Про затвердження Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій

6. Робочу перевірку спорядження проводить учень-водолаз особисто під наглядом викладача, здійснюючи запис у журналі водолазних робіт і доповідаючи керівнику водолазного спуску.

7. Навчальні спуски проводяться водолазними трапами, що доходять до дна. З кожного трапу дозволяється спускати не більше ніж дві особи.

8. Під час проведення навчальних водолазних спусків має бути готовий до негайного спуску страхувальний водолаз. Страхувальний водолаз призначається не більше ніж на трьох робочих учнів-водолазів.

9. Відпрацьовування навчальних вправ здійснюється в послідовності, зазначеній у програмі. Учні-водолази допускаються до відпрацьовування чергової вправи тільки після відпрацьовування попередньої.

1. Підготовка до водолазних спусків охоплює підготовку місця спусків (берега, споруди або плавзасобу), робочу перевірку водолазного спорядження робочого та страхувального водолазів, засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, інструменту, розподіл обов’язків між водолазами та особами, які забезпечують і обслуговують водолазні спуски, їх інструктаж, а також одягання водолаза.

2. Водолазні спуски можуть проводитися з берега, причальних стінок, палуби суден і плавзасобів. У всіх випадках для проведення спусків облаштовується водолазний пост, у якому передбачаються місця одягання (роздягання) водолазів, зберігання водолазного майна.

3. Швартуватися до суден, пірсів тощо, з яких ведуться водолазні роботи, без дозволу керівника водолазних спусків заборонено.

4. Капітан судна (командир плавзасобу), з якого здійснюються водолазні спуски, забезпечує позначення місця водолазних спусків попереджувальними сигналами і за потреби сповіщає радіотелефоном (через гучномовець) судна, що оминають, про безпечну відстань проходження місця водолазних спусків відповідно до Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16 лютого 2004 року № 91, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12 липня 2004 року за № 872/9471, з урахуванням навігаційної обстановки.

5. Для спусків водолазів установлюється водолазний трап, заводиться спусковий кінець або готується до використання водолазна альтанка. За потреби заводяться додаткові кінці - підкільний, ходовий, допоміжний тощо.

6. Під час спусків із суден з низьким бортом або пологого берега в плавальному комплекті водолазного спорядження встановлення водолазного трапа, заведення спускового та додаткових кінців необов’язкове.

7. Водолазні спуски дозволяється починати лише після підготовки місця спуску, а спуски із плавзасобів - після надійного постановлення плавзасобу над місцем робіт.

8. Для спуску водолазів із крутого берега необхідно обладнати поміст із огородженням заввишки не менше ніж 110 см.

9. Перед спуском водолаза під воду піднімаються, а під час виходу з води спускаються сигнали оповіщення під час спусків водолазів, визначені в додатку 14 до цієї Інструкції.

10. У територіальних водах іноземних держав, у водах відкритого моря, у територіальних водах Чорного та Азовського морів, де можливий прохід іноземних і торговельних суден, встановлюються такі знаки:

удень - три фігури (знаки), розташовані вертикально, причому верхня і нижня повинні мати кулясту форму, а середня - форму ромба, усі фігури чорного кольору; крім того, має бути піднято прапор "Альфа" згідно з міжнародним зводом сигналів (або "Одиниця" - за зводом військово-морських сигналів);

уночі - три вогні, верхній і нижній - червоного кольору, середній - білого.

У межах внутрішніх судноплавних шляхів дозволяється використання:

удень - двох зелених квадратних прапорів;

уночі - двох зелених вогнів, розташованих вертикально.

11. На суднах сигнали піднімаються на нок-реї борту, з якого спускають водолаза. На березі або на плавзасобах, що не мають щогл для підйому сигналів, установлюється тимчасова, добре видима щогла. Попереджувальні сигнали, що піднімаються на щоглах, мають бути видимими по горизонту на 360°.

Якщо розміри судна, що обслуговується та біля борту якого зашвартовано водолазний катер, набагато більші, ніж розміри катера, попереджувальні сигнали піднімаються на щоглі судна, що обслуговується, з дотриманням необхідних вимог. Прапори мають бути закріплені на твердій основі, щоб уникнути спадання в умовах штилю.

12. Якщо є перешкода для проходу інших суден, на судні, що виконує водолазні роботи, додатково виставляють:

два зелені кругові вогні або два ромби видимого кольору, розташовані по вертикалі, для позначення сторони, з якої може пройти інше судно;

два червоні кругові вогні або дві кулі видимого кольору, розташовані по вертикалі, для позначення сторони, з якої є перешкода.

13. Якщо розмір судна, що виконує водолазні роботи, не дає змоги виставити всі зазначені знаки, вдень виставляється прапор "Альфа",

виготовлений на жорсткому щиті заввишки не менше ніж 1 м, видимий по горизонту на 360°.

На судні завдовжки менше ніж 20 м дозволяється використання знаків менших розмірів.

14. До початку водолазних робіт керівник водолазних робіт зобов’язаний вивчити обстановку і залежно від гідрометеорологічних умов у цьому районі, характеру робіт, глибини та інших факторів визначити безпечне місце спуску.

15. Під час проведення водолазних спусків на глибини понад 12 м з подальшою декомпресією водолаза у воді поряд із водолазним трапом і опущеним спусковим кінцем має бути встановлена декомпресійна альтанка.

Під час спусків з використанням водолазної альтанки встановлення водолазного трапу і декомпресійної альтанки необов’язкове.

16. Під час проведення водолазних спусків водолазний підрозділ має бути укомплектований водолазами в кількості згідно з додатком 15 до цієї Інструкції.

До виконання водолазних робіт в ускладнених умовах допускається водолазний підрозділ, укомплектований додатковою чисельністю водолазів згідно з додатком 16 до цієї Інструкції.

17. Спуск одночасно двох водолазів під воду (парний спуск) виконується з одного водолазного поста під керівництвом одного керівника водолазного спуску, при цьому призначається один страхувальний водолаз.

18. Перед початком водолазних робіт до виконання першого спуску страхувальний водолаз робить робочу перевірку барокамери.

19. Для забезпечення можливості спуску страхувального водолаза на водолазному посту має бути комплект водолазного спорядження, що відповідає умовам водолазного спуску та готовий до використання.

20. Особи, які залучаються до обслуговування водолазних спусків і робіт, мають пройти відповідну підготовку, здати іспити ЦВКК (ВКК) і бути допущеними до таких робіт наказом.

Зазначені особи допускаються до обслуговування спуску після проведення з ними інструктажу на робочому місці.

21. У разі виявлення будь-яких несправностей водолазного спорядження під час робочої перевірки їх необхідно усунути до початку водолазних спусків. Про виявлені несправності водолазного спорядження і заходи, ужиті з метою їх усунення, має бути запис у формулярі водолазного підрозділу або формулярі конкретного обладнання.

У період робочої перевірки водолазного спорядження мають бути підготовлені та перевірені засоби забезпечення спусків, запас повітря в повітросховищах (балонах). Заряджання балонів спорядження з відкритою схемою дихання повітрям проводиться відповідно до інструкції з їх заряджання.

Балони мають бути пофарбовані емалевою фарбою встановленого для кожного газу кольору і мати напис відповідно до додатка 17 до цієї Інструкції.

22. Водолазні спуски із використанням балонів для дихання стисненим повітрям допускаються до глибин не більше ніж 45 м.

Спуски в барокамері із застосуванням для дихання стисненого повітря допускаються до глибин не більше ніж 100 м.

23. Подавати повітря водолазам необхідно від компресорів через систему повітропостачання або від балонів через редуктор, забезпечуючи дотримання таких вимог:

для спорядження з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті тиск у водолазному шлангу має відповідати величині, зазначеній в експлуатаційній документації для цього спорядження;

для вентильованого спорядження тиск у водолазному шлангу має дорівнювати тиску на глибині занурення з урахуванням підпору і об’ємної витрати повітря в межах 80-120 л/хв на кожні 0,1 МПа (1 кгс/см-2) тиску повітря, що подається.

24. Під час подання повітря за допомогою ручної водолазної помпи для її обслуговування виділяються качальщики (заборонено залучати качальщиками водолазний склад водолазного підрозділу) під час спусків на глибини:

до 6 м - не менше ніж 3 особи;

від 6 до 12 м - не менше ніж 4 особи.

25. Під час спусків водолазів у спорядженні з відкритою схемою дихання у шланговому варіанті або у вентильованому спорядженні необхідно підтримувати запас повітря в балонах, який дасть змогу безпечно вийти водолазу з води в разі відмови компресора.

26. Водолазні роботи на глибинах понад 12 м, навчальні та експериментальні спуски незалежно від глибини мають проводитися тільки за можливості використання барокамери, розрахованої на робочий тиск не менше ніж 1 МПа (10 кгс/см-2), з доставкою до неї аварійного водолаза протягом не більше однієї години.

27. Керівник водолазного спуску зобов’язаний знати місцезнаходження, телефон і маршрути проходження до найближчої чергової барокамери, що знаходиться в готовності для проведення лікувальної рекомпресії аварійного водолаза.

28. СПП перед початком спусків оглядають та перевіряють у дії відповідно до інструкцій з експлуатації.

29. Перед зануренням водолаза необхідно визначити глибину та спустити на ґрунт баласт спускового кінця. Спусковий кінець, як правило, опускається у воду поблизу трапа. Глибина вимірюється за допомогою ехолота, лотліня або за марками спускового кінця. Під час опускання спускового кінця до ґрунту разом із закріпленим на ньому ходовим кінцем на петлю-огін ходового кінця закріплюють баласт у вигляді скоби для уникнення заплутування ходового кінця навколо спускового.

30. Керівник водолазного спуску повинен особисто оглянути робочого водолаза перед спуском, перевірити комплектність і правильність одягнутого спорядження. Спуск водолаза без сигнального або контрольного кінця, водолазного ножа заборонено.

31. Під час роботи водолаза під водою (за нормальних умов спуску в ластах) замість сигнального кінця, як виняток, дозволяється застосування контрольного кінця з буйком плавучістю не менше ніж 50 Н (5 кгс) для вказування на місцеперебування водолаза. Використовувати як буйок не призначені для цього засоби заборонено.

Довжина контрольного кінця має перевищувати глибину в районі плавання водолаза не менше ніж на 20 %. Плавання з контрольним кінцем дозволяється на глибинах до 15 м за умови забезпечення робіт плавзасобом.

32. Під час добового чергування робочу перевірку спорядження водолази проводять перед кожним чергуванням.

1. Інструктаж проводить керівник водолазного спуску перед початком водолазних спусків з усіма особами, які беруть участь у водолазних спусках та забезпечують їх.

За потреби до проведення інструктажу можуть бути залучені інші особи залежно від характеру виконуваної роботи.

Під час виконання водолазних спусків керівник водолазного спуску може проводити додатковий інструктаж, викликаний зміною обстановки.

2. Під час інструктажу оголошуються:

план водолазних спусків;

розподіл обов’язків між водолазами та особами, які забезпечують водолазні спуски;

черговість спуску водолазів;

завдання кожному водолазу, а також особам, які забезпечують водолазні спуски, і спосіб його виконання;

заходи безпеки праці під час водолазних спусків і робіт;

час готовності страхувального водолаза;

інші необхідні відомості.

3. Під час інструктажу слід використовувати креслення (схеми), макети та моделі пристроїв, з якими водолази працюватимуть під водою.

4. Інструктаж має включати контрольне опитування знань обов’язків, водолазного майна, способів і прийомів виконання робіт і заходів охорони праці кожного водолаза та осіб, які забезпечують водолазні спуски.

Особи, які не знають обов’язків, водолазного майна, заходів безпеки і дій в аварійних ситуаціях або не готові до виконання завдань, відсторонюються від водолазних спусків.

Про проведення інструктажу і виявлені при цьому зауваження керівник водолазного спуску доповідає керівнику водолазних робіт.

1. Одягатися у водолазне спорядження водолаз повинен тільки після отримання завдання, інструктажу, проведення робочої перевірки, дезінфекції водолазного спорядження і запису про це в журналі водолазних робіт.

Дозвіл на одягання водолаза надає керівник водолазного спуску після доповіді йому про результати робочої перевірки водолазного спорядження і засобів забезпечення водолазних спусків.

Одягати водолаза необхідно безпосередньо біля місця спуску на підготовленому для цього майданчику (у приміщенні) або, як виняток, під час прямування до місця надзвичайної ситуації для надання допомоги постраждалим особам на воді. У літню пору року водолазне спорядження слід одягати під тентом, у холодну пору року - зазвичай у приміщенні, що опалюється.

2. Порядок одягання водолаза залежить від виду спорядження, що використовується. У всіх випадках після надягання гідрокомбінезона (гідрокостюма) до надягання інших частин спорядження на талії водолаза має закріплюватися сигнальний кінець.

3. Водолазне спорядження з відкритою схемою дихання залежно від його комплектації може надягатися на водолаза в такій послідовності:

1) для виконання робіт під водою на ґрунті (твердій опорі):

комплект водолазної білизни;

гідрокомбінезон (гідрокостюм);

сигнальний кінець;

водолазні калоші або боти;

водолазний ніж;

нагрудний вантаж;

шолом-маска, маска або напівмаска (у разі використання гідрокомбінезона (гідрокостюма) з відкритою лицьовою частиною);

водолазний дихальний апарат;

вантажний ремінь;

рукавиці;

2) під час роботи за температури води нижче ніж +4 °C у плавальному комплекті спорядження:

комплект водолазної білизни;

гідрокомбінезон (гідрокостюм);

сигнальний кінець;

ласти;

водолазний ніж;

шолом-маска, маска або напівмаска (у разі використання гідрокомбінезона (гідрокостюма) з відкритою лицьовою частиною);

водолазний дихальний апарат;

вантажний ремінь;

рукавиці або п’ятипалі рукавички;

3) під час роботи за температури води понад +4 °C у плавальному комплекті спорядження:

гідрокомбінезон (гідрокостюм);

сигнальний кінець;

ласти;

водолазний ніж;

водолазний дихальний апарат;

водолазна напівмаска.

4. Рекомендації щодо порядку надягання вентильованого водолазного спорядження визначено в додатку 18 до цієї Інструкції.

5. Після закінчення одягання водолаза в будь-який тип водолазного спорядження забезпечувальний водолаз має доповісти керівнику спусків про готовність до спуску водолаза і отримати дозвіл на його занурення.

Отримавши дозвіл, забезпечувальний водолаз дає команду водолазу про початок спуску.

6. Водолазу у водолазному спорядженні перебувати безпосередньо біля води без одягненого сигнального кінця заборонено.

1. Сходити у воду водолази мають по водолазному трапу. За висоти борту 3 м і більше, а також під час роботи з пірсів, причалів, гребель, інших споруд, що височіють над водою на 3 м і більше, спуск водолазів до води проводиться, як правило, на альтанці. У місцях робіт для таких випадків має перебувати плавзасіб.

2. Спускати водолаза в будь-якому типі водолазного спорядження до поверхні води в підвішеному стані на шланг-кабелі, сигнальному кінці заборонено.

Водолаза слід міцно утримувати за сигнальний кінець без слабини, не обмежуючи його рухів.

3. Перед зануренням на глибину проводиться перевірка водолазного спорядження на герметичність. Кожний водолаз, який спускається під воду, одягає спорядження, не сходячи з трапа (альтанки), або на березі без трапа на невеликій відстані від води для надання можливості керівнику водолазного спуску оглянути водолазне спорядження.

Коли верхня частина шолома покриється водою, водолаз робить зупинку для перевірки герметичності всього спорядження. Для цього, тримаючись на трапі, водолаз на деякий час припиняє випускати повітря через головний клапан, що травить у вентильованому спорядженні, і затримує подих на кілька секунд у спорядженні з відкритою схемою дихання.

Керівник водолазного спуску і забезпечувальний водолаз уважно оглядають спорядження, переконуючись у його герметичності. Водолаз, не відходячи від трапа або альтанки, переконується у справності підводного зв’язку, перевіряє свою плавучість і герметичність у водолазному спорядженні, після чого з дозволу керівника водолазного спуску переходить на спусковий кінець, утримується за нього руками і пропускає між ногами.

У негерметичному спорядженні спуск водолаза під воду заборонено. Під час переходу на спусковий кінець забезпечувальний водолаз утримує водолаза, який спускається, на поверхні води і підтягує його до спускового кінця для запобігання провалюванню (падінню) на глибину.

4. Швидкість спуску по спусковому кінцю або на альтанці вибирається залежно від самопочуття водолаза та його натренованості. Швидкість занурення водолазів, які тільки починають навчання, та малодосвідчених водолазів не має перевищувати 5 м/хв. У всіх інших випадках швидкість спуску на глибинах до 10 м не має перевищувати 10 м/хв, на більших глибинах - 20 м/хв.

У разі відчуття тиску на вуха і на ділянки придаткових пазух носа під час занурення водолаз повинен призупинити спуск і зробити кілька ковтальних або позіхальних рухів, а також напружити передні м’язи шиї, щоб розкрити устя євстахієвих труб або продутися будь-яким доступним способом. Якщо при цьому почуття закладення не зникне, необхідно піднятися на 1 м і знову повторити ці дії. Якщо в такому разі відчуття тиску на вуха і на ділянку придаткових пазух носа не пройде, водолаз повинен припинити спуск, доповісти через забезпечувального водолаза керівнику водолазного спуску та з його дозволу вийти на поверхню.

5. З невідрегульованою плавучістю спуск водолаза під воду заборонено.

6. По мірі занурення водолаза і збільшення глибини спуску необхідно збільшувати подання повітря (газової суміші). Якщо під час занурення водолаз відчує обтиснення грудної клітки і труднощі під час подиху від нестачі повітря, він повинен затриматися на спусковому кінці (зупинити занурення альтанки) і збільшити (за можливості) подання повітря. Продовжувати занурення дозволяється тільки після відновлення вільного подиху.

7. Під час спуску по спусковому кінцю водолаз повинен увесь час стежити за чистотою сигнального кінця, щоб він не заплутався за спусковий кінець, для цього необхідно періодично дивитися вгору. Помітивши, що сигнальний кінець заплутався, водолаз доповідає на поверхню та намагається його розплутати на ходу. Якщо це не вдається, він зупиняє спуск для розплутування, за потреби - виходить для цього на поверхню. Не доходячи до дна на 1-2 м, водолаз, якщо є видимість, повинен оглянути поверхню дна, щоб не зачепитися за предмети на дні. Характеристику видимості під водою визначено в додатку 19 до цієї Інструкції.

Дійшовши до ґрунту, водолаз зобов’язаний подивитися навколо, переконатися в нормальній роботі водолазного спорядження, гарному самопочутті, чистоті сигнального кінця (шланг-кабелю) та доповісти про це на поверхню відповідним сигналом або розмовним зв’язком.

Забезпечувальний водолаз повинен стежити за спуском водолаза, вільно подавати (травити) сигнальний кінець (шланг-кабель) руками (у жодному разі не викидати його шлагами), тримати його з невеликою слабиною, що дасть змогу водолазу спускатися. Тримати сигнальний кінець (шланг-сигнал) треба так, щоб відчувати рух водолаза. На кожне прохання водолаза "Подай сигнальний кінець (шланг-кабель)" забезпечувальний водолаз видає сигнальний кінець (шланг-кабель) не більше ніж 1 м. Щоб уникнути заплутування зі спусковим кінцем забезпечувальний водолаз повинен перебувати не ближче ніж 2 м від спускового кінця.

1. Після досягнення заданої глибини, ґрунту або об’єкта роботи, переконавшись у нормальній роботі спорядження, чистоті сигнального кінця (шланг-кабеля), гарному самопочутті, водолаз доповідає керівнику водолазного спуску через забезпечувального водолаза про готовність виконати завдання і, одержавши дозвіл, береться до роботи. Для цього водолаз займає зручне для роботи положення, розташовує сигнальний кінець (шланг-кабель) так, щоб він не заважав роботі й не заплутувався. Під час роботи водолаза під водою весь необхідний для роботи інструмент подається на кінці або альтанках. Кидати водолазу інструмент або будь-які предмети заборонено.

2. Дії водолаза у воді мають бути повільними, послідовними і чіткими. Під час виконання завдання водолаз повинен постійно контролювати своє самопочуття, стежити за навколишнім середовищем і роботою спорядження. Дихання водолаза має бути вільним і неприскореним, не має бути відчуття жару.

3. У разі частого дихання і серцебиття, рясного потовиділення, нудоти або відчуття ускладнення дихання, у разі ознобу або головного болю під час спусків у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

З появою таких само симптомів водолаз у вентильованому спорядженні повинен негайно припинити роботу, дати сигнал "Більше повітря" і добре провентилювати об’єм підшоломного простору. При цьому має бути вжито всіх необхідних заходів для запобігання самовільному спливанню: витравити надлишок повітря і зменшити подання повітря шлангом. Якщо симптоми не зникнуть, водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

Під час спусків у автономному водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання перебування водолаза під водою допускається тільки до тиску повітря в балоні, що дозволяє безпечний вихід на поверхню, який визначається до початку спуску. Продовжувати роботи на резервному запасі повітря або в разі спрацювання покажчика мінімального тиску заборонено.

4. У разі збою в роботі спорядження або поганого самопочуття водолазу варто припинити роботу, доповісти про це керівнику спусків і діяти відповідно до його вказівок.

5. Під час пересування у воді для зменшення опору йти потрібно боком, нахиливши корпус уперед, робити допоміжні плавальні рухи руками, а у разі плавання з ластами слід займати майже горизонтальне положення. Періодично необхідно перевіряти напрямок переміщення, підтримувати зв’язок із забезпечувальним водолазом і виконувати команди, передані засобами зв’язку або за допомогою умовних водолазних сигналів сигнальним кінцем.

6. Забезпечувальний водолаз повинен уважно стежити за переміщенням робочого водолаза, вчасно травити (подавати) або підбирати його сигнальний кінець (шланг-кабель), не допускаючи великої слабини. У разі одержання сигналу тривоги забезпечувальний водолаз повинен негайно доповісти керівнику водолазного спуску та почати підйом на поверхню водолаза. Якщо водолаз, який перебуває під водою, не відповів на двічі поданий йому сигнал сигнальним кінцем (кабель-сигналом), забезпечувальний водолаз повинен ужити заходів із негайного підйому водолаза на поверхню, сповістивши керівника водолазного спуску. За потреби за командою керівника водолазного спуску для надання допомоги аварійному водолазу спускається страхувальний водолаз.

7. Будь-які зміни в обстановці (спуск або підйом вантажів, інструменту, зміна довжини швартових або якірних ланцюгів, включення окремих систем, зміна режиму подання повітря та інші дії, що впливають на безпеку праці водолаза) проводяться тільки з дозволу керівника водолазного спуску, у разі одержання згоди робочого водолаза і після його доповіді про готовність до зміни умов роботи.

8. Час перебування водолазів на ґрунті вибирають із урахуванням обсягу і складності робіт, гідрометеорологічних умов, самопочуття водолаза та інших умов. Час перебування водолазів на ґрунті не має відповідати обраному режиму декомпресії.

1. Зв’язок із водолазами під час водолазного спуску підтримується залежно від умов і типу водолазного спорядження за допомогою сигнального кінця, візуального та розмовного зв’язку або їх поєднанням.

2. Для передання умовних сигналів за допомогою сигнального кінця необхідно попередньо вибрати його слабину, а потім енергійними рухами чітко передати сигнали. При цьому треба пам’ятати, що умовні сигнали на течії помітно спотворюються від постійної вібрації сигнального кінця і його великого прогину.

3. Під час отримання від робочого водолаза сигналів "Більше повітря", "Менше повітря" вони спочатку виконуються, а потім повторюються обслуговувальним персоналом.

4. Під час підйому аварійного водолаза страхувальний і забезпечувальний водолази повинні намагатися відновити з ним зв’язок засобами розмовного зв’язку або за допомогою сигнального кінця (шланг-кабелю).

У разі одержання сигналів від робочого водолаза про його хороше самопочуття і після з’ясування та усунення причин порушення зв’язку за наказом керівника водолазного спуску робочого водолаза знову спускають для продовження робіт або піднімають на поверхню за обраним режимом декомпресії.

Якщо відновити зв’язок з аварійним водолазом під час підйому не можна, його піднімають без зупинок, незважаючи на глибину занурення, і одночасно готуються до надання йому допомоги.

Підйом аварійного водолаза здійснюється тільки у разі його вільного переміщення під водою, в інших випадках необхідно негайно спустити під воду страхувального водолаза для надання допомоги.

5. Під час підтримання постійного розмовного зв’язку з аварійним водолазом передавати йому вказівки і розпорядження необхідно короткими фразами, спокійним, рівним голосом, виразно.

6. Зв’язок з водолазами, що перебувають у барокамері, має підтримуватися телефоном і умовними сигналами для переговорів з особами, які перебувають у барокамері, визначеними в додатку 20 до цієї Інструкції.

У разі виходу з ладу телефону зв’язок з водолазами, які перебувають у барокамері, здійснюється перестукуванням дерев’яним молотком.

1. Підйом водолаза з глибини на поверхню може проводитися з різних причин, зокрема виконання завдання, закінчення допустимого часу перебування на глибині, витрачення робочого запасу повітря в автономному спорядженні, зміна зовнішньої обстановки, а також на вимогу водолаза в разі виявлення несправностей спорядження і погіршення самопочуття.

2. Про початок підйому залежно від обстановки на місці робіт керівник водолазного спуску попереджає робочого водолаза не менше ніж за 2 хв.

Відповівши на сигнал, робочий водолаз припиняє роботу, укладає на робочому місці або подає наверх інструмент, перевіряє чистоту свого сигнального кінця (шланг-кабелю), підходить до спускового кінця (альтанки), вентилюється (за потреби), дає сигнал про початок підйому і виходить по спусковому кінцю на поверхню (розміщується на альтанці для підйому). Підйом робочого водолаза на альтанці починається після його доповіді про готовність.

Забезпечувальний водолаз після одержання від робочого водолаза сигналу про підйом зобов’язаний вибрати слабину сигнального кінця (шланг-кабелю), з початком підйому відзначити час початку підйому, доповівши про це керівнику водолазного спуску.

3. Підйом водолаза на поверхню має відбуватися зі швидкістю не більше ніж 8 м/хв, при цьому забезпечувальний водолаз повинен вибирати сигнальний кінець (шланг-кабель) так, щоб він не мав слабини. Під час виходу на поверхню з глибин, де не передбачено декомпресійних зупинок, водолаз виконує "зупинку безпеки" на глибині 3 м протягом 3 хв.

4. Для проведення декомпресійних зупинок поруч зі спусковим кінцем, як правило, опускають декомпресійну альтанку з пронумерованими балясинами. Кількість балясин має відповідати кількості зупинок за режимом декомпресії. Піднявшись на глибину першої зупинки, водолаз переходить зі спускового кінця на декомпресійну альтанку і, переходячи за командою на наступні балясини, продовжує декомпресію. Керівник водолазного спуску стежить за глибиною занурення і часом витримок на зупинках.

5. Водолаз під час підйому повинен витравлювати надлишок повітря зі скафандра, а водолаз, який обслуговує щит (пульт) постачання повітря,- зменшувати подання повітря шлангом.

У процесі спливання робочий водолаз повинен затримувати дихання на видих. Після спливання на поверхню, вийшовши з води на трап або взявшись за борт шлюпки, водолаз за командою керівника водолазного спуску може дихати атмосферним повітрям.

6. Під час підйому водолаза спусковим кінцем забезпечувальний водолаз повинен вибирати сигнальний кінець і шланг без слабини, з легким натягом, допомагаючи цим водолазу вийти на поверхню. Під час виходу водолаза на поверхню забезпечувальний водолаз допомагає йому взятися за трап і піднятися по ньому. Відкривати ілюмінатор шолома і переводити дихання з апарату на атмосферу дозволяється на трапі лише після вживання заходів із запобігання падінню водолаза у воду. Після відкриття ілюмінатора припиняють подання повітря водолазу і зв’язок з ним телефоном.

7. Роздягання водолаза може починатися на трапі тільки за відсутності хвилювання водної поверхні після переходу на дихання атмосферним повітрям. Визначення сили хвилювання проводиться з урахуванням показників хвилювання на морях, озерах і великих водоймах, викладених у додатку 21 до цієї Інструкції. Як тільки з водолаза буде знято шолом і водолазні вантажі, він повинен повністю піднятися на палубу, де з нього знімають інші частини спорядження. Спорядження з водолаза дозволяють знімати без команд, у порядку, зворотному одяганню. У разі хвилювання водної поверхні водолаза повністю роздягають лише на палубі.

Таблицю умовних сигналів слід помістити на внутрішній і зовнішній поверхнях барокамери.

8. Сигнальний кінець знімається з водолаза в останню чергу, перед зняттям гідрокомбінезона (гідрокостюма).

9. У холодну і негожу погоду роздягання водолаза після підйому проводиться в обладнаному теплому місці.

1. До аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт належать роботи з надання допомоги суднам у разі втрати ходу, плавучості та остійності, посадки на мілину, суднових пожеж.

2. На аварійних суднах до визначення виду і кількості вантажу, ступеня його небезпеки виконувати водолазні роботи заборонено.

3. Під час роботи на борту аварійного судна, коли є загроза його затоплення або перекидання, судно, з якого проводяться водолазні спуски, необхідно ставити на якір, а з корми на аварійне судно заводити швартовий кінець так, щоб можна було, швидко піднявши водолаза, відійти від аварійного судна, передбачивши можливість негайної віддачі швартового кінця.

4. Під час огляду аварійного судна, що сидить на мілині, робочий водолаз повинен дотримуватися заходів безпеки праці, не заходити під корпус у тісних місцях, стежити, щоб сигнальний кінець (кабель-сигнал) не потрапив під корпус і не був затиснутий. Якщо судно під впливом хвилювання розгойдується або б’ється об ґрунт, його рекомендується притопити і лише після цього проводити водолазні роботи.

5. Під час роботи під корпусом судна мінімальна відстань між ґрунтом і днищем судна з урахуванням хвилювання має бути не менше ніж 2 м. При цьому необхідно вжити всіх заходів, що виключають розворот аварійного судна вітром або течією. Проходити з одного борту на інший під кілем судна заборонено.

6. Під час спусків у вентильованому водолазному спорядженні для обстеження судна, що сидить на мілині, водолазу заборонено віддалятися від спускового кінця більше ніж на 20 м. Для обстеження всього корпусу судна необхідно проводити перешвартування судна, з якого здійснюється водолазний спуск.

7. Водолаз, який працює біля пошкодженого місця корпусу судна, повинен стежити за тим, щоб не пошкодити водолазне спорядження гострими кромками пробоїни.

8. Перед виконанням робіт у затоплених відсіках судна водолази повинні ознайомитися з розташуванням приміщень і устаткуванням, що знаходиться в них. Спускатися в затоплений відсік необхідно по трапу або спусковому кінцю з урахуванням наявного крену або диферента судна.

Для запобігання заплутуванню сигнального кінця (кабель-сигналу) під час роботи в затопленому відсіку водолаз повинен уникати обходу навколо різних пристроїв або предметів більше ніж на 180°.

Водолазу заборонено торкатися механізмів і предметів у верхній частині відсіку, а в разі відчинення дверей і люків необхідно їх закріплювати для уникнення неконтрольованого зачинення з урахуванням наявного крену або диферента судна.

9. Під час спуску в затоплений відсік водолаз повинен брати із собою засоби підводного освітлення, а над місцем входу у відсік має бути встановлене джерело світла для орієнтування під час виходу із затопленого відсіку.

10. Водолазні роботи під час рятування людей у разі хвилювання води понад 3 бали виконуються із обов’язковим вжиттям заходів, що запобігають ударам хвилею водолазів об трап і корпус судна, облаштуванням захисту місця спуску від дії хвиль (наприклад, виконання робіт із підвітряного борту аварійного судна, розгортання і підтримка аварійного судна в такому положенні, щоб водолазні роботи проводилися із підвітряного боку, залучення інших суден для прикриття місця роботи від хвилювання тощо).

11. На судні, з якого проводяться водолазні роботи, крім штатного спорядження для водолазів, слід мати не менше ніж два комплекти готового до негайного використання водолазного спорядження з відкритою схемою дихання, призначеного для постраждалих. Використовувати ці комплекти спорядження для інших цілей заборонено.

12. Виведення людей з повітряних подушок затоплених і частково затоплених відсіків суден на поверхню водолази проводять з урахуванням рекомендацій медичного персоналу. Під час виведення постраждалого з глибини понад 10 м його необхідно помістити до барокамери для проведення декомпресії або лікувальної рекомпресії.

13. Виведення людей з повітряної подушки відсіків мають проводити не менше ніж 2 водолази. Один водолаз повинен перебувати біля входу в аварійному судні і страхувати іншого, який заходитиме до відсіку з людьми. Якщо прохід до відсіку з людьми складний, має велику довжину і повороти, рекомендовано в проході перебувати ще одному водолазу.

14. Від входу в аварійне судно до відсіку з людьми водолаз повинен завести і закріпити ходовий кінець.

У внутрішніх приміщеннях аварійного судна, а також у місцях повороту шляху, яким мають виводитися люди, необхідно встановити безкабельні світильники з автономним живленням. Якщо підводних світильників немає у достатній кількості, у внутрішніх приміщеннях установлюються покажчики, які покриті незмивною фарбою і світяться.

15. У відсік насамперед необхідно подати шлангом повітря від будь-якого джерела (помпи, компресора, балонів тощо), потім за потреби - пенал із гарячим бульйоном тощо і після цього піднімати (виводити) потерпілих на поверхню із застосуванням водолазного спорядження із відкритою схемою дихання.

16. Входити до відсіку з людьми водолаз повинен обережно, за можливості - осторонь від тих, кого рятує, щоб уникнути несподіваних агресивних дій з їх боку.

17. Під час перебування водолаза в повітряній подушці частково затопленого відсіку (приміщення) переходити на дихання газовим складом повітряної подушки заборонено.

18. Якщо проникнення водолазів до відсіку аварійного судна, де залишилися люди, неможливе через двері, люки, горловини і пробоїни в корпусі судна, необхідно прорізати отвір для виведення людей на поверхню. У такому разі слід вжити заходів із поліпшення (вентиляції) складу повітря в повітряній подушці, підтримки або збільшення її об’єму, за умови збереження наявного положення аварійного судна.

1. До водолазних робіт із рятування людей допускаються водолази всіх груп спеціалізації водолазних робіт, що володіють прийомами рятування і методами надання домедичної допомоги постраждалим.

2. Водолазні пошуково-рятувальні роботи виконуються у водолазному спорядженні, що відповідає умовам проведення водолазних спусків, з урахуванням характеру рятувальних робіт і гідрометеорологічних умов. Під час виконання водолазних пошуково-рятувальних робіт на місці спуску водолаза має бути плавзасіб.

3. Комплект спорядження, призначений для спуску робочого водолаза, розміщується у місці спуску на березі або плавзасобі і підготовлений так, щоб водолаз міг швидко надягти його і здійснити спуск протягом 5 хв.

4. Рятування постраждалих на воді здійснюється в такій послідовності:

1) постраждалі, які плавають без будь-яких рятувальних засобів;

2) постраждалі, які утримуються за предмети з позитивною плавучістю;

3) постраждалі, одягнені в рятувальні засоби.

5. Прямувати до постраждалого, який утримується на поверхні води, необхідно найкоротшою відстанню, ураховуючи напрямок та швидкість течії.

Під час здійснення пошуково-рятувальних робіт у водолазному спорядженні включення в апарат здійснюється до моменту підходу до постраждалого.

6. Якщо постраждалий зник під водою, необхідно швидко організувати його пошук на ґрунті. Місце пошуку постраждалого визначають за останнім місцем його появи на поверхні з урахуванням течії.

Виявивши постраждалого, водолаз повинен якнайшвидше підняти його на поверхню води. Якщо постраждалий лежить обличчям донизу, підпливати до нього треба з боку ніг, а якщо обличчям догори,- із боку голови.

Постраждалого необхідно брати попід пахви з боку спини, утримуючи над собою. Робочий водолаз повинен швидко спливти на поверхню і утримувати потерпілого так, щоб його голова була на повітрі.

Якщо постраждалий схопив робочого водолаза спереду, потерпілого необхідно відштовхувати руками в підборіддя або ногами в груди. Від захоплень за тулуб або ноги, що можуть позбавити робочого водолаза свободи руху, звільняються поворотом голови постраждалого.

7. Для доставки постраждалого до місця виходу з води робочий водолаз дає сигнал, за яким забезпечувальний водолаз швидко вибирає сигнальний кінець, а робочий водолаз, утримуючи постраждалого за плечі, пливе на спині, трохи рухаючи ногами.

8. Буксирувати постраждалого до берега за наявності прибійної хвилі робочому водолазу заборонено.

1. До водолазних робіт із обстеження і очищення дна акваторій допускаються водолази всіх груп спеціалізації водолазних робіт, що володіють прийомами стропування і підйому затонулих предметів, користування СПП.

2. Пошук затоплених предметів або обстеження акваторій водолази здійснюють тільки в тих випадках, коли це не можна виконати іншими засобами

виявлення предметів (тралення, підводний відеозапис, акустичні засоби, гідролокатори тощо).

3. Пошук затонулих предметів та обстеження акваторій здійснюється такими способами:

1) рух по колу водолазного пошуку.

Під час проведення пошуку способом руху по колу використовується спусковий кінець із баластом, до якого кріпиться ходовий кінець, на якому зав’язано вузли через рівні проміжки. Відстань між вузлами вибирається така, щоб водолаз добре бачив ґрунт не менше ніж на 2/3 цієї відстані.

Опустившись на ґрунт і тримаючись за ходовий кінець першого вузла, робочий водолаз рухається навколо баласта та оглядає грунт. Завершивши коло, робочий водолаз переходить до другого вузла і повторює круговий рух у зворотному напрямку. Отже, змінюючи на кожному вузлі напрямок руху, робочий водолаз оглядає ґрунт колами до краю ходового кінця. Якщо предмет не виявлено, спусковий кінець переставляють на нове місце і ведуть пошук у тому самому порядку;

2) пошук по ходовому кінцю.

Застосовується під час ретельного обстеження ґрунту, в умовах низької видимості, в’язкого дна, а також у разі течії. За такого способу пошуку водолаз рухається по заздалегідь прокладеному канату і в межах видимості (або на дотик) проводить пошук. Якщо ведеться пошук замулених предметів, водолаз під час проходів обстежує ґрунт щупом або використовує інші прилади пошуку і виявлення;

3) галсовий спосіб.

Застосовується під час обстеження та пошуку на великих площах дна акваторії як з використанням ПЗР, так і без їх використання. При цьому водолаз переміщується у квадраті пошуку галсами за надводними і підводними орієнтирами. Ширина обстежуваної смуги одного галса залежить від видимості та, як правило, не перевищує 15 м.

В умовах низької видимості під водою і застосування ПЗР застосовувати галсовий спосіб заборонено.

4. До невідомих предметів водолаз повинен підходити обережно, уважно вивчити їх особливості, написи на них і повідомити керівнику водолазних спусків форму, розміри і зовнішні характерні ознаки.

У разі виникнення підозри, що виявлений невідомий предмет становить небезпеку, керівник водолазного спуску зобов’язаний негайно припинити водолазні роботи і повідомити про це керівника водолазних робіт для вжиття необхідних заходів. Місцезнаходження предмета позначається буями.

Вести водолазні роботи з остроплення та підйому предмета до його розпізнання та обстеження заборонено.

5. До плавання на ПЗР допускаються водолази, які вивчили їх будову, правила експлуатації, техніку безпеки, здали залік ВКК і допущені наказом керівника органу та підрозділу.

6. Плавання на ПЗР заборонене:

1) за швидкості течії понад 1 м/с;

2) у разі хвилювання поверхні води понад 2 бали;

3) за видимості під водою менше ніж 3 м;

4) за атмосферної видимості менше ніж 500 м;

5) під час сили вітру понад 3 бали;

6) за наявності в районі обстеження льоду, в тому числі битого;

7) у судноплавних місцях;

8) у місцях, затісних для маневрування плавзасобу забезпечення;

9) якщо немає плавзасобу забезпечення.

7. Під час плавання на ПЗР швидкість руху обирається з урахуванням видимості під водою, швидкості течії, рельєфу дна та має забезпечувати огляд усієї поверхні дна району обстеження.

8. ПЗР обслуговується плавзасобом, швидкість якого удвічі перевищує їх швидкість руху.

9. Водолазні спуски з використанням ПЗР проводяться із сигнальним або контрольним кінцем із буєм. Сигнальний і контрольний кінці мають кріпитися безпосередньо на водолазі.

10. Під час плавання на ПЗР позитивна плавучість буя має бути не менше ніж 5 кгс, довжина контрольного кінця має перевищувати глибину району водолазних спусків на 50 %. Контрольний кінець на відстані 1,5 м від водолаза має бути в гумовій оболонці для виключення намотування його на гвинт ПЗР.

11. Для забезпечення нічних спусків або в умовах низької видимості буї мають бути світлими. У разі якщо видимість на поверхні води менше ніж 50 м, спуски дозволяються тільки з використанням сигнальних кінців.

12. Під час початкової підготовки водолазів плавання на індивідуальному ПЗР дозволяється із сигнальним кінцем, закріпленим на плавзасобі забезпечення.

13. Плавання водолазів на ПЗР може проводитися як поодинці, так і у складі групи у зв’язці. Кількість водолазів у зв’язці залежить від виду завдання, що виконується, індивідуальних якостей водолазів і характеристик плавзасобу забезпечення.

Під час групового плавання на індивідуальних ПЗР у зв’язці кількість контрольних кінців на групу визначається в кожному конкретному випадку і має бути не менше ніж:

один контрольний кінець із закріпленням його на водолазі, що веде,- у разі парного плавання;

два контрольні кінці із закріпленням їх на першому та останньому водолазах - у разі більшої кількості водолазів у зв’язці.

14. Під час плавання водолазів на ПЗР на плавзасобі забезпечення повинен бути в постійній готовності страхувальний водолаз, одягнений у спорядження з відкритою схемою дихання.

У разі втрати зв’язку із робочим водолазом страхувальний водолаз повинен негайно спуститися під воду по контрольному (сигнальному) кінцю і за потреби надати допомогу робочому водолазу.

15. Для обстеження поверхні дна акваторії з використанням ПЗР одночасно спускати під воду понад 3 водолази заборонено.

Парне (групове) плавання з використанням ПЗР в одному районі дозволяється тільки на паралельних курсах в одному напрямку з відповідним забезпеченням надводними плавзасобами кожного ПЗР.

16. Покладення ПЗР на ґрунт і сходження з нього водолаза здійснюються тільки з дозволу керівника водолазного спуску за наявності надійного зв’язку з водолазом і буя контрольного кінця на поверхні. У такому разі допускається використання контрольного кінця як сигнального. Місце покладення ПЗР на ґрунт попередньо слід оглянути, щоб не було каменів та інших предметів, що можуть заважати.

Термінове (аварійне) покидання ПЗР водолазом дозволяється тільки після вимкнення двигуна.

17. У надводному положенні водолазу заборонено виходити з кабіни та залишати ПЗР до приходу плавзасобу, що забезпечує, а також подавати йому в руки кидальний кінець з обплетенням, що має плавучість.

Обплетення кидального кінця має бути закріплене на водолазі до його виходу з кабіни.

18. Підходити на ПЗР до берега, судна, причалу дозволяється тільки в надводному положенні з дотриманням заходів охорони праці, щоб уникнути зіткнень, ударів і намотування на гвинти швартовних кінців.

1. Підводно-технічні роботи проводяться за нормальних умов, у світлу пору доби.

2. Водолазові заборонено виконувати підводно-технічні роботи без рукавиць.

3. Водолазне обстеження дна акваторії порту, фарватера, каналу, русла річки та інших водойм проводиться з метою визначення типу ґрунту, що необхідне для виконання подальших будівельних робіт, для виявлення предметів і кам’яних брил, що перешкоджають нормальній експлуатації цієї акваторії, для усунення інших перешкод.

4. Великі площі дна акваторії обстежують за допомогою придонних тралів. Водолазні роботи при цьому зводяться до визначення місця, де зачепився на ґрунті трал, його огляду та звільнення частини, яка тралить.

5. Малі площі дна акваторії обстежують з водолазного бота. Попередньо віхами позначаються межі району проведення робіт, які потім розбивають на менші ділянки завширшки 3, 5, 10 метрів (залежно від прозорості води). Водолазний бот пересувається по лінії встановлених віх. Водолаз услід за водолазним ботом зигзагоподібно в напрямку шланга-сигналу оглядає поверхню ґрунту і доповідає про те, що помічено засобами підводного зв’язку. Особливо ретельно водолази мають обстежити ґрунт акваторії безпосередньо біля причалів, набережних, хвилеломів, елінгів та інших гідротехнічних споруд. При цьому слід звертати увагу на підмив кам’яної кладки або випинання ґрунту. У разі зсувів або підмивань необхідно заміряти навислу над ґрунтом частину кам’яної кладки (по ширині і довжині). Крім того, потрібно оглядати ґрунт на всій довжині споруди і повідомляти засобами підводного зв’язку про його тип, рельєф і захаращеність. Смуга ретельного обстеження встановлюється завширшки 30-50 м.

Обстежуючи дно акваторії батопорту, елінгу і плавучого доку, водолаз повинен звертати увагу на предмети, що виступають з ґрунту і можуть завдати пошкодження судам. Виявлені предмети водолаз остроплює для підйому або закріпляє на них буйреп.

6. Розроблення котлованів, траншей, розмивання ґрунту й інші роботи, пов’язані з порушенням поверхневого шару ґрунту, допускається проводити за вказівкою керівника водолазних робіт після отримання ним відомостей про відсутність на місці проведення робіт електросилових, телефонних кабелів або трубопроводів. У разі їх наявності він зобов’язаний мати план траси кабелів і трубопроводів, прокладених у місці проведення робіт.

Заборонено виконання водолазних робіт в охоронній зоні підводних кабельних ліній електропередач під напругою. Охоронна зона визначається у вигляді ділянки водного простору від водної поверхні до дна, розташованого між вертикальними площинами, віддаленими від крайніх кабелів на 100 м з кожного боку.

7. Під час розроблення ґрунту в котлованах та обробки глибоких траншей їх стінки необхідно робити пологими (у межах кута природного укосу ґрунту).

Під час роботи в котловані двох або більше робочих водолазів одночасно відстань між ними має бути не менше ніж 10 м. Дії робочих водолазів мають постійно узгоджуватися. Робочий водолаз не повинен випускати з рук гідравлічний ствол, що знаходиться під тиском.

8. Перед спуском у траншею або котлован водолаз повинен переконатися в тому, що укоси траншеї або котловану сформувалися і не загрожують обвалом.

Для розмиву можливого завалу водолаза біля місця роботи мають бути засоби для ліквідації такого завалу. Ці засоби вносять до наряду-завдання і підтримують у постійній готовності до застосування.

9. Проводити водолазний огляд траншей і котлованів під час роботи скреперів, земснарядів та інших ґрунтозбиральних засобів заборонено.

10. Починати водолазні роботи в районі знаходження ґрунтозбиральних засобів дозволяється після отримання письмового дозволу керівника підрозділу, якому належать ці засоби.

11. Спуск водолаза і огляд укладеного трубопроводу здійснюються тільки після того, як трубопровід буде укладено на ґрунт, а натягнення канатів, що підтримують його, послаблено.

12. Під час вирівнювання водолазами кам’яного насипу додатково підсипати камінь без попередження про це водолаза заборонено.

13. На час підсипання каменю без напрямних пристроїв (лотків, труб тощо) водолази повинні підніматися на поверхню. Допускається перебування водолаза в безпечній зоні, яку визначає керівник водолазного спуску.

14. Спуск напрямної металевої рами або інших пристроїв для вирівнювання кам’яного накиду виконується за відсутності водолаза під водою. Місце встановлення заздалегідь позначається віхами або буями.