Про затвердження Правил пожежної безпеки для підприємств і організацій автомобільного транспорту України

3. Клас ізоляції електрообладнання має відповідати номінальній напрузі мережі, а пристрої захисту від перенапружень - рівню ізоляції електрообладнання.

4. Межа нагрівання конструкцій, розміщених поблизу струмоведучих частин і доступних для дотику персоналу, не повинна перевищувати 50 -°C, а недоступних для дотику - 70 -°C.

5. Конструкції можна не перевіряти на нагрівання, якщо по струмоведучих частинах або поблизу конструкцій проходить змінний струм 1000 А і менше.

Періодичність перевірки нагрівання цих конструкцій не рідше одного разу на 3 місяці визначає особа, відповідальна за електрогосподарство.

6. У всіх колах розподільних пристроїв слід передбачити встановлення роз'єднувальних пристроїв з видимим розривом, що забезпечує можливість від'єднання всіх апаратів (вимикачів, віддільників, запобіжників, трансформаторів струму, трансформаторів напруги тощо) кожного кола від збірних шин, а також від інших джерел напруги.

7. Огляд і очищення розподільних пристроїв, щитів, щитків від пилу і забруднення слід проводити не рідше 1 разу на 3 місяці.

1. За технічний стан і контроль за експлуатацією, своєчасний та якісний ремонт опалювальних установок відповідають головний механік або інша особа, призначена розпорядчим документом, а в цехах, майстернях, на дільницях, у складах, лабораторіях та на окремих об'єктах (підрозділах) - керівники цих підрозділів.

2. У вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних приміщеннях категорій А, Б і В застосовування пічного опалення є неприпустимим.

3. Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенеруючі та калориферні установки, інші опалювальні прилади слід старанно перевірити і відремонтувати.

Забороняється експлуатувати несправні опалювальні установки.

4. Опалення повинні виконувати спеціально призначені працівники, які пройшли протипожежний інструктаж, котрий слід проводити щороку перед опалювальним сезоном.

5. У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б слід застосовувати систему водяного або парового опалення (за винятком приміщень, у яких зберігаються або застосовуються речовини, що при з'єднанні з водою або водяною парою утворюють вибухонебезпечні суміші, чи речовини, які здатні до самоспалахування або до вибуху при взаємодії з водою).

1. Приміщення категорій А та Б за вибухопожежонебезпекою не опалюють електричними приладами.

У разі застосування електронагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах будь-якого класу згідно з умовами виробництва електронагрівальні прилади мають бути захищеними від контакту з горючими матеріалами і встановлюватись на поверхні з негорючого матеріалу. Температура зовнішньої поверхні електроопалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не повинна перевищувати 85 -°C.

Пожежонебезпечні зони складських приміщень не опалюють електричними приладами.

2. Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій повинна становити не менше як 0,25 м.

3. Електричні повітронагрівачі і опалювальні прилади повинні розміщуватись так, щоб до них був забезпечений вільний доступ для огляду та очищення.

Усі поверхні нагрівальних приладів у виробничих приміщеннях зі значним виділенням горючого пилу повинні бути гладкими для зручності очищення.

4. Застосовують лише електричні опалювальні прилади заводського виготовлення.

5. Опалювальні електроприлади перед початком опалювального сезону слід перевірити та, за потреби, відремонтувати або замінити.

6. Забороняється:

складати спецодяг, промаслені речі, горючі матеріали і предмети на електричні опалювальні прилади і сушити їх там;

експлуатувати електричні опалювальні прилади, які не мають протипожежних відступів від горючих конструкцій будівель, а також підставок із негорючих матеріалів;

залишати увімкненими електричні опалювальні прилади без нагляду.

7. Для опалення невеликих приміщень (крім вибухонебезпечних), будівель можна застосовувати масляні радіатори та електронагрівачі із закритими нагрівальними елементами. Вони повинні мати індивідуальний електрозахист і терморегулятори.

8. Електричні обігрівальні прилади в інвентарних будівлях мобільного типу слід установлювати на відстані не менш як 1 м від горючих матеріалів або відгороджувати від них екранами з негорючих матеріалів.

9. Електронагрівальні прилади можна включати в електромережу тільки зі справними штепсельними з'єднаннями.

1. Встановлювати газові опалювальні котли, опалювальні апарати і газові водонагрівачі біля стін з негорючих матеріалів або біля стін, захищених негорючими матеріалами, слід на відстані не менш як 0,1 м.

2. Меблі та вироби (предмети) з горючих матеріалів необхідно встановлювати на відстані не менш як 0,2 м від газових нагрівачів.

3. Забороняється користуватись вогнем для виявлення витікання газу від газопроводів, а також газовими пальниками та пристроями, якщо вони несправні.

4. При появі в приміщенні запаху газу слід негайно припинити його подачу, викликати аварійну газову службу, провітрити приміщення. До усунення несправності забороняється в приміщенні запалювати сірники, палити, включати або виключати електроприлади.

5. Усі будівлі суб'єкта господарювання, як правило, мають бути обладнані системами центрального опалення.

6. Переобладнання котельних під газове паливо, експлуатація газового обладнання повинні здійснюватись відповідно до вимог Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01 жовтня 1997 року № 254, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 травня 1998 року за № 318/2758 (далі - Правила безпеки систем газопостачання України).

7. У приміщеннях, обладнаних системами водяного або парового опалення, є неприпустимим зберігання, застосування та використання речовин і матеріалів:

здатних до самозаймання або вибуху у разі дотику до гарячих поверхонь нагрівальних приладів, трубопроводів або у разі взаємодії з водою;

таких, що при контакті з водою виділяють горючі гази або пари (карбід кальцію, калій тощо).

8. Заборонено залишати без нагляду котли, що працюють, особам, які їх обслуговують. Виняток становлять котли, контроль за роботою яких та управління якими здійснюються з диспетчерського пульта.

9. В окремо розташованих котельних допускається встановлення закритих витратних баків для рідкого палива об'ємом не більш як 5 м-3 (для мазуту) або 1 м-3 (для легкого нафтового палива).

10. У приміщеннях котельної забороняється:

1) проводити роботи, не пов'язані з технічним обслуговуванням та наглядом за обладнанням котельної;

2) допускати сторонніх осіб і доручати їм обслуговування котлів;

3) сушити на котлах спецодяг, взуття та інші горючі матеріали;

4) допускати підтікання рідкого палива або витікання газу із системи паливоподавання;

5) подавати паливо при несправній системі паливоподавання, "згаслих" форсунках або газових пальниках;

6) користуватись витратними баками, які не мають пристроїв для відведення палива в аварійну ємкість (тобто безпечне місце) у разі пожежі;

7) палити топку, якщо несправні прилади автоматичного регулювання, сигналізації та захисту обладнання;

8) застосовувати відкритий вогонь або палити у приміщеннях, де встановлена ємкість з паливом;

9) використовувати як паливо відходи нафтопродуктів та інші ЛЗР та ГР, не передбачені технічними умовами на експлуатацію котельного обладнання;

10) застосовувати паливопроводи з горючих матеріалів.

11. Попіл і шлак, що їх вигрібають із топки, слід заливати водою і виносити в місця, спеціально відведені для цього.

1. Галузь застосування калориферних установок визначається ДБН В2.5-67:2013 "Опалення, вентиляція та кондиціювання".

2. Перед початком опалювального сезону калориферні установки слід перевірити і відремонтувати. Експлуатація несправних установок неприпустима.

3. Під час експлуатації калориферів слід:

1) постійно тримати у справному стані контрольно-вимірювальні прилади;

2) зашпарувати негорючими матеріалами виявлені шпарини між калориферами та будівельними конструкціями камер;

3) забезпечити відстань між калориферами і конструкціями з горючих матеріалів не менш як 1,5 м за наявності вогневого або електричного підігрівання і не менш як 0,1 м, коли теплоносіями є вода або пара;

4) стежити за тим, щоб транзитні канали, якими подається нагріте у калорифері повітря, не мали отворів, крім призначених для подавання повітря в приміщення;

5) систематично очищати калорифери від забруднення пневматичним або гідравлічним способом.

1. Вентиляційні установки і системи, які застосовуються суб'єктом господарювання, повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм та нормативних документів, мати інструкції з експлуатації, що визначають експлуатаційний і протипожежний режими роботи залежно від умов виробництва, строки очищення повітроводів, фільтрів, вогнезатримувальних клапанів та іншого обладнання, а також порядок дій обслуговуючого персоналу у разі виникнення пожеж або аварій.

2. Не допускається робота технологічного обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях, у разі несправності (відсутності) або за відключених гідрофільтрів, сухих фільтрів, пиловідсмоктувальних, пиловловлювальних та інших пристроїв систем вентиляції.

3. Щоб у вентилятори не потрапляли металеві і тверді речовини, місцеві відсмоктувачі вентиляційних систем, які видаляють пожежонебезпечні та вибухонебезпечні речовини, мають бути обладнані захисними сітками і магнітними уловлювачами.

4. Забороняється прокладати повітроводи, якими переміщуються вибухопожежонебезпечні гази, пари і пил, у підвальних приміщеннях та каналах під підлогою.

5. Усередині повітроводів і на їх стінках забороняється розміщувати газопроводи і трубопроводи з горючими речовинами, кабелі, електропроводку та каналізаційні трубопроводи, а також не допускається перетинання повітроводів з комунікаціями.

6. Усі металеві повітроводи, трубопроводи, фільтри та інше обладнання витяжних установок, які транспортують горючі та вибухонебезпечні речовини, мають бути заземлені і захищені від статичної електрики.

7. Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи слід регулярно очищати від горючого пилу, відходів виробництва, жирових відкладень пожежобезпечними способами. Перевірку та очищення вентиляційного обладнання слід проводити за графіком, затвердженим головним інженером або іншою посадовою особою. Результати огляду обов'язково заносяться до спеціального журналу.

8. Витяжні повітроводи, якими транспортуються горючі та вибухонебезпечні речовини (пил, волокна), повинні мати пристрої для очищення (люки, розбірні з'єднання тощо).

9. Вогнезатримуючі пристрої (заслінки, шибери, клапани тощо), магнітні уловлювачі у вентиляційних повітроводах, пристрої блокування вентиляційних систем з установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння, а також автоматичні пристрої відключення вентиляції в разі виникнення пожежі слід перевіряти в установлені керівником суб'єкта господарювання строки (але не рідше одного разу на півроку) і тримати у справному робочому стані.

10. Під час експлуатації вентиляційних систем забороняється:

1) закривати витяжні канали, отвори і грати;

2) залишати двері вентиляційних камер відкритими;

3) відключати або знімати вогнезатримувальні пристрої;

4) випалювати жирові відкладення та інші горючі речовини, що накопичилися у повітропровідних зонах;

5) складати впритул (на відстані менш як 0,5 м) до повітроводів та обладнання горючі матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці;

6) видаляти за допомогою однієї системи відсмоктувачів (відкачування) різні гази, пари, пил та інші елементи, які в разі змішування можуть спричиняти спалахи, горіння або вибух;

7) використовувати припливно-витяжні повітроводи і канали для відведення газів від приладів опалення, газових колонок, кип'ятильників та інших нагрівальних приладів;

8) експлуатувати переповнені "циклони".

11. Перед початком експлуатації, після ремонту або реконструкції вентиляційні системи повинні пройти налагодження й випробування, про що складається акт у встановленому порядку.

12. Зміна регулювання вентиляційних установок, приєднання додаткових насадок і каналів можливі тільки у разі згоди особи, відповідальної за експлуатацію вентиляційних установок, у разі наявності відповідних обгрунтувань.

13. Вентиляційні установки в цехах з ремонту та обслуговування КТЗ повинні працювати за затвердженим графіком, складеним з урахуванням часу прибуття, виїзду КТЗ та руху їх з одного поста на інший. Графік слід вивісити біля пульта управління вентиляційною установкою.

14. Забороняється зберігання у вентиляційних камерах будь-якого обладнання і матеріалів. Вентиляційні камери мають бути постійно замкненими на замок, а вхід до них стороннім особам - заборонений.

15. У місцях перетинання протипожежних перешкод повітроводи слід обладнати автоматичними вогнезатримувальними пристроями (заслінками, шиберами, клапанами).

16. У разі зміни технологічних процесів, а також у разі перестановки виробничого обладнання, яке виділяє горючі гази, пари або аерозолі, вентиляційні системи (установки), що діють на цій дільниці (у цеху), слід переобладнати відповідно до нових умов.

17. Вентиляційні установки, які обслуговують пожежонебезпечні та вибухонебезпечні приміщення, повинні мати пристрої (для кожного приміщення) для дистанційного включення або відключення їх при пожежах чи аваріях відповідно до вимог інструкцій з пожежної безпеки.

18. У приміщеннях, де розміщені КТЗ для перевезення нафтопродуктів у кількості до 10 автомобілів та загальною місткістю автоцистерн до 30 м-3, слід передбачати механічну вентиляцію в обсязі триразового повітрообміну за годину зі встановленням резервних вентиляторів, які автоматично вмикаються, якщо зупинились основні.

19. Припливно-витяжну вентиляцію, розраховану на умови роботи двигунів КТЗ на бензині або дизельному паливі, слід передбачати у приміщеннях постів технічного обслуговування і поточного ремонту, діагностування газобалонних транспортних засобів та регулювальних робіт з ними, з урахуванням постійно діючої природної вентиляції в обсязі одноразового повітрообміну, а також з урахуванням наявності зворотних клапанів.

Застосування для цих приміщень системи припливної вентиляції з рециркулюванням повітря є неприпустимим.

20. Конструкція і матеріал вентиляторів, регулювальних та інших пристроїв вентиляційних систем для приміщень, у повітрі яких можуть міститись легкозаймисті або вибухонебезпечні речовини (гази, пари, пил), повинні унеможливлювати іскроутворення. Електродвигуни і вентилятори, що встановлюються у цих приміщеннях, мають бути у вибухозахисному виконанні.

21. Під час експлуатації автоматичних вогнезатримувальних пристроїв слід:

не рідше одного разу на тиждень перевіряти їх загальний технічний стан;

своєчасно очищати від забруднення горючим пилом чутливі елементи приводу засувок (легкоплавкі замки, легкогорючі вставки, термочутливі елементи тощо).

22. Системи витяжної вентиляції приміщень для формувального та акумуляторного відділень (дільниць) і приміщень для регенерації масла не допускається об'єднувати між собою і із системою вентиляції інших приміщень.

23. Монтаж, підключення, прокладення мереж, влаштування електричного захисту на лініях, які живлять побутові кондиціонери, повинні проводитись відповідно до вимог інструкції з експлуатації кондиціонерів та правил улаштування електроустановок.

24. Лінії живлення до кожного побутового кондиціонера, групи кондиціонерів слід забезпечувати автономним пристроєм електричного захисту незалежно від наявності захисту на загальній лінії, яка живить групу кондиціонерів.

25. Переріз електропроводів, які живлять поодинці встановлені побутові кондиціонери, повинен відповідати допустимій щільності струму, яка визначається паспортом на виріб.

26. Під час експлуатації побутових кондиціонерів забороняється:

1) при встановленні кондиціонера у віконному отворі використовувати як опорні конструкції горючі елементи конструкцій рам замість монтажних кріплень заводського виготовлення або інших металевих конструкцій;

2) кустарним способом переробляти кондиціонери з метою зміни їх функціонального призначення;

3) замінювати наявні триполюсні штепсельні роз'єднувачі на двополюсні;

4) встановлювати кондиціонери у внутрішніх протипожежних перегородках та стінах;

5) встановлювати кондиціонери у вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б за ДБН В.1.1.7–2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва".

1. Речовини, які містять ЛЗР та ГР і у взаємодії з водою виділяють вибухопожежонебезпечні гази (карбід кальцію, негашене вапно тощо), скидати (зливати) у каналізаційну мережу неприпустимо, навіть в аварійних ситуаціях.

2. Каналізація для відведення промислових стоків по всій своїй довжині повинна бути закритою і виготовлена з негорючого матеріалу.

3. Під час відвернення розповсюдження вогню у разі пожежі мережа промислової каналізації повинна бути обладнана гідравлічними затворами, які слід встановлювати на випусках стоків з виробничих приміщень, від майданчиків з технологічними установками, апаратами, резервуарами, зливо-наливними естакадами тощо, в яких застосовуються легкозаймисті, горючі та вибухонебезпечні речовини. Шар води, який утворює гідравлічний затвор, повинен бути не меншим за 0,25 м.

4. Для відведення пари і газів каналізацію по підземній трасі слід обладнати вентиляційними стояками.

5. Каналізаційні мережі та гідравлічні затвори слід періодично оглядати й очищати. Кришки колодязів огляду каналізації повинні бути постійно закритими, а на складах ЛЗР та ГР - бути пофарбованими. Фарба має відрізнятися від кольору підлоги та покажчиків місця перебування колодязів.

6. Заборонено:

експлуатувати виробничу каналізацію з несправними або неправильно виконаними гідравлічними затворами;

об'єднувати потоки різних стічних вод, які спроможні в разі змішування утворювати й виділяти вибухонебезпечні суміші;

з'єднувати витяжну частину каналізаційних стояків з вентиляційними системами та димоходами;

використовувати для освітлення гідравлічних затворів і колодязів ліхтарі, факели та інші види відкритого вогню.

1. Установки пожежної сигналізації та автоматичні установки пожежогасіння (далі - АУП) за їх наявності у суб'єкта господарювання (на об'єкті) повинні утримуватись у працездатному стані і щодо них слід вживати таких заходів:

проведення технічного обслуговування з метою забезпечення надійної роботи на період строку служби;

матеріально-технічне (ресурсне) забезпечення з метою безумовного виконання функціонального призначення в усіх режимах експлуатації, підтримання і своєчасного відновлення працездатності;

опрацювання належної експлуатаційної документації, потрібної для підтримання в робочому стані установок пожежної сигналізації і АУП, для обслуговуючого персоналу і чергових.

2. Будівлі, їх окремі приміщення та споруди слід обладновувати установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння відповідно до вимог будівельних норм та інших нормативних документів.

3. Апаратура та обладнання, які входять до складу установок пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, мати сертифікат якості заводу-виробника і не мати дефектів.

4. Установки пожежної автоматики слід тримати у справному стані і постійній готовності для використання за призначенням. Несправності слід усувати негайно, реєструючи це у спеціальному журналі обліку несправностей установки пожежної автоматики.

5. Регламентні роботи з технічного обслуговування і планово-попереджувального ремонту установок пожежної сигналізації та пожежогасіння слід виконувати згідно з планом-графіком, заздалегідь повідомивши центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки.

6. На опорах силових електромереж забороняється прокладати лінійну частину установок пожежної сигналізації і комплексну охоронно-пожежну сигналізацію.

7. Клемові коробки приладів повинні бути закритими й опломбованими захисними кришками, а корпуси приладів - заземленими.

8. Приміщення з установленими в ньому приймально-контрольними приладами та станціями повинно бути сухим, добре вентильованим, мати достатній рівень штучного й природного освітлення, а також обладнаним аварійним освітленням.

9. Електроживлення установок пожежної сигналізації, комплексної охоронно-пожежної сигналізації та АУП слід здійснювати за I категорією згідно з правилами улаштування електроустановок.

У разі використання акумуляторних батарей як джерел резервного живлення ємкість їх повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в черговому режимі, не менше як три години - у режимі "Тривога".

10. Розміщення світлових і звукових сигнальних пристроїв тривоги слід виконувати відповідно до вимог технічних документів.

11. АУП, змонтовані і введені в експлуатацію, повинні відповідати проектній документації та вимогам нормативних документів. Внесення будь-яких змін у конструкцію установки, перепланування захищуваних приміщень та їх переобладнання можливі за узгодженням з проектною організацією, з обов'язковим поінформуванням органів державного нагляду у сфері пожежного нагляду.

12. АУП повинні мати автоматичне, дистанційне та місцеве управління. Виняток - спринклерні установки, які не мають дистанційного і місцевого пуску.

13. Неприпустимим є переведення установок з автоматичного пуску на ручний, за винятком випадків, зазначених у нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АУП мають бути захищеними від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень, а також мають установлюватись поза можливою зоною горіння, у доступному місці.

Для визначення місцезнаходження АУП слід застосовувати вказівні знаки, розміщуючи їх як усередині, так і поза приміщенням.

14. Елементи та вузли АУП мають бути пофарбованими відповідно до вимог стандартів.

15. Забороняється:

використовувати трубопроводи АУП для підвішування або кріплення будь-якого устаткування;

приєднувати виробниче обладнання та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУП;

встановлювати запірну арматуру і фланцеві з'єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.

16. Приміщення, де розташовані вузли управління, насосні станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення та бути постійно зачиненими.

Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечувати телефонним зв'язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого та оперативного (чергового) персоналу. Над входом до приміщення слід розмістити табло з написом "Станція пожежогасіння".

17. Посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизились проти значень, установлених експлуатаційною документацією на 10 % і більше, підлягають зарядженню (перезарядженню).

18. Посудини і балони АУП слід захищати від прямого сонячного проміння та безпосереднього теплового впливу, опалювальних або нагрівальних приладів.

19. Приміщення, які захищені установками об'ємного пожежогасіння, повинні бути обладнані пристроями для самовільного зачинення дверей.

20. Автоматичні установки об'ємного пожежогасіння, які мають електричну частину і призначені для захисту приміщення, де перебувають люди, повинні мати:

звукову і світлову сигналізацію, яка сповіщає про подачу в ці приміщення вогнегасної речовини;

пристрій переключення автоматичного пуску на ручний з відповідним сигналом у приміщення чергового персоналу;

пристрої затримки (сповільнення) випуску вогнегасної речовини в об'єкт, який захищається АУП.

Всередині такого приміщення слід встановлювати світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло ("Газ - виходь!", "Піна - виходь!" тощо) і звуковий сигнал оповіщення. Біля входу в приміщення, яке захищається, слід встановлювати світловий сигнал ("Газ - не заходити!", "Піна - не заходити!" тощо), а у приміщенні чергового персоналу - відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.

21. Будівлі та споруди, окремо розташовані або віддалені і ті, що перебувають поблизу населених пунктів, слід забезпечувати засобами пожежного зв'язку (телефонами, радіозв'язком, оповіщувачами), передбачивши можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-яку пору доби.

22. Потенційно пожежонебезпечні об'єкти повинні мати прямий телефонний зв'язок з найближчим підрозділом пожежної охорони, центральним пультом пожежного зв'язку.

23. У разі відсутності на об'єкті телефонного зв'язку слід зазначити на видних місцях (написах-табличках) місце найближчого телефону, спосіб виклику пожежної охорони.

24. Таксофони, встановлені на територіях і в приміщеннях суб'єкта господарювання, мають бути справними і забезпечувати можливість безплатного користування ними для передачі повідомлення у разі виникнення пожежі.

На телефонах повинні бути таблички з номером виклику пожежно-рятувальної служби "101", призначенням цього номера та інформацією, що телефонувати можна безкоштовно.

25. У вибухонебезпечних зонах телефонні апарати і сигнальні пристрої до них повинні бути виконані відповідно до категорії та групи вибухонебезпечної суміші.

1. Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю, інструментів для господарських, виробничих та інших потреб, не пов'язаних з гасінням пожежі або навчанням протипожежних формувань, забороняється.

У разі виникнення аварій або стихійного лиха застосовувати пожежну техніку можна тільки за згоди центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки.

2. Пересувну пожежну техніку (причіпні та переносні мотопомпи та інше обладнання) слід тримати в опалюваних приміщеннях або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах) з температурою середовища не нижче 10 -°C, які мають освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для гарантування нормальних і безпечних умов роботи.

3. Пересувна пожежна техніка постійно повинна перебувати в повній готовності до застосування: бути справною, заправленою пальним, мастильними матеріалами, забезпеченою запасом вогнегасних речовин і повним комплектом придатного до застосування пожежно-технічного озброєння.

4. За кожною одиницею пожежної техніки слід закріплювати водія (моториста), що пройшов спеціальну підготовку.

Суб'єкти господарювання повинні розробити порядок доставки техніки до місця пожежі.

5. Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пожежні автомобілі (за їх наявності), мотопомпи та причепи слід випробувати на відповідність вимогам нормативної документації за участю представників органу державного нагляду у сфері пожежного нагляду.

6. Види, періодичність, зміст і технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп і причепів повинні відповідати вимогам, установленим в експлуатаційній документації на вироби конкретних типів (марок).

Перевірка стану агрегатів проводиться перед пуском двигуна, про що слід зробити запис у спеціальному журналі, який зберігається в приміщенні, де встановлена ця техніка.

7. Виробничі, адміністративні, складські й допоміжні приміщення, технологічні установки, а також відкриті площадки для зберігання матеріалів, продукції, обладнання, стоянки автотранспортної техніки повинні бути забезпечені первинними засобами гасіння пожеж: вогнегасниками, пожежним інвентарем (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та ручним пожежним інструментом (гаки, ломи, сокири тощо).

8. Місця, де зберігаються пожежна техніка та засоби гасіння пожеж, необхідно зазначати на вказівних знаках, які слід розміщувати на видних місцях на висоті 2 - 2,5 м як усередині, так і назовні приміщення.

9. Норми і потреби в первинних засобах пожежогасіння визначаються відповідно до вимог нормативно-правових актів з пожежної безпеки.

10. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях, спорудах і на території суб'єкта господарювання, як правило, слід установлювати спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) слід розміщувати ті первинні засоби гасіння пожеж, які можуть застосовуватись у цьому приміщенні, споруді, установці.

11. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори.

12. На пожежних щитах (стендах), ящиках для піску і бочках для води слід указувати їх порядкові номери.

Порядковий номер пожежного щита (далі - "ПЩ") позначають після буквеного індексу "ПЩ".

13. У складі пожежного щита (стенда) пісок можна замінити флюсом, карналітом, кальцинованою содою, вогнегасним порошком, глиноземом або іншими з належними пожежогасними характеристиками негорючими та сипкими матеріалами.

14. Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

захист вогнегасників від потрапляння прямого сонячного проміння, а також захист знімних комплектуючих від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів і стендів, що встановлюються поза приміщеннями);

зручність і оперативність зняття (виймання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

15. Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях встановлення не повинні створювати перешкод для евакуації. Їх слід установлювати в легкодоступних і видних місцях (коридорах, на входах і виходах з приміщень тощо).

16. Переносні вогнегасники слід розміщувати:

на висоті не більш як 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані не менш як 1,2 м від краю дверей при їх відкриванні;

у пожежних шафах разом з пожежними кранами у спеціальних тумбах або на пожежних щитах (стендах).

17. Конструкція або зовнішнє оформлення тумби чи шафи для розміщення вогнегасників повинні бути такими, щоб можна було візуально визначити тип вогнегасника, який зберігається в них.

Навішувати вогнегасники на кронштейни, розміщувати їх у тумбах чи пожежних шафах слід так, щоб можна було прочитати маркувальні написи на корпусі.

18. Придатність заряду пінного вогнегасника необхідно перевіряти не рідше одного разу на рік, корпус щороку слід перевіряти на міцність.

19. Заряджати і перезаряджати вогнегасники всіх типів необхідно відповідно до інструкції з експлуатації.

20. Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

пломби на пристроях ручного пуску;

облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою у суб'єкта господарювання системою нумерації;

бирки і маркувальні написи на корпусі, червоний сигнальний колір згідно з державним стандартом.

21. Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами слід перезаряджати або перевіряти, а на цей час на захищуваних площах їх слід заміняти відповідною кількістю заряджених вогнегасників.

22. Вогнегасники, встановлені ззовні приміщення або в неопалюваному приміщенні суб'єкта господарювання, не призначені для експлуатації при негативних температурах, на холодний період (+5 -°C і нижче) слід знімати.

Біля місць зберігання вогнегасників вивішуються покажчики "Вогнегасники зберігаються тут", а в тих місцях, де були зняті вогнегасники, таблички із зазначенням найближчого пункту, де вони є.

23. Грубошерсті полотна і повсть розмірами не менш як 1 х 1 м рекомендується зберігати в металевих футлярах з кришками, які періодично (не рідше одного разу на три місяці) слід просушувати й очищувати від пилу.

У місцях застосування і зберігання ЛЗР та ГР розміри полотен слід збільшити до 2 х 1,5 м та 2 х 2 м.

24. У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б комплектування пожежних щитів ломами, сокирами, відрами та металевими лопатами (совками), які можуть спричиняти іскріння, є неприпустимим.

1. У виробничих, складських, адміністративних і допоміжних приміщеннях суб'єкта господарювання слід передбачити протипожежне водопостачання, яке забезпечує пропуск розрахункової кількості води для гасіння пожеж, виходячи з вимог будівельних норм та нормативних документів за кожним типом споруди.

2. Мережі протипожежного водопроводу повинні забезпечувати необхідні за нормами витрату і напір води. У разі недостатнього напору води у суб'єкта господарювання слід установлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.

3. За технічний стан пожежних гідрантів, установлених на водопровідній мережі, відповідають суб'єкти господарювання, у віданні яких перебувають водопровідні мережі.

4. Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщувати їх необхідно так, щоб забезпечувати зручний забір води пожежними машинами.

5. Перевірку роботоздатності пожежних гідрантів здійснюють особи, які відповідають за їх технічний стан, не рідше як двічі на рік (навесні та восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів мають бути очищеними від бруду, льоду і снігу, у холодну пору - утепленими, а стояки - звільненими від води.

Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.

6. До пожежних гідрантів та водоймищ слід улаштувати під'їзди з твердим покриттям.

Якщо на території об'єкта або поблизу нього (у радіусі 200 м) розташовані природні або штучні джерела води (ріки, озера, басейни тощо), то до них необхідно влаштувати під'їзди з площадками (пірсами) розміром не менш як 12 х 12 м для забору води пожежними автомобілями в будь-яку пору року.

7. У разі неможливості забору води з пожежного резервуара (водоймища) слід передбачати приймальні "мокрі" колодязі, з'єднані з резервуаром (водоймищем) трубопроводом діаметром не менш як 0,2 м. Перед приймальним колодязем на сполучному трубопроводі слід розміщувати в окремому колодязі засувку зі штурвалом під кришкою люка.

8. Місця розташування пожежних гідрантів і водоймищ необхідно обладновувати світловими або флуоресцентними покажчиками з нанесеними:

для пожежного гідранта - буквеним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, видом водопровідної мережі (тупикова чи кільцева);

для пожежної водойми - буквеним індексом "ПВ", цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, які можна водночас ставити на площадці біля водоймища;

для водонапірної башти - позначенням, яке вказує місце розташування пристроїв для забору води пожежною технікою.

9. Будову внутрішнього протипожежного водопроводу, його потребу у воді, кількість уводів у корпуси та окремі будівлі, витрату води на внутрішнє гасіння пожеж, число струменів від внутрішніх пожежних кранів визначають згідно з вимогами будівельних норм та нормативних документів.

10. Внутрішні пожежні крани слід розміщувати в легкодоступних місцях, при цьому вони не повинні перешкоджати евакуації людей.

11. Внутрішні пожежні крани необхідно укомплектувати пожежними рукавами однакового з ними діаметра завдовжки 10 - 20 м і стволами, а також важелями для полегшення відкривання вентиля.

12. Напірний пожежний рукав слід постійно тримати сухим, добре скоченим, приєднаним до крана і ствола та не рідше одного разу на шість місяців знову скочувати в інший бік.

13. Пожежні крани слід розміщувати у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування і візуального огляду їх без розкривання. Під час закріплення шафок слід враховувати (за потреби) можливість розміщення в них двох вогнегасників.

14. Спосіб встановлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність обертання вентиля та приєднання рукава. Напрям осі вихідного отвору патрубка пожежного крана має виключати різкий злам пожежного рукава в місці його приєднання.

15. На дверцятах пожежної шафи слід зазначити: буквений індекс "ПК", порядковий номер крана, номер телефону найближчої пожежної частини.

Зовнішнє оформлення дверцят має відповідати вимогам державних стандартів.

16. Пожежні крани двічі на рік (весною та восени) підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на роботоздатність з пуском води та реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.

17. Пожежні крани повинні бути постійно у справному стані, доступними для використання.

18. У неопалюваних приміщеннях у зимовий час воду з внутрішнього протипожежного водопроводу необхідно зливати.

Біля внутрішніх пожежних кранів мають бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання засувки або пуску насоса.

З порядком відкривання засувки або пуску насоса слід ознайомити всіх, хто працює в приміщенні.

За наявності засувки з електроприводом відкриття її і пуск насоса слід здійснювати дистанційно - від пускових кнопок, які встановлюються біля внутрішніх пожежних кранів.

1. Під час зберігання матеріалів і виробів потрібно враховувати пожежонебезпечні фізико-хімічні властивості (здатність до окислення, самонагрівання тощо), сумісність, а також ознаки однорідності речовин, що застосовуються для гасіння пожежі.

Заборонено зберігання в одній секції з автомобільними шинами інших виробів і матеріалів.

2. На складах слід дотримуватися правил сумісного зберігання матеріальних цінностей.

3. Електрообладнання на складах встановлюється у вибухобезпечному щодо займистості виконанні. Загальний вимикач повинен розміщуватися поза складськими приміщеннями у спеціальних шафах або нішах.

4. Горючі конструкції в середині складських приміщень повинні бути оброблені вогнезахисними речовинами.

5. Використання електроопалювальних приладів допускається тільки у приміщеннях для обслуговуючого персоналу складів (побутових приміщень), відділених від складських приміщень протипожежними перегородками та перекриттям.

6. Матеріали, що зберігаються не на стелажах, слід складати в штабелі. Проти дверних прорізів складу слід залишати проходи шириною, рівною ширині дверей, але не меншою як 1 м.

7. У складських приміщеннях заборонено:

зберігати пожежовибухонебезпечні товари (лаки, фарби, розчинники), балони з газом та продукцію в аерозольній упаковці, не вивісивши на зовнішньому боці воріт (дверей) інформаційні картки, що характеризують пожежну небезпеку матеріалів, які зберігаються у приміщенні, їх кількість та заходи щодо ліквідації загорання цих матеріалів;

зберігати продукцію на стелажах (навалом) на відстані менше 0,8 м від стін і труб опалення;

в'їзд автотранспорту до складських приміщень без іскрогасників.

8. Наприкінці роботи завідувач складу (комірник) повинен обійти всі приміщення і, лише впевнившись в їх пожежобезпечному стані, вимкнути електронапругу, закрити склад та зробити запис у журналі.

1. Норми зберігання нафтопродуктів і протипожежні вимоги до приміщень, призначених для їх зберігання та роздавання, а також до протипожежних розривів регламентуються будівельними нормами та нормативними документами.

2. Обладнання наземних ємностей для зберігання рідкого палива на території суб'єкта господарювання забороняється.

3. Під час огляду резервуарів, відбору проб або замірювання рівня рідини слід застосовувати пристрої, які унеможливлюють іскроутворення під час ударів. Необхідний нагляд за справністю блискавковідводів і заземлювальних пристроїв з перевіркою на омічний опір один раз на рік (у літній період, за сухої погоди).

4. У процесі експлуатації резервуарів необхідний постійний контроль за справністю дихальних клапанів та вогняних перешкод. За температури повітря вище нуля перевірки слід проводити не рідше одного разу на місяць, а нижче нуля - не рідше двох разів на місяць. У зимовий період дихальні клапани і сітки необхідно очищати від льоду.

5. Під час ремонту (зварювання) резервуарів усі засувки на сусідніх резервуарах і трубопроводах слід прикрити повстю, просоченою антипіренами (у літній період повсть слід змочити водою). Електро- і газозварювальну апаратуру допускається розміщувати на відстані не ближче 50 м від резервуарів, які експлуатуються.

6. Роботи з ремонту резервуарів слід проводити тільки після повного звільнення резервуара від рідини, від'єднання від нього трубопроводу, відкриття всіх люків, старанного очищення (пропарювання та промивання), відбору з резервуара проб повітря та аналізу на відсутність вибухонебезпечної концентрації газів.

7. У разі наливання неприпустимим є переповнення ємності з нафтопродуктами.

Під час наливання і зливання ЛЗР та ГР персонал, який обслуговує, повинен додержуватися запобіжних заходів при приєднанні шлангів та інших приладів до цистерн з пальним. Під час наповнення цистерни наконечник шланга необхідно опустити не менше ніж на 0,2 м до дна цистерни. Категорично забороняється наливати ЛЗР і ГР у резервуари та іншу тару струменем, який вільно падає. Інструмент, застосований під час зливання і наливання, має бути виготовлений з металу, який не дає іскор при ударі.

8. Для місцевого освітлення під час зливання та наливання слід застосовувати акумуляторні ліхтарі у вибухобезпечному виконанні.

9. Зливні та наливні трубопроводи, стояки необхідно регулярно оглядати та проводити їх запобіжний ремонт. Виявлену течу у зливно-наливних пристроях слід негайно усунути. За неможливості негайного усунення течі несправна частина зливного пристрою має бути відключена.

10. Заборонено зберігати ЛЗР і ГР у несправній тарі. Укладати бочки у сховища необхідно обережно, не допускаючи ударів одна об іншу, і обов'язково пробками вгору.

Укладати бочки з нафтопродуктами з температурою спалаху парів 28 -°C і нижче припустимо тільки в один ряд, бочки з іншими нафтопродуктами - не більш як у два ряди.

11. Для розливання ЛЗР і ГР слід мати ізольовану площадку (приміщення), обладнану відповідними пристроями для виконання цих робіт.

Відпускати ЛЗР і ГР можливо лише за допомогою сифона або насоса у спеціальну тару з кришками, які щільно закриваються. Відпускати ЛЗР і ГР у скляні чи поліетиленові посудини забороняється.

12. На території складів ЛЗР і ГР забороняється:

палити;

застосовувати відкритий вогонь для освітлення та відігрівання замерзлих або застиглих нафтопродуктів, частин запірної арматури, трубопроводів та іншого. Відігрівати їх слід тільки парою, гарячою водою або нагрітим піском.

13. Перевозити паливо слід в автоцистернах, причіпних цистернах та інших ємностях, спеціально виготовлених з цією метою.

14. Зберігати ЛЗР і ГР у тарі слід у будівлях або на майданчиках під навісами з негорючих матеріалів.

15. Заборонено зберігання в тарі на відкритих площадках нафтопродуктів з температурою спалаху 45 -°C і нижче.

16. Будівлі і споруди (за винятком металевих резервуарів), склади для зберігання ЛЗР і ГР повинні мати не нижче II-го ступеня вогнетривкості.

17. Будівлі для зберігання ГР у тарі можуть бути заввишки не більше трьох поверхів, а ЛЗР - одноповерхові.

18. Загальна місткість однієї будівлі для зберігання нафтопродуктів у тарі не повинна перевищувати 1200 м-3 - для ЛЗР, 6000 м-3 - для ГР. При цьому в одному приміщенні (секції) допускається зберігати не більш як 200 м-3 ЛЗР, 1000 м-3 ГР. Приміщення для зберігання ЛЗР і ГР слід обладнати припливно-витяжною вентиляцією, виконаною відповідно до вимог будівельних норм та нормативних документів.

19. Дверні прорізи у приміщеннях для зберігання ЛЗР і ГР у тарі повинні мати пороги з пандусами заввишки не менш як 0,15 м, щоб запобігти розливанню рідини у разі аварії. Підлога в цих приміщеннях має бути з негорючих матеріалів зі схилами для стікання рідини до лотків і трапів.

20. Під час зберігання бочок з ЛЗР і ГР у будівлях слід виконувати такі вимоги:

1) допускається вручну укладати бочки на підлозі не більш як у два яруси;

2) при механізованому укладанні бочок кількість ярусів не повинна перевищувати: п'яти - для ГР, трьох - для ЛЗР;

3) по ширині штабеля або стелажа слід укладати не більш як дві бочки;

4) укладати бочки на кожному ярусі стелажа необхідно в один ряд по висоті незалежно від виду нафтопродуктів;

5) проходи для транспортування бочок повинні мати ширину не менш як 1,8 м, а інші (між стелажами або штабелями) - не менш як 1 м.

21. Порожні металеві бочки, забруднені нафтопродуктами, слід зберігати окремо на спеціально виділених площадках зі щільно закритими пробками (кришками), укладеними не більш як у чотири яруси і відповідно до вимог, установлених для зберігання нафтопродуктів у тарі на відкритих площадках.

22. На складах нафтопродуктів повинен бути запас вогнегасних речовин у кількостях, потрібних для гасіння пожежі в найбільшому резервуарі, а також засоби для їх подавання.

1. Склади для зберігання балонів з горючими газами мають бути одноповерховими, з покриттями, що легко скидаються, і не мати горищних приміщень.

2. Балони з горючими газами слід зберігати, транспортувати, переносити з місця на місце за наявності захисних ковпаків. Їх можна зберігати у спеціальних приміщеннях або на відкритих площадках, захищених від опадів і сонячного проміння.

3. Склади для зберігання балонів з горючими газами повинні мати примусову вентиляцію, яка постійно працює, що гарантує безпечні концентрації газів.

У цих складах припустиме тільки водяне, парове низького тиску або повітряне опалення.

На дверях (воротах) складів балонів з газами слід вивішувати інформаційні таблички із зазначенням вогнегасної речовини, яку допускається застосовувати в разі пожежі.

4. Балони з горючими газами (водень, ацетилен, пропан, етилен тощо) необхідно зберігати окремо від балонів з киснем, стисненим повітрям, хлором, фтором та іншими окислювачами, а також окремо від токсичних газів.

5. На відстані 10 м навколо місця зберігання балонів з газами не зберігають інші речовини, матеріали та предмети.

6. Балони, в яких виявлено витікання газу, необхідно негайно забирати зі складу в безпечне місце.

7. Балони, призначені для зберігання горючих газів у стисненому, скрапленому і розчиненому станах, повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, а також вимогам НПАОП 0.00-1.20-98 "Правила безпеки систем газопостачання України".

8. У складах балонів горючих газів не зберігають інші речовини, матеріали і речі.

9. Під час складування не можна допускати ударів між балонами, падіння ковпаків і балонів на підлогу.

10. Покриття підлоги складу горючих газів і рампи повинно бути з негорючих матеріалів, які не утворюють іскор.

11. Під час перекантовування балонів вручну забороняється братись за вентилі. Торкатись вентилів кисневих балонів, балонів зі стисненим повітрям руками, рукавицями та обтиральними матеріалами, забрудненими маслом і жирами, не допускається.

12. Наповнені горючими газами балони, які мають "башмаки", повинні зберігатись у вертикальному положенні. Щоб уберегти їх від падіння, балони слід установлювати у спеціально обладнані гнізда, клітки або обгороджувати бар'єрами.

13. Балони, що не мають "башмаків", слід зберігати в горизонтальному положенні на дерев'яних рамах або стелажах. Під час укладання в штабелі висота їх не повинна перевищувати 1,5 м, усі вентилі мають бути закритими запобіжними ковпаками і оберненими в один бік.

14. У складах горючих газів повинні бути вивішені інструкції, правила, плакати про те, як поводитись з балонами. Розміщувати балони слід таким чином, щоб був вільний доступ до них, для термінової евакуації окремих балонів (або їх групи) у разі виникнення пожежі або в інших аварійних ситуаціях.

15. Обслуговуючий персонал повинен знати пожежну небезпечність газів, які зберігаються, порядок евакуації балонів, правила гасіння горючих газів.

1. Обслуговуючий персонал повинен знати пожежну небезпеку хімічних речовин, що зберігаються, правила безпечного зберігання, особливості гасіння хімічних речовин та реактивів.

2. На складах має бути розроблений план розміщення хімічних речовин із зазначенням їх найбільш характерних властивостей: "Вогненебезпечні", "Отруйні", "Хімічно активні" та інші.

3. Зберігання хімічних речовин може здійснюватися в закритих сухих приміщеннях у тарі, характер (тип, вид) якої залежить від фізико-хімічних та пожежонебезпечних властивостей продукції та кліматичних умов.

4. Сильнодійні отруйні речовини можливо зберігати лише у суворій відповідності з чинними для них спеціальними правилами.

5. Будівлі складів хімічних речовин мають бути не нижчими II ступеня вогнестійкості. З урахуванням однорідності фізико-хімічних і пожежонебезпечних властивостей речовин, що зберігаються, склади слід розбивати на окремі приміщення (відсіки), ізольовані одне від одного протипожежними перегородками 1-го типу.

6. Сулії з рідкими хімічними речовинами можливо зберігати лише обрешетованими дерев'яними планками або у плетених кошиках.

7. Для вантажно-розвантажувальних робіт слід застосовувати устаткування, характер якого залежить від вибухопожежонебезпечності продукції.

8. Підлога у приміщеннях для зберігання рідких хімічних речовин у тарі повинна мати похил для стікання випадково розлитої рідини до спеціальних приймачів.

У складах, де зберігаються кислоти, повинні бути нейтралізувальні речовини (сода, крейда чи вапно).

9. Під час зберігання азотної та сірчаної кислот необхідно вжити заходів з недопущення стикання їх з деревиною, соломою та іншими речовинами органічного походження.

Концентровану азотну кислоту заборонено розливати у скляні сулії.

10. Склади, в яких зберігається карбід, який бурхливо реагує з водою, слід розміщувати в сухих, добре вентильованих одноповерхових приміщеннях з легким дахом. Усередині цих приміщень не повинно бути водяних, парових та каналізаційних труб. Дахи та стіни не повинні пропускати атмосферні опади, приміщення повинні мати захист від потрапляння грунтових вод.

11. Карбід кальцію повинен зберігатися в сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Рівень підлоги приміщення повинен бути на 0,2 м вище планувальної позначки (рівня) прилеглої території. Забороняється розміщувати склади для зберігання карбіду кальцію в підвальних приміщеннях та низьких місцях, які затоплюються або в інший спосіб потрапляють під дію концентрованої вологи. Барабани з карбідом кальцію зберігаються на складах як у вертикальному, так і горизонтальному положенні.

12. Сулії з кислотами можна встановлювати на стелажах не більше ніж у два яруси по висоті або зберігати на підлозі групами, кількістю не більше як 100 штук, по два чи чотири ряди у кожній, розділеними бортиком заввишки не менше 0,15 м.

13. Заборонено:

проводити у складах роботи, не пов'язані із забезпеченням процесу зберігання хімічних речовин;

входити до складських приміщень, де зберігаються речовини, що вступають у реакцію з водою, у вогкому (вологому) одязі та взутті;

застосовувати для закривання сулій з кислотою пробки з органічних матеріалів (дерева, тканини, соломи тощо).

1. У разі виникнення пожежі дії суб'єкта господарювання та персоналу слід спрямувати на гарантування безпеки та евакуацію людей.

2. Кожний працівник, який виявив пожежу, повинен:

негайно повідомити по телефону пожежну охорону, назвавши адресу об'єкта, вказати поверховість будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також своє прізвище, ім'я та по батькові;

вжити (по можливості) заходів для евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

повідомити стосовно пожежі керівника, відповідну компетентну посадову особу та/або чергового;

за потреби викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).

3. Посадова особа суб'єкта господарювання, яка прибула на місце пожежі, повинна:

1) перевірити, чи викликано пожежну охорону (продублювати повідомлення), довести до відома керівника суб'єкта господарювання стосовно пожежі;

2) у разі загрози для життя людей негайно організувати їх евакуацію, використовуючи для цього наявні сили і засоби;

3) вивести за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов'язаних з ліквідацією пожежі;

4) припинити роботи в приміщенні, крім робіт зі вжиття заходів з ліквідації пожежі;

5) у разі потреби відключити електроенергію (за винятком систем протипожежного захисту), зупинити транспортери, агрегати, апарати, перекрити сировинні, газові та парові комунікації, зупинити системи вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту), вжити інших заходів, які сприяють недопущенню розвитку пожежі та задимлення в приміщенні;

6) перевірити включення оповіщення людей стосовно пожежі, установок пожежогасіння, протидимового захисту;

7) одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію відповідно до схеми, захист матеріальних цінностей;

8) забезпечити дотримання вимог безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі;

9) організувати зустріч органів державного нагляду у сфері пожежного нагляду підрозділів пожежної охорони, допомогти у виборі найкоротшого шляху для під'їзду до осередку пожежі та в підключенні до водних джерел.

4. Слід забезпечити безперешкодний доступ на територію суб'єкта господарювання представникам органу державного нагляду у сфері пожежного нагляду під час прибуття на пожежу.

5. Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація та технічний персонал підприємства зобов'язані брати участь у консультуванні керівника гасіння стосовно конструктивних та технологічних особливостей приміщення, де виникла пожежа, прилеглих будівель, організувати залучення сил та засобів суб'єкта господарювання та вжиття належних заходів, пов'язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її розвитку.

6. Суб'єкти господарювання зобов'язані не пізніше двох годин за фактом пожежі за участю їхнього транспорту, задіяного для надання послуг з перевезень, інформувати про це Державну службу України з безпеки на транспорті або її територіальні органи. Оперативна інформація стосовно пожежі направляється письмово або через засоби телефонного, факсимільного і електронного зв'язку цілодобово в робочі, вихідні та святкові дні оперативному черговому Укртрансбезпеки або її територіального органу, фіксується в журналі обліку оперативної інформації повідомлень про катастрофи, аварії, події, пожежі на автомобільному транспорті.

7. Основні причини загоряння на автотранспорті:

1) порушення герметичності комунікацій, несправності паливної системи, загоряння палива і електропроводки у разі стикання з поверхнями, які мають високі робочі температури (вихлопним колектором, глушником та опалювальною установкою);

2) спалахування палива внаслідок потрапляння іскри, яка виникає від ударів стальних деталей пошкодженого кузова автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди;

3) спалахування палива від потрапляння іскри, розряду статичної електрики;

4) спалахування конструкційних матеріалів і палива з причин несправності електрообладнання (короткого замикання, незадовільних контактів тощо);

5) спалахування конструкційних матеріалів і палива від впливу відкритого вогню (зварювальні роботи, розігрів вузлів автомобіля в зимовий період, перевірка наявності палива в паливних баках за допомогою відкритого вогню, паління тощо).

8. У разі займання автомобіля водій повинен зупинити його, з'їхавши на узбіччя, вимкнути запалення, відключити акумулятор від загальної мережі і виконати вимоги Правил дорожнього руху щодо позначення зупинки КТЗ та цих Правил.

9. Після зупинки автомобіля водій повинен негайно відкрити всі виходи, забезпечити швидку евакуацію пасажирів і приступити до гасіння пожежі.

10. Гасіння пожежі вогнегасником потрібно починати з розлитого під автомобіль палива, здійснюючи наступне подавання струменя на осередок у ньому. Перед початком гасіння в підкапотному просторі водій повинен відкрити замки капота. Гасіння в підкапотному просторі слід починати одночасно з відкриттям капота, оскільки інтенсивність горіння після його відкриття зростає (без гасіння).

11. Водій зобов'язаний пам'ятати, що для всіх вогнегасників, рекомендованих для комплектації автотранспорту, час безперервної роботи вогнегасника становить не більш як 9 - 15 с. За допомогою замково-пускового пристрою вогнегасника у разі потреби можливо припинити подавання вогнегасильного заряду. Це покращує тактику гасіння декількох осередків у різних місцях автомобіля або повторних загорань в одному з осередків.

12. Найбільший ефект досягається під час одночасного гасіння (групою людей) із застосуванням декількох вогнегасників, а також якщо одночасно застосовуються підсобні засоби: сніг, пісок, покривало тощо.

13. Гасити потрібно з навітряної сторони, направляючи струмінь з вогнегасника на поверхню, яка горить, а не на полум'я. При гасінні палива, яке витікає, слід подавати заряд від низу гирла отвору до верху.

14. Для водія небезпечно гасити вогонь у забрудненому одязі, з руками, змоченими пальним.

15. У разі дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до пожежі під час перевезення небезпечних вантажів, водій зобов'язаний:

за потреби вжити заходів для виклику пожежної допомоги;

відповідно до аварійної картки вжити заходів з первинного усунення наслідків аварії;

позначити місце дорожньо-транспортної пригоди згідно з вимогами Правил дорожнього руху, а також вжити заходів з евакуації КТЗ за межі дороги, якщо це передбачено умовами безпечних перевезень небезпечних вантажів.

У разі вимушеної зупинки транспортного засобу у зв'язку з пошкодженням тари або упаковки з небезпечним вантажем, властивості якого являють небезпеку для інших учасників руху, місце зупинки додатково позначається двома знаками "В'їзд заборонено", які встановлюються з обох напрямків руху на відстані не менше як 100 м від транспортного засобу. Про місце вимушеної зупинки, її причини слід сповістити головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні.

16. Під час гасіння пожежі на газобалонному КТЗ, перш за все, потрібно:

перекрити магістральний і балонний вентилі;

на двигуні, який працює, збільшити кількість обертів колінчатого вала і швидко відпрацювати газ, який залишився в системі газопроводів, від вентиля до змішувача;

гасити пожежу вуглекислотним або порошковим вогнегасником, піском, покривалом, водою, снігом та іншими підручними засобами.

17. Для попередження нагрівання балони з газом слід поливати холодною водою.

18. Відповідальний за стан і наявність вогнегасника на транспортному засобі водій повинен знати будову вогнегасника, вміти ним користуватися.

19. Водій зобов'язаний щоденним оглядом перевіряти наявність на вогнегаснику пломб, відсутність механічних пошкоджень, величину тиску у вогнегаснику за індикатором (у вогнегасниках закачного типу), термін чергового огляду.

20. Не допускається до роботи КТЗ, термін чергового технічного огляду вогнегасника якого закінчився, якщо вогнегасник має механічні пошкодження, порушення пломби та падіння тиску.