Про визнання протиправним п. 2.1 та п. 2.11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про визнання протиправним п. 2.1 та п. 2.11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 р. N 22-2.

В судовому засіданні 28.09.2011 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки в судовому засіданні відсутній представник відповідача, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи; судом заслухано позивача; необхідності заслухати свідка чи експерта немає.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення позивача, суд

08.10.2010 р. Пенсійним фондом України прийнято постанову N 22-2 "Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якою затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Вказаний Порядок набув чинності з 01.01.2011 р. згідно п. 6 постанови.

Згідно п. 2.1 Порядку звіт до органів Пенсійного фонду подається особисто фізичною особою, страхувальником або відповідальною особою фізичної особи або страхувальника за місцем взяття на облік в органах Пенсійного фонду.

Згідно п. 2.11 Порядку звіт, надісланий поштою, не вважається поданим.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказані положення протиправними з таких підстав.

Позивач є фізичною особою - підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 12.05.97 р. (код НОМЕР_1).

На думку позивача, в частині п. 2.1, 2.11 Порядку рішення відповідача прийняте необґрунтовано, нерозсудливо, непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Позивач стверджує, що вказані положення порушують її конституційні права - на гідність, зобов'язуючи вистоювати днями у чергах до посадової особи, призначеної приймати звіти, у місцях, не облаштованих для розміщення великої кількості людей, виконуючи вказівки цієї посадової особи під загрозою неприйняття звіту; на свободу пересування та вільного вибору місця проживання, зобов'язуючи у встановлений час здачі звіту фізично перебувати на території відділення пенсійного фонду, в якому позивач знаходиться на обліку.

Також позивач стверджує, що п. 2.1, 2.11 Порядку порушують такі встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" принципи державної регуляторної політики як адекватність, ефективність та збалансованість.

Відповідач - Пенсійний фонд України - пояснень щодо позовних вимог не надав.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Постанова N 22-2 від 08.10.2010 р. "Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" прийнята Пенсійним фондом України на виконання ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний: подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Таким чином, Пенсійний фонд України прийняв Порядок в межах своєї компетенції.

Щодо твердження позивача про порушення конституційні права на гідність, що полягає у зобов'язанні вистоювати днями у чергах до посадової особи, призначеної приймати звіти, у місцях, не облаштованих для розміщення великої кількості людей, виконуючи вказівки цієї посадової особи під загрозою неприйняття звіту, суд не може погодитися з вказаним висновком позивача з таких підстав.

Згідно ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

На думку суду, сам по собі обов'язок особисто подавати звітність не може бути розцінений як форма приниження гідності особи, оскільки запровадження певного порядку подачі звітності має на меті упорядкування отримання цієї звітності, в даному випадку, Пенсійним фондом України як суб'єктом владних повноважень, і не має на меті приниження особи в будь-якій формі.

Як було зазначено вище, згідно п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" подача звітності є обов'язком платника єдиного внеску.

Незручності, пов'язані з особистою подачею звітності, про які зазначив позивач, пов'язані з організацією роботи органів Пенсійного фонду України, тоді як безпосередньо до змісту оскаржуваного Порядку відношення не мають.

Щодо порушення конституційного права позивача на свободу пересування та вільного вибору місця проживання зобов'язанням у встановлений час здачі звіту фізично перебувати на території відділення пенсійного фонду, в якому позивач знаходиться на обліку, суд не може погодитися з цим висновком позивача з таких підстав.

Виконання позивачем як платником єдиного внеску покладених на нього обов'язків, зокрема, обов'язку особисто подавати звітність, не може розцінюватися як порушення права на свободу пересування, так само, як таким чином не може розцінюватися обов'язок з'явитися до суду або до іншого органу державної влади у випадках, передбачених законодавством.

Щодо твердження про порушення п. 2.1, 2.11 Порядку таких встановлених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" принципів державної регуляторної політики як адекватність, ефективність та збалансованість, то вказане твердження позивача необґрунтоване, оскільки ним не зазначено, в чому полягає неадекватність, неефективність та незбалансованість в даному випадку.

На думку суду, вказані принципи в даному випадку порушеними не є.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

В даному випадку позивачем не наведено підстав для висновку про порушення відповідачем як суб'єктом владних повноважень вказаних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 160 - 163, 171, 186 КАС України суд

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 29.09.2011 р.