• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Римський статут міжнародного кримінального суду

Міжнародні суди, Організація Обєднаних Націй | Статут, Поправки, Міжнародний документ від 17.07.1998
Реквізити
  • Видавник: Міжнародні суди, Організація Обєднаних Націй
  • Тип: Статут, Поправки, Міжнародний документ
  • Дата: 17.07.1998
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Міжнародні суди, Організація Обєднаних Націй
  • Тип: Статут, Поправки, Міжнародний документ
  • Дата: 17.07.1998
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
3. У випадку прохання про арешт і передачу особи, вже визнаної винною, прохання містить або до нього додають:
a) копію будь-якого ордера на арешт цієї особи;
b) копію судового рішення про визнання особи винною;
c) інформацію, яка вказує на те, що розшукувана особа є саме тією особою, про яку йдеться в обвинувальному вироку; і
d) якщо розшукуваній особі призначено покарання, копію вироку та, у разі призначення покарання у виді позбавлення волі, зазначення строку покарання, який уже відбуто і який ще залишається відбути.
4. На прохання Суду держава-учасниця консультується із Судом - або в цілому, або у зв’язку з конкретним питанням - стосовно будь-яких вимог згідно з її національним законодавством, які можуть застосовуватися відповідно до пункту 2(c). У ході таких консультацій держава-учасниця повідомляє Суду про особливі вимоги її національного законодавства.
Стаття 92. Тимчасовий арешт
1. У невідкладних випадках Суд може звернутися з проханням про тимчасовий арешт розшукуваної особи до подання прохання про передачу та документів, що до нього додаються, передбачених у статті 91.
2. Прохання про тимчасовий арешт надсилається будь-яким засобом, здатним забезпечити доставку письмового повідомлення, і містить:
a) інформацію з описом розшукуваної особи, достатню для її ідентифікації, та інформацію стосовно ймовірного місця перебування цієї особи;
b) стислий виклад злочинів, у зв’язку з якими запитується арешт цієї особи, і фактів, що ймовірно становлять ці злочини, у тому числі, якщо це можливо, дату й місце вчинення злочину;
c) заяву про наявність ордера на арешт чи обвинувального вироку щодо розшукуваної особи; і
d) заяву про те, що прохання про передачу розшукуваної особи буде надіслано пізніше.
3. Особа, до якої застосовано тимчасовий арешт, може бути звільнена з-під варти, якщо запитувана держава не отримала прохання про передачу та підтвердних документів, передбачених у статті 91, протягом строку, зазначеного в Правилах процедури і доказування. Однак ця особа може дати згоду на свою передачу до закінчення цього строку, якщо це дозволено законодавством запитуваної держави. У такому випадку запитувана держава якнайшвидше передає цю особу до Суду.
4. Той факт, що розшукувана особа була звільнена з-під варти відповідно до пункту 3, не впливає на подальший арешт і передачу цієї особи, якщо прохання про передачу та документи, що до нього додаються, надійдуть пізніше.
Стаття 93. Інші форми співробітництва
1. Держави-учасниці відповідно до положень цієї Частини та згідно з процедурами, передбаченими їхнім національним законодавством, виконують прохання Суду про надання допомоги у зв’язку зі здійсненням розслідувань або кримінального переслідування шляхом:
a) ідентифікації і встановлення місця перебування осіб чи предметів;
b) отримання доказів, у тому числі показань під присягою, і збирання доказів, включаючи думки експертів та висновки експертизи, необхідні Суду;
c) допиту будь-якої особи, стосовно якої здійснюється розслідування або кримінальне переслідування;
d) вручення документів, у тому числі судових документів;
e) сприяння добровільній явці осіб як свідків або експертів до Суду;
f) тимчасової передачі осіб, як це передбачено в пункті 7;
g) проведення огляду місць або об’єктів, включаючи ексгумацію та огляд поховань;
h) проведення обшуків і накладення арешту;
i) надання записів і документів, у тому числі офіційних записів і документів;
j) захисту потерпілих і свідків та збереження доказів;
k) виявлення, відслідковування і заморожування або арешту доходів, майна та активів, а також знарядь злочинів з метою подальшої конфіскації без шкоди для прав bona fide третіх сторін; і
l) надання будь-яких інших видів допомоги, не заборонених законодавством запитуваної держави, з метою сприяння здійсненню розслідування і кримінального переслідування за злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду.
2. Суд уповноважений надавати свідку або експерту, що з’явився до Суду, гарантію того, що цей свідок або експерт не буде підданий переслідуванню, триманню під вартою чи будь-якому іншому обмеженню особистої свободи з боку Суду стосовно будь-якої дії чи бездіяльності, що мали місце до від’їзду цієї особи із запитуваної держави.
3. Якщо вжиття конкретного заходу в рамках допомоги, зазначеної у проханні, надісланому відповідно до пункту 1, заборонено у запитуваній державі на основі існуючого основоположного принципу права загального застосування, запитувана держава невідкладно проводить консультації із Судом, намагаючись вирішити це питання. У ході таких консультацій необхідно розглянути питання про те, чи може така допомога бути надана іншим чином або на будь-яких інших умовах. Якщо після таких консультацій це питання не вдається вирішити, Суд вносить до цього прохання необхідні зміни.
4. Відповідно до статті 72 держава-учасниця може відмовити у виконанні прохання про допомогу цілком або частково лише в тому випадку, якщо прохання стосується пред’явлення будь-яких документів чи розкриття доказів, що стосуються її національної безпеки.
5. Перш ніж відмовити у виконанні прохання про допомогу на підставі пункту 1(l) запитувана держава розглядає питання про те, чи може допомога бути надана на конкретно визначених умовах або ж вона може бути надана пізніше чи в інший спосіб, за умови, що, якщо Суд або Прокурор приймають допомогу на таких умовах, Суд або Прокурор повинні дотримуватись їх.
6. Якщо у виконанні прохання про допомогу відмовлено, запитувана держава негайно інформує Суд або Прокурора про причини такої відмови.
7. a) Суд може звернутися з проханням про тимчасову передачу особи, що тримається під вартою, для впізнання, дачі показань або надання іншої допомоги. Така особа може бути передана Суду за умови дотримання таких умов:
i) особа вільно дає свою усвідомлену згоду на таку передачу; і
ii) запитувана держава погоджується на передачу з дотриманням таких умов, які ця держава й Суд можуть погодити;
b) особу, яка передається, залишають під вартою. Після виконання цілей передачі Суд без затримки повертає цю особу запитуваній державі.
8. a) Суд забезпечує конфіденційність документів та інформації, за винятком того, що вимагається для цілей розслідування і провадження, про які йдеться в проханні.
b) Запитувана держава може, коли це необхідно, передавати Прокурору документи або інформацію на умовах конфіденційності. У цьому випадку Прокурор може використовувати такі документи й таку інформацію лише з метою отримання нових доказів.
c) Запитувана держава може з власної ініціативи або на прохання Прокурора згодом погодитися на розкриття таких документів або інформації. Після цього вони можуть використовуватися як докази відповідно до положень Частин 5 й 6 та відповідно до Правил процедури і доказування.
9. a) i) Коли держава-учасниця отримує від Суду та іншої держави відповідно до міжнародного зобов’язання одночасні прохання, інші, ніж прохання про передачу або видачу, держава-учасниця шляхом консультації із Судом та іншою державою докладає зусиль для виконання обох прохань, у разі необхідності шляхом відстрочки чи встановлення умов виконання того чи іншого прохання;
ii) якщо це неможливо, одночасні прохання задовольняються відповідно до принципів, закріплених у статті 90;
b) однак, якщо прохання Суду стосується інформації, власності або осіб, що перебувають під контролем третьої держави або міжнародної організації на підставі міжнародної угоди, запитувана держава інформує про це Суд, і Суд надсилає своє прохання третій державі або міжнародній організації.
10. a) Суд може після отримання прохання співробітничати з державою-учасницею, що здійснює розслідування або судовий розгляд стосовно діяння, яке становить злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, чи становить тяжкий злочин відповідно до національного законодавства запитуючої держави, та надавати їй допомогу.
b) i) Допомога, що надається відповідно до підпункту (a), включає, inter alia:
а. передачу заяв, документів або інших видів доказів, отриманих у ході розслідування або судового розгляду, проведеного Судом; і
b. допит будь-якої особи, затриманої за розпорядженням Суду;
ii) у випадку надання Судом допомоги на підставі підпункту (b)(i) а:
а. якщо документи або інші види доказів були отримані за допомогою держави, для такої передачі необхідна згода цієї держави;
b. якщо заяви, документи або інші види доказів були надані свідком або експертом, така передача регулюється положеннями статті 68.
c) Суд може на умовах, викладених у цьому пункті, задовольнити прохання про надання допомоги від держави, яка не є учасницею Статуту, відповідно до цього пункту.
Стаття 94. Відстрочка виконання прохання у зв’язку зі здійснюваним розслідуванням або судовим переслідуванням
1. Якщо негайне виконання прохання перешкоджає здійснюваному розслідуванню або кримінальному переслідуванню у справі, іншій, ніж та справа, якої стосується прохання, запитувана держава може відстрочити виконання цього прохання на строк, погоджений із Судом. Однак відстрочка не повинна перевищувати строк, необхідний для закінчення відповідного розслідування або кримінального переслідування в запитуваній державі. Перед прийняттям рішення про відстрочку запитувана держава повинна розглянути питання про те, чи може допомога бути надана негайно з дотриманням певних умов.
2. У разі прийняття рішення про відстрочку відповідно до пункту 1 Прокурор, тим не менш, може вимагати вжиття заходів для збереження доказів відповідно до пункту 1(j) статті 93.
Стаття 95. Відстрочка виконання прохання у зв’язку з оспорюванням прийнятності справи
У тих випадках, коли Суд розглядає оспорювання прийнятності справи відповідно до статей 18 або 19, запитувана держава може відстрочити виконання прохання відповідно до цієї Частини до винесення Судом постанови, якщо тільки Суд не виніс спеціального розпорядження про те, що Прокурор може розпочати збирання доказів відповідно до статей 18 або 19.
Стаття 96. Зміст прохання про інші форми допомоги відповідно до статті 93
1. Прохання про інші форми допомоги, згадані у статті 93, надсилається в письмовому вигляді. У невідкладних випадках прохання може бути надіслане будь-яким засобом, здатним забезпечити доставку письмового повідомлення, за умови, що вона підтверджується каналами, передбаченими в пункті 1(a) статті 87.
2. Таке прохання у відповідних випадках містить або супроводжується:
a) стислим викладом мети прохання й запитуваної допомоги, у тому числі правової основи й підстав такого прохання;
b) якомога детальнішою інформацією про місце перебування або дані про будь-яку особу чи місце, які необхідно встановити або ідентифікувати для надання запитуваної допомоги;
c) стислим викладом істотних фактів, на яких ґрунтується прохання;
d) мотивами й детальним викладом будь-якої процедури або вимоги, що підлягають дотриманню;
e) такою інформацією, яка може бути необхідною відповідно до законодавства запитуваної держави для виконання прохання; та
f) будь-якою іншою відповідною інформацією, необхідною для надання запитуваної допомоги.
3. На прохання Суду держава-учасниця консультується із Судом - або в цілому, або у зв’язку з конкретним питанням - стосовно будь-яких вимог, передбачених її національним законодавством, що можуть застосовуватися відповідно до пункту 2(e). У ході таких консультацій держава-учасниця повідомляє Суду про особливі вимоги її національного законодавства.
4. Положення цієї статті у відповідних випадках застосовуються також стосовно прохання про допомогу, надісланого до Суду.
Стаття 97. Консультації
Якщо, отримавши прохання відповідно до цієї Частини, держава-учасниця виявляє проблеми, які можуть перешкоджати їй виконати це прохання або виключають можливість його виконання, така держава невідкладно проводить консультації із Судом для вирішення цього питання. Такі проблеми можуть включати, inter alia:
a) недостатність інформації для виконання прохання;
b) у разі прохання про передачу - неможливість установити, незважаючи на всі докладені зусилля, місце перебування розшукуваної особи або якщо результати здійсненого розслідування доводять, що особа, яка перебуває в запитуваній державі, явно не є особою, зазначеною в ордері; або
c) той факт, що виконання прохання в його нинішньому вигляді потребувало б від запитуваної держави порушення існуючих раніше договірних зобов’язань стосовно іншої держави.
Стаття 98. Співробітництво стосовно відмови від імунітету і згоди на передачу
1. Суд не може звертатися з проханням про передачу або з проханням про допомогу, що потребували б від запитуваної держави дій, що суперечать її зобов’язанням за міжнародним правом стосовно державного чи дипломатичного імунітету особи або майна третьої держави, якщо тільки Суд спочатку не заручиться співробітництвом цієї третьої держави в питанні відмови від імунітету.
2. Суд не може звертатися з проханням про передачу, що потребувало б від запитуваної держави дій, що суперечать її зобов’язанням за міжнародними договорами, відповідно до яких для передачі особи до Суду необхідним є отримання згоди направляючої держави, якщо тільки Суд спочатку не заручиться співробітництвом цієї направляючої держави в питанні отримання згоди на передачу.
Стаття 99. Виконання прохань, поданих відповідно до статей 93 і 96
1. Прохання про допомогу виконуються відповідно до передбаченої для цього випадку процедури, встановленої законодавством запитуваної держави, та, якщо це не заборонено таким законодавством, у спосіб, зазначений у проханні, включаючи дотримання будь-якої процедури, зазначеної в ньому, або дозвіл особам, зазначеним у проханні, бути присутніми й надавати допомогу в процесі виконання.
2. У разі невідкладного прохання документи або докази, підготовлені у відповідь, на прохання Суду надсилаються невідкладно.
3. Відповіді запитуваної держави надсилаються мовою оригіналу та в їхньому оригінальному вигляді.
4. Без шкоди для інших статей цієї Частини, якщо це необхідно для успішного виконання прохання, яке може бути виконано без будь-яких примусових заходів, включаючи, зокрема, допит особи або отримання від неї доказів на добровільній основі, в тому числі без присутності органів влади запитуваної держави-учасниці, якщо це надзвичайно важливо для виконання прохання, і огляд без змін громадського об’єкта чи іншого громадського місця, Прокурор може виконати таке прохання безпосередньо на території держави в такий спосіб:
a) якщо запитувана держава-учасниця є державою, на території якої було ймовірно вчинено злочин, і була визначена прийнятність справи відповідно до статті 18 або 19, Прокурор може безпосередньо виконати таке прохання після проведення всіх можливих консультацій із запитуваною державою-учасницею;
b) в інших випадках Прокурор може виконати таке прохання після консультацій із запитуваною державою-учасницею і з урахуванням будь-яких обґрунтованих умов або занепокоєнь, висловлених цією державою-учасницею. Якщо запитувана держава-учасниця вказує на проблеми, пов’язані з виконанням прохання відповідно до цього підпункту, вона невідкладно проводить консультації із Судом для вирішення цього питання.
5. Положення, що дозволяють особі, яка заслуховується або допитується Судом відповідно до статті 72, посилатися на обмеження, призначені для недопущення розголошення конфіденційної інформації, що стосується національної безпеки, також застосовуються до виконання прохань про надання допомоги відповідно до цієї статті.
Стаття 100. Витрати
1. Звичайні витрати, пов’язані з виконанням прохань на території запитуваної держави, покриваються цією державою, за винятком наведених нижче витрат, що покриваються Судом:
a) витрат, пов’язаних з проїздом і забезпеченням безпеки свідків та експертів або передачею відповідно до статті 93 осіб, що тримаються під вартою;
b) витрат на письмовий та усний переклад і складання стенограм;
c) витрат на проїзд і добові суддів, Прокурора, заступників Прокурора, Секретаря, заступника Секретаря і співробітників будь-якого органу Суду;
d) витрат на підготовку будь-якого висновку експерта або експертизи, запитаних Судом;
e) витрат, пов’язаних з перевезенням особи, яка передається до Суду державою місця тримання під вартою; і
f) після консультацій - будь-яких надзвичайних витрат, що можуть бути пов’язані з виконанням прохання.
2. Положення пункту 1 у відповідних випадках застосовуються до прохань держав-учасниць, адресованих Суду. У цьому випадку Суд покриває звичайні витрати, пов’язані з виконанням.
Стаття 101. Спеціальне правило
1. Особа, передана Суду відповідно до цього Статуту, не підлягає кримінальному переслідуванню, покаранню або триманню під вартою за будь-яке діяння, вчинене до передачі, крім того діяння або поведінки, які становлять склад злочинів, за які ця особа була передана.
2. Суд може просити державу, що передала особу до Суду, відмовитися від вимог, встановлених у пункті 1, та, в разі необхідності, Суд надає додаткову інформацію відповідно до статті 91. Держави-учасниці правомочні задовольняти прохання Суду про відмову від вимог і повинні намагатися зробити це.
Стаття 102. Використання термінів
Для цілей цього Статуту:
a) "передача" означає доставку особи державою до Суду відповідно до цього Статуту;
b) "видача" означає доставку особи однією державою до іншої держави відповідно до положень міжнародного договору, конвенції або національного законодавства.
Частина 10
Виконання
Стаття 103. Роль держав у виконанні покарання у виді позбавлення волі
1. a) Покарання у виді позбавлення волі виконується в державі, визначеній Судом з переліку держав, що повідомили Суду про свою готовність прийняти засуджених осіб.
b) Під час висловлення заяви про готовність приймати засуджених осіб держава може зазначити умови такого прийняття, які погоджені Судом і відповідають цій Частини.
c) Держава, визначена в конкретній справі, негайно інформує Суд про те, чи погоджується вона із цим визначенням Суду.
2. a) Держава виконання вироку повідомляє Суду про будь-які обставини, зокрема про виконання будь-яких умов, погоджених відповідно до пункту 1, які можуть істотно вплинути на умови або тривалість позбавлення волі. Про наявність будь-яких таких обставин, які можуть бути відомі або які можна було передбачити, повідомляють Суду не менш ніж за 45 днів. Протягом цього періоду часу держава виконання вироку не вживає заходів, що могли б завдати шкоди виконанню нею своїх зобов’язань відповідно до статті 110.
b) Якщо Суд не може погодитися з обставинами, про які йдеться в підпункті (a), він повідомляє про це державі виконання вироку й діє відповідно до пункту 1 статті 104.
3. Під час виконання своїх повноважень стосовно визначення держави відповідно до пункту 1 Суд бере до уваги таке:
a) принцип, відповідно до якого держави-учасниці поділяють відповідальність за виконання покарань у виді позбавлення волі відповідно до принципів справедливого розподілу, як це передбачається в Правилах процедури і доказування;
b) застосування широко визнаних міжнародних договірних стандартів поводження з ув’язненими;
c) думку засудженої особи;
d) громадянство засудженої особи;
e) такі інші фактори, що стосуються обставин злочину чи особи, чи ефективного виконання покарання і що можуть виявитися доречними під час визначення держави виконання вироку.
4. Якщо жодна з держав не визначена відповідно до пункту 1, покарання у виді позбавлення волі виконується в тюремному закладі, наданому державою перебування, відповідно до умов, передбачених в угоді про штаб-квартиру, згаданій у пункті 2 статті 3. У такому випадку витрати, пов’язані з виконанням покарання у виді позбавлення волі, несе Суд.
Стаття 104. Зміна держави виконання вироку
1. Суд може в будь-який час ухвалити рішення про переведення засудженої особи до в’язниці іншої держави.
2. Засуджена особа може в будь-який час звернутися до Суду з клопотанням про її переведення з держави виконання вироку.
Стаття 105. Виконання покарання
1. З дотриманням умов, які держава могла зазначити на підставі підпункту 1(b) статті 103, покарання у виді позбавлення волі є обов’язковим для держав-учасниць, які за жодних обставин не можуть змінювати його.
2. Тільки Суд має право ухвалювати рішення щодо будь-якого клопотання про оскарження і перегляд. Держава виконання вироку не перешкоджає засудженій особі звертатися з будь-яким таким клопотанням.
Стаття 106. Нагляд за виконанням покарань і умовами позбавлення волі
1. Виконання покарання у виді позбавлення волі здійснюється під наглядом Суду і повинно відповідати загальновизнаним міжнародним договірним стандартам поводження з ув’язненими.
2. Умови позбавлення волі регулюються законодавством держави виконання вироку і повинні відповідати загальновизнаним міжнародним договірним стандартам поводження з ув’язненими; ці умови в жодному разі не будуть більш або менш сприятливими, ніж ті, в яких утримуються ув’язнені, засуджені в державі виконання вироку за вчинення аналогічних злочинів.
3. Листування між засудженою особою і Судом є безперешкодним і конфіденційним.
Стаття 107. Передача особи після відбуття покарання
1. Після відбуття покарання особа, яка не є громадянином держави виконання вироку, може відповідно до законодавства держави виконання вироку бути передана державі, яка зобов’язана прийняти цю особу, або іншій державі, яка згодна прийняти цю особу, враховуючи при цьому будь-які побажання особи, що підлягає передачі такій державі, якщо тільки держава виконання вироку не дає цій особі дозвіл на перебування на своїй території.
2. Якщо жодна держава не бере на себе витрати, пов’язані з передачею особи іншій державі відповідно до пункту 1, такі витрати несе Суд.
3. За умови дотримання положень статті 108 держава виконання вироку може також відповідно до свого законодавства видати або іншим чином передати відповідну особу державі, що звернулася з проханням про видачу або передачу цієї особи для цілей судового розгляду або виконання вироку.
Стаття 108. Обмеження стосовно кримінального переслідування або покарання за інші правопорушення
1. Засуджена особа, яка перебуває під вартою в державі виконання вироку, не підлягає кримінальному переслідуванню або покаранню чи видачі третій державі за будь-які діяння, вчинені цією особою до її передачі державі виконання вироку, якщо тільки таке кримінальне переслідування, покарання або видача не були схвалені Судом на прохання держави виконання вироку.
2. Суд ухвалює рішення із цього питання, заслухавши думку засудженої особи.
3. Пункт 1 перестає застосовуватися, якщо засуджена особа добровільно залишається на території держави виконання вироку більше 30 днів після відбуття нею всього строку покарання, призначеного Судом, або повертається на територію цієї держави після того, як залишила її.
Стаття 109. Виконання рішень про штрафи та заходи з конфіскації
1. Держави-учасниці забезпечують виконання рішень про штрафи і заходи з конфіскації, ухвалених Судом на підставі Частини 7, без шкоди для прав bona fide третіх сторін і відповідно до процедури, передбаченої їхнім національним законодавством.
2. Якщо держава-учасниця не може забезпечити виконання рішення про конфіскацію, вона вживає заходів з метою стягнення доходів, майна або активів, які підлягають конфіскації за рішенням Суду, без шкоди для прав bona fide третіх сторін.
3. Майно або доходи від продажу нерухомого майна чи у відповідних випадках від продажу іншого майна, отриманого державою-учасницею в результаті виконання нею рішення Суду, передаються Суду.
Стаття 110. Розгляд Судом питання про зменшення строку покарання
1. Держава виконання вироку не може звільнити особу до закінчення строку покарання, призначеного Судом.
2. Тільки Суд має право ухвалювати рішення про будь-яке зменшення строку покарання і виносить постанову із цього питання, заслухавши особу.
3. Коли особа відбула дві третини строку покарання або 25 років у разі довічного позбавлення волі, Суд переглядає покарання для того, щоб визначити, чи необхідно його зменшити. Такий перегляд не здійснюється раніше цього строку.
4. Під час здійснення перегляду на підставі пункту 3 Суд може зменшити покарання, якщо він установить наявність одного або декількох з таких факторів:
a) висловлена на ранньому етапі незмінна готовність особи співробітничати із Судом у здійснюваних ним розслідуваннях і кримінальному переслідуванні;
b) добровільна допомога з боку особи в забезпеченні виконання рішень та розпоряджень Суду в інших випадках і, зокрема, надання допомоги з метою виявлення місцезнаходження активів, на які поширюється дія розпоряджень про штраф, конфіскацію або відшкодування шкоди і які можуть використовуватися в інтересах потерпілих; або
c) інші фактори, передбачені в Правилах процедури і доказування, що свідчать про явну й істотну зміну обставин, достатню для того, щоб стати підставою для зменшення покарання.
5. Якщо під час первинного перегляду відповідно до пункту 3 Суд дійде висновку про недоцільність зменшення строку покарання, то питання про зменшення строку покарання розглядається ним згодом через такі проміжки часу та із застосуванням таких критеріїв, які передбачені в Правилах процедури і доказування.
Якщо особа, визнана винною, здійснює втечу з-під варти й залишає державу виконання вироку, то ця держава може після консультації із Судом звернутися з проханням до держави, в якій ця особа перебуває, про передачу особи відповідно до чинних двосторонніх чи багатосторонніх домовленостей або може звернутися до Суду з проханням про передачу особи відповідно до Частини 9. Суд може розпорядитися, щоб особа була доставлена до держави, в якій вона відбувала покарання, або до іншої держави, визначеної Судом.
Частина 11
Асамблея держав-учасниць
Стаття 112. Асамблея держав-учасниць
1. Цим засновується Асамблея держав-учасниць цього Статуту. Кожна держава-учасниця має в Асамблеї одного представника, якого можуть супроводжувати заступники і радники. Інші держави, що підписали цей Статут або Заключний акт, можуть бути спостерігачами в Асамблеї.
2. Асамблея:
a) розглядає й у відповідних випадках ухвалює рекомендації Підготовчої комісії;
b) подає Президії, Прокурору і Секретарю адміністративний огляд з питань управління справами Суду;
c) розглядає доповіді й обговорює діяльність Бюро, створеного відповідно до пункту 3, і вживає у зв’язку із цим відповідних заходів;
d) розглядає і приймає бюджет Суду;
e) вирішує, чи є необхідність змінити кількість суддів відповідно до статті 36;
f) розглядає на виконання пунктів 5 й 7 статті 87 будь-яке питання, що стосується незабезпечення державами співробітництва;
g) здійснює будь-які інші функції, сумісні із цим Статутом або Правилами процедури і доказування.
3. a) Асамблея має Бюро, до складу якого входять Голова, два заступники Голови і 18 членів, що обираються Асамблеєю строком на три роки.
b) Бюро має представницький характер, що враховує, зокрема, критерії справедливого географічного розподілу і належного представництва основних правових систем світу.
c) Засідання Бюро проводяться настільки часто, наскільки це необхідно, але не рідше одного разу на рік. Воно надає допомогу Асамблеї у виконанні її обов’язків.
4. Асамблея може створювати такі допоміжні органи, які можуть виявитися необхідними, зокрема незалежний механізм нагляду для проведення інспекцій, оцінок та розслідування діяльності Суду з метою підвищення його ефективності й економічності.
5. Голова Суду, Прокурор, Секретар або їхні представники можуть брати участь, наскільки це необхідно, у засіданнях Асамблеї і Бюро.
6. Сесії Асамблеї проводяться в місці перебування Суду або в Центральних установах Організації Об’єднаних Націй один раз на рік; і коли цього вимагають обставини, проводяться спеціальні сесії Асамблеї. Якщо інше не передбачено в цьому Статуті, спеціальні сесії скликаються Бюро за його власною ініціативою або на прохання однієї третини держав-учасниць.
7. Кожна держава-учасниця має один голос. Асамблея й Бюро докладають усі зусилля для досягнення рішень на основі консенсусу. В разі неможливості досягнення консенсусу, якщо інше не передбачено в Статуті:
a) рішення з питань по суті повинні затверджуватися більшістю у дві третини присутніх, які беруть участь у голосуванні, за умови, що абсолютна більшість держав-учасниць забезпечує кворум для голосування;
b) рішення з питань процедури ухвалюються простою більшістю присутніх держав-учасниць, які беруть участь у голосуванні.
8. Держава-учасниця, яка має заборгованість зі сплати внесків для покриття витрат Суду, не має права голосу в Асамблеї та в Бюро, якщо сума її заборгованості дорівнює сумі належних з неї внесків за попередні два повні роки або перевищує її. Однак Асамблея може дозволити такій державі-учасниці брати участь у голосуванні в Асамблеї та в Бюро, якщо вона переконається в тому, що несплата викликана обставинами, що не залежать від держави-учасниці.
9. Асамблея затверджує власні правила процедури.
10. Офіційними і робочими мовами Асамблеї є мови Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй.
Частина 12
Фінансування
Стаття 113. Фінансові положення
За винятком випадків, коли передбачено інше, всі фінансові питання, що стосуються Суду і сесій Асамблеї держав-учасниць, включаючи засідання її Бюро і допоміжних органів, регулюються цим Статутом та Фінансовими положеннями і правилами, затвердженими Асамблеєю держав-учасниць.
Стаття 114. Покриття витрат
Витрати Суду й Асамблеї держав-учасниць, включаючи її Бюро та допоміжні органи, покриваються за рахунок коштів Суду.
Стаття 115. Кошти Суду й Асамблеї держав-учасниць
Витрати Суду й Асамблеї держав-учасниць, включаючи її Бюро та допоміжні органи, передбачені в бюджеті, прийнятому Асамблеєю держав-учасниць, покриваються за рахунок таких джерел:
a) установлених внесків, здійснених державами-учасницями;
b) коштів, наданих Організацією Об’єднаних Націй, які підлягають затвердженню Генеральною Асамблеєю, зокрема у зв’язку з витратами, понесеними в результаті передачі ситуацій Радою Безпеки.
Стаття 116. Добровільні внески
Без шкоди для положень статті 115 Суд може отримувати й використовувати як додаткові кошти добровільні внески урядів, міжнародних організацій, окремих осіб, корпорацій та інших утворень згідно з відповідними критеріями, прийнятими Асамблеєю держав-учасниць.
Стаття 117. Встановлення внесків
Внески держав-учасниць установлюються відповідно до узгодженої шкали нарахування внесків, яка ґрунтується на шкалі, прийнятій Організацією Об’єднаних Націй для її регулярного бюджету, і скоригована відповідно до принципів, на яких ця шкала ґрунтується.
Стаття 118. Щорічний аудит
Документи, книги та рахунки Суду, зокрема його річні фінансові відомості, підлягають щорічному аудиту незалежним аудитором.
Частина 13
Прикінцеві положення
Стаття 119. Вирішення спорів
1. Будь-який спір стосовно судових функцій Суду підлягає вирішенню рішенням Суду.
2. Будь-який інший спір між двома чи декількома державами-учасницями стосовно тлумачення або застосування цього Статуту, що не вирішений шляхом проведення переговорів протягом трьох місяців з моменту їх початку, передається Асамблеї держав-учасниць. Асамблея може сама докласти зусиль для вирішення спору або зробити рекомендації стосовно подальшого застосування засобів вирішення цього спору, включаючи передачу спору до Міжнародного Суду відповідно до його Статуту.
Стаття 120. Застереження
Жодні застереження до цього Статуту не допускаються.
Стаття 121. Поправки
1. Після закінчення семи років з моменту набрання чинності цим Статутом будь-яка держава-учасниця може запропонувати поправки до нього. Текст будь-якої запропонованої поправки подається Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй, який негайно розповсюджує його серед усіх держав-учасниць.
2. Не раніше ніж через три місяці з дати повідомлення Асамблея держав-учасниць на своєму наступному засіданні більшістю голосів присутніх, що беруть участь у голосуванні, вирішує, чи розглядати цю пропозицію. Асамблея може розглянути пропозицію безпосередньо або скликати Конференцію з перегляду, якщо цього вимагатиме порушене питання.
3. Прийняття поправки на засіданні Асамблеї держав-учасниць або Конференції з перегляду, якщо стосовно неї не може бути досягнуто консенсусу, здійснюється більшістю у дві третини голосів держав-учасниць.
4. За винятком того, що передбачено в пункті 5, поправка набирає чинності для всіх держав-учасниць через рік після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй ратифікаційних грамот або документів про прийняття сімома восьмими з них.
5. Будь-яка поправка до статей 5, 6, 7 та 8 цього Статуту набирає чинності для держав-учасниць, що прийняли цю поправку, через рік після здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот або документів про прийняття. Стосовно держави-учасниці, яка не прийняла цієї поправки, Суд не здійснює своєї юрисдикції в тому, що стосується злочину, який охоплюється такою поправкою, коли він вчиняється громадянами цієї держави-учасниці або на її території.
6. Якщо поправка прийнята сімома восьмими держав-учасниць відповідно до пункту 4, будь-яка держава-учасниця, яка не прийняла її, може вийти із цього Статуту з негайним набранням чинності таким виходом, незалежно від пункту 1 статті 127, однак з дотриманням пункту 2 статті 127, надіславши повідомлення про це не пізніше ніж через рік після набрання чинності такою поправкою.
7. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй розповсюджує серед усіх держав-учасниць будь-яку поправку, прийняту на засіданні Асамблеї держав-учасниць або на Конференції з перегляду.
Стаття 122. Поправки до положень інституціонального характеру
1. Поправки до положень цього Статуту, що мають виключно інституціональний характер, а саме: до статті 35, пунктів 8 й 9 статті 36, статті 37, статті 38, пунктів 1 (перших двох речень), 2 та 4 статті 39, пунктів 4-9 статті 42, пунктів 2 і 3 статті 43 й до статей 44, 46, 47 і 49, можуть бути запропоновані в будь-який час, незалежно від положень пункту 1 статті 121, будь-якою державою-учасницею. Текст будь-якої запропонованої поправки подається Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй або іншій особі, призначеній Асамблеєю держав-учасниць, що негайно розсилає його усім державам-учасницям та іншим учасникам Асамблеї.
2. Поправки відповідно до цієї статті, стосовно яких не може бути досягнуто консенсусу, приймаються Асамблеєю держав-учасниць або Конференцією з перегляду більшістю у дві третини голосів держав-учасниць. Такі поправки набирають чинності для всіх держав-учасниць через шість місяців після їх прийняття Асамблеєю або, залежно від випадку, Конференцією з перегляду.
Стаття 123. Перегляд Статуту
1. Через сім років після набрання чинності цим Статутом Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй скликає Конференцію з перегляду для розгляду будь-яких поправок до цього Статуту. Такий перегляд може включати перелік злочинів, що міститься у статті 5. Конференція є відкритою для учасників Асамблеї держав-учасниць і на тих самих умовах.
2. У будь-який час після цього на прохання однієї з держав-учасниць і для цілей, зазначених у пункті 1, Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй після отримання схвалення більшості держав-учасниць скликає Конференцію держав-учасниць з перегляду.
3. Положення пунктів 3-7 статті 121 застосовуються щодо прийняття будь-якої поправки до Статуту, розглянутої на Конференції з перегляду, та щодо набрання нею чинності.
Стаття 124. Тимчасове положення
Незважаючи на положення пунктів 1 і 2 статті 12, держава, коли стає учасницею цього Статуту, може заявити, що протягом семи років після набрання цим Статутом чинності для відповідної держави вона не визнає юрисдикції Суду стосовно категорії злочинів, що згадуються у статті 8, коли ймовірно злочин було вчинено її громадянами або на її території. Заява в розумінні цієї статті може бути відкликана в будь-який час. Положення цієї статті розглядаються на Конференції з перегляду, що скликається відповідно до пункту 1 статті 123.
Стаття 125. Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання
1. Цей Статут є відкритим для підписання всіма державами в м. Рим у штаб-квартирі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН 17 липня 1998 року. Потім він залишатиметься відкритим для підписання в Міністерстві закордонних справ Італії в м. Рим до 17 жовтня 1998 року. Після цієї дати Статут залишатиметься відкритим для підписання в Центральних установах Організації Об’єднаних Націй у м. Нью-Йорк до 31 грудня 2000 року.
2. Цей Статут підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами, які його підписали. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй.
3. Цей Статут відкритий для приєднання всіх держав. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй.
Стаття 126. Набрання чинності
1. Цей Статут набирає чинності в перший день місяця, що настає після 60-го дня з дати здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй 60-ї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання.
2. Для кожної держави, яка ратифікує, приймає, затверджує цей Статут або приєднується до нього після здачі на зберігання 60-ї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання, Статут набирає чинності в перший день місяця, що настає після 60-го дня з дати здачі такою державою своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання.
1. Будь-яка держава-учасниця може вийти із цього Статуту шляхом надіслання письмового повідомлення Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй. Вихід набирає чинності через рік після дати отримання такого повідомлення, якщо в повідомленні не зазначено пізніший строк.
2. Вихід із цього Статуту не звільняє державу від виконання зобов’язань, що випливають із цього Статуту, які виникли в період участі цієї держави в цьому Статуті, включаючи будь-які фінансові зобов’язання, обсяг яких може зрости. Він також не впливає на здійснення співробітництва із Судом у проведенні кримінальних розслідувань і розглядів, стосовно яких держава, яка виходить, була зобов’язана співробітничати та які були розпочаті до дати набрання виходом чинності, а також жодним чином не завдає шкоди продовженню розгляду будь-якого питання, що перебувало на розгляді Суду до дати набрання виходом чинності.
Стаття 128. Автентичні тексти
Оригінал цього Статуту, тексти якого англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є рівноавтентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй, який надсилає засвідчені копії цього Статуту всім державам.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, будучи належним чином на те вповноваженими своїми відповідними урядами, підписали цей Статут.
Учинено в м. Рим 17 липня 1998 року.
ПОПРАВКИ ДО РИМСЬКОГО СТАТУТУ
Поправка, яка доповнює статтю 8 пунктом 2(e)(xix)
умисне застосування голодомору цивільного населення як методу ведення війни шляхом позбавлення його об’єктів, необхідних для його виживання, включаючи умисне перешкоджання доставці продовольства.
Поправка, яка доповнює статтю 8 пунктами 2(b)(xxix) та 2(e)(xviii)
застосування лазерної зброї, спеціально сконструйованої таким чином, що її основною бойовою функцією чи однією з бойових функцій є завдання постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичних приладів, тобто незахищеним органам зору або органам зору, що мають засоби для корекції зору.
Поправка, яка доповнює статтю 8 пунктами 2 (b)(xxviii) та 2(e)(xvii)
застосування зброї, основна дія якої полягає в заподіянні ушкоджень осколками, які не виявляються в тілі людини за допомогою рентгенівських променів.
Поправка, яка доповнює статтю 8 Римського статуту пунктами 2(b)(xxvii) та 2(e)(xvi)
застосування зброї, яка використовує мікробіологічні чи інші біологічні агенти або токсини, незалежно від їхнього походження чи способу виробництва.
Поправка до статті 124 Римського статуту
Стаття 124 Римського статуту вилучається.
Поправки до Римського статуту Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії
1. Вилучити пункт 2 статті 5 Статуту.
2. Вставити такий текст після статті 8 Статуту:
Стаття 8 bis. Злочин агресії
1. Для цілей цього Статуту "злочин агресії" означає планування, підготовку, ініціювання або вчинення особою, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй.
2. Для цілей пункту 1 "акт агресії" означає застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави чи в будь-який інший спосіб, несумісний зі Статутом Організації Об’єднаних Націй. Будь-який з таких актів, незалежно від оголошення війни, буде кваліфікуватися відповідно до резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 14 грудня 1974 року як акт агресії:
a) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка військова окупація, незалежно від її тимчасового характеру, що є результатом такого вторгнення або нападу, чи будь-яка анексія із застосуванням сили на території іншої держави або її частини;
b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави чи застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
c) блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави;
d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
e) застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених в угоді, чи будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
f) дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави;
g) направлення державою або від імені держави озброєних банд, груп та іррегулярних сил або найманців, які вчиняють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це рівноцінно переліченим вище актам або її істотній участі в них.
3. Вставити такий текст після статті 15 Статуту:
Стаття 15 bis. Здійснення юрисдикції щодо злочину агресії (передача ситуації державою, proprio motu )
1. Суд може здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії відповідно до пунктів (a) і (c) статті 13 за умови дотримання положень цієї статті.
2. Суд може здійснювати юрисдикцію лише стосовно злочинів агресії, вчинених через один рік з моменту ратифікації або прийняття цих поправок тридцятьма державами-учасницями.
3. Суд здійснює юрисдикцію щодо злочину агресії відповідно до цієї статті згідно з рішенням, ухваленим після 1 січня 2017 року тією самою більшістю держав-учасниць, яка необхідна для затвердження поправки до Статуту.
4. Суд може відповідно до статті 12 здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії, що випливає з акту агресії, вчиненого державою-учасницею, якщо тільки держава-учасниця раніше не заявила про невизнання нею такої юрисдикції шляхом надіслання відповідної заяви Секретарю. Відкликання такої заяви може бути здійснено в будь-який час і має бути розглянуто державою-учасницею протягом трьох років.
5. Стосовно держави, яка не є учасницею Римського статуту, Суд не здійснює своєї юрисдикції щодо злочину агресії, вчиненого громадянами цієї держави або на її території.
6. Коли Прокурор доходить висновку про те, що є обґрунтована підстава розпочати розслідування стосовно злочину агресії, він або вона спочатку з’ясовує, чи ухвалила Рада Безпеки рішення стосовно акту агресії, вчиненого відповідною державою. Прокурор повідомляє Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй про ситуацію, що перебуває на розгляді Суду, у тому числі надсилає йому всю відповідну інформацію та документи.
7. Якщо Рада Безпеки ухвалила таке рішення, Прокурор може розпочинати розслідування злочину агресії.
8. Якщо жодного такого рішення не ухвалено протягом шести місяців з дати повідомлення, Прокурор може розпочати розслідування стосовно злочину агресії за умови, що Палата досудового провадження санкціонувала початок розслідування стосовно злочину агресії відповідно до процедури, викладеної у статті 15, і Рада Безпеки не ухвалила рішення про інше відповідно до статті 16.
9. Ухвалення рішення про вчинення акту агресії органом, що не входить до складу Суду, не завдає шкоди власним висновкам Суду згідно із цим Статутом.
10. Ця стаття не завдає шкоди положенням, що стосуються здійснення юрисдикції стосовно інших злочинів, згаданих у статті 5.
4. Вставити такий текст після статті 15 bis Статуту:
Стаття 15 ter. Здійснення юрисдикції щодо злочину агресії (передача ситуації Радою Безпеки)
1. Суд може здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії відповідно до пункту (b) статті 13 з дотриманням положень цієї статті.
2. Суд може здійснювати юрисдикцію лише стосовно злочинів агресії, вчинених через один рік після ратифікації або прийняття цих поправок тридцятьма державами-учасницями.
3. Суд здійснює юрисдикцію щодо злочину агресії відповідно до цієї статті згідно з рішенням, ухваленим після 1 січня 2017 року тією самою більшістю держав-учасниць, яка необхідна для затвердження поправки до Статуту.
4. Ухвалення рішення про вчинення акту агресії органом, що не входить до складу Суду, не завдає шкоди власним висновкам Суду згідно із цим Статутом.
5. Ця стаття не завдає шкоди положенням, що стосуються здійснення юрисдикції стосовно інших злочинів, згаданих у статті 5.
5. Вставити такий текст після пункту 3 статті 25 Статуту:
3 bis. Стосовно злочину агресії положення цієї статті застосовуються лише до осіб, які спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними.
6. Замінити перше речення пункту 1 статті 9 Статуту таким реченням:
1. Елементи злочинів допомагають Суду в тлумаченні й застосуванні статей 6, 7, 8 та 8 bis.
7. Замінити абзац перший пункту 3 статті 20 Статуту таким пунктом; решта пункту залишається без змін:
3. Жодна особа, яка була судима іншим судом за діяння, також заборонене в розумінні статей 6, 7, 8 або 8 bis, не може бути судима Судом за те саме діяння, за винятком випадків, коли розгляд в іншому суді:
( Джерело: сайт Міністерства юстиції України https://minjust.gov.ua/m/mijnarodniy-kriminalniy-sud )