Про затвердження Інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час

Тривалість служби ФП при нормальній експлуатації визначається середнім і максимальним термінами придатності. Відповідно до досвіду експлуатації і збереження для фільтрів-поглиначів ФП-100, ФП-100у і ФПУ-200 середній термін придатності - 8 років, максимальний - 20 років.

Для фільтрів-поглиначів ФП-300 середній і максимальний терміни придатності не установлені. Для усіх фільтрів-поглиначів термін придатності обчислюється від дати їх виготовлення.

Закінчення максимального терміну придатності дає підставу для списання і заміни фільтра-поглинача, що проводяться після контрольної перевірки. При наявності необхідних захисних властивостей термін придатності фільтра-поглинача продовжується до чергової перевірки.

Закінчення установленого заводом-виробником гарантійного терміну зберігання не є підставою для списання і заміни фільтра-поглинача.

Контрольні заходи щодо оцінки якісного стану ФП-100, ФП-100у і ФПУ-200 проводяться у такі терміни:

технічний огляд - 1 раз на 2 роки, після закінчення максимального терміну придатності - щорічно;

контрольна перевірка - 1 раз на 5 років, після закінчення максимального терміну придатності - через 3 роки.

Для ФП-300:

технічний огляд -1 раз на 2 роки, після закінчення 10 років - щорічно;

контрольна перевірка - 1 раз на 5 років, після закінчення 10 років - через З роки.

Крім того, ФП оглядаються і перевіряються у випадку затоплення сховища або повітроприйомного пристрою (оголовка).

Таблиця контролю якості ФП наведена у додатку 3.

Форма викреслюється на щільному папері та заповнюється олівцем або вводиться у комп'ютер. До неї вносяться всі наявні (встановлені) фільтри-поглиначі. Обчислення термінів оглядів і перевірок починається від дати виготовлення ФП та залежить від обчислення максимального терміну придатності (для ФП-100, ФП-100у, ФПУ-200) або по закінченні 10 років з дня виготовлення (для ФП-300). Спочатку заповнюються графи контрольних перевірок, потім - технічного обслуговування (огляду). У рік проведення контрольних перевірок технічне обслуговування (огляд) не планується. Після заповнення або коректування форми складається план проведення технічних оглядів і контрольних перевірок ФП у сховищах міста (району), об'єкта з включенням до нього тих ФП, які підлягають огляду (перевірці) у наступному році. Після проведення оглядів (перевірок) ФП у форму вносяться зміни (проставляються нові терміни).

Найбільш характерні дефекти ФП такі:

Наскрізне іржавіння оболонки ФП - виявляється натисканням викруткою на місце, покрите іржею. При глибокому іржавінні відбувається деформація (прогин) оболонки або її прокол.

Деформація (зминання) оболонки ФП (наявність вм'ятин глибиною більше ніж 30 мм) - глибину вм'ятини визначають двома лінійками. Одну з них необхідно прикласти до утворюючої поверхні оболонки, а іншу - опустити у поглиблення перпендикулярно першій лінійці.

Пересипання ділянки шихти - при перевертанні або струшуванні ФП усередині чути шум шихти, що пересипається. Окремі зерна можуть висипатися з вихідного отвору фільтра.

Перезволоження (затоплення) ФП водою, маса ФП перевищує допустиму. На внутрішній стороні донної заглушки помітні патьоки води. Внутрішній перфорований циліндр покритий іржею. На фільтруючому картоні можуть бути помітні патьоки від води (розводи) та плями іржі. Слід зважити ФП, фігурним ключем від'єднати донну заглушку і оглянути її. За допомогою переносної лампи (ліхтарика) оглянути через вхідний отвір фільтруючий матеріал і перфорований циліндр.

Прорив фільтруючого матеріалу - ФП має підвищений або знижений опір. Відхилення складає 20% і більше від зазначеного у маркуванні.

Якщо фільтруючий картон на згинах має тріщини і розриви, необхідно виміряти опір ФП. Для виявлення пошкоджень слід оглянути поверхню фільтруючого матеріалу, особливо місця, що прилягають до торців касети протидимного фільтра.

Вентилятори. Вентилятори для систем вентиляції сховищ без ДЕС слід передбачати з електроручним приводом, у сховищах із захищеним джерелом електропостачання - з електричним приводом. Вентилятори з електроручним приводом необхідно застосовувати для вентиляції сховищ місткістю до 600 осіб, розташованих у 3-й кліматичній зоні, а також сховищ (без повітроохолоджуючих установок ) при місткості до 450 осіб, розташованих у 3-й кліматичній зоні (за таблицею 33 ДБН В 2.2.5-97).

У режимі чистої вентиляції (I режим) сховищ слід передбачати використання електроручних вентиляторів, що входять у систему фільтровентиляції (II режим). При недостатній продуктивності цих вентиляторів для I режиму необхідно передбачати установлення додаткових електроручних вентиляторів. При визначенні кількості електроручних вентиляторів, що установлюються паралельно, необхідно вводити поправочний коефіцієнт на їх продуктивність, що дорівнює 0,8.

На кожному електроручному вентиляторі (у сховищі без ДЕС) установлюється зворотний клапан - покажчик витрати повітря.

Резервні вентилятори передбачати не потрібно.

Припливні і витяжні системи. Припливна система вентиляції сховища повинна забезпечувати подачу повітря в основні приміщення для осіб, що укриваються, пропорційно їх кількості, а також у допоміжні приміщення.

При фільтровентиляції і регенерації слід передбачати для сховищ з електровентиляторами рециркуляцію повітря в обсязі, що забезпечує для сховищ з електроручними вентиляторами збереження у системі кількості повітря, яке подається при чистій вентиляції і збереження у системі не менше ніж 70% кількості повітря, що подається при чистій вентиляції. Подача повітря у приміщення методом перетікання не допускається.

У сховищах для нетранспортабельних хворих рециркуляція повітря не допускається.

При наявності у сховищі станції перекачування дренажних вод у ній необхідно передбачати витяжну систему вентиляції, що працює при продуванні тамбура насосної за рахунок підпору повітря у споруді, який дорівнює 50 Па (5 кгс/кв.м).

При одному загальному приміщенні для осіб, що укриваються, повітря для рециркуляції допускається забирати з приміщення зосереджено.

При розміщенні осіб, що укриваються, у двох і більше приміщеннях вентиляцію і забір повітря для рециркуляції необхідно передбачати з кожного приміщення, використовуючи для рециркуляції повітроводи витяжної системи.

У приміщенні для зберігання продовольства і у приміщенні балонної слід передбачати витяжну вентиляцію з розрахунку дворазового повітрообміну за 1 годину. Приплив повітря у приміщення для зберігання продовольства, електрощитову і балонну здійснюється методом перетікання з приміщення для осіб, що укриваються, з установкою на припливі у балонну герметичного клапана з ручним приводом. Видалення повітря зі сховища здійснюється через санітарні вузли, дизельну і безпосередньо з приміщення для осіб, що укриваються. При вентиляції передбачається витяжка із санвузлів та фекального приямка.

Витяжні повітроводи з окремих приміщень сховища, якщо це не суперечить вимогам норм на проектування опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, можна поєднувати.

Для забезпечення експлуатаційного підпору при II режимі кількість припливного повітря у сховище повинна бути не менше суми величин, що компенсують витоки через огородження, витяжку із санвузлів, станції перекачування дренажних вод (при наявності її у складі сховища), а також перетікання повітря із сховища у приміщення ДЕС (при вентиляції ДЕС повітрям сховищ). При режимі чистої вентиляції підпір повітря у сховищі необхідно забезпечувати за рахунок перевищення припливу над витяжкою, величина підпору повітря при цьому не нормується.

Контроль за підпором повітря у сховищі (у приміщеннях для осіб, що укриваються, ДЕС і станції перекачування) необхідно здійснювати за допомогою тягонапороміру, з'єднаного з атмосферою водогазопровідною оцинкованою трубою діаметром 15 мм із запірним пристроєм (газовим краном). Вивід труби від підпороміру в атмосферу необхідно робити у зону, де відсутній вплив потоків повітря при роботі системи вентиляції сховища.

Якщо немає тягонапороміру заводського виготовлення, можна зробити найпростіший манометр із двох скляних трубок, з'єднаних гумовою трубкою, однак такий манометр не досить точний. Тягонапоромір слід установлювати у вентиляційній камері.

Перевірка герметичності сховищ. Приміщення сховищ повинні бути герметичними. Витік повітря зі сховищ можливий через огороджувальні конструкції, у місцях примикання захисних пристроїв до стін і через місця вводу комунікацій.

В огороджувальних конструкціях найбільш ймовірні витоки у місцях сполучення стін з перекриттям і підлогою, через шви елементів збірних бетонних і залізобетонних конструкцій, через шви цегляної кладки (для споруд нижчих класів), а також незначна кількість повітря втрачається через пори матеріалу огороджувальних конструкцій.

Витоки повітря часто бувають у місцях установлення противибухових пристроїв і клапанів, коробок (комінгсів) воріт, дверей і ставень. Можливі витоки також через нещільне прилягання полотна воріт, дверей і ставень до коробок, пластин МЗС, УЗС та інших пристроїв до обрамлення та через несправність герметизуючих прокладок. Місця проходу через огороджувальні конструкції різних комунікацій (водопроводу, опалення, каналізації, кабелів та ін. обладнання) теж не завжди бувають досить герметичними.

При випробуванні (перевірці) на герметичність застосовують метод виміру підпору повітря. Він полягає у вимірі різниці між надмірним тиском усередині сховища (при працюючій системі повітропостачання) і атмосферним. Надмірний тиск при подачі у приміщення визначеної кількості повітря створюється лише у тому випадку, коли немає більшого його витоку через нещільності та інші місця в огороджувальних конструкціях, тобто коли захисна споруда герметична.

Випробовування герметичності захисної споруди здійснюють у такій послідовності:

закривають і герметизують усі місця можливого витоку повітря (захисно-герметичні, герметичні ворота, двері і ставні), стопорять клапани надмірного тиску (далі - КНТ), закривають ГК і заглушки на повітроводах витяжних систем;

перевіряють щільність прилягання профільованої гуми до коробок захисно-герметичних дверей і ставень та наявність сальникової набивки у запірних пристроях;

перекривають засувки на каналізаційній мережі і запірні вентилі на внутрішніх інженерних мережах, заливають водою усі сифони каналізаційних приладів і санітарних пристроїв;

включають систему повітропостачання у режимі чистої вентиляції;

визначають кількість повітря, що подається, і вимірюють підпороміром надмірний тиск усередині сховища.

Для виміру підпору повітря служать тягонапороміри, манометри та інші прилади. Промисловість випускає тягонапоромір ТНЖ у закритому металевому корпусі. На передній стінці корпуса є два засклених отвори: один круглий - для рівня, другий продовгуватий - для рухливої шкали. Усередині приладу, крім рівня, змонтована похила трубка з невеликим скляним резервуаром, у яку перед вимірами заливають воду або спирт. Кінці трубки приєднані до штуцерів з накидними гайками.

Можуть бути використані також диференціальні тягонапороміри типу ТДМ. Принцип роботи цього приладу заснований на тому, що різниця тиску врівноважується силою пружної деформації мембранної коробки. Різниця тисків викликає переміщення мембрани, яка системою важелів приєднана до стрілки приладу. У тягонапоромірі є пристрій (коректор нуля), що дозволяє установити стрілку у нульове положення. При вимірюванні необхідно приєднати штуцер зі знаком плюс гумовим шлангом з вивідною трубкою.

Похилий манометр складається з похилої скляної трубки, закріпленої скобами на дерев'яній колодці. Нижній кінець трубки з'єднаний зі скляним резервуаром. Уздовж трубки закріплена рухлива шкала. Горизонтальність положення приладу фіксується рівнем. Шкали трубки мають градуювання, розраховане для заливання у похилі трубки спирту-ректифікату. Якщо заливають воду, при вимірах необхідно вносити поправку на питому вагу спирту (помножити показник приладу на 1,25).

Універсальний манометр МПВО (підпоромір КГ) є дерев'яною колодкою, на якій укріплені подвійна У-подібна манометрична трубка, рухлива шкала з поділками і рівень. Манометрична трубка заповнюється підфарбованою водою. Прилад за допомогою рівня установлюють у горизонтальне положення, після чого "О" рухливої шкали суміщається з рівнем рідини у верхній гілці, що з'єднується гумовою трубкою з введенням атмосферного тиску.

Відлік роблять тільки по верхній трубці; положення рідини у нижній трубці у розрахунок не приймається. Щоб уникнути похибки у розрахунках, викликаної силою зчеплення води зі склом, потрібно, затиснувши гумову трубку пальцями, привести стовп рідини у рух і робити відлік після того, як стовп рідини установиться.

При великому підпорі прилад може бути застосований як вертикальний манометр, у цьому випадку його підвішують у вертикальне положення.

Підпороміри, як правило, установлюють на стіні або на приладовому щиті у приміщенні фільтровентиляційної камери у горизонтальному положенні за рівнем. Штуцер підпороміру гумовим шлангом приєднується до трубки з газовим краном, що виведена за зону герметизації.

Перед включенням системи повітропостачання відраховують початковий рівень рідини у підпоромірі. Через деякий час після включення системи повітропостачання рівень рідини у трубці піднімається. Різниця між першим і другим показниками приладу відповідає різниці атмосферного тиску і тиску повітря у сховищі і установлює підпір.

При визначенні підпору необхідно враховувати кількість повітря, що нагнітається у сховище. Знаючи подачу повітря вентиляторами і розміри внутрішніх приміщень, що знаходяться у зоні герметизації, можна визначити ступінь герметичності цих приміщень.

Залежно від відношення V/L (де V - об'єм подачі повітря вентиляторами, L - площа огороджень по внутрішньому контуру герметизації) величина підпору, яка характеризує герметичність приміщень, повинна бути при другому і третьому режимах роботи системи повітропостачання не менше приведеної нижче:

V/L _______________________________________________ 0,3 0,6 1

Підпір, Па _______________________________________ 20 45 100.

Перевірку захисної споруди на здатність підтримування установленого надмірного тиску при режимі фільтровентиляції здійснюють таким способом. Включають систему повітропостачання у режимі фільтровентиляції, а також витяжну вентиляцію. Клапани надмірного тиску повинні бути розстопорені і відрегульовані під нормований надмірний тиск.

Експлуатаційний підпір повітря у сховищах при режимі фільтровентиляції повинен бути не менше ніж 50 Па. При режимі чистої вентиляції підпір не нормується, але приплив повітря повинен перевищувати витяжку.

При перевірці герметичності у режимі ізоляції з регенерацією повітря вводять у дію засоби підтримки підпору у цьому режимі. Герметичні клапани на витяжних каналах закриті, застопорені у закритому стані клапани надмірного тиску у тамбурах входів.

Якщо підпір у сховищах менше ніж 50 Па, необхідно знайти і усунути місця витоку повітря. Знайти їх можна за відхиленням полум'я свічки. Місця витоку легше виявити при максимальній витраті повітря систем повітропостачання, коли вона працює у режимі чистої вентиляції.

Найбільш характерні витоки через нещільності між дверною коробкою захисно-герметичних і герметичних дверей (ставень) і стіною, а також у місцях вводу інженерних мереж. Якість зачеканення і щільність прилягання дверної коробки до стіни перевіряють простукуванням металевим предметом - у місцях нещільного прилягання звук при простукуванні більш глухий.

Під час перебування людей у сховищі необхідно підтримувати підпір не менше ніж 50 Па. Вважається, що при такому підпорі пари отруйних речовин не можуть потрапити усередину приміщень. Надлишок повітря видаляється через витяжні пристрої, захищені клапанами надмірного тиску, герметичними клапанами, захисно-герметичними заглушками тощо.

Першу повну перевірку герметичності сховища проводять при прийманні його в експлуатацію робочою комісією, після закінчення налагоджувальних робіт і перевірки роботи усього устаткування - у комплексі у різних режимах роботи.

Герметичність перевіряють під час періодичних оглядів сховища (не рідше одного разу на квартал), а також негайно після заповнення його людьми за сигналом "Повітряна тривога" та оформляють довідкою про перевірку герметичності сховища (додаток 4).

Сховища великої місткості мають складну систему повітропостачання з розгалуженою мережею повітроводів, великою кількістю перемикаючих пристроїв, потужними агрегатами. При підготовці випробувань такого сховища на герметичність необхідно вивчити за проектом будову і схему роботи системи повітропостачання, розробити програму проведення випробувань, відповідно до неї укомплектувати робочу бригаду (робочі групи); провести з членами бригади інструктаж про порядок роботи і розподілити функціональні обов'язки, ознайомити членів бригади (груп) з робочими місцями у сховищі та установити порядок проведення вимірів.

У програмі випробувань сховища на герметичність вказують порядок і обсяги робіт, відповідальних виконавців, терміни проведення випробувань. Усі роботи можна розділити на підготовчі, випробування на герметичність і роботи з аналізу й узагальнення результатів.

Підготовчі роботи передбачають огляд і перевірку якості монтажу і справності устаткування, усунення недоробок, виявлених при огляді дефектів, а також налагодження і регулювання системи повітропостачання, якщо вони не були виконані до початку випробувань.

Перед початком випробування система повітропостачання повинна бути ретельно оглянута. У процесі огляду виявляють таке:

у повітроводах - щільність з'єднань, відсутність засмічення і відповідність проекту перерізів і траси повітроводів;

у регулюючих пристроях - доступність і легкість управління, можливість переключення на положення "Закрито", "Відкрито";

у вентиляторах - надійність кріплення вентиляторів і електродвигунів на основах і фундаментах, справність пускових пристроїв, стан лопатей вентиляторів, правильність напрямку обертання і балансування робочого колеса, наявність огороджень;

у масляних фільтрах - щільність прилягання осередку фільтра у настановній рамі, змочення сітки фільтра мастилом;

у противибухових пристроях - правильність установлення стосовно напрямку руху ударної хвилі, міцність кріплення;

у фільтрах-поглиначах - відповідність їх кількості, зазначеній у проекті, відсутність ушкоджень на корпусі, послідовність їх установки у колонку.

У програмі випробувань окремо за кожним видом устаткування необхідно вказувати, у якому положенні воно повинно знаходитися ("Відкрито", "Закрито") залежно від режиму роботи системи повітропостачання, порядок його переключення, місця, де проводять виміри.

До початку випробовувань усі виявлені при огляді дефекти повинні бути усунуті. При розробленні програми випробувань необхідно визначити місця розміщення постів робочої бригади (робочих груп), їх чисельність і порядок роботи. Крім постів з проведення вимірів і переключення устаткування, рекомендується створити робочу групу для ліквідації дефектів, усунення нещільностей і отворів в огороджувальних конструкціях сховища, виявлених під час випробувань. Керівник робочої бригади аналізує і узагальнює результати випробувань, які оформляє у формі довідки або акта.

Програму випробувань розробляють у вигляді текстового документа з такими додатками:

схема розміщення у сховищі постів з вказівкою відповідальних виконавців;

порядок і обсяг робіт для кожного поста або робочої групи (виписка з програми випробувань);

перелік оснащення, інвентарю і приладів, необхідних для проведення випробувань, із вказівкою порядку і джерел їх одержання;

пам'ятки з особистої безпеки;

порядок регулювання обладнання;

орієнтовні розрахунки витрат повітря вентиляторами та іншим устаткуванням залежно від режимів роботи системи повітропостачання;

розрахунок часу проведення випробувань сховища на герметичність.

Перевірка справності обладнання систем повітропостачання, контроль за його роботою.

Прилади і пристрої системи повітропостачання (ФВК-1, ФВК-2, ФВА-49 тощо) випробовують періодично, але не рідше ніж 2 рази на рік.

При цьому перевіряють:

- рівень мастила у редукторі електроручних вентиляторів.

Перевірка рівня мастила проводиться мастиломіром (щупом), що опускається у корпус редуктора вертикально до упору через отвір, у який заливається мастило. Рівень мастила повинен знаходитися між двома рисками мастиломіра. Якщо при перевірці виявлено, що рівень мастила не досягає нижньої риски, необхідно долити мастило у редуктор (загальний об'єм машинного мастила дорівнює 550 куб.см).

Рівень мастила перевіряється перед кожним пуском агрегату. При відсутності штатного мастиломіра його виготовляють самостійно з дроту діаметром 4 - 5 мм і довжиною не менш ніж 240 - 250 мм (до кільця). На відстані 100 мм від низу наноситься контрольна риска. Верхню частину загинають у вигляді кільця, за яке мастиломір підвішують на стіні біля одного з електроручних вентиляторів;

- щільність закривання здвоєного герметичного клапана (при включенні на короткий час електродвигуна із закритим клапаном витратомір не повинен давати показання);

- стан електропроводки, заземлення електроустаткування;

- робота вентилятора вручну.

Після пуску агрегату перевіряють:

нагрівання корпусу електродвигуна. Температура не повинна перевищувати 50-55 град. С (при більш високій температурі рука відчуває легкий опік);

подачу розрахункової кількості повітря;

відсутність протікань мастила.

Оглядам підлягають усі ФП, установлені у сховищах. При оглядах одночасно виявляються й усуваються фактори, що викликають псування ФП, проводиться поточний ремонт і вживаються заходи для поліпшення умов їх утримання. Усі роботи, пов'язані з технічним оглядом, виконує особовий склад ланки, що обслуговує дану споруду. Під час технічного огляду перевіряють загальний опір і опір кожного фільтра-поглинача окремо (після розбирання). Шляхом перекидання або струшування потрібно переконатися, що немає пересипання або усадки шихти, потім оглянути зовнішню поверхню циліндра і при необхідності зважити фільтр. Визнані непридатними ФП замінюють. Місцеве, не наскрізне іржавіння корпусу ліквідують очищенням і зафарбовуванням емаллю АК-512 зеленого кольору, при цьому заводське маркування не зафарбовують.

Оцінка захисних властивостей ФП і надійність фільтровентиляційної системи у цілому перевіряється під час контрольних перевірок.

Перевірку проводить комісія, до складу якої входять особи, що обслуговують фільтровентиляційне обладнання, представники об'єкта, представник управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту міста (району), фахівець-хімік територіального підрозділу МНС України. Головою комісії призначається керівник (заступник керівника) об'єкта, який утримує захисну споруду.

Для проведення контрольної перевірки біля повітрозабору при роботі агрегатів у режимі фільтровентиляції, тобто при подачі повітря через ФП, створюється визначена концентрація парів імітатора (одоранта) отруйних речовин. Якщо у сховищі буде відчуватися запах цього імітатора, то це буде означати, що шихта в одному або декількох фільтрах-поглиначах (найчастіше у нижньому) стала непридатною, тоді перевіряють на проскакування парів одоранта колонки і кожен фільтр окремо. Як імітатор (одорант) використовують пари етилмеркаптану.

Результати оглядів і перевірок ФП заносяться у формуляри фільтровентиляційних агрегатів. На закінчення перевіряють роботу системи повітропостачання у цілому. Результати фіксуються в експлуатаційному журналі.

Клапани надмірного тиску. Клапан надмірного тиску (КНТ) призначений для постійної автоматичної підтримки заданого надмірного тиску (підпору) у приміщенні або захисній споруді і для забезпечення перетікання повітря з одного приміщення у інше тільки в одному напрямку.

Він є металевим диском із гумовою прокладкою, з'єднаний важелем і шарніром з металевим корпусом, що монтується у витяжному каналі. Під тиском ударної хвилі диск щільно прилягає до корпусу клапана, закриваючи отвір, через який видаляється відпрацьоване повітря.

Справність КНТ у застопореному стані перевіряється шляхом просвічування його з боку тамбура у неосвітлене приміщення сховища. Клапан вважається герметичним, якщо на неосвітленій стіні по периметру прилягання тарелі до сідла світла не видно. КНТ повинні мати справні гумові прокладки.

Для визначення пропускної здатності КНТ необхідно їх спочатку закрити і виміряти пропускну здатність системи при якомусь підпорі. Потім для цього ж підпору, але вже при відкритих КНТ знову визначити витрати повітря системи повітропостачання. Різниця у витратах повітря у першому і у другому випадках буде характеризувати пропускну здатність клапанів.

Як правило, КНТ повинні бути постійно розстопорені, але при недостачі повітря для провітрювання тамбура (при II режимі вентиляції у сховищах малої місткості чи при великих розмірах тамбура) КНТ, установлені на внутрішній стіні тамбура, повинні бути постійно застопорені. Для цього на них є стопорний пристрій, який розстопорює КНТ тільки на 6 хвилин при вході або виході осіб, що укриваються, на поверхню, із забезпеченням провітрювання тамбура за рахунок скорочення чи повного вимикання вентиляції санвузла.

Гермоклапани. Для переключення системи повітропостачання з одного режиму на інший і для відключення вентиляції на повітроводах призначені герметичні клапани з ручним або електричним приводом. Промисловість випускає ГК діаметром 100, 150, 200, 300, 400 мм і більше (з ручним приводом - до 600 мм, з електроприводом - більше ніж 600 мм).

ГК з електроприводом установлюються тільки у сховищах, що мають аварійне джерело електропостачання.

Для перевірки справності ГК необхідно у повітроводі перед закритим клапаном за напрямком руху повітря просвердлити отвір діаметром 6-8 мм, закрити усі, крім одного (найближчого до клапана), припливні отвори і включити у роботу систему вентиляції. У просвердлений отвір вприснути шприцом 50 - 75 г нашатирного спирту. Відсутність запаху аміаку у найближчому припливному отворі (за клапаном) підтверджує герметичність клапана. Після проведення випробування отвір замащується.

На повітроводах усіх ГК стрілками вказується напрямок руху повітря.

Герметичні клапани до і після фільтрів-поглиначів, пристроїв регенерації і фільтрів для очищення повітря від окису вуглецю повинні бути закриті і опломбовані, за винятком періоду роботи системи фільтровентиляції при перевірках.

Герметичний здвоєний клапан ГК-2-100 (у ФВА-49) повинен бути закритий і опломбований у такому положенні, щоб у звичайних умовах повітря не змогло проходити через фільтри-поглиначі (правий шток здвоєного клапана повинен знаходитися у крайньому лівому положенні).

Усі КНТ і ГК повинні бути промарковані і пронумеровані.

Перевірка справності захисних пристроїв. Перевірка справності і роботи захисних пристроїв - захисних секцій, клапанів-відтиначів, КНТ тощо полягає у їх періодичному огляді. Особливу увагу при цьому звертають на надійність кріплення (збереження болтових з'єднань і якість закладення у стінах і перекриттях); перевіряють також можливість закривання вручну (поворотом рукоятки) захисно-герметичного клапана, можливість повороту тарелі клапана надмірного тиску, легкість переміщення поплавця клапана-відтинача по осі.

Гумові прокладки КНТ і ГК повинні бути у справному стані. Щоб уникнути корозії, металеві частини на клапанах-відтиначах, установлених у аварійних виходах або інших вологих місцях, рекомендується періодично не рідше 1 разу на квартал змащувати тонким шаром інгібованого мастила НГ-204ц, що містить у собі речовини, які уповільнюють хімічні реакції і корозію металу.

Фільтр ФГ-70. Фільтр входить до складу комплекту ФВК-2 і призначений для очищення зовнішнього повітря від окису вуглецю у III режимі вентиляції. Його розміщують на шляху руху повітря після протипилового фільтра. Індекс ФГ-70 позначає: фільтр гопкалітовий, продуктивністю 70 куб.м/год.

Фільтр є металевим барабаном діаметром 455 мм та висотою 400 мм, із закатними кришками, по центру яких знаходиться отвір для входу повітря, з боку - отвір для виходу повітря.

При роботі фільтра зовнішнє повітря надходить у торцевий отвір фільтра, проходить через каталізатор, очищається від окису вуглецю і виходить через бічний отвір. Фільтри комплектуються у колонки з однієї, двох, трьох одиниць, у мирний час не використовуються.

При застосуванні РУ-150/6 і фільтрів ФГ-70 слід передбачати після них установку повітроохолоджувачів, а перед фільтрами ФГ-70 призначених для сховищ електронагрівачів, з метою підігріву зовнішнього повітря до 60 град. С.

Регенеративні установки РУ-150/6 і фільтри ФГ-70 необхідно установлювати в окремих приміщеннях, огороджувальні конструкції яких межують з внутрішніми приміщеннями сховищ і повинні бути теплоізольовані.

При пожежі на поверхні поблизу сховища слід перейти на режим ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря. Для цієї мети служать спеціальні регенеративні патрони РП-100, що застосовуються у поєднанні з кисневими балонами. Можна також використовувати регенеративні установки РУ-150/6.

Регенеративна установка РУ-150/6. Установка входить у комплект ФВК-2 і призначена для очищення внутрішнього повітря сховища від двоокису вуглецю і збагачення його киснем у III режимі вентиляції, використовується лише за прямим призначенням. Індекс РУ-150/6 позначає: регенеративна установка розрахована на 150 осіб та складається з 6-ти патронів.

При роботі установки повітря проходить спочатку через перші три патрони, а потім після їх відпрацьовування - через інші три патрони. На вхідній лінії повітроводів обладнаний покажчик витрати повітря, а на вихідній - клапани, що спрямовують потік повітря через три або шість регенеративних патронів і пилоуловлювач.

Вихідний патрубок після пилоуловлювача приєднаний до повітроохолоджувача, що з'єднаний з вентилятором. При роботі регенеративної установки повітря засмоктується з приміщення, де перебувають особи, що укриваються, а іноді - з фільтровентиляційної камери і пропускається через регенеративні патрони.

Очищене повітря вентилятором нагнітається по розвідній мережі у відсіки сховища, що забезпечує регенерацію і рециркуляцію повітря.

Установка РУ-150/6 може монтуватися самостійно або у складі фільтровентиляційного комплекту ФВК-2.

У деяких сховищах застосовують регенеративні патрони РП-100. У цьому випадку у повітрі, що пройшло через поглинаючі регенеративні патрони, нормальний вміст кисню відновлюють, додаючи його з балонів зі стисненим киснем.

Кисневі балони необхідно установлювати в окремому вентильованому приміщенні із захисно-герметичними дверима, що відкриваються усередину приміщення з балонами. Балони зберігаються у вертикальному положенні і для запобігання падінню установлюються у спеціально обладнані гнізда, клітки або відгороджуються бар'єрами. Відстань від балонів до радіаторів опалення та інших опалювальних приладів повинна бути не менше ніж 1 м.

Кисень застосовується медичний (за ГОСТ 5583-78), зберігається у сталевих безшовних балонах (за ГОСТ 949-73), переважно ємкістю 40 л з умовним тиском 15,0 МПа (150 кгс/куб.см) (тип А-40). Балони мають зовнішній діаметр 219 мм, довжину корпусу 390 мм і вагу 60 кг.

Огородження приміщень для зберігання кисневих балонів повинні бути розраховані на міцність від впливу на них ударної хвилі при можливому вибуху балона.

Вентиляція у приміщенні зберігання кисневих балонів установлюється тільки витяжна і приєднується до витяжної системи чистої вентиляції сховища або тільки припливна, що приєднується до припливної системи. Для надходження чистої вентиляції або виходу повітря з приміщення необхідно під його стелею робити отвір.

Кисень подається у повітровід після вентилятора системи чистої вентиляції через кисневі редуктори ДКП-1-65.

Над балонами прокладається труба діаметром 20 мм, до якої за допомогою дюритових шлангів діаметром 8 мм приєднуються редуктори. Кількість редукторів повинна визначатися з умови, щоб на кожний з одночасно працюючих дозуючих пристроїв було три редуктори: один у роботі, другий підготовлюється до роботи, третій резервний на випадок поломки або замерзання одного з редукторів. Загальна кількість редукторів повинна бути не менше чотирьох.

Дозування кисню проводиться за допомогою установлення на вихідних штуцерах редукторів дюз (каліброваних отворів), що дозволяють по тиску на вторинному манометрі регулювати кількість кисню, що подається. Тиск у балоні (на первинному манометрі) повинен бути не менше ніж у 2 рази більшим за тиск перед отвором.

У сховищах місткістю до 150 осіб варто застосовувати дюзу діаметром 1,1 мм, у сховищах місткістю більше ніж 150 осіб - діаметром 2,2 мм.

Регенеративна установка, на відміну від регенеративних патронів, не тільки поглинає з повітря вуглекислий газ, але і відновлює вміст кисню, тому при її застосуванні передбачати балони не потрібно.

Залежно від числа осіб, що укриваються і на які розрахований один балон кисню, визначається тиск, який необхідно установлювати на вторинному манометрі при дозуванні кисню з балона при нормі 25 літрів кисню за одну годину на одну особу.

Розрахунок за графіком ведеться на один дозуючий пристрій (один балон).

Подача кисню з балонів починається через 1 годину після введення режиму III (при заповненні сховища розрахунковою кількістю осіб, що укриваються).

Особливості експлуатації регенеративних установок РУ-150/6. Допуск сторонніх осіб у приміщення зі змонтованими установками РУ-150/6 не дозволяється, приміщення повинне бути закрите і опечатане особою, відповідальною за експлуатацію установки.

Щоб уникнути виникнення пожежі і вибуху у приміщенні, де розміщені установки, не допускається:

затоплення приміщення водою;

зберігання у приміщенні лугів, кислот, мастил і легкозаймистих речовин;

попадання органічних речовин і вологи у патрони і повітроводи установок.

Приміщення зі змонтованими установками оснащуються засобами пожежогасіння: ящиками з піском, покривалами з азбестового матеріалу, вогнегасниками ОУ-5 або іншими вогнегасниками, що сертифіковані. Обслуговування установок необхідно робити у чистих і сухих брезентових рукавицях.

При заміні регенеративних патронів РП-2 і проведенні регламентних робіт на установках використовується інструмент, що поставляється у комплекті з установками. Попередньо інструмент повинен бути знежирений і висушений.

Установка заглушок на відпрацьовані демонтовані патрони РП-2 дозволяється тільки після їх охолодження.

Персонал, що обслуговує установки РУ-150/6, проходить відповідне навчання і допускається до експлуатації в установленому порядку.

Один раз на 1,5 року перевіряють зовнішній вигляд регенеративних установок (РУ-150/6) і наявність пломб на регенеративних патронах.

У період перевірки технічного стану установки перевіряють працездатність покажчика витрати повітря шляхом відхилення стрілки покажчика від вихідного положення, при цьому заслінка повинна рухатися вільно, без заїдання, погойдуватися. Перевіряють також працездатність клапанів установки шляхом обертання маховичків.

При необхідності слід прочистити різьбу на гвинтах і гайках. Змащення різьби не допускається. Про результати технічного огляду роблять запис у формулярі установки.

Відпрацьовані патрони РП-2 знищуються.

Повітроохолоджувачі. Повітря, що подається через фільтри ФГ-70 і РУ-150/6, охолоджується у повітроохолоджувачах, які є системою металевих трубок, по яких циркулює холодна вода. Проходячи через охолоджувач, гаряче повітря віддає тепло холодній воді. Як джерело холоду для пристрою охолодження повітря повинна передбачатися вода, що зберігається у заглиблених резервуарах або одержана з водозабірних свердловин. Обладнання захищеного джерела водопостачання (водозабірних свердловин) допускається у виняткових випадках і при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні, а також за можливістю у сховищах атомних станцій.

Повітроохолоджувач може бути обладнаний у вигляді теплообмінників (теплоємних фільтрів) із гравію, щебеню, крупного піску. Тут охолодження повітря відбувається за рахунок поглинання тепла масою заповнювача.

Спеціальні холодильні машини варто застосовувати у випадках, коли улаштування артезіанської свердловини неможливе або економічно невиправдане. Найбільш зручною для застосування у сховищах є машина ХМ-ФУУ БС 45, що є агрегатом, у якому на одній рамі змонтовані компресор, конденсатор, випарник, теплообмінник і щит управління. Машина компактна, проста у монтажі та експлуатації.

Поряд з калориферними установками, що живляться холодною водою від холодильних машин, для видалення надлишків тепла у сховищах можна застосовувати автономні кондиціонери. У більшості кондиціонерів максимальна температура води, що подається для охолодження конденсатів води, при якій завод-виробник гарантує їх роботу, складає +25 град. С, тому застосування їх для сховищ повинне бути економічно обґрунтованим.

Вентиляція дизельних електричних станцій. Вентиляція сховищ здійснюється разом з вентиляцією ДЕС, оскільки це залежить від прийнятого типу дизель-електроагрегату, способу його охолодження, інших особливостей ДЕС.

Припливно-витяжна вентиляція у приміщенні ДЕС розрахована на видалення тепла і газоподібних шкідливих речовин, що виділяються у приміщенні при роботі дизель-генератора, а також на постачання його повітрям для горіння палива при І та II режимах вентиляції сховищ.

Видалення тепла, що надходить у приміщення ДЕС від дизель-генератора при III режимі, здійснюється повітроохолоджуючою установкою. При цьому забір повітря для роботи дизеля відбувається ззовні крізь гравійний повітроохолоджувач. У таких випадках обслуговуючий персонал повинен користуватися ізолюючими протигазами.

Припливно-витяжна вентиляція приміщення електрощитової з'єднується із загальною системою і розраховується на видалення тепла, що виділяється від установленого у приміщенні обладнання.

Вентиляція приміщень ДЕС, обладнаних агрегатами з радіаторним (водоповітряним) охолодженням з невинесеним вузлом охолодження, у яких передбачена можливість переводу на двоконтурне (водо-водяне) охолодження, здійснюється:

при I та II режимі - повітрям, що перетікає з основних приміщень сховища, або при його нестачі - зовнішнім повітрям, очищеним від пилу; в останньому випадку при II режимі обслуговуючий персонал повинен працювати у протигазах;

при III режимі - видаленням тепловиділень, що надходять у приміщення ДЕС від дизель-генератора і електродвигуна за допомогою повітроохолоджуючої установки.

При II та III режимах здійснюється переведення агрегату на водяну систему охолодження з відведенням основних тепловиділень за допомогою оборотної води, що зберігається у резервуарах ДЕС.

Об'єм води у резервуарах для охолодження дизеля визначається з розрахунку сумарної тривалості II та III режимів.

Вентиляція приміщень ДЕС, обладнаних агрегатами з водоповітряною або прямоточною системами охолодження у режимах чистої вентиляції і фільтровентиляції основних приміщень сховища здійснюється, як правило, повітрям, що надходить із приміщень для осіб, що укриваються. У цьому випадку об'єм води у резервуарах для охолодження дизеля визначається з розрахунку тривалості усього періоду роботи сховища.

Стартерні акумулятори, розміщені у ДЕС, вентилюються природним шляхом через жалюзійні грати, розміщені у нижній частині шафи. Шафа повинна мати плоский верх і витяжний повітровід, зроблений із сталевої труби, діаметром 45 мм, врізаної в плоский верх шафи, і прокладений по приміщенню з ухилом у бік шафи. На повітроводі впритул до шафи встановлюється запірна арматура (вентиль, засувка або пробковий кран). Повітровід виводиться за межі сховища і кріпиться до витяжної шахти на висоті установки жалюзійних ґрат.

Для захисту від атмосферних опадів витяжний повітровід закінчується напіввідводом.

Зберігання заряджених акумуляторних батарей у шафі у мирний час допускається при відкритому витяжному повітроводі.

Зарядка акумуляторних батарей у межах сховища у мирний час і у період укриття у ньому населення не допускається.

Вентиляційна система ДЕС у мирний час не експлуатується. Періодичне провітрювання здійснюється зовнішнім повітрям.

2.2.2. Система опалення сховищ

Систему опалення приміщень сховища необхідно передбачати у вигляді самостійного відгалуження від загальної опалювальної мережі будівлі, яка відключається при заповненні сховища людьми.

Запірна арматура на вводах подавального та зворотного трубопроводів установлюється у межах сховища.

При розрахунку системи опалення температуру приміщень у холодну пору року варто приймати +10 град. С, якщо за умовами їх експлуатації у мирний час не потрібна більш висока температура. Вид теплоносіїв і тип нагрівальних приладів вибираються згідно з умовами експлуатації приміщень у мирний час.

У сховищах атомних станцій система гарячого водопостачання повинна забезпечити можливість подачі необхідної кількості води для миття у душовій протягом 8-10 хвилин.

Трубопроводи теплопостачання фарбуються у коричневий колір.

2.2.3. Система водопостачання сховищ

Водопостачання сховищ здійснюється від зовнішньої локальної водонапірної мережі або заводської (об'єктової) мережі з улаштуванням на вводі усередині сховища запірної арматури і зворотного клапана.

У сховищах необхідно передбачати запас питної води у ємкостях з розрахунку 3 л/д на одну особу, що укривається. Якість води на господарсько-питні потреби повинна задовольняти вимоги ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая", затверженного наказом Держбуду СРСР від 18.10.82 N 3989.

У сховищах лікувальних закладів для нетранспортабельних хворих запас питної води у проточних ємкостях приймається з розрахунку 20 л/д на кожного хворого і 3 л/д на кожного медичного працівника; запас води для технічних потреб, що зберігається у резервуарах, визначається розрахунком. При застосуванні у сховищах унітазів вагонного типу необхідно передбачати запас води з розрахунку 5 л/д на кожну особу.

Приміщення медпунктів у сховищах необхідно обладнати умивальниками, що працюють від водопровідної мережі. На випадок припинення подачі води необхідно передбачити переносний рукомийник із запасом води до нього з розрахунку 10 л/д.

Медичні приміщення (операційні, пологові тощо) у сховищах закладів охорони здоров'я оснащуються санітарно-технічним обладнанням відповідно до технічних вимог для лікувальних закладів.

У сховищах на атомних станціях потрібно передбачати для санпропускників запас води з розрахунку 45 л на одне миття 20% осіб, що укриваються.

Ємкості запасу питної води, як правило, повинні бути проточними, із забезпеченням повного обміну води протягом 2 діб. У сховищах, у яких не передбачається витрата води у мирний час, а також у сховищах місткістю менше ніж 300 осіб допускається застосування (для здійснення запасу питної води) сухих ємкостей, що заповнюються при приведенні сховищ у готовність після огляду їх представником служби санітарно-епідеміологічного нагляду зі складанням відповідного акта.

Проточні ємкості (баки) повинні бути постійно заповнені водою. Рекомендується не рідше одного разу на рік проби води з баків направляти на дослідження у місцеві санепідстанції зі складанням відповідного акта. Проби слід брати після ретельного промивання баків свіжою проточною водою.

Проточні ємкості і труби, по яких циркулює вода, повинні мати тепло- і пароізоляцію. При її ремонті або відновленні поверхню бака ретельно протирають, обмотують шаром толю або пергаміну, після чого обмотують повстю та закріплюють дротом. Поверх накладають шар гіпсового розчину, який після висихання фарбують олійною фарбою. Не рекомендується теплоізоляційний матеріал покривати зверху мішковиною або іншим матеріалом, що легко піддається гниттю в умовах підвищеної вологості.

Ємкості запасу питної води повинні бути обладнані покажчиками води і мати люки для можливості очищення і фарбування внутрішніх поверхонь.

У приміщеннях, де встановлені ємкості, необхідно передбачати установку водорозбірних кранів з розрахунку один кран на 300 осіб, а у сховищах місткістю більше ніж 1000 осіб і у сховищах для нетранспортабельних хворих - розводити труби до місць водорозбору з розрахунку один кран на 300 осіб, що укриваються, або на 100 нетранспортабельних хворих.

Подачу води до умивальників і зливних бачків (крім сховищ для нетранспортабельних хворих) необхідно передбачати тільки у період надходження води із зовнішньої мережі.

Норми водоспоживання і водовідведення при діючій зовнішній водопровідній мережі повинні прийматися відповідно до вимог СНиП 2.04.01-85 "Внутренние водопроводные и канализационные сети", затверженних наказом Держбуду СРСР від 04.10.85 N 169. При цьому приймають годинну витрату води рівною 2 л/год і добову - 25 л/д на одну особу, що укривається, і рівною 0,1 л/с для водоспоживання і 0,85 л/с для водовідведення. Для знезараження води у ємкостях необхідно мати запас хлорного вапна або порошку ДТС-ГК із розрахунку на 1 куб.м води 8-10 г хлорного вапна або 4-5 г порошку ДТС-ГК.

Трубопроводи системи водопостачання фарбують у зелений колір.

2.2.4. Система каналізації сховищ

У сховищах необхідно передбачати вбиральні з відведенням стічних вод у зовнішню каналізаційну мережу по самостійних випусках самопливом або шляхом перекачування з установкою засувки усередині сховищ.

При наявності у сховищі станції перекачування дренажних вод воду від охолоджувальних установок сховища, дизельної і внутрішні дренажні води допускається скидати у резервуар станції перекачування дренажних вод.

На трубах, що проходять через огороджувальні конструкції станції, з боку сховища необхідно установлювати запірну арматуру.

Як санітарні прилади поряд з унітазами допускається застосовувати напільні чаші і унітази вагонного типу.

При відсутності станції перекачування дренажних вод води від дизеля та охолоджувальних установок повинні відводитися у господарсько-побутову або зливову каналізацію.

Вентиляція каналізаційної мережі сховищ не передбачається.

У приміщенні санітарного вузла сховища необхідно передбачати аварійний резервуар для збору стоків з можливістю його очищення (промивання у мережу каналізації). У перекритті резервуара необхідно улаштовувати отвори, які використовуються як унітази і закриваються кришками. Об'єм резервуара необхідно визначати з розрахунку 2 л/д на одну особу, що укривається. Аварійні резервуари для збору фекалій повинні бути закриті, користуватися ними у мирний час забороняється.

При застосуванні у санітарних вузлах унітазів вагонного типу отвори у перекритті не передбачаються.

Для збору сухих відходів необхідно передбачати місця для розміщення паперових мішків або пакетів з розрахунку 1 л/д на одну особу, що укривається. Пакети із сухими відходами слід зберігати у приміщеннях з витяжною вентиляцією, розташованих біля санітарних вузлів.

У приміщеннях сховища, що розташовані у неканалізованих районах, допускається передбачати пристрій пудр-клозету або резервуарів-вигребів з можливістю видалення нечистот асенізаційним транспортом.

Після заповнення відсіків людьми користуватися санвузлами допустимо тільки при працюючих водопровідній і каналізаційній мережах, що дозволяє робити змив унітазів. Якщо ушкоджена каналізація або вийшла з ладу система зовнішнього водопостачання, установлюють обмежений режим споживання аварійного запасу води, користуються фекальними баками. Справність системи каналізації необхідно перевіряти не рідше одного разу на рік з випробуванням вентилів і засувок. Сальники у запірних вентилях періодично підтягують, а при необхідності цілком замінюють їх набивку. Черв'ячну різьбу засувок очищають від бруду і змащують солідолом для вільного провертання маховика.

В усіх випадках засмічення та утворення підпору у зовнішній каналізаційній мережі слід негайно закрити засувки і припинити користування санітарними приладами.

Усунення протікань труб санітарно-технічних комунікацій, заміну і регулювання арматури і приладів виконують чергові слюсарі-сантехніки. Трубопроводи каналізації фарбують у чорний колір.

2.2.5. Санітарно-технічні системи протирадіаційних укриттів

Вентиляція. У ПРУ вентиляція передбачається природна або з механічним спонуканням. Вентиляцію з механічним спонуканням обладнують у підвальних ПРУ місткістю більше ніж 50 осіб і в таких же за місткістю ПРУ, розташованих у перших і цокольних поверхах, якщо там неможливо забезпечити природну вентиляцію.

Вентиляція ПРУ, розташованих у гірничих виробках, забезпечується системою шахтної вентиляції, яка використовується у мирний час. У випадку відсутності цієї системи або виходу її із ладу застосовують природну вентиляцію або провітрювання місцевими вентиляторами.

У ПРУ для установ охорони здоров'я повинна бути забезпечена вентиляція з механічним спонуканням незалежно від їх місткості.

Природна вентиляція ПРУ, які розташовані у підвальних та цокольних поверхах будинків, виконується за рахунок теплового напору крізь повітрозабірні та витяжні шахти. Отвори для подавання припливного повітря слід розташовувати біля підлоги приміщення, витяжні - біля стелі.

Природна вентиляція ПРУ, які розташовані на перших поверхах будинків, повинна здійснюватись крізь отвори, які улаштовують у верхній частині вікон або у стінах.

Вентиляційні отвори необхідно передбачати з протилежних боків сховищ, забезпечуючи наскрізне провітрювання. Припливні вентиляційні отвори обладнуються пристроями для регулювання повітроподачі.

На всі вентиляційні отвори необхідно передбачати прості протипилові пристрої, які мають опір потоку повітря не менше ніж 5 Н/кв.м (0,5 кгс/кв.м).

При застосуванні у ПРУ загальнопромислових вентиляторів з електроприводом слід передбачати резервну вентиляцію з розрахунку 3 кв.м/люд.-год. Резервна вентиляція у цьому випадку виконується із застосуванням електроручних вентиляторів.

Вентиляцію з механічним спонуканням у ПРУ рекомендується передбачати із застосуванням електроручних вентиляторів ЕРВ-72. У цьому випадку резервна вентиляція не передбачається. Довжина повітроводів, які прокладаються усередині приміщення сховищ, не повинна перевищувати 30 м.

Опалення. Система опалення, як правило, виконується спільною з опалювальною системою будівлі або у вигляді окремої гілки і повинна мати пристрої для відключення.

У приміщеннях, які не опалюються за умов мирного часу, слід передбачати місця для установлення тимчасових підігрівальних пристроїв відповідно до вимог СНиП 2.04.05-91 "Нормы проектированния отопления, вентиляции и кондиционированния воздуха".