Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах

3) заміна діючої моделі/інструменту оцінки ризиків через її/його неефективність на нові.

112. Валідація моделі/інструменту оцінки ризиків має бути незалежною від побудови моделі або вибору інструменту та її/його використання. Валідація має здійснюватися окремим підрозділом банку (іншим, ніж підрозділ, який побудував та/або використовує модель або інструмент) або зовнішньою організацією.

113. Підрозділ з управління ризиками забезпечує належну обізнаність ради банку, комітету з управління ризиками щодо сильних та слабких місць моделей та інструментів оцінки ризиків, припущень та обмежень, притаманних моделям, з метою їх урахування під час розгляду результатів оцінки ризиків та прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень.

114. Банк регулярно (не рідше одного разу на квартал) здійснює стрес-тестування з метою оцінки ризиків та визначення своєї спроможності протистояти потрясінням та загрозам, на які банк наражається під час своєї діяльності, або які можуть виникнути в майбутньому.

115. Банк забезпечує за потреби здійснення/проведення оперативного (позачергового) стрес-тестування, періодичність здійснення якого відповідає динаміці змін за окремими видами активів і зобов'язань банку, а також тенденціям змін в економічному і фінансовому середовищі.

116. Банк розробляє єдиний внутрішньобанківський документ або окремі розділи щодо стрес-тестування у відповідних документах щодо кожного з видів ризиків про порядок здійснення/проведення стрес-тестування (програма проведення стрес-тестування), який визначає:

1) методологію та моделі, що використовуються для здійснення стрес-тестування;

2) періодичність здійснення різних типів стрес-тестування;

3) перелік, функції та порядок взаємодії учасників процесу здійснення стрес-тестування, їх повноваження і відповідальність з чітким визначенням структури підпорядкування;

4) перелік видів ризиків, за якими здійснюється стрес-тестування;

5) перелік факторів ризиків, що використовуються під час здійснення стрес-тестування;

6) перелік припущень, що використовуються під час здійснення стрес-тестування;

7) інформаційну систему щодо управління ризиками, за допомогою якої банк здійснює стрес-тестування;

8) порядок розгляду результатів здійснення стрес-тестування та доведення їх змісту до відома ради банку, комітету з управління ризиками та правління банку з метою прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень щодо зниження рівня ризиків.

117. Програма проведення стрес-тестування має забезпечувати:

1) визначення розміру збитків банку в цілому та в розрізі видів операцій у разі реалізації екстремальних, однак реалістичних стрес-сценаріїв, а також оцінку потенційних можливостей банку покрити такі збитки;

2) оцінку впливу реалізації стрес-сценаріїв на дотримання банком граничних значень нормативів та лімітів валютної позиції, установлених Національним банком;

3) порівняння отриманих результатів з установленим рівнем ризик-апетиту;

4) визначення ступеня залежності величини ризиків від окремих факторів ризику, які пом'якшують або посилюють їх дію.

118. Банк забезпечує здійснення стрес-тестування, що охоплює всі види діяльності банку, балансові та позабалансові позиції з урахуванням особливостей його операцій.

119. Банк забезпечує здійснення стрес-тестування щонайменше за такими видами ризиків:

1) кредитний ризик;

2) ризик ліквідності;

3) процентний ризик банківської книги;

4) ринковий ризик;

5) операційний ризик.

Банк здійснює стрес-тестування щодо цих ризиків з урахуванням ризику концентрації.

120. Банк з урахуванням специфіки своєї діяльності та розміру впливу цих ризиків на всі напрями діяльності банку визначає перелік інших видів ризиків, за якими здійснює стрес-тестування.

121. Банк визначає методи проведення стрес-тестування, включаючи параметри/припущення для стрес-сценаріїв, які мають включати кількісні та якісні показники, та враховувати профіль ризику банку і основні напрями його діяльності.

122. Банк визначає методи проведення стрес-тестування самостійно з урахуванням власного досвіду. Банк залежно від ситуації використовує хоча б один із таких методів:

1) аналіз чутливості портфеля активів до зміни факторів ризиків, який полягає в моделюванні наслідків зміни одного фактора ризику або групи тісно взаємопов'язаних факторів ризику, але незмінних інших факторів ризику;

2) сценарний аналіз, який полягає в моделюванні наслідків одночасної зміни декількох факторів ризиків, що ґрунтується як на історичних, так і гіпотетичних подіях. Метод дає змогу оцінити потенційний вплив одночасного настання низки факторів ризику на діяльність банку в разі настання виняткової (екстремальної), але разом з тим імовірної події. Під час розроблення сценаріїв банк використовує фактори ризиків з максимально негативним впливом, що можуть призвести до подій, унаслідок виникнення яких банк може зазнати найбільших втрат, та опрацьовує варіанти найгіршого розвитку подій;

3) реверсивне стрес-тестування, яке полягає в пошуку такої комбінації значень факторів ризиків та визначенні такого сценарію, за яким банк отримає заздалегідь визначений негативний результат (порушення нормативів капіталу та/або інших нормативів, установлених Національним банком, втрату ліквідності, настання неплатоспроможності, інших негативних наслідків для банку). Пошук може здійснюватися як експертним методом, так і за допомогою статистичного моделювання.

123. Банк для проведення стрес-тестування визначає основні (базові) фактори ризиків, які можуть впливати на його діяльність і фінансовий стан, а саме: макроекономічні та мікроекономічні показники.

124. Банк серед макроекономічних показників може визначати такі:

1) розмір внутрішнього валового продукту;

2) облікову ставку Національного банку;

3) офіційний курс гривні до іноземних валют;

4) індекс споживчих цін та цін виробників;

5) рівень безробіття;

6) середню заробітну плату;

7) ціни на ключові товари, що експортуються з України (сталь, залізну руду, пшеницю, кукурудзу, соняшникову олію) та імпортуються до України (природний газ, нафту);

8) інші показники, які можуть впливати на діяльність і фінансовий стан банку.

125. Банк серед мікроекономічних показників може визначати такі:

1) можливість доступу банку до зовнішніх джерел фінансування;

2) ринкову позицію банку;

3) структуру його балансу;

4) якість активів;

5) галузеву концентрацію;

6) інші показники, які можуть впливати на діяльність і фінансовий стан банку.

126. Банк запроваджує адекватний та чіткий механізм трансформації факторів ризику, що застосовуються під час здійснення стрес-тестування, у відповідні внутрішні критерії банку, що використовуються для оцінки величини ризику (PD, LGD, зниження вартості інструментів та позицій).

127. Банк забезпечує рівень інформації та технологічну інфраструктуру, яка є достатньо гнучкою для розміщення різних і можливо змінних стрес-тестів на достатньому рівні деталізації.

128. Банк для забезпечення ефективності проведення стрес-тестування здійснює регулярний і систематичний (не рідше одного разу на рік) перегляд/удосконалення методів та стрес-сценаріїв.

129. Банк здійснює документування результатів стрес-тестування за кожним із стрес-сценаріїв з урахуванням аналізу впливу якості даних, які використовувалися для здійснення стрес-тестування.

130. Банк забезпечує належне використання результатів стрес-тестування всіма структурними підрозділами банку, залученими до виконання функцій з управлінням ризиками.

131. Підрозділ з управління ризиками забезпечує своєчасне доведення до ради банку, комітету з управління ризиками та правління банку висновків про результати стрес-тестування, які обов'язково мають містити оцінку впливу можливої реалізації стрес-сценаріїв на діяльність банку для розроблення та вжиття заходів щодо зменшення впливу потенційних ризиків та уникнення/мінімізації фінансових втрат.

132. Підрозділ з управління ризиками забезпечує належну обізнаність ради банку, комітету з управління ризиками щодо сильних та слабких місць методів та стрес-сценаріїв, що використовуються під час здійснення стрес-тестування, з метою їх врахування під час розгляду його результатів та прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень.

133. Банк використовує результати здійснення стрес-тестування під час розроблення/перегляду/коригування стратегії та бізнес-плану банку, стратегії, політики та процедур управління ризиками, планів відновлення діяльності, забезпечення безперервної діяльності та фінансування в кризових ситуаціях.

134. Банк створює ефективну систему управління кредитним ризиком, що забезпечує своєчасні та адекватні виявлення, вимірювання, моніторинг, звітування, контроль і пом'якшення кредитного ризику як на індивідуальній, так і на портфельній основі.

135. Кредитний ризик уключає також такі ризики:

1) ризик країни;

2) трансфертний ризик;

3) ризик контрагента:

4) ризик інвестицій у дочірні компанії.

136. Банк визначає такі кількісні показники ризик-апетиту до кредитного ризику:

1) максимальне зростання обсягу портфеля кредитів у відсотках до його величини на початок року;

2) максимальний обсяг заборгованості за одним боржником/групою пов'язаних контрагентів у відсотках до загального обсягу портфеля кредитів та регулятивного капіталу банку;

3) максимальний обсяг галузевої та географічної концентрації портфеля кредитів у відсотках до загального обсягу портфеля кредитів (конкретний перелік видів економічної діяльності та/або географічних регіонів визначається банком на рівні деталізації відповідно до його бізнес-моделі);

4) максимальний обсяг портфеля кредитів за кредитними продуктами у відсотках (конкретний перелік продуктів визначається банком відповідно до його бізнес-моделі) до загального обсягу портфеля кредитів;

5) граничний обсяг НПА у відсотках до відповідного портфеля кредитів у розрізі видів економічної діяльності або кредитних продуктів, перевищення якого призводить до зупинки видачі нових кредитів/придбання або прийняття на баланс активів.

Банк має право визначати інші кількісні показники ризик-апетиту до кредитного ризику додатково до встановлених у пункті 136 глави 16 розділу II цього Положення.

137. Підрозділ з управління ризиками створює та використовує систему внутрішньої оцінки кредитного ризику, порівнює результати цієї оцінки з величиною кредитного ризику, розрахованою відповідно до вимог Положення № 351, та аналізує причини відхилення.

138. Банк вимірює ризик концентрації, щонайменше в розрізі:

1) величини заборгованості за боржниками та групами пов'язаних контрагентів;

2) строків до погашення кредитів;

3) кредитних продуктів;

4) географічних регіонів;

5) видів економічної діяльності;

6) видів забезпечення за кредитами.

139. Банк розробляє та періодично (не рідше одного разу на рік) переглядає кредитну політику, політику, порядок та процедури управління кредитним ризиком з метою забезпечення їх ефективності та відповідності рівню ризик-апетиту банку до цього ризику.

140. Банк формує і запроваджує кредитну політику з урахуванням таких зовнішніх і внутрішніх факторів:

1) ринкова позиція банку;

2) макроекономічне середовище;

3) внутрішнє операційне середовище, уключаючи персонал;

4) наявні технології, інформаційні системи щодо управління ризиками.

141. Банк доводить кредитну політику, політику, порядки та процедури управління кредитним ризиком до працівників банку, які беруть участь у процесі видачі/придбання та супроводження кредитів відповідно до функціональних обов'язків, і які повинні чітко розуміти підхід банку до цього процесу та нести відповідальність за виконання політики, порядків і процедур.

142. Кредитна політика банку повинна обов'язково містити:

1) визначення цільових ринків кредитування та їх загальні характеристики;

2) перелік цільових напрямів кредитування в розрізі видів економічної діяльності, географічних регіонів, видів валюти;

3) загальні критерії прийнятності кредитування;

4) принципи управління ризиком концентрації;

5) загальні умови, на яких мають надаватися кредити: цінові умови, строковість, обсяги, види забезпечення та рівень забезпечення (покриття) заборгованості;

6) порядок ухвалення кредитних рішень;

7) процедуру делегування повноважень щодо ухвалення кредитних рішень.

143. Політика управління кредитним ризиком повинна обов'язково містити:

1) мету, завдання та принципи управління кредитним ризиком;

2) організаційну структуру процесу управління кредитним ризиком з урахуванням розподілу функціональних обов'язків між учасниками процесу, їх повноваження, відповідальність та порядок взаємодії;

3) перелік лімітів для контролю за рівнем кредитного ризику та порядок їх установлення;

4) підходи щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення кредитного ризику;

5) підходи щодо кредитного адміністрування та моніторингу;

6) підходи щодо перегляду кредитів, уключаючи кредити, надані пов'язаним особам;

7) підходи щодо завчасного (на ранньому етапі) виявлення та управління НПА;

8) підходи щодо списання кредитів;

9) підходи щодо здійснення стрес-тестування кредитного ризику;

10) перелік та формат (інформаційне наповнення) форм управлінської звітності щодо кредитного ризику, порядок та періодичність/терміни їх надання суб'єктам системи управління ризиками.

144. Банк має право об'єднувати кредитну політику та політику управління кредитним ризиком в один внутрішньобанківський документ.

145. Порядок та процедури управління кредитним ризиком повинні обов'язково містити:

1) процедури щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення кредитного ризику, уключаючи інструменти/індикатори, що використовуються;

2) перелік документів, що має надати потенційний боржник для розгляду кредитної заявки;

3) порядок розгляду кредитної заявки, підстави для ухвалення рішень щодо надання кредитів, уключаючи надання споживчих кредитів пов'язаним з банком особам, кредитів пов'язаним контрагентам;

4) порядок роботи зі споживачем до і під час надання споживчого кредиту, уключаючи розкриття інформації про реальну вартість кредитів;

5) вимоги до оцінки майна, що отримується банком в заставу та оцінювачів, порядок оцінки майна, якщо оцінювачем є працівник банку;

6) процедури кредитного адміністрування та моніторингу;

7) порядок формування резервів під очікувані кредитні збитки за фінансовими активами відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі - МСФЗ);

8) порядок перегляду кредитів, уключаючи порядок перегляду кредитів, наданих пов'язаним особам;

9) процедуру виявлення та управління НПА;

10) порядок списання кредитів;

11) порядок обміну інформацією між учасниками процесу управління кредитним ризиком, уключаючи види, форми і терміни подання інформації;

12) програму проведення стрес-тестування кредитного ризику;

13) порядок складання та перевірки достовірності статистичної звітності щодо кредитного ризику, що надається до Національного банку.

146. Банк використовує визначені критерії прийнятності кредитування, які визначають, хто має право на отримання кредиту і в якому розмірі, які види кредиту доступні і на які строки, а також на яких умовах надаються такі кредити.

Банк установлює критерії прийнятності кредитування, які не повинні прилаштовуватися до вимог та потреб пов'язаних з банком осіб.

147. Банк, ухвалюючи рішення щодо надання кредиту здійснює аналіз інформації та проводить всебічну оцінку ризиків. Банк під час схвалення кредитного рішення враховує такі фактори:

1) мету отримання кредиту та джерела його погашення;

2) кредитну історію і поточну платоспроможність боржника, виходячи з фінансових тенденцій попередніх періодів та прогнозів руху грошових коштів за різними сценаріями;

3) життєздатність бізнес-моделі боржника - юридичної особи, фізичної особи - суб'єкта господарювання, а також наявність у нього достатньої компетенції та ресурсів для її реалізації;

4) поведінкові моделі боржників фізичних осіб;

5) практичний досвід здійснення боржником господарської діяльності, стан галузі економіки, у якій здійснює свою діяльність боржник, та його позицію в ній, ринків збуту продукції/послуг, що виробляється/надається боржником, конкурентоспроможність боржника;

6) прийнятність та достатність забезпечення, можливість його реалізації;

7) додаткові умови кредитного договору, що забезпечують обмеження збільшення в майбутньому кредитного ризику;

8) прогнозні дані щодо необхідної суми формування резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику на момент видачі кредиту;

9) репутацію боржника та його здатність/готовність нести юридичну відповідальність та співпрацювати з банком з усіх питань, що можуть виникати протягом періоду користування кредитом;

10) структуру групи пов'язаних контрагентів та кредитну історію і поточну платоспроможність цих контрагентів. Для цього банк має розробити механізм виявлення ситуацій, коли доцільно класифікувати боржників як групу пов'язаних контрагентів і як окремого боржника;

11) рішення осіб, які відповідають за управління юридичною особою та здійснюють контроль за її діяльністю, щодо отримання кредиту, їх повноваження на прийняття такого рішення;

12) надійність та достатність юридичної позиції банку щодо умов кредитного договору та договорів забезпечення/застави для забезпечення належної співпраці з боржниками/контрагентами/заставодавцями.

148. Банк установлює значення лімітів кредитного ризику щонайменше щодо:

1) повноважень колегіального органу банку щодо ухвалення кредитних рішень як для портфеля кредитів у цілому, так і для одного боржника або групи пов'язаних контрагентів;

2) окремих боржників, а також груп пов'язаних контрагентів;

3) ризику концентрації (максимального обсягу заборгованості):

на одного боржника або групу пов'язаних контрагентів;

на боржників, що мають спільний вид економічної діяльності;

на боржників одного географічного регіону (регіон, у якому здійснює діяльність або проживає боржник, який може відрізнятися від регіону його реєстрації);

4) ризику контрагента в розрізі кожного з них;

5) максимального обсягу заставного майна, що може бути прийнятим на баланс банку у разі реалізації банком своїх прав як заставодержателя.

149. Банк забезпечує належне управління процесом надання кредитів з метою запобігання перевищенню внутрішніх лімітів кредитного ризику, нормативів кредитного ризику, установлених Національним банком.

150. Банк створює та застосовує механізми внутрішнього контролю та інші механізми, що забезпечують своєчасне інформування керівників банку про відхилення від політики, процедур та порушення встановлених лімітів ризиків для прийняття своєчасних та адекватних управлінських рішень.

151. Банк установлює та впроваджує чіткий процес ухвалення кредитних рішень, уключаючи ухвалення автоматичних рішень, як для надання нових кредитів, так і для внесення змін до діючих/існуючих кредитів.

152. Банк визначає перелік документів та інформації, які необхідні для ухвалення кредитних рішень як щодо нових кредитів, так і зміни умов за діючими/існуючими кредитами. Цей перелік повинен обов'язково містити:

1) заявку кредитного підрозділу з визначенням структури та умов кредитування, висновком щодо здатності боржника забезпечити належне обслуговування та повернення кредиту, а також описом та обґрунтуванням кредитного рішення, що пропонується для ухвалення;

2) висновок підрозділу з управління ризиками;

3) висновок підрозділу контролю за дотриманням норм (комплаєнс) для ухвалення кредитних рішень щодо кредитів пов'язаним з банком особам;

4) висновок юридичного підрозділу (якщо внутрішньобанківськими документами передбачається такий висновок).

153. Банк за кожним кредитним рішенням формує документацію із паперових та/або електронних документів відповідно до вимог, визначених цим Положенням.

Банк під час формування документації із електронних документів використовує електронні документи, які відповідають вимогам Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про споживче кредитування" та нормативно-правових актів Національного банку щодо застосування електронного підпису в банківський системі або створені з використанням державних реєстрів, що є у вільному доступі.

Банк у разі формування документації щодо ухвалення кредитного рішення з електронних документів повинен забезпечити виконання вимог законодавства України щодо виготовлення та засвідчення їх копій на папері.

154. Кредитне рішення повинно обов'язково містити:

1) суму кредиту/ліміту та термін повернення (графік погашення) кредиту;

2) процентну ставку/маржу (у разі змінюваної ставки), комісію за користування кредитом та терміни сплати процентів;

3) зобов'язання боржника, які він має виконати для отримання кредиту (за потреби);

4) вимоги щодо переліку, видів та/або рівня забезпечення за кредитом (за потреби);

5) додаткові умови, яких повинен дотримуватися боржник протягом дії кредитного договору;

6) список осіб, які брали участь у прийнятті рішення, їх повноваження та особиста позиція кожної особи;

7) строк дії кредитного рішення, протягом якого можливе надання кредиту без додаткового рішення колегіального органу.

155. Кредитне рішення має базуватися на висновках кредитного підрозділу, підрозділу з управління ризиками, інших підрозділів [підрозділу контролю за дотриманням норм (комплаєнс), юридичного підрозділу] залежно від установленого в банку порядку прийняття кредитного рішення та виключати суб'єктивне судження, що базується на факторі впливу акціонерів, керівників банку або третіх осіб з метою схвалення рішень щодо видачі кредитів на умовах, що можуть зашкодити або шкодять інтересам банку.

156. Банк надає кредити пов'язаним з банком особам на умовах, які не відрізняються від умов надання таких видів кредитів іншим особам.

157. Члени ради банку або колегіальних органів, які мають право ухвалювати кредитне рішення, не можуть бути залученими до схвалення рішення щодо видачі кредитів особам, пов'язаним з ними.

158. Рада банку затверджує рішення щодо надання кредиту пов'язаним з банком особам, величина якого перевищує 1 % регулятивного капіталу банку, якщо таке рішення прийнято правлінням банку або іншим колегіальним органом. Інформація щодо кредитів, наданих пов'язаним з банком особам, подається Національному банку відповідно до нормативно-правового акта Національного банку, який регламентує правила організації статистичної звітності, що подається банками до Національного банку.

159. Банк створює підрозділ(и), що виконує(ють) функції кредитного адміністрування, що у взаємодії з кредитним підрозділом, забезпечує належне супроводження кредиту протягом його видачі та моніторингу, уключаючи:

1) ведення кредитної справи боржника;

2) надання дозволу на перерахування коштів згідно з кредитним договором, що надається тільки після отримання та перевірки повноти пакета документів, отримання забезпечення та виконання інших умов, необхідних для надання кредиту (якщо це передбачено кредитним договором), крім випадків, коли система автоматично здійснює верифікацію та реалізацію прийнятого рішення, відповідно до алгоритму дій, затвердженого колегіальним органом банку;

3) контроль установлених значень лімітів;

4) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та основної суми боргу;

5) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;

6) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а також переоцінки його ринкової (справедливої) вартості.

160. Підрозділ кредитного адміністрування для уникнення конфлікту інтересів повинен:

1) бути незалежним від підрозділів, що здійснюють активні банківські операції;

2) отримувати винагороду, що не залежить від таких показників, як обсяг кредитів та обсяг прибутку, отриманого банком у короткостроковому періоді.

161. Банк забезпечує формування кредитної документації (справи) боржника відповідно до вимог Положення № 351.

Кредитна справа боржника має включати всю інформацію, необхідну для належної оцінки кредитного ризику, уключаючи оцінку поточного фінансового стану боржника на індивідуальній основі, а також контроль за виконанням умов, передбачених у кредитному рішенні та зазначені в кредитному договорі.

162. Банк забезпечує належне зберігання кредитної справи боржника, що мінімізує ризик її знищення або псування в результаті обставин непереборної сили (форс-мажор), а також дій працівників банку або третіх осіб. Переміщення, додавання або тимчасове вилучення документів має бути задокументованим та проводитися виключно особами, які мають такі повноваження. Банк забезпечує періодичний внутрішній контроль за повнотою кредитної справи боржника.

163. Банк здійснює на постійній основі моніторинг портфеля кредитів на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів, уключаючи достатність сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

164. Банк розробляє та впроваджує комплексні процедури та інформаційні системи щодо управління ризиками для моніторингу портфеля кредитів на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів. У цих процедурах визначаються критерії раннього виявлення НПА, передбачена відповідна звітність, класифікація та заходи щодо запобігання збільшенню кредитного ризику.

165. Банк запроваджує ефективну систему кредитного моніторингу на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів, яка включає такі заходи:

1) оцінку поточного фінансового стану боржника для кредитів, що оцінюються на індивідуальній основі;

2) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та основної суми боргу;

3) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;

4) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а також його ринкової (справедливої) вартості;

5) своєчасне виявлення НПА;

6) своєчасне інформування керівників банку стосовно виявлених проблем з метою вжиття заходів для запобігання збільшенню кредитного ризику.

166. Банк створює систему моніторингу якості кредитів на груповій основі, яка відповідає характеру, масштабу та структурі портфеля кредитів банку.

167. Банк здійснює моніторинг портфеля кредитів, під час якого забезпечує оцінку таких показників:

1) якості портфеля кредитів залежно від кількості днів прострочення боргу в розрізі:

боржників або групи пов'язаних контрагентів;

боржників, що мають спільний вид економічної діяльності;

боржників одного географічного регіону;

кредитних продуктів;

2) структури застави/забезпечення за кредитами;

3) повноти сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки відповідно до вимог МСФЗ та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

Банк має право здійснювати моніторинг портфеля кредитів, що забезпечує оцінку інших показників додатково до встановлених у пункті 167 глави 19 розділу II цього Положення.

168. Банк проводить перегляд кредитів (credit review) не пізніше ніж через один рік з дати видачі кредиту та в подальшому - не рідше ніж один раз на рік.

169. Метою перегляду кредитів є:

1) перевірка правильності оцінки фінансового стану боржника, коефіцієнтів ймовірності дефолту (PD) та втрат у разі дефолту боржника/контрагента (LGD), ринкової (справедливої) вартості забезпечення, розміру резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику;

2) визначення плану подальших дій банку щодо боржника.

170. Банк використовує результати перегляду кредитів для удосконалення процедур надання, моніторингу кредитів та контролю за дотриманням цих процедур.

171. Предметом перегляду кредитів є кредити, за якими обсяг боргу щодо одного боржника (без урахування суми сформованих резервів під очікувані кредитні збитки) станом на дату перегляду становить:

1) більше двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законодавством України - для боржника - пов'язаної з банком особи;

2) більше 1 % загального обсягу портфеля кредитів банку (без урахування сум сформованих резервів під очікувані кредитні збитки) - для інших кредитів.

172. Банк визначає процедуру перегляду кредитів, що включає:

1) перелік, функції та порядок взаємодії учасників процесу перегляду кредитів, їх повноваження і відповідальність;

2) періодичність перегляду;

3) вимоги до переоцінки застави в рамках перегляду;

4) оцінку можливих змін у здатності боржника обслуговувати кредит;

5) вимоги до документування результатів перегляду;

6) вимоги до рекомендацій або дій, що можуть бути результатом перегляду;

7) вимоги щодо термінів та формату надання звітів про результати перегляду кредитів раді банку.

173. Перегляд кредитів проводиться колегіальним органом банку згідно з рівнем розподілу повноважень, що діють на момент перегляду кредитів.

174. Колегіальний орган банку здійснює перегляд кредитів з урахуванням актуальних висновків, а саме:

1) висновку кредитного підрозділу з пропозиціями відносно подальших дій щодо боржника;

2) висновку підрозділу з управління ризиками, що містить детальну оцінку ризиків боржника та динаміки їх зміни порівняно з датою видачі/останнього перегляду;

3) висновку щодо фінансового стану боржника, зовнішнього середовища, у якому він працює, та стану виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Колегіальний орган банку має право здійснювати перегляд кредитів з урахуванням інших актуальних висновків додатково до визначених у пункті 174 глави 20 розділу II цього Положення.

175. Колегіальний орган банку за результатами перегляду кредиту у разі обґрунтованої доцільності розробляє заходи щодо сприяння підвищенню або запобігання зниженню кредитної якості боржника.

176. Банк запроваджує ефективну процедуру завчасного виявлення та управління НПА.

177. Банк узгоджує процедуру виявлення та управління НПА зі стратегією НПА та оперативним планом.

178. Процедура виявлення та управління НПА повинна обов'язково визначати:

1) порядок проведення раннього виявлення НПА;

2) методи та інструменти, що застосовуються банком для врегулювання НПА, основні критерії для вибору того чи іншого методу/інструменту;

3) порядок співпраці з іншими кредиторами боржника, кредит якого є непрацюючим;

4) порядок роботи з майном та іншим забезпеченням за НПА;

5) порядок роботи з боржниками, правила спілкування з боржником на кожному з етапів стягнення заборгованості, що ґрунтується на кодексі поведінки (етики) та нормах законодавства України;

6) порядок співпраці з аутсорсерами в процесі роботи з НПА (якщо така можливість передбачена внутрішньобанківськими документами);

7) порядок залучення кваліфікованих оцінювачів заставного майна;

8) порядок списання НПА;

9) перелік та формат (інформаційне наповнення) форм управлінської звітності щодо НПА, порядок та періодичність/терміни їх надання суб'єктам системи управління ризиками.

179. Банк створює окремий підрозділ щодо роботи з НПА (workout unit), який має бути відокремлений від підрозділів, що відповідають за видачу кредитів. Цей підрозділ повинен мати необхідну кількість персоналу та належну технологічну інфраструктуру для реалізації необхідних заходів з метою управління НПА. Відповідні витрати мають бути передбачені в бюджеті банку.

180. Підрозділ щодо роботи з НПА готує та надає звіти підрозділу з управління ризиками в порядку та за формами, установленими внутрішньобанківськими документами.

181. Банк, який здійснює активні операції з боржниками або контрагентами, що є резидентами інших країн, визначає відповідну політику та процедури виявлення, вимірювання, моніторингу, звітування та контролю ризику країни та трансфертного ризику.

182. Банк виявляє, вимірює, здійснює моніторинг, контроль та заходи щодо пом'якшення кредитного ризику контрагента:

1) передрозрахункового ризику (pre-settlement risk).

Особливістю цього ризику є те, що його величина змінюється залежно від зміни справедливої вартості інструменту, щодо якого банк наражається на цей вид ризику.

Банк здійснює управління передрозрахунковим ризиком шляхом установлення значень лімітів на контрагента та їх контролю, а також розроблення порядку дій у разі дефолту контрагента за договором.

Банк може пом'якшувати передрозрахунковий ризик шляхом:

використання захисної маржі (safety margin);

отримання від контрагента покриття на суму можливої величини передрозрахункового ризику;

передбачення в договорах права банку в односторонньому порядку достроково припиняти договір без сплати штрафних санкцій (early redemption option) у випадку недостатності покриття порівняно з величиною передрозрахункового ризику;

укладення з контрагентом договору про нетинг зустрічних вимог;

2) ризику розрахунків (settlement risk).

Банк з метою уникнення ризику розрахунків має право укладати договори на умовах попередньої оплати чи попередньої поставки від контрагента або на умовах поставки проти платежу через центрального контрагента.

Банк у разі прийняття іншого рішення, а саме прийняття ризику розрахунків (здійснення попередньої оплати або поставки банком), здійснює управління цим ризиком шляхом установлення значень лімітів на контрагента та їх контролю, а також розроблення порядку дій в разі дефолту контрагента за договором.

183. Банк оцінює можливість прийняття ризику контрагента за процедурою, що є аналогічною до тієї, на підставі якої банк оцінював би можливість надання кредиту контрагенту за договором.

184. Банк, який здійснює інвестиції в дочірні компанії, визначає вимоги до виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику інвестицій у дочірні компанії.

185. Банк здійснює на регулярній основі стрес-тестування кредитного ризику для різних короткострокових та довгострокових стрес-сценаріїв, що можуть реалізуватися як для банку, так і для ринку в цілому, з метою виявлення причин можливого підвищення кредитного ризику та оцінки відповідності результатів здійснення стрес-тестування встановленому банком рівню ризик-апетиту до кредитного ризику.

186. Банк за результатами здійснення стрес-тестування визначає прогнозовану величину резервів під очікувані кредитні збитки, які необхідно буде сформувати відповідно до вимог МСФЗ, а також прогнозований розмір кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351 у разі реалізації стрес-сценаріїв.

187. Банк використовує стрес-сценарії, які базуються на:

1) припущеннях щодо шокової зміни основних макроекономічних показників;

2) припущеннях щодо зміни фінансових класів або кредитних рейтингів боржників банку та відповідно ймовірності їх дефолту (PD) у разі зміни макроекономічних показників;

3) припущеннях щодо зміни ринкової (справедливої) вартості застави та відповідно показника LGD у разі зміни макроекономічних показників;

4) специфічних припущеннях, пов'язаних з бізнес-моделлю банку, якщо банк спеціалізується на кредитуванні певних видів економічної діяльності або боржників, продукція яких експортується (падіння цін на певні види продукції, запровадження ембарго або значних обмежень на експорт до певних країн, припинення або значне зменшення обсягу імпорту з певних країн).

188. Банк використовує результати здійснення стрес-тестування для коригування своєї стратегії/політики та процедур управління кредитним ризиком.

189. Підрозділ з управління ризиками надає раді банку та комітету з управління ризиками управлінську звітність щодо кредитного ризику не рідше одного разу на квартал, правлінню банку та кредитному комітету - не рідше одного разу на місяць.

Підрозділ з управління ризиками не пізніше наступного робочого дня після виявлення ризику інформує раду банку, комітет з управління ризиками, правління банку та кредитний комітет про значне підвищення кредитного ризику (наближення фактичних показників кредитного ризику до встановлених значень лімітів) та порушення лімітів. Підрозділ з управління ризиками надає інформацію про причини порушення та пропозиції щодо заходів усунення порушення в строки та порядку, визначеному процедурою ескалації порушень лімітів ризиків.

190. Банк розробляє управлінську звітність щодо кредитного ризику, яка повинна обов'язково включати звіти щодо:

1) концентрації портфеля кредитів у розрізі боржників, груп пов'язаних контрагентів, видів економічної діяльності та географічних регіонів, фінансових класів, бізнес-ліній та продуктів, видів забезпечення за кредитними договорами, видів валют;

2) розміру та якості портфеля кредитів у розрізі кількості днів прострочення боргу, класифікації згідно з вимогами Національного банку та внутрішньою оцінкою банку в розрізі бізнес-ліній банку та рівня повноважень кожного з колегіальних органів банку;

3) рівня сформованих резервів під очікувані кредитні збитки відповідно до вимог МСФЗ;

4) розміру кредитного ризику, розрахованого відповідно до вимог Положення № 351;

5) величини та якості заборгованості, щодо якої вжиті заходи для запобігання підвищенню кредитного ризику;

6) НПА;

7) списань кредитів, а також обсягу погашення списаних кредитів;

8) порушень банком установлених значень лімітів кредитного ризику, а також інформації щодо авторизованих перевищень лімітів;

9) результатів стрес-тестування кредитного ризику.

191. Банк створює ефективну систему управління ризиком ліквідності для забезпечення підтримання достатнього рівня ліквідності як в звичайних, так і стресових ситуаціях.

192. Банк визначає мінімальний перелік кількісних показників ризик-апетиту до ризику ліквідності, який обов'язково включає тривалість періоду повного і своєчасного виконання банком своїх платіжних (розрахункових) зобов'язань під час стресової ситуації без залучення кредитів від Національного банку для екстреної підтримки ліквідності та необхідний для цього обсяг високоякісних ліквідних активів.

193. Банк розробляє та періодично (не рідше одного разу на рік) переглядає політику, порядки та процедури управління ризиком ліквідності з метою забезпечення їх ефективності та відповідності рівню ризик-апетиту до цього ризику.

194. Політика управління ризиком ліквідності повинна обов'язково містити:

1) мету, завдання та принципи управління ризиком ліквідності;

2) організаційну структуру процесу управління ризиком ліквідності з урахуванням розподілу функціоналу учасників процесу, їх повноваження, відповідальність та порядок взаємодії;

3) перелік лімітів для контролю за ризиком ліквідності та порядок їх установлення;

4) підходи щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику ліквідності;

5) процедури визначення, затвердження та перегляду припущень, що використовуються для вимірювання ризику ліквідності;

6) принципи диверсифікації активів та джерел фінансування з точки зору їх впливу на ризик ліквідності;

7) підходи щодо проведення стрес-тестування ризику ліквідності;

8) перелік та формат (інформаційне наповнення) форм управлінської звітності щодо ризику ліквідності, порядок та періодичність/терміни їх надання суб'єктам системи управління ризиками.

195. Порядок та процедури управління ризиком ліквідності повинні обов'язково містити:

1) процедури щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику ліквідності, уключаючи інструменти/індикатори, що використовуються;

2) перелік стабільних джерел фінансування, а також вимоги щодо складу, обсягу та характеристик високоякісних ліквідних активів, які банк планує використати для покриття можливого дефіциту ліквідності;

3) порядок управління ризиком ліквідності в розрізі учасників банківської групи, окремих бізнес-ліній банку та валют з урахуванням регуляторних та операційних обмежень щодо перерозподілу ліквідності;

4) опис припущень для продуктів з вбудованими опціонами (опціонів дострокового погашення кредитів та дострокового відкликання депозитів), що використовуються для вимірювання ризику ліквідності;

5) опис припущень для активів та зобов'язань банку, що не мають визначеної дати виконання [кредитів овердрафт, відновлювальних кредитних ліній, вкладів (депозитів) на вимогу], що використовуються для вимірювання ризику ліквідності;

6) порядок управління ризиком ліквідності в межах операційного дня;

7) перелік індикаторів раннього попередження про настання/загрозу настання кризи ліквідності;

8) порядок обміну інформацією між учасниками процесу управління ризиком ліквідності, уключаючи види, форми і терміни подання інформації;

9) програму проведення стрес-тестування ризику ліквідності;

10) порядок складання та перевірки достовірності статистичної звітності щодо ризику ліквідності, що надається Національному банку.

196. Правління банку та/або підрозділ з управління ризиками не пізніше наступного робочого дня інформують раду банку щодо нових та/або непередбачуваних значних загроз ліквідності банку щодо:

1) зростання вартості ресурсів для банку, що не супроводжується відповідними змінами на ринку;

2) зростання концентрації зобов'язань банку;

3) зростання дефіциту ліквідності та/або зникнення/зменшення можливості його покриття;

4) значного зменшення обсягу високоякісних ліквідних активів;

5) зміни ринкового середовища, що може призвести до проблем з ліквідністю.

197. Банк ураховує витрати на підтримання достатнього рівня ліквідності в процедурі внутрішнього ціноутворення своїх продуктів у разі визначення трансфертних цін (ставок) для перерозподілу фінансових ресурсів усередині банку.

198. Банк установлює чіткі процедури виявлення, вимірювання, моніторингу, звітування та контролю, а також пом'якшення ризику ліквідності. Ці процедури мають уключати чіткий алгоритм усебічного аналізу та прогнозування грошових потоків за активними та пасивними банківськими операціями, позабалансовими банківськими операціями в розрізі заданих часових інтервалів.

199. Прогнозування грошових потоків банку має базуватись як на контрактних строках (міжбанківське кредитування, погашення кредитів та боргових цінних паперів, повернення депозитів та погашення боргових цінних паперів власної емісії), так і на припущеннях щодо поведінки клієнтів (відтік коштів клієнтів з поточних рахунків, несвоєчасне погашення кредитів, використання клієнтами коштів у рамках зобов'язань банку з кредитування, які є безвідкличними) та реалізації вбудованих у банківські продукти опціонів (дострокове погашення кредитів, дострокове розірвання строкових депозитів).

Банк формує судження щодо обґрунтованості таких припущень. Банк здійснює перегляд цих припущень у разі зміни ринкового середовища, але не рідше одного разу на рік.

200. Банк для оцінки ризику ліквідності використовує такі інструменти моніторингу:

1) аналіз дотримання нормативів ліквідності та норм обов'язкового резервування, установлених Національним банком;

2) GAP-аналіз, що відображає часову неузгодженість між вимогами та зобов'язаннями банку (як балансовими, так і позабалансовими) за контрактними або очікуваними строками погашення. GAP-аналіз проводиться за двома видами:

контрактний - виключно за контрактними строками як за основними інструментами, так і за вбудованими опціонами;

прогнозний - за контрактними строками з урахуванням припущень, уключаючи припущення щодо нових операцій. Банк здійснює GAP-аналіз не рідше одного разу на тиждень з урахуванням вимог щодо прогнозування грошових потоків, зазначених у пункті 200 глави 26 розділу III цього Положення. Банк здійснює GAP-аналіз ризику ліквідності та процентного ризику банківської книги за часовими інтервалами, наведеними в додатку 3 до цього Положення;

3) аналіз концентрації зобов'язань банку за значимими групами контрагентів, інструментами/продуктами, а саме коефіцієнтів концентрації в загальних зобов'язаннях банку за:

п'ятьма та десятьма найбільшими вкладниками/групами пов'язаних контрагентів за сукупним обсягом залучених коштів за усіма укладеними договорами;

п'ятьма та десятьма найбільшими кредиторами банку/групами пов'язаних контрагентів за сукупним обсягом залучених коштів за усіма укладеними договорами;

значимими вкладниками та іншими кредиторами банку/групами пов'язаних контрагентів. Значимими є вкладники та інші кредитори банку/групи пов'язаних контрагентів, сукупний обсяг залучених коштів за усіма укладеними договорами з якими становить більше одного відсотка зобов'язань банку на дату проведення аналізу;

типами контрагентів (банками, небанківськими фінансовими установами, юридичними особами, пов'язаними з банком особами, фізичними особами);

за значимими інструментами/продуктами або групами інструментів/продуктів. Значимим інструментом/продуктом є один інструмент/продукт або група інструментів/продуктів зі схожими характеристиками, сукупний обсяг залучених коштів за якими становить більше одного відсотка зобов'язань банку на дату проведення аналізу. Банк самостійно визначає характеристики, за якими об'єднує інструменти/продукти в групи інструментів/продуктів зі схожими характеристиками.

Банк здійснює розрахунок цих коефіцієнтів як за зобов'язаннями банку в цілому, так і в розрізі часових інтервалів: до 1 місяця, 1 - 3 місяці, 3 - 6 місяців, 6 - 9 місяців, 9 - 12 місяців та понад 12 місяців;