Про визнання незаконним та скасування рішення відповідача в частині

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Данилишина В. М., суддів: Качура І. А., Келеберди В. І., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю. Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Балтора" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання незаконним та скасування рішення відповідача в частині.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 12 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 04 квітня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Балтора" (також далі - позивач) до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (також далі - відповідач) про визнання незаконним рішення відповідача від 01 грудня 2010 року N 1684 "Про затвердження Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору" (з наступними змінами і доповненнями) (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам законодавства та прийняте відповідачем поза межами його повноважень, у зв'язку з чим підлягає визнанню судом незаконним.

Ухвалою суду від 08 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, у якій призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою суду від 15 квітня 2013 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів, а також зобов'язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі у виданні, в якому оскаржуване рішення було або мало бути офіційно оприлюднено.

До суду 15 травня 2013 року надійшла письмова заява представника позивача про зменшення позовних вимог, а саме про визнання незаконними та скасування п. п. 3.1 - 3.9 глави 3 розділу III "Принципи добору (пакетування) програм провайдерами програмної послуги, придбаних для ретрансляції в телемережах (окрім цифрових телемереж)" (також далі - глава 3) Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору (також далі - План розвитку), затвердженого оскаржуваним рішенням. Вказану заяву судом відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при постановленні судового рішення по суті.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, які надійшли до суду 14 та 22 травня 2013 року.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд

Відповідачем 01 грудня 2010 року прийнято оскаржуване рішення, яким, зокрема, затверджено План розвитку.

Згідно з п. п. 3.1 - 3.9 глави 3 Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням, з метою реалізації ч. 1 ст. 4 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (також далі - Закон) щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва провайдера програмної послуги необхідно виокремлювати універсальну програмну послугу з-поміж програм національних каналів і мовників (за умови безоплатної передачі оператору права на трансляцію останніх) та надавати пріоритет українським регіональним і місцевим мовникам, які отримали ліцензії на супутникове мовлення.

Загальна компетенція добору пакетування (переліку) програм, придбаних для ретрансляції, складається з переліку програм, що входять до складу універсальної програмної послуги, та переліку програм інших мовників (супутникове або кабельне мовлення).

У переліку програм зазначаються канал прийому, канал ретрансляції, програма, умови розповсюдження для кожної із програм, номер і дата документа, що підтверджує придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника.

Для розповсюдження програм універсальної програмної послуги провайдер програмної послуги не зобов'язаний укладати договори з відповідними телерадіоорганізаціями.

Відповідач, з урахуванням положень ч. 1 ст. 4 Закону, рекомендує суб'єктам господарювання включати до складу загальної концепції добору програм не менше 50 % програм вітчизняних мовників.

Формування загальної концепції добору програм провайдерів програмної послуги здійснюється відповідно до правил формування програмної послуги в пакетах програм провайдера програмної послуги, затверджених рішенням відповідача.

Пакетування програм провайдерами програмної послуги здійснюється у такій послідовності: універсальна програмна послуга (індивідуально для кожного населеного пункту); загальнонаціональні телеканали, які не входять до складу універсальної програмної послуги; регіональні та місцеві, які отримали ліцензію на супутникове мовлення (для кожного населеного пункту); парламентський канал "Рада"; програми телеорганізацій, які отримали ліцензію на кабельне мовлення в конкретній мережі мовлення (індивідуально для кожного населеного пункту); програми вітчизняних телеорганізацій, які отримали ліцензії на супутникове мовлення; іноземні програми країн, які ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, та програми країн, зміст яких адаптовано до вимог вітчизняного законодавства та відповідає вимогам вказаної концепції і ретрансляція яких на території України не обмежується згідно з ч. 1 ст. 42 Закону.

Для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України відповідач враховує наявність у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору якісного змістовного наповнення та різноманітних форматів мовлення.

У процесі розбудови каналів мовлення та ліцензування надається перевага телерадіоорганізаціям, які виробляють та поширюють соціально важливі програми (інформаційні, соціально-політичні, дитячі тощо), програми власного та вітчизняного виробництва, задовольняють інформаційні потреби національних меншин та забезпечують свободу слова. Одним із визначальних факторів є наявність в ефірі програм власного та вітчизняного виробництва.

Відповідач сприяє розвитку суспільного, громадського, освітнього та культурологічного мовлення.

Рішеннями відповідача від 14 грудня 2011 року N 2874 та від 26 грудня 2012 року N 2561 внесено відповідні зміни до Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням.

Суд не погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування глави 3 Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. ч. 3 - 5 ст. 4 Закону забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері телебачення і радіомовлення покладаються на центральний орган виконавчої влади.

Єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Правові засади формування та діяльності, статус, компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх здійснення визначаються Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ст. 14 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Діяльність Національної ради ґрунтується на принципах законності, незалежності, об'єктивності, прозорості, доступності для громадськості, врахування культурної, ідеологічної та політичної багатоманітності в суспільстві, врахування загальновизнаних міжнародних норм та стандартів у галузі телерадіомовлення, повноти і всебічного розгляду питань та обґрунтованості прийнятих рішень.

Національна рада здійснює регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, а саме: ліцензування телерадіомовлення; ліцензування провайдерів програмної послуги; участь у розробці та погодження проекту Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення; розробку умов використання та визначення користувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення; забезпечення і сприяння конкуренції у діяльності телерадіоорганізацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції у телерадіоінформаційному просторі; ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону, План розвитку національного телерадіоінформаційного простору (далі - План розвитку) є нормативно-правовим документом, який розробляється Національною радою і затверджується її рішенням відповідно до вимог цього Закону. На підставі Плану розвитку Національна рада приймає рішення щодо створення та розвитку каналів мовлення, мереж мовлення та телемереж, які передбачають використання радіочастотного ресурсу України, визначає конкурсні умови та оголошує конкурси на отримання ліцензій на мовлення, визначає умови ліцензій на мовлення, яке ліцензується за реєстраційним принципом.

План розвитку складається з двох частин: а) плану використання радіочастотного ресурсу, виділеного для телебачення і радіомовлення; б) основних вимог щодо змістовного наповнення та співвідношення форматів мовлення у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору.

Виходячи з дослідження змісту розділу III Плану розвитку "Основні вимоги щодо змістовного наповнення та співвідношення форматів мовлення у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору", затвердженого оскаржуваним рішенням, судом з'ясовано, що він складається із трьох глав: 1) критерії формування програмної концепції мовлення; 2) забезпечення збалансованим різноформатним мовленням кожного з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору; 3) принципи добору (пакетування) програм провайдерами програмної послуги, придбаних для ретрансляції в кабельних мережах.

Тобто, як вбачається з викладеного, перелічені глави Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням, відносяться до розділу, який містить основні вимоги щодо змістовного наповнення та співвідношення форматів мовлення у кожному з територіальних сегментів телерадіоінформаційного простору, що відповідає п. "б" ч. 2 ст. 21 Закону.

Глава 3 Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням, визначає вимоги до суб'єктів господарювання, які, відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону, здійснюють або мають намір здійснювати діяльність (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення як провайдер програмної послуги, що ліцензується за реєстраційним принципом.

Згідно зі ст. 1, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 40, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 42 Закону багатоканальна телемережа (ефірна або кабельна) - телекомунікаційна мережа загального користування, призначена для передавання телерадіопрограм, а також надання інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг, здатна забезпечити одночасну трансляцію більше ніж однієї телерадіопрограми і може інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування.

Провайдер програмної послуги - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.

Для організації діяльності (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення суб'єкт господарювання (провайдер або оператор телекомунікацій чи оператор кабельних мереж) повинен отримати ліцензію (дозвіл) у Національній раді.

Ліцензування діяльності (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення здійснюється за реєстраційним принципом. Ліцензія видається без конкурсу на підставі заяви на термін 10 років.

Загальна концепція (принципи, підстави) добору програм для ретрансляції (пропозиції абонентам) є обов'язковим додатком до ліцензії на діяльність (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення. Цей додаток підлягає щорічній перереєстрації. Для перереєстрації ліцензіат повинен подати до Національної ради інформацію про виконання концепції добору програм протягом попереднього року.

Ретрансляція телерадіопрограм та передач, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення, на території України не обмежується. Порядок ретрансляції регулюється цим Законом.

Суб'єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію і отримав на це дозвіл від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію країни, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, зобов'язаний адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України.

Провайдери програмної послуги здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм та передач у багатоканальних телемережах відповідно до переліку телерадіопрограм та передач, які передбачено надавати у складі програмної послуги.

Відповідно до п. 3, додатка 1 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 28 грудня 2011 року N 2979, ліцензія провайдера програмної послуги є документом державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата надавати програмні послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж. У ліцензії провайдера програмної послуги зазначається інформація, наведена у додатку 1 до цього Положення.

У ліцензії провайдера програмної послуги та додатках до неї зазначаються: загальна концепція (принципи, підстави) добору (переліку) програм для ретрансляції (пропозиції абонентам), яка складається з універсальної програмної послуги (номер, канал (ТВК) прийому, програма) та переліку телерадіопрограм та передач, які передбачено надавати у складі програмної послуги (номер, канал (ТВК) прийому, програма), загальну кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, дату перереєстрації додатка.

Тобто, до пакету програм, які пропонуються провайдерами програмної послуги абонентам, входять різні за змістовним наповненням та форматом телерадіопрограми. До пакету програм також можуть входити програми іноземних мовників.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4, п. "б" ч. 14 ст. 25, ч. 9 ст. 39 Закону держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.

Держава створює умови для забезпечення засобами телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України.

При розгляді заяв Національна рада надає перевагу телерадіоорганізації, яка надає перевагу соціально важливим програмам (інформаційним, соціально-політичним, дитячим тощо), задовольняє інформаційні потреби національних меншин та забезпечує свободу слова.

Провайдер зобов'язаний забезпечити усім абонентам можливість отримання програм універсальної програмної послуги та включити такі програми до всіх пакетів програм.

Для розповсюдження програм універсальної програмної послуги провайдер не зобов'язаний укладати договори з відповідними телерадіоорганізаціями.

Таким чином, як вбачається з викладеного, відповідач як єдиний державний орган, уповноважений на це законодавством, зобов'язаний здійснювати регуляторні повноваження щодо діяльності провайдерів програмної послуги, у тому числі щодо формування ними пакетів програм, які пропонуються для перегляду абонентам на території розташування багатоканальної телемережі, а тому глава 3 Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням, за переконанням суду, визначена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, та відповідає ст. 21 Закону, а також сприяє правовій визначеності у сфері діяльності провайдерів програмної послуги.

Факт відповідності Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням, положенням Закону, зокрема ст. ст. 21, 22 та 25, уже встановлений у судовому порядку, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2013 року N К/9991/78065/12 (К/9991/77667/12), якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі N 2а-15147/11/2670.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2012 року у справі N 2а-15147/11/2670 відмовлено повністю у задоволенні позову до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправними дій і рішень та скасування рішень.

Згідно з ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням викладених положень та обставин суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування глави 3 Плану розвитку, затвердженого оскаржуваним рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч. ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача не надала належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача надав достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Балтора" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання незаконним та скасування рішення відповідача в частині є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 7 - 12, 24, 25, 69 - 71, 86, 94, 158 - 163, 167 КАС України, суд

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Балтора" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання незаконними та скасування п. п. 3.1 - 3.9 глави 3 розділу III Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 01 грудня 2010 року N 1684 (з наступними змінами і доповненнями).

2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст. ст. 185, 186 КАС України постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі складена 17 червня 2013 року.