Директива Ради (ЄС) 2020/262 від 19 грудня 2019 року про загальний режим акцизного податку (нова редакція)

3. Копія запасного документа, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, повинна зберігатися у записах відправника.

4. Якщо комп’ютеризована система недоступна в державі-члені відправлення, відправник може змінити місце призначення товарів, як зазначено у статті 20(7), або поділити переміщення енергетичних продуктів, як зазначено у статті 23, про що він повинен передати інформацію компетентним органами держави-члена відправлення із використанням альтернативних засобів комунікації. Для цього відправник інформує компетентні органи держави-члена відправлення до зміни пункту призначення або поділ переміщення. Параграфи 2 та 3 застосовуються mutatis mutandis.

5. У разі недоступності комп’ютеризованої системи у державі-члені відправлення у випадках, зазначених у пунктах (a)(iii) та (v) статті 16(1), відправник повинен надати декларанту копію запасного документа, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1.

Декларант повинен надати компетентним органам держави-члена вивозу копію запасного документа, зміст якого відповідає підакцизним товарам, задекларованим в експортній декларації, або унікальний ідентифікатор запасного документа.

1. Якщо у випадках, зазначених у пунктах (a)(i), (ii) та (iv) статті 16(1), пункті (b) статті 16(1) та статті 16(4), звіт про отримання, передбачений статтею 24(1), не може бути поданий наприкінці переміщення підакцизних товарів у передбачений згаданою статтею строк через те, що комп’ютеризована система недоступна в державі-члені призначення, або тому, що в згаданій у статті 26(1) ситуації процедури, зазначені у статті 26(2), ще не виконано, одержувач надає компетентним органам держави-члена призначення, крім належним чином обґрунтованих випадків, запасний документ, що містить ті самі дані, що й звіт про отримання, та про те, що переміщення завершено.

Окрім випадків, коли звіт про отримання може бути негайно поданий одержувачем через комп’ютеризовану систему, як передбачено у статті 24(1), або крім як у належним чином обґрунтованих випадках, компетентні органи держави-члена призначення надсилають копію запасного документа, зазначеного у першому підпараграфі, компетентним органам держави-члена відправлення, які пересилають його відправнику або зберігають у себе для надання до нього доступу відправнику. Одразу після відновлення доступності комп’ютеризованої системи в державі-члені призначення або виконання процедур, зазначених у статті 26(2), одержувач подає звіт про отримання відповідно до статті 24(1). Параграфи 3 та 4 статті 24 застосовують mutatis mutandis.

2. Якщо у випадку, зазначеному у пунктах (a)(iii) чи (v) статті 16(1), звіт про вивіз, передбачений статтею 25(1) та (2) або повідомлення про те, що товари не призначені для вивезення з території Союзу, передбачене статтею 21(5), не може бути заповнений наприкінці переміщення підакцизних товарів через те, що комп’ютеризована система недоступна в державі-члені вивозу, або тому, що в згаданій у статті 26(1) ситуації процедури, зазначені у статті 26(2), ще не виконано, компетентні органи держави-члена вивозу надсилають компетентним органам держави-члена відправлення документ, який містить ті самі дані, що й звіт про вивіз або повідомлення, та засвідчує, що переміщення завершено або що товари не призначені для вивезення з території Союзу, крім випадків, коли звіт про вивіз чи повідомлення можна негайно заповнити за допомогою комп’ютеризованої системи, або у належним чином обґрунтованих випадках.

Компетентні органи держави-члена відправлення надсилають копію документа, згаданого у першому підпараграфі, відправнику або зберігають його у себе для надання до нього доступу відправнику.

Одразу після відновлення доступності комп’ютеризованої системи в державі-члені вивозу або виконання процедур, зазначених у статті 26(2), компетентні органи держави-члена вивозу надсилають звіт про вивіз відповідно до статті 25(1) та (2) або повідомлення, передбачене у статті 21(5). Стаття 25(3) застосовується mutatis mutandis.

1. Незважаючи на статтю 27, передбачений статтею 24(1) звіт про отримання або передбачений статтею 25(1) та (2) звіт про вивіз є доказом завершення переміщення підакцизних товарів відповідно до статті 19(2).

2. Як відступ від параграфа 1, у разі відсутності звіту про отримання або звіту про вивіз із причин, відмінних від зазначених у статті 27, може бути надано альтернативний доказ завершення переміщення підакцизних товарів під режимом відстрочення сплати акцизного податку відповідно до параграфів 3 та 4.

3. У випадках, зазначених у пунктах (a)(i), (ii) та (iv) статті 16(1), пункті (b) статті 16(1) та статті 16(4), компетентні органи держави-члена призначення можуть надавати альтернативний доказ завершення переміщення шляхом надання підтвердження на основі належних доказів того, що підакцизні товари досягнули свого пункту призначення.

Запасний документ, зазначений у пункті (a) статті 26(1), повинен вважатися належним доказом.

4. У випадках, зазначених у пунктах (a)(iii) чи (v) статті 16(1), для визначення обставин, визначених у параграфі 2, за яких підакцизні товари вважаються такими, що покинули територію Союзу, компетентні органи держави-члена відправлення:

(a) повинні приймати підтвердження від компетентних органів держави-члена, у якій розташована митниця вибуття, що засвідчує факт вивозу підакцизних товарів з території Союзу або що засвідчує факт розміщення підакцизних товарів товарів під процедуру зовнішнього транзиту відповідно до пункту (a)(v) of статті 16(1), як належний доказ того, що товари було вивезено з території Союзу.

(b) можуть враховувати будь-яку комбінацію таких елементів підтвердження:

(i) повідомлення про доставлення;

(ii) документ, підписаний суб’єктом господарювання, що переміщує підакцизні товари за межі митної території Союзу, що засвідчує вибуття товарів;

(iii) документ, яким митний орган держави-члена або третьої країни засвідчує доставлення згідно з правилами та процедурами, застосовними до такого засвідчення у такій державі чи країні;

(iv) документація щодо товарів, постачених на морські судна, повітряні судна чи берегові установки, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання;

(v) інші докази, прийнятні для органів держави-члена відправлення.

5. Після прийняття належних доказів компетентними органами держави-члена відправлення, вони завершують переміщення в комп’ютеризованій системі.

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 51 щодо структури та змісту електронних адміністративних документів, обмін якими здійснюється через комп’ютеризовану систему для цілей статей 20–25, та запасних документів, зазначених у статтях 26 та 27, у контексті переміщення підакцизних товарів під режимом відстрочення сплати акцизного податку.

2. Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти щодо правил і процедур для обміну електронними адміністративними документами через комп’ютеризовану систему в контексті переміщення підакцизних товарів під режимом відстрочення сплати акцизного податку та правил і процедур для використання запасних документів, зазначених у статтях 26 та 27. Такі імплементаційні акти необхідно ухвалювати згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 52(2).

3. Кожна держава-член визначає ситуації, коли комп’ютеризовану систему вважають недоступною, а також встановлює правила і процедури, яких необхідно дотримуватися в таких ситуаціях, для цілей статей 26 і 27 та згідно з такими статтями.

Держави-члени можуть встановлювати спрощені процедури переміщення підакцизних товарів під режимом відстрочення сплати акцизного податку, які відбуваються повністю на їхній території, включно з можливістю відмовитися від вимоги щодо електронного контролю таких переміщень.

За згодою всіх відповідних держав-членів та на встановлених ними умовах можуть бути встановлені спрощені процедури для цілей частих регулярних переміщень підакцизних товарів під режимом відстрочення сплати акцизного податку між територіями двох або більше держав-членів.

Це положення включає переміщення стаціонарними трубопроводами.

1. Акцизний податок на підакцизні товари, придбані приватною особою для власного використання та транспортовані також приватною особою з території однієї держави-члена на територію іншої держави-члена, стягують лише в державі-члені, в якій придбано підакцизні товари.

2. Щоб визначити, чи зазначені в параграфі 1 підакцизні товари призначені для власного використання приватною особою, держави-члени враховують принаймні таке:

(a) комерційний статус зберігача підакцизних товарів та причини їх тримання;

(b) місце перебування підакцизних товарів або, у разі необхідності, вид використовуваного транспорту;

(c) будь-який документ, що стосується підакцизних товарів;

(d) характер підакцизних товарів;

(e) кількість підакцизних товарів.

3. Для цілей застосування пункту (e) параграфа 2 держави-члени можуть встановлювати орієнтовні рівні виключно як форму доказу. Такі орієнтовні рівні не повинні бути нижчими ніж:

(a) для тютюнових виробів:

- сигарети: 800 одиниць;

- сигарили (сигари вагою до 3 г кожна): 400 одиниць;

- сигари: 200 одиниць;

- тютюн для куріння: 1,0 кг;

(b) для алкогольних напоїв:

- спиртні напої: 10 л;

- проміжні продукти: 20 л;

- вина: 90 л (у тому числі максимум 60 л ігристих вин);

- пиво: 110 л.

4. Держави-члени також можуть передбачити сплату акцизного податку в державі-члені споживання на придбання мінеральних олив, уже випущених для споживання в іншій державі-члені, якщо такі продукти транспортуються нетиповими видами транспорту приватною особою або від імені приватної особи.

Для цілей цього параграфа "нетиповий вид транспорту" означає транспортування палива не в баках транспортних засобів або у відповідних резервних каністрах для палива, а також транспортування рідких продуктів для опалення не в цистернах, що їх використовують від імені суб’єктів господарювання.

1. Якщо товари, які були випущені для споживання на території однієї держави-члена, переміщені на територію іншої держави-члена для доставлення туди для комерційних цілей або використання там, вони підлягають оподаткуванню акцизним податком у державі-члені призначення.

Ця секція охоплює лише переміщення підакцизних товарів лише від сертифікованого відправника до сертифікованого отримувача.

2. Для цілей цієї статті, підакцизні товари вважаються "доставленими для комерційних цілей", коли їх випущено для споживання на території однієї держави-члена, переміщено з такої держави-члена на територію іншої держави-члена та доставлені або будь-якій особі, крім приватної особи, або будь-якій приватній особі, якщо переміщення не охоплене статтею 32 або статтею 44. Однак, підакцизні товари не вважаються доставленими для комерційних цілей, якщо їх транспортує така приватна особа для власного використання, коли переміщення відбувається з території іншої держави-члена.

3. Переміщення підакцизних товарів згідно з цією статтею розпочинається тоді, коли підакцизні товари залишають приміщення сертифікованого відправника або будь-яке місце в державі-члені відправлення, про що має бути повідомлено перед початком переміщення компетентним органам держави-члена відправлення.

4. Переміщення підакцизних товарів згідно з цією статтею завершується тоді, коли сертифікованому одержувачу було доставлено підакцизні товари у його приміщення або будь-яке місце в державі-члені призначення, про що має бути повідомлено перед початком переміщення компетентним органам держави-члена призначення.

5. Застосовні умови виникнення податкового зобов’язання та ставка акцизного податку повинні бути такими, що є чинними на дату виникнення такого податкового зобов’язання у державі-члені призначення.

1. Сертифікований одержувач несе відповідальність за сплату акцизного податку, який підлягає сплаті тоді, коли товари доставлено у державу-член призначення, крім випадків виникнення під час переміщення порушення згідно зі статтею 46.

2. У випадку відсутності реєстрації або сертифікації однієї або всіх осіб, що беруть участь у переміщенні, такі особи повинні також нести відповідальність за сплату акцизного податку.

3. Підакцизні товари, які зберігають на борту морського або повітряного судна, яке здійснює рейси між територіями двох держав-членів, але які не доступні для продажу, коли морське або повітряне судно перебуває на території однієї з держав-членів, не підлягають акцизному податку в такій державі-члені.

1. Переміщення підакцизних товарів вважається таким, що відповідає вимогам цієї секції, лише у разі, якщо його здійснюють на підставі спрощеного електронного адміністративного документа, опрацювання якого здійснюють згідно зі статтею 36.

2. Сертифікований одержувач згідно зі статтею 34(1) повинен відповідати усім таким вимогам:

(a) перед відправленням товарів надати гарантію, що покриває властиві ризики несплати акцизних податків, що можуть виникнути під час переміщення через території транзитних держав-членів та у державі-члені призначення;

(b) сплатити належний до сплати акцизний податок у державі-члені призначення відповідно до процедури, встановленої такою державою-членом при завершенні переміщення товарів;

(c) надати згоду на будь-які перевірки, які дадуть змогу компетентним органам держави-члена призначення переконатися, що підакцизні товари дійсно були отримані, а акцизний податок на них було сплачено.

3. Як відступ від пункту (a) параграфа 2, компетентні органи держави-члена призначення можуть, згідно зі встановленими ними умовами, дозволити надання гарантії транспортною компанією чи перевізником, власником підакцизних товарів, сертифікованим відправником, або спільно будь-якою комбінацією двох чи кількох таких осіб у поєднанні із сертифікованим одержувачем чи без нього.

4. Гарантія, зазначена у пункті (a) параграфа 2, повинна бути дійсною по всьому Союзу.

5. Держави-члени повинні встановити детальні правила щодо забезпечення та дійсності гарантії.

6. Авторизований розпорядник складу або зареєстрований відправник можуть діяти як сертифікований відправник для цілей цієї секції після надсилання відповідного повідомлення компетентним органам держави-члена відправлення.

7. Авторизований розпорядник складу або зареєстрований одержувач можуть діяти як отримувач відправник для цілей цієї секції після надсилання відповідного повідомлення компетентним органам держави-члена призначення.

8. Для сертифікованого відправника чи сертифікованого одержувача, який надсилає чи отримує підакцизні товари лише час від часу, сертифікація, передбачена пунктами (12) та (13) статті 3, обмежується чітко визначеною кількістю підакцизних товарів, одним одержувачем або відправником та визначеним періодом часу. Держави-члени можуть обмежити сертифікацію одним переміщенням. Також така тимчасова сертифікація може, незважаючи на вимоги пунктів (12) та (13) статті 3, бути надана приватним особам, які діють як відправники або одержувачі, коли підакцизні товари доставляють для комерційних цілей згідно зі статтею 33(2).

1. Якщо переміщення підакцизних товарів здійснюють згідно з умовами цієї секції, відправник повинен подати спрощений попередній електронний документ про зміну пункту призначення до компетентних органів держави-члена відправлення за допомогою комп’ютеризованої системи.

2. Компетентні органи держави-члена відправлення здійснюють електронну перевірку даних, зазначених у спрощеному попередньому електронному адміністративному документі.

Якщо зазначені дані є недійсними, вони негайно інформують про це сертифікованого відправника.

Якщо такі дані є дійсними, компетентні органи держави-члена відправлення присвоюють документу унікальний референтний код спрощеного адміністративного документа і повідомляють його сертифікованому відправнику.

3. Компетентні органи держави-члена відправлення невідкладно надсилають спрощений електронний адміністративний документ компетентним органам держави-члена призначення, які направляють його одержувачу.

4. Сертифікований відправник повинен надати особі, що супроводжує підакцизні товари, або, якщо така особа відсутня, перевізнику чи транспортному оператору унікальний референтний код спрощеного адміністративного документа. Особа, що супроводжує підакцизні товари, перевізник чи транспортний оператор повинна надавати такий код на вимогу компетентних органів упродовж усього переміщення.

5. Під час переміщення підакцизних товарів згідно з положеннями цієї секції, сертифікований відправник може із використанням комп’ютеризованої системи змінити місце призначення на інше місце в тій самій державі-члені, яке експлуатує той самий сертифікований одержувач, або на місце відвантаження. Для таких цілей сертифікований відправник повинен подати попередній електронний документ про зміну пункту призначення до компетентних органів держави-члена відправлення за допомогою комп’ютеризованої системи.

1. Після одержання підакцизних товарів одержувач повинен негайно, але не пізніше ніж протягом п’яти робочих днів після завершення переміщення, крім випадків, задовільним чином обґрунтованих компетентним органам, подати звіт про отримання товарів компетентним органам держави-члена призначення, використовуючи комп’ютеризовану систему.

2. Компетентні органи держави-члена призначення здійснюють електронну перевірку даних, зазначених у звіті про отримання.

Якщо зазначені дані є недійсними, вони негайно інформують про це сертифікованого одержувача.

Якщо дані є дійсними, компетентні органи держави-члена призначення надають сертифікованому одержувачу підтвердження про реєстрацію звіту про отримання та надсилають його компетентним органам держави-члена відправлення.

Звіт про отримання вважається достатнім доказом того, що сертифікований одержувач виконав усі необхідні формальності та сплатив, якщо необхідно та крім випадків звільнення підакцизних товарів від сплати акцизного податку, будь-які нараховані акцизні податки, що належать до сплати у державі-члені призначення або скористався режимом відстрочення сплати акцизного податку відповідно до глави III.

3. Компетентні органи держави-члена відправлення надсилають сертифікованому відправнику звіт про отримання.

4. Акцизний податок, сплачений у державі-члені відвантаження, повинен бути відшкодований на вимогу та на підставі звіту про отримання, зазначеного у параграфі 1.

1. Як відступ від статті 36, якщо комп’ютеризована система недоступна в державі-члені відправлення, сертифікований відправник може розпочати переміщення підакцизних товарів за умови, що:

(a) товари супроводжуються запасним документом, який містить ті самі дані, що й спрощений попередній електронний адміністративний документ, зазначений у статті 35(1);

(b) сертифікований відправник інформує про це компетентні органи держави-члена відправлення до початку переміщення.

Держава-член відправлення може вимагати від сертифікованого відправника копію документа, згаданого в пункті (a) першого підпараграфа, перевірку державою-членом відправлення даних, зазначених у такій копії, та, якщо сертифікований відправник несе відповідальність за недоступність комп’ютеризованої системи, відповідну інформацію про причини такої недоступності до початку переміщення.

2. Як тільки буде відновлено доступність комп’ютеризованої системи сертифікований відправник повинен подати спрощений попередній електронний адміністративний документ відповідно до статті 36(1).

Одразу після перевірки даних, зазначених у спрощеному попередньому електронному адміністративному документі, відповідно до статті 36(2), якщо такі дані є дійсними, такий документ замінює запасний документ, згаданий у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті. Стаття 36(3) та стаття 37 застосовується mutatis mutandis.

3. Копія запасного документа, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, повинна зберігатися у записах сертифікованого відправника.

4. Якщо комп’ютеризована система недоступна в державі-члені відправлення, сертифікований відправник може змінити місце призначення товарів, як зазначено у статті 36(5), та передати про це інформацію компетентним органами держави-члена відправлення із використанням альтернативних засобів комунікації. Сертифікований відправник інформує компетентні органи держави-члена відправлення до ініціювання зміни пункту призначення. Параграфи 2 і 3 цієї статті застосовуються mutatis mutandis.

Якщо переміщення підакцизних товарів здійснюють згідно з умовами цієї секції та звіт про отримання не може бути подано до звершення переміщення підакцизних товарів відповідно до статті 37(1) або через недоступність комп’ютеризованої системи у державі-члені призначення, або через відсутність процедур, зазначених у статті 38(2), сертифікований одержувач, крім як у випадку обґрунтованих випадків, подає до компетентних органів держави-члена запасний документ, що містить ті самі дані, що і звіт про отримання, із зазначенням того, що переміщення завершилося.

Окрім випадків, коли звіт про отримання може бути негайно поданий сертифікованим одержувачем через комп’ютеризовану систему, як передбачено у статті 37(1), або крім як у належним чином обґрунтованих випадках, компетентні органи держави-члена призначення надсилають копію запасного документа, зазначеного у першому підпараграфі, компетентним органам держави-члена відправлення. Компетентні органи держави-члена відправлення надсилають копію звіту сертифікованому одержувачу або зберігають її для надання до нього доступу сертифікованому відправнику.

Одразу після відновлення доступності комп’ютеризованої системи в державі-члені призначення або виконання процедур, зазначених у статті 38(2), сертифікований одержувач подає звіт про отримання відповідно до статті 37(1). Стаття 37(2) та (3) застосовується mutatis mutandis.

1. Незважаючи на статтю 39, звіт про отримання згідно зі статтею 37(1) вважається доказом того, що підакцизні товари було доставлено сертифікованому одержувачу.

2. Як відступ від параграфа 1, за відсутності звіту про отримання з причин, що відрізняються від зазначених у статті 39, компетентні органи держави-члена призначення можуть надавати альтернативний доказ доставлення підакцизних товарів шляхом надання підтвердження на основі належних доказів того, що відвантажені підакцизні товари досягнули свого пункту призначення.

Запасний документ, зазначений у першому параграфі статті 39, вважається належним підтвердженням для цілей першого підпараграфа цього параграфа.

3. Якщо компетентні органи держави-члена відвантаження прийняли підтвердження компетентних органів держави-члена призначення, воно має вважатися достатнім доказом того, що сертифікований одержувач виконав усі необхідні формальності та сплатив будь-які нараховані акцизні податки, що належать до сплати у державі-члені призначення.

За згодою всіх відповідних держав-членів та на встановлених ними умовах можуть бути встановлені спрощені процедури переміщення підакцизних товарів згідно з цією секцією між територіями двох або більше держав-членів.

1. Якщо підакцизні товари, вже випущені для споживання на території держави-члена, переміщують до місця призначення на території такої держави-члена через територію іншої держави-члена, застосовують такі вимоги:

(a) таке переміщення відбувається на підставі спрощеного електронного адміністративного документа, зазначеного у статті 35(1), за відповідним маршрутом;

(b) сертифікований одержувач засвідчує отримання товарів відповідно до правил, встановлених компетентними органами місця призначення;

(c) сертифікований відправник і сертифікований одержувач надають дозвіл на будь-які перевірки, які дадуть змогу відповідним компетентним органам переконатися, що товари були дійсно отримані.

2. Якщо підакцизні товари переміщують часто та регулярно відповідно до умов, зазначених у параграфі 1, відповідні держави-члени можуть за власною згодою та на визначених ними умовах спростити вимоги, зазначені в параграфі 1.

1. Комісія повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 51 щодо структури та змісту електронних адміністративних документів, обмін якими здійснюється через комп’ютеризовану систему для цілей статей 36 та 37, та запасних документів, зазначених у статтях 38, 39 та 40, у контексті переміщення підакцизних товарів згідно з положеннями цієї секції.

2. Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти щодо правил і процедур для обміну електронними адміністративними документами через комп’ютеризовану систему для цілей статей 36 і 37, та правил і процедур для використання запасних документів, зазначених у статтях 38, 39 та 40 у контексті переміщення підакцизних товарів згідно з положеннями цієї секції. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 52.

1. Випущені для споживання на території однієї держави-члена підакцизні товари, придбані особою, яка не є авторизованим розпорядником складу, зареєстрованим одержувачем або сертифікованим одержувачем, що має осідок в іншій державі-члені та що не здійснює незалежної господарської діяльності, та які прямо чи опосередковано відправляє або транспортує на територію іншої держави-члена відправник, який здійснює незалежну господарську діяльність від його імені, підлягають оподаткуванню акцизним податком у державі-члені призначення.

2. У згаданому в параграфі 1 випадку зобов’язання зі сплати акцизного податку в державі-члені призначення виникає у момент постачання підакцизних товарів. Застосовні умови виникнення податкового зобов’язання та ставка акцизного податку повинні бути такими, що є чинними на дату виникнення такого податкового зобов’язання.

Акцизний податок сплачують відповідно до процедури, встановленої державою-членом призначення.

3. Особою, яка має зобов’язання зі сплати акцизного податку в державі-члені призначення, є відправник.

Однак держава-член призначення може дозволити відправнику призначити податкового представника, що має осідок у державі-члені призначення, як особу, відповідальну за сплату акцизного податку. Податкового представника повинен затвердити компетентний орган такої держави-члена. Держави-члени можуть передбачити, що у випадках, коли відправник або податковий представник не дотримується положень пункту (a) параграфа 4, відповідальним за сплату акцизного податку повинен бути одержувач підакцизних товарів.

4. Відправник або податковий представник повинні дотримуватися таких вимог:

(a) перед відправленням підакцизних товарів зареєструватися у спеціально призначеному компетентному органі і надати йому гарантії оплати акцизного податку на умовах, встановлених державою-членом призначення;

(b) сплатити акцизний податок у митниці, зазначений у пункті (a) після доставлення підакцизних товарів;

(c) вести облік постачань підакцизних товарів.

Відповідні держави-члени можуть, на визначених ними умовах, спростити наведені вимоги шляхом укладення двосторонніх чи багатосторонніх договорів.

5. У випадку, зазначеному в параграфі 1, акцизний податок, нарахований у першій державі-члені, повинен бути відшкодований на вимогу відправника, якщо відправник або податковий представник дотримався процедур, викладених у параграфі 4.

6. Держави-члени можуть встановлювати спеціальні правила для застосування параграфів 1-5 до підакцизних товарів, на які поширюються спеціальні національні механізми розповсюдження.

1. У ситуаціях, передбачених статтею 33(1) та статтею 44(1), у випадку повного знищення або безповоротної втрати підакцизних товарів під час їх транспортування територією держави-члена, що не є державою-членом, в якій вони були випущені для споживання, внаслідок непередбачуваних обставин або форс-мажору, або як наслідок дозволу на знищення товарів, наданого компетентними органами такої держави-члена, акцизний податок у такій державі-члені не стягують.

Для цілей цієї Директиви товари вважають повністю знищеними або безповоротно втраченими, якщо вони стають непридатними для використання як підакцизні товари.

2. У випадку часткової втрати внаслідок характеру товарів, що сталася під час їх транспортування на територію держави-члена, що не є державою-членом, у якій їх було випущено для споживання, у такій державі-члені акцизний податок не повинен нараховуватися, якщо сума втрати становить менше загального порогового значення часткової втрати для таких підакцизних товарів, визначеного відповідно до статті 6(9), крім випадків, коли у держав-членів є обґрунтована причина на підозру в шахрайстві чи порушенні.

3. Компетентним органам держави-члена, де відбулося повне знищення або безповоротна втрата, або, якщо місце втрати визначити неможливо, компетентним органам держави-члена, де така повна або часткова втрата була виявлена, необхідно надати переконливі докази повного знищення або безповоротної втрати, повної або часткової, відповідних підакцизних товарів, зазначених у параграфі 1.

Якщо встановлено повне знищення або безповоротну втрату, повну або часткову, підакцизних товарів, після надання задовільного підтвердження подана відповідно до пункту (a) статті 35(2) або пункту (a) статті 44(4) гарантія повністю або частково вивільняється, залежно від випадку.

1. Якщо під час переміщення підакцизних товарів відповідно до статті 33(1) або статті 44(1) сталося порушення на території держави-члена, що не є територією держави-члена, в якій вони були випущені для споживання, такі товари оподатковують акцизним податком, який стягує держава-член, де сталося порушення.

2. У випадку виявлення порушення під час переміщення підакцизних товарів відповідно до статті 33(1) або статті 44(1) на території держави-члена, що не є територією держави-члена, в якій вони були випущені для споживання, коли неможливо визначити, де саме сталося порушення, вважається, що порушення сталося в державі-члені, в якій його було виявлено і яка повинна стягнути акцизний податок.

Однак якщо до закінчення трирічного періоду з дати придбання підакцизних товарів буде встановлено, на території якої саме держави-члена фактично сталося порушення, повинні бути застосовані положення параграфа 1.

3. Акцизний податок сплачує особа, яка гарантувала його сплату відповідно до пункту (a) статті 35(2) або пункту (a) статті 44(4), а також будь-яка особа, причетна до порушення. Якщо декілька осіб мають зобов’язання зі сплати одного акцизного податку, вони несуть солідарну відповідальність за сплату такого боргу.

Компетентні органи держави-члена, в якій підакцизні товари були випущені для споживання, на вимогу відшкодовують акцизний податок або звільняють від його сплати, якщо він був стягнений у державі-члені, де відбулося або було виявлено порушення. Компетентні органи держави-члена призначення звільняють від зобов’язань за гарантією, наданою відповідно до пункту (a) статті 35(2) або пункту (a) статті 44(4).

4. Для цілей цієї статті "порушення" означає ситуацію, що виникає під час переміщення підакцизних товарів відповідно до статті 33(1) або статті 44(1), крім ситуації, про яку йдеться у статті 45, через яку переміщення підакцизних товарів або його частина не були належним чином завершені.

5. Відсутність реєстрації чи сертифікації однієї або всіх осіб, що беруть участь у переміщенні, всупереч положенням статті 33(1) або пункту (a) статті 44(4) або відсутність забезпечення згідно зі статтею 35(1) вважається порушенням. Параграфи 1-4 застосовуються відповідним чином, доки одержувач несе відповідальність за сплату акцизного податку відповідно до останнього речення статті 44(3).

1. Без обмеження статті 6(2), держави-члени можуть вимагати, щоб підакцизні товари мали акцизні марки або національні ідентифікаційні позначки, які використовують для фіскальних цілей, під час їх випуску для споживання на їхній території або, у передбачених статтею 33(1) та статтею 44(1) випадках, коли вони потрапляють на їхню територію.

2. Будь-яка держава-член, яка вимагає використання акцизних марок або національних ідентифікаційних позначок, як зазначено в параграфі 1, повинна надати авторизованим розпорядникам складів інших держав-членів доступ до таких марок та позначок. Однак кожна держава-член може вимагати, щоб доступ до таких марок та позначок був наданий податковому представнику, уповноваженому компетентними органами відповідної держави-члена.

3. Без обмеження будь-яких положень, що їх можуть встановити держави-члени з метою забезпечення належного виконання цієї статті та запобігання будь-якому ухиленню, уникненню чи зловживанню, держави-члени повинні забезпечити, щоб акцизні марки або національні ідентифікаційні позначки, передбачені параграфом 1, не перешкоджали вільному переміщенню підакцизних товарів.

Якщо такі марки або позначки наносять на підакцизні товари, будь-яка сума, яку було сплачено або гарантовано для отримання таких марок або позначок, окрім зборів за їх видачу, повинна бути відшкодована або повернута або від її сплати повинно бути звільнено державою-членом, яка їх видала, якщо зобов’язання зі сплати акцизного податку виникло і акцизний податок було стягнуто в іншій державі-члені.

Однак держава-член, яка видала такі марки або позначки, може передбачити можливість відшкодування чи повернення сплаченої суми або звільнення від сплати гарантованої суми за умови надання її компетентним органам переконливих доказів того, що вони були видалені або знищені.

4. Акцизні марки або національні ідентифікаційні позначки, передбачені параграфом 1, є дійсними в державі-члені, що їх видала. Однак держави-члени можуть взаємно визнавати такі марки або позначки.

1. Держави-члени можуть звільнити малих виробників вина від вимог статей 14-31 та інших вимог, що стосуються переміщення і контролю. Якщо такі малі виробники самостійно здійснюють операції у межах Союзу, вони повинні інформувати про це відповідні органи та дотримуватися вимог, встановлених Делегованим регламентом Комісії (ЄС) № 2018/273 (- 3).

2. Якщо малі виробники вина звільнені від вимог відповідно до параграфа 1, одержувач повинен повідомити компетентні органи держави-члена призначення про отримані постачення вина шляхом надання документа, що його вимагає Делегований регламент (ЄС) № 2018/273, або шляхом покликання на нього.

3. Для цілей цієї статті "малий виробник" означає виробника, який виробляє в середньому менше 1000 гл вина на виноробний рік на основі даних про середнє річне виробництво за принаймні три послідовні виноробні роки, відповідно до статті 2(3) Делегованого регламенту (ЄС) 2018/273.

До ухвалення Радою положень Союзу щодо запасів для морських і повітряних суден, держави-члени можуть продовжити застосовувати свої національні положення, що стосуються звільнення від оподаткування таких запасів.

Держави-члени, які уклали Договір про відповідальність за будівництво або обслуговування транскордонного мосту, можуть ухвалити інструменти, що відступають від положень цієї Директиви, щоб спростити процедуру справляння акцизного податку на підакцизні товари, які використовують для будівництва й обслуговування такого мосту.

Для цілей таких інструментів міст і будівельні майданчики, зазначені в Договорі, вважають частиною території держави-члена, яка відповідає за будівництво або обслуговування мосту згідно з Договором.

Відповідні держави-члени повідомляють про такі інструменти Комісію, яка інформує про них інші держави-члени.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надані Комісії відповідно до умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження на ухвалення делегованих актів, зазначених у статті 6(10), статті 29(1) та статті 43(1), надані Комісії на невизначений період з 20 лютого 2020 року.

3. Рада має право у будь-який час відкликати делеговані повноваження, вказані в статті 6(10), статті 29(1) та статті 43(1). Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже набули чинності.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, що встановлені в Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення.

5. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

6. Делегований акт, ухвалений на підставі статті 6(10), статті 29(1) та статті 43(1), набуває чинності тільки в тому випадку, якщо Рада не висловила жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Раді, або якщо до закінчення такого періоду Рада повідомила Комісії, що вона не матиме заперечень. Такий період продовжують іще на два місяці за ініціативою Ради.

1. Комісії надає допомогу Комітет з акцизного податку. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Кожні п’ять років Комісія повинна подавати звіт про імплементацію цієї Директиви Європейському Парламенту й Раді. Перший такий звіт повинен бути поданий щонайпізніше через три роки після дати застосування цієї Директиви.

Серед іншого, у першому звіті має бути надано оцінку досвіду застосування та впливу національних положень, ухвалених та впроваджених відповідно до статті 32, беручи до уваги відповідні підтвердження впливу таких положень на транскордонну торгівлю, шахрайство, ухилення від сплати податків, розмивання податкової бази, зловживання, належне функціонування внутрішнього ринку та громадське здоров’я.

Держави-члени на вимогу передають Комісії відповідну доступну інформацію, необхідну для складання звіту.

За потреби, звіт повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Держави-члени дозволяють приймання підакцизних товарів з використанням формальностей, визначених у статтях 33, 34 та 35 Директиви 2008/118/ЄС до 31 грудня 2023 року.

Повідомлення, зазначені у статтях 21(5) цієї Директиви, можуть подаватися із використанням інших засобів, крім комп’ютеризованої системи, до 13 лютого 2024 року.

1. До 31 грудня 2021 року держави-члени ухвалюють закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для досягнення відповідності положенням статей 2, 3, 6, 12, 16, 17, статей 19-22, статей 25-29, статей 33-46, та статей 54 і 55 та статті 57. Вони негайно надсилають Комісії текст таких інструментів.

Відповідно до статті 54, вони повинні застосовувати такі інструменти з 13 лютого 2023 року.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Вони також повинні містити зауваження про те, що покликання в наявних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях на Директиву, скасовану цією Директивою, необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено і така заява має бути сформульована.

2. Держави-члени повинні передати Комісії текст основних положень національного законодавства, які вони ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви.

Директиву 2008/118/ЄС зі змінами, внесеними актами, зазначеними у частині A додатка I, скасовано з 13 лютого 2023 року без обмеження зобов’язань держав-членів щодо кінцевих термінів транспозиції до національного права та дат застосування директив, зазначених у частині B додатка III.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву та читати відповідно до кореляційної таблиці, наведеної у додатку II.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Статті 1, 4, 5, статті 7-11, статті 13-15, статті 18, 23, 24, статті 30-32, статті 47-53, стаття 56 та стаття 58 застосовуються з 13 лютого 2023 року.

Цю Директиву адресовано державам-членам.