Про затвердження Порядку обліку сировини, матеріалів та готової продукції на підприємствах олійно-жирової галузі

Розрахунок убутку ваги олійного насіння внаслідок зміни вмісту в них вологи і сміття відображається у формі 10а (додаток 11).

Списання убутку фізичної ваги олійного насіння внаслідок зменшення вологості і сміттєвої домішки, а також нестача олійного насіння при зберіганні на складі внаслідок природного убутку без проведення інвентаризації і перевірки її результатів забороняється.

2.12. Природний убуток олійного насіння, виявлений при зачищенні складу, не повинен перевищувати затверджених норм природного убутку олійного насіння при зберіганні.

Збільшення ваги олійного насіння за рахунок збільшення вологи і сміття відображається за надходженням у книзі кількісно-якісного обліку за формою N 12 та в бухгалтерському обліку відповідно до вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Виявлені при зачищенні або інвентаризації фактичні надлишки олійного насіння оприбутковуються за книгою кількісно-якісного обліку та в бухгалтерському обліку відповідно до вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Встановлюються причини утворення надлишків олійного насіння.

2.13. Визначення природного убутку олійного насіння в % проводиться на основі діючих норм природного убутку:

1) при середньому терміні зберігання насіння до трьох місяців за формулою

2) при середньому терміні зберігання олійного насіння більше трьох місяців за формулою

де: а - норма природного убутку за попередній термін зберігання, %;

б - різниця між найвищою нормою для даного проміжного терміну зберігання і попередньою нормою убутку, %;

в - різниця між середнім терміном зберігання даної партії насіння і терміном зберігання, установленим для попередньої норми;

г - число місяців зберігання, до якого належить різниця між нормами "б".

У додатку 41 наведено приклади розрахунку розміру природного убутку олійного насіння при різних термінах зберігання.

2.14. Зменшення ваги насіння внаслідок сушіння визначається за формулою

де: Х - відсоток убутку ваги, що визначається;

а - вологість насіння до сушки, %;

б - вологість насіння після сушки, %.

У додатку 42 наведено приклад розрахунку зменшення ваги насіння в результаті сушіння.

2.15. Списання убутку фізичної ваги олійного насіння зі складів (за матеріально відповідальними особами) проводиться тільки після зачищення складів на основі акта за формою N 13.

2.16. Зменшення ваги олійного насіння за рахунок знімання сміття у виробничих цехах відображається у виробничо-технічних журналах олієзаводу (цеху) і до складських операцій не належить.

2.17.Виробітком олієзаводу (цеху) вважається кількість продукції (включаючи попутну), яка відповідає вимогам діючих стандартів, іншій нормативно-технічній документації і яка здана до складу або до інших цехів для подальшої переробки.

2.18. Уся вироблена олія, шрот (макуха) тощо в міру виходу їх з виробництва зважуються і здаються на склад готової продукції.

При підрахунку обсягу продукції по олієзаводу (цеху) із загальної кількості виробленої і зданої на склад олії і шроту (макухи) виключається давальницька олія і шрот (макуха).

2.19. Для обліку продукції (включаючи побічну (супутню) продукцію і відходи) на олієзаводі (у цеху) ведеться книга відважувань за формою N 11 на паперових носіях або в електронному вигляді. На основі записів у ній щодня складається акт за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді, який є основним документом для бухгалтерського і складського обліку.

2.20. Склад готової продукції приймає олію за вагою, видами і ґатунками. Облік олії ведеться в книзі обліку готової і попутної продукції, жирової сировини й зворотних виробничих відходів (форма N 21) (додаток 25 до цього Порядку) на паперових носіях або в електронному вигляді за вагою в натурі і в жирах. Зберігання виробленої олії з різними кислотними числами, що відповідають різним ґатункам, здійснюється окремо.

Враховуючи, що в процесі зберігання олії її сортність може мінятися, при відпуску у витратних документах вказується сортність згідно з аналізами лабораторії на відвантажену партію.

Після закінчення місяця проводиться уточнення сортності фактично випущеної продукції за місяць, для чого встановлюється сортність залишків олії на кінець місяця і складається відомість руху олії за місяць (форма N 17а, додаток 20).

Відомість складається лабораторією у двох примірниках на основі даних про залишки олії за ґатунками на початок місяця, кінець місяця і даних про відвантаження (відпуск) олії за ґатунками за місяць. Відомість підписується головним інженером і завідувачем лабораторії, затверджується керівником підприємства. Один примірник відомості є підставою для внесення змін до даних складського обліку про надходження олії за ґатунками та залишається у звітних документах складу, другий примірник відомості передається планово-виробничому відділу для обліку продукції, що вироблена за місяць.

2.21. Якщо облік випуску шроту (макухи), лушпиння ведеться ваговим способом, здані на склад шрот (макуха), лушпиння враховуються у книзі кількісно-якісного обліку за формою N 12 на паперових носіях або в електронному вигляді, за кожним видом за вагою в натурі і за вологістю.

Шрот (макуха), який надходить з виробництва на склад, зважується на вагах. На тих підприємствах, де є змога провадити охолоджування шроту (макухи), зважування проводиться після охолоджування.

Якщо олійно-жирове підприємство за технологічною схемою або за технічних умов на операціях передачі шроту (макухи) з виробничих цехів до складів (елеваторів) не має вагів, то облік ведеться на підставі даних зважування відвантаженого шроту (макухи) з обов'язковою щомісячною інвентаризацією шроту (макухи) у складі (елеваторі).

При інвентаризації і зачищенні складів шроту (макухи), лушпиння зміна ваги за рахунок зміни вмісту вологи визначається так само, як і для олійного насіння і відображається в книзі кількісно-якісного обліку за формою N 12 на паперових носіях або в електронному вигляді.

Фактичні надлишки і нестача шроту (макухи), лушпиння, виявлені при зачищенні або інвентаризації, відображаються також у книзі кількісно-якісного обліку. Інвентаризаційна різниця, не виправдана зміною вологості і природним убутком, регулюється відповідно до Інструкції по інвентаризації N 69 (z0202-94).

2.22. Оформлення здавання складу лушпиння, що отримано у виробництві, проводиться раз на місяць з оформленням акта за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді на підставі записів у книгах відважувань на вантажі, що ввозяться і вивозяться через автомобільні ваги (форма N 2) (додаток 2 до цього Порядку) та в книгах відважувань (форма N 11) (додаток 12 до цього Порядку) на паперових носіях або в електронному вигляді або на основі розрахунку. Вага лушпиння розрахунковим шляхом визначається начальником олієдобувного цеху (олієзаводу) за результатами випробувань лабораторії, перевіряється начальником планово-виробничого відділу і затверджується головним інженером підприємства.

2.23. При щомісячній інвентаризації на заводі (у цеху) залишок напівфабрикатів (ядро, м'ятка, фуз, місцелла, олія, макуха пресового заводу, що передається на екстракцію на тому самому підприємстві) зважується або визначається об'ємним методом і перераховується на вихідну сировину. Перерахунок робиться на основі даних лабораторії про вміст олії у напівфабрикатах і в насінні.

Розрахунок ведеться за формулою

де Х кількість олійного насіння (напівфабрикат у перерахунку на насіння), кг;

а - вага напівфабрикату, кг;

б - вміст олії у напівфабрикаті, %;

в - середньозважена олійність насіння, що передається у виробництво, при фактичній вологості і засміченості, за звітний період, %.

Обчислена за формулою (10) кількість олійного насіння в залишку незавершеного виробництва приймається в розрахунок при визначенні кількості переробленого у виробництві олійного насіння.

Для спрощення обліку незавершеного виробництва (місцелла, шрот) екстракційного цеху можливо провести перерахунок залишків напівзнежиреного та знежиреного шроту в пресову макуху. Для цього розраховується робочий обсяг технологічного обладнання, який містить в собі напівзнежирений та знежирений шрот (проміжні бункери, екстрактор, тостер тощо). Після цього визначається об'ємним методом кількість пресової макухи та робиться перерахунок макухи на вихідну сировину.

У додатку 45 до цього Порядку наведено приклад перерахунку незавершеного виробництва у вихідну сировину.

2.24. Виробничий звіт олієзаводу (форма N 23) (додаток 27 до цього Порядку) (далі - звіт за формою N 23) складається на паперових носіях або в електронному вигляді на основі документів за надходженням олійного насіння на виробництво і за здаванням готової основної та побічної (супутньої) продукції на склад або на подальшу переробку, акта інвентаризації сировини, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової і попутної продукції, зворотних виробничих відходів (форма N 17) (додаток 19 до цього Порядку), даних лабораторних аналізів, обліку залишків незавершеного виробництва.

Вага насіння і продукції в звіті наводиться за даними зважування (при фактичній вологості і засміченості). Вміст олії в насінні, шроті (макусі) і лушпинні наводиться за даними лабораторії.

Кількість переробленого за звітний місяць олійного насіння визначається виходячи з ваги насіння, яке надійшло на виробництво, з додаванням залишку насіння на початок місяця і з виключенням його залишку на кінець звітного місяця.

Обсяг олії, що вироблена за звітний місяць, визначається за даними вагів і звітними документами.

Величина загальних втрат олії у відсотках (Х) визначається як різниця між виходом продукції і вмістом олії в насінні за балансом. Втрати олії у шроті (макусі), лушпинні визначаються за формулою

де М - олійність шроту (макухи) або лушпиння, у % до ваги;

К - кількість отриманого шроту (макухи) або лушпиння, у % до ваги насіння, або кількість отриманого лушпиння, у % до ваги поданого на виробництво насіння, за винятком залишку цілого насіння в незавершеному виробництві.

Невраховані втрати олії визначаються як різниця між вмістом олії в насінні, виходом олії і втратами у шроті (макусі) і лушпинні. Втрати олії з фосфатидним концентратом не входять до загальних втрат олії.

2.25. Терміни "загальні втрати", "втрати олії в шроті (макусі) лушпинні" буквально не відповідають цим поняттям. Втрати олії в шроті (макусі), втрати олії в лушпинні є тією частиною олії, яка не витягується (а не втрачається) з насіння. До втрат як таких належать невраховані втрати. "Сировинні втрати" показують зміну ваги насіння за рахунок зменшення вмісту сміття і вологи в процесі виробництва. Наведені терміни міцно ввійшли в практику олійно-жирової галузі, і тому, незважаючи на їх умовність, вони зберігаються і в цьому Порядку.

2.26. При зачищенні баків на складах готової продукції, у яких зберігається олія, визначають фактичну кількість (масу) утвореного фузу (бакового відстою) і за даними лабораторних аналізів встановлюють вміст у ньому жиру.

Призначена керівником підприємства комісія із зачищення баків і інвентаризації залишків перевіряє відповідність наявності жирів у залишках фузу кількості жирів, яка повинна бути в залишках олії, що перейшла у фуз, за обігом баків згідно з книгою обліку за формою N 21 і в акті інвентаризації (зачищення) товарних баків (ємностей) (форма 16а, додаток 18) дає свій висновок про збереження жирів.

На олійно-жирових підприємствах, що здійснюють операції тільки з олією власного виробництва, визначається фактична кількість олії, що перейшла у фуз. Фузи передаються на склад як зворотні відходи.

2.27. Отримані при переробці фузу олія і шрот (макуха) враховуються у складі виробленої продукції.

На олійно-жирових, жирових комбінатах, гідрозаводах і оліфоварних заводах (цехах), які переробляють олію, отриману від постачальників, фуз, що утворився в баках, списується за масою в натурі і в жирах.

У такому самому порядку враховується фуз, що утворився при зберіганні олії власного виробництва і переданий у переробку на тому самому підприємстві. У цьому випадку до складу виробленої продукції зміни не вносяться.

У виробничому звіті за формою N 23 кількість переробленого фузу, вихід олії і відходів наводяться окремим рядком. Кількість олії і шроту (макухи), отриманих при переробці фузу, визначається начальником цеху (заводу) за розрахунками, які додаються до виробничого звіту за формою N 23.

Забороняється передавати фуз зі складу у виробництво без документів в обмін на олію.

2.28. Вихід олії за плановими нормами визначається як різниця між середньомісячною фактичною олійністю, розрахованою за середньозваженими величинами переробленого олійного насіння і плановими нормами загальних втрат.

Якщо екстракційний завод переробляє привізну макуху пресових заводів у суміші з насінням, то у виробничому звіті кількість переробленої макухи наводиться окремим рядком. Виробництво олії і шроту з макухи визначається на основі теоретичного балансу, що складається лабораторією. Із загальної кількості продукції, виробленої заводом і зданої за актами (форма N 15, додаток 16) складу, віднімається продукція, віднесена до переробки макухи. Різниця зараховується до переробки насіння.

3.1. Нерафінована олія для гідратації передається за вагою і оформляється за формою N 20 на паперових носіях або в електронному вигляді або типовою формою N М-8, або актами за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді на основі записів у книзі відважувань за формою N 11.

3.2. Якщо дільниця гідратації не є окремою одиницею, а входить до складу олієдобувного заводу (цеху), нерафінована олія для гідратації подається з пресового цеху без зважування.

3.3. В олії визначається вміст вологи, вагового відстою та фосфоровмісних речовин.

3.4. Уся вироблена гідратована олія і фосфатидний концентрат (харчовий і кормовий) в міру виходу з виробництва зважуються і здаються на склад (зливну станцію) або іншим цехам для подальшої переробки. Передачу оформляють актами за формою N 15, або лімітно-забірними картками за формою N 20, або типовою формою N М-8.

3.5. Якщо цех (дільниця) гідратації олії є самостійною одиницею, то після закінчення місяця цей цех (дільниця) складає виробничий звіт з гідратації олії (форма N 23а) (додаток 28 до цього Порядку) на паперових носіях або в електронному вигляді. Початковими даними для складання цього звіту є лімітно-забірні картки, акти про здачу готової продукції, акти інвентаризації гідратованої олії. Готовою продукцією вважається олія гідратована, яка здана за вагою на склад. Під час процесу гідратації отримують побічний (супутній) продукт - гідратаційний осад, який здають на склад або передають до інших цехів для подальшої переробки за вагою в натурі і в жирах (без вологи) або з якого з подальшим виділенням вологи під вакуумом отримують побічний (супутній) продукт - фосфатидний концентрат (харчовий і кормовий), який здають на склад за вагою в натурі і в жирах (без вологи).

4.1. Передача олії на рафінацію оформляється за формою N 20, або типовою формою N М-8, або актами за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді за вагою в натурі і в жирах (без вологи). Передача рафінованої олії з цеху рафінації для подальшої переробки в інші цехи заводу оформляється лімітно-забірною карткою або актом за формою N 15, відпуск на сторону - через склад готової продукції.

4.2. Вироблена рафінована олія обліковується за вагою в натурі і в жирах. Відповідність виробленої рафінованої олії показникам державного стандарту визначається лабораторними аналізами.

4.3. Виробничі відходи враховуються за вагою в натурі та в жирах, а технічні (виробничі) втрати жирів (жири у відбільній глині, у фільтраційному порошку тощо) - тільки в жирах. Здавання зворотних виробничих відходів на склад оформляється актом за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді.

4.4. Передача побічної (супутньої) продукції, а також виробничих відходів, які підлягають реалізації за нормативною документацією, на подальшу переробку (дистиляцію, миловаріння тощо) оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20, або типовою формою N М-8, або актами за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді.

4.5. Попутна продукція, що реалізується, включається до складу готової продукції. Зворотні відходи і попутна продукція, які отримані при рафінації і передаються в подальшу переробку на тому самому підприємстві, до складу готової продукції не включаються.

4.6. По цеху рафінації, що входить до складу маргаринового заводу або виділений у самостійний підрозділ (дільницю), рафіновані жири якого повністю передаються на виробництво маргаринової продукції, складається окремий звіт. Дані цього звіту (розгорнено, починаючи від початкової сировини) включаються до виробничо-технічного звіту маргаринового заводу.

Цех рафінації на олієзаводі (що є самостійною одиницею), продукція якого включається до складу готової продукції, також складає окремий виробничий звіт з рафінації олій та жирів (форма N 24) (додаток 30 до цього Порядку) (далі - звіт за формою N 24) на паперових носіях або в електронному вигляді.

4.7. Щомісяця в цеху рафінації проводиться інвентаризація залишків сировини, попутної продукції і відходів шляхом зважування або точного виміру.

На основі даних обліку начальник цеху в кінці місяця складає виробничий звіт за формою N 24, у якому наводяться дані з виробництва продукції і баланс жирів. При складанні звіту зворотні виробничі відходи і втрати олії і жирів наводяться фактичні (отримані як різниця між кількістю сирої олії і готової продукції) і нормативні. Нормативні відходи наводяться відповідно до діючих норм.

Витрати допоміжних матеріалів на рафінацію олії визначаються на підставі залишків на початок і кінець місяця, надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво рафінованої олії.

4.8 Витрати допоміжних матеріалів на рафінацію олії не повинні перевищувати діючі норми витрат.

5.1. При фасуванні олії передача її із складу до цеху фасування проводиться за вагою і оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20, або типовою формою N М-8, або актами за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді.

5.2. Витрати допоміжних матеріалів і тари оформлюються накладною-вимогою за типовою формою N М-11 або лімітно-забірною карткою за формою N 20 на паперових носіях або в електронному вигляді.

5.3. Здавання готової продукції з виробництва на склад оформлюється актом за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді.

5.4. Витрати допоміжних матеріалів і тари на фасування олії не повинні перевищувати діючі норми витрат.

5.5. Щомісяця начальник цеху (дільниці) складає виробничий звіт з фасування олії (форма N 23б) (додаток 29 до цього Порядку) з долученням до нього актів за формою N 15, лімітно-забірних карток за формою N 20 або за типовою формою N М-8 і накладних-вимог на відпуск допоміжних матеріалів і тари за типовою формою N М-11 на паперових носіях або в електронному вигляді.

6.1. На гідрогенізаційних заводах, де в складі виробництва є рафінаційний цех і рафінація жирів входить до єдиного технологічного процесу, жири після рафінації зважуються та передаються на гідрогенізацію без оформлення первинних документів. У виробничому звіті з гідрогенізації олій та жирів (форма N 25, додаток 31) (далі - звіт за формою N 25) у цьому разі відображаються показники, що включають рафінацію жирів.

6.2. На тих підприємствах, де рафінація олій та жирів виділена в самостійну виробничу одиницю, рафіновані олії та жири передаються гідрозаводу за вагою в натурі і в жирах і передача оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

6.3. Облік олій та жирів, що надходять на гідрогенізаційний завод, ведеться за лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

Вироблений гідрозаводом саломас ураховується і здається на склад за вагою в натурі і в жирах.

У жиропереробних цехах саломас ураховується в книзі обліку за формою N 21 на паперових носіях або в електронному вигляді за вагою у натурі і в жирах.

6.4. Якщо на підприємство, крім саломасу власного виробництва, надходить саломас зі сторони, то облік усього саломасу на складі ведеться за вагою у натурі і в жирах.

6.5. Отримані при переробці олій та жирів зворотні виробничі відходи здаються на склад або направляються в подальшу переробку на тому самому підприємстві за вагою у натурі і в жирах. Здавання саломасу і зворотних виробничих відходів оформляється на основі записів у книзі відважувань за формою N 11, актом за формою N 15, або лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

6.6. Щомісяця керівник гідрозаводу (цеху) подає до бухгалтерії звіт за формою N 25 на паперових носіях або в електронному вигляді з долученням до звіту актів за формою N 15 і лімітно-забірних карток за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

Залишки жирової сировини інвентаризуються зважуванням або об'ємним точним виміром у перерахунку на вагові одиниці, і в них визначається вага жирів. Інвентаризація оформляється актом інвентаризації сировини, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової і попутної продукції, зворотних виробничих відходів (форма N 17, додаток 19) (далі - акт за формою N 17), який додається до виробничого звіту.

7.1. Виробництво переетерифікованих жирів може бути виділене в самостійну структурну одиницю або входити до складу гідрозаводу.

7.2. Якщо виробництво переетерифікованих жирів входить до складу гідрозаводу, то передача сировини на переетерифікацію первинними документами не оформляється.

7.3. Вироблений переетерифікований жир ураховується за вагою у натурі і в жирах. Відповідність виробленого переетерифікованого жиру вимогам діючого стандарту визначається лабораторними аналізами.

7.4. Попутна продукція (соапсток) і жирові відходи виробництва враховуються за вагою в натурі і в жирах. Здавання попутної продукції і відходів виробництва на склад оформляється актом за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді.

7.5. При передачі попутної продукції і жирових відходів виробництва на подальшу переробку оформлення проводиться лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

7.6. Звітні дані про роботу дільниці виробництва переетерифікованих жирів, що входить до складу гідрозаводу, відображаються у виробничому звіті за формою N 25 на паперових носіях або в електронному вигляді.

7.7. Якщо дільниця виробництва переетерифікованих жирів є самостійним структурним підрозділом, то передача жирів на переетерифікацію проводиться за вагою в натурі і в жирах (без вологи і відстою) і оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

Керівник підрозділу щомісяця складає та передає до бухгалтерії виробничий звіт з гідрогенізації олії та жирів за формою N 25 на паперових носіях або в електронному вигляді.

7.8. Залишки жирової сировини в незавершеному виробництві інвентаризуються зважуванням або точним об'ємним виміром з перерахуванням на вагові одиниці, визначенням вмісту жирів та перерахуванням на вихідну сировину. Інвентаризація оформляється актом за формою N 17.

7.9. Вироблений переетерифікований жир передається для подальшого використання у виробництві продукції іншим цехам підприємства за лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

8.1. Облік руху жирів на маргариновому заводі ведеться за вагою в натурі і в жирах. Надходження жирів оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

8.2. Вироблена маргариновим цехом (заводом) готова продукція після приймання і оцінки її якості лабораторією здається на склад в упакованому вигляді за актом приймання готової продукції з маргаринового заводу (майонезного цеху) на склад (форма N 22, додаток 26) (далі - акт за формою N 22).

8.3. Якщо за умовами виробництва маргаринова продукція передається на склад відразу після випуску її з виробництва до приймання і оцінки якості продукції лабораторією, то приймання і оцінка якості продукції із складанням акта за формою N 22 проводяться на складі.

8.4. На кожну партію розфасованої маргаринової продукції, упакованої в ящики картонні, дощаті, з фанери та іншу транспортну тару, та нерозфасовану маргаринову продукцію, упаковану в ящики, барабани, бочки та іншу тару, складаються специфікації, які додаються до акта за формою N 22 і є його невід'ємною частиною.

8.5. У разі погіршення якості продукції під час зберігання на складі вона повертається на переробку до маргаринового цеху за вагою в натурі і в жирах (вміст жиру визначається лабораторією). Здавання продукції в переробку оформляється актом, і кількість її заноситься до лімітно-забірної картки цеху за формою N 20 або типовою формою N М-8з урахуванням результатів лабораторних аналізів для оприбуткування.

Обсяг виробництва поточного місяця в цьому разі зменшується на кількість продукції, поверненої складом на переробку.

8.6. Списання тари на упаковку маргаринової продукції проводиться за актами за формою N 22 на фактичний випуск продукції за місяць за розрахунковою вагою кожного місця за видами тари. Подача тари в маргариновий цех для пакування продукції оформляється через тарний цех або через склад.

8.7. Витрата етикеток визначається на основі інвентарних залишків на початок і кінець місяця, надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво фасованої продукції.

8.8. Отримані з цеху рафінації рафіновані (дезодоровані) жири, а також зі складів інші компоненти (масло вершкове, молоко, емульгатор, цукор, барвник тощо) розподіляються відповідно до норм, установлених для рецептур маргаринової продукції.

8.9. Забороняється отримання масла вершкового, цукру й інших компонентів від постачальників безпосередньо на виробництво (поза складом).

8.10. Щомісяця на перше число місяця, наступного за звітним, проводиться інвентаризація залишків жирів у ємностях цеху зважуванням або об'ємними вимірами з урахуванням температур. Залишок напівфабрикатів перераховується у вихідну сировину і основні матеріали.

Перерахунок проводиться на основі даних лабораторії про вміст жиру (включаючи жир молока) в напівфабрикатах. Вміст солі, цукру тощо приймається в розмірі фактичного закладення.

8.11. Виробничий звіт маргаринового заводу (цеху) (форма N 26) (додаток 32 до цього Порядку) (далі - звіт за формою N 26) складається за видами продукції з урахуванням середньозважених даних аналізів лабораторії або враховуючи жирність згідно з рецептурою, затвердженою в установленому порядку. Звіт за формою N 26 складається на паперових носіях або в електронному вигляді.

8.12. Якщо до складу маргаринового заводу входить рафінаційний цех, то дані із звіту про рафінацію включаються у звіт за формою N 26 розгорнено, починаючи від початкової сировини.

8.13. Якщо маргариновий завод отримує від інших цехів свого підприємства жири в рафінованому вигляді, то звіт за формою N 26 складається з включенням до нього цих рафінованих жирів.

9.1. Надходження рафінованої дезодорованої олії для виробництва майонезу оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді. Отримання інших видів сировини і матеріалів оформляється в загальновстановленому порядку.

9.2. Здавання на склад готового майонезу проводиться за актами за формою N 22 з додатками. Специфікація на майонез, що здається на склад, складається в двох примірниках за прейскурантними номерами на тару, причому кількість місць у ній наводиться дробовими числами (у чисельнику - кількість ящиків, у знаменнику - кількість банок або пакетів у цих ящиках). В акті за формою N 22 кількість місць також наводиться дробовим числом.

9.3. Витрата споживчої тари на фасування майонезу не повинна перевищувати діючі норми витрат даної тари при виробництві майонезу.

9.4. Втрати споживчої тари (полімерні пакети, банки, тетропаки скляні банки та інше) на фасування майонезу в межах норм відносяться на собівартість майонезу, а понад норми - списуються у встановленому порядку. Склобій, що утворився у процесі фасування майонезу в скляну тару, ретельно збирається і здається на склад з оформленням відповідних документів.

9.5. Витрати етикеток і кришок визначаються на основі інвентарних залишків на початок і кінець місяця, надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво майонезу у відповідній тарі.

9.6. Щомісяця залишки сировини і матеріалів у цеху і в незавершеному виробництві інвентаризуються зважуванням або точним об'ємним виміром із складанням акта за формою N 17.

9.7. Якщо майонезний цех є самостійним виробничим підрозділом, то в цьому випадку щомісяця складається виробничий звіт майонезного цеху (форма N 26а, додаток 33) на паперових носіях або в електронному вигляді. Порядок складання звіту в цьому випадку такий самий, як і в маргариновому цеху.

9.8. Якщо майонезний цех входить до складу маргаринового заводу і не є самостійною виробничою одиницею, то всі показники з виробництва майонезу включаються до звіту за формою N 26.

Витрати жирів і матеріалів у звіті за формою N 26 наводяться на основі фактичних даних за вагою. Показники якості олії наводяться у звіті середньозваженими величинами на основі даних лабораторії.

10.1. Жирова сировина відпускається і враховується на складі і у виробництві мила таким чином:

натуральні рослинні і тваринні жири - за вагою в натурі і в жирах та жирних кислотах, включаючи неомилювані речовини. Допускається за потреби жирову сировину (натуральні рослинні і тваринні жири) враховувати на складах та відпускати у виробництво за вагою в жирах та жирних кислотах, включаючи неомилювані речовини;

синтетичні жирні кислоти - за вагою в натурі і за вмістом жирних кислот миловарних фракцій, включаючи неомилювані речовини;

талове масло і каніфоль - за вагою в натурі і за вмістом смоляних і жирних кислот, включаючи неомилювані речовини;

асидол-милонафт - за вагою в натурі і за вмістом нафтенових кислот, включаючи неомилювані речовини.

10.2. Вміст жирних кислот у натуральних рослинних і тваринних жирах (включаючи жири в соапстоках тощо) визначається лабораторією підприємства.

10.3. Вміст миловарних фракцій у синтетичних жирних кислотах враховується за сертифікатом (якісним посвідченням) постачальника.

Вміст кислот у таловому маслі і каніфолі враховується за даними лабораторії підприємства.

Вміст нафтенових кислот в асидол-милонафті враховується за даними постачальника.

Вміст сульфату натрію в товарному сульфанолі, що відпускається на виробництво, визначається аналізами лабораторії підприємства.

10.4. При розщепленні жирів контактним методом контакт, що використовується при оприбуткуванні на складі, передачі на виробництво і списанні на готову продукцію, враховується в натурі та в перерахунку на стандартний (50% вміст нафтових сульфокислот).

10.5. Відпуск жирової сировини зі складу на виробництво оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

10.6. Хімічні добавки, що надходять на виробництво, обліковують таким чином: сода каустична (натр їдкий технічний), сода кальцинована - за вагою в натурі і в перерахунку на 100%-у.

10.7. Жирні кислоти і гліцерин, отримані при розщепленні, а також що надійшли від інших підприємств, ураховуються і передаються на склад або в подальшу переробку за вагою і якістю:

жирні кислоти - у натурі і в перерахунку на 100%-й вміст жирних кислот. Якщо цех розщеплення та миловарний цех перебувають у віданні одного начальника, то визначення ваги жирних кислот, отриманих після розщеплення, допускається проводити виміром (за об'ємом до питомої ваги);

гліцерин сирий - у натурі і в перерахунку на 88%-й;

гліцерин дистильований за ґатунками і видами - у натурі і в перерахунку на 100%-й;

дистильовані жирні кислоти - у натурі.

10.8. Гудрон, отриманий при дистиляції жирних кислот, ураховується за вагою в натурі.

10.9. Динамітний гліцерин, що виробляється способом іонообмінного очищення гліцеринових вод, враховується і передається до складу в натурі. Залишок очищеної гліцеринової води враховується в перерахунку на сирий гліцерин.

10.10. Передача тари тарним цехом у миловарний цех здійснюється за лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.

Витрати тари на упаковку господарського мила оформлюються актом за формою N 15 на паперових носіях або в електронному вигляді в розрахунку на фактичний випуск продукції з вказівкою виду тари (нова, відремонтована, інша).

10.11. Витрати етикеток визначаються на основі залишків на початок і кінець місяця надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво миловарної продукції.

Пакувальні матеріали (картон для коробок, обгортки з паперу, плівка термоусадочна тощо) враховуються за вагою.

10.12. Мийні засоби враховуються за такою класифікацією: мило господарське - за найменуваннями та групами; мило туалетне - за марками та найменуваннями; допоміжні мийні засоби; засоби для чищення; мильні стружки, пластівці, лусочки; мильні порошки, палички; інші види мийних засобів.

10.13. При здаванні туалетного мила на склад приймальник-здавальник цеху складає специфікацію (додаток до форми N 15, додаток 16) окремо за кожним конвеєром за кожну зміну. Водночас із записом у специфікації виписує супровідну здавальну квитанцію. Таку саму специфікацію веде приймальник складу готової продукції, перевіряючи фактичну кількість мила за супровідними квитанціями.

У кінці зміни приймальник-здавальник цеху і комірник (приймальник-здавальник) складу готової продукції звіряють свої записи і обмінюються розписками про приймання-здавання мила на обох примірниках специфікації після заповнення на звороті специфікації зведення за ґатунками і вагою.

На підставі специфікацій на приймання і здавання туалетного мила за змінами щодобово складається приймально-здавальний акт за формою N 15.

На не здану в кінці зміни продукцію приймальник-здавальник цеху виписує окремі специфікації за кожним конвеєром у двох примірниках, на одному з яких розписується приймальник наступної зміни про приймання перехідних залишків продукції.

При здаванні продукції приймальник-здавальник наступної зміни в своїй специфікації (додаток до форми N 15, додаток 16) вказує, з виробітку якої зміни він здає продукцію на склад.

10.14. При інвентаризації напівфабрикати, що знаходяться в цеху, перераховуються на вихідну сировину.

Перерахунок ведеться у такому порядку: у миловарному цеху в залишках напівфабрикатів визначається вміст содопродуктів і жирних кислот. Кількість содопродуктів визначається за нормами витрати. Загальна кількість жирних кислот визначається розрахунковим шляхом за фактичним відсотком вмісту їх у даному напівпродукті шляхом ретельних об'ємних вимірів виробничих ємностей (варильних казанів, коробок та ін.) із складанням акта за формою N 17.

Розподіл загальної кількості жирів (без вологи, вагового відстою та нежирових домішок, що не розчиняються в ефірі) і жирних кислот за їх видами проводиться за питомою вагою жирів і жирних кислот в останній варці мила.

Жири, що знаходяться в апаратах в процесі розщеплення, враховуються за вагою в жирах і жирних кислотах.

Гліцерин, що міститься в апаратах у процесі дистиляції, перераховується на сирий. Фактична концентрація його визначається лабораторією.

Вихідні дані для перерахунку залишків і розрахунки додаються до актів інвентаризації за формою N 17 і підписуються комісією.

10.15. Виробничий звіт миловарного заводу (цеху) (форма N 27) (додаток 34 до цього Порядку) (далі - звіт за формою N 27) складається на паперових носіях або в електронному вигляді окремо з виробництва мила і мийних засобів. У звіті за формою N 27 виробництво миловарної продукції відображається на підставі документів, що підтверджують здавання продукції на склад. Продукція, що не прийнята на склад, у виробіток даного місяця не включається. Вироблена продукція відображається згідно з класифікацією, наведеною у пункті 10.12 цього розділу.

Якісне число мила відображається у звіті як середньозважена величина, що визначається за даними лабораторії на основі аналізів кожної зданої до складу партії мила.

Рух сировини і матеріалів відображає: залишки на початок і кінець місяця - за актами інвентаризації; надходження і витрати - за лімітно-забірними картками на всі види сировини, матеріалів і тари, що входить до собівартості продукції.

10.16. Як доповнення до звіту миловарного заводу (цеху) складаються: звіт з дистиляції жирних кислот з жирових відходів (форма N 27а, додаток 35), звіт з розщеплення жирів і виробництва гліцерину (форма N 28, додаток 36), виробничий звіт з дистиляції гліцерину (форма N 29, додаток 37). Зазначені звіти складаються на паперових носіях або в електронному вигляді.

10.17. Запашники і фарби відпускаються зі складу миловарного цеху за лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8 за фактичною вагою, указаною на трафареті. Для контролю за витратою запашників і фарб за окремими конвеєрами кожна зміна веде журнал-звіт, у якому зазначаються такі показники: дата, найменування запашнику і фарби, надходження, витрата і залишок.

10.18. Після закінчення місяця на основі записів у журналах - звітах бригади (за підсумками) складається зведений звіт про витрати запашників і фарб на туалетне мило як додаток до виробничого звіту миловарного заводу (цеху).

10.19. Звіт з дистиляції жирних кислот (форма N 27а, додаток 35) складається як доповнення до звіту з миловаріння.

При складанні звіту вказується фактична кількість жирних кислот соапстоків, зворотних виробничих відходів, а також першого гудрону, якщо він дистилюється повторно. Вміст жирних кислот у першому гудроні визначається лабораторією.

Кількість перероблених за місяць жирних кислот визначається шляхом віднімання залишків сировини на кінець місяця із суми залишків на початок місяця і надходження за місяць.

Виробленням дистильованих жирних кислот вважається та кількість, яка здана до складу або на переробку.

Відсоток виходу дистильованих жирних кислот визначається щодо кількості перероблених жирних кислот.

Втрати визначаються як різниця між переробленою кількістю жирних кислот та отриманими дистильованими кислотами.

Якщо на підприємстві дистиляція жирних кислот супроводжується фракціонуванням, то в звіті зазначаються вихід і виробіток кислот за фракціями.

10.20. Виробничий звіт з дистиляції гліцерину (форма N 29, додаток 37) складається незалежно від того, чи входить ця дільниця до складу іншого цеху, чи виділена в самостійний підрозділ. Документи на отримання сировини, здавання продукції, інвентаризацію щодо процесу дистиляції гліцерину оформляються самостійно.

Залишок сирого гліцерину на початок і кінець місяця відображається за даними інвентаризаційних документів, надходження - за записами в лімітно-забірних картках.

Кількість переробленого сирого гліцерину визначається як різниця між сумою приходу (залишок плюс надходження) і залишком на кінець місяця.

Вироблення дистильованого гліцерину відображається за даними зважування.

Величина відходів у гудрон і втрат визначається як різниця між кількістю переробленого сирого гліцерину і отриманого дистильованого у перерахунку на 100%.

Вміст гліцерину у відсотках наводиться за середньозваженою величиною, що визначається лабораторією. Залишки в цеху дистильованого гліцерину на початок і кінець місяця до складу виробленої продукції не включаються, а перераховуються в початкову сировину.

11.1. Відпуск олії на виробництво оліфи і сикативу проводиться за вагою в натурі. На основі книги відважувань передача олії та інших видів сировини оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або за типовою формою N М-8 на паперових носіях або в електронному вигляді.