Про затвердження Правил пожежної безпеки для обєктів зберігання, транспортування та реалізації нафтопродуктів

Перевіряється цілісність та захищеність від корозії доступних для огляду частин блискавкоприймачів і струмовідводів та контактів між ними, а також значення опору струму промислової частоти заземлювачів блискавковідводів, що стоять окремо. Ці значення не повинні перевищувати результатів відповідних замірів на стадії приймання більш ніж у 5 разів. У протилежному випадку проводиться ревізія заземлювача.

3. Результати ревізії блискавкозахисту, перевірочних випробувань заземлювальних пристроїв, виконаних ремонтів заносяться до спеціального пронумерованого, прошнурованого та скріпленого печаткою експлуатаційного журналу. Ця документація після закінчення приймання пристроїв блискавкозахисту передається організації, яка їх експлуатує.

1. Для захисту від небезпечної дії статичної електрики вживаються заходи відповідно до Правил захисту від статичної електрики затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України від 22.04.97 N 103 (далі - НПАОП 0.00-1.29-97).

Забезпечення та утримування у справному стані заземлення всіх металевих та електропровідних неметалевих частин технологічного обладнання здійснюються незалежно від застосування інших засобів захисту від статичної електрики.

2. Автоцистерни перед наливом та зливом пожежонебезпечних рідин приєднуються до заземлювального пристою на весь час заповнення чи випорожнення цистерн.

Контактні пристрої для під'єднання заземлювальних провідників від автоцистерн повинні відповідати вимогам чинних нормативних документів та встановлюватися за межами вибухонебезпечної зони.

Гнучкі заземлювальні провідники площею перерізу не менше 6 мм кв. повинні бути постійно приєднані до металевих корпусів автоцистерн та мати струбцину або наконечник під болт М10 для приєднання до заземлювального пристрою.

Є можливим застосування у вибухонебезпечній зоні заземлювальних пристроїв, які мають відповідний рівень вибухозахисту.

Водій, під'їхавши до поста наливу, повинен заземлити автоцистерну. За відсутності постійно приєднаних провідників заземлення автоцистерн виконується через інвентарні провідники, які мають наконечники на обох кінцях, у такому порядку: заземлювальний провідник спочатку приєднується до корпусу цистерни потім - до заземлювального пристрою. Не допускається приєднання заземлювальних провідників до пофарбованих та забруднених металевих частин автоцистерни.

3. Відкривати люк автоцистерни та занурювати у неї наливну трубу (рукав) дозволяється тільки після заземлення автоцистерни.

4. Рукави з неелектропровідних матеріалів з металевими наконечниками, що використовуються для наливання нафтопродуктів у залізничні цистерни, автоцистерни, наливні судна та інші транспортні засоби, обвиваються мідним дротом діаметром не менше 2 мм (або мідним тросиком площею перерізу не менше 4 мм кв.) з проміжком витка не більше 100 мм. Один кінець дроту (тросика) з'єднується пайкою (або під болт) з металевими заземленими частинами продуктопроводу, а інший - з наконечником рукава. У випадку використання армованих або електропровідних рукавів обвивати їх не потрібно за умови обов'язкового з'єднання арматури або електропровідного гумового шару з заземленим продуктопроводом та металевим наконечником рукава. Наконечники рукавів виготовляються з металів, які виключають іскроутворення.

5. Нафтопродукти закачуються у резервуари, цистерни, тару без розбризкування, розпилення або інтенсивного перемішування. Наливання світлих нафтопродуктів струменем, що вільно падає, не допускається. Відстань від кінця завантажувальної труби до дна приймальної посудини не повинна перевищувати 200 мм, а якщо це неможливо, то струмінь спрямовується вздовж стінки. При цьому форма кінця труби та швидкість подавання нафтопродукту обираються таким чином, щоб виключалося розбризкування. Якщо діаметр горловини посудини місткістю більше 10 л не дозволяє опустити шланг всередину, використовується заземлена лійка з електропровідного (такого, що не утворює іскор) матеріалу, кінець якої опускається в посудину на відстань не більше 200 мм від її дна. У випадку застосування короткої лійки до її кінця приєднується ланцюжок з матеріалу, що виключає іскроутворення, який при опусканні лійки в посудину лягає на її дно.

6. Для зниження інтенсивності виникнення заряду статичної електрики швидкість руху нафтопродуктів по трубопроводах нафтобаз не повинна перевищувати граничнодопустимих значень.

7. Під час заповнення резервуара нафтопродукти подаються нижче рівня залишку нафтопродукту, який знаходиться в цьому резервуарі.

Під час заповнення порожнього резервуара нафтопродукти подаються у нього із швидкістю не більше 0,5 м/с до моменту занурення кінця завантажувальної труби.

При подальшому заповненні швидкість слід вибирати з урахуванням виду наливу, властивостей нафтопродукту, вмісту та розміру нерозчинених домішок, властивостей матеріалу стінок трубопроводу, резервуара та транспортних засобів.

8. Ручний відбір проб допускається не раніше ніж через 10 хвилин після припинення руху нафтопродукту.

Вимірювання рівня метр-штоком або вимірювальною рулеткою з лотом, яке здійснюється через люки з метою визначення кількості нафтопродукту, допускається не раніше ніж через 2 години після припинення руху нафтопродукту.

Пробовідбірник повинен мати струмопровідний мідний тросик, один кінець якого припаюється до корпусу пробовідбірника, а на іншому є наконечник під болт М10. Болт М10 з гайкою-баранчиком приварюється до периметрової огорожі покрівлі заземленого резервуара. Перед відбором проб пробовідбірник обов'язково заземлюється.

Перед кожним використанням пробовідбірника обов'язково перевіряється цілісність мідного струмопровідного тросика.

9. Якщо підлоги розливальних відділень виконані з неелектропровідних матеріалів, на них кладуться заземлені металеві листи, на які встановлюють посудини для заповнення; допускається здійснювати заземлення бочок, бідонів та інших пересувних посудин шляхом приєднання їх до заземлювального пристрою мідним тросиком з наконечником під болт, гвинт, шпильки.

10. Огляд та поточний ремонт заземлювальних пристроїв для захисту від статичної електрики здійснюються одночасно з перевіркою заземлення електрообладнання установок підприємства відповідно НПАОП 40.1-1.21-98 та інших нормативних актів.

Вимірювання електричних опорів заземлювальних пристроїв проводиться не рідше одного разу на рік. Результати вимірювання та ремонтів заносять до журналу з експлуатації захисту від проявів статичної електрики підприємства. Сторінки журналу нумеруються, прошнуровуються та скріплюються печаткою.

1. Під час експлуатації приладів і засобів автоматизації необхідно дотримуватися рекомендацій заводів-виробників щодо режиму роботи, а також щодо профілактики приладів і засобів автоматизації.

2. Під час монтажу і профілактичних робіт необхідно стежити, щоб мастильні матеріали, розчинники, а також сторонні предмети не потрапляли на монтажну електричну схему. Відходи, що накопичуються під час проведення цих робіт, прибираються з приміщення до закінчення робочої зміни.

3. Роботи з обслуговування та профілактики приладів у вибухонебезпечних і пожежонебезпечних цехах дозволяється проводити тільки холодним способом без застосування паяння, зварювання та інших робіт, що пов'язані з використанням вогню або високих температур.

Дрібний, поточний ремонт приладів автоматичного контролю і регулювання дозволяється тільки після відключення приладів від технологічних установок і усунення тиску.

4. Кожен апарат після ремонту відрегульовується і випробовується відповідно до вимог технічних умов заводу-виробника обсягом контрольних випробувань.

5. Необхідно здійснювати контроль і за необхідності вживати заходів для забезпечення герметизації приміщень, де розміщуються КВП, від вибухонебезпечних виробничих та складських приміщень.

6. Не дозволяється влаштовувати ввід у приміщення КВП імпульсних ліній, що контролюють стан горючих газів, парів і рідин і пов'язують технологічні апарати і трубопроводи, які знаходяться під дією надлишкового тиску, з приладами і апаратами, розміщеними у приміщеннях КВП. В окремих випадках (за необхідності) ввід імпульсних трубок дозволяється за умови улаштування поза межами приміщень КВП роздільних посудин, а також запобіжних (відсічних) приладів, які запобігають проникненню в приміщення КВП горючих газів і парів у випадку розриву імпульсних трубок.

7. Імпульсні лінії від роздільних посудин до приладів і апаратів дозволяється заповнювати тільки інертною незамерзаючою рідиною, що не змішується з продуктом, який контролюється, і не розчиняється в ньому.

8. Приміщення КВП оснащуються порошковими або вуглекислотними вогнегасниками.

1. Улаштування та експлуатація опалювальних приладів здійснюються відповідно до протипожежних вимог відповідних будівельних норм та інших нормативних документів.

2. Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенераторні та калориферні установки, печі та інші опалювальні прилади перевіряються та ремонтуються. Несправні опалювальні пристрої до експлуатації не допускаються.

3. Особи, призначені на підприємствах відповідальними за технічний стан опалювальних установок, зобов'язані організовувати постійний контроль за правильністю їх утримання та експлуатації, своєчасний і якісний ремонт.

4. Топлення печей на підприємствах проводиться особами, які пройшли протипожежний інструктаж.

5. Режим, час та тривалість топлення печей встановлюються розпорядженням керівника підприємства.

Топлення печей у будівлях та спорудах припиняється не менше як за дві години до закінчення роботи.

6. До повітронагрівальних й опалювальних приладів забезпечується вільний доступ для огляду й очищення.

Очищення димоходів та печей від сажі проводиться перед початком, а також протягом усього опалювального сезону.

Результати очищення димоходів та печей заносяться у відповідний журнал.

7. Підлога з горючих матеріалів захищається під топковими дверцятами (топковим отвором) металевим листом розміром 0,7 x 0,5 м, що розташовується своїм довгим боком уздовж печі.

8. На горищах усі димові труби і стіни, в яких проходять димові канали, постійно утримуються оштукатуреними та побіленими.

9. Попіл і шлак, які вигрібають з топки, заливаються водою та виносяться в спеціально відведені місця. Не дозволяється висипати їх поблизу будівель.

10. Улаштування тимчасових печей у приміщеннях не дозволяється.

11. Під час експлуатації пічного опалення забороняється:

залишати печі, які топляться, без догляду або доручати нагляд за ними особам, що не мають допуску до цього виду робіт;

користуватися печами й осередками вогню, які мають тріщини;

розміщувати паливо, інші горючі речовини і матеріали безпосередньо перед топковим отвором;

зберігати непогашені вуглини та золу в металевому посуді, встановленому на дерев'яній підлозі або горючій підставці;

сушити й складати на печах одяг, дрова, інші горючі предмети та матеріали;

застосовувати для розпалювання печей ЛЗР та ГР; топити вугіллям, коксом і газом печі, не пристосовані для цього;

використовувати для топлення дрова, довжина яких перевищує розміри топливника; здійснювати топлення печей з відкритими дверцятами топливника;

використовувати вентиляційні та газові канали як димоходи;

зберігати у приміщенні запас палива, який перевищує добову потребу;

встановлювати стелажі, шафи та інше обладнання на відстані менше 0,7 м від печі і менше 1,25 м від топкових отворів.

12. Біля кожної форсунки котельної або теплогенеруючої установки, яка працює на рідкому паливі, встановлюється піддон з піском, а на паливопроводі - не менше двох вентилів (по одному біля топки та біля резервуара з паливом).

13. Паливо зберігається у спеціально пристосованих для цього приміщеннях або на спеціально виділених майданчиках (у резервуарах) з урахуванням вимог будівельних норм.

14. У приміщенні котелень та інших тепловироблювальних установок підприємств забороняється:

допускати до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання та протипожежного інструктажу і не отримали відповідних кваліфікаційних посвідчень;

експлуатувати установки у разі підтікання рідкого палива або витікання газу із системи паливоподавання;

розпалювати установки без їх попередньої продувки;

подавати паливо, коли форсунки або газові пальники згасли;

експлуатувати установки, якщо зіпсовано або відключено прилади контролю й регулювання, а також за їх відсутності;

сушити спецодяг, взуття, інші матеріали на нагрівальних приладах та теплопроводах.

1. Технічний стан і тип вентиляційних установок, що експлуатуються, повинні забезпечувати кратність повітрообміну, зазначену у проекті.

2. Особа, призначена відповідальною за технічний стан та справність вентиляційних систем, зобов'язана забезпечити додержання вимог пожежної безпеки під час їх експлуатації.

3. Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи підлягають регулярному очищенню від горючого пилу, відходів виробництва, жирових відкладень пожежобезпечними засобами. Перевірка й очищення вентиляційного обладнання проводяться за графіком, затвердженим адміністрацією підприємства. Результати огляду заносяться до спеціального журналу.

Витяжні повітроводи, якими транспортується повітря, що може містити горючі та вибухонебезпечні речовини (газ, пару, пил), обладнуються пристроями для очищення (люками, розбірними з'єднаннями тощо).

4. Загальний стан вогнезатримуючих пристроїв перевіряється не рідше одного разу на тиждень. Чутливі елементи приводу засувок (легкоплавкі замки, вставки, що легко згорають, термочутливі елементи тощо) своєчасно очищуються від забруднень.

Магнітні вловлювачі у вентиляційних повітроводах, пристрої блокування вентиляційних систем з системами пожежної сигналізації та системами пожежогасіння, а також автоматичні пристрої відключення вентиляції у разі пожежі перевіряються не рідше одного разу на півроку та утримуються у справному, робочому стані.

5. Вентиляційні системи у вибухонебезпечних приміщеннях включаються за 15 хвилин до початку роботи технологічного обладнання.

У тамбур-шлюзах приміщень категорій А і Б відповідно до НАПБ Б.03.002-2007, в яких виділяються вибухонебезпечні пара, газ та пил, слід постійно (на весь період роботи або зберігання речовин і матеріалів) забезпечувати необхідний підпір повітря.

6. За станом заземлення та захисту від статичної електрики усіх металевих повітроводів, трубопроводів, фільтрів та іншого обладнання витяжних установок, якими транспортуються горючі та вибухонебезпечні речовини, здійснюється постійний нагляд, а виявлені несправності своєчасно усуваються.

7. Необхідно стежити, щоб у приміщеннях, у повітрі яких можуть міститися легкозаймисті або вибухонебезпечні речовини (газ, пара, пил), застосовувалися вентилятори, регулюючі та інші пристрої вентиляційних систем, які мають конструкцію і виконані з матеріалів, що виключають можливість іскроутворення.

8. На підприємстві визначається порядок відключення вентиляційних систем і дій обслуговуючого персоналу у разі виникнення пожежі або аварії.

9. Забороняється:

експлуатувати технологічне обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях у разі несправних або відключених гідрофільтрів, сухих фільтрів, пиловідсмоктуючих, пилевловлюючих та інших пристроїв систем вентиляції;

відключати або знімати вогнезатримуючі пристрої;

випалювати накопичені в повітроводах, зонтах жирові відкладення та інші горючі речовини;

закривати витяжні канали, отвори й решітки;

залишати двері вентиляційних камер відчиненими, зберігати в камерах різні матеріали, устатковання тощо;

складувати впритул (на відстані менше 0,5 м) до повітроводів і устатковання горючі матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці;

видаляти за допомогою однієї системи відсмоктувачів різні гази пари, пил та інші речовини, які при змішуванні можуть викликати спалах, горіння або вибух;

експлуатувати переповнені циклони;

розміщувати в підвальних приміщеннях та в каналах під підлогою повітроводи, по яких переміщаються вибухопожежонебезпечні гази, пари і пил;

розміщувати газопроводи і трубопроводи з горючими речовинами, кабелі, електропроводку й каналізаційні трубопроводи всередині повітроводів та на їх стінках, перетинати повітроводи цими комунікаціями.

1. Усі стічні води з промислових цехів, установок, будівель, споруд і резервуарних парків, що містять нафтопродукти, обов'язково спрямовуються до очисних споруд.

Не дозволяється, навіть в аварійних ситуаціях, зливання стоків які містять ЛЗР та ГР, речовин, що у взаємодії з водою виділяють вибухопожежонебезпечні гази (карбід кальцію, негашене вапно тощо), у каналізаційну мережу, не зв'язану з очисними спорудами, а також зливання до каналізації твердих і загуслих залишків після зачищення резервуарів.

2. Очисні споруди, що експлуатуються, повинні працювати безперебійно і регулярно підлягати профілактичному огляду. У випадку забруднення об'єктів очисних споруд, що мають тільки одну секцію, стічні води, що містять нафтопродукти, до введення очисних споруд у дію спрямовуються до аварійної ємності.

3. За станом хлопавок для зливання стічних вод і випадково пролитих нафтопродуктів з обвалування резервуарних парків встановлюється постійний нагляд.

4. Необхідно стежити, щоб каналізація для відведення промислових стоків по всій своїй довжині була закритою. Не допускається застосування горючих матеріалів в елементах її конструкції.

5. Каналізаційні мережі та гідрозатвори необхідно періодично оглядати й очищати. Шар води, який утворює гідрозатвор, повинен бути не менше 0,25 м. Кришки оглядових колодязів каналізації повинні бути постійно закритими, а на складах ЛЗР та ГР мати пофарбування, яке вирізняється, та покажчики місця їх знаходження.

Кришки каналізаційних колодязів на мережах і спорудах стічних вод із наявністю ЛЗР, ГР і вибухонебезпечних речовин виконуються з негорючих матеріалів, що не утворюють іскор під час ударів.

6. Під час експлуатації та обслуговування каналізації для відведення промислових стоків не дозволяється:

об'єднувати потоки різних стічних вод, які спроможні в разі змішування утворювати й виділяти вибухонебезпечні суміші;

використовувати для освітлення під час огляду гідрозатворів і колодязів ліхтарі, факели та інші види відкритого вогню;

експлуатувати виробничу каналізацію з несправними або неправильно виконаними гідрозатворами.

1. Усі системи необхідно утримувати в справному стані й постійній готовності для виконання завдань, що стоять перед ними. Експлуатація систем пожежної автоматики здійснюється відповідно до вимог чинних нормативних документів. Несправності, які впливають на їх працездатність, усуваються негайно, інші несправності - в передбачені регламентом терміни, при цьому необхідно робити записи у відповідних журналах.

Перелік основних приміщень та споруд об'єктів зберігання, транспортування та реалізації нафтопродуктів, які підлягають обладнанню автоматичними системами пожежогасіння та пожежної сигналізації, наведено в додатку 3 до цих Правил.

2. На період проведення робіт з ТО або ППР, для яких передбачається відключення систем, адміністрація підприємства зобов'язана вжити необхідних заходів щодо забезпечення пожежної безпеки захищених приміщень та технологічного устатковання, повідомивши про це пожежну охорону об'єкта.

3. Шлейфи систем пожежної сигналізації, лінії керування та зв'язку постійно контролюються на режим "Готовність" та піддаються періодичним випробуванням на режим "Тривога" та "Система спрацювала" згідно з планом-графіком.

4. У приміщенні диспетчерського пункту (пожежного поста) та інших місцях розміщення приладів сигналізації та вузлів керування вивішується інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу на випадок появи сигналів про пожежу або про несправність в СПС або АСП. Диспетчерський пункт (пожежний пост) обладнується телефонним зв'язком, аварійним освітленням та укомплектовується електричним ліхтарем.

5. Диспетчерські пункти (пожежні пости), операторські технологічних цехів і станції пожежогасіння забезпечуються схемою СПС та (або) систем пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування системою пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про аварію і (або) пожежу.

6. На пультах керування диспетчерських пунктів (пожежних постів), на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння вивішуються (встановлюються) таблички із зазначенням захищених приміщень або технологічного устатковання.

В системах водяного і пінного пожежогасіння на вузлах управління також вивішуються функціональні схеми обв'язки, на табличках вказуються типи та кількість зрошувачів у секції, а засувки й крани нумеруються відповідно до схеми обв'язки. Функціональні схеми обв'язки вивішуються і в насосних АСП.

7. Для якісної експлуатації СПС та АСП на об'єкті наказом або розпорядженням адміністрації підприємства призначаються:

особа, відповідальна за експлуатацію СПС та АСП;

оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом СПС та АСП (оперативний персонал - для щоденного контролю; черговий персонал - для цілодобового). Функції оперативного (чергового) персоналу можуть суміщатися.

8. Особа, відповідальна за експлуатацію системи, зобов'язана забезпечити:

виконання вимог правил утримання систем пожежної сигналізації і пожежогасіння;

утримання СПС та АСП у працездатному стані шляхом своєчасного проведення ТО та ППР;

навчання оперативного (чергового) персоналу, а також інструктаж осіб, які працюють у захищених приміщеннях;

розробку необхідної експлуатаційної документації та контроль за систематичним її веденням;

інформування адміністрації підприємства про всі випадки відмови та спрацювання систем;

своєчасне пред'явлення рекламацій заводам-виробникам, монтажним організаціям, спеціальним обслуговуючим організаціям.

9. Оперативний (черговий) персонал повинен знати:

назву та місцезнаходження захищених приміщень;

порядок виклику підрозділів МНС у разі надходження сигналу тривоги та взаємодії з підрозділами МНС під час ліквідації пожежі та її наслідків;

порядок визначення працездатності систем в період експлуатації;

порядок ведення експлуатаційної документації.

10. На підприємстві забезпечується запас зрошувачів і пожежних сповіщувачів у кількості не менше 10 % від кількості змонтованих.

11. У випадку застосування на підприємстві КОПС не допускається суміщена видача сигналів від пожежних сповіщувачів та охоронних датчиків. Сигнали від пожежних сповіщувачів і охоронних датчиків повинні бути відокремлені.

12. Апаратура СПС та КОПС встановлюється в місцях, недоступних для сторонніх осіб, і опломбовується.

13. Для захисту сповіщувачів від механічних пошкоджень та несанкціонованих спрацьовувань вживаються заходи, які не повинні впливати на їх працездатність.

14. Пожежні сповіщувачі утримуються в чистоті та постійній готовності, до них забезпечується вільний доступ.

15. У разі ремонту або несправності ручного пожежного сповіщувача поруч вивішується табличка з відповідним написом.

16. Клемні коробки приладів закриваються захисними кришками і опломбовуються, а корпуси приладів - заземлюються.

17. Місце підключення приладів та КОПС до абонентської телефонної лінії обмежується для доступу сторонніх осіб.

18. Приміщення з установленими в ньому пожежними приймально-контрольними приладами та станціями має бути сухим і добре вентильованим, а також обладнаним аварійним освітленням, мати достатній рівень природного та штучного освітлення.

19. У разі використання як джерела резервного живлення акумуляторної батареї її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в режимі чергування і не менше трьох годин - у режимі "Тривога".

20. Унесення будь-яких змін у конструкцію системи, перекомпонування захищених приміщень та інші переобладнання допускається здійснювати за згодою з проектною організацією з інформуванням про це органів державного пожежного нагляду.

21. Переведення систем з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених у чинних нормативних документах.

Пристрої ручного пуску АСП встановлюються поза можливою зоною горіння, в доступному місці, опломбовуються та захищаються від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень. Для визначення їх місцезнаходження застосовуються вказівні знаки, які розміщуються всередині й поза приміщенням.

22. Елементи та вузли АСП фарбуються відповідно до вимог чинних стандартів.

23. Зрошувачі й насадки постійно утримуються в чистоті, під час проведення ремонтних робіт захищаються від потрапляння на них фарби, побілки тощо. В місцях, де є небезпека механічного пошкодження, зрошувачі захищаються надійними огорожами, які не впливають на поширення тепла (для спринклерних зрошувачів) і не змінюють карти зрошування.

24. У приміщеннях, де розташовані вузли керування систем водяного та пінного пожежогасіння, упродовж року необхідно підтримувати температуру повітря не менше 4 град.С.

25. Під час експлуатації СПС та АСП забороняється:

використовувати трубопроводи АСП для підвішування або кріплення будь-якого устатковання;

приєднувати виробниче устатковання та сантехнічні прилади до трубопроводів живлення АСП;

встановлювати запірну арматуру та фланцеві з'єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах;

встановлювати замість тих, що спрацювали, та несправних зрошувачів пробки й заглушки;

встановлювати замість несправних сповіщувачів сповіщувачі іншого типу або принципу дії, а також замикати шлейф сигналізації за відсутності сповіщувача у місці його встановлення;

складувати матеріали і обладнання на відстані від сповіщувачів менше ніж 0,6 м.

1. Системи протипожежного водопостачання повинні забезпечувати потрібні за нормами витрату та напір води. У разі недостатнього напору на об'єктах необхідно встановлювати насоси, які підвищують тиск у системі.

2. У разі відключення ділянок системи протипожежного водопостачання та пожежних гідрантів або зменшення тиску в системі нижче за потрібний необхідно сповіщати про це підрозділи МНС.

3. Наказом по підприємству призначаються особи, відповідальні за технічний стан пожежних гідрантів.

Перевірка працездатності пожежних гідрантів з пуском води здійснюється особами, що відповідають за їх технічний стан, не рідше двох разів на рік (навесні й восени).

4. Пожежні гідранти, а також під'їзди та підходи до них утримуються справними та постійно вільними.

5. Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів очищаються від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплюються а стояки звільняються від води.

Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.

6. Для контролю працездатності зовнішньої системи протипожежного водопостачання один раз на рік проводиться її випробування на тиск та витрату води з оформленням відповідного акта. Випробування системи водопостачання проводиться також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до системи.

7. Витрачений під час гасіння пожежі протипожежний запас води з резервуарів має бути відновлений протягом 24 годин.

8. Пожежні резервуари (водойми) та їх обладнання захищаються від замерзання води.

Узимку для забирання води з відкритих вододжерел улаштовуються утеплені ополонки розміром не менше 0,6 x 0,6 м, які утримуються у зручному для використання стані.

9. За пожежними резервуарами, водоймами, водозабірними пристроями, під'їздами до вододжерел, водогінною мережею, гідрантами і насосними установками здійснюється постійний технічний нагляд, що забезпечує їх справність і постійну готовність до застосування у разі пожежі.

До пожежних гідрантів і водойм влаштовуються під'їзди з майданчиками розмірами не менше 12 х 12 м для встановлення пожежних автомобілів і забирання води будь-якої пори року.

10. Біля місць розташування пожежних гідрантів і водойм встановлюються покажчики (об'ємні зі світильником або плоскі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них:

для пожежного гідранта - літерним індексом ПГ, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водогінної мережі (тупикова чи кільцева);

для пожежної водойми - літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.

11. Водонапірні башти пристосовуються для можливості відбору води пожежною технікою будь-якої пори року. Під'їзди до водонапірних башт утримуються у справному стані.

На корпус водонапірної башти наноситься позначення, яке вказує на місце розташування пристрою для забирання води пожежною технікою.

12. Не допускається використовувати для побутових, виробничих та інших господарських потреб протипожежний запас води, що зберігається в резервуарах, водонапірних баштах, водоймах та інших ємнісних спорудах.

13. Внутрішні пожежні крани-комплекти розміщуються у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.

Кожен пожежний кран-комплект укомплектовується пожежним рукавом однакового з ним діаметра та переносним пожежним стволом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Елементи з'єднання пожежного крана-комплекту, рукавів та переносного пожежного ствола приймаються однотипними.

Пожежні крани-комплекти встановлюються таким чином, щоб забезпечувалося зручне повертання вентиля та приєднання рукава, а напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана-комплекту виключав різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.

У шафах передбачається місце для зберігання двох вогнегасників. На дверцятах шаф, у яких знаходяться вогнегасники, наносяться відповідні покажчики.

14. Пожежні рукави утримуються сухими, складеними у "гармошку" або подвійну скатку, приєднаними до крана та ствола, і не рідше одного разу на шість місяців розгортаються та згортаються наново.

Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов'язаних з пожежогасінням, не допускається.

У вибухопожежонебезпечних приміщеннях з наявністю пилу пожежні крани-комплекти укомплектовуються пожежними стволами, що подають воду як компактним струменем, так і розпиленим.

15. На дверцятах шаф пожежних кранів-комплектів із зовнішнього боку вказується після літерного індексу "ПК" порядковий номер пожежного крана-комплекту та номер телефону для виклику підрозділів МНС.

16. Пожежні крани-комплекти не рідше одного разу на шість місяців підлягають ТО і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку ТО.

Пожежні крани-комплекти постійно утримуються справними і доступними для використання.

17. У неопалюваних приміщеннях узимку вода з внутрішньої системи протипожежного водопостачання зливається. При цьому біля пожежних кранів-комплектів вивішуються таблички про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса необхідно ознайомити всіх працівників у приміщенні.

18. За наявності в неопалюваному приміщенні (будівлі) трьох і більше пожежних кранів-комплектів на сухотрубній мережі внутрішньої системи протипожежного водопостачання в утепленому місці на вводі встановлюється засувка з електроприводом. Її відкриття та пуск насоса передбачаються дистанційними від пускових кнопок, встановлених всередині шаф пожежних кранів-комплектів.

1. У приміщенні насосної станції вивішуються загальна схема систем протипожежного водопостачання та схема обв'язки насосів. На кожній засувці і пожежному насосі-підвищувачі вказуються їх призначення. Порядок увімкнення насосів-підвищувачів і обов'язки обслуговуючого персоналу щодо нагляду за збереженням протипожежного запасу води у запасних резервуарах і водонапірних вежах визначаються інструкцією.

Приміщення насосних станцій повинні бути опалюваними, у них не дозволяється зберігання сторонніх предметів і устатковання.

Трубопроводи й насоси фарбуються у колір, який визначається відповідними чинними нормативними документами.

2. Приміщення насосних станцій систем протипожежного водопостачання обладнуються прямим телефонним зв'язком з пожежною охороною об'єкта.

3. Електрифіковані засувки перевіряються не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси - раз на 10 днів й утримуються у постійній експлуатаційній готовності. Не рідше одного разу на місяць перевіряється надійність переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів). Огляд, змащення і перевірка стану арматури проводяться не рідше одного разу на 3 місяці. Манометри і вакуум-метри після перевірки їх справності опломбовуються.

Відомості щодо перевірки і оглядів обладнання, а також їх результати реєструються у спеціальному журналі.

4. Розміщення запірної арматури на всмоктувальних і напірних трубопроводах пожежних насосів повинно забезпечувати можливість заміни або ремонту будь-якого насоса, зворотного клапана, запірної арматури без припинення подачі води в системи протипожежного водопостачання.

5. Біля входу в приміщення насосної станції розміщується напис (табло) "Пожежна насосна станція" з освітленням уночі.

6. Якщо насосна станція не має постійного чергового персоналу, то приміщення замикається на замок, а місце зберігання ключів зазначається написом на дверях.

7. Пуск пожежних насосів передбачається автоматичним і дистанційним з пульта керування АСП, а також місцевим - ручним. У випадку сигналу про пожежу до насосної станції негайно направляється обслуговуючий персонал.

1. Під час зберігання води в наземних резервуарах у випадку, якщо температура повітря нижче 0 град. С, вода підігрівається.

2. Зберігання, застосування та перевірка якості піноутворювачів здійснюються відповідно до вимог чинних нормативних документів.

3. Зберігання піноутворювача та його розчину здійснюється в резервуарах із нержавіючої сталі або полімерних матеріалів. Допускається зберігати піноутворювачі (крім фторвмісних) в резервуарах із вуглецевої сталі (марка Ст. 3).

Забороняється для зберігання піноутворювачів застосовувати залізобетонні резервуари, які не захищені спеціальним (полімерним) покриттям.

4. Резервуари для піноутворювача рекомендується встановлювати у приміщенні або зовні за умови забезпечення в них необхідної для зберігання температури.

5. Якщо застосовується підігрівання піноутворювача або його розчину, максимальна температура нагрівального елемента, що контактує з піноутворювачем або з його розчином, не повинна перевищувати 40 град. С.

6. Резервуари для води, піноутворювача та його розчину, як правило, обладнуються сигналізаторами рівня. За відсутності автоматичного контролю рівень перевіряється візуально не рідше двох разів на місяць.

1. Лінійна частина магістральних нафтопродуктопроводів повинна мати постійні розпізнавальні знаки висотою 1,5-2,0 м, які встановлюються на місцевості через кожен кілометр (кілометрові стовпчики).

Крім кілометрових стовпчиків, поблизу місця перетинання нафтопродуктопроводом автошляхів встановлюються дорожній знак "Зупинка заборонена", а також попереджувальний плакат "Вогненебезпечно, нафтопродуктопровід" з номером телефону організації, що експлуатує цей нафтопродуктопровід, за яким слід звертатися у випадку виявлення виходу нафтопродукту на поверхню.

Місця перетинання нафтопродуктопроводу з іншими надземними, наземними та підземними комунікаціями позначаються знаками з написом "Нафтопродуктопровід високого тиску".

Кожний кілометровий стовпчик і знак "Нафтопродуктопровід високого тиску" обладнуються щитами з інформацією про охоронну зону, місце, глибину залягання та належність нафтопродуктопроводу.

На підводних переходах нафтопродуктопроводів через судноплавні річки та канали встановлюються знаки з сигнальними вогнями, що вмикаються автоматично в темний час доби.

2. За станом нафтопродуктопроводу здійснюється постійний контроль як візуально, так і спеціальними приладами та пристроями для своєчасного виявлення дефектів трубопроводу, які з'являються у процесі його експлуатації (витікання нафти або нафтопродукту). Причини витікання своєчасно усуваються, а забруднений нафтою чи нафтопродуктом ґрунт видаляється.

3. На всій протяжності магістральних нафтопродуктопроводів, як правило, забезпечується можливість під'їзду до нафтопродуктопроводу для виконання аварійних, ремонтних та профілактичних робіт. Для забезпечення під'їзду стрімкі схили плануються, а в місцях об'їздів непрохідних ділянок встановлюються відповідні покажчики.

4. Захисні протипожежні канави та амбари, протиерозійні та берегоукріплювальні споруди підтримуються у робочому стані.

5. З метою виключення можливості пошкодження нафтопродуктопроводів організація, що їх експлуатує, повинна обладнувати переїзди через нафтопродуктопровід.

6. Забороняється експлуатувати підземні нафтопродуктопроводи за наявності ділянок трубопроводів, не засипаних ґрунтом.

7. Хвіртки огородження вузлів установки запірної арматури, вузлів пуску і приймання очисних пристроїв необхідно замикати.

8. В охоронній зоні траси магістральних трубопроводів забороняється:

вести гірські, копальні, будівельні та монтажні роботи;

споруджувати лінії зв'язку, повітряні та кабельні електромережі, різні трубопроводи тощо.

9. У випадку виявлення виходу нафтопродукту на поверхню землі на трасі магістрального трубопроводу працівники, що здійснюють контрольний огляд нафтопродуктопроводу, негайно повідомляють про це на перекачувальні станції диспетчерам і діють відповідно до їх вказівок.

10. Місце виходу рідини у радіусі 20 м від відкритої траншеї огороджується і позначається попереджувальними знаками безпеки встановленого зразка. У нічний час місце аварії позначається червоними світловими сигналами (ліхтарями у вибухобезпечному виконанні).

11. У випадку виявлення виходу рідини на поверхню землі поблизу населеного пункту, залізничних, шосейних доріг та інших споруд працівники, що здійснюють контрольний огляд нафтопродуктопроводу, до прибуття ремонтної бригади повинні організувати об'їзд ділянки розтікання рідини, проінформувати місцеві органи самоврядування, підрозділи МНС, міліцію і за їх допомогою оповістити населення про заборону використання відкритого вогню, необхідність дотримання особливої обережності, а також не допускати сторонніх осіб до місця витікання нафтопродукту.

12. Місце аварії забезпечується засобами гасіння пожежі, за необхідності організовується чергування підрозділів МНС і вживаються заходи щодо запобігання потраплянню нафтопродукту до інших комунікацій і мереж. Необхідно здійснювати постійний контроль загазованості повітря.

13. На місці ліквідації аварії у радіусі 5 м прибирається трава, а місця, де ґрунт просочився нафтопродуктом, очищаються та засипаються землею.

14. Стоянка тракторів, автомобілів та інших агрегатів з двигунами внутрішнього згоряння допускається на відстані не менше 100 м від місця витоку нафтопродукту.

15. На глибині, коли відстань від дна траншеї до трубопроводу становить 0,3 м і менше, а також у загазованих траншеях або колодязях роботи виконуються тільки інструментом, що виключає іскроутворення у випадку ударів.

1. За пристроями та приладами природної або штучної вентиляції у насосному приміщенні здійснюється постійний технічний нагляд з метою забезпечення безвідмовної роботи вентиляції. Забороняється пускати в роботу насосні агрегати, якщо вентиляція вимкнена.

2. У випадку раптового (аварійного) припинення живлення електроенергією електродвигуни насосів повинні відключатись від мережі автоматично.

3. У приміщеннях насосних станцій здійснюється постійний контроль за герметичністю насосів і трубопроводів. Витоки нафтопродукту, а також їх причини негайно усуваються.

4. У випадку застосування двигунів внутрішнього згоряння або електродвигунів, які мають недостатній вибухозахист, для приводу насосів необхідно влаштовувати між приводними двигунами і насосами протипожежну газонепроникну перегородку. Вали, що з'єднують двигуни з насосами, в місцях переходу через протипожежну перегородку повинні мати сальникові ущільнення. Не допускається застосовувати передачі з пласкими ременями у приміщеннях, де встановлені насоси для ЛЗР.

Корпус насоса, який перекачує нафтопродукти, заземлюється, незалежно від заземлення електродвигуна, що знаходиться на одній рамі з насосом.

5. Підлоги і лотки в насосних, фундаменти насосів регулярно промиваються водою. Накопичення нафтопродуктів не допускається. Для видалення нафтопродуктів, що розлилися, приміщення насосних обладнуються водяними стояками з гумовими шлангами. Гідравлічні затвори в місцях приєднання стічних каналів насосної до каналізації систематично, не рідше ніж раз на місяць, оглядаються.

Застосування ЛЗР та ГР для миття підлог і обладнання забороняється.

6. Двері приміщень насосних повинні бути постійно зачинені і мати пристрої, що не допускають їх відчинення (крім забезпечення проектних заходів вибухозахисту у випадку аварій).

7. За змащуванням деталей, що труться, температурою підшипників і сальників насосів встановлюється нагляд. Змащування необхідно здійснювати тільки за допомогою спеціальних маслянок.

8. У випадку виявлення будь-яких несправностей, що порушують нормальний режим роботи насоса, останній зупиняється, а несправності усуваються.

У неавтоматизованих насосних станціях черговий персонал здійснює аварійну зупинку насосного агрегата у таких випадках:

виникнення диму з підшипників, ущільнень, сальників;

значні витоки нафтопродукту на працюючому агрегаті;

у всіх випадках, коли створюється загроза для обслуговуючого персоналу.

9. У випадку застосування стаціонарних автоматичних газоаналізаторів у насосних, що перекачують ЛЗР, необхідно передбачати їх блокування з аварійною вентиляцією, а також з пристроями світлової і звукової сигналізації, яка сповіщає про наявність у приміщенні небезпечної концентрації парів нафтопродуктів.

10. Під час перекачування нафтопродуктів тимчасовими пересувними перекачувальними станціями необхідно дотримуватися таких вимог:

станція розміщується на відстані не ближче 25 м від траси магістрального трубопроводу і встановлюється на відкритому, рівному майданчику, а перекачувальні агрегати надійно закріплюються на металевих рамах, які виключають вібрацію і зсунення під час роботи;

вихлопні труби двигунів автомашин покриваються теплоізоляційним негорючим матеріалом, а вихлопні гази через шланги відводяться у бункери, що вкопані у землю;

з метою запобігання витокам нафтопродукту необхідно регулярно оглядати і проводити попереджувальний ремонт трубопроводів;

витоки нафтопродукту з трубопроводів і насосів перекачувальної станції негайно усуваються, а якщо це зробити неможливо, роботи з перекачування призупиняються до усунення несправностей;

місця можливих витоків нафтопродуктів (з'єднання трубопроводів сальникові з'єднання насосів) обладнуються дренажними пристроями для відведення нафтопродукту, що розлився, у безпечне місце;

з метою запобігання потраплянню нафтопродукту на двигуни внутрішнього згоряння у випадку появи витоків у насосах двигуни огороджуються від насосів металевим кожухом;

у випадку розміщення станції у лісовій місцевості територія навкруги перекачувальних агрегатів розчищається, якщо ліс складається з листяних порід дерев - у радіусі 20 м, якщо з хвойних - 50 м, а по периметру улаштовується мінералізована смуга шириною не менше 2 м. На очищеній території і смузі не допускається наявність дерев, залишків від порубки, сушняку, сухої трави тощо;

резерв пального розміщується на відстані не менше 30 м від перекачувальної станції, а місце розміщення розчищається від рослинного покриву і оточується мінералізованою смугою шириною не менше 2 м;

персонал станції повинен бути проінструктований з правил пожежної безпеки.

11. Під час роботи тимчасової перекачувальної станції забороняється:

експлуатувати двигуни з несправними глушниками та іскрогасниками;

застосовувати для освітлення світильники відкритого типу (з цією метою слід застосовувати електричні акумуляторні ліхтарі у вибухобезпечному виконанні);

застосовувати відкритий вогонь, курити, проводити зварювальні роботи тощо;

застосовувати інструмент, що спричиняє іскроутворення у випадку ударів.

12. Кожна тимчасова перекачувальна станція на трасах магістральних трубопроводів забезпечується запасом води на випадок гасіння пожежі, пожежною мотопомпою, пожежними рукавами, пожежними стволами, піноутворювачем, первинними засобами пожежогасіння.

1. Обвалування (стінки), їх перехідні містки, сходи, огорожі необхідно утримувати у справному стані. Майданчики всередині обвалувань вирівнюються (плануються), утрамбовуються та посипаються піском.

2. Наземні резервуари для нафтопродуктів фарбуються білою (сріблястою) фарбою для запобігання впливу сонячного проміння. На кожний резервуар заводиться (складається) технологічна карта, в якій вказуються номер резервуара, його конструктивний тип, максимальний рівень наливання (наливу), мінімальний залишок, швидкість наповнення (спорожнення).

3. Не допускається перевищувати передбачені проектними даними продуктивність наповнення та спорожнення резервуарів. Під час наповнення та спорожнення резервуарів необхідно дотримуватись вимог пункту 7 глави 5 розділу IV цих Правил.

4. Підігрівати в'язкі та загустілі нафтопродукти в резервуарах (у встановлених теплових межах) допускається, якщо рівень рідини над підігрівачами становить не менше 0,5 м.

5. На підприємстві встановлюється постійний контроль за герметичністю резервуарів та їх обладнанням. Виявлені несправності негайно усуваються.

У разі появи тріщин у швах, в основному металі стінок або днища цей резервуар негайно спорожнюється.

6. Під час оглядів дихальної арматури, вогнеперешкоджувачів та гідравлічних клапанів необхідно перевіряти їх справність, очищати від бруду, а в зимових умовах і від льоду, перевіряти рівень рідини в гідравлічних клапанах. Гідравлічний запобіжний клапан необхідно заповнювати тільки рідиною, що важко випаровується і не замерзає.

7. Виробнича каналізація не рідше одного разу на рік промивається, а дощоприймальні колодязі очищуються.

Для видалення нафтопродукту, що розлився під час аварії, та спуску дощових вод на каналізаційних випусках з обвалувань встановлюються запірні пристрої - клапани-хлопавки, які приводяться в дію із-за меж обвалування. Справність хлопавок перевіряється не рідше одного разу на місяць з відміткою в журналі.

8. Випадково пролиті нафтопродукти негайно прибираються, а місця розлиття посипаються піском, який після просочення нафтопродуктом збирається та вивозиться в спеціально відведені місця.

9. Люки, що призначені для замірів рівня та відбору проб з резервуарів, обладнуються герметичними кришками, а замірний отвір з внутрішнього боку - кільцем з металу, що виключає іскроутворення.

Під кришкою замірного люка прокладається алюмінієва, свинцева або гумова прокладка, що виключає утворення іскор у випадку удару під час закривання люка.

10. До відбирання проб і вимірювання рівня нафтопродукту допускаються особи, які пройшли інструктаж з питань пожежної безпеки, добре знають властивості нафтопродуктів і правила пожежної безпеки.

12. Під час огляду резервуарів, відбирання проб або замірів рівня рідини застосовуються пристосування, які виключають іскроутворення у разі ударів.