше вона втрачає своє право регресної вимоги до тих залізниць, які не викликалися до суду.

3. Суд повинен викласти свій присуд в одному і тому ж судовому рішенні щодо всіх регресних вимог, внесених до суду.

4. Залізниці, притягнуті таким чином до відповідальності, не мають права подальшої регресної вимоги.

5. Регресне судове провадження не повинно проводитися спільно з судовим провадженням про відшкодування, якого вимагає правомочна особа за договором перевезення.

1. Суди країни, в якій розташована адміністрація залізниці, по відношенню до якої подається регресна вимога, мають виняткову компетенцію щодо таких регресних вимог.

2. Якщо регресна вимога висувається до кількох залізниць, то залізниця, що виступає як позивач, маг право вибирати суд, до якого вона вносить вимогу, серед компетентних згідно з параграфом 1 судів.

За домовленістю залізниці можуть відхилятися від положень щодо взаємних прав регресної вимоги, викладених в цьому Розділі, за винятком положень параграфа 5 статті 59.

Положення Єдиних правил не мають переваги над положеннями, які певні держави зобов'язані застосовувати у взаємному сполученні на виконання певних договорів, таких як Договір Європейського об'єднання вугілля і сталі і Договір Європейського економічного співтовариства.

1. З дотриманням винятків, передбачених статтею 2, Єдині правила застосовуються до всіх відправок вантажів, які здаються до перевезення з прямою накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії або шляхи, внесені до списку відповідно до статей 3 і 10 Конвенції, а також у відповідних випадках - до перевезень, прирівняних відповідно до другого абзацу параграфа 2 статті 2 Конвенції.

2. В Єдиних правилах термін "станція" включає: залізничні станції, порти судноплавних шляхів і всі інші установи транспортних підприємств, відкриті для населення для виконання договору перевезення.

1. На відправку, станція відправлення і станція призначення якої знаходиться на території однієї і тієї самої держави і яка лише транзитом проходить територією іншої держави, дія Єдиних правил не поширюється:

a) якщо лінії або шляхи, якими проходить транзит, експлуатуються винятково залізницею держави відправлення; або

b) якщо заінтересовані держави або залізниці домовилися не вважати ці перевезення міжнародними.

2. Відправка між станціями двох суміжних держав і відправка між станціями двох держав транзитом територією третьої держави, якщо лінії, якими здійснюється така відправка, експлуатуються винятково залізницею однієї з цих трьох держав, підпорядковується нормам внутрішнього сполучення, що діють для цієї залізниці, якщо відправник, використовуючи відповідну накладну, вимагає цього і якщо це не суперечить законам і нормам жодної із заінтересованих держав.

1. Відповідно до Єдиних правил залізниця зобов'язана перевозити всі вантажі у вагонах, якщо тільки:

a) відправник дотримується Єдиних правил, додаткових положень і міжнародних тарифів;

b) перевезення є можливим за наявності регулярного персоналу і транспортних засобів, які задовольняють вимогам звичайного сполучення;

c) перевезенню не перешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути і які вона не в змозі усунути.

2. Залізниця не зобов'язана приймати вантажі, навантаження, перевантаження або вивантаження яких потребує особливого устаткування, крім випадків, коли відповідні станції мають у своєму розпорядженні таке устаткування.

3. Залізниця зобов'язана приймати лише вантажі, які можуть бути перевезені без затримки. Чинні на станції відправлення приписи визначають обставини, за яких вантажі, що не відповідають цій умові, повинні тимчасово братися на зберігання.

4. Якщо компетентний орган вирішив, що:

a) перевезення припиняються або призупиняються повністю або частково;

b) певні вантажі для відправки не будуть прийматися або будуть прийматися лише з дотриманням особливих умов;

c) певні вантажі будуть прийматися до перевезення як першочергові,

то про ці заходи повинно негайно бути поінформоване населення і залізниці; останні повідомляють про них залізниці інших держав для їх оприлюднення.

5. Залізниці можуть за спільною згодою зосереджувати перевезення вантажів між певними місцями через певні прикордонні пропускні пункти і через певні транзитні країни.

Про ці заходи інформується Центральне бюро. Такі заходи вносяться залізницями до спеціальних списків, публікуються у формі, передбаченій для міжнародних тарифів, і набувають чинності через один місяць від дати повідомлення Центральному бюро.

6. Будь-яке порушення положень цієї статті з боку залізниці є підставою для подання позову про відшкодування завданих збитків або шкоди.

До перевезення не допускаються:

a) предмети, перевезення яких заборонено хоча б на одній з територій, якими ці предмети мали б перевозитися;

b) предмети, перевезення яких є монополією поштових органів хоча б на одній з територій, якими ці предмети мали б перевозитися;

c) предмети, що за своїми розмірами, масою або упаковкою не підходять для запропонованого перевезення, беручи до уваги споруди або рухомий склад будь-якої із залізниць, які б використовувалися;

d) речовини і предмети, що не допускаються до перевезення відповідно до Регламенту міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), Додаток I до Єдиних правил, за умови дотримання винятків, передбачених у параграфі 2 статті 5.

1. До перевезення з дотриманням особливих умов допускаються:

a) речовини і предмети, що допускаються до перевезення на умовах, викладених у РІД або в угодах і тарифних положеннях, передбачених у параграфі 2;

b) похоронні перевезення, рухомий склад залізниць, що їде на своїх осях, живі тварини і вантажі, перевезення яких становить особливі труднощі у зв'язку з їх розмірами, масою або упаковкою, - на умовах, викладених у додаткових положеннях; останні можуть відхилятися від Єдиних правил.

Живі тварини повинні супроводжуватися провідником, що його надає відправник. Проте присутність провідника не є обов'язковою, якщо це дозволяють міжнародні тарифи або якщо залізниці, які беруть участь у перевезенні, від нього відмовляться на прохання відправника. У таких випадках, якщо немає угоди про протилежне, залізниця не відповідає за втрати або пошкодження внаслідок ризиків, яким мав би запобігти провідник.

2. Дві або більше держави на підставі угод або дві або більше залізниці на підставі тарифних положень можуть спільно визначити умови, яким повинні задовольняти певні речовини або предмети, що не допускаються до перевезення відповідно до РІД, якщо вони все-таки мають бути допущені.

Держави або залізниці можуть аналогічним чином зробити менш жорсткими умови допуску,викладені в РІД.

Такі угоди і тарифні положення повинні бути опубліковані і доведені до відома Центрального бюро, яке доводить їх до відома держав.

1. Вартість перевезення та додаткові збори повинні розраховуватися відповідно до юридично чинних і належним чином опублікованих у кожній державі тарифів, дійсних на момент укладання договору перевезення, навіть якщо ця вартість перевезення розраховується окремо для різних відрізків маршруту.

2. Тарифи повинні містити всі спеціальні умови, які поширюються на перевезення, зокрема дані, необхідні для розрахунку вартості перевезення та додаткових зборів, а також, у разі потреби, умови перерахунку валют.

Умови цих тарифів не можуть відрізнятися від Єдиних правил, крім випадків, коли останні це виразно передбачають.

3. Тарифи повинні застосовуватися до всіх на однакових умовах.

4. Залізниці можуть укладати окремі угоди щодо зниження вартості або надання інших пільг з дотриманням вимоги, що подібні умови надаються користувачам, які знаходяться у подібних обставинах.

Зниження вартості та інші пільги можуть надаватися для службових перевезень залізниць, перевезень для державних установ або перевезень з доброчинною метою.

Оприлюднення заходів, вжитих згідно з першим та другим абзацами, не є обов'язковим.

5. Міжнародні тарифи можуть бути оголошені обов'язковими для міжнародного сполучення за виключенням внутрішніх тарифів.

Застосування міжнародного тарифу може ставитися в залежність від відповідної вимоги про це, яка сформульована у накладній.

6. Тарифи і зміни тарифів вважаються належним чином оприлюдненими, як тільки залізниця довела до відома користувачів детальну інформацію про них.

Публікація міжнародних тарифів є обов'язковою лише у державах, залізниці яких є сторонами цих тарифів як залізниці відправлення або призначення.

7. Підвищення ставок міжнародних тарифів і інші положення, які роблять умови перевезення, викладені у цих тарифах, більш жорсткими, набувають чинності не раніше, ніж через п'ятнадцять днів після їх публікації, за такими винятками:

a) якщо міжнародний тариф передбачає поширення внутрішнього тарифу на весь маршрут, то застосовуються терміни публікації цього внутрішнього тарифу;

b) якщо підвищення ставок міжнародного тарифу є наслідком загального підвищення ставок внутрішніх тарифів залізниці-учасниці, то воно набуває чинності на наступний день після їх публікації за умови, що про приведення ставок міжнародною тарифу у відповідність із таким загальним підвищенням було оголошено принаймні за п'ятнадцять днів до цього. Проте таке оголошення не повинно здійснюватися до оприлюднення підвищення ставок відповідних внутрішніх тарифів;

c) якщо вартість перевезення і додаткові збори, передбачені у міжнародних тарифах, підлягають змінам для врахування коливань курсів або якщо треба виправити явні помилки, то такі приведення у відповідність і виправлення набувають чинності на наступний день після їх оприлюднення.

8. У державах, в яких не є обов'язковою публікація певних тарифів або їх застосування до всіх користувачів на однакових умовах, положення цієї статті, що містять таке зобов'язання, не застосовуються.

9. Залізниця не може стягувати жодної суми, крім викладених у тарифах вартості перевезення і додаткових зборів, а також крім сум понесених нею витрат. Ці витрати повинні бути належним чином зазначені і окремо вписані до накладної разом з усіма відповідними підтвердженнями. Якщо цими підтвердженнями є долучені до накладної документи і якщо відповідні витрати повинен оплатити відправник, то ці документи не видаються одержувачу разом із накладною, а направляються відправнику разом з рахунком витрат, згаданим у параграфі 7 статті 15.

1. Розрахунковою одиницею, передбаченою Єдиними правилами, є Спеціальне право запозичення, яке визначено Міжнародним валютним фондом.

Вартість національної валюти держави, що є членом Міжнародного валютного фонду, виражена через Спеціальне право запозичення, розраховується методом оцінювання, який застосовується Міжнародним валютним фондом для його власних операцій і угод.

2. Вартість національної валюти держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду, виражена через Спеціальне право запозичення, розраховується методом, встановленим цією державою.

Цей розрахунок повинен виражати у національній валюті реальну вартість, максимально наближену до тієї, яка була б отримана при застосуванні параграфа 1.

3. Для держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду і законодавство якої не допускає застосування вищенаведених параграфів 1 або 2, розрахункова одиниця, передбачена Єдиними правилами, вважається рівною трьом золотим франкам.

Золотий франк визначається як 10/31 грама золота проби 0,900.

Перерахунок золотого франка повинен виражати реальну вартість у національній валюті, по можливості якнайближче до вартості, що була б отримана при застосуванні параграфа 1.

4. Протягом трьох місяців після набуття чинності Конвенцією і кожного разу, коли у державах трапляється зміна в їхньому методі розрахунку або зміна вартості їхньої національної валюти по відношенню до розрахункової одиниці, ці держави повідомляють Центральному бюро їхній метод розрахунку відповідно до параграфа 2 або результат перерахунку відповідно до параграфа 3.

Центральне бюро повідомляє ці дані державам.

5. Залізниця повинна публікувати курси, за якими:

a) вона перераховує суми, виражені в іноземних валютах, але сплачувані у національній валюті (курс перерахунку);

b) вона приймає плату в іноземній валюті (курс прийому валют).

1. Для перевезення приватних вагонів передбачені спеціальні положення у Регламенті міжнародних залізничних перевезень приватних вагонів (РІП), Додаток II до Єдиних правил.

2. Для перевезення контейнерів передбачені спеціальні положення у Регламенті міжнародних залізничних перевезень контейнерів (РІКо), Додаток III до Єдиних правил.

3. Для перевезення вантажобагажу залізниці можуть тарифними положеннями узгодити спеціальні умови відповідно до Регламенту міжнародних залізничних перевезень вантажобагажу (РІЕкс), Додаток IV до Єдиних правил.

4. Дві або більше держави на підставі спеціальних угод або дві або більше залізниці на підставі додаткових або тарифних положень можуть погоджувати умови перевезення, що відхиляються від Єдиних правил, для таких видів перевезень:

a) перевезення за договірним документом про перевезення;

b) перевезення вантажів, що видаються тільки в обмін на дублікат накладної;

c) перевезення газет;

d) перевезення вантажів, призначених для ярмарок та виставок;

e) перевезення устаткування для завантаження, а також засобів для захисту вантажу, що перевозиться, від тепла або холоду;

f) перевезення, що здійснюються на всьому маршруті або на його частині за накладними, що не є документами для обліку і розрахунків;

g) перевезення, що здійснюється за документами, які служать для автоматичної передачі даних.

1. Дві або більше держави або дві або більше залізниці можуть укладати додаткові положення з метою виконання Єдиних правил. Вони не можуть відхилятися від Єдиних правил, крім випадків, коли останні це виразно передбачають.

2. Додаткові положення набувають чинності й оприлюднюються у спосіб, передбачений законами і нормами кожної держави. Центральне бюро має бути поінформоване про додаткові положення і набуття ними чинності.

1. За відсутності відповідних положень в Єдиних правилах, додаткових положеннях або міжнародних тарифах застосовується національне законодавство.

2. Національне законодавство означає законодавство, включаючи колізійні норми, тієї держави, в якій правомочна особа обстоює свої права.

1. Договір перевезення вважається укладеним, як тільки залізниця відправлення прийняла до перевезення вантаж разом з накладною. Прийом засвідчується прикладенням до накладної і, у відповідному випадку, до кожного додаткового аркуша штемпеля станції відправлення або відмітки облікової машини із зазначенням дати прийому.

2. Процедура, передбачена у параграфі 1, повинна бути виконана негайно після здачі для перевезення всіх зазначених у накладній вантажів і, якщо цього вимагають чинні на станції відправлення приписи, після оплати взятих на себе відправником платежів або після надання гарантії відповідно до параграфа 7 статті 15.

3. Після прикладення штемпеля до накладної або відмітки облікової машини ця накладна є доказом укладення і змісту договору перевезення.

4. Проте, якщо завантаження вантажів є обов'язком відправника відповідно до тарифів або угод між ним і залізницею за умови, що такі угоди допускаються на станції відправлення, відомості накладної про масу вантажу або про число місць можуть служити доказом проти залізниці тільки тоді, коли ця маса або число місць перевірені залізницею і засвідчені нею в накладній. У разі потреби ці відомості можна доказувати в інший спосіб.

Якщо очевидним є те, що фактична нестача маси або числа місць не відповідає різниці між наявними масою або числом місць з одного боку та записами в накладній, то останні не є доказом проти залізниці. Особливо це стосується випадків, коли вагон переданий одержувачу з непошкодженими оригінальними пломбами.

5. Залізниця повинна засвідчити прийом вантажу і дату прийому для перевезення прикладенням штемпеля з датою або відміткою облікової машини на дублікаті накладної перед поверненням цього дубліката відправнику.

Цей дублікат не має сили ні накладної, що супроводжує вантаж, ні коносамента.

1. Відправник повинен подати належним чином заповнену накладну.

Для кожного вантажу складається окрема накладна. Одна накладна може стосуватися тільки вантажу кожного окремого вагона. Додаткові положення можуть відхилятися від цих правил.

2. Залізниці встановлюють єдиний зразок накладної, який повинен містити дублікат для відправника.

Для певних сполучень, особливо між суміжними державами, залізниці можуть передбачати в тарифах застосування накладної спрощеного зразка.

Для певних сполучень з державами, які не приєднались до цієї Конвенції, тарифи можуть передбачати застосування спеціальної процедури.

3. Накладна повинна бути надрукована двома або, у разі необхідності, трьома мовами, принаймні одна з яких повинна бути робочою мовою Організації.

Міжнародні тарифи можуть визначати мову, якою до накладної повинні вноситися дані, що вписуються відправником. За відсутності таких положень ці дані вносяться однією з офіційних мов держави відправлення із перекладом однією з робочих мов Організації, якщо тільки ці дані вже не внесені однією з цих мов.

Дані вносяться відправником до накладної латинськими літерами, якщо додаткові положення або міжнародні тарифи не передбачають відхилень.

1. Накладна повинна обов'язково містити:

a) назву станції призначення;

b) ім'я та адресу одержувача; як одержувач може бути зазначена тільки одна фізична особа або інший суб'єкт права;

c) назву вантажу;

d) масу або, за відсутності маси, подібні дані відповідно до чинних на станції відправлення приписів;

e) кількість місць і опис упакування дрібних відправок і вагонних відправок, які складаються з одного або декількох місць і підлягають перевантаженню при залізнично-морському сполученні;

f) номер вагона, а також для приватних вагонів - їх власну масу (тару), якщо завантаження є обов'язком відправника;

g) докладний перелік документів, що вимагаються митницями та іншими адміністративними органами і долучаються до накладної або, відповідно до відмітки в накладній, знаходяться в розпорядженні залізниці на зазначеній станції, у митниці або в іншому органі;

h) найменування і адресу відправника; як відправник може бути зазначена тільки одна фізична особа або інший суб'єкт права. Якщо чинні на станції відправлення приписи цього вимагають, то відправник повинен додати до свого прізвища і адреси свій власноручний, друкований або штемпельний підпис.

Чинні на станції відправлення приписи визначають для всього маршруту значення термінів "вагонна відправка" і "дрібна відправка".

2. Накладна повинна у разі потреби містити всі інші відомості, передбачені Єдиними правилами. Інші відомості можуть бути внесені до накладної тільки у тому разі, якщо це вимагається або допускається законами і нормами держави, додатковими положеннями або тарифами і не суперечить Єдиним правилам.

3. Проте відправник може внести до накладної у передбаченому для цього місці відмітки, що відносяться до відправки, але призначаються лише для відома одержувача і не покладають на залізницю жодних зобов'язань або відповідальності.

4. Не допускається заміна накладної іншими документами або докладання до неї інших документів, крім передбачених або дозволених Єдиними правилами, додатковими положеннями або тарифами.

1. Відправник може визначати в накладній маршрут перевезення, зазначаючи прикордонні пункти або прикордонні станції та, у разі потреби, станції транзиту між залізницями. Він може зазначати тільки ті прикордонні пункти або прикордонні станції, які відкриті для перевезень у цьому сполученні.

2. Визначенням маршруту вважається також:

a) зазначення станцій, на яких повинні виконуватись формальності, що вимагаються митницями або іншими адміністративними органами, а також зазначення станцій, на яких щодо вантажу слід вжити спеціальних заходів (догляд за тваринами, дозаправляння льодом тощо);

b) зазначення тарифів, які повинні застосовуватися, якщо цього достатньо для визначення станцій, між якими ці тарифи повинні застосовуватися;

c) розпорядження про оплату всіх або частини витрат до X (X означає повну назву стикового тарифного пункту суміжних країн).

3. За винятком випадків, наведених у параграфах 4 та 5 статті 3 і параграфі 1 статті 33, залізниця може перевозити вантаж іншим маршрутом, ніж той, що визначений відправником, тільки при виконанні обох таких умов:

a) формальності, то вимагаються митницями або іншими адміністративними органами, а також спеціальні заходи по відношенню до вантажу будуть завжди виконуватись на станціях, які визначив відправник;

b) витрати і терміни доставки не перевищуватимуть витрат і термінів доставки, розрахованих відповідно до визначеного відправником маршруту.

Пункт a) не стосується дрібних відправок, якщо одна із залізниць, що беруть участь у перевезенні, не може дотриматися визначеного відправником маршруту на підставі маршрутних приписів діючого на цій залізниці порядку здійснення міжнародних перевезень дрібних відправок.

4. З дотриманням положень параграфа 3 витрати і терміни доставки розраховуються відповідно до визначеного відправником маршруту або за відсутності такої вказівки - відповідно до маршруту, вибраного залізницею.

5. Відправник може визначати в накладній тарифи, які повинні застосовуватися. Залізниця повинна застосовувати ці тарифи, якщо дотримані умови їхнього застосування.

6. Якщо вказівок, наданих відправником, недостатньо для визначення маршруту або тарифів, що мають бути застосовані, або якщо деякі з цих вказівок не узгоджуються між собою, то залізниця вибирає маршрут або тарифи, які вважає найвигіднішими для відправника.

7. Залізниця не відповідає за збитки або шкоду, заподіяні в результаті здійснення вибору відповідно до параграфа 6, крім випадку навмисної дії або грубої необережності.

1. Витрати (вартість перевезення, додаткові збори, мито та інші витрати, що виникають починаючи від прийому вантажу і до його видачі) оплачуються відправником або одержувачем відповідно до нижченаведених положень.

Для застосування цих положень витрати, які відповідно до застосовного тарифу повинні додаватися при розрахунку вартості перевезення до звичайних ставок або до спеціальних ставок, вважаються вартістю перевезення.

2. Відправник, який зобов'язується оплатити всі або частину витрат, повинен зазначити це в накладній, зробивши один з таких записів:

a)

(i) "франко вартість перевезення", якщо він бере на себе оплату тільки вартості перевезення;

(ii) "франко вартість перевезення, включаючи ...", якщо він бере на себе крім сплати вартості перевезення оплату інших витрат. Він повинен точно описати ці витрати. Уточнення, які можуть стосуватися тільки додаткових зборів або інших витрат, що виникають починаючи від прийому вантажу і до його видачі, а також суми, що стягуються митницями або іншими адміністративними органами, не повинні привести до поділу загальної суми будь-якої однієї і тієї самої категорії витрат (наприклад, загальної сума мита і інших сум, що сплачуються митницям, причому податок на додану вартість розглядається як окрема категорія);

(iii) "франко вартість перевезення до X" (X означає повну назву стикового тарифного пункту суміжних країн), якщо він бере на себе сплату вартості перевезення до X.

(iv) "франко вартість перевезення, включаючи ... до X" (X означає повну назву стикового тарифного пункту суміжних країн), якщо він бере на себе крім сплати вартості перевезення оплату інших витрат до X, але виключаючи витрати, що відносяться до наступної країни або залізниці. Положення пункту (ii) застосовуються за аналогією.

b) "франко всі платежі", якщо він бере на себе оплату всіх витрат (вартості перевезення, додаткових зборів, мита та інших витрат);

c) "франко ...", якщо він бере на себе оплату визначеної суми. Якщо тарифи не визначають інше, то ця сума повинна бути виражена у валюті країни відправлення.

Додаткові збори та інші витрати, які відповідно до чинних на станції відправлення приписів розраховуються для всього маршруту, а також збір за заінтересованість у доставці відповідно до параграфа 2 статті 16 завжди повинні сплачуватися повністю відправником при оплаті витрат відповідно до пункту a) (iv).

3. Стосовно оплати витрат міжнародні тарифи можуть визначати виключне застосування записів, передбачених у параграфі 2, або інших записів.

4. Витрати, які не зобов'язався оплатити відправник, вважаються покладеними на одержувача. Проте такі витрати завжди покладаються на відправника, якщо одержувач не забрав накладну, не скористався своїми правами відповідно до параграфа 4 статті 28 і не змінив договір перевезення відповідно до статті 31.