Рекомендація щодо охорони материнства N 95

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1952 року на свою тридцять п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно охорони материнства, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, що доповнює Конвенцію (переглянуту) 1952 року про охорону материнства,

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят другого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1952 року щодо охорони материнства:

1. 1) Коли це потрібно для здоров'я жінки, і кожний раз, коли це можливо, відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами, передбачена в параграфі 2 статті 3 Конвенції (переглянутої) 1952 року про охорону материнства, повинна бути подовжена до терміну, загальна тривалість якого становить чотирнадцять тижнів.

2) Органи контролю повинні в окремих випадках мати право надавати на підставі лікарняної довідки, додаткове подовження відпустки до і після пологів, понад те, що передбачається в параграфах 4, 5 і 6 статті 3 Конвенції (переглянутої ) 1952 року про охорону материнства, якщо таке подовження потрібне для збереження здоров'я матері й дитини і, зокрема, в разі ненормальних явищ або загрози їх, як, наприклад, передчасні пологи та інші ускладнення до і після пологів.

2. 1) У можливості грошова допомога, призначена відповідно до статті 4 Конвенції (переглянутої) 1952 року про охорону материнства, повинна встановлюватися в більших розмірах, ніж передбачені в Конвенції мінімальні норми, і становити, по змозі, 100 відсотків попереднього заробітку жінки, який береться для розрахунку при встановленні розміру допомоги.

2) У разі можливості медична допомога, яка надається відповідно до статті 4 згаданої Конвенції, повинна охоплювати: загальну лікарську допомогу і допомогу спеціалістів стаціонарним та амбулаторним хворим, зокрема відвідування вдома; стоматологічний догляд; допомогу кваліфікованих акушерок та інше обслуговування вдома і в лікарні у зв'язку з вагітністю і пологами; догляд медичних сестер удома, в лікарні або в інших лікувальних закладах; утримання в лікарні чи в інших лікарняних закладах; фармацевтичні, стоматологічні та інші лікувальні засоби чи хірургічне приладдя, а також послуги, котрі надають під певним медичним наглядом особи інших професій, яких на підставі закону визнано компетентними в наданні послуг, пов'язаних із вагітністю та пологами.

3) Медична допомога надається з метою збереження, відновлення та поліпшення здоров'я жінки, яка підлягає забезпеченню, її працездатності й здатності самостійно задовольняти особисті потреби.

4) Установи або урядові відомства, що відповідають за медичну допомогу, повинні належними засобами заохочувати жінку, яка підлягає забезпеченню, користуватися службами охорони здоров'я, які надаються органами влади або визнані цими органами.

5) Крім того, законодавство країни може дозволяти цим установам або урядовим відомствам передбачати заходи щодо охорони здоров'я жінок, які підлягають забезпеченню, та їхніх дітей.

6) На додаток до допомоги, зазначеної в 1) та 2) цього параграфа, бажано передбачити іншу допомогу, натурою або грошима, як наприклад, одежу та пелюшки для немовляти або гроші на їх придбання, молоко чи допомогу для матерів, які годують груддю, тощо.

3.1) Перерви в роботі для годування немовлят повинні, по можливості, становити загалом не менше ніж півтори години протягом робочого дня, причому у разі пред'явлення лікарняної довідки частота і тривалість перерви для годування немовлят повинні відповідним чином змінюватись.

2) Слід вжити заходів щодо надання матерям приміщень для годування немовлят і догляду за ними протягом дня, бажано за межами підприємства, на якому працюють ці матері; у разі можливості функціонування таких служб повинно фінансуватися або повинна хоча б надаватися субсидія за рахунок громадських коштів чи в порядку обов'язкового соціального страхування.

3) Обладнання та санітарні умови приміщень для годування немовлят і денного догляду за ними, а також кількісний склад і кваліфікація персоналу відповідних служб повинні відповідати певним нормам, установленим відповідними правилами, причому ці служби повинні затверджуватися компетентними органами влади і перебувати під їхнім наглядом.

4.1) Період часу до і після пологів, протягом якого на підставі статті 6 Конвенції (переглянутої ) 1952 року про охорону материнства роботодавець не має права звільнити жінку з роботи, повинен бути, по можливості, подовжений для того, щоб він починався з того дня, коли роботодавець отримав повідомлення у вигляді медичної довідки про вагітність жінки, і продовжувався до закінчення принаймні одного місяця після кінця відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами, як це передбачено в статті 3 Конвенції.

2) Передбачені законодавством підстави для звільнення з роботи під час зазначеного періоду, протягом якого жінка підлягає особливому захисту, можуть становити такі випадки, як учинення жінкою, яка працює за наймом, серйозного проступку, закриття підприємства чи закінчення строку трудового договору. Там, де є фабрично-заводські комітети, бажано консультуватися з ними щодо таких звільнень.

3) Права жінки на збереження старшинства, а також на відновлення попередньої посади або на рівноцінну чи оплачувану за тим самим тарифом роботу повинні забезпечуватися на весь період законної відсутності на роботі до і після пологів.

5.1) Вагітні та жінки, які годують, не повинні допускатися на нічну чи понаднормову роботу, а їхній робочий час повинен розподілятися таким чином, щоб забезпечити їм достатню перерву для відпочинку.

2) Під час вагітності і принаймні протягом трьох місяців після пологів, а у разі годування груддю немовлят і довше, жінка не повинна допускатися на роботу, визнану компетентною владою шкідливою для її здоров'я і для здоров'я дитини.

3) До переліку робіт, на які поширюється положення параграфа 2, повинні, зокрема,входити:

a) будь-яка важка робота, пов'язана:

i) із підняттям, перенесенням чи переміщенням ваги;

ii) з надлишковим і безперервним фізичним напруженням, зокрема тривалим стоянням на ногах;

b) робота, яка вимагає особливої рівноваги;

c) робота біля машин, що вібрують.

4) Жінка, що зайнята на роботі, визнаній компетентними органами влади шкідливою для здоров'я, повинна мати право на переведення без зменшення заробітної плати на іншу роботу, яка не є шкідливою для її здоров'я.

5) Це право на переведення на іншу роботу повинно надаватися також у відповідних випадках у разі вагітності кожній жінці після пред'явлення нею лікарняної довідки, яка засвідчує, що зміна роду її роботи потрібна в інтересах її здоров'я чи здоров'я її дитини.

Генеральная Конференция Международной Организации Труда,

созванная в Женеве Административным Советом Международного Бюро Труда и собравшаяся 4 июня 1952 года на свою тридцать пятую сессию,

постановив принять ряд предложений об охране материнства, что является седьмым пунктом повестки дня сессии,

решив придать этим предложениям форму рекомендации, дополняющей Конвенцию (пересмотренную) 1952 года об охране материнства,

принимает сего двадцать восьмого дня июня месяца тысяча девятьсот пятьдесят второго года нижеследующую Рекомендацию, которая будет именоваться Рекомендацией 1952 года об охране материнства.

1. 1) Когда это необходимо для здоровья женщины и всякий раз, когда это осуществимо, отпуск по беременности и родам, предусматриваемый в пункте 2 статьи 3 Конвенции (пересмотренной) 1952 года об охране материнства, должен быть продлен до срока общей продолжительностью в 14 недель.

2) Органы контроля должны иметь право предоставлять в отдельных случаях, на основании врачебного свидетельства, дополнительное продление отпуска до и после родов, сверх того, что предусматривается в пунктах 4, 5 и 6 статьи 3 Конвенции (пересмотренной) 1952 года об охране материнства, если такое продление необходимо для сохранения здоровья матери и ребенка и, в частности, в случае ненормальных явлений или угрозы таковых, как, например, преждевременных родов и других осложнений до или после родов.

2. 1) По мере возможности денежные пособия, причитающиеся согласно статье 4 Конвенции (пересмотренной) 1952 года об охране материнства, должны устанавливаться в более высоких размерах, чем предусмотренные в Конвенции минимальные нормы, и составлять, по возможности, 100 процентов предыдущего заработка женщины, принимаемого в расчет для установления размера пособия.

2) По мере возможности медицинская помощь, предоставляемая согласно статье 4 упомянутой Конвенции, должна включать: общую врачебную помощь и помощь специалистов стационарным и амбулаторным больным, включая посещения на дому; зубоврачебный уход; помощь квалифицированных акушерок и другое обслуживание на дому и в больнице в связи с беременностью и родами; уход медицинских сестер на дому, в больнице или в других лечебных учреждениях; содержание в больнице или в других лечебных учреждениях; фармацевтические, зуболечебные и другие лечебные средства или хирургические принадлежности, а также услуги, предоставляемые под надлежащим медицинским надзором лицами других профессий, которые могут быть на основании закона признаны компетентными в оказании услуг в связи с беременностью и родами.

3) Медицинская помощь предоставляется с целью сохранения, восстановления и улучшения здоровья подлежащей обеспечению женщины, ее трудоспособности и способности самостоятельно удовлетворять личные потребности.

4) Учреждения или правительственные ведомства, ведающие медицинской помощью, должны поощрять подлежащих обеспечению женщин способами, которые могут быть сочтены подходящими, пользоваться службами здравоохранения, предоставляемыми органами власти или признанными этими органами.

5) Кроме того, законодательство страны может разрешать этим учреждениям или правительственным ведомствам предусматривать мероприятия по охране здоровья подлежащих обеспечению женщин и их детей.

6) В дополнение к пособиям, перечисленным в пунктах 1) и 2) настоящего параграфа, желательно предусмотреть другие пособия, натурой или деньгами, как, например, одежду и пеленки для новорожденного или деньги на их приобретение, молоко или пособие для кормящих матерей и т.д.

3. 1) Перерывы в работе для кормления грудных детей должны, когда это осуществимо, составлять в общей сложности по меньшей мере полтора часа в течение рабочего дня, причем по представлении врачебного свидетельства, частота и продолжительность перерывов для кормления грудных детей должны соответствующим образом меняться.

2) Следует принимать меры для предоставления матерям помещений для кормления грудных детей и ухода за ними в течение дня, предпочтительно вне предприятия, на котором работают эти матери; по мере возможности функционирование этих служб должно финансироваться или хотя бы субсидироваться за счет общественных средств или в порядке обязательного социального страхования.

3) Оборудование и санитарные условия помещений для кормления грудных детей и дневного ухода за ними, а также численный состав и квалификация персонала соответствующих служб должны отвечать надлежащим нормам, устанавливаемым соответствующими правилами, причем эти службы должны утверждаться компетентными органами власти и находиться под их наблюдением.

4. 1) Период времени до и после родов, в течение которого на основании статьи 6 Конвенции (пересмотренной) 1952 года об охране материнства предприниматель не имеет права уволить женщину с работы, должен быть, по мере возможности, продлен с тем, чтобы он начинался со дня, когда предприниматель извещается врачебным свидетельством о беременности женщины, и продолжался вплоть до истечения по меньшей мере одного месяца по окончании отпуска по беременности и родам, предусматриваемого в статье 3 Конвенции.

2) Предусматриваемые законодательством основания для увольнения с работы во время указанного периода, в течение которого женщина пользуется особой защитой, могут включать такие случаи, как совершение работающей по найму женщиной серьезного проступка, закрытие предприятия или истечение срока трудового договора. Там, где существуют фабрично-заводские комитеты, желатльно консультироваться с ними в отношении таких увольнений.

3) Права женщины на сохранение старшинства, а также на восстановление в прежней должности или на равноценную и оплачиваемую по тому же тарифу работу должны обеспечиваться на весь период законного отсутствия на работе до и после родов.

5. 1) Беременные и кормящие грудных детей женщины не должны допускаться на ночную и сверхурочную работу, а их рабочее время должно быть распределено таким образом, чтобы обеспечить им достаточные перерывы для отдыха.

2) Во время беременности и по меньшей мере в течение трех месяцев после родов, а в случае кормления грудных детей и дольше женщина не должна допускаться на работу, признаваемую компетентными властями вредной для ее здоровья или для здоровья ребенка.

3) В число работ, на которые распространяются положения подпункта 2, должны, в частности, входить:

a) всякий тяжелый труд, связанный:

i) с поднятием, переноской или передвижением тяжестей,

ii) с излишним и непривычным физическим напряжением, включая длительное стояние на ногах;

b) работа, требующая особого равновесия;

c) работа у вибрирующих машин.

4) Женщина, обычно занятая на работе, признаваемой компетентными властями вредной для здоровья, должна иметь право на перевод, без уменьшения заработной платы, на другую работу, не представляющую вреда для ее здоровья.

5) Это право на перевод на другую работу должно предоставляться также в отдельных случаях по беременности каждой женщине по представлении ею врачебного свидетельства, удостоверяющего, что перемена характера ее работы необходима в интересах ее здоровья или здоровья ребенка.