Договір про заснування Європейської Спільноти (Договір про заснування Європейського економічного співтовариства)

(c) заходи у сфері судової співпраці в цивільних справах, як обумовлено в статті 65;

(d) доцільні заходи заохочування та зміцнювання адміністративної співпраці, як обумовлено в статті 66;

(e) заходи у сфері поліційної та судової співпраці у кримінальних справах, що мають на меті забезпечити високий рівень безпеки через запобігання злочинності та боротьбу проти неї в межах Союзу згідно з положеннями Договору про Європейський Союз.

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить, протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалити:

1. заходи, що забезпечують, із дотриманням статті 14, відсутність будь-якого контролю осіб, громадян Союзу чи третіх країн, що перетинають внутрішні кордони;

2. заходи щодо перетину зовнішніх кордонів держав-членів, що запроваджують:

(a) стандарти й процедури, що їх належить дотримуватися державам-членам, здійснюючи перевірки осіб на цих кордонах;

(b) правила щодо віз на період перебування не більше трьох місяців, зокрема:

(i) перелік третіх країн, громадянам яких належить мати візу щоб перетнути зовнішні кордони, та тих країн, громадяни яких звільнені від цієї вимоги;

(ii) процедури та умови, за яких держави-члени видають візи;

(iii) єдиний формат віз;

(iv) правила щодо єдиної візи;

3. заходи, що формулюють умови, за яких громадяни третіх країн користуються свободою подорожувати територією держав-членів протягом не більше трьох місяців.

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить, протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалити:

1. заходи щодо притулку, згідно з Женевською конвенцією від 28 липня 1951 року та Протоколом від 31 січня 1967 року про статус біженців, а також згідно з іншими дотичними договорами, у таких сферах:

(a) критерії та механізми визначання держави-члена, відповідальної за розгляд звернень по притулок, що їх подає громадянин третьої країни в одній з держав-членів;

(b) мінімальні стандарти приймання осіб, що звернулися з проханням надати притулок у державах-членах;

(c) мінімальні стандарти щодо кваліфікації громадян третіх країн як біженців;

(d) мінімальні стандарти щодо процедур надавання та позбавляння статусу біженця в державах-членах;

2. заходи щодо біженців та переміщених осіб у таких сферах:

(a) мінімальні стандарти надавання тимчасового захисту переміщеним особам із третіх країн, що не можуть повернутися до своїх країн походження, та особам, що з інших причин потребують міжнародного захисту;

(b) сприяння збалансовуванню зусиль держав-членів щодо приймання біженців та переміщених осіб та можливих наслідків такого приймання;

3. заходи щодо імміґраційної політики в таких сферах:

(a) умови в'їзду та перебування, норми, за якими держави-члени надають довгострокові візи та дозволи на перебування, зокрема дозволи, що сприяють об'єднанню сімей;

(b) нелегальна імміґрація та недозволене перебування, зокрема висилання та репатріація осіб, що перебувають на території держави-члена нелегально;

4. заходи щодо визначання прав та умов, за яких громадяни третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена, можуть перебувати в інших державах-членах.

Заходи, що їх ухвалила Рада на підставі пунктів 3 та 4 [частини першої цієї статті], не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати в дотичних сферах національні положення, що є згідними з цим Договором та міжнародними угодами.

Заходи, що їх належить ухвалити на підставі абзацу (b) пункту 2, абзацу (a) пункту 3 та пункту 4 [частини першої цієї статті], не підпадають під зазначений вище п'ятирічний період.

Цей Розділ не впливає на виконання обов'язків держав-членів стосовно підтримування правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

Якщо в одній чи кількох державах-членах виникає надзвичайна ситуація, пов'язана з раптовим припливом громадян третіх країн, Рада, без порушення частини першої, на пропозицію Комісії може кваліфікованою більшістю ухвалити тимчасові заходи, не довше, ніж на шість місяців, на користь зацікавлених держав-членів.

Заходи у сфері судової співпраці в цивільних справах транскордонного змісту, що їх належить вживати згідно зі статтею 67 та тією мірою, якою це потрібно для належного функціювання внутрішнього ринку, охоплюють:

(a) поліпшення та спрощення:

- системи транскордонного надавання судових та позасудових документів,

- співпраці у збиранні доказів,

- визнання та виконання рішень у цивільних та торгівельних справах, зокрема рішень в позасудових справах;

(b) сприяння згідності норм щодо колізії права та юрисдикції, що їх застосовують у державах-членах;

(c) усування перешкод належному функціюванню цивільного провадження, в разі потреби - через сприяння узгоджуванню правил цивільного процесу, чинних у державах-членах.

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить вживати заходів, що забезпечують співпрацю дотичних служб держав-членів у сферах, охоплених цим Розділом, а також цих служб та Комісії.

1. Протягом перехідного п'ятирічного періоду від дати набрання чинності Амстердамського договору Раді належить діяти одностайно, на пропозицію Комісії чи з ініціативи держави-члена та після консультацій з Європейським Парламентом.

(*) Статтю змінено Ніццьким Договором.

2. Після цього п'ятирічного періоду:

- Раді належить діяти на пропозицію Комісії; Комісії належить вивчати будь-який запит держави-члена про подання пропозиції до Ради,

- Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить одностайно приймати рішення, що обумовлюють застосування процедури, зазначеної в статті 251, до всіх або частини сфер, охоплених цим Розділом, а також адаптують положення щодо повноважень Суду.

3. Як відступ від частин першої та другої, Раді належить, від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалювати заходи, зазначені в підабзацах (i) та (iii) абзацу (b) пункту 2 статті 62, кваліфікованою більшістю, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Як відступ від частини другої, Раді належить, після п'ятирічного періоду від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалювати заходи, зазначені в підабзацах (ii) та (iv) абзацу (b) пункту 2 статті 62, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251.

5. Як відступ від частини першої, Раді належить ухвалювати, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251:

- заходи, обумовлені в пункті 1 та абзаці (a) пункту 2 статті 63, якщо Рада, згідно з частиною першою цієї статті, раніше ухвалила законодавство Спільноти, що визначає спільні норми та засадничі принципи, що регулюють ці питання,

- заходи, обумовлені в статті 65, за винятком аспектів, пов'язаних із сімейним правом.

1. Статтю 234 належить застосовувати до цього Розділу за таких обставин та умов: якщо питання щодо тлумачення цього Розділу або чинності й тлумачення актів інституцій Спільноти, ґрунтованих на цьому Розділі, постає у справі, що її розглядає суд держави-члена, чиї рішення не можна оскаржити за допомоги правових засобів національного права; цей суд, якщо вважає, що розв'язок цього питання потрібен, щоб уможливити йому винести рішення, може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок цього питання.

2. У будь-якому разі Суд не має юрисдикції давати розв'язки щодо заходів чи рішень, прийнятих на підставі частини першої статті 62, стосовно збереження правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

3. Рада, Комісія чи держава-член може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок питання щодо тлумачення цього Розділу чи актів інституцій Спільноти, ґрунтованих на цьому Розділі. Розв'язок, що його дав Суд у відповідь на запит, не належить застосовувати до рішень судів держав-членів, що стали res judicata (1).

(1) Res judicata (лат.) - рішення суду, що не підлягає перегляду; правовий принцип, згідно з яким неприпустимо повторно розглядати справу, щодо якої вже винесено судове рішення (прим. пер.).

Застосування цього Розділу підпадає під дію положень Протоколу про позицію Сполученого Королівства та Ірландії й Протоколу про позицію Данії та не порушує Протоколу про застосування деяких аспектів статті 14 Договору про заснування Європейської Спільноти до Сполученого Королівства та Ірландії.

Мети цього Договору у сфері, що її регулює ця секція, належить досягати в межах спільної транспортної політики.

1. На цілі виконання статті 70 з урахуванням особливостей транспорту Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251 та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить закласти:

(a) загальні правила для міжнародного транспорту, що прямує на територію чи з території держави-члена чи перетинає територію однієї чи кількох держав-членів;

(b) умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги в межах держави-члена;

(c) заходи з удосконалювання транспортної безпеки;

(d) будь-які інші доцільні заходи.

2. Відступаючи від процедури, обумовленої в частині першій, якщо застосування положень стосовно принципів регуляторної системи транспорту може серйозно вплинути на рівень життя, зайнятість у деяких сферах та функціювання транспортної інфраструктури, Раді належить закладати їх одностайно, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом. Водночас Раді належить враховувати потребу адаптації до економічного розвитку, що випливає з запровадження спільного ринку.

Доти, доки буде закладено положення, зазначені в частині першій статті 71, жодна держава-член не може, без одностайної згоди Ради робити положення, що регулюють цю сферу станом на 1 січня 1958 року, а у випадку держав, що приєднуються, на дату їхнього вступу, прямо чи опосередковано менш сприятливими для перевізників інших держав-членів, ніж для перевізників цієї держави-члена.

Допомога є згідною з цим Договором, якщо вона задовольняє потреби координації транспорту чи якщо вона відшкодовує виконання певних обов'язків, притаманних концепції суспільної послуги.

У будь-яких заходах, що їх ухвалено в межах цього Договору стосовно транспортних тарифів та умов, належить враховувати економічний стан перевізників.

1. Стосовно транспорту в межах Спільноти, заборонено дискримінацію, що набирає такої форми, що перевізники встановлюють різні тарифи та різні умови перевезення тих самих товарів тими самими транспортними шляхами на підставі держави-члена походження чи призначення товарів.

2. Частина перша не виключає ухвалення інших заходів згідно з частиною першою статті 71.

3. Раді належить, на пропозицію Комісії та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, кваліфікованою більшістю закласти правила щодо виконання частини першої.

Рада може, зокрема, закладати положення, потрібні, щоб уможливити інституціям Спільноти нагляд за дотриманням правила, закладеного в частині першій, а користувачам транспорту - скористатися цими перевагами повною мірою.

4. Комісії, з власної ініціативи чи на звернення держави-члена, належить вивчати будь-які випадки дискримінації, що їх охоплює частина перша, та, після консультацій із зацікавленою державою-членом, ухвалювати потрібні рішення у межах правил, закладених згідно з положеннями частини третьої.

1. Стосовно транспортних операцій, здійснюваних у межах Спільноти, державам-членам заборонено встановлювати тарифи та умови, що в будь-який спосіб підтримують чи захищають інтереси одного чи кількох конкретних підприємств чи галузей виробництва, хіба що Комісія уповноважує на це.

2. Комісії, з власної ініціативи чи на звернення держави-члена, належить вивчати тарифи та умови, зазначені в частині першій, зокрема враховуючи, з одного боку, запити належної регіональної економічної політики, потреби слаборозвинених регіонів та проблеми регіонів, що зазнали серйозного впливу політичних обставин, а з іншого - вплив таких тарифів та умов на конкуренцію різних видів транспорту.

Комісії належить ухвалювати потрібні рішення після консультацій з кожною зацікавленою державою-членом.

3. Заборону, що її обумовлено в частині першій, не належить застосовувати до тарифів, встановлених заради забезпечення конкуренції.

Збори чи мита за перетин кордонів, що їх стягують перевізники додатково до транспортних тарифів, не повинні перевищувати розумного рівня з урахуванням реальних витрат.

Державам-членам належить прагнути поступово зменшити ці витрати.

Комісія може надавати державам-членам рекомендації щодо застосування цієї статті.

Положенням цього Розділу не належить перешкоджати застосуванню заходів, що їх вжила Федеративна Республіка Німеччина, тою мірою, якою ці заходи потрібні, щоб скомпенсувати економікам деяких регіонів Федеративної Республіки, що зазнали впливу поділу Німеччини, несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

При Комісії створено Дорадчий комітет експертів, яких належить призначати урядам держав-членів. Комісія консультується з Комітетом з транспортних питань, коли вважає це за потрібне, без порушення повноважень Економіко-соціального комітету.

1. Положення цього Розділу належить застосовувати до залізничного, дорожнього та внутрішнього водного транспорту.

2. Рада може кваліфікованою більшістю вирішувати, чи закладати, до якої міри та за якою процедурою, належні положення щодо морського та повітряного транспорту.

На цілі цієї статті належить застосовувати такі самі процедурні положення, як у статті 71.

1. Заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб'єктами господарювання, рішення об'єднань суб'єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами й метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зокрема ті, що:

(a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торгівельні умови;

(b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;

(c) розподіляють ринки чи джерела постачання;

(d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торгівельними сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;

(e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торгівельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.

2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.

3. Проте частину першу можна оголосити незастосовною до:

- будь-якої угоди чи категорії угод між суб'єктами господарювання,

- будь-якого рішення чи категорії рішень об'єднань суб'єктів господарювання,

- будь-якої узгодженої практики чи категорії узгоджених практик,

що сприяють поліпшенню виробництва чи розповсюдження продукції, технічному чи економічному поступові, водночас забезпечуючи, аби споживачі отримували належну частку користі, та які:

(a) не накладають на зацікавлені суб'єкти господарювання обмежень, що не є неодмінними для досягнення цієї мети;

(b) не надають таким суб'єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини дотичної продукції.

Заборонено, як несумісні зі спільним ринком, будь-які зловживання одного чи кількох суб'єктів господарювання своїм домінівним становищем на спільному ринку чи на істотній його частині, тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Такі зловживання можуть полягати, зокрема, в:

(a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж, чи інших невиправданих торгівельних умов;

(b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шкоду споживачам;

(c) застосуванні неоднакових умов у еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції;

(d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торгівельними звичаями, не пов'язані зі предметом цих договорів.

1. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить закласти належні регламенти чи директиви, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях 81 та 82.

2. Регламенти чи директиви, зазначені в частині першій, призначені, зокрема:

(a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті 81 та статті 82, вводячи положення про грошові стягнення та періодичні штрафи;

(b) закласти докладні правила застосовування частини третьої статті 81 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефективний нагляд, а з іншого - зробити адміністрування якомога простішим;

(c) визначити, в разі потреби, сфери застосовування положень статей 81 та 82 в різних галузях економіки;

(d) визначити відповідні функції Комісії та Суду в застосовуванні положень, закладених у цій частині;

(e) встановити зв'язок між національними законодавствами та положеннями, що їх містить ця секція чи що їх ухвалено на підставі цієї статті.

До набрання чинності положень, ухвалених на підставі статті 83, органам влади держав-членів належить ухвалити рішення про прийнятність угод, рішень та узгоджених практик та про зловживання домінівним становищем на спільному ринку, згідно з їхнім національним правом та положеннями статті 83, зокрема її частини третьої, та статті 82.

1. Без порушення статті 84, Комісії належить забезпечувати застосування принципів, закладених у статтях 81 та 82. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи, та в співпраці з компетентними органами держав-членів, що надають їй допомогу, Комісії належить розслідувати випадки гаданого порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, їй належить пропонувати належні заходи його припинення.

2. Якщо порушення не припинено, Комісії належить визнати порушення принципів в обгрунтованому рішенні. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.

1. Щодо державних суб'єктів господарювання та суб'єктів господарювання, яким держави-члени надають окремі чи виключні права, державам-членам не належить вводити в дію чи зберігати чинність жодного положення, що суперечить положенням цього Договору, зокрема тих, що обумовлені в статті 12 та статтях від 81 до 89.

2. Суб'єкти господарювання, яким довірено бути операторами послуг загального економічного інтересу, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень цього Договору, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких правил не заважає, de jure чи de facto, виконувати особливі завдання, що їм їх доручено. Розвиток торгівлі не належить порушувати такою мірою, щоб це суперечило інтересам Спільноти.

3. Комісії належить забезпечувати застосування положень цієї статті та, в разі потреби, адресувати належні директиви чи рішення державам-членам.

1. Якщо в цьому Договорі не обумовлено інакше, допомога, що її держава-член надає в будь-якій формі чи за рахунок державних ресурсів, якщо вона спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб'єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною з спільним ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

2. Сумісною зі спільним ринком є:

(a) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що її надано без дискримінації на підставі походження дотичних товарів;

(b) допомога заради ліквідації наслідків стихійних лих чи надзвичайних ситуацій;

(c) допомога економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, коли така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:

(a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів із надзвичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття;

(b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи подоланню серйозного збурення економіки держави-члена;

(c) допомогу, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності чи певних сфер економіки, якщо така допомога не чинить негативного впливу на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Спільноті такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(e) інші категорії допомоги, що їх можуть окреслити рішення Ради, що їй належить діяти кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії.

1. Комісії, у співпраці з державами-членами, належить постійно наглядати за всіма системами допомоги, наявними у цих державах. Їй належить пропонувати останнім будь-які належні заходи, що їх потребує прогресивний розвиток чи функціювання спільного ринку.

2. Якщо, після повідомлення зацікавлених сторін з пропозицією подати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, що її надала держава-член чи отримано з державних ресурсів, є несумісною зі спільним ринком з огляду на статтю 87, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, вона вирішує, що зацікавленій державі належить скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, що його належить встановити Комісії.

Якщо зацікавлена держава не дотримується цього рішення протягом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава-член може, як відступ від положень статей 226 та 227, спрямувати питання безпосередньо на розгляд Суду.

Як відступ від положень статті 87 чи регламентів, обумовлених в статті 89, Рада, за заявою держави-члена, може одностайно вирішити, якщо таке рішення виправдане винятковими обставинами, що допомогу, що її ця держава надає чи планує надати, визнано сумісною зі спільним ринком. Якщо Комісія вже почала стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в першому абзаці цієї частини, факт подання до Ради заяви зацікавленої держави має наслідком зупинення цієї процедури доти, доки Рада не оприлюднить своєї позиції.

Проте, якщо Рада не оприлюднює своєї позиції протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заяви, Комісії належить прийняти рішення у справі.

3. Комісію належить інформувати про будь-які плани щодо надавання чи зміни допомоги достатньо завчасно, аби вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо вона вважає, що будь-який такий план є несумісним зі спільним ринком з огляду на статтю 87, їй належить невідкладно почати процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові не належить вживати запланованих заходів доти, доки цю процедуру не завершено остаточним рішенням.

Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може кваліфікованою більшістю виробляти будь-які належні регламенти на застосування статей 87 та 88, зокрема на визначення умов застосування частини третьої статті 88 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури.

Жодній державі-членові не належить, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Окрім того, жодній державі-членові не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків, які за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції.

Якщо продукцію експортовано на територію будь-якої держави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.

Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, та не належить накладати компенсаційні податки за імпорт із держав-членів, хіба що Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю попередньо схвалила відповідні положення обмеженого строку дії.

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить одностайно ухвалити заходи гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акцизних зборів та інших форм непрямого оподаткування за умови, що така гармонізація потрібна, аби забезпечити запровадження та функціювання внутрішнього ринку в часових межах, що їх закладено в статті 14.

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить одностайно видавати директиви щодо зближення таких законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, що безпосередньо впливають на запровадження чи функціювання спільного ринку.

1. Без порушення статті 94 та якщо в цьому Договорі не обумовлено інакше, дальші положення належить застосовувати на досягнення мети, сформульованої в статті 14. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить ухвалити заходи щодо зближення законодавчих, підзаконних чи адміністративних норм держав-членів, спрямованих на запровадження та функціювання внутрішнього ринку.

2. Частину першу не належить застосовувати до податкових положень, положень про вільне пересування осіб чи положень, що стосуються прав та інтересів працівників.

3. Свої пропозиції щодо здоров'я, безпеки, охорони довкілля та захисту прав споживачів, подані на підставі частини першої, Комісії належить ґрунтувати на високому рівні захисту, враховуючи зокрема, будь-які нові досягнення на базі наукових фактів. У межах своїх відповідних повноважень, Європейському Парламентові та Раді належить прагнути досягти цієї мети.

4. Якщо держава-член, після того як Рада чи Комісія ухвалила захід із гармонізації, вважає за потрібне зберегти національні положення на підставі важливих потреб, зазначених у статті 30 чи пов'язаних із захистом довкілля чи умов праці, їй належить поінформувати Комісію про ці положення та підстави їх зберегти.

5. Окрім того, без порушення частини четвертої, якщо після того, як Рада чи Комісія ухвалила захід із гармонізації, держава-член, на ґрунті проблеми, властивої цій державі-членові та що постала після запровадження заходу з гармонізації, вважає за потрібне впровадити національні положення на підставі нового наукового доказу щодо захисту довкілля чи умов праці, їй належить повідомити Комісію про плановані положення та причини їх упровадження.

6. Комісії впродовж шести місяців після повідомлень, зазначених у частинах четвертій та п'ятій, належить схвалити або відхилити дотичні національні положення, попередньо перевіривши, чи не є такі положення проявом свавільної дискримінації чи прихованим обмеженням торгівлі між державами-членами, та чи не становлять вони перешкоди функціюванню внутрішнього ринку.

За браком рішення Комісії протягом цього строку, національні положення, зазначені в частинах четвертій та п'ятій, належить вважати схваленими.

Якщо складність питання є достатнім підґрунтям і якщо нема загрози здоров'ю людей, Комісія може повідомити зацікавлену державу-члена, що строк, зазначений в цій частині, може бути продовжено ще на строк до шести місяців.

7. Якщо, на підставі частини шостої, державу-члена уповноважено зберегти чи впровадити національні заходи з відступом від заходу з гармонізації, Комісії належить негайно перевірити, чи треба зробити пропозицію щодо адаптації до цього заходу.

8. Якщо держава-член порушує окрему проблему щодо охорони суспільного здоров'я у сфері, де попередньо проведено заходи з гармонізації, їй належить повідомити про це Комісію, якій належить негайно перевірити, чи треба запропонувати належні заходи.

9. Відступаючи від процедури, закладеної в статтях 226 та 227, Комісія чи будь-яка держава-член можуть подати справу безпосередньо на розгляд Суду, якщо вона вважає, що інша держава-член неналежним чином використовує повноваження, обумовлені в цій статті.

10. Заходам з гармонізації, зазначеним вище, належить, коли це доцільно, містити захисні застереження, що вповноважують держави-члени вживати, на підставі однієї чи кількох неекономічних причин, зазначених у статті 30, тимчасових заходів, які підлягають процедурі контролю Союзу.

Якщо Комісія встановлює, що розбіжності між положеннями, закладеними в законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, спотворюють умови конкуренції на спільному ринку, і що таке спотворення треба усунути, їй належить провести консультації з зацікавленими державами-членами.

Якщо після консультацій сторони не дійшли згоди про усунення дотичних спотворень, Раді належить, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю видати потрібні директиви. Комісія та Рада можуть вживати інших доцільних заходів, обумовлених в цьому Договорі.

1. Якщо є підстави побоюватися, що ухвалення чи зміни положень, закладених у законі, підзаконному чи адміністративному акті, можуть спричинити спотворення в значенні статті 96, то державі-членові, що має такий намір, належить провести консультації з Комісією. Після консультацій з державами-членами Комісії належить скерувати зацікавленим державам-членам рекомендацію про заходи, що їх, можливо, буде доцільно вжити, аби уникнути цього спотворення.

2. Якщо держава-член, що має намір впровадити чи змінити власні положення, не дотримується рекомендації Комісії, інші держави-члени не зобов'язані, на підставі статті 96, змінювати свої власні положення, щоб усунути такі спотворення. Статтю 96 не належить застосовувати, якщо держава-член, що проігнорувала рекомендацію Комісії, спричиняє спотворення, що завдає шкоди лише їй.

Державам-членам належить провадити свої економічні політики, щоб сприяти досягненню мети Спільноти, визначеної в статті 2, та в контексті загальних настанов, зазначених у частині другій статті 99. Державам-членам та Спільноті належить діяти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному використанню ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті 4.

1. Державам-членам належить вважати свої економічні політики предметом спільного інтересу та координувати їх у рамках Ради згідно зі статтею 98.

2. Раді, за рекомендацією Комісії, належить кваліфікованою більшістю розробити проект загальних настанов економічних політик держав-членів та Спільноти і доповісти Європейській Раді.

Європейській Раді, на підставі доповіді Ради, належить обговорити висновки щодо загальних настанов економічних політик держав-членів та Спільноти.

На підставі цих висновків Раді належить кваліфікованою більшістю ухвалити рекомендацію з формулюванням цих загальних настанов і повідомити Європейський Парламент про свою рекомендацію.

3. Щоб забезпечити ближчу координацію економічних політик та стабільну конвергенцію економічного функціювання держав-членів, Раді, на підставі поданих доповідей Комісії, належить стежити за економічним розвитком кожної держави-члена та Спільноти та за згідністю економічних політик із загальними настановами, зазначеними в частині другій, і систематично провадити загальне оцінювання.

На цілі такого різнобічного нагляду державам-членам належить надавати Комісії інформацію про свої важливі заходи у сфері економічної політики та іншу інформацію, яку вони вважають за потрібне надати.

4. Якщо за процедурою, зазначеною в частині третій, встановлено, що економічну політику держави-члена не погоджено з загальними настановами, зазначеними в частині другій, чи що вона загрожує належному функціюванню економічного та валютного союзу, Рада, за рекомендацією Комісії, кваліфікованою більшістю може надіслати потрібні рекомендації зацікавленій державі-членові. Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю може вирішити оприлюднити свої рекомендації.

Голові Ради та Комісії належить доповідати Європейському Парламентові про результати різнобічного нагляду. Голову Ради може бути запрошено до компетентного комітету Європейського Парламенту, якщо Рада оприлюднила свої рекомендації.

6. Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, може ухвалювати докладні правила процедури різнобічного нагляду, зазначеної в частинах третій та четвертій цієї статті.

1. Без порушення будь-яких інших процедур, обумовлених у цьому Договорі, Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю може прийняти рішення щодо заходів, доречних за даної економічної ситуації, зокрема у разі серйозних ускладнень у постачанні деяких товарів.

(*) Статтю змінено Ніццьким договором.

2. Якщо держава-член перебуває у складному становищі чи їй загрожує надскладне становище, спричинене стихійним лихом чи надзвичайними обставинами поза її контролем, Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю може, за певних умов, вирішити надати зацікавленій державі-членові фінансову допомогу від Спільноти. Голові Ради належить повідомити Європейський Парламент про ухвалене рішення.

1. Заборонено надавати кредит на покриття дефіциту чи будь-які інші кредити ЄЦБ чи центральних банків держав-членів (далі "національні центральні банки") інституціям чи органам Спільноти, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, чию діяльність регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів. ЄЦБ та національним центральним банкам заборонено купувати безпосередньо в них боргові зобов'язання.

2. Першу частину не належить застосовувати до кредитних установ, що є державною власністю та яким національні центральні банки та ЄЦБ надають, у контексті надання грошових резервів центральних банків, такий самий режим, як приватним кредитним установам.

1. Заборонено будь-які заходи, не обґрунтовані розсудливим аналізом, та що надають привілейований доступ до фінансових установ інституціям чи органам Спільноти, центральним урядам, регіональним, місцевим чи іншим державним органам та органам, чию діяльність регулює публічне право, чи державним підприємствам держав-членів.

2. До 1 січня 1994 року Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 252, належить конкретизувати випадки застосування заборони, зазначеної в частині першій.

1. Спільнота не несе відповідальності й не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, чию діяльність регулює публічне право, чи державних підприємств будь-якої держави-члена, без порушення взаємних фінансових ґарантій щодо спільного виконання окремого проекту. Держава-член не несе відповідальності і не перебирає зобов'язань центральних урядів, регіональних, місцевих чи інших державних органів та органів, чию діяльність регулює публічне право, чи державних підприємств іншої держави-члена, без порушення взаємних фінансових ґарантій щодо спільного виконання окремого проекту.

2. Якщо треба, Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 252, може конкретизувати випадки застосування заборони, зазначеної в статті 101 та в цій статті.

1. Державам-членам належить уникати надмірного державного дефіциту.

2. Комісії належить стежити за розвитком бюджетної ситуації в державах-членах та розміром їхнього державного боргу, щоб виявляти значні помилки. Зокрема, їй належить наглядати за дотриманням бюджетної дисципліни на підставі таких двох критеріїв:

(a) чи відношення запланованого чи фактичного державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не перевищує контрольного значення, хіба що:

- це відношення істотно й тягло меншало й досягло значення, близького до контрольного значення,

- чи, навпаки, надвишок над контрольним значенням є випадковим і тимчасовим, а відношення лишається близьким до контрольного значення;

(b) чи відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не перевищує контрольного значення, хіба що таке співвідношення достатньою мірою меншає та в прийнятному темпі наближається до контрольного.

Контрольне значення визначено в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту, що його додано до цього Договору.

3. Якщо держава-член не виконує вимог за одним чи обома зазначеними критеріями, Комісії належить підготувати доповідь. У доповіді Комісії належить також враховувати, чи державний дефіцит не перевищує інвестиційних державних витрат, та враховувати всі інші дотичні фактори, зокрема середньостроковий економічний та бюджетний стан держави-члена.

Комісія може також підготувати доповідь, якщо вона вважає, що в державі-члені є ризик надмірного дефіциту попри те, що вимоги за цими критеріями виконано.

4. Комітетові, що його обумовлено в статті 114, належить підготувати висновок щодо доповіді Комісії.

5. Якщо Комісія вважає, що в державі-члені наявний чи може виникнути надмірний дефіцит, їй належить надіслати до Ради висновок.

6. Раді, за рекомендацією Комісії, після розгляду будь-яких зауваг, що їх зацікавлена держава-член може забажати зробити, та після загального оцінювання ситуації, належить кваліфікованою більшістю вирішити, чи існує надмірний дефіцит.

7. У разі, якщо згідно з частиною шостою вирішено, що існує надмірний дефіцит, Раді належить спрямувати зацікавленій державі-членові рекомендації, аби виправити цю ситуацію протягом визначеного строку. За винятком частини восьмої, ці рекомендації не належить оприлюднювати.

8. У разі, коли Рада встановить, що протягом закладеного строку не вжито ефективних заходів у відповідь на її рекомендації, вона може оприлюднити свої рекомендації.

9. Якщо держава-член далі не реалізує рекомендацій Ради, Рада може вирішити надіслати звернення до держави-члена про потребу, протягом визначеного строку, вжити заходів на зниження дефіциту, визнаних потрібними, щоб виправити ситуацію.

У такому разі Рада, щоб перевірити, чи зацікавлена держава-член докладає зусиль, спрямованих на виправлення ситуації, може вимагати від неї подавати доповіді за визначеним розкладом.

10. Права на подання позову, обумовлені в статтях 226 та 227, не можна здійснювати в рамках частин від першої до дев'ятої цієї статті.

11. Поки держава-член не дотримується рішення, прийнятого згідно з частиною дев'ятою, Рада може вирішити вжити чи, за певних обставин, підсилити дію одного чи кількох таких заходів:

- вимагати, щоб зацікавлена держава-член оприлюднила додаткову інформацію, яку визначає Рада, перед емісією облігацій та інших цінних паперів,

- закликати Європейський інвестиційний банк переглянути його позикову політику щодо зацікавленої держави-члена,

- вимагати, щоб зацікавлена держава-член внесла до Спільноти безвідсотковий депозит належного розміру, поки надмірного дефіциту, на думку Ради, не буде виправлено,

- накладати штрафи належних розмірів.

Голові Ради належить повідомити Європейський Парламент про прийняті рішення.

12. Раді належить скасувати деякі чи всі рішення, зазначені в частинах від шостої до дев'ятої та одинадцятій, тією мірою, якою, на думку Ради, надмірний дефіцит у зацікавленій державі-члені виправлено. Якщо Рада попередньо оприлюднила рекомендації, їй належить відразу по скасуванні рішення за частиною восьмою прилюдно повідомити, що в зацікавленій державі-члені більше нема надмірного дефіциту.

13. Ухвалюючи рішення, зазначені в частинах сьомій - дев'ятій, одинадцятій та дванадцятій, Раді, за рекомендацією Комісії, належить діяти кваліфікованою більшістю в дві третини голосів її членів, зважених згідно з частиною другою статті 205, без урахування голосу представника зацікавленої держави-члена.

14. Дальші положення стосовно виконання процедури, викладеної в цій статті, сформульовано в Протоколі про процедуру щодо надмірного дефіциту, який додано до цього Договору.

Відповідні положення, що скасовують зазначений Протокол, Раді належить ухвалювати одностайно, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄЦБ.

З урахуванням інших положень цієї частини, Раді належить, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, до 1 січня 1994 року кваліфікованою більшістю закласти докладні правила та означення щодо застосування зазначеного Протоколу.

1. Головною метою ЄСЦБ є підтримувати цінову стабільність. Без порушення мети цінової стабільності, ЄСЦБ належить сприяти загальним економічним політикам Спільноти заради досягнення її мети, закладеної в статті 2. ЄСЦБ належить діяти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією, сприяючи якнайефективнішому розподілові ресурсів та дотримуючися принципів, сформульованих у статті 4.

2. Засадничими завданнями ЄСЦБ є:

- визначати та виконувати грошово-кредитну політику Спільноти,

- провадити валютні операції, згідні зі статтею 111,

- утримувати офіційні валютні резерви держав-членів та керувати ними,

- сприяти усталеному функціюванню платіжних систем.

3. Абзац третій частини другої не перешкоджає урядам держав-членів утримувати обігові валютні активи та керувати ними.

4. Належить отримувати консультації ЄЦБ:

- стосовно будь-яких пропозицій щодо актів Спільноти у сферах його компетенції,

- національним органам влади стосовно будь-якого проекту законодавчого положення у сферах його компетенції, проте в межах та за умов, що їх належить сформулювати Раді згідно з процедурою, закладеною в частині шостій статті 107.

ЄЦБ може подавати висновки інституціям чи органам Спільноти чи національним органам влади з питань, що належать до сфер його компетенції.

5. ЄСЦБ належить сприяти усталеному впровадженню політик, що їх здійснюють компетентні органи стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних установ та стабільності фінансової системи.

6. Рада на пропозицію Комісії, після консультацій з ЄЦБ та отримання згоди Європейського Парламенту, може одностайно покладати на ЄЦБ окремі завдання з політик стосовно розсудливого нагляду за діяльністю кредитних та інших фінансових установ, за винятком страховиків.

1. ЄЦБ має виключне право давати дозвіл на емісію банкнот у Спільноті. Такі банкноти можуть емітувати ЄЦБ та національні центральні банки. Лише банкноти, що їх емітували ЄЦБ та національні центральні банки, мають статус законного платіжного засобу в Спільноті.

2. Держави-члени можуть емітувати монети з урахуванням обсягу емісії, що його належить схвалювати ЄЦБ. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 252, та після консультацій з ЄЦБ, належить ухвалювати заходи гармонізації номіналів та технічних характеристик усіх монет, призначених до обігу, в обсязі, потрібному, щоб забезпечити їх усталений обіг у межах Спільноти.

1. ЄСЦБ складають ЄЦБ та національні центральні банки.

2. ЄЦБ є суб'єктом права.

3. ЄСЦБ керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені приймати рішення. Цими органами є Керівна Рада та Правління.

4. Статут ЄСЦБ закладено в Протоколі, доданому до цього Договору.

5. Рада, діючи або кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ та після консультацій з Комісією, або одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, може внести зміни до пунктів 5.1, 5.2 та 5.3 статті 5, статей 17 та 18, пункту 19.1 статті 19, статей 22, 23, 24, 26, пунктів 32.2, 32.3, 32.4 та 32.6 статті 32, абзацу (a) пункту 33.1 статті 33 та статті 36 Статуту ЄСЦБ. У кожному разі потрібна згода Європейського Парламенту.

6. Раді, або на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та ЄЦБ, або за рекомендацією ЄЦБ та після консультацій з Європейським Парламентом і Комісією, належить кваліфікованою більшістю ухвалити положення, зазначені в статті 4, пункті 5.4 статті 5, пункті 19.2 статті 19, статті 20, пункті 28.1 статті 28, пункті 29.2 статті 29, пункті 30.4 статті 30 та пункті 34.3 статті 34 Статуту ЄСЦБ.

Здійснюючи повноваження, завдання та обов'язки, що на них покладають цей Договір та Статут ЄСЦБ, ЄЦБ, національним центральним банкам та будь-яким членам їхніх органів, уповноважених ухвалювати рішення, не належить звертатися по чи виконувати вказівки інституцій чи органів Спільноти, будь-якого уряду держави-члена чи будь-якого іншого органу. Інституції та органи Спільноти та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання поважати цей принцип і не прагнути впливати на членів органів ЄЦБ чи національних центральних банків, уповноважених приймати рішення, під час виконання їхніх завдань.

Кожній державі-членові належить забезпечити, щонайпізніше до дати заснування ЄСЦБ, сумісність свого національного законодавства, зокрема установчих документів національного центрального банку, з цим Договором та Статутом ЄСЦБ.