Конвенція про охорону материнства N 103

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1952 року на свою тридцять п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно охорони материнства, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят другого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією (переглянутою) 1952 року про охорону материнства:

1. Ця Конвенція застосовується як до жінок, зайнятих на промислових підприємствах, так і до жінок, зайнятих на непромислових та сільськогосподарських роботах, зокрема надомниць.

2. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "промислові підприємства" стосується до державних та приватних підприємств, а також до їхніх відділень і, зокрема, охоплює:

a) шахти, кар'єри та інші підприємства добувної промисловості;

b) підприємства з виготовлення, переробки, чищення, ремонту, прикрашення, оздоблювання, підготовки до продажу, руйнування або знищення предметів виробництва або підприємства з переробки матеріалів, серед них суднобудівні підприємства, підприємства з виробництва, трансформації та передачі електроенергії і рушійної сили взагалі;

c) підприємства з будівництва, які зайняті будівництвом, відновленням, ремонтом, перебудовою, руйнуванням;

d) транспортні установи, зайняті перевезенням пасажирів або товарів дорогами, залізницями, морськими чи річковими шляхами або повітряним шляхом, серед іншого обробленням вантажів у доках, на пристанях, на платформах, складах або в аеропортах.

3. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "непромислові роботи" означає всі види робіт, які виконуються на таких державних або приватних підприємствах чи службах або у зв'язку з їхнім функціонуванням:

a) торговельні підприємства;

b) пошта і служба електрозв'язку;

c) установи та адміністративні органи, персонал яких зайнятий головним чином конторською роботою;

d) газетні підприємства;

e) готелі, пансіони, ресторани, клуби, кафе та інші підприємства громадського харчування;

f) установи у справах лікування та догляду за хворими, інвалідами, незаможними і сиротами;

g) театри та культурно-масові установи;

h) домашня наймана праця, яка виконується в приватних господарствах;

а також всі інші непромислові роботи, до яких компетентний орган влади вирішить застосувати положення цієї Конвенції.

4. Виходячи з мети цієї Конвенції термін "сільськогосподарські роботи" означає всі види робіт, що виконуються на сільськогосподарських підприємствах, серед яких плантації та великі індустріалізовані сільськогосподарські підприємства.

5. В усіх випадках, коли виникає сумнів щодо застосування цієї Конвенції до певного підприємства, відділення підприємства чи виду робіт, це питання вирішує компетентний орган влади після консультації з відповідними представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі організації існують.

6. Національне законодавство може вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції підприємства, на яких, за визначенням законодавства цієї країни, зайняті тільки члени сім'ї роботодавця.

Виходячи з мети цієї Конвенції термін "жінка" означає будь-яку особу жіночої статі, незалежно від віку, національності, раси або релігії, яка перебуває чи не перебуває в шлюбі, а термін "дитина" означає будь-яку дитину, незалежно від того, чи були її батьки в шлюбі, чи ні.

1. Після пред'явлення медичної довідки, яка засвідчує передбачуваний строк її пологів, жінка, відносно якої застосовується ця Конвенція, має право на відпустку у зв'язку з вагітностю та пологами.

2. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами становить, як мінімум, дванадцять тижнів і включає період обов'язкової післяпологової відпустки.

3. Тривалість обов'язкової післяпологової відпустки встановлюється законодавством кожної країни, але ні в якому разі не становить менш як 6 тижнів; залишок всієї відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами може бути використаний до передбачуваної дати пологів або після закінчення строку обов'язкової післяпологової відпустки, або частина його може бути використана до передбачуваного строку пологів, частина - після закінчення строку обов'язкової післяпологової відпустки залежно від того, як це передбачається законодавством країни.

4. Якщо пологи відбуваються після передбачуваного строку, відпустка, яку вже було надано до цього часу, може бути подовжена у всякому разі до фактичної дати пологів, причому тривалість обов'язкової післяпологової відпустки після цього не скорочується.

5. У разі хвороби, причиною якої, як це визначено медичною довідкою, є вагітність, законодавство країни передбачає додаткові строки відпустки в допологовий період, максимальну тривалість якої може визначати компетентний орган влади.

6. У разі хвороби, причиною якої. як це визначено медичною довідкою, є пологи, жінка має право на подовження своєї післяпологової відпустки, максимальну тривалість якої може визначати компетентний орган влади.

1. Жінка, яка перебуває у визначеній положеннями статті 3 відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, має право на отримання грошової та медичної допомоги.

2. Розміри грошової допомоги встановлюються законодавством країни таким чином, щоб забезпечити для самої жінки та її дитини добрі з погляду гігієни життєві умови та належний рівень життя.

3. Медична допомога включає догляд та спостереження до, під час і після пологів, які надають кваліфіковані акушерки чи лікарі, а також, у разі потреби, госпіталізацію, причому, при можливості, надається повна свобода як у виборі лікаря, так і у виборі державної чи приватної медичної установи.

4. Грошова та медична допомога надаються чи за рахунок коштів системи обов'язкового соціального страхування, чи за рахунок державних фондів; і в тому і в другому разі вони надаються по праву всім жінкам, які відповідають зазначеним умовам.

5. Жінкам, які не можуть по праву претендувати на зазначену грошову та медичну допомогу, надається відповідна допомога за рахунок фонду громадської допомоги за умови перевірки їхніх прибутків, яка потрібна у разі надання допомоги в межах громадської допомоги.

6. Коли сума грошової допомоги, яка надається за рахунок коштів обов'язкового соціального страхування, нараховується на підставі попереднього заробітку, вона становить не менше ніж дві третини попереднього заробітку жінки, який враховується з цією метою.

7. Будь-які внески, які стягуються відповідно до обов'язкової системи соціального страхування, що передбачає допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, і будь-які внески, що обчислюються з загальної суми заробітної плати і стягуються з метою надання такої допомоги, сплачуються на основі загальної кількості чоловіків та жінок, зайнятих на цьому підприємстві, незалежно від статі і незалежно від того, чи сплачуються вони роботодавцями і працівниками або тільки роботодавцями.

8. Ні в якому разі роботодавець не несе особистої відповідальності за витрати на таку допомогу, яка надається зайнятим у нього жінкам.

1. Якщо жінка годує свою дитину груддю, вона має право припиняти роботу на одну або кілька перерв на день, тривалість яких встановлюється законодавством країни.

2. Перерви в роботі для годування дитини вважаються робочими годинами і оплачуються як такі в тих випадках, коли це регулюється законодавством або відповідає йому; у тих випадках, коли це питання регулюється колективними договорами, положення визначається відповідним договором.

Коли жінка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, яка надається відповідно до положень статті 3, наказ роботодавця про звільнення її, виданий за її відсутності або строки виконання якого збігаються з її відсутністю, є незаконним.

1. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, може за допомогою заяви, доданої до документа про ратифікацію, передбачити винятки зі сфери застосування цієї Конвенції щодо:

a) деяких категорій непромислових робіт;

b) робіт на сільськогосподарських підприємствах (крім плантацій);

c) домашньої найманої праці, яка виконується в приватних господарствах;

d) надомниць;

e) транспортних установ, які перевозять пасажирів та вантажі морем.

2. Категорії робіт або підприємств, стосовно яких використовуються положення параграфа 1 цієї статті, зазначаються в заяві, яка супроводжує документ про ратифікацію.

3. Будь-який член Організації, який подає таку заяву, може в будь-який час анулювати її повністю або частково, подаючи нову заяву.

4. Кожний член Організації, стосовно якого набула чинності заява, подана відповідно до параграфа 1 цієї статті, в щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції повідомляє про стан законодавства та практику відносно робіт і установ, на які відповідно до заяви поширюється параграф 1 цієї статті, і про те, якою мірою впроваджується Конвенція чи передбачається її впровадження щодо цих робіт та установ.

5. Після закінчення п'ятирічного періоду з моменту настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подає на розгляд Конференції спеціальну доповідь про дотримання цих винятків, котра містить пропозиції щодо заходів, яких слід ужити, на його думку, в цьому напрямі.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує лише тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Заяви, надіслані Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до положень параграфа 2 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, містять вказівки щодо:

a) територій, відносно яких заінтересований член Організації зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції без змін;

b) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, та подробиць цих змін;

c) територій, на яких Конвенція не застосовуватиметься, і в такому разі - причин, з яких вона не застосовуватиметься;

d) територій, відносно яких він резервує своє рішення для подальшого розгляду становища.

2. Зобов'язання, згадані в a) та b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною ратифікації і спричиняють однакові з нею наслідки.

3. Будь-який член Організації може новою заявою відмовитися від усіх або частини застережень, котрі містяться в його попередній заяві на підставі b), c) та d) параграфа 1 цієї статті.

4. Будь-який член Організації має право в періоди, протягом яких цю Конвенцію може бути денонсовано відповідно до положень статті 12, надіслати Генеральному директорові нову заяву, котра змінює будь-яким чином умови будь-якої попередньої заяви і повідомляє про становище, що існує на певних територіях.

1. Заяви, надіслані Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до положень параграфів 4 і 5 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, зазначають, чи будуть положення цієї Конвенції застосовуватись до певної території зі змінами чи без змін; якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції застосовуватимуться зі змінами, в ній уточнюється, в чому саме полягають ці зміни.

2. Відповідні члени або член Організації чи міжнародна влада можуть у будь-який час за допомогою нової заяви відмовитися повністю або частково використовувати зміни, обумовлені у попередній заяві.

3. Відповідні члени або член Організації чи міжнародна влада у періоди, коли Конвенцію може бути денонсовано згідно з положеннями статті 16, можуть подавати Генеральному директорові нову заяву, що змінює будь-яким чином умови будь-якої попередньої заяви і повідомляє про становище із застосуванням цієї Конвенції.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набирає чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про повний або частковий її перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова Конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 12, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набрала чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом відносно тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.