Про затвердження Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України

- набір для надання невідкладної медичної допомоги при гострих та шокових станах з таблицею-описом клінічних симптомів та переліком лікарських препаратів, що застосовують у кожному випадку;

- апарат Боброва для оксигенометрії;

- тонометр;

- фонендоскоп;

- шафа медична для зберігання наборів медикаментів для надання медичної допомоги;

- електровідсмоктувач;

- сухожарова шафа;

- столик інструментальний для шприців (2 шт.);

- стерилізатори;

- шприці з голками ін'єкційними;

- пінцети;

- кушетка медична;

- стілець гвинтовий;

- тумбочка медична;

- відро (урна) з педаллю для відходів.

15. Лабораторне устаткування та реактиви для діагностики алкогольного сп'яніння.

Для дослідження видихуваного повітря:

- індикаторні трубки Л. А. Мохова;

- гумові балончики для продування індикаторних трубок.

Для дослідження сечі:

- конусоподібні колби місткістю 200 мл;

- гумові пробки до колб з наскрізним каналом для індикаторних та перегінних трубок;

- колінчата трубка для перегонки з вузьким витягнутим кінцем;

- водяна баня;

- водяний термометр до 120 град.C;

- електроплитка.

Для дослідження повітря за допомогою способу А. М. Рапопорта:

- пробірки місткістю 10 мл;

- довгі зігнуті мікропіпетки з вузьким витягнутим кінцем;

- мікропіпетки для сірчаної кислоти та розчину перманганата калію;

- 0,5 % розчин перманганата калію;

- концентрована сірчана кислота;

- дистильована вода;

- гігроскопічна вата;

- секундомір або пісочний годинник.

16. Аптека:

- стіл для одного робочого місця (для прийому та видачі всіх аптечних товарів);

- сейф для зберігання отруйних та сильнодіючих медикаментів;

- шафи для зберігання медикаментів;

- металева шафа для зберігання спирту;

- ваги, ручні ЦР-1, ЦР-5, ЦР-20, ЦР-100;

- ваги технічні 2-го класу 1 кг з комплектом гирь;

- ваги до 150 кг;

- холодильник;

- кисневі балони;

- відро (урна) з педаллю для відходів.

1.1. Диспансерний метод роботи є одним з основних напрямків діяльності медичних частин УВП і полягає в активному нагляді за станом здоров'я засуджених, вивченні і поліпшенні умови праці та побуту, а також в запобіганні захворюванням шляхом проведення відповідних лікувально профілактичних і санітарно-гігієнічних заходів.

1.2. До диспансерної роботи залучаються лікарі медичних частин, лікарі-спеціалісти лікарень для засуджених, лікарі санітарно-протиепідемічної служби, адміністрація УВП.

Організацію та контроль за диспансеризацією засуджених здійснює начальник медичної частини. Диспансерний нагляд за хворими здійснюють лікарі медчастин. При відсутності в штаті медчастин лікарів відповідних спеціальностей проведення диспансерної роботи покладається на лікарів-ординаторів під контролем головних позаштатних фахівців та лікарів-спеціалістів лікарень для засуджених.

1.3. Для ефективного та якісного проведення диспансеризації необхідно:

- проводити щорічно планові профілактичні огляди;

- активно виявляти хворих в ранніх стадіях захворювання;

- добирати осіб для динамічного нагляду;

- систематично наглядати за станом здоров'я відповідних груп засуджених та хворих з різними нозологічними формами;

- своєчасно проводити оздоровчі заходи і протирецидивне лікування для профілактики загострень хронічних захворювань;

- суворо дотримуватися послідовності на всіх етапах нагляду і лікування хворого (медчастина-лікарня-медчастина);

- систематично підвищувати кваліфікацію лікарів як за основним фахом, так і з питань гігієни праці, професійних захворювань, експертизи тимчасової непрацездатності;

- широко розгортати санітарну освіту та медичну пропаганду, боротьбу із шкідливими звичками, прищеплювати навички здорового способу життя;

- оформляти та вести установлену медичну документацію;

- вивчати умови праці та побуту засуджених, проводити заходи для їх поліпшення при активній участі адміністрації УВП і громадських організацій засуджених;

- робити аналіз результатів диспансеризації та її ефективності.

1.4. Диспансерна робота проводиться поетапно: добір засуджених для динамічного нагляду; здійснення динамічного нагляду та проведення лікувально-оздоровчих заходів, аналіз якісних показників і оцінка ефективності диспансеризації.

1.5. Добір осіб, які підлягають динамічному нагляду, проводиться під час профілактичних оглядів і амбулаторних звернень засуджених з приводу захворювань.

Добір осіб для динамічного нагляду повинен бути таким, щоб забезпечити виявлення хворих у ранніх стадіях захворювання, коли зміни мають оборотний характер і лікувально-оздоровчі заходи можуть відновити здоров'я та працездатність хворого.

Диспансерному нагляду підлягають особи, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, евакуйовані чи проживають на контрольованих територіях. У процесі добору хворих для динамічного нагляду необхідно звертати увагу на групи "ризику", представників, які в організмі мають відхилення, що ще не призвели, але здатні призвести до функціональних та органічних змін в окремих органах і системах.

1.6. Динамічний нагляд за хворими з різними нозологічними формами поділяється:

- на динамічний нагляд за хворими на хронічні захворювання;

- на динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі захворювання;

- на динамічний нагляд за хворими з природженими захворюваннями та вадами.

1.7. Динамічний нагляд за хворими на хронічні захворювання здійснюється в залежності від стадії розвитку хвороби - компенсації субкомпенсації чи декомпенсації з урахуванням наслідків цих захворювань (тривала і часта тимчасова непрацездатність, інвалідизація). Мета нагляду не допустити погіршення існуючого хронічного захворювання, інвалідизації, виникнення нового хронічного захворювання, зберегти на тривалий період працездатність шляхом усунення впливу шкідливих факторів виробництва на організм, поліпшення умов праці. Обмежено працездатних хворих потрібно працевлаштувати відповідно до їх можливостей виконувати ті чи інші функції.

1.8. Динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі захворювання, здійснюється з метою запобігання переходу їх у хронічні та виникненню ускладнень. Його частота та тривалість різні в залежності від нозологічних форм, характеру розвитку гострого процесу, можливих наслідків.

Динамічний нагляд повинен здійснюватись з урахуванням характеру залишкових явищ перенесеного захворювання.

Динамічний нагляд за особами, які перенесли гострі захворювання, може бути відносно короткочасним (2 тижні - 3 міс. 3-6 міс., 6 міс.- 1 рік) і після зникнення наслідків перенесеного захворювання хворі можуть бути переведені у групу здорових. Якщо гостре захворювання переходить у хронічну форму, то хворий підлягає динамічному нагляду, як такий, що страждає хронічним захворюванням.

1.9. Динамічний нагляд за хворими з природженими захворюваннями та вадами розвитку здійснюється з урахуванням тяжкості наслідків їх впливу на втрату працездатності.

1.10. Для осіб, які взяті на облік з метою динамічного нагляду, встановлюються строки викликів на медичне обстеження, консультації фахівців, об'єм лабораторних та інструментальних обстежень, а також конкретизуються лікувально-оздоровчі та реабілітаційні заходи. Що стосується осіб, які взяті під динамічний нагляд, то для кожної особи складається індивідуальний план лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів.

1.11. Лікувально-оздоровчі заходи здійснюються амбулаторно, стаціонарно в медчастині та шляхом планових направлень хворих в лікарню. Перебування засуджених в лікарнях з приводу захворювань слід максимально використовувати для всебічного обстеження. При виписуванні хворого з лікарні в обов'язковому порядку дають рекомендації для подальшого динамічного нагляду та лікування.

1.12. Диспансерний облік і динамічний нагляд за хворими терапевтичного профілю, туберкульозом, хронічним алкоголізмом, наркоманією, шкірно-венеричними та психічними захворюваннями здійснюється згідно з вказівками Міністерства охорони здоров'я України, вказівками та рекомендаціями Управління охорони здоров'я МВС України під контролем головних позаштатних спеціалістів МВС, УВС. Особливості диспансерної роботи в УВП з категоріями них хворих подані в Примірній схемі динамічного нагляду за хворими терапевтичного профілю (додаток 1 до Інструкції), Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на туберкульоз (додаток 2 до Інструкції), Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на хронічний алкоголізм (додаток 3 до Інструкції), Примірній схемі динамічного нагляду за хворими наркоманією (додаток 4 до Інструкції), Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на шкірні та венеричні захворювання (додаток 5 до Інструкції) та Примірній схемі динамічного нагляду за хворими на кишкові інфекційні захворювання (додаток 6 до Інструкції).

1.13. Успішне здійснення диспансерної роботи залежить від чіткого оформлення та ведення встановленої медичної документації, суворого дотримання періодичності явки хворих на обстеження. Основними документами є медична амбулаторна карта та контрольна карта диспансерного нагляду. До медичної амбулаторної карти заносять дані первинного та подальших медичних оглядів, зміни, що відбулися в стані здоров'я диспансеризованих. Епікризи складаються не менше ніж за повний календарний рік нагляду. Вони повинні включати: розгорнутий діагноз, план лікувально-оздоровчих заходів, рекомендації з працевлаштування, кратність та терміни повторних обстежень протягом року.

На кожного хворого, взятого під динамічний нагляд, заводиться контрольна карта, що є оперативним документом для здійснення контролю за виконанням рекомендацій лікаря.

Контрольні карти диспансерного нагляду за хворими слід маркувати згідно з нозологічними формами та зберігати в окремій картотеці по місцях в залежності від терміну відвідування, призначеного лікарем. Не рідше одного разу на тиждень лікар переглядає картотеку та вживає заходів для своєчасного виклику хворого в медичну частину на обстеження чи для виконання рекомендованих призначень.

1.14. Аналіз результатів диспансеризації та її ефективності здійснюється для оцінки стану диспансерної роботи. Він дозволяє виявити недоліки та виправдані методи роботи, узагальнити їх і вжити заходів для її вдосконалення.

Аналіз здійснюється у двох напрямках:

- оцінка якості та результативності організаційних заходів;

- оцінка ефективності проведення комплексу лікувальнопрофілактичних та оздоровчих заходів серед осіб, які перебувають під динамічним наглядом.

Для оцінки якості та ефективності організаційних заходів диспансеризації вираховують і аналізують такі показники:

- повнота охоплення засуджених профілактичними оглядами;

- своєчасність виявлення захворювань та причини виявлення захворювань на пізніх стадіях;

- своєчасність взяття під динамічний нагляд осіб з-поміж тих, хто його потребує;

- дотримання термінів огляду осіб, які взяті під нагляд;

- повнота, своєчасність та якість проведення призначених лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів.

1.15. Для оцінки ефективності динамічного нагляду за диспансерними особами аналізуються показники (не менше як за 2 роки) по окремих групах хворих:

- частота загострень захворювання;

- захворюваність з тимчасовою втратою працездатності (у випадках і днях) за основним захворюванням;

- зміни у стані здоров'я диспансерних осіб (одужання, поліпшення стану здоров'я);

- первинна інвалідність (за захворюваністю, що є причиною взяття під динамічний нагляд);

- смертність.

Дані про осіб, які зняті з диспансерного обліку у зв'язку з вибуванням з УВП, не аналізуються.

1.16. Про результати та ефективність диспансеризації, про показники захворюваності, непрацездатності та їх динаміки начальнику медичної частини періодично доповідають лікарі, відповідальні за проведення диспансерної роботи в установі. Начальник медичної частини щорічно звітується перед вищим медичним керівником про проведену диспансерну роботу.

1.17. Впровадження диспансерного методу обслуговування засуджених УВП передбачає серйозний аналіз, чітку організацію, добре продуманий план лікувальних, оздоровчих та профілактичних заходів і наполегливість у практичному здійсненні всіх його елементів.

У поданих нижче зразкових схемах динамічного нагляду за хворими відображені лише ті нозологічні форми захворювань, що найбільш часто зустрічаються. Питання про взяття на облік та про динамічний нагляд відповідних груп здорових і хворих у кожному конкретному випадку в залежності від кліматичних умов та виробничої діяльності засуджених вирішує лікар. Однак слід прагнути до розширення показників для взяття засуджених під динамічний нагляд.

1.18. ВІЛ-інфіковані підлягають обов'язковому профілактичному нагляду у лікаря установи, який відповідає за передтестове та післятестове консультування, медичний огляд та обстеження.

Профілактичний нагляд за ВІЛ-інфікованими здійснюється з метою контролю за їх фізичним і психічним станом здоров'я, своєчасного виявлення та лікування опортуністичних інфекцій, проведення специфічної антивірусної терапії, психологічної підтримки та консультування.

2.1. Форми туберкульозного процесу.

2.1.1. Всі хворі на туберкульоз в залежності від активності, фази процесу, строків нагляду та лікування значаться на обліку в одній з восьми груп диспансерного обліку (ГДО).

Нагляд та лікування засуджених, які хворіють на активний туберкульоз (IА, IБ, II, VА, VБ, ГДО), здійснюють лікарі-фтизіатри туберкульозних лікарень (відділень) і спеціалізованих протитуберкульозних УВП. Засуджені, які наглядаються по III, VB і VII ГДО, утримуються в УВП залежно від режиму на загальних засадах, де для них проводиться диспансерний нагляд та протирецидивне лікування.

Всі неповнолітні засуджені, хворі на туберкульоз, в залежності від активності, фази процесу, строків нагляду та лікування значаться в одній із семи груп диспансерного обліку, що не відрізняються від груп диспансерного обліку дорослих.

В VI ГДО на обліку значаться підлітки, інфіковані туберкульозом, які не мають локальних змін в легенях. Лікування та обстеження їх здійснюється під контролем лікарів-фтизіатрів.

2.1.2. Первинний туберкульозний комплекс характеризується специфічними змінами в легеневій тканині та в регіональних лімфатичних вузлах, частіше спостерігається у дитячому віці, значно рідше у осіб віком 18 - 25 років.

2.1.3. Туберкульоз внутрігрудних лімфатичних вузлів уражає лімфатичні вузли кореня легенів і середостіння при відсутності змін в легенях. Ця форма туберкульозу частіше спостерігається в юнацькому віці, її початок пов'язаний з дитячим віком і дуже рідко зустрічається серед засуджених МВС України.

2.1.4. Дисемінірований туберкульоз легенів поєднує процеси різного генезу, що розвинулися внаслідок поширення туберкульозної інфекції гематогенними, лімфогенними та бронхогенними шляхами. Дисемініровані процеси проходять з різноманітними клінічними проявами в гострій, підгострій та хронічній формі.

Для гострих та підгострих форм характерні виражені симптоми інтоксикації, двобічність процесу, симетричність і однотипність легеневих уражені" з частим залученням серозних оболонок, гортані, кісткової, сечостатевої та інших систем. Для таких хворих характерна підвищена чутливість до туберкуліну. Мікобактерії туберкульозу виявляються переважно при наявності розпаду.

Несвоєчасно виявлені і поліковані дисемініровані форми можуть прогресувати і через фазу інфільтративного спалаху перейти в подальшому у фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів.

Незважаючи на певні труднощі виявлення генезу дисемінірованих форм, їх необхідно диференціювати.

При наявності бронхогенного відсіву з інфільтрату з розпадом, при кавернозному туберкульозі, при розвитку аспіраційних пневмоній після легеневої кровотечі, при прориві в бронхи казеозного вмісту лімфовузла такі обсіменіння слід розцінювати як фазу відповідного процесу, а не включати їх в дисемінірований туберкульоз легенів.

2.1.5. Вогнищевий туберкульоз легенів характеризується наявністю окремих або численних осередків різного генезу і давнини, що локалізується в одному або двох легенях і займають 1 - 2 легеневих сегмента. До вогнищевих форм належать як ті, що виникли недавно, свіжі так звані м'яко-вогнищеві процеси з розміром осередків до 10 мм, так і більш давні фіброзно-вогнищеві утворення з явно вираженими клінічно-рентгенологічними ознаками активності процесу. При свіжих вогнищевих формах в результаті лікування вдається добитися стійкого клінічного вилікування з повною ліквідацією осередків або невеликим залишковим фіброзом. При загостренні фіброзно-вогнищевих процесів вдається ліквідувати тільки свіжі перифокальні реакції при збереженні фіброзно-вогнищевих змін.

У таких випадках, як і при рентгенологічному виявленні фіброзновогнищевих утворень, необхідно провести ретельне обстеження для ліквідації активності процесу. При відсутності активності процесу цих осіб слід зараховувати до групи вилікованих від туберкульозу.

2.1.6. До інфільтративного туберкульозу легенів відносять всі інфільтративно-пневмонічні процеси різного генезу, що виникли головним чином на фоні фіброзних або вогнищевих змін.

На підставі клінічно-рентгенологічних даних розрізняють лобулярні, круглясті, хмароподібні інфільтрати, лобити, перисцисурити, казеозні (сирнисті) пневмонії, запалення легенів, а також виражені перифокальні зміни, що розвинулися на периферії осередків у вигляді бронхолобулярних фокусів, що зливаються.

У більшості хворих ця форма туберкульозу має гострий або підгострий початок, один із симптомів може бути легенева кровотеча. Інфільтративні процеси, своєчасно не діагностовані і поліковані, схильні до розпаду з утворенням каверн і бронхогенного обсіменіння, в залежності від прогресування може виникнути фіброзно-кавернозний процес. Мікобактерії туберкульозу знаходять при деструктивних змінах в легенях.

2.1.7. Туберкуломи легенів об'єднують різноманітні за генезом інкапсульовані осередки розміром більше як 1 - 1,5 см в діаметрі. Розрізняють гомогенні, шаруваті, конгломератні туберкуломи з наявністю капсули.

При численних і великих туберкуломах (понад 4 см в діаметрі) часто спостерігається їх прогресування у вигляді розпаду та обсіменіння, легеневої кровотечі, їх завжди слід диференціювати від інших пухлинних уражень легенів. Дрібні туберкуломи (1,5-2 см в діаметрі), що протікають без клінічних проявів після багаторічних спостережень (не менше як три роки) можуть бути віднесені до клінічно вилікованих.

2.1.8. Кавернозний туберкульоз виділений для розмежування процесу з фазою розпаду при різних формах захворювання від фіброзно-кавернозного. Він характеризується наявністю сформованої каверни, як правило, без наявного перифокального запалення, фіброзних змін в навколишній легеневій тканині.

Частіше діагноз кавернозного туберкульозу ставиться в процесі проведення антибактеріального лікування хворих інфільтративним, дисемінірованим, вогнищевим туберкульозом, при розпаді туберкулом, коли під його впливом проходить ліквідація перифокальних змін і виявляється сформована каверна. Значно рідше цей діагноз має місце у нововиявлених хворих, але лише в тих випадках, коли каверна сформувалася і не має перифокальних та свіжих вогнищевих змін.

2.1.9. Фіброзно-кавернозний туберкульоз характеризується наявністю фіброзної каверни та значного фіброзу в навколишній легеневій тканині, при цьому часто відзначають осередки бронхогенної дисемінації (в тій же легені, де локалізується каверна, або контрлатеральній), емфізема, бронхоектазії та інші прояви хронічного легеневого процесу. Крім того, циротичні зміни наявності каверни з бронхогенним відсівом та повторним тривалим бациловиділенням слід віднести до групи фіброзно-кавернозного туберкульозу. При відсутності лікування або його неефективності хід хвороби набуває хвилеподібного характеру, процес прогресує з постійним чи періодичним виділенням мікобактерій туберкульозу.

2.1.10. Циротичний туберкульоз легенів характеризується розростанням грубої сполучної тканини в легенях і плеврі внаслідок інволюції фіброзно-кавернозного, хронічного гематогеносемінірованого, рідше масивного інфільтративно-пневмонічного туберкульозу легенів та ураження плеври. Він зберігає клінічні ознаки активності процесу, наявність туберкульозної інтоксикації, схильність до періодичних загострень, кровохаркання, мізерного бациловиділення. При цій формі часто розвиваються емфізема, бронхоектази, відзначається зміщення органів трахеї і середостіння. Бронхогенні відсіви при цьому виявити не вдається. Циротичні зміни без ознак активності слід розцінювати як сприятливі посттуберкульозні зміни, які слід віднести до залишкових після клінічного виліковування.

2.1.11. Туберкульозний плеврит рідко буває самостійним захворюванням, частіше він супроводжує легеневий та позалегеневий туберкульоз і виникає як ускладнення дисемінірованого, первинного туберкульозу та інших форм, тому такий діагноз слід ставити лише після ретельного клініко-рентгенологічного обстеження. Емпієма плеври, як правило, утворюється після перфорації каверни або субплеврально розташованих осередків і може призвести до утворення бронхіального чи торакального свища.

2.1.12. Туберкульоз - верхніх дихальних шляхів частіше зустрічається як ускладнений процес інших форм туберкульозу та дуже рідко буває ізольованим. Через це включення цих форм до звітних даних як самостійних не має сенсу.

2.1.13. Туберкульоз інших органів і систем включає значну групу специфічних процесів, що уражають різні органи і тканини, починаючи туберкульозом мозкових оболонок та центральної нервової системи, кишечника, кісток і суглобів, сечостатевих органів і закінчуючи такими рідкими локалізаціями, як туберкульоз печінки, селезінки та міокарду. Основними елементами характеристики туберкульозу е локалізація і тривалість процесу, його фаза, бациловиділення.

Локалізація і тривалість визначаються в легенях в залежності від часток або сегментів з зазначенням їх в діагнозі.

Фази туберкульозного пронесу характеризують активність туберкульозних змін у нововиявлених хворих з загостренням пронесу (під час чи після проведеного лікування або з рецидивом після клінічного вилікування).

До них відносяться: інфільтрація, розпад, обсіменіння.

Активними слід вважати туберкульозні зміни, що супроводжуються клініко-рентгенологічними ознаками захворювання (симптомами інтоксикації, наявністю фіброзних та вогнищевих утворень з перифокальною реакцією, інфільтративних змін з деструкцією чи без неї, при наявності чи відсутності бациловиділення, прискореного ШОЕ, змінами в лейкоцитарній формулі тощо). Вони потребують лікувальних заходів. Позитивна динаміка туберкульозних змін під впливом пробної терапії туберкулостатичними препаратами також вказує на активність процесу. Крім того, фаза може відображати згасання активного туберкульозного процесу із схильністю до його стабілізації. Ознаками цього є ліквідація осередків, ущільнення, рубцювання.

2.2. Критерії бацилярності та ефективності терапії

2.2.1. Наявність бациловиділення вказує на активні прояви захворювання.

До осіб, які виділяють бацили (БК+), належать хворі, в яких мікобактерії туберкульозу виявлені будь-яким методом обстеження, навіть одноразово, але при наявності клініко-рентгенологічних даних. При відсутності явного джерела виділення бактерій необхідне дворазове визначення БК будь-яким методом.

З метою визначення бациловиділення чи відсутності БК кожний хворий повинен пройти комплексне обстеження, дослідження мокроти (промивної води бронхів, трахеї і шлунку) не менше двох раз методом прямої бактеріоскопії, а при негативному результаті - методом флотації та, незалежно від цих досліджень, триразовий посів перед початком лікування у вперше діагностованих хворих або при загостренні та рецидивах процесу, а в період лікування хіміопрепаратами - після дводенної перерви у вживанні туберкулостатичних препаратів. Обстеження слід повторювати протягом лікування не рідше одного разу на 2 - 3 місяці аж до:

- зникнення БК, підтвердженого не менше ніж двома послідовними негативними бактеріоскопічними і культуральними дослідженнями з перервою у два - три місяці;

- загоювання порожнини розпаду, підтвердженого тільки томографічно.

Далі зазначені дослідження повинні проводитись не рідше одного разу на 6 місяців до закінчення основного курсу хіміотерапії.

2.2.2. Під основним курсом хіміотерапії слід розуміти тривале та безперервне комбіноване лікування антибактеріальними препаратами в умовах стаціонару чи амбулаторії, розраховане на вилікування хвороби. Його тривалість визначається темпами туберкульозних змін. При успішній терапії основний курс може бути закінчений через 9-12 місяців, після припинення бациловиділення та зникнення порожнини розпаду, але не раніше, ніж настане стабілізація процесу, тобто клінічне благополуччя за умовами стійкого абацилювання та загоювання порожнини розпаду (зникнення її, заповнення чи відкрите загоювання), що супроводжується припиненням негативної рентгенологічної динаміки з повною ліквідацією запальної інфільтрації та формуванням залишкових змін або без них. Припинення негативної рентгенологічної динаміки повинно бути документовано не менше як двома рентгенограмами (а при необхідності і томограмами), зробленими з перервою у три місяці. Основний курс лікування включає і хіміотерапію, що проводиться у медчастині СІЗО.

Хворих знімають з обліку бациловиділювачів (осіб, які виділяють бацили) через 9-12 місяців після зникнення мікобактерій туберкульозу і порожнини деструкції лише після проведеного основного курсу хіміотерапії, тобто через 12-24 місяці.

2.3. Формулювання діагнозу

2.3.1. Розгорнутий клінічний діагноз в історії хвороби і епікризі необхідно формулювати у такій послідовності:

- характеристика клінічної форми, локалізація (в частках сегменту), фаза процесу, виділення мікобактерій туберкульозу (БК+ БК-), ускладнення. Ускладнення є доповненням до основного діагнозу. До них належать: легенева кровотеча, спонтанний пневмоторакс, легенево-серцева недостатність, бронхіальні, торакальні свищі тощо. Після розгорнутого діагнозу туберкульозу вказуються супутні захворювання інших органів та систем.

2.3.2. При інфільтративному туберкульозі легенів позначення фази інфільтрації є зайвим, оскільки воно вже є в самій назві цієї форми. Разом з тим, враховуючи, що розвиток казеозних пневмоній, характеризується загальним тяжким станом хворого, їх слід подавати в дужках в діагнозі цієї форми. Наприклад, інфільтративний туберкульоз (казеозна пневмонія) верхньої і середньої часток правої легені та з розпадом і обсіменінням, БІ + Легенева кровотеча. Легенево-серцева недостатність II ст.

2.3.3. На сучасному рівні терапевтичних можливостей, а також хірургічних втручань при різних локалізаціях туберкульозу виникла можливість і більш ранньої зміни в діагнозі не тільки фази але й форми туберкульозного процесу. Перегляд діагнозу можливий після закінчення повноцінного курсу успішного лікування, тобто через 9-12 місяців, після припинення бациловиділення та зникнення порожнини розпаду, підтвердженого рентгенологічними дослідженнями. Крім того, особи, хворі на туберкульоз, в залежності від форми, фази процесу та його активності, розподіляються на групи диспансерного обліку, що також заносяться до клінічного діагнозу.

2.4. Групи диспансерного обліку (ГДО)

2.4.1. До I ГДО належать хворі на активний туберкульоз, які потребують лікувальних та соціально-профілактичних заходів з метою їх клінічного виліковування, відновлення працездатності на оздоровлення осередку туберкульозної інфекції.

I ГДО підрозділяється на такі підгрупи:

Підгрупа "А" - хворі з вперше установленим туберкульозним процесом із загостреннями чи рецидивами після раніше проведеного ефективного лікування.

Вони потребують повного курсу комплексної хіміотерапії, а при наявності показань хірургічного втручання в умовах стаціонару до стабілізації процесу.

Підгрупа "Б" - хворі, в яких внаслідок неповноцінного або неефективного антибактеріального (чи хірургічного) лікування, а також неможливості їх проведення через протипоказання, сформувався хронічний туберкульозний процес. Це хворі, які виділяють бацили, з хронічними деструктивними формами туберкульозу при наявності бациловиділення та каверни більше 2-х років, а також ті, які не виділяють БК, з наявністю осумкованої емпієми, туберкуломи з розпадом.

Серед них слід робити добір для тривалої комплексної хіміотерапії чи хірургічного лікування. При неможливості їх здійснення для них проводяться повторні короткочасні курси хіміотерапії з метою ліквідації спалаху процесу в стаціонарах або запобігання йому в амбулаторних умовах.

2.4.2. До II ГДО належать хворі на активний туберкульоз органів дихання, що затихає без бациловиділення та порожнин розпаду, при наявності стабілізації процесу, переведені з I ГДО. Вони потребують 2 - 3-місячних, повторних профілактичних курсів хіміотерапії 2 рази на рік в амбулаторних умовах.

2.4.3. До III ГДО належать особи, виліковані від туберкульозу (з неактивним туберкульозом органів дихання) та переведені з I та II ГДО. Вони потребують проведення 2-місячних протирецидивних сезонних курсів, застосування туберкулостатичних препаратів 2 рази на рік в амбулаторних умовах.

2.4.4. До IV ГДО належать особи, які перебувають у побутовому контакті з особою, яка виділяє бацили. Для них роблять хіміопрофілактику туберкулостатичними препаратами при виявленні хворого на туберкульоз протягом 2 місяців, а після його ізоляції протягом 2 років вживають заходів, що спрямовані на підвищення опірності осіб, контактних з тим, хто виділяє бацили.

2.4.5. До V ГДО належать хворі на позалегеневий туберкульоз, у випадках поєднання легеневого туберкульозу з позалегеневим хворих враховують за локалізацією, проявлення якої найбільш активне, причому підгрупа "А" відповідає I ГДО. підгрупа "Б" - II ГДО, а підгрупа "В" - III ГДО для хворих з легеневою локалізацією туберкульозу.

Для них необхідні лікувально-профілактичні заходи.

2.4.6. До VII ГДО належать особи з великими залишковими змінами в легенях, які переведені з III ГДО. Вони перебувають під наглядом у цій групі довічно, для них проводять загальні заходи, що спрямовані на підвищення резистентності організму до туберкульозу, та курси хіміопрофілактики при наявності чинників, і, послаблюють опір.

2.4.7. Особи з туберкульозними змінами в легенях, що потребують уточнення активності процесу, становлять "нульову" ГДО. Для них необхідно робити протягом 3 місяців повторне клінічно-рентгенологічне та лабораторне обстеження, а після уточнення активності процесу проводити необхідні лікувально-профілактичні заходи залежно від того, до якої групи диспансерного обліку (I - II - III - VII) вони належать.

2.4.8. Переведення хворих з однієї групи диспансерного обліку до другої та зняття з обліку слід вирішувати на комісії в кожному конкретному випадку за участю лікаря-фтизіатра та начальника туберкульозної лікарні (відділення) і аргументованим обгрунтуванням, підтвердженим відповідним обстеженням і записом в амбулаторні карті (історії хвороби) за належною схемою. Хворі з I ГДО переводяться до II ГДО після закінчення ефективного основного курсу хіміотерапії чи хірургічного втручання при відсутності бациловиділення і порожнини розпаду, підтвердженими клініко-рентгенологічними і лабораторними даними. Особи, які мають малі форми туберкульозу легенів без розпаду і бациловиділення, при повній ліквідації осередків чи невеликих залишкових змін, можуть бути переведені з I ГДО безпосередньо до III ГДО, минаючи II ГДО.

Тривалість нагляду в II ГДО хворих з малими залишковими змінами повинна становити не менше одного разу. При більших залишкових змінах, недостатньому лікуванні свіжого, процесу і після хронічних деструктивних туберкульозних, процесів строк нагляду в цій групі збільшується до 2 - 3 років.

Хворі з туберкуломами більше ніж 4 см в діаметрі залишаються під багаторічним наглядом.

Строки нагляду в III ГДО залежать від форми процесу, установленої при його виявленні. У випадку виявлення, туберкульозного процесу без розпаду та бациловиділення - до 3 років, при достатньо поширеному (з розпадом та БК+) хронічному деструктивному туберкульозі до 5 років.

3.1. Диспансеризація засуджених, які хворіють на алкоголізм чи наркоманію, здійснюють лікарі-психіатри, психіатри-наркологи установ виконання покарань, спеціально при значених для утримання таких осіб.

На диспансерний облік беруть всіх засуджених, які підлягають примусовому лікуванню від алкоголізму чи наркоманії, а також тих, які пройшли таке лікування, але продовжують відбувати покарання в місцях позбавлення волі.

За особами, які не підлягають примусовому лікуванню від алкоголізму або наркоманії, але самостійно звернулись за наркологічною допомогою чи допустили вживання алкоголю або його сурогатів за час відбування покарання, а їх стан ще не супроводжується клінічними проявами захворювання, організується профілактичний нагляд з моменту звернення чи активного виявлення вживання алкоголю чи його сурогатів (група ризику).

На всіх наркологічних хворих і осіб групи ризику заповнюється медична карта наркологічного хворого і контрольна карта диспансерного обліку встановленого зразка.

Встановлюються такі строки диспансерного обліку:

а) хворі на хронічний алкоголізм - 3 роки;

б) хворі, які страждають наркоманіями - 5 років.

Щодо осіб групи ризику, над якими здійснюється профілактичний нагляд, метою якого є попередження розвитку у них хронічного алкоголізму або наркоманії встановлюється строк - 1 рік.

В процесі динамічного нагляду наркологічні хворі повинні отримувати лікування як в амбулаторних, так і в стаціонарних умовах. Рекомендований оптимальний термін примусового лікування, що проводиться в умовах УВП, становить для хворих на хронічний алкоголізм - 1,5 року, наркоманіями - 2 роки.

Зняття з диспансерного обліку проводиться на підставі висновку медичної комісії у випадках:

а) стійка ремісія (одужання);

б) звільнення з місць позбавлення волі;

в) переведення до іншої установи;

г) у зв'язку зі смертю.

Підставою для припинення профілактичного нагляду (група ризику) є відсутність клінічних проявів захворювання та тривале (на протязі одного року) утримання від вживання алкоголю, його сурогатів та інших одурманюючих речовин.

3.2. Огляди наркологічних хворих і осіб групи ризику необхідні для здійснення контролю за станом хворого, проведенням лікування та профілактичних заходів медичного характеру.

Оглядом може вважатись тільки особистий контакт лікаря-психіатра-нарколога з хворим, який супроводжується обстеженням. психотерапевтичним впливом, призначенням медичних засобів.

Число оглядів, що припадає на кожного конкретного хворого на протязі року залежить від групи диспансерного обліку, куди ця особа входить, а також від індивідуальних особливостей та перебігу захворювання.

3.3. Хворі на хронічний алкоголізм включаються н одну з трьох груп диспансерного обліку.

До I групи диспансерного обліку належать засуджені, хворі на алкоголізм, які прибули для відбуття покарання і проходження примусового лікування, а також особи, у яких захворювання протікає без ремісій (тривалість ремісії менше 1 року).

При тривалості ремісії від 1 до 2-х років хворі алкоголізмом відносяться до II групи диспансерного обліку.

Хворі із ремісією більше 2-х років належать до III групи диспансерного обліку.

Підтримуюче лікування особам, яким примусове лікування припинено судом, здійснюється лише при рецидиві захворювання (алкогольний зрив) або при самостійному зверненні до лікаря для купірування патологічної тяги до алкоголю, що гостро виникла. Якщо засуджений відмовляється від підтримуючого протирецидивного лікування, то його попереджують про право адміністрації УВП звернутися в народний суд для повторного призначення примусового лікування в місцях позбавлення волі.

3.4. Хворі наркоманіями включаються в одну з 4-х груп диспансерного обліку. Принцип розподілення хворих наркоманіями до I, II та III групи диспансерного обліку такий же як і для хворих хронічним алкоголізмом. До IV групи відносяться хворі наркоманіями із ремісією від 3-х до 5 років.

3.5. Частота оглядів осіб, які знаходяться на профілактичному нагляді (група ризику) з приводу наркоманії, а також підлітків до 18 років - з приводу зловживання алкоголем чи його сурогатами становить один раз на місяць. Для осіб, старше 18 років, які зловживають алкоголем, частота оглядів встановлюється лікарем індивідуально.