Про затвердження Правил охорони життя людей на водних об’єктах України

12. Для катання на малих суднах, водних мотоциклах та інших плавзасобах в акваторії місця масового відпочинку визначається місце, що огороджується віхами чи буйками.

13. Перед початком купання дітей місце купання обстежується. У разі виявлення факторів, що перешкоджають проведенню купання (наявність сторонніх осіб, забрудненість акваторії пляжу, хмарна погода тощо), вихователь (керівник групи) відміняє купання дітей. За незначних перепон для купання - вживає заходів щодо їх усунення.

14. Купання дітей, які не вміють плавати, проводиться у спеціально встановлених місцях відповідно до вимог цих Правил.

15. Для навчання дітей плаванню на кожному дитячому пляжі обладнується навчальний пункт, який огороджується на суші й на воді сіткою, штахетником та забезпечується плавальними дошками, підтримувальними поясами, мегафоном. У навчальному пункті мають бути розклад занять, навчальні плакати з методики і техніки плавання та правила поведінки дітей на воді.

16. Група дітей, яких навчають плаванню, не повинна перевищувати 10 осіб. Навчання проводять інструктори з плавання (тренери), призначені наказом керівника дитячого оздоровчого закладу.

17. Особа, призначена наказом керівника дитячого оздоровчого закладу відповідальною за купання та дотримання правил безпеки дітей на воді, після закінчення часу для купання дітей проводить обстеження місця купання та контроль кількості дітей у групах.

18. Організація походів, екскурсій, прогулянок, якщо за їх маршрутом передбачено перебування на водних об’єктах, здійснюється відповідно до Інструкції щодо організації та проведення туристських спортивних походів з учнівською та студентською молоддю, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 02 жовтня 2014 року № 1124, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2014 року за № 1340/26117.

Місця для купання в районі проведення туристського спортивного походу мають відповідати вимогам, наведеним в підпунктах 1-5, 8 та 9 пункту 4 цього розділу.

19. Купання дітей, які не вміють плавати, під час походів, екскурсій, прогулянок заборонено.

20. Катання дітей на малих суднах, водних мотоциклах дозволяється тільки в присутності дорослих за умови виконання всіх заходів безпеки та наявності індивідуальних рятувальних засобів.

21. Під час купання дітям не дозволяється:

1) підпливати до буїв;

2) організовувати у воді ігри, розваги, пов’язані з пірнанням та небезпекою для тих, хто перебуває поруч у воді;

3) подавати фальшиві сигнали тривоги.

22. Під час катання дітей на малих суднах та засобах розваг на воді, дорослі, які організовують такі заходи, мають стежити за тим, щоб судно не було завантажено понад установлену пасажиромісткість.

23. Діти, які знаходяться на малих суднах, мають перебувати під постійним наглядом дорослих. Не дозволяється сидіти на бортах, переходити з місця на місце, розгойдувати мале судно, пірнати з нього у воду.

24. Самостійне купання дітей до 12 років без нагляду батьків не дозволяється.

1. Біля плавальних басейнів для забезпечення безпеки людей організовується чергування матросів-рятувальників (плавців-рятувальників):

1) для плавальних басейнів площею до 600 кв. м - не менше одного матроса-рятувальника (плавця-рятувальника);

2) плавальні басейни площею більше 600 кв. м – не менше двох матросів-рятувальників (плавців-рятувальників).

2. Плавальні басейни обов'язково оснащуються рятувальними засобами:

1) плавальні басейни площею до 600 кв. м:

рятувальними кругами з 15-метровим плавучим лінем — не менше 2 шт.;

санітарною сумкою з медикаментами або аптечкою;

свистком – 1 шт. на кожного матроса-рятувальника (плавця-рятувальника);

рятувальним поясом (жилетом) – 1 шт. на матроса-рятувальника (плавця-рятувальника);

рятувальними жердинами – не менше 2 шт.;

рятувальним мішком – не менше 2 шт.;

рятувальними ношами – 1 шт.;

мегафоном – 1 шт.;

2) плавальні басейни площею більше 600 кв. м:

спостережною вишкою;

рятувальними кругами з 15-метровим плавучим лінем — не менше 4 шт.;

санітарною сумкою з медикаментами або аптечкою;

свистком – 1 шт. на кожного матроса-рятувальника (плавця-рятувальника);

рятувальним поясом (жилетом) – 1 шт. на матроса-рятувальника (плавця-рятувальника);

рятувальними жердинами – не менше 2 шт.;

рятувальним мішком – не менше 4 шт.;

рятувальними ношами – 1 шт.;

мегафоном – 1 шт.

3. Біля кожного плавального басейну встановлюється інформаційний щит з матеріалами про запобігання нещасним випадкам на воді, прийоми рятування та надання домедичної допомоги потерпілим, з порадами стосовно порядку купання та відвідування басейну та інформацією про розміри басейну, температуру води та повітря, розклад занять, тренувань, змагань (із зазначенням осіб, які відповідають за безпеку на воді).

4. Місця розміщення прокатних пунктів та водних атракціонів визначаються місцевими органами влади за межами зон відпочинку на пляжах та прилеглих до них ділянок акваторії, що відведені для купання (відпочинку) людей.

5. Водний простір для експлуатації водних атракціонів, засобів розваг на воді та інших розважальних пристроїв (серфінг, віндсерфінг, вейкборд, кайтінг, зорбінг, джетлев, прогулянки на каяках, каное та акваскіперах тощо) має знаходитися за межами суднового ходу на відстані не більше 300 м від берега.

6. В аквапарках біля кожного басейну водних атракціонів організовується чергування матроса-рятувальника (плавця-рятувальника), який повинен мати при собі засоби порятунку (рятувальний пояс, рятувальний мішок, рятувальна жердина тощо).

В аквапарку має бути обладнаний медичний пункт, укомплектований ношами, апаратом штучної вентиляції легенів (мішок Амбу), лікарськими засобами та перев’язувальними матеріалами.

7. У дельфінаріях біля басейну під час проведення вистави організовується чергування двох матросів-рятувальників (плавців-рятувальників), у кожного з яких має бути рятувальний мішок та рятувальний жилет.

Поблизу басейну мають знаходитися рятувальна жердина, рятувальні ноші, апарат штучної вентиляції легенів (мішок Амбу), аптечка.

Аквапарки та дельфінарії мають бути радіофіковані.

1. Занурення підводних плавців (підводників-аматорів, мисливців-аматорів), що здійснюють аматорські занурення, організовують тренування і проводять змагання, дозволяється у спеціально відведених місцях для підводних занурень.

Місця для підводних занурень визначаються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за узгодженням з територіальними органами Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в межах прикордонної смуги та контрольованих прикордонних районів – додатково за узгодженням з відповідними органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, на внутрішніх водних шляхах України – додатково за узгодженням з територіальним органом Державної служби України з безпеки на транспорті.

2. З метою уникнення нещасних випадків місця для підводних занурень та підводного полювання мають відповідати таким вимогам:

1) розташовуватися на віддалі від гідротехнічних споруд, підводних комунікаційних ліній та мереж, пляжів та судноплавного шляху;

2) підводна частина акваторій районів має бути без природних чи штучних перешкод;

3) дно акваторії має бути без мулу, швидкість течії – не вище 0,5 м/с, прозорість води – не менше 2 м.

3. До підводних занурень допускаються особи з 16-річного віку, які пройшли медичний огляд і придатні за станом здоров'я, уміють плавати (пройшли спеціальне навчання), знають заходи безпеки під час занурень та перебування під водою, володіють прийомами рятування на воді.

До підводних занурень в автономних дихальних апаратах допускаються особи, які пройшли навчання у спеціалізованих навчальних закладах, мають національні або міжнародні документи підводного плавця (дайвера) або водолаза. Глибина занурення залежить від рівня їх допуску (сертифікації).

4. Члени юнацьких клубів (секцій) до практичних підводних спусків допускаються з 14 років під керівництвом і контролем відповідальних осіб клубу (секції) і в присутності медичного працівника.

5. Керувати заняттями та проводити навчання мають право особи, допущені відповідною кваліфікаційною комісією:

1) штатні інструктори підводного плавання та легководолазної справи;

2) громадські інструктори, які мають кваліфікацію водолазного спеціаліста або водолаза-інструктора.

6. Керівник занять (спусків) зобов'язаний знати місце розташування найближчої декомпресійної камери та мати засоби своєчасної доставки до неї потерпілого.

7. Занурення під воду має здійснюватися з берега або з малого судна, укомплектованого рятувальними засобами, спеціальними трапами, у присутності медичного працівника (водолазного лікаря) або особи, яку допущено відповідною комісією до медичного забезпечення водолазних спусків.

8. Перед початком підводних спусків:

1) на малому судні піднімаються попереджувальні сигнали (сигнальний прапор (щит) "А" - сигнал "А" (альфа) - "У МЕНЕ СПУЩЕНИЙ ВОДОЛАЗ, ТРИМАЙТЕСЯ ПОДАЛІ ВІД МЕНЕ ТА ЙДІТЬ МАЛИМ ХОДОМ");

2) уточнюється місце розташування найближчої декомпресійної камери;

3) мале судно укомплектовується рятувальними засобами та трапами;

4) перевіряється готовність засобів для доставки потерпілого під час підводного спуску до декомпресійної камери.

9. Спуск водолазів-аматорів в автономних дихальних апаратах проводиться лише у складі групи не менше 5 осіб. Двоє з групи залишаються на малому судні для страхування і стеження за сигналами, сигнальними буйками водолазів-аматорів, що перебувають під водою. Один із страхувальників має бути готовим до негайного спуску під воду для надання допомоги водолазу-аматору, який перебуває під водою.

10. У безпосередній близькості від місця занурення має знаходитися медичний працівник або особа, яку допущено відповідною комісією до медичного забезпечення водолазних спусків.

11. У всіх випадках до спусків мають бути підготовлені не менше 2 комплектів спорядження № 2 (один для того, хто спускається під воду, другий - для страхувальника). Плавці, які забезпечують безпеку спусків, повинні мати щонайменше комплект спорядження № 1.

12. Забороняється проведення підводних спусків:

1) з малого судна на ходу, з високобортних суден, набережних, причалів та обривів, у районах руху суден, у заборонених для купання зонах, у місцях масового відпочинку людей на водних об’єктах;

2) у несправному та неперевіреному спорядженні;

3) з балонами до автономних дихальних апаратів, які не пройшли перевірку;

4) при медичних протипоказаннях (нездужання, ознаки перевтоми, стан сп'яніння, хвороба тощо);

5) у темну пору доби;

6) у разі хвилювання поверхні водойми понад 2 бали згідно зі шкалою, розробленою Всесвітньою метеорологічною організацією;

7) у разі течії понад 0,5 м/с;

8) при температурі води нижче 10 °C;

9) одинакам і групам у складі менше 4 осіб.

Обов'язковою умовою безпеки є неухильне дотримання вимог заводських інструкцій з експлуатації автономних дихальних апаратів та вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

13. До використання допускаються апарати, попередньо перевірені в роботі та за наявності аналізів повітря, яким вони наповнювалися. Забороняється використовувати повітряні балони до автономних дихальних апаратів без чергової технічної перевірки, що проводиться не менше одного разу на 5 років.

На балоні має бути клеймо станції, яка проводила перевірку, дата перевірки та дата наступної технічної перевірки балонів.

1. Підготовка та проведення офіційних фізкультурно-оздоровчих заходів і спортивних змагань здійснюються відповідно до положення (регламенту) про такі заходи, що затверджується організатором заходу.

2. Офіційні спортивні змагання проводяться відповідно до правил спортивних змагань з видів спорту, затверджених в установленому порядку.

3. Підготовка водних об'єктів та басейнів як спеціально відведених місць для проведення спортивних заходів здійснюється відповідно до Положення про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2025 (зі змінами), з урахуванням вимог, установлених розділами VII та VIII цих Правил та правилами спортивних змагань.

4. Організатори фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, що проводяться на водних об'єктах, забезпечують безпеку людей, роботу рятувальних постів, організовують супровід тренерів та суддів самохідними катерами.

5. Організатори фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, що проводяться на водних об’єктах, завчасно повідомляють територіальні органи Державної служби України з надзвичайних ситуацій про місце проведення таких заходів, час, характер заходів, загальну кількість учасників.

6. Організатори фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, що проводяться на внутрішніх водних шляхах, повідомляють територіальний орган Державної служби України з безпеки на транспорті про місце проведення таких заходів.

1. Статус поромних переправ і наплавних мостів (далі - переправи) та режим їх роботи визначаються керівниками підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які їх експлуатують.

2. Берегові споруди переправ повинні відповідати технічним вимогам та експлуатуватися відповідно до вимог нормативно-технічної документації.

3. На кожній переправі керівництво підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також особи, які експлуатують переправи, розміщують на видному місці інформаційні матеріали щодо порядку посадки та висадки пасажирів, навантаження та розвантаження автомобільного, гужового транспорту та правила надання допомоги потерпілим.

4. Переправи на внутрішніх водних шляхах, що належать до категорії судноплавних, позначаються навігаційними знаками та вогнями відповідно до Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16 лютого 2004 року № 91, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12 липня 2004 року за № 872/9471. У темний час доби на плавзасобах переправи мають бути увімкнені сигнальні вогні, у разі необхідності плавзасоби подають звукові сигнали згідно з вимогами чинного законодавства України.

5. Керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та особи, які експлуатують переправи, призначають на кожній переправі особу, відповідальну за підготовку і захист споруди від повені і льодоходу, розроблення оперативного плану рятувальних заходів.

6. Переправа має бути забезпечена засобами зв’язку, оснащена рятувальними засобами та іншим спеціальним обладнанням і спорядженням, малими суднами, які мають відповідати технічним вимогам, що висуваються до пасажирських малих суден, мати необхідну кількість рятувальних засобів, документацію, бути зареєстрованими, пройти огляд на придатність до плавання, та приміщенням для обігріву персоналу.

1. Керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та особи, які експлуатують льодові переправи, організовують їх роботу за погодженням з територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

2. Керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та особи, які експлуатують льодові переправи і перевозять людей та вантажі через водні об’єкти, з настанням льодоставу вживають таких заходів:

1) обладнують піші та автогужові переправи по льоду з виставлянням відповідних попереджувальних знаків;

2) організовують рятувальні пости з необхідними рятувальними засобами;

3) повідомляють у місцевих засобах масової інформації про відкриття льодових переправ, їх вантажопідйомність, припинення роботи через зменшення міцності льоду.

3. Місця, відведені для льодових переправ, мають відповідати таким вимогам:

улаштування доріг та спусків до переправи;

відсутність у районі переправи скиду теплих та виходу ґрунтових вод, а також промоїн і ділянок для вирубки льоду;

односторонній рух автогужового транспорту, для зустрічного руху прокладається самостійна траса на відстані 40 - 50 м;

заборона вирубування (буріння) ополонок для рибної ловлі та з іншою метою.

4. Вимоги щодо обладнання та утримання льодових переправ:

1) постійне чергування матросів-рятувальників (плавців-рятувальників) рятувальних постів для надання допомоги тим, хто терпить лихо на воді, льоду, переправах;

2) установлення поблизу під'їзду до переправи щитів, на яких зазначають допустимі для цієї переправи норми навантаження, а також правила поведінки на льодових переправах;

3) щодня (зранку та ввечері), а в разі відлиги і вдень проведення замірів товщини льоду;

4) позначення меж місця, відведеного для переправи, віхами на відстані 25-30 м одна від одної;

5) установлення на обох берегах водного об’єкта поблизу спуску на переправу між зустрічними трасами руху щитів, укомплектованих рятувальними жилетами, дошками, драбинами та кругами (якщо переправа довша 100 м, щити виставляються вздовж траси через кожні 50 - 60 м).

1. Матроси-рятувальники та плавці-рятувальники мають виконувати такі нормативи:

1) плавання на 100 м вільним стилем без ластів – 2 хв.;

2) плавання вільним стилем із ластами – 50 м;

3) пірнання на глибину 4 м з діставанням макета в квадраті 3 x 3 м - 3 хв.;

4) пірнання у довжину – 20 м;

5) буксирування потерпілого – 25 м;

6) плавання в одязі (сорочка, брюки) – 25 м;

7) веслування на весловому малому судні на 1000 м – 9 хв.;

8) подача кінця Александрова – 20 м;

9) подача рятувального круга (вага 7 кг) – 10 м;

10) вміння звільнятися від захватів потопаючого;

11) вміння надавати домедичну допомогу постраждалому.

2. Відхилення кинутого в задану точку пляжного круга не повинно перевищувати 1 м.

3. Нормативи з плавання та пірнання виконуються без ластів.

4. Норматив часу відходу малого судна (веслового малого судна) не повинен перевищувати 30 с. Максимально допустимий час пошуку потерпілого для надання допомоги при температурі води 18-22 °С – 3 хв., при температурі нижче 17 ° С – 4 хв.

1. У зимовий період місцеві засоби масової інформації мають надавати інформацію про товщину та міцність льоду на місцевих водоймах і попереджати про його ослаблення під час відлиг чи танення льоду (особливо в районах промислу та місця для здійснення любительського і спортивного рибальства з криги та льодових переправ).

2. Під час руху по льоду варто звертати увагу на його поверхню, обходити небезпечні місця та ділянки, покриті товстим шаром снігу. Особливо обережними слід бути в місцях зі швидкою течією, джерелами, струмками та теплими стічними водами промислових підприємств, що впадають у водний об’єкт, з кущами і травою, що виступають над поверхнею.

3. Перш ніж ступити на лід, дізнайтеся про товщину льоду на водному об’єкті. У різних місцях річок і озер товщина льоду може бути різною. У гирлах річок і притоках міцність льоду послаблюється течією. Морський лід набагато слабший за прісноводний. Міцність льоду можна частково визначити візуально.

4. На водних об’єктах безпечним вважається лід при температурі повітря нижче 0 °C:

для одного пішохода - синюватого або зеленуватого відтінку, завтовшки не менше 5-7 см (лід блакитного кольору найміцніший, білого - міцність удвічі менша, сірий колір свідчить про присутність води у товщі льоду);

для групи людей (масові переправи пішки) - завтовшки не менше 15 см (дистанція 5 м у колоні по 4 особи);

при масовому катанні на ковзанах - завтовшки не менше 25 см;

для переправи вантажного автомобіля вагою 15 т - завтовшки не менше 35-43 см (дистанція в колоні не менше 35 м);

для гусеничного трактора, тягача вагою 20 т - завтовшки не менше 40-60 см (дистанція в колоні не менше 30 м).

5. При переході через замерзлий водний об’єкт необхідно користуватися обладнаними льодовими переправами або прокладеними стежками. У разі їх відсутності необхідно переконатися в міцності льоду за допомогою плішні.

Якщо лід недостатньо міцний, потрібно припинити рух і повертатися своїми слідами назад, роблячи перші кроки, не відриваючи ноги від поверхні льоду (ковзаючи).

Забороняється перевіряти міцність льоду ударами ніг.

6. При масовому переході водного об’єкта пішки по льоду необхідно йти один за одним на відстані 5-6 м та бути готовим надати необхідну допомогу людині, яка йде попереду.

Малогабаритні, але важкі вантажі транспортуються санями або іншими засобами з найбільшою площею опори на поверхню льоду.

7. Користуватися майданчиками, обладнаними на водних об’єктах для катання на ковзанах, дозволяється лише після ретельної перевірки міцності льоду. Товщина льоду повинна бути не менше 12 см, а під час масового катання – не менше 25 сантиметрів.

8. У разі переходу водного об’єкта на лижах рекомендується користуватися прокладеною лижнею, а за її відсутності - ділянкою, вкритою сухим снігом. Перш ніж рухатися, потрібно відстебнути кріплення лиж і зняти петлі лижних палиць з рук. Якщо є рюкзак або ранець, необхідно його узяти на одне плече. Відстань між лижниками має бути не менше 5-6 м. Під час руху лижник, який іде першим, ударами палиць перевіряє міцність льоду та контролює його стан.

9. Під час здійснення любительського і спортивного рибальства з криги не рекомендується на невеликому майданчику пробивати багато ополонок, стрибати і бігати по льоду, скупчуватися у великі групи. Пробивати ополонки для риболовлі або з іншою метою дозволяється на відстані не менше 5-6 м одна від одної.

10. Кожний рибалка повинен мати із собою рятувальний жилет та лінь завдовжки 15-20 м з петлею на одному кінці і важком вагою 400-500 г на іншому кінці.

11. Керівники рибних господарств та суб’єктів господарської діяльності, які використовують водні об’єкти, відповідають за:

забезпечення заходів безпеки під час розміщення розважальних атракціонів та організації рибальства на водних об’єктах;

організацію надійного зорового, мобільного і радіозв'язку з риболовецькими бригадами, які перебувають на льоду;

готовність рятувальних засобів та іншого спеціального обладнання і спорядження;

установлення безперервного спостереження за напрямом і силою вітру, рівнем води, зміною течії і станом льоду.

12. Організації, що проводять роботи з вирубки льоду, зобов'язані огороджувати небезпечні ділянки.

З метою привернення уваги до небезпеки за огорожею та перешкоджання вільному підходу до вирубаної ділянки не ближче ніж за 1,5 м до неї виставляють таблички з написом великими літерами "ОБЕРЕЖНО, ОПОЛОНКА!", який можна прочитати з берега або за 50 м від таблички.

13. Під час роботи з вирубки льоду необхідно обов'язково організувати тимчасові рятувальні пости з рятувальниками, які мають підготовку з надання допомоги людям під час небезпеки на льоду.

14. У місцях масового відпочинку людей на кризі має бути розгорнутий рятувальний пост третьої категорії, який додатково укомплектовується такими рятувальними засобами:

1) рятувальні дошки завдовжки 4 м;

2) жердина з мотузкою і петлею;

3) плавучий кінець з плавучою кулею з одного краю та петлею з іншого;

4) рятувальні жилети, пояси, круги;

5) сухі вовняні ковдри у пластикових мішках.

1. Утоплення та інші нещасні випадки виникають під час купання осіб, які страждають на серцево-судинні та інші захворювання, при загибелі морських та річкових суден, порушенні правил поведінки на воді, знесиленні (наприклад, під час тривалого запливу в холодній воді), отриманні травми при пірнанні, у стані алкогольного сп’яніння, від різкої зміни температур при зануренні у воду після перегріву на сонці тощо.

Ознаки утоплення:

виділення піни з рота;

зупинка дихання і серцевої діяльності;

посиніння шкірних покривів;

розширення зіниць.

Утоплення відбувається, коли людина у важкій ситуації починає панікувати, забуває, що її тіло легше води і за мінімальних зусиль воно може перебувати на поверхні досить довго як у горизонтальному, так і вертикальному положеннях. Для цього достатньо лише злегка підгрібати воду руками і ногами та за можливості спокійно і глибоко дихати.

У разі потрапляння у вир потрібно набрати в легені побільше повітря і, пірнувши глибше, відплисти вбік під водою, що значно легше, ніж на поверхні, оскільки швидкість руху води на глибині істотно менша.

Схема надання домедичної допомоги:

витягніть потерпілого з води (не забувайте про власну безпеку);

очистіть порожнину рота;

покладіть потерпілого животом на стегно особі, яка надає допомогу, так, щоб голова потерпілого звисала до землі, енергійно натискаючи на груди і спину, видаліть воду зі шлунка і легенів;

приступіть до виконання штучного дихання;

для відновлення серцевої діяльності одночасно зі штучним диханням робіть непрямий масаж серця;

викличте швидку допомогу та продовжуйте реанімаційні заходи до прибуття лікарів або появи ознак смерті (трупні плями);

зігрійте потерпілого при появі ознак життя.

2. Рятування потерпілих на воді.

Ознаки, за яких людині потрібна допомога на воді:

спроба плисти не призводить до просування вперед;

на обличчі з'являється вираз відчаю;

людина кличе на допомогу або махає руками, щоб привернути увагу;

хвора або поранена людина може триматися однією рукою за уражену частину тіла;

людина намагається наблизитися до берега або малого судна, хапається за пліт або борт малого судна;

потопаючий хаотично махає руками, намагаючись висунутися з води, щоб набрати повітря, замість того, щоб намагатися плисти;

подібні намагання мимовільні та продовжуються недовго;

тіло у воді перебуває у вертикальному положенні, ноги не виконують плавальних рухів.

Під час прийняття рішення в такій ситуації особливе значення має правильний вибір способу надання допомоги потерпілому та огляд місця події з метою виявлення реальної та потенційної загрози.

Необхідно розуміти, що потопаюча людина діє несвідомо та інстинктивно. Потопаючий може учепитися за вас мертвою хваткою та буде тягнути вас під воду навіть тоді, коли перебуває під водою, але ще не знепритомнів. У такому разі ви не тільки не допоможете, але й самі можете потонути.

У разі наближення до потопаючого спереду необхідно поперед себе тримати рятувальний круг, жердину чи інший плавучий засіб (рятувальний жилет, рятувальний нагрудник тощо).

3. Способи надання допомоги потопаючому:

1) словесний метод:

перебуваючи в безпечному для вас місці, ясно, чітко та коротко скажіть потопаючому, що і як він має робити, підбадьорюйте його словами, намагайтеся заспокоїти його, тоді він швидше зрозуміє ваші поради;

2) підпливання до потопаючого:

підпливайте до потопаючого швидко, розраховуючи свої сили, підпливайте ззаду, позбавляючи потопаючого можливості схопити вас за руки або голову;

підпливши, підніміть голову потерпілого над поверхнею води, полегшуючи йому дихання. Отримавши повітря, потопаючий перестає робити судомні рухи, які ускладнюють його рятування;

3) захват і транспортування на берег потопаючого:

поверніть потопаючого до себе спиною, покладіть свої долоні на нижню щелепу, пальці на підборіддя потопаючого, не закриваючи йому рота. Випряміть руки. Рухаючись брасом, пливіть до найближчого берега, підтримуючи потопаючого весь час на поверхні, або

поверніть потерпілого злегка на бік. Пропустіть свою руку зверху під пахву верхньої руки потопаючого. Захопіть тією самою рукою кисть або передпліччя іншої руки потопаючого. Поверніться й самі на бік. Енергійно працюючи рукою і ногами, способом на боці пливіть до берега.

У разі якщо потопаючий знепритомнів, негайно після прибуття на берег застосуйте прийом штучного дихання. Штучне дихання проводиться стисканням грудної клітки постраждалого через рівні проміжки часу 15-16 разів на хвилину;

4) метод буксирування потерпілого:

при буксируванні вплав потерпілий може бути не в змозі працювати ногами, щоб допомогти вам, але може вхопитися за вас руками, тому потрібно буксирувати його на найбільшій відстані від себе і бути готовим у будь-який момент ухилитися від його спроб ухопитися за вас руками;

спробуйте умовити його лягти на спину або перевернути його, якщо маєте такий досвід. Якщо у вас немає ніякого рятувального засобу, намагайтеся підпливти до потопаючого ззаду, попросивши когось на березі відвертати його увагу від вас;

якщо це не вдасться, спробуйте розвернути потопаючого спиною до себе, для чого схопіть його лівою рукою за ліву руку вище ліктя, якщо це можливо, і різким рухом розверніть спиною до себе та захопіть його зігнутою в лікті лівою рукою під підборіддя. Утримуючи потерпілого лежачим на спині, буксируйте до берега або до найближчої мілини, намагаючись умовити його працювати своїми ногами.

При цьому ніколи не забувайте про особисту безпеку. Якщо ви відчули, що втрачаєте контроль над своїми рухами або відчуваєте, що потерпілий ось-ось вхопиться за вас руками, різко відштовхнувшись, тимчасово віддаліться від нього, а відновивши координацію своїх дій, спробуйте знову надати допомогу потерпілому;

5) метод витягання з дистанційною подачею рятувальних засобів:

якщо поблизу вас є будь-який плавучий предмет (рятувальний круг тощо), киньте його так, щоб потопаючий міг за нього вхопитися. Краще, якщо встигнете прив'язати до нього мотузку (пасок), за яку потім зможете підтягнути потерпілого до берега чи на мілину. Один кінець мотузки (паска) закріпіть за плавзасіб або за береговий предмет, інший - за рятувальний круг чи інший плавучий предмет, який ви подаєте потопаючому;

перед витягуванням потопаючого станьте так, щоб була гарна опора, або ухопіться за плавзасіб чи за береговий предмет, щоб не впасти у воду;

6) рятування на мілководді:

якщо нещастя трапилося на мілководді, знайдіть можливість наблизитися до потерпілого вбрід, щоб подати рятувальний засіб, але тримайте рятувальний засіб так, щоб він був між вами та потерпілим. Міцно стійте ногами на дні, тримайтеся однією рукою за будь-яку опору (наприклад, причал, кущ, гілка дерева тощо). Протягніть рятувальний засіб потерпілому. Якщо присутніх багато, утворіть живий ланцюжок, міцно взявшись за руки;

7) рятування з використанням малого судна:

якщо є мале судно, підпливіть до потопаючого, затягніть його на борт через корму, що мінімізує ймовірність перекидання малого судна. Рекомендується затягнути людину на борт малого судна за волосся. Якщо немає волосся або можливості за нього вчепитися, необхідно використовувати багор або мотузку, за яку зможе вчепитися потопаючий. Ніколи не стійте у малому судні на повний зріст під час рятування потопаючого;

8) рятування уплав:

під час наближення до потопаючого уплав необхідно тримати поперед себе будь-який плавучий предмет (рятувальний круг тощо), щоб потопаючий хапався за нього, а не за вас, і подавати його на витягнутих руках, щоб потопаючий не зміг до вас дотягнутися. Підтримуйте з ним зоровий та голосовий контакт. Підбадьорюйте потерпілого, намагаючись примусити його працювати ногами в той час, коли ви за допомогою плавучого предмета будете тягти його до берега чи до найближчої мілини.

4. Самозахист людини, яка рятує потопаючого.

Потопаючий робитиме все, щоб схопитися за рятівника, при цьому не усвідомлюючи, що тягне на дно двох людей. Отже, якщо потопаючий схопив за руки, ноги або шию, необхідно звільнитися.

Якщо потопаючий учепився в руку, треба різко відвести її вбік і на себе, щоб звільнитися. Якщо потопаючий двома руками вчепився в руку, просуньте вільну руку між двома його руками і постарайтеся домогтися їх розтискання, але найкраще затримати дихання і пірнути під воду, щоб опинитися за спиною потопаючого.

5. Надання домедичної допомоги.

Домедична допомога має бути спрямована на якнайшвидше відновлення дихання і кровообігу.

Витягнувши потерпілого з води, необхідно:

швидко очистити верхні дихальні шляхи від піску, мулу та водоростей. Для цього потрібно стати на праве коліно, покласти потерпілого вниз обличчям на своє ліве стегно, лівим передпліччям натиснути на спину, щоб вивільнити від води та предметів дихальні шляхи, одночасно пальцями правої руки вичищати порожнину рота від мулу, піску та водоростей;

захистити шийний відділ хребта накладенням коміра шийного відповідного розміру для дорослих (дітей);

одночасно з очищенням ротової порожнини подразнювати корінь язика та глотку пальцями, щоб викликати блювання, яке прискорить відновлення життєвих функцій;

покласти потерпілого на спину, щоб голова була відкинута назад для розправлення дихальних шляхів. Для цього можна використати валик з одягу, дитячий рятувальний круг тощо;

визначити наявність дихання протягом 5 секунд;

якщо дихання відсутнє, почати робити штучну вентиляцію легень потерпілого способом "з рота в рот";

визначити наявність пульсу на сонній артерії протягом 10 секунд;

у разі відсутності пульсу водночас із штучним диханням виконувати непрямий масаж серця (на одне вдування робити від п’яти до п’ятнадцяти масажних поштовхів на грудну клітку між ребрами в ділянці серця і цей цикл повторювати до появи ознак дихання і серцебиття);

разом зі штучним диханням здійснювати розтирання та нагрівання тіла;

під час доставки потерпілого до катера або на берег починати робити штучну вентиляцію легень методом "з рота в рот" або "з рота в ніс";

одночасно з наданням допомоги необхідно викликати підрозділ екстреної медичної допомоги або якнайшвидше, не припиняючи реанімації, доставити потерпілого до закладу охорони здоров’я.

6. Рятування потерпілих на льоду.

Надання допомоги людині, яка провалилася під лід, потребує зібраності і виваженості в діях. Щоб допомогти людині, що терпить лихо, і не постраждати самому, дотримуйтеся таких правил:

без потреби не виходьте на лід. Подумайте, чи зможете під час надання допомоги впоратися самотужки, чи краще покликати на допомогу ще кого-небудь. Якщо поряд нікого немає, дійте продумано і обережно, щоб не погіршити становище;

протягніть потерпілому довгу жердину, дошку, палицю від лиж, лижу тощо або киньте мотузку, зв'язані паски тощо. Якщо вам усе-таки необхідно вийти на лід, ляжте на нього і повзіть по поверхні, штовхаючи рятувальний засіб перед собою або кидаючи поперед себе мотузку чи пасок. Добре, якщо ви одягнете рятувальний жилет;

будьте якомога далі від ополонки (краю крижини), протягніть потерпілому палицю, жердину чи киньте мотузку (трос). Якщо мотузка (трос) закріплена на березі і не вистачає її довжини, міцно тримаючись за кінець мотузки однією рукою, протягніть потерпілому другу руку;

витягаючи потерпілого, попросіть його працювати ногами - так буде легше витягнути його з ополонки. Коли ви його витягли, не дозволяйте йому підійматися на ноги, нехай він повзе вслід за вами до берега;

після того, як витягнете потерпілого на берег у безпечне місце, викличте підрозділ екстреної медичної допомоги, надайте потерпілому першу допомогу, необхідну в разі охолодження організму.

7. Домедична допомога при гіпотермії.

Ознаки гіпотермії:

тремтіння й остуда, які можуть бути відсутніми на пізніших стадіях;

оніміння;

втрата координації рухів;

незвична манера поведінки;

температура тіла нижче 35 °C.

Якщо у потерпілого одночасно спостерігаються ознаки відмороження і гіпотермії, у першу чергу надавайте допомогу, як при гіпотермії. Цей стан може призвести до смерті, якщо людину терміново не зігріти. Але навіть у цьому випадку не варто залишати без уваги відмороження, яке при тяжкому ступені може призвести до ампутації пошкодженої частини тіла.

Гіпотермія належить до невідкладних медичних станів. Дотримуйтеся принципів надання першої допомоги і виконайте додатково спеціальні заходи при гіпотермії:

викличте підрозділи екстреної медичної допомоги;

поступово відігрійте постраждалого, загорнувши його у ковдри або сухий теплий одяг;

не намагайтеся зігріти тіло потерпілого дуже швидко, не занурюйте його в теплу воду, швидке обігрівання може викликати проблеми із серцем;

будьте надзвичайно уважними під час поводження з потерпілим;

прикладіть до тіла теплий предмет (грілку, пляшки з теплою водою);

дайте тепле пиття, якщо потерпілий притомний.

Найкраще, якщо відігрівання відбуватиметься ізсередини (тепле пиття) одночасно з відігріванням ззовні.