Римський статут міжнародного кримінального суду

9. Після затвердження обвинувачень і до початку судового розгляду Прокурор може з дозволу Палати досудового провадження і після повідомлення обвинуваченому внести зміни до обвинувачення. Якщо Прокурор має намір висунути додаткові обвинувачення або замінити обвинувачення більш серйозними обвинуваченнями, то відповідно до цієї статті має бути проведено слухання для затвердження цих обвинувачень. Після початку судового розгляду Прокурор може з дозволу Судової палати зняти обвинувачення.

10. Дія будь-якого виданого раніше ордера припиняється стосовно будь-яких обвинувачень, які не були затверджені Палатою досудового провадження або які були зняті Прокурором.

11. Після затвердження обвинувачень відповідно до цієї статті Президія створює Судову палату, яка з урахуванням пункту 9 цієї статті й пункту 4 статті 64 відповідає за проведення подальшого провадження і може здійснювати будь-яку функцію Палати досудового провадження, яка стосується такого провадження й може виконуватися в ході нього.

Якщо не буде прийнято рішення про інше, місцем судового розгляду є місце перебування Суду.

1. Обвинувачений повинен бути присутнім на судовому розгляді.

2. Якщо обвинувачений, який є присутнім у Суді, продовжує порушувати хід судового розгляду, Судова палата може видалити обвинуваченого і надати йому можливість спостерігати за ходом розгляду та давати вказівки захиснику, перебуваючи поза межами зали засідань, з використанням, коли це необхідно, засобів зв’язку. Зазначені заходи вживаються лише за виняткових обставин після того, як інші альтернативні розумні заходи виявились недостатніми, та лише впродовж такого періоду часу, який чітко вимагається.

1. Функції та повноваження Судової палати, передбачені в цій статті, здійснюються відповідно до цього Статуту та Правил процедури і доказування.

2. Судова палата забезпечує, щоб розгляд був справедливим і швидким та проводився з повним дотриманням прав обвинуваченого, а також з належним врахуванням необхідності захисту потерпілих і свідків.

3. Після того, як у справі призначено слухання відповідно до цього Статуту, Судова палата, призначена для розгляду справи:

a) консультується зі сторонами та ухвалює такі процедури, які є необхідними для сприяння справедливому і швидкому проведенню провадження;

b) визначає мову або мови, які будуть використовуватися в ході судового розгляду; і

c) з дотриманням будь-яких інших відповідних положень цього Статуту передбачає розкриття, заздалегідь до початку судового розгляду, документів або інформації, які до цього не були розкриті, для надання можливості належної підготовки до судового розгляду.

4. Судова палата може, якщо це необхідно для ефективного і справедливого виконання нею своїх функцій, передавати попередні питання до Палати досудового провадження або, у разі необхідності, іншому судді Відділу досудового провадження, який є в її розпорядженні.

5. Надіславши повідомлення сторонам, Судова палата може у відповідних випадках дати розпорядження про об’єднання або розділення обвинувачень проти декількох обвинувачених.

6. Під час виконання своїх функцій до початку судового розгляду або в ході судового розгляду Судова палата, у разі необхідності, може:

a) здійснювати будь-які функції Палати досудового провадження, згадані в пункті 11 статті 61;

b) вимагати явки свідків і дачі ними показань, а також пред’явлення документальних та інших доказів, звертаючись, якщо це необхідно, за допомогою до держав, як це передбачено в цьому Статуті;

c) забезпечувати захист конфіденційної інформації;

d) давати розпорядження про надання додаткових доказів до тих доказів, які були зібрані до судового розгляду або пред’явлені сторонами в ході судового розгляду;

e) забезпечувати захист обвинуваченого, свідків і потерпілих; та

f) ухвалювати рішення з будь-яких інших питань, що стосуються справи.

7. Судовий розгляд є відкритим. Проте Судова палата може встановити, що особливі обставини вимагають того, щоб деякі засідання проводилися в закритому режимі для цілей, передбачених у статті 68, або в інтересах захисту конфіденційної або чутливої інформації, яка повинна бути подана як доказ.

8. a) На початку розгляду Судова палата зачитує обвинуваченому обвинувачення, що були попередньо затверджені Палатою досудового провадження. Судова палата переконується в тому, що обвинувачений розуміє зміст обвинувачень. Вона дає обвинуваченому можливість визнати свою вину відповідно до статті 65 або заявити про свою невинуватість.

b) Під час судового розгляду головуючий суддя може давати вказівки стосовно здійснення провадження, у тому числі для забезпечення того, щоб воно здійснювалося справедливо і неупереджено. З дотриманням будь-яких вказівок головуючого судді сторони можуть пред’являти докази відповідно до положень цього Статуту.

9. Судова палата, inter alia, має право за клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи:

a) ухвалювати рішення про допустимість або належність доказів; і

b) вживати всіх необхідних заходів для підтримання порядку в ході слухання.

10. Судова палата забезпечує складення повного протоколу судового розгляду, який точно відображає перебіг процесу, ведення і зберігання якого покладається на Секретаря.

1. Якщо обвинувачений визнає себе винним згідно з пунктом 8(a) статті 64, Судова палата визначає:

a) чи усвідомлює обвинувачений характер і наслідки визнання себе винним;

b) чи зроблене це визнання обвинуваченим добровільно після достатніх консультацій із захисником; та

c) чи підтверджується визнання вини фактами справи, викладеними:

i) в документах, що містять обвинувачення, пред’явлені Прокурором та визнані обвинуваченим;

ii) у будь-яких матеріалах, представлених Прокурором, які підкріплюють обвинувачення і які приймає обвинувачений; та

iii) у будь-яких інших доказах, зокрема показаннях свідків, поданих Прокурором або обвинуваченим.

2. Якщо Судова палата переконається, що умови, зазначені в пункті 1, дотримані, вона розглядає визнання вини разом з будь-якими додатковими доказами, які були надані, як таке, що встановлює всі істотно важливі факти, необхідні для доведення вчинення злочину, стосовно якого зроблено визнання, і може засудити обвинуваченого за вчинення цього злочину.

3. Якщо Судова палата не переконається в тому, що умови, зазначені в пункті 1, дотримані, вона виходить з того, що визнання вини не мало місця, і в цьому випадку вона дає розпорядження продовжувати судовий розгляд відповідно до звичайних процедур розгляду справи, передбачених цим Статутом, і може передати цю справу іншій Судовій палаті.

4. Якщо Судова палата вважає, що в інтересах правосуддя, зокрема в інтересах потерпілих, є необхідним більш повний виклад фактів справи, Судова палата може:

a) звернутися до Прокурора з проханням представити додаткові докази, у тому числі показання свідків; або

b) дати розпорядження продовжити судовий розгляд відповідно до звичайних процедур розгляду справи, передбачених цим Статутом, і в цьому випадку вона виходить з того, що визнання вини не мало місця, і може передати цю справу іншій Судовій палаті.

5. Будь-яке обговорення між Прокурором і захистом питання про зміну обвинувачень, визнання вини або покарання, що має бути призначено, не є обов’язковим для Суду.

1. Кожний вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено в Суді відповідно до застосовного права.

2. Тягар доведення вини обвинуваченого покладено на Прокурора.

3. Для визнання винним обвинуваченого Суд повинен переконатися в тому, що обвинувачений є винним поза розумним сумнівом.

1. Під час визначення будь-якого обвинувачення обвинувачений має право на публічне слухання, з урахуванням положень цього Статуту, на справедливе слухання, яке проводиться неупереджено, та принаймні на такі мінімальні гарантії на основі повної рівності:

a) бути негайно й детально поінформованим мовою, яку обвинувачений розуміє повною мірою і якою він розмовляє, про характер, підстави та зміст пред’явленого йому обвинувачення;

b) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту, а також вільно спілкуватися з обраним захисником в умовах конфіденційності;

c) бути судимим без невиправданої затримки;

d) з урахуванням пункту 2 статті 63 бути присутнім на судовому розгляді, захищати себе особисто або за допомогою обраного ним захисника, бути повідомленим, якщо він не має захисника, про це право й мати призначеного йому Судом захисника в будь-якому випадку, коли цього вимагають інтереси правосуддя, та безоплатно, якщо він не має достатньо коштів для оплати послуг захисника;

e) допитувати свідків, що дають показання проти нього, або мати право на те, щоб ці свідки були допитані, а також мати право на виклик і допит свідків, що дають показання на його користь, на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього. Обвинувачений також має право висувати аргументи на свій захист і надавати інші докази, що є допустимими згідно із цим Статутом;

f) безоплатно користуватися допомогою кваліфікованого перекладача та отримувати переклади, необхідні для того, щоб судовий розгляд відповідав вимогам справедливості, у випадках, коли мова, що використовується для розгляду справи в Суді, або мова документів, наданих Суду, не є тією мовою, яку обвинувачений повною мірою розуміє і якою він розмовляє;

g) не бути примушеним до дачі показань або до визнання себе винним і мати право зберігати мовчання, при цьому таке мовчання не береться до уваги під час визначення винуватості або невинуватості;

h) без прийняття присяги виступати з усними або письмовими заявами на свій захист; і

i) неперекладення на нього або неї тягаря доказування або обов’язку спростування.

2. На додаток до будь-якого іншого розкриття інформації, передбаченого в цьому Статуті, Прокурор настільки швидко, наскільки це можливо, пред’являє захисту наявні в його розпорядженні або під його контролем докази, які, на його думку, свідчать або можуть свідчити про невинуватість обвинуваченого чи про наявність обставин, що пом’якшують вину, або здатні вплинути на достовірність доказів обвинувачення. Будь-які сумніви стосовно застосування цього пункту вирішуються Судом.

1. Суд вживає належних заходів для захисту безпеки, фізичного і психічного благополуччя, гідності та недоторканності особистого життя потерпілих і свідків. При цьому Суд враховує всі відповідні фактори, у тому числі вік, гендерний фактор, як це визначено в пункті 3 статті 7, і стан здоров’я, а також характер злочину, зокрема у випадках, але не обмежуючись ними, коли злочин включав сексуальне насильство, гендерне насильство або насильство над дітьми. Прокурор вживає таких заходів, зокрема під час розслідування та кримінального переслідування за ці злочини. Такі заходи не повинні завдавати шкоди правам обвинуваченого та справедливому й неупередженому судовому розгляду або бути несумісними з ними.

2. Як виняток з принципу проведення відкритих слухань, передбаченого в статті 67, палати Суду можуть для захисту потерпілих і свідків чи обвинуваченого провести будь-яку частину провадження in camera або дозволити надання доказів за допомогою електронних або інших спеціальних засобів. Зокрема, такі заходи вживаються у випадку, коли йдеться про жертву сексуального насильства або дитину, яка є потерпілим чи свідком, якщо Суд не розпорядився інакше, з урахуванням усіх обставин, особливо думки такого потерпілого чи свідка.

3. На стадіях провадження, які Суд вважатиме такими, що для цього підходять, Суд дозволяє висловлювати й розглядати думки та побоювання потерпілих, коли зачіпаються їхні особисті інтереси, але таким чином, щоб це не завдавало шкоди правам обвинуваченого та справедливому й неупередженому судовому розгляду та не було несумісним з ними. У випадках, коли Суд вважає це виправданим, такі думки і побоювання можуть бути висловлені законними представниками потерпілих відповідно до Правил процедури і доказування.

4. Підрозділ з надання допомоги потерпілим і свідкам може рекомендувати Прокурору і Суду відповідні заходи захисту, процедури забезпечення безпеки, надання консультаційної та іншої допомоги, згаданої в пункті 6 статті 43.

5. Коли розкриття доказів або інформації відповідно до цього Статуту може спричинити виникнення серйозної загрози безпеці будь-якого свідка або членів його сім’ї, Прокурор може для цілей здійснення будь-якого провадження, що здійснювалося до початку розгляду справи, не розкривати таких доказів або інформації і замість цього представити їхній виклад. Зазначені заходи здійснюються таким чином, щоб це не завдавало шкоди й не було несумісним з правами обвинуваченого і проведенням справедливого й неупередженого судового розгляду.

6. Держава може звернутися з проханням про вжиття необхідних заходів, що забезпечують захист її службовців або представників, а також заходів захисту конфіденційної або чутливої інформації.

1. Перед тим, як перейти до дачі показань, кожний свідок відповідно до Правил процедури і доказування бере на себе зобов’язання давати правдиві показання.

2. Показання даються свідком у судовому засіданні особисто, крім випадків, коли інше передбачається заходами, викладеними в статті 68 або в Правилах процедури і доказування. Суд може також дозволити дачу viva voce (усних) або записаних за допомогою відео- або аудіотехніки показань свідка, а також надання документів або письмових протоколів за умови дотримання положень цього Статуту і відповідно до Правил процедури і доказування. Ці заходи не повинні завдавати шкоди правам обвинуваченого або бути несумісними з ними.

3. Сторони можуть робити подання, що стосуються справи, відповідно до статті 64. Суд правомочний вимагати надання всіх доказів, які він вважає необхідними для встановлення істини.

4. Суд може відповідно до Правил процедури і доказування ухвалити рішення про належність або допустимість будь-яких доказів, враховуючи при цьому, inter alia, їхню силу, а також будь-яку шкоду, яку такі докази можуть завдати проведенню справедливого судового розгляду або справедливій оцінці показань свідка.

5. Суд поважає привілеї конфіденційності, передбачені в Правилах процедури і доказування, та дотримується їх.

6. Суд не вимагає доведення загальновідомих фактів, але може визнати їх доведеними.

7. Докази, отримані в результаті порушення положень цього Статуту або міжнародно визнаних прав людини, не є допустимими, якщо:

a) порушення породжує серйозні сумніви стосовно достовірності доказів; або

b) допущення доказів було б несумісним з об’єктивним провадженням і завдавало б йому серйозної шкоди.

8. Вирішуючи питання про належність або допустимість доказів, зібраних державою, Суд не вирішує питання про застосування національного законодавства цієї держави.

1. Суд має юрисдикцію щодо таких злочинів проти відправлення ним правосуддя, вчинених умисно:

a) дача неправдивих показань після взяття зобов’язання відповідно до пункту 1 статті 69 давати правдиві показання;

b) надання завідомо неправдивих або сфальсифікованих доказів;

c) здійснення протиправного впливу на свідка, втручання або перешкоджання присутності свідка чи дачі ним показань, помста за дачу ним показань чи знищення доказів, їх фальсифікація або перешкоджання їх збиранню;

d) перешкоджання, залякування або протиправний вплив на посадову особу Суду з метою примушення або переконання посадової особи не виконувати або виконувати неналежним чином свої обов’язки;

e) помста посадовій особі Суду за те, що ця або інша посадова особа виконувала свої обов’язки;

f) вимагання або одержання хабара у статусі посадової особи Суду у зв’язку зі своїми офіційними обов’язками.

2. Принципи і процедури, що регулюють здійснення Судом юрисдикції щодо злочинів на підставі цієї статті, повинні бути тими самими, що викладені в Правилах процедури і доказування. Умови надання міжнародного сприяння Суду стосовно його проваджень, здійснених ним за цією статтею, регулюються внутрішнім законодавством запитуваної держави.

3. У разі визнання особи винною Суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років або штрафу відповідно до Правил процедури і доказування чи обох одночасно.

4. a) Кожна держава-учасниця поширює своє кримінальне законодавство, що встановлює покарання за злочини, спрямовані проти об’єктивності своїх слідчих і судових процедур, на злочини проти відправлення правосуддя, зазначені в цій статті, вчинені її громадянином або на її території.

b) На прохання Суду держава-учасниця, коли вона вважає це доцільним, передає справу своїм компетентним органам для судового переслідування. Ці органи ретельно розглядають такі справи і виділяють достатні ресурси для того, щоб їхній розгляд міг бути проведений ефективним чином.

1. Суд може покарати осіб, присутніх в Суді, за неналежну поведінку, у тому числі за зрив судового розгляду або умисну відмову виконувати його розпорядження, шляхом адміністративних заходів, за винятком позбавлення волі, таких, як тимчасове або постійне видалення із зали суду, штраф або інші подібні заходи, передбачені в Правилах процедури і доказування.

2. Процедури, що регулюють застосування заходів, зазначених у пункті 1, встановлюються в Правилах процедури і доказування.

1. Ця стаття застосовується в будь-якому випадку, коли розкриття інформації або документів держави завдало б, на думку цієї держави, шкоди інтересам її національної безпеки. Такі випадки включають ті випадки, на які поширюються положення пунктів 2 і 3 статті 56, пункту 3 статті 61, пункту 3 статті 64, пункту 2 статті 67, пункту 6 статті 68, пункту 6 статті 87 і статті 93, а також випадки, що виникають на будь-якій іншій стадії судового розгляду, на якій може порушуватися питання про таке розкриття.

2. Ця стаття також застосовується у випадках, коли особа, до якої було звернено прохання надати інформацію або докази, відмовилася зробити це або передала це питання державі на тій підставі, що розкриття завдало б шкоди інтересам національної безпеки держави, і відповідна держава підтверджує, що, на її думку, таке розкриття завдало б шкоди інтересам її національної безпеки.

3. Ніщо в цій статті не завдає шкоди вимогам конфіденційності, що застосовуються на підставі пункту 3(e) та 3(f) статті 54, або застосуванню статті 73.

4. Якщо будь-якій державі стає відомо про те, що інформація або документи держави розкриваються або, вірогідно, будуть розкриті на будь-якій стадії судового розгляду, і, на її думку, таким розкриттям була б завдана шкода інтересам її національної безпеки, така держава має право втрутитися для того, щоб досягти вирішення цього питання відповідно до цієї статті.

5. Якщо, на думку будь-якої держави, розкриття інформації завдало б шкоди інтересам її національної безпеки, ця держава у взаємодії з Прокурором, захистом або Палатою досудового провадження чи Судовою палатою, залежно від обставин, вживає всіх обґрунтованих заходів для вирішення цього питання на засадах співробітництва. Такі заходи можуть включати:

a) зміну або уточнення запиту;

b) винесення Судом ухвали стосовно належності запитуваної інформації чи доказів або стосовно того, чи можуть докази, хоча вони і є належними, бути отриманими з джерела, іншого, ніж запитувана держава, або чи не отримані вони з такого джерела;

c) отримання інформації або доказів з іншого джерела чи в іншій формі; або

d) домовленість про умови, на яких може надаватися допомога, у тому числі, серед іншого, надання узагальненої або переробленої інформації, встановлення обмежень на розкриття, проведення провадження in camera або ex parte чи інші захисні заходи, допустимі відповідно до цього Статуту та Правил процедури і доказування.

6. Якщо було вжито всіх обґрунтованих заходів для вирішення цього питання на засадах співробітництва й держава вважає, що не існує таких способів або таких умов, які дозволяли б надати або розкрити інформацію чи документи без шкоди для інтересів її національної безпеки, вона повідомляє про це Прокурору або Суду із зазначенням конкретних мотивів свого рішення, якщо тільки точний опис таких мотивів сам по собі не спричинить завдання такої шкоди.

7. Після цього, якщо Суд визначить, що ці докази є належними й необхідними для встановлення винуватості або невинуватості обвинуваченого, ним можуть бути вжиті такі заходи:

a) якщо розкриття інформації або документа запитується згідно з проханням про співробітництво відповідно до Частини 9 або у зв’язку з обставинами, зазначеними в пункті 2, і держава навела причини для відмови відповідно до пункту 4 статті 93:

i) Суд може перед тим, як зробити будь-який висновок, про який ідеться в підпункті 7(a)(ii), надіслати запит про проведення подальших консультацій з метою заслуховування аргументів держави, що може включати у відповідних випадках слухання in camera та ex parte;

ii) якщо Суд робить висновок, що, посилаючись на підстави для відмови згідно з пунктом 4 статті 93 за обставин цієї справи, запитувана держава діє всупереч зобов’язанням за цим Статутом, Суд може передати це питання відповідно до пункту 7 статті 87 із зазначенням підстав для свого висновку; і

iii) Суд може зробити такий висновок у ході судового розгляду у справі обвинуваченого стосовно наявності або відсутності того чи іншого факту, який може бути належним за цих обставин; або

b) за всіх інших обставин:

i) видати розпорядження про розкриття; або

ii) у тій частині, у якій Суд не дозволяє розкриття, зробити такий висновок у ході судового розгляду у справі обвинуваченого стосовно наявності або відсутності того чи іншого факту, який може бути належним за цих обставин.

Якщо Суд звертається до держави-учасниці з проханням надати документ або інформацію, що знаходиться у її віданні, розпорядженні або під її контролем та яка була розкрита їй на умовах конфіденційності державою, міжурядовою організацією або міжнародною організацією, то ця держава-учасниця заручається згодою сторони, яка надала документ або інформацію, на розкриття такого документа або інформації. Якщо такою стороною є держава-учасниця, то вона або дає згоду на розкриття такої інформації чи документа, або зобов’язується вирішити із Судом питання про розкриття документа чи інформації з дотриманням положень статті 72. Якщо такою стороною виступає держава, що не є учасницею цього Статуту, і вона відмовляється дати згоду на розкриття, то запитувана держава повідомляє Суду про те, що вона не в змозі надати цей документ або інформацію внаслідок раніше взятого на себе зобов’язання стосовно дотримання конфіденційності перед такою стороною.

1. Всі судді Судової палати повинні бути присутніми на кожній стадії судового розгляду та в ході всіх обговорень. Президія може в окремих випадках призначати з урахуванням наявних можливостей одного чи більше запасних суддів, які будуть присутніми на кожній стадії судового розгляду і заміщатимуть члена Судової палати, якщо цей член Палати більше не може бути присутнім.

2. Рішення Судової палати ґрунтується на основі оцінки нею доказів і всього провадження у справі. Рішення не повинно виходити за межі фактів і обставин, викладених у документі, що містить обвинувачення, чи в будь-яких поправках до документа, що містить обвинувачення. Суд може обґрунтовувати своє рішення тільки на доказах, наданих йому і розглянутих ним у ході судового розгляду.

3. Судді повинні намагатися досягти одностайності у своєму рішенні, за відсутності якої рішення ухвалюється більшістю суддів.

4. Обговорення Судової палати зберігаються в таємниці.

5. Рішення ухвалюється в письмовому вигляді й містить повний і мотивований виклад встановлених Судовою палатою фактів стосовно доказів і висновків. Судова палата ухвалює єдине рішення. За відсутності одностайності рішення Судової палати повинно містити думку більшості й меншості. Рішення або його резюме оголошується на відкритому засіданні.

1. Суд установлює принципи, що стосуються відшкодування шкоди потерпілим або їхнім правонаступникам, включаючи реституцію, компенсацію і реабілітацію. На цій основі Суд може у відповідь на прохання або, за виняткових обставин, з власної ініціативи визначити у своєму рішенні масштаби й розмір будь-якої шкоди і збитків, заподіяних потерпілим або їхнім правонаступникам, та заявляє про принципи, на підставі яких він діє.

2. Суд може винести постанову безпосередньо стосовно особи, визнаної винною, про відшкодування шкоди потерпілим або стосовно потерпілих у належній формі, включаючи реституцію, компенсацію та реабілітацію.

У відповідних випадках Суд може винести постанову про виплату суми в порядку відшкодування збитків до Цільового фонду, передбаченого у статті 79.

3. Перед тим, як винести постанову відповідно до цієї статті, Суд може запитувати і враховує заяви від особи, визнаної винною, від потерпілих, інших заінтересованих осіб чи заінтересованих держав або від їхнього імені.

4. Здійснюючи свої повноваження відповідно до цієї статті, Суд після ухвалення рішення про визнання особи винною у вчиненні злочину, що підпадає під юрисдикцію Суду, може визначити, чи існує необхідність у тому, щоб для виконання будь-якої постанови, яку він може винести згідно із цією статтею, були вжиті заходи відповідно до пункту 1 статті 93.

5. Держава-учасниця виконує рішення, ухвалене згідно із цією статтею так, якби положення статті 109 застосовувалися би до цієї статті.

6. Ніщо в цій статті не повинно тлумачитися як таке, що завдає шкоди правам потерпілих відповідно до національного або міжнародного права.

1. У разі визнання особи винною Судова палата розглядає питання про призначення відповідного покарання і бере до уваги надані в ході судового розгляду докази і зроблені подання, які стосуються призначення покарання.

2. Крім випадків, коли застосовуються положення статті 65, Судова палата до закінчення судового розгляду може з власної ініціативи й повинна на прохання Прокурора чи обвинуваченого провести додаткове судове слухання для того, щоб заслухати будь-які додаткові докази або подання, що стосуються покарання, відповідно до Правил процедури і доказування.

3. У випадках, коли застосовується пункт 2, будь-які заяви, зроблені на підставі статті 75, заслуховуються в ході додаткового слухання, згаданого в пункті 2, або, у разі необхідності, в ході будь-якого нового слухання.

4. Вирок проголошується публічно та, коли це можливо, в присутності обвинуваченого.

1. З урахуванням статті 110 Суд може призначити особі, визнаній винною у вчиненні злочину, передбаченого в статті 5 цього Статуту, один з таких видів покарань:

a) позбавлення волі на певний строк, обчислюваний у кількості років, що не перевищує максимально 30 років, або

b) довічне позбавлення волі в тих випадках, коли це виправдано особливо тяжким характером злочину та індивідуальними обставинами особи, визнаної винною.

2. На додаток до позбавлення волі Суд може призначити:

a) штраф відповідно до критеріїв, передбачених у Правилах процедури і доказування;

b) конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих безпосередньо або опосередковано в результаті злочину, без шкоди для прав bona fide третіх сторін.

1. Під час визначення покарання Суд відповідно до Правил процедури і доказування бере до уваги такі фактори, як тяжкість злочину та індивідуальні обставини особи, визнаної винною.

2. Під час призначення покарання у виді позбавлення волі Суд зараховує строк попереднього тримання під вартою згідно з постановою Суду за наявності такого строку. Суд може зарахувати будь-який строк, іншим чином відбутий під вартою у зв’язку з діянням, що лежить в основі злочину.

3. Якщо особа визнана винною у вчиненні більш ніж одного злочину, Суд призначає покарання за кожний злочин і загальне покарання із зазначенням всього строку позбавлення волі. Цей строк не повинен бути меншим, ніж строк, передбачений найбільш суворим окремим покаранням, яке було призначено, та не повинен перевищувати 30 років позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі відповідно до пункту 1(b) статті 77.

1. Рішенням Асамблеї держав-учасниць засновується Цільовий фонд в інтересах потерпілих від злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду, та сімей таких потерпілих.

2. Суд може розпорядитися передати грошові кошти та інше майно, вилучені шляхом штрафів або конфіскації, до Цільового фонду.

3. Управління Цільовим фондом здійснюється відповідно до критеріїв, визначених Асамблеєю держав-учасниць.

Ніщо в цій Частині не зачіпає застосування державами покарань, передбачених їхнім національним законодавством, або законів держав, що не передбачають покарань, встановлених у цій Частині.

1. Рішення, ухвалене відповідно до статті 74, може бути оскаржене відповідно до Правил процедури і доказування, як це передбачено нижче:

a) Прокурор може подати апеляцію на будь-якій з таких підстав:

i) процесуальна помилка,

ii) помилка у факті або

iii) помилка у праві;

b) особа, визнана винною, або Прокурор від імені цієї особи може подати апеляцію на будь-якій з таких підстав:

i) процесуальна помилка,

ii) помилка у факті,

iii) помилка у праві або

iv) будь-яка інша підстава, що впливає на справедливість провадження чи рішення або довіру до них.

2. a) Покарання може бути оскаржене відповідно до Правил процедури і доказування Прокурором або особою, визнаною винною, на підставі неспівмірності призначеного покарання вчиненому злочину;

b) якщо під час оскарження призначеного покарання Суд вважатиме, що є підстави, через які рішення про визнання винним може бути частково або цілком скасовано, Суд може запропонувати Прокурору та особі, визнаній винною, навести підстави відповідно до пункту 1(a) чи 1(b) статті 81 й може ухвалити рішення про визнання винним відповідно до статті 83;

c) така сама процедура застосовується у випадку, коли під час оскарження лише рішення про визнання винним Суд вважатиме, що є підстави для пом’якшення покарання відповідно до пункту 2(a).

3. a) Якщо Судова палата не розпорядиться про інше, особа, визнана винною, залишається під вартою, доки триває оскарження;

b) якщо період часу, протягом якого особа, визнана винною, перебуває під вартою, перевищує строк призначеного їй покарання у виді позбавлення волі, вона підлягає звільненню, за винятком випадків, коли Прокурор також оскаржує рішення, то звільнення може бути здійснене лише з дотриманням умов, передбачених у викладеному нижче підпункті (c);

c) у випадку ухвалення рішення про виправдання обвинувачений підлягає негайному звільненню з дотриманням такого:

i) за виняткових обставин, з урахуванням, inter alia, конкретного ризику втечі, серйозності висунутого обвинувачення та вірогідності успішного результату оскарження, Судова палата на прохання Прокурора може продовжити тримання обвинуваченого під вартою, доки триває оскарження;

ii) рішення Судової палати, ухвалене на підставі підпункту (c)(i), може бути оскаржене відповідно до Правил процедури і доказування.

4. З урахуванням пункту 3(a) і (b) виконання рішення або покарання може бути призупинено на період часу, передбачений для оскарження і здійснення провадження в порядку оскарження.

1. Кожна зі сторін відповідно до Правил процедури і доказування може оскаржити будь-яке з таких рішень:

a) рішення стосовно юрисдикції або прийнятності;

b) рішення, що дозволяє або забороняє звільнення особи, стосовно якої здійснюється розслідування або кримінальне переслідування;

c) рішення Палати досудового провадження діяти за власною ініціативою відповідно до пункту 3 статті 56;

d) рішення, що стосується питання, яке істотно впливало б на справедливе і швидке здійснення провадження або на результат судового розгляду та у зв’язку з яким негайне ухвалення Апеляційною палатою рішення може, на думку Палати досудового провадження або Судової палати, істотно сприяти провадженню.

2. Рішення Палати досудового провадження, ухвалене на підставі пункту 3(d) статті 57, може бути оскаржено заінтересованою державою або Прокурором з дозволу Палати досудового провадження. Таке оскарження має бути розглянуто у прискореному порядку.

3. Оскарження як таке не призводить до призупинення розгляду, якщо Апеляційна палата не винесе постанови про це на прохання, подане відповідно до Правил процедури і доказування.

4. Законний представник потерпілих, особа, визнана винною, чи bona fide власник майна, на яке негативно вплинула постанова, винесена відповідно до статті 75, може оскаржити таку постанову про відшкодування шкоди, як це передбачено в Правилах процедури і доказування.

1. Для цілей провадження відповідно до статті 81 та цієї статті Апеляційна палата має всі повноваження Судової палати.

2. Якщо Апеляційна палата дійшла висновку, що провадження, яке оскаржується, було несправедливим настільки, що це ставить під сумнів довіру до рішення чи вироку або що на рішення чи вирок, які оскаржуються, істотно вплинули помилки у факті або праві чи процесуальна помилка, вона може:

a) скасувати або змінити рішення чи вирок; або

b) розпорядитися про проведення нового судового розгляду іншою Судовою палатою.

Для цих цілей Апеляційна палата може повернути питання щодо фактів до Судової палати, яка розглядала справу в першій інстанції, з метою його з’ясування і подальшого подання Апеляційній палаті відповідного висновку або вона може сама витребувати докази для з’ясування питання. Якщо рішення чи вирок оскаржуються тільки особою, визнаною винною, або Прокурором від імені такої особи, то таке рішення чи вирок не можуть бути змінені так, щоб погіршити становище цієї особи.

3. Якщо під час оскарження вироку Апеляційна палата дійшла висновку, що покарання є неспівмірним вчиненому злочину, вона може змінити покарання відповідно до Частини 7.

4. Рішення Апеляційної палати ухвалюється більшістю голосів суддів і оголошується на відкритому засіданні. У рішенні зазначаються підстави, на яких воно ґрунтується. За відсутності одностайності в рішенні Апеляційної палати викладаються думки більшості й меншості, однак суддя може висловити окрему або відмінну думку щодо питання права.

5. Апеляційна палата може виносити рішення за відсутності особи, яку було виправдано або яку було визнано винною.

1. Особа, визнана винною, або, у разі її смерті, дружина чи чоловік, діти, батьки чи будь-яка особа, яка була жива на момент смерті обвинуваченого, якій ним були дані чіткі письмові вказівки із цією метою, або Прокурор від імені такої особи можуть подати клопотання до Апеляційної палати про перегляд остаточного обвинувального вироку чи покарання на таких підставах:

a) було виявлено нові докази, які

i) були відсутні під час судового розгляду, і відповідальність за таку відсутність не може бути цілком або частково покладена на сторону, що звернулася з клопотанням; і

ii) є достатньо важливими, що якби вони були доведені в ході судового розгляду, то це, вірогідно, призвело б до винесення іншого вироку;

b) було виявлено нові факти, які свідчать про те, що вирішальний доказ, який було взято до уваги в ході судового розгляду та від якого залежить обвинувальний вирок, був неправдивим, сфабрикованим або сфальсифікованим;

c) один суддя або декілька суддів, які брали участь у винесенні обвинувального вироку або у затвердженні обвинувачень, під час розгляду цієї справи вчинили серйозний проступок або грубе порушення своїх обов’язків, достатньо тяжкі для того, щоб слугувати підставою для усунення цього судді або цих суддів з посади відповідно до статті 46.

2. Апеляційна палата відхиляє клопотання, якщо вважає його необґрунтованим. Якщо вона визначає, що клопотання є обґрунтованим, то вона може, в разі необхідності:

a) знову скликати Судову палату, яка розглядала справу в першій інстанції;

b) сформувати нову Судову палату; або

c) зберегти за собою юрисдикцію щодо цих питань

для того, щоб, заслухавши сторони в порядку, встановленому в Правилах процедури і доказування, винести ухвалу про те, чи підлягає рішення перегляду.

1. Кожний, хто став жертвою незаконного арешту або тримання під вартою, має право на компенсацію.

2. Якщо будь-яка особа остаточним рішенням була визнана винною у вчиненні злочину і якщо винесений їй вирок був згодом скасований на підставі того, що будь-який новий або нововиявлений факт безперечно доводить наявність судової помилки, то особа, яка понесла покарання в результаті такого засудження, отримує законну компенсацію, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не був свого часу виявлений виключно або частково з її вини.

3. За виняткових обставин, коли Суд виявляє беззаперечні факти, що свідчать про наявність грубої і явної судової помилки, він може на власний розсуд присудити компенсацію відповідно до критеріїв, передбачених у Правилах процедури і доказування, особі, яку було звільнено з-під варти після остаточного рішення про виправдання або припинення провадження із цієї причини.

Держави-учасниці відповідно до положень цього Статуту всебічно співробітничають із Судом у проведенні ним розслідування злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду, і здійсненні кримінального переслідування за ці злочини.

1. a) Суд має право звертатися до держав-учасниць із проханнями про співробітництво. Такі прохання надсилаються дипломатичними каналами чи будь-якими іншими відповідними каналами, які можуть бути визначені кожною державою-учасницею під час ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання.

Подальші зміни такого визначення з боку кожної держави-учасниці здійснюються відповідно до Правил процедури і доказування.

b) Коли це доцільно, без шкоди для положень підпункту (a), прохання можуть також надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції чи будь-яку відповідну регіональну організацію.

2. Прохання про співробітництво й будь-які підтвердні документи надаються однією з офіційних мов запитуваної держави чи однією з робочих мов Суду на вибір, зроблений державою під час ратифікації, прийняття, затвердження чи приєднання, або супроводжуються перекладом однією з таких мов.

Подальші зміни такого вибору здійснюються відповідно до Правил процедури і доказування.

3. Запитувана держава зберігає в таємниці прохання про співробітництво й будь-які підтвердні документи, за винятком обсягу, в якому їх розкриття необхідне для виконання прохання.

4. У зв’язку з будь-яким проханням про допомогу, поданим відповідно до цієї Частини, Суд може вживати таких заходів, у тому числі заходів, пов’язаних із захистом інформації, які можуть бути необхідні для забезпечення безпеки й фізичного або психічного благополуччя будь-яких потерпілих, потенційних свідків та їхніх сімей. Суд може звернутися з проханням про те, щоб будь-яка інформація, яка надається відповідно до цієї Частини, передавалася і використовувалася таким чином, щоб при цьому забезпечувалася безпека й фізичне або психічне благополуччя будь-яких потерпілих, потенційних свідків та їхніх сімей.

5. a) Суд може запропонувати будь-якій державі, що не є учасницею цього Статуту, надати допомогу відповідно до цієї Частини на підставі спеціальної домовленості, угоди з такою державою чи на будь-якій іншій відповідній підставі.

b) У тих випадках, коли держава, що не є учасницею цього Статуту, яка уклала спеціальну домовленість або угоду із Судом, відмовляється співробітничати у виконанні прохань відповідно до будь-якої такої домовленості чи угоди, Суд може поінформувати про це Асамблею держав-учасниць або, у тих випадках, коли це питання передане Суду Радою Безпеки, - Раду Безпеки.

6. Суд може звертатися з проханням до будь-якої міжурядової організації надати інформацію або документи. Суд може також звертатися з проханням про співробітництво і допомогу в інших формах, які можуть бути погоджені з такою організацією і які відповідають її повноваженням або мандату.

7. У тих випадках, коли держава-учасниця не виконує прохання Суду про співробітництво всупереч положенням цього Статуту, тим самим не дозволяючи Суду виконувати його функції та повноваження відповідно до цього Статуту, Суд може ухвалити висновок із цього приводу й передати питання до Асамблеї держав-учасниць або, у тих випадках, коли це питання передане Суду Радою Безпеки, - до Ради Безпеки.

Держави-учасниці забезпечують наявність процедур, передбачених їхнім національним законодавством, для всіх форм співробітництва, зазначених у цій Частині.

1. Суд може передати прохання про арешт і передачу особи разом з матеріалами, що додаються до прохання, зазначеними у статті 91, будь-якій державі, на території якої може перебувати ця особа, і звертатися до цієї держави з проханням про співробітництво у здійсненні арешту і передачі такої особи. Держави-учасниці відповідно до положень цієї Частини і процедури, передбаченої їхнім національним законодавством, виконують прохання про арешт і передачу.

2. У тих випадках, коли особа, яка розшукується для передачі, здійснює в національному суді оспорювання на підставі принципу ne bis in idem, передбаченого в статті 20, запитувана держава негайно консультується із Судом для визначення того, чи існує відповідна постанова про прийнятність. Якщо справа визнана прийнятною, то запитувана держава розпочинає виконання прохання. Якщо постанову про прийнятність ще не прийнято, то запитувана держава може відкласти виконання прохання про передачу відповідної особи до ухвалення Судом постанови про прийнятність.

3. a) Держава-учасниця відповідно до свого процесуального законодавства дає дозвіл на перевезення своєю територією особи, яка передається до Суду іншою державою, за винятком випадків, коли перевезення через цю державу могло би перешкодити передачі або призвести до її затримки.

b) Прохання Суду про транзит надсилається відповідно до статті 87. У проханні про транзит містяться:

i) опис особи, яка перевозиться;

ii) стислий виклад фактів справи і їхня правова кваліфікація; та

iii) ордер на арешт і передачу.

c) Під час транзитного перевезення особу, яку перевозять, тримають під вартою.

d) Жодного дозволу не вимагається, коли перевезення здійснюється повітряним транспортом і не передбачається приземлення на території держави транзиту.

e) Якщо на території держави транзиту відбувається незаплановане приземлення, ця держава може звернутися до Суду з вимогою про те, щоб їй відповідно до положення підпункту (b) було надіслано прохання про транзит. Держава транзиту затримує особу, яка перевозиться, до отримання прохання про транзит і здійснення транзиту, але при цьому затримання для цілей цього підпункту не може продовжуватися більше 96 годин з моменту незапланованого приземлення, якщо протягом цього часу не було отримано такого прохання.

4. Якщо щодо розшукуваної особи здійснюється кримінальне провадження або вона відбуває покарання у запитуваній державі за злочин, інший, ніж той, у зв’язку з яким запитується передача до Суду, запитувана держава після прийняття свого рішення про задоволення прохання консультується із Судом.

1. Держава-учасниця, яка отримує від Суду прохання про передачу особи відповідно до статті 89, у випадку, якщо вона отримує також прохання від будь-якої іншої держави про видачу цієї самої особи за те саме діяння, що становить склад злочину, стосовно якого Суд просить про передачу цієї особи, повідомляє Суду й запитуючій державі про цей факт.

2. У тих випадках, коли запитуюча держава є державою-учасницею, запитувана держава віддає перевагу проханню Суду, якщо:

a) Суд відповідно до статей 18 або 19 постановив, що справа, у зв’язку з якою він просить про передачу особи, є прийнятною, і в цій постанові враховується розслідування або кримінальне переслідування, здійснене запитуючою державою у зв’язку з її проханням про видачу; або

b) Суд виносить постанову, про яку йдеться в підпункті (a), на підставі повідомлення запитуваної держави відповідно до пункту 1.

3. У разі, якщо постанову відповідно до пункту 2(a) не було винесено, запитувана держава може на власний розсуд до винесення Судом постанови на підставі пункту 2(b) розпочати розгляд прохання про видачу від запитуючої держави, але не видає особу до винесення Судом постанови про неприйнятність. Постанова Суду виноситься у прискореному порядку.

4. Якщо запитуюча держава не є державою-учасницею цього Статуту, то запитувана держава, якщо вона не зв’язана міжнародним зобов’язанням щодо видачі особи запитуючій державі, віддає перевагу проханню про передачу, що надійшло від Суду, якщо Суд визнав цю справу прийнятною.

5. Якщо у справі відповідно до пункту 4 Судом не було винесено постанови про прийнятність, запитувана держава може на власний розсуд розпочати розгляд прохання про видачу, що надійшло від запитуючої держави.

6. У тих випадках, коли застосовується пункт 4, за винятком випадків, коли запитувана держава вже зв’язана міжнародним зобов’язанням щодо видачі особи запитуючій державі, яка не є учасницею цього Статуту, запитувана держава вирішує питання про передачу цієї особи Суду або видачу цієї особи запитуючій державі. Приймаючи своє рішення, запитувана держава розглядає всі відповідні фактори, у тому числі:

a) відповідні дати прохань;

b) інтереси запитуючої держави, у тому числі, якщо це доречно, ту обставину, чи був злочин учинений на її території, а також громадянство потерпілих і самої особи, яку вона просить видати; і

c) можливість подальшої передачі між Судом і запитуючою державою.

7. У тому випадку, якщо держава-учасниця, що отримує від Суду прохання про передачу особи, отримує також прохання від будь-якої держави про видачу цієї самої особи за інше діяння, ніж те діяння, що становить злочин, за який Суд запитує передачу цієї особи:

a) запитувана держава, якщо вона не зв’язана міжнародним зобов’язанням щодо видачі особи запитуючій державі, віддає перевагу проханню Суду;

b) запитувана держава, якщо вона вже зв’язана міжнародним зобов’язанням щодо видачі особи запитуючій державі, вирішує питання про передачу цієї особи до Суду або видачу цієї особи запитуючій державі. Приймаючи своє рішення, запитувана держава розглядає всі відповідні фактори, у тому числі фактори, зазначені в пункті 6, але особливо враховує відносний характер і тяжкість цього діяння.

8. У тому випадку, якщо згідно з повідомленням відповідно до цієї статті Суд виносить постанову про неприйнятність справи і згодом запитуюча держава отримує відмову у видачі, запитувана держава повідомляє Суду про це рішення.

1. Прохання про арешт і передачу подаються в письмовому вигляді. У невідкладних випадках прохання може надсилатися будь-яким засобом, здатним забезпечити доставку письмового повідомлення, за умови підтвердження цього прохання каналами, передбаченими в пункті 1(a) статті 87.

2. Якщо прохання стосується арешту й передачі особи, стосовно якої Палата досудового провадження видала ордер на арешт на підставі статті 58, прохання містить або до нього додають:

a) інформацію з описом розшукуваної особи, достатню для її ідентифікації, та інформацію стосовно ймовірного місця перебування цієї особи;

b) копію ордера на арешт; і

c) такі документи, заяви або інформацію, що можуть бути необхідні в запитуваній державі для виконання вимог щодо процедури передачі, за винятком того, що ці вимоги не повинні бути більш обтяжливими, ніж ті, що застосовуються до прохань про видачу відповідно до договорів або домовленостей між запитуваною державою та іншими державами, і повинні бути, якщо це можливо, менш обтяжливими з урахуванням особливого характеру Суду.