• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

Європейський Союз | Регламент, Класифікація, Міжнародний документ від 26.06.2013 № 575/2013
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Регламент, Класифікація, Міжнародний документ
  • Дата: 26.06.2013
  • Номер: 575/2013
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Регламент, Класифікація, Міжнародний документ
  • Дата: 26.06.2013
  • Номер: 575/2013
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
Секція 3
Суми очікуваних втрат
Стаття 158. Підхід залежно від класу експозиції
1. Обчислення сум очікуваних втрат повинен ґрунтуватися на таких самих вхідних величинах PD, LGD і вартості експозиції кожної експозиції, як і величини, що використовуються для обчислення сум зважених на ризик експозицій відповідно до статті 151.
2. Суми очікуваних втрат для сек'юритизованих експозицій обчислюються відповідно до глави 5.
3. Сума очікуваних втрат для експозицій, які належать до класу "інші некредитні активи на основі зобов'язань", зазначеного у пункті (g) статті 147(2), повинна дорівнювати нулю.
4. Суми очікуваних втрат для експозицій у формі часток або акцій у компаніях колективного інвестування, зазначених у статті 152, обчислюється відповідно до методів, визначених у цій статті.
5. Очікувана втрата (EL) та суми очікуваних втрат для експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів і центральних банків, а також роздрібних експозицій обчислюються відповідно до такої формули:
Очікувана втрата (EL) = PD * LGD
Сума очікуваних втрат = EL [помножена на] вартість експозиції.
Для дефолтних експозицій (PD = 100%), коли установи використовують власні оціночні розрахунки LGD, EL повинна становити ELBE, найкращий оціночний розрахунок установи очікуваних втрат для дефолтних експозицій відповідно до статті 181(1)(h).
Для експозицій, які є предметом правил, визначених у статті 153(3), EL повинна дорівнювати 0%.
6. Величини EL для спеціалізованих позикових експозицій, якщо установа використовує методи, визначені у статті 153(5) для присвоєння ваги ризику, повинні визначатися відповідно до таблиці 2.
Таблиця 2
Залишковий строк погашення Категорія 1 Категорія 2 Категорія 3 Категорія 4 Категорія 5
Менше ніж 2,5 роки 0% 0,4% 2,8% 8% 50%
Менше або дорівняє 2,5 рокам 0,4% 0,8% 2,8% 8% 50%
7. Суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до простого методу визначення ваги ризику, обчислюються відповідно до такої формули:
Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції
Величини EL повинні бути такими:
Очікувана втрата (EL) = 0,8% для експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях
Очікувана втрата (EL) = 0,8% для біржових експозицій власного капіталу
Очікувана втрата (EL) = 2,4% для всіх інших експозицій власного капіталу.
8. Очікувані втрати та суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до підходу PD/LGD, обчислюються відповідно до такої формули:
Очікувана втрата (EL) = PD · LGD
Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції
9. Суми очікуваних втрат для експозицій власного капіталу, коли суми зважених на ризик експозицій обчислюються відповідно до підходу на основі внутрішніх моделей, повинні дорівнювати нулю.
9a. Сума очікуваних втрат для зобов'язання щодо мінімальної вартості, яке відповідає всім вимогам. визначеним у статті 132c(3), дорівнює нулю.
10. Суми очікуваних втрат для ризику розмивання капіталу придбаної дебіторської заборгованості обчислюються відповідно до такої формули:
Очікувана втрата (EL) = PD · LGD
Сума очікуваних втрат = EL · вартості експозиції
Стаття 159. Підхід до сум очікуваних втрат
Установи віднімають суми очікуваних втрат, обчислені згідно зі статтею 158(5), (6) та (10), від коригувань на загальний і специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, та інших зменшень власних коштів, пов'язаних із зазначеними експозиціями, за винятком відрахувань, зроблених відповідно до пункту (m) статті 36(1). Дисконти балансових експозицій, придбаних у дефолті, відповідно до статті 166(1), розглядаються так само, як і коригування на специфічний кредитний ризик. коригування на специфічний кредитний ризик щодо дефолтних експозицій не повинні використовуватися для покриття сум очікуваних втрат щодо інших експозицій. Суми очікуваних втрат для сек'юритизованих експозицій та коригувань на загальний і специфічний кредитний ризик, пов'язаних із такими експозиціями, не повинні включатися до такого обчислення.
Секція 4
PD, LGD та строк погашення
Підсекція 1
Експозиції корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків
Стаття 160. Ймовірність дефолту (PD)
1. PD експозиції корпоративного органу або установи повинна становити щонайменше 0,03%.
2. Для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, щодо якої установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6, PD для таких експозицій повинна визначатися відповідно до таких методів:
(a) для вимог вищої пріоритетності щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості PD повинна визначатись як оціночний розрахунок установи EL, поділеної на LGD для цієї дебіторської заборгованості;
(b) для cубординованих вимог щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості PD повинна визначатись як оціночний розрахунок установи EL;
(c) установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій відповідно до статті 143 і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок PD, який є результатом відповідної деталізації.
3. Ймовірність дефолту боржників у дефолті становить 100%.
4. Установи можуть взяти до уваги не забезпечений фінансово кредитний захист у PD відповідно до положень глави 4. Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено такі умови:
(a) корпоративний суб'єкт має кредитну оцінку установи зовнішнього кредитного оцінювання, яку EBA визнав як належну для рівня кредитної якості 3 або вище відповідно до правил оцінки ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів відповідно до глави 2;
(b) корпоративний суб'єкт, у випадку обчислення установами сум зважених на ризик експозицій та сум очікуваних втрат згідно з підходом ОВР, не має кредитної оцінки визнаної установи зовнішнього кредитного оцінювання та внутрішньо оцінюється як такий, що має PD, еквівалентний кредитним оцінкам установ зовнішнього кредитного оцінювання, які EBA визначив як такі, що належать до рівня кредитної якості 3 або вище, відповідно до правил визначення ваги ризику експозицій корпоративних суб'єктів відповідно до глави 2.
5. Установи, які застосовують власні оціночні розрахунки LGD, можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист шляхом коригування PD відповідно до статті 161(3).
6. Для ризику розмивання капіталу щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, PD повинна визнаватися такою, що дорівнює оціночному розрахунку EL установи для ризику розмивання капіталу. Установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо ризику розмивання придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок PD, який є результатом відповідної деталізації. Установи можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист у PD відповідно до положень глави 4. Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено умови, визначені у параграфі 4.
7. Як відступ від статті 201(1)(g), корпоративні суб'єкти, які відповідають умовам, визначеним у параграфі 4, є прийнятними.
Установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків LGD для ризику розмивання капіталу придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, можуть визнавати не забезпечений фінансово кредитний захист шляхом коригування PD відповідно до статті 161(3).
Стаття 161. Втрати у разі дефолту (LGD)
1. Установи повинні застосовувати такі величини LGD:
(a) експозиції з вищою пріоритетністю без прийнятного забезпечення: 45%;
(b) субординовані експозиції без прийнятного забезпечення: 75%;
(c) установи можуть визнавати забезпечений та не забезпечений фінансово кредитний захист у LGD відповідно до положень глави 4;
(d) до облігацій з покриттям, прийнятних для застосування правил, визначених у статтях 129(4) або (5), може застосовуватися значення LGD 11,25%;
(e) для експозицій придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, що мають вищу пріоритетність, якщо установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6: 45%;
(f) для субординованих експозицій придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, якщо установа не здатна оцінити PD, або якщо оціночні розрахунки PD установою не відповідають вимогам, визначеним у секції 6: 100%;
(g) для ризику розмивання капіталу придбаної корпоративної дебіторської заборгованості: 75%.
2. Для ризику розмивання капіталу та дефолту, якщо установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для корпоративних експозицій відповідно до статті 143 і яка здатна деталізувати свої оціночні розрахунки EL щодо придбаної корпоративної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який визнається надійним компетентним органом, може застосовувати оціночний розрахунок LGD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості.
3. Якщо установа отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів та центральних банків відповідно до статті 143, не забезпечений фінансово кредитний захист може визнаватися шляхом коригування PD або LGD відповідно до вимог, як вказано у секції 6, та дозволу компетентних органів. Установа не повинна присвоювати гарантованим експозиціям скориговані величини PD або LGD, якщо скоригована вага ризику буде нижчою за вагу ризику порівнянної прямої експозиції гаранта.
4. Для цілей компаній, зазначених у статті 153(3), LGD порівнянної прямої експозиції надавача захисту повинна становити або LGD, пов'язану з нехеджованим інструментом гаранта або нехеджованим інструментом боржника, залежно від того, чи у випадку дефолту як гаранта, так і боржника протягом існування хеджованої операції доступні докази і структура гарантії вказують на те, що сума повернення буде залежати від фінансового стану гаранта або боржника, відповідно.
Стаття 162. Строк погашення
1. Установи, які не отримали дозвіл на використання LGD і власних коефіцієнтів конверсії для експозицій корпоративних суб'єктів, установ або центральних урядів і центральних банків повинні застосувати до експозицій, які виникають з операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, значення строку погашення (M) 0,5 року, і значення M 2,5 років до усіх інших експозицій.
Як альтернатив, у рамках дозволу, зазначеного у статті 143, компетентні органи повинні ухвалити рішення про те, чи повинна установа застосовувати строк погашення (М) для кожної експозиції відповідно до визначення параграфа 2.
2. Установи, які отримали дозвіл компетентного органу на застосування власних LGD або коефіцієнтів конверсії для експозицій корпоративних суб'єктів, установ або центральних урядів і центральних банків відповідно до статті 143, повинні розраховувати M для кожної з цих експозицій, відповідно до пунктів (a)-(e) цього параграфа і згідно з параграфами 3-5 цієї статті. M не повинен перевищувати п'яти років, окрім випадків, визначених у статті 384(1), коли М повинен використовуватися у такий спосіб:
(a) для інструментів, до яких застосовується розклад грошових потоків, M повинен визначатися відповідно до такої формули:
де CFt означає грошові потоки (основну суму, відсоткові платежі і збори), які боржник повинен сплатити за контрактом протягом періоду t;
(b) для деривативів, які є предметом генеральної угоди про неттінг, M повинен становити зважений середній залишковий строк погашення експозиції, при цьому M повинен становити щонайменше один рік, а умовна сума кожної експозиції використовується для зважування строку погашення;
(c) для експозицій, які повністю або майже повністю виникають із майже повністю забезпечених деривативних інструментів, перелік яких наведено у додатку II, та повністю або майже повністю забезпечених операцій маржинального кредитування, які є предметом генеральної угоди про неттінг, М повинен становити зважений середній залишковий строк погашення операції, при цьому M повинен становити щонайменше 10 днів;
(d) для операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, які є предметом генеральної угоди про неттінг, М повинен становити зважений середній залишковий строк погашення операції, при цьому M повинен становити щонайменше п'ять днів. Для зважування строку погашення використовується умовна сума кожної операції;
(e) установа, яка отримала дозвіл від компетентного органу, відповідно до статті 143, на використання власних оціночних розрахунків PD для придбаної корпоративної дебіторської заборгованості, для затребуваних сум М повинен дорівнювати зваженому середньому строку погашення експозиції придбаної дебіторської заборгованості, при цьому M становить щонайменше 90 днів. Така сама величина М також використовується для незатребуваних сум за виділеним купівельним інструментом, за умови що інструмент містить ефективні договірні положення, тригери ранньої амортизації або інші характеристики, які захищають установу-покупця від суттєвого погіршення якості майбутньої дебіторської заборгованості, яку вона повинна придбати протягом строку дії інструменту. За відсутності таких ефективних елементів захисту, M для незатребуваних сум повинен розраховуватися як сукупність найбільш віддаленої дати потенційної дебіторської заборгованості відповідно до договору купівлі і залишкового строку погашення купівельного інструменту, при цьому M повинен становити щонайменше 90 днів;
(f) для будь-якого інструменту, іншого ніж зазначені у цьому параграфі, або якщо установа не може розрахувати M відповідно до пункту (a), M повинен становити максимальний залишковий час (у роках), протягом якого боржник може повністю виконати свої договірні зобов'язання, при цьому M повинен становити щонайменше один рік;
(g) для установ, які застосовують метод внутрішніх моделей, визначений у секції 6 глави 6, для обчислення вартості експозиції, M повинен обчислюватися для експозицій, до яких вони застосовують цей метод та для яких строк погашення договору з найбільш віддаленою датою у групі неттінгу перевищує один рік відповідно до такої формули:
де:
див. зображення
= умовна змінна, значення якої для майбутнього періоду tk дорівнює 0, якщо tk > 1 року та якщо tk менше або дорівнює 1;
див. зображення
= очікувана експозиція на майбутній період tk;
див. зображення
= ефективна очікувана експозиція на майбутній період tk;
див. зображення
= коефіцієнт безризикового дисконту для майбутнього часового періоду tk;
;
(h) установа, яка використовує внутрішню модель для обчислення одностороннього коригування кредитної оцінки (CVA), може використовувати, відповідно до дозволу від компетентних органів, ефективний строк кредиту, який згідно з внутрішньою моделлю як М.
Відповідно до параграфа 2, для груп неттінгу, у яких усі контракти мають початковий строк погашення, нижчий за один рік, застосовується формула, викладена у пункті (a);
(i) для установ, які з метою розрахунку вартості експозицій використовують метод на основі внутрішніх моделей, визначений у секції 6 глави 6, і мають дозвіл на використання внутрішньої моделі для конкретного ризику, пов'язаного з торговими борговими позиціями, відповідно до глави 5 розділу IV частини третьої, M повинен визначатися як 1 у формулі, наведеній у статті 153(1), якщо установа може продемонструвати компетентним органам, що її внутрішня модель для конкретного ризику, пов'язаного з торговими борговими позиціями, передбачена згідно зі статтею 383, має наслідки для міграції рейтингів;
(j) для цілей статті 153(3), М становить ефективний строк погашення кредитного захисту, але не менше одного року.
3. Якщо документування вимагає щоденного повторного маржування і переоцінки, та охоплює положення, які дозволяють швидку ліквідацію або взаємозалік щодо забезпечення у разі дефолту або неможливості здійснення повторного маржування, M повинен становити щонайменше один день для:
(a) повністю або майже повністю забезпечених деривативних інструментів, передбачених у додатку II;
(b) повністю або майже повністю забезпечених операцій маржинального кредитування;
(c) операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів.
На додаток, для кваліфікованих короткострокових експозицій, які не є частиною поточного фінансування боржника установою, М повинен становити щонайменше один день. Кваліфіковані короткострокові експозиції повинні включати таке:
(a) експозиції установ або інвестиційних фірм, що виникають у зв'язку з погашенням валютних зобов'язань;
(b) самоліквідаційні короткострокові операції торговельного фінансування, поєднані з обміном товарами або послугами із залишковим строком погашення до одного року, відповідно до пункту (80) статті 4(1);
(c) експозиції, які виникають з розрахунків за операціями щодо купівлі-продажу цінних паперів у рамках звичайного періоду доставки або двох робочих днів;
(d) експозиції, які виникають з готівкових розрахунків шляхом банківського переказу та розрахунків за електронними платіжними операціями і передплаченими витратами, включно з овердрафтами, які виникають з неуспішних операцій, що не перевищують короткої, фіксованої або погодженої кількості робочих днів.
4. Для експозицій корпоративних суб'єктів, які розташовані в Союзі та консолідовані продажі або консолідовані активи яких становлять менше 500 мільйонів євро, установи можуть вибрати послідовне визначення М відповідно до параграфа 1 замість застосування параграфа 2. Установи можуть замінити розмір загальних активів 500 мільйонів євро на розмір 1000 мільйонів євро для корпоративних суб'єктів, які переважно володіють неспекулятивною житловою нерухомістю, призначеною для здавання в оренду.
5. Розбіжності щодо строків погашення розглядаються відповідно до глави 4.
Підсекція 2
Роздрібні експозиції
Стаття 163. Ймовірність дефолту (PD)
1. PD експозиції становить щонайменше 0,03%.
2. PD боржника або, якщо застосовується підхід на основі зобов'язань, PD дефолтних експозицій становить 100%.
3. Для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості, PD повинна визнаватися такою, що дорівнює оціночним розрахункам EL для ризику розмивання капіталу. Якщо установа може деталізувати свої оціночні розрахунки EL для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості на PD і LGD у спосіб, який компетентні органи вважають надійним, використовується оціночний розрахунок PD.
4. Не забезпечений фінансово кредитний захист може братися до уваги шляхом коригування PD відповідно до статті 164(2). Для ризику розмивання капіталу, додатково до надавачів захисту, зазначених у статті 201(1)(g), продавець придбаної дебіторської заборгованості вважається прийнятним, якщо задоволено умови, визначені у статті 160(4).
Стаття 164. Втрати у разі дефолту (LGD)
1. Установи повинні надавати власні оціночні розрахунки LGD відповідно до вимог, зазначених у секції 6 цієї глави, та дозволу, наданого компетентними органами відповідно до статті 143. Щодо ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості, застосовується значення LGD 75%. Якщо установа може деталізувати свої оціночні розрахунки EL для ризику розмивання капіталу щодо придбаної дебіторської заборгованості на PD і LGD у надійний спосіб, установа може використовувати свій оціночний розрахунок LGD.
2. Не забезпечений фінансово кредитний захист може визнаватися як прийнятний шляхом коригування оціночних розрахунків PD або LGD відповідно до вимог, встановлених у статті 183(1), (2) та (3), а також у дозволі компетентних органів на підтримку або окремої експозиції, або пулу експозицій. Установа не повинна присвоювати гарантованим експозиціям скориговані величини PD або LGD, якщо скоригована вага ризику буде нижчою за вагу ризику порівнянної прямої експозиції гаранта.
3. Для цілей статті 154(2), LGD порівнянної прямої експозиції надавача захисту, як передбачено у статті 153(3), повинна становити або LGD, пов'язану з нехеджованим інструментом гаранта або нехеджованим інструментом боржника, залежно від того, чи у випадку дефолту як гаранта, так і боржника протягом існування хеджованої операції доступні докази і структура гарантії вказують на те, що сума повернення буде залежати від фінансового стану гаранта або боржника, відповідно.
4. Середньозважені LGD за експозицією для всіх роздрібних експозицій, забезпечених житловою нерухомістю, які не мають гарантій від центральних урядів, повинен становити не нижче 10%.
Середньозважені LGD за експозицією для всіх роздрібних експозицій, забезпечених комерційним нерухомим майном, які не мають гарантій від центральних урядів, повинен становити не нижче 15%.
5. Для цілей параграфа 6, держави-члени призначають орган, який буде відповідальним за застосування цієї статті. Таким органом буде компетентний орган або призначений орган.
Якщо органом, призначеним державою-членом для застосування цієї статті, є компетентний орган, він забезпечує належне інформування відповідних національних органів та організацій, які мають макропруденційні повноваження, про намір компетентного органу використовувати цю статтю, та що їх належним чином залучено до оцінювання застережень щодо фінансової стабільності у своїй державі-члені відповідно до параграфа 6.
Якщо орган, призначений державою-членом для застосування цієї статті, відрізняється від компетентного органу, держава-член ухвалює необхідні положення для забезпечення належної координації та обміну інформацією між компетентним органом та призначеним органом для належного застосування цієї статті. Зокрема, органи повинні тісно співпрацювати та обмінюватися усією інформацією, яка може бути необхідною для належного виконання покладених на призначений орган повноважень відповідно до цієї статті. Така співпраця має на меті уникнути будь-якої форми дублювання чи неузгодженості дій між компетентним органом та призначеним органом, а також забезпечити взаємодію з іншими заходами, при цьому до уваги повинно бути належним чином взято заходи, передбачені статтею 458 цього Регламенту та статтею 133 Директиви 2013/36/ЄС.
6. На підставі даних, зібраних згідно зі статтею 430a, та на підставі будь-яких інших відповідних показників, та беручи до уваги прогноз розвитку ринку нерухомого майна, орган, призначений відповідно до параграфа 5 цієї статті, періодично і щонайменше щорічно оцінює, наскільки мінімальні значення LGD, зазначені у параграфі 4 цієї статті, є відповідними експозиціям, які забезпечені іпотекою житлового нерухомого майна або іпотекою комерційного нерухомого майна, що розташоване на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу.
Якщо на підставі оцінювання, зазначеного у першому підпараграфі цього параграфа, орган, призначений відповідно до параграфа 5, доходить висновку, що мінімальні значення LGD, зазначені у параграфі 4 цієї статті, не є достатніми, та якщо він вважає, що недостатність значень LGD може мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність у державі-члені, він може збільшити мінімальні значення LGD, що застосовуються до експозицій, розташованих на одній або кількох частинах території держави-члена відповідного органу. Такі вищі мінімальні значення можуть також застосовуватися на рівні одного або кількох майнових сегментів таких експозицій.
Орган, призначений згідно з параграфом 5, повідомляє Європейський банківський орган (EBA) та ESRB про будь-які рішення, зазначені у цьому параграфі. Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, ЕВА та ESRB повинні надати свій висновок відповідній державі-члену. EBA та ESRB публікують такі значення LGD.
7. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 5, встановлює вищі мінімальні значення LGD відповідно до параграфа 6, установи повинні мати шестимісячний перехідний період для їх застосування.
8. Європейський банківський орган (EBA) у тісній співпраці з ESRB розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов, які орган, призначений відповідно до параграфа 5, повинен брати до уваги при оцінюванні відповідності значень LGD у складі оцінювання, зазначеного у параграфі 6.
Європейський банківський орган (EBA) надає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2019 року.
Комісії делеговано повноваження доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
9. ESRB може надавати у вигляді рекомендацій відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010 та у тісній співпраці з Європейським банківським органом (EBA) настанови органам, призначеним згідно з параграфом 5 цієї статті, стосовно такого:
(a) факторів, які можуть "мати негативний вплив на поточну чи майбутню фінансову стабільність", як зазначено у параграфі 6; та
(b) індикативні бенчмарки, які орган, призначений відповідно до параграфа 5, повинен враховувати при визначенні вищих мінімальних значень LGD.
10. Установи держави-члена застосовують вищі мінімальні значення LGD, які були визначені органами іншої держави-члена відповідно до параграфа 6 до всіх відповідних експозицій, забезпечених іпотекою житлового нерухомого майна або комерційного нерухомого майна, розташованого в одній або більше частин такої держави-члена.
Підсекція 3
Експозиції власного капіталу, до яких застосовується метод PD/LGD
Стаття 165. Експозиції власного капіталу, до яких застосовується метод PD/LGD
1. PD визначається відповідно до методів для корпоративних експозицій.
Застосовуються такі мінімальні значення PD:
(a) 0,09% для біржових експозицій власного капіталу, при цьому інвестиція є частиною довгострокових клієнтських відносин;
(b) 0,09% для небіржових експозицій власного капіталу, при цьому надходження від інвестицій ґрунтуються на регулярних і періодичних грошових потоках, які не походять з приросту капіталу;
(c) 0,40% для біржових експозицій власного капіталу, у тому числі інших коротких позицій, визначених у статті 155(2);
(d) 1,25% для усіх інших біржових експозицій власного капіталу, у тому числі інших коротких позицій, визначених у статті 155(2).
2. До експозицій приватного власного капіталу у достатньо диверсифікованих портфелях може застосовуватися LGD 65%. До усіх інших експозицій застосовується LGD 90%.
3. До усіх експозицій застосовується M зі значенням п'ять років.
Секція 5
Вартість експозиції
Стаття 166. Експозиції корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, а також роздрібні експозиції
1. Крім випадків, коли визначено інакше, вартістю балансової експозиції буде бухгалтерська вартість без урахування будь-яких коригувань на кредитний ризик.
Це правило також застосовується до активів, придбаних за ціною, що відрізняється від суми заборгованості.
Для придбаних активів, різниця між сумою заборгованості та бухгалтерською вартістю, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик, яку зафіксовано у балансі установ при придбанні активу, вважається денотованим дисконтом, якщо сума заборгованості є більшою, та премією, якщо сума заборгованості є меншою.
2. Якщо установи використовують генеральні угоди про неттінг щодо операцій репо або операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, вартість експозиції обчислюється відповідно до глав 4 або 6.
3. З метою обчислення вартості експозиції для балансового неттінгу кредитів та депозитів, установи повинні застосовувати методи, визначені у главі 4.
4. Вартість експозиції за орендою охоплює дисконтовані мінімальні орендні платежі. Мінімальні орендні платежі складаються із платежів протягом періоду оренди, які орендар повинен здійснити або які можуть вимагатися від нього, та будь-якими домовленими опціями (тобто, опцій, використання яких є достатньо певним). Якщо сторона, крім орендаря, вимагає здійснення платежу, пов'язаного із залишковою вартістю орендованих активів, і цей платіж відповідає групі вимог, зазначених у статті 201 стосовно прийнятності надавачів захисту, а також вимогам для визнання інших типів гарантій, зазначених у статті 213, платіжне зобов'язання може бути взято до уваги як не забезпечений фінансово кредитний захист відповідно до глави 4.
5. У випадку будь-якого договору, зазначеного у додатку II, вартість експозиції визначається за допомогою методів, передбачених у главі 6, і при цьому не враховується будь-яке зроблене коригування на кредитний ризик.
6. Вартістю експозиції для обчислення сум зважених на ризик експозицій придбаної дебіторської заборгованості є вартість, що визначається відповідно до параграфа 1 мінус вимоги до власних коштів для ризику розмивання капіталу до пом'якшення кредитного ризику.
7. Якщо експозиція має форму цінних паперів або товарів, які продаються, виставляються для продажу або надаються в оренду відповідно до операцій репо операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів, операцій з тривалим строком розрахунків та операцій маржинального кредитування, вартістю експозиції є вартість цінних паперів або товарів, визначена відповідно до статті 24. Якщо застосовується комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозиції збільшується на корекцію на волатильність, яка відповідає таким цінним паперам або товарам, як її визначено у цій статті. Вартість експозиції операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або статті 220(2).
8. Вартість експозиції для наведених нижче позицій обчислюється як така, яку було виділено, але незатребувано, та помножено на коефіцієнт конверсії. Установи повинні застосовувати наведені нижче коефіцієнти конверсії відповідно до статті 151(8) експозицій корпоративних суб'єктів, установ, центральних урядів і центральних банків:
(a) для кредитних ліній, які установа може безумовно скасувати у будь-який момент часу без попереднього повідомлення або які ефективно передбачають автоматичне скасування через погіршення кредитоспроможності позичальника, застосовується коефіцієнт конверсії 0%. Для застосування коефіцієнта конверсії 0% установи повинні здійснювати активний моніторинг фінансового стану боржника, та їхні системи контролю повинні надавати їм змогу негайно виявляти погіршення кредитної якості боржника. Незатребувані кредитні лінії можуть вважатися такими, що можуть бути скасовані безумовно, якщо умови дозволяють установі скасувати їх повною мірою, якою це дозволяє законодавство у сфері захисту прав споживача та пов'язане законодавство;
(b) для короткострокових кредитних листів, які виникають з руху товарів, застосовується коефіцієнт конверсії 20% для як для установ, які їх випускають, так і для установ, які їх підтверджують;
(c) для незатребуваних експозицій щодо придбаних зобов'язань за відновлюваних придбаною дебіторською заборгованістю, яка може бути безумовно скасована або для якої передбачене ефективне автоматичне скасування установою у будь-який момент без попереднього повідомлення, застосовується коефіцієнт конверсії 0%. Для застосування коефіцієнта конверсії 0% установи повинні здійснювати активний моніторинг фінансового стану боржника, та їхні системи контролю повинні надавати їм змогу негайно виявляти погіршення кредитної якості боржника.
(d) для інших кредитних ліній, програм випуску євронот (NIF) і відновлюваних механізмів андеррайтингу (RUF) застосовується коефіцієнт конверсії 75%.
Установи, які дотримуються вимог для використання власних оціночних розрахунків коефіцієнтів конверсії, визначених у секції 6, можуть використовувати власні оціночні розрахунки коефіцієнтів конверсії серед різних типів продуктів, визначених у пунктах (a)-(d), відповідно до дозволу компетентних органів.
9. Якщо зобов'язання стосується розширення іншого зобов'язання, застосовується нижчий з двох коефіцієнтів конверсії, пов'язаних з індивідуальним зобов'язанням.
10. Для позабалансових статей, крім зазначених у параграфах 1-8, вартість експозиції повинна становити такий відсоток її вартості:
(a) 100% для позиції з повним ризиком;
(b) 50% для позиції із середнім ризиком;
(c) 20% для позиції із середнім/низьким ризиком;
(d) 0% для позиції із низьким ризиком.
Для цілей цього параграфа позабалансові позиції відносять до категорій ризику відповідно до додатка I.
Стаття 167. Експозиції власного капіталу
1. Вартість експозиції власного капіталу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик.
2. Вартість позабалансових експозицій власного капіталу становить їх номінальну вартість після її зменшення на коригування на специфічний кредитний ризик для такої експозиції.
Стаття 168. Інші некредитні активи на основі зобов'язань
Вартість експозиції некредитних активів на основі зобов'язань визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після застосування коригування на специфічний кредитний ризик.
Секція 6
Вимоги щодо підходу на основі внутрішніх рейтингів
Підсекція 1
Рейтингові системи
Стаття 169. Загальні принципи
1. Якщо установа застосовує декілька рейтингових систем, обґрунтування для віднесення боржника або операції до рейтингової системи повинно бути задокументовано та застосовуватися у спосіб, який відповідним чином відображає рівень ризику.
2. Критерії і процеси віднесення підлягають періодичному перегляду з метою визначення того, чи вони залишаються належними для поточного портфеля і зовнішніх умов.
3. Якщо установа застосовує прямі оціночні розрахунки параметрів ризику для індивідуальних боржників або експозицій, вони можуть розглядатися як класи оціночних розрахунків у межах послідовної шкали присвоєння рейтингів.
Стаття 170. Структура рейтингових систем
1. Структура рейтингових систем для експозицій для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків повинна відповідати таким вимогам:
(a) рейтингова система повинна враховувати характеристики ризику боржника та операції;
(b) рейтингова система повинна включати рейтингову шкалу боржника, яка відображає виключно кваліфікацію ризику дефолту боржника. Рейтингова шкала боржників повинна включати принаймні 7 класів недефолтних боржників, та один клас дефолтних боржників;
(c) установа повинна задокументувати співвідношення між класами боржників щодо рівня ризику дефолту, пов'язаного з кожним рівнем, та критерії, які використовуються для визначення рівня ризику дефолту;
(d) установи з портфелями, сконцентрованими у певному сегменті ринку та діапазоні ризику дефолту, повинні включати достатню кількість класів боржників у межах шкали для уникнення неналежних концентрацій боржників у певному класі. Значні концентрації в межах одного класу повинні підтверджуватися переконливими емпіричними даними щодо того, що клас боржника охоплює розсудливо вузький діапазон PD, і що ризик дефолту, зумовлений усіма боржниками у межах класу, підпадає під такий діапазон;
(e) з метою отримання дозволу компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD для обчислення вимог до власних коштів, рейтингова система повинна включати особливу рейтингову шкалу інструменту, яка виключно відображає характеристики операції, які стосуються LGD. Визначення класу інструменту повинне включати опис того, як експозиції відносяться до класу, так і критеріїв, які використовуються для визначення рівня ризику серед класів;
(f) значні концентрації в межах одного класу інструменту повинні підтверджуватися переконливими емпіричними даними щодо того, що клас інструменту охоплює розсудливо вузький діапазон PD, і що ризик, зумовлений усіма експозиціями у межах класу, підпадає під такий діапазон.
2. Установи, які використовують методи, визначені у статті 153(5) для визначення величин ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій, звільняються від вимоги щодо наявності шкали рейтингів боржників, яка відображає виключно квантифікацію ризику дефолту боржника за цими експозиціями. Ці установи повинні мати для зазначених експозицій щонайменше чотири класи недефолтних боржників та щонайменше один клас дефолтних боржників.
3. Структура рейтингових систем для роздрібних експозицій повинна відповідати таким вимогам:
(a) рейтингові системи повинні відображати ризик як боржника, так і операції, і повинні враховуватися усі відповідні характеристики боржника й операції;
(b) рівень диференціації ризику повинен забезпечити достатність кількості експозицій у відповідному класі або у пулі для сутнісної квантифікації і валідації характеристик втрати в межах класу або пулу. Розподіл експозицій і боржників за класами або пулами повинен бути таким, щоб уникнути надмірних концентрацій;
(c) процес віднесення експозицій до класів або пулів повинен створювати основу для сутнісної диференціації ризику, створення груп достатньо одноманітних експозицій, та повинен надавати можливість для точного і послідовного оціночного розрахунку втрати в межах класу або пулу. Для придбаної дебіторської заборгованості створення груп повинно відображати практики андеррайтингу продавця і різноманітність відповідних покупців.
4. Установи повинні враховувати наведені нижче чинники ризику під час віднесення експозицій до класів або пулів:
(a) характеристики ризику боржника;
(b) характеристики ризику операції, включаючи продукту, типів забезпечення або їх обох. Установи повинні мати чітку процедуру вирішення випадків, коли декілька експозицій забезпечено одним і тим самим предметом забезпечення;
(c) делінквентність, окрім випадків, коли установа належним чином продемонструвала компетентному органу, що делінквентність не є суттєвим чинником ризику для експозиції.
Стаття 171. Віднесення до класів або пулів
1. Установа повинна мати чіткі визначення, процеси і критерії для віднесення експозицій до класів або пулів у межах рейтингової системи, які відповідають таким вимогам:
(a) визначення критеріїв класу або пулу повинне бути достатньо детальним для того, щоб дати змогу особам, відповідальним за присвоєння рейтингів, послідовно відносити боржників або програми з подібними ризиками до одного класу або пулу. Така послідовність повинна проявлятися стосовно видів діяльності, департаментів та географічних розташувань;
(b) документація щодо процесу визначення рейтингу повинна давати змогу третім сторонам розуміти принципи віднесення експозицій до класів або пулів, відтворювати віднесення до класу і пулу та оцінювати належність віднесень до класу або пулу;
(c) критерії повинні також відповідати внутрішнім стандартам щодо позик установи та її політикам щодо поводження із проблемними боржниками та інструментами.
2. Установа повинна брати до уваги всю відповідну інформацію під час віднесення боржників та інструментів до класів або пулів. Інформація повинна бути актуальною та надавати установі змогу передбачити майбутню ефективність експозиції. Що меншим обсягом інформації володіє установа, то більш консервативною вона повинна бути під час віднесення експозицій до класів або пулів боржників або інструментів. Якщо установа застосовує зовнішній рейтинг як основний фактор віднесення до класів або пулів у межах внутрішнього рейтингу, установа повинна забезпечити, що вона враховує іншу важливу інформацію.
Стаття 172. Віднесення експозицій
1. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), віднесення експозицій здійснюється відповідно до таких критеріїв:
(a) кожного боржника повинно бути віднесено до класу боржника в рамках процесу схвалення кредиту;
(b) для тих експозицій, щодо яких установа отримала дозвіл від компетентного органу на використання власних оціночних розрахунків LGD і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 143, кожна експозиція повинна також бути віднесена до класу інструменту в рамках процесу схвалення кредиту;
(c) установи, які використовують методи, визначені у статті 153(5), для застосування величин ваги ризику для спеціалізованих позикових експозицій, повинні відносити такі експозиції до класу відповідно до статті 170(2);
(d) кожна окрема юридична особа, щодо якої установа має експозицію, повинна оцінюватися окремо. Установа повинна мати належні політики стосовно поводження з індивідуальними клієнтами-боржників і групами пов'язаних клієнтів;
(e) окремі експозиції того самого боржника повинні відноситися до того самого класу боржника, незважаючи на будь-які відмінності у характері кожної окремої операції. Однак до випадків, коли дозволено відносити окремі експозиції того самого боржника до різних класів, застосовуються такі аспекти:
(i) трансферний ризик країни, залежно від того, деноміновано експозицію у локальній чи іноземній валюті;
(ii) правила щодо гарантій, пов'язаних із експозицією, що можуть відображатися у коригуванні віднесення до класу боржника;
(iii) законодавчі положення щодо захисту споживачів, банківської таємниці або з інших питань забороняють обмін даними клієнтів.
2. Для роздрібних експозицій, кожну експозицію повинно бути віднесено до класу або пулу в рамках процесу схвалення кредиту.
3. Для віднесень до класу або пулу установи повинні задокументувати ситуації, у яких людське судження може обходити вхідні або вихідні показники процесу віднесення, та визначити персонал, відповідальний за схвалення таких випадків обходу. Установи повинні документувати такі випадки обходу та занотовувати персонал, відповідальний за них. Установи повинні аналізувати ефективність експозицій, у процесі віднесення яких мав місце випадок обходу. Цей аналіз повинен включати оцінку ефективності експозицій, рейтинг яких було визначено в обхід процедур і правил певною особою, яка представляє весь відповідальний персонал.
Стаття 173. Доброчесність процесу віднесення
1. Для експозицій корпоративних суб'єктів, установ та центральних урядів і центральних банків, та для експозицій власного капіталу, якщо установа використовує підхід PD/LGD, визначений у статті 155(3), процес віднесення повинен відповідати таким критеріям доброчесності:
(a) Віднесення і періодичні перегляди віднесень повинні здійснюватися і затверджуватися незалежною стороною, яка не отримує прямої вигоди від рішень щодо продовження/розширення кредиту;
(b) Установи повинні переглядати віднесення щонайменше щороку та здійснювати коригування віднесень, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення. Боржники з високим рівнем ризику і проблемні експозиції повинні бути предметом частішого перегляду. Установи повинні здійснити нове віднесення, якщо стає доступною суттєва інформація щодо боржника або експозиції;
(c) Установа повинна мати ефективний процес для отримання й актуалізації відповідної інформації щодо характеристик боржника, які впливають на PD, або характеристик операцій, які впливають на LGD або коефіцієнти конверсії.
2. Щодо роздрібних експозицій установа повинна щонайменше щорічно переглядати віднесення боржника та інструменту, і здійснювати коригування віднесення, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення, або переглядати характеристики втрат і статус делінквентності для кожного визначеного пулу ризиків, залежно від того, яка з частин цього положення застосовується у конкретному випадку. Установа повинна також щонайменше щороку переглядати в рамках репрезентативної вибірки статус індивідуальних експозицій у межах кожного пулу в якості засобу забезпечення того, що експозиції продовжують відноситися до правильного пулу, і здійснювати коригування віднесення, якщо результат перегляду не виправдовує продовження застосування поточного віднесення.
3. Європейський банківський орган (EBA) повинен розробити проекти регуляторних технічних стандартів для методологій компетентних органів щодо оцінювання доброчесності процесу віднесення, а також регулярного і незалежного оцінювання ризиків.
EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 31 грудня 2014 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 174. Використання моделей
Якщо установа застосовує статистичні моделі та інші механічні методи для віднесення експозицій до класів або пулів боржників чи інструментів, повинні застосовуватися такі вимоги:
(a) модель повинна мати добру прогностичну здатність, та в у результаті її застосування вимоги до капіталу не повинні спотворюватися. Вхідні змінні повинні формувати розсудливу й ефективну основу для створюваних прогнозів. Модель не повинна мати суттєвих похибок;
(b) установа повинна мати процес для перевірки вхідних даних моделі, що повинно включати оцінку точності, повноти та відповідності даних;
(c) дані, які використовуються для побудови моделі, повинні бути репрезентативними щодо сукупності фактичних боржників або експозицій установи;
(d) установа повинна мати регулярний цикл валідації моделі, який включає моніторинг ефективності і стабільності моделі, перегляд специфікації моделі, та тестування вихідних даних моделі у розрізі результатів;
(e) установа повинна доповнити статистичну модель людським судженням та людським наглядом з метою перегляду віднесень на основі моделі, і забезпечити належне використання моделей. Процедури перегляду повинні бути спрямовані на виявлення і обмеження помилок, пов'язаних зі слабкими сторонами моделі. Людські судження повинні враховувати всю відповідну інформацію, яку не було враховано у моделі. Установа повинна документувати те, як повинні поєднуватися результати моделі та людські судження.
Стаття 175. Документування рейтингових систем
1. Установи повинні документувати дизайн та операційні деталі своїх рейтингових систем. Документація повинна надавати підтвердження відповідності вимогам цієї секції та охоплювати питання диференціації портфеля, рейтингових критеріїв, відповідальності сторін, які оцінюють боржників та експозиції, частоти перегляду віднесення та управлінського нагляду над процесом визначення рейтингу.
2. Установа повинна документувати обґрунтування та аналіз, які підтверджують її вибір критеріїв рейтингу. Установа повинна документувати усі значні зміни в процесі визначення рейтингу ризику, і така документація повинна підтверджувати виявлення змін, внесених до процесу визначення рейтингу ризику після останнього перегляду компетентними органами. Також документуванню повинна підлягати загальна організація процесу присвоєння рейтингу, включаючи власне процес присвоєння рейтингу, та внутрішню структуру контролю.
3. Установи повинні документувати конкретні визначення дефолту і втрат, які застосовуються внутрішньо, та забезпечити їх відповідність визначенням, викладеним у цьому Регламенті.
4. Якщо установа застосовує статистичні моделі у процесі визначення рейтингу, установа повинна документувати їх методології. Такий матеріал повинен: