7.6.10. Подавати будь-які предмети працюючому на висоті слід тільки за допомогою мотузки. Предмет, який необхідно підняти нагору, прив'язують до середини мотузки, один кінець якої тримає працівник, що перебуває нагорі, а другий - той, що перебуває внизу, щоб запобігти розхитуванню предмета. Дрібні предмети слід піднімати у тарі (відро, ящик) з заповненням нижче борту на 100 мм.
7.6.11. Підняті нагору матеріали і вироби слід негайно закріпити або скласти таким чином, щоб уникнути перекидання або падіння.
7.6.12. Після закінчення верхолазних робіт необхідно оглянути інструмент, обладнання, ССЗ і передати їх на зберігання відповідальній особі.
7.7. Вимоги до безпеки під час роботи з електроінструментом, переносними електричними світильниками
7.7.1. Під час роботи з електроінструментом і переносними електричними світильниками слід виконувати вимоги ДНАОП 0.00-1.21-98 і цього підрозділу.
7.7.2. Електроінструмент за умовами безпеки підрозділяють на класи:
I - електроінструмент, у якого всі деталі, що знаходяться під напругою, ізольовані і штепсельна вилка має заземлювальний контакт.
II - електроінструмент, у якого всі деталі знаходяться під напругою, мають подвійну або посилену ізоляцію. Цей електроінструмент не має пристрою заземлення.
Номінальна напруга для електроінструментів класів I і II та постійного струму повинна бути не більше 220 В; 380 В - для інструмента змінного струму.
III - електроінструмент з номінальною напругою не більше 42 В, у якого ні внутрішні, ні зовнішні кола не знаходяться під іншою напругою. Електроінструмент класу III призначений для живлення від безпечної наднизької напруги.
7.7.3. До роботи з електроінструментом допускають осіб не молодше 18 років, які пройшли медогляд, навчання, перевірку знань з безпечного виконання робіт з застосуванням електроінструмента та інструктаж з охорони праці, а також мають відповідну групу з електробезпеки.
7.7.4. До роботи з електроінструментом класу I у приміщеннях з підвищеною небезпекою і поза приміщеннями допускаються працівники з II групою електробезпеки, а у приміщеннях без підвищеної небезпеки - з I групою.
7.7.5. Доступні для дотику металеві деталі електроінструмента класу I, які можуть опинитися під напругою у разі пошкодження ізоляції, повинні бути з'єднані з заземлювальним затискачем.
7.7.6. Електроінструмент класів II і III не заземлюють.
7.7.7. Заземлення корпусу електроінструмента виконують за допомогою спеціальної жили живильного кабелю, яка не повинна водночас бути провідником робочого струму.
Використовувати з цією метою нульовий провідник не дозволяється.
7.7.8. Штепсельна вилка повинна мати відповідну кількість робочих і один заземлювальний контакт. Конструкція вилки повинна забезпечувати випереджаюче замикання заземлювального контакту під час включення і більш пізнє розмикання його під час виключення.
7.7.9. Конструкція штепсельних вилок електроінструмента класу III повинна робити неможливим з'єднання їх з розетками на напругу більше 42 В.
7.7.10. Відповідальних осіб за збереження, видачу й перевірку електроінструмента роботодавець повинен призначати наказом.
7.7.11. Під час видачі електроінструмента відповідальна особа за його збереження і справність у присутності працівника повинна перевірити:
комплектність і надійність кріплення деталей;
справність деталей корпусу, рукоятки та кришок щіткотримачів, наявність захисних кожухів та їх справність (зовнішнім оглядом);
надійність роботи вимикача;
задовільну роботу на холостому ході.
В електроінструментах класу I перевіряють справність кола заземлення між його корпусом і заземлювальним контактом штепсельної вилки.
Не дозволяється видавати для роботи електроінструмент, який не відповідає переліченим вимогам або з простроченою датою періодичної перевірки.
7.7.12. Спецодяг працівника не повинен мати звисаючих зав'язок. Довге волосся повинне бути прибране під шапочку. Підлога у зоні роботи з електроінструментом повинна бути сухою, чистою, без сторонніх предметів.
7.7.13. Під час роботи з електроінструментом класу I застосування засобів індивідуального захисту (діелектричних рукавиць, калош, килимків тощо) є обов'язковим у такому разі, якщо:
тільки один електроінструмент одержує живлення від роздільного трансформатора безпеки;
електроінструмент одержує живлення від перетворювача струму з окремими обмотками;
електроінструмент одержує живлення через захисно-вимикальний пристрій.
7.7.14. У приміщеннях без підвищеної небезпеки ураження працюючих електричним струмом необхідно застосовувати діелектричні рукавиці, а у приміщеннях зі струмопровідними підлогами - також і діелектричні калоші або килимки.
7.7.15. Не дозволяється вилучати стружку або ошурки під час роботи електроінструмента. Стружку і ошурки слід вилучати спеціальними крючками або щітками після повної зупинки електроінструмента.
7.7.16. У посудинах, апаратах та інших металевих спорудах в умовах обмеженої можливості пересування і виходу з них дозволяється працювати з електроінструментом класів I і II за умови, що тільки один електроінструмент живиться від автономної моторгенераторної установки, роздільного трансформатора безпеки або перетворювача частоти з окремими обмотками, а також з електроінструментом класу III. У цьому разі джерело живлення (трансформатор, перетворювач тощо) треба розміщувати поза вказаними посудинами, а вторинне коло джерела живлення не треба заземлювати.
7.7.17. Під час перенесення електроінструмента з одного робочого місця на інше, а також під час перерви в роботі і після її закінчення електроінструмент обов'язково повинен бути відключений від мережі штепсельною вилкою.
7.7.18. Не дозволяється продовження роботи з електроінструментом у разі появи ознак його несправності або якщо працюючий з ним раптом відчув хоча б слабку дію електроструму: в обох випадках робота повинна бути негайно припинена, а несправний електроінструмент зданий для перевірки і ремонту.
7.7.19. Переносні ручні електричні світильники повинні мати захисну сітку, крючок для підвішування і шланговий провід з вилкою; сітка повинна бути закріплена на рукоятці гвинтами або хомутами. Патрон повинен бути вмонтований в корпус світильника так, щоб струмопровідні частини патрона і цоколя лампи були недоступні для дотику.
7.7.20. Вилки напругою 12 і 42 В не повинні підходити до розеток напругою 127 і 220 В. Штепсельні розетки напругою 12 і 42 В повинні відрізнятися від розеток напругою 127 і 220 В.
7.7.21. Під час проведення робіт у зонах з підвищеною небезпекою ураження електричним струмом застосовують електричні світильники напругою не більше 42 В.
7.7.22. Як джерело живлення світильників на напругу не більше 42 В застосовують знижувальні трансформатори або акумуляторні батареї.
7.7.23. Під час виконання робіт у особливо несприятливих умовах (у колодязях, на сальникових пристроях підводних переходів) застосовують ручні вибухозахищені світильники напругою 12 В.
7.7.24. Під час роботи з переносними світильниками електролампа і шнур не повинні торкатися гарячих, вологих і масних поверхонь. Працювати зі світильниками слід обережно, уникаючи ударів об тверді предмети.
7.7.25. Якщо під час роботи виявляється несправність електролампи, шнура або трансформатора, необхідно замінити їх справними, спочатку відключивши їх від мережі.
Ремонт світильників повинен виконуватися у майстерні.
7.7.26. Брати лампу або торкатися шнура живлення спітнілими руками або руками в мокрих рукавицях, користуватися несправною лампою не дозволяється.
7.8. Допуск інших підприємств до виконання робіт в охоронній зоні магістрального аміакопроводу і його об'єктів
7.8.1. Підприємства, комунікації, яких розміщені в одному технічному коридорі з магістральним аміакопроводом або вони пересікають магістральний аміакопровід, до проведення земляних робіт в охоронній зоні магістрального аміакопроводу повинні одержати письмову згоду власника аміакопроводу відповідно до пункту 12 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року N 1747.
7.8.2. Для отримання письмової згоди підприємство повинно звернутися до власника аміакопроводу не пізніше ніж за 5 діб до передбачуваного терміну початку робіт.
7.8.3. До початку роботи в охоронній зоні магістрального аміакопроводу і його об'єктів підприємство повинно розробити заходи, що забезпечують безпеку виконання робіт і цілість об'єктів діючого магістрального аміакопроводу.
При цьому повинні бути передбачені:
порядок виконання робіт;
місця переїзду будівельних машин і транспорту через діючий трубопровід і кабельні лінії, а також упорядкування переїздів через них;
заходи щодо попередження просідання ґрунту під час розроблення поблизу діючого трубопроводу та під час заглиблювання нижче рівня його закладення;
запобіжні заходи щодо забезпечення безпечного виконання робіт (зниження тиску у діючому трубопроводі, зазначення місць ручного шурфування, способів позначення осі трубопроводу тощо).
7.8.4. Допуск працівників підприємств, які виконують будівельно-монтажні та інші роботи на умовах договору-підряду на території об'єктів магістрального аміакопроводу, дозволяється тільки після оформлення акта-допуску за формою, наведеною у додатку 2.
7.8.5. Відповідно до Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року N 1747, землекористувачі використовують землі над підземним магістральним аміакопроводом з додержанням заходів щодо збереження магістрального аміакопроводу і його споруд (СПС, переходів, станцій катодного захисту, протипожежних споруд, кабелю зв'язку та ін.).
7.8.6. Польові сільськогосподарські роботи в охоронних зонах магістрального аміакопроводу дозволяється виконувати після попереднього повідомлення підприємства про початок посівної або збиральної кампанії.
7.8.7. Під час виконання сільськогосподарських робіт в охоронній зоні магістрального аміакопроводу і його об'єктів не дозволяється обробляти ґрунт глибше 0,3 м, а на орних землях - глибше 0,45 м.
7.8.8. В аварійних випадках, які вимагають термінових ремонтно-відновлювальних робіт на комунікаціях і спорудах інших організацій, розміщених в охоронній зоні об'єктів магістрального аміакопроводу, дозволяється проводити ремонтні роботи без отримання відповідного допуску підприємства за умови виконання таких вимог:
негайно інформувати підприємство про аварію, що сталася;
земляні роботи виконувати тільки в присутності представника підприємства, який зобов'язаний вказати місцезнаходження аміакопроводу і проконтролювати виконання заходів щодо забезпечення його цілості.
7.9. Вантажно-розвантажувальні роботи
7.9.1. Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати відповідно до вимог Інструкції з охорони праці під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт в електромонтажному виробництві, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 5 червня 2001 року N 254, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 20 липня 2001 року за N 619/5810, Типової інструкції з безпечного ведення робіт для стропальників (зачіплювачів), які обслуговують вантажопідіймальні крани, затвердженої наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 25 вересня 1995 року N 135, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 1995 року за N 372/908, державного стандарту СРСР "ССБТ. Процессы перемещения груза на предприятиях. Общие требования безопасности", затвердженого постановою Держстандарту СРСР від 29 квітня 1980 року N 1973 (із змінами) (далі - ГОСТ 12.3.020-80), і цього підрозділу.
7.9.2. До вантажно-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодше 18 років, які не мають медичних протипоказань до виконання даного виду робіт, пройшли інструктаж і перевірку знань у встановленому порядку.
7.9.3. До такелажних і стропальних робіт, навантажування і розвантажування небезпечних, великогабаритних вантажів, вантажів великої ваги допускаються особи, які пройшли спеціальне навчання, мають посвідчення на право виконання зазначених робіт.
7.9.4. Перед початком вантажно-розвантажувальних робіт виконавці повинні:
ознайомитися з умовами, характером та обсягом майбутніх робіт;
у відповідального керівника пройти цільовий інструктаж про специфічні властивості вантажу, безпечні прийоми і методи праці, необхідні засоби захисту, місця розташування засобів зв'язку;
надягти спецодяг і спецвзуття, відповідні до умов роботи;
засоби індивідуального захисту і перевірити їх справність;
підготувати і перевірити справність механізмів, пристроїв, засобів пожежогасіння, необхідних при виконанні майбутньої роботи;
виконати заходи, що забезпечують безпеку, зазначені у наряді-допуску (якщо виконувані роботи відносяться до робіт підвищеної небезпеки).
7.9.5. Під час навантажування і розвантажування труб необхідно додержуватися таких вимог:
а) уживати заходів проти довільного скочування їх зі штабелів, для чого слід установлювати підпори і кріплення з обох боків;
б) улаштовувати два накати (ручне навантажування слід виконувати за допомогою накатів, ручне розвантажування - шляхом скочування з боку навантажування або розвантажування);
в) під труби, що лежать у штабелі, підкладають клини, які перешкоджають скочуванню усього ряду труб під час розвантажування;
г) застосовувати спеціальні захвати (під час ведення робіт за допомогою крана);
ґ) огороджувати місце проведення робіт або захищати його від доступу сторонніх осіб.
7.9.6. Щоб запобігти зсуванню труб у дорозі, слід рівномірно розміщувати труби за всією площею кузова автомобіля і міцно прив'язувати їх до кузова.
7.9.7. Під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт робітникам не дозволяється:
вмикати двигун автомобіля;
виконувати роботу, якщо несправні підлога, борти або запори кузова;
сідати на борт кузова, стояти на підніжці;
користуватися зв'язувальною мотузкою з потертими місцями і вузлами;
перебувати в кабіні, кузові автомобіля, причепі або напівпричепі під час навантажування вантажів за допомогою механізмів;
відкривати борти автомобіля, перебуваючи у кузові.
7.9.8. Навантажування і вивантажування тари (скляних ємностей) з кислотами, лугами та іншими речовинами проводити у міцних корзинах або обрешітках. Роботу повинні виконувати двоє робітників, яких забезпечено відповідними засобами індивідуального захисту.
Не дозволяється переносити тару з токсичними речовинами на спині, плечах або перед собою, а також нахиляти її, тому що в неї може бути залишок шкідливої речовини.
7.9.9. Переміщення ємностей з кислотами, лугами та іншими небезпечними речовинами допускається на спеціальних візках або носилках з гніздами. Бочки, барабани та ящики переміщувати тільки на візках.
7.9.10. Розлиті кислоти, луги, легкозаймисті і горючі рідини слід прибирати в протигазах відповідної марки.
7.9.11. Розлиту агресивну рідину необхідно нейтралізувати, місце розливу засипати піском, який потім прибрати у спеціально відведене місце. Промити місце розливу водою.
Біля місць навантажування і розвантажування кислот, лугів та інших шкідливих речовин повинні бути вода, нейтралізуючі речовини, пісок.
7.9.12. Під час переміщування вантажів за допомогою вантажопідйомних механізмів слід:
перед початком роботи оглянути знімні вантажозахватні пристрої (стропи, ланцюги тощо) і тару, впевнитися в їх справності і наявності клейм або бирок. Працювати тільки в рукавицях;
упевнитися в наявності таблички з зазначенням вантажопідйомності механізму і термінів його опосвідчення. Не підіймати вантаж недозволеної ваги, не застосовувати в роботі вантажопідйомні механізми, які не пройшли опосвідчення або з терміном опосвідчення, що минув;
вибирати вантажозахватні пристрої відповідно до ваги вантажу, слідкувати, щоб кут між вітками не був більше 90 град.;
під час обв'язування вантажу чалкові канати і ланцюги накладати на основний масив так, щоб виключалася можливість випадання вантажу або його частин і забезпечувалося стійке положення під час переміщування вантажу. Канати і ланцюги накладати без вузлів і петель;
стропування вантажів необхідно виконувати шляхом зачеплення стропів за монтажні петлі або рами. За відсутності петель або рами вантаж слід обв'язувати у центрі ваги чалковим канатом;
довгомірі вантажі (труби, колоди тощо) слід стропувати не менше ніж у двох точках або двома стропами за допомогою спеціальних траверс;
крюки стропа повинні входити в монтажні петлі на всю величину зіву. Не можна допускати, щоб крюк був закріплений за монтажну петлю (рим, цапфу) лише кінцем, це може спричинити зривання вантажу під час підіймання.
7.9.13. При користуванні вантажопідйомними механізмами необхідно контролювати стійкість положення вантажу: підпори, стійки, прокладки, клини, які забезпечують стійке положення вантажу, їх можна прибирати тільки після закінчення стропування і натягування стропувальних канатів (тросів). Перш ніж від'єднати стропи, необхідно упевнитися, що вантаж поставлено стійко.
7.9.14. Під час проведення робіт не дозволяється підтримувати, розвертати і направляти вантаж, який переміщують, безпосередньо руками. Ці роботи слід проводити за допомогою відвідного крюка або мотузки, прикріпленої до вантажу.
7.9.15. Не дозволяється залишати у підвішеному стані піднятий вантаж, а також перебувати в зоні вантажу, що підіймається (опускається).
7.9.16. Не дозволяється присутність осіб, які не мають безпосереднього відношення до цих робіт, і пересування людей та транспортних засобів у зонах можливого обвалювання і падіння вантажів.
7.9.17. Вантажопідйомні роботи з використанням кранів у зоні повітряних ліній електропередавання виконуються відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.21-98 і Правил безпечної експлуатації електроустановок, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 6 жовтня 1997 року N 257, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 13 січня 1998 року за N 11/2451 (НАОП 1.1.10-1.01-97).
7.9.18. Робота вантажопідіймального крана на відстані менше 40 м від крайнього проводу лінії електропередавання напругою більше 42 В повинна провадитися тільки за нарядом-допуском за формою, наведеною у додатку 8.
7.9.19. Наряд-допуск виписується у двох примірниках: перший видається машиністу крана, другий зберігається у виконавця робіт.
7.9.20. Роботи поблизу лінії електропередавання виконують в присутності та під керівництвом працівника, відповідального за безпечне проведення робіт вантажопідіймальними кранами.
7.9.21. Роботи поблизу ліній електропередавання кранів, що використовуються для обслуговування і ремонту цих ліній, проводяться за нарядом-допуском, передбаченим ДНАОП 0.00-1.21-98.
8. ВИМОГИ ДО БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ЕКСПЛУАТАЦІЇ ДОПОМІЖНИХ ОБ'ЄКТІВ
8.1. Факельна установка
8.1.1. Факельна установка призначена для спалювання газоподібного аміаку під час підготовки устаткування і трубопроводів насосних і роздавальних станцій до ремонту, під час заповнення резервуарів-сховищ рідким аміаком, заповнення аміаковозів та для спалювання викидів газоподібного аміаку від запобіжних клапанів на резервуарах-сховищах і резервуарах-відстійниках рідкого аміаку.
8.1.2. Під час експлуатації факельних установок слід додержуватися вимог "Правил устройства и безопасной эксплуатации факельных систем", затверджених Держгіртехнаглядом СРСР від 13 липня 1984 року (НАОП 1.1.23-1.14-84).
8.1.3. Факельна установка повинна бути оснащена усіма необхідними блокіровками і сигналізаціями відповідно до проектної документації.
8.1.4. Для виключення потрапляння кисню повітря через верхній зріз факельного ствола передбачають лабіринтне ущільнення і подачу азоту у ствол факела.
8.1.5. Факельну установку слід підтримувати у робочому стані.
Черговий пальник повинен постійно горіти під час підготовки до ремонту насосних і роздавальних станцій, приймання аміаку на роздавальних станціях і видачі аміаку в аміаковози.
8.1.6. Для спалювання аміаку в факельних установках використовується газоподібний пропан-бутан. Як паливний газ може застосовуватися природний газ.
8.1.7. Тиск паливного газу у системі запалювання факельної установки автоматично підтримують в інтервалі від 0,03 до 0,05 МПа.
8.1.8. До початку ремонту факельна установка повинна бути від'єднана за допомогою заглушок від технологічних апаратів і продута азотом до відсутності горючих речовин з подальшою подачею повітря до об'ємної частки кисню не менше 18% і вмісту шкідливих речовин не більше допустимого санітарними нормами.
При одночасному продуванні азотом усіх технологічних апаратів, приєднаних до факельної установки, для видалення повітря дозволяється скидати продувні гази в факельний ствол при погашених пальниках.
8.1.9. Перед кожним пуском факельна установка повинна бути продута азотом до об'ємної частки кисню біля основи факельного ствола не більше 3%.
8.2. Групова резервуарна установка скрапленого газу
8.2.1. Під час експлуатації групової резервуарної установки скрапленого газу необхідно додержуватися вимог нормативно-правових актів та актів технічного характеру:
Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 01.10.97 N 254, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.05.98 за N 318/2758 (ДНАОП 0.00-1.20-98);
Технічного регламенту з підтвердження відповідності безпеки обладнання, що працює під тиском, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 31 грудня 2003 року N 279, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 8 червня 2004 року за N 704/9303, а також вимог нормативно-технічних актів з цих питань:
Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 18.10.94 N 104 (ДНАОП 0.00-1.07-94);
Галузевого стандарту "Магістральні трубопроводи для транспортування рідкого аміаку (аміакопроводи). Правила технічної експлуатації", затвердженого розпорядженням Міністерства промислової політики України від 30.10.2003 N 123 (ГСТУ 3-041-2003), та вимог цього підрозділу.
8.2.2. Групова резервуарна установка скрапленого газу призначена для забезпечення факельної установки паливним газом.
В якості паливного газу використовують газ, який одержують випаровуванням скрапленого вуглеводневого газу (пропан-бутану).
8.2.3. Зберігають скраплений газ у підземно встановлених сталевих циліндричних горизонтальних резервуарах, обладнаних запірною арматурою, регуляторами тиску газу, манометрами та пристроями контролю рівня.
Резервуари поєднані за рідиною і газовою фазами в одну групу.
8.2.4. Резервуари для зберігання скрапленого газу як устаткування, що працює під тиском вище 0,07 МПа, підконтрольні органам котлонагляду та повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.07-94.
8.2.5. Групова резервуарна установка скрапленого газу повинна мати сітчасту огорожу висотою не менше 1,6 м.
8.2.6. Для можливості заповнення резервуарів скрапленим газом обладнують під'їзд до огорожі групової резервуарної установки для автоцистерн.
8.2.7. Випаровування скрапленого пропан-бутану здійснюють у залежності від кліматичних умов за допомогою регазифікаторів за рахунок теплоти, що виділяється електронагрівачами, поміщеними всередину резервуарів у рідку фазу, або за рахунок теплоти, що надходить через стінки резервуарів з боку ґрунту.
8.2.8. Під час експлуатації групової резервуарної установки скрапленого газу постійно контролюють рівень і тиск у резервуарах.
8.2.9. Тиск газової фази в резервуарах, обладнаних регазифікаторами, підтримують автоматично шляхом вмикання або вимикання нагрівачів.
8.2.10. Максимальне заповнення резервуара повинне бути не більше 0,85 його місткості.
8.2.11. На лінії газової фази пропан-бутану і на резервуарах повинні бути встановлені запобіжні клапани.
8.2.12. Перед зливанням скрапленого газу з автоцистерн необхідно:
оглянути автоцистерну і перевірити справність обладнання і пристроїв;
установити опорні колодки з обох боків колес автоцистерни;
заземлити автоцистерну. Гнучкий заземлювальний провідник повинен бути постійно приєднаний до корпусу автоцистерни і мати наконечник під болт для приєднання до заземлювального пристрою.
8.3. Азотна рампа. Групова установка азотних балонів
8.3.1. Азотну рампу використовують для заповнення балонів азотом до тиску не більше 15 МПа (150 кгс/см кв.) від автомобільної газифікаційної установки АГУ-8К.
8.3.2. Азотна рампа - це металева конструкція, до складу якої входять:
трубопроводи, запірна і запобіжна арматура;
КВП;
електроящик для електрозабезпечення АГУ-8К;
стелаж з ланцюжками і вентилями для підключення балонів.
8.3.3. Підготовку азотної рампи до наповнення балонів здійснюють у такій послідовності:
заземлюють установку;
оглядають балони і перевіряють їх придатність;
перевіряють залишковий тиск у балоні (не менше 0,05 МПа);
установлюють балони до наповнювальної рампи (прикріплюють до стелажа ланцюжками);
продувають вентилі короткими поворотами маховика;
приєднують накидні гайки з'єднувальних трубок до бокових штуцерів вентилів балонів. Вентилі балонів відкривають повністю;
роблять огляд наповнювальної рампи (виявлення дефектів трубопроводів, арматури і запобіжних клапанів тощо);
опресовують азотну рампу залишковим тиском балонів;
підключають електрообладнання до електроживлення. Перевіряють правильність чергування фаз через обертання електродвигуна насоса.
8.3.4. Для заповнення азотом використовують балони типу А місткістю 40 л відповідно до вимог державного стандарту СРСР "Баллоны стальные малого и среднего объема для газов на Рр < 19,6 МПа (200 кгс/см кв). Технические условия", затвердженого Державним комітетом стандартів Ради Міністрів СРСР від 19 грудня 1973 року N 2717 (ГОСТ 949-73 ), які випробувані гідравлічним способом на тиск 22 МПа і мають робочий тиск 15 МПа (150 кгс/см кв.).
8.3.5. Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована у чорний колір і мати напис жовтого кольору "Азот".
8.3.6. На верхній сферичній частині балонів повинні бути нанесені клеймуванням такі дані:
товарний знак заводу-виробника;
номер балона;
фактична маса порожнього балона;
дата виготовлення і рік наступного опосвідчення балона;
робочий тиск;
пробний гідравлічний тиск;
місткість балона;
клеймо ВТК заводу-виготовлювача.
8.3.7. Місце на балонах, де вибиті паспортні дані, повинне бути покрите безбарвним лаком і обведене фарбою у вигляді рамки.
8.4. Транспортні засоби і спецтехніка
8.4.1. Під час експлуатації, профілактичного обслуговування і ремонту транспортних засобів необхідно додержуватися вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14 ) (із змінами та доповненнями).
8.4.2. Підприємство повинне бути забезпечене у повному обсязі транспортними засобами, необхідними для технічного обслуговування і проведення ремонтів устаткування, засобів зв'язку, КВП, ліній електропередавання, електроустановок і пристроїв, будинків і споруд магістрального аміакопроводу, а також для ліквідації аварійних ситуацій і аварій.
8.4.3. Кожне підприємство повинне мати:
спеціальні автомобілі та іншу аварійну техніку;
спеціальні автомобілі повинні мати пасажиромісткість 5-7 людей, а також потрібні інструменти, прилади та обладнання для ліквідації причин і наслідків аварії, засоби для надання першої допомоги потерпілим під час аварії, засоби індивідуального захисту персоналу й інші матеріали та інвентар.
8.4.4. Для контролю технічного стану магістрального аміакопроводу та оперативного усунення виробничих неполадок на об'єктах магістрального аміакопроводу повинно бути організоване патрулювання вертольотами.
8.4.5. Використання не за призначенням спеціальних автомобілів (АГУ-8К, пересувних лабораторій тощо) не дозволяється.
Кожен випадок використання спеціальних транспортних засобів реєструють у журналі автотранспортної служби підприємства.
8.4.6. Газоподібний азот, що використовується для продувок трубопроводів і устаткування та заповнення міжтрубного простору на водних переходах, одержують випарюванням рідкого азоту на автомобільній газифікаційній установці АГУ-8К.
8.4.7. Під час підготовки автомобільної установки АГУ-8К до заповнення рідким азотом необхідно перевірити:
справність обладнання і пристроїв;
надійність кріплення обладнання і вузлів установки АГУ-8К;
закриття усіх вентилів і герметичність з'єднань;
наявність клейм на манометрах і запобіжних клапанах;
наявність і придатність засобів електрозахисту.
8.4.8. Перед заповненням рідким азотом АГУ-8К слід протягом шести годин осушувати комунікації, ємність та інші вузли сухим азотом з температурою 60-80 град.С.
Під час заповнення АГУ-8К необхідно:
поставити автомобіль на ручне гальмо або вжити інших заходів, що виключають мимовільне переміщення АГУ-8К;
контролювати тиск у резервуарі, не допускаючи його підвищення більше 0,05 МПа;
слідкувати за щільністю з'єднання шланга;
контролювати відмітку заповнення резервуара. При досягненні максимального рівня (до червоної риски) закривають зливний вентиль на ємності поставника рідкого азоту.
8.5. Склади нафтопродуктів і автозаправні станції
8.5.1. Паливно-мастильні матеріали (бензин, гас, дизпаливо тощо) (далі - нафтопродукти), які використовуються на підприємстві для заправлення транспортних засобів, дозволяється зберігати в підземно і наземно встановлених ємностях або наземно встановлених металевих конструкціях.
8.5.2. Ємності повинні бути обладнані:
приймально-роздавальним пристроєм;
дихальною і запобіжною арматурою.
8.5.3. В обґрунтованих випадках допускається розташування ємностей на території насосних станцій, за умови їх розміщення відповідно до вимог чинних будівельних норм і узгодження з органами державного нагляду.
8.5.4. Місткість однієї наземно встановленої ємності для кожного виду палива повинна бути не більше 10 куб.м.
8.5.5. Під час експлуатації складів нафтопродуктів і автозаправних станцій слід виконувати вимоги Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року N 126, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за N 1410/10009.
8.5.6. Перед зливанням нафтопродуктів з автоцистерни в ємності автозаправних станцій слід виконувати контрольне вимірювання рівня нафтопродукту в ємності.
8.5.7. Автоцистерни перед зливанням заземлюють.
8.5.8. Зливати нафтопродукти у підземні резервуари АЗС необхідно закритим способом (через трубопровід або шланг).
8.5.9. На АЗС не дозволяється:
заправлення автомобілів з працюючими двигунами;
проїзд автотранспорту над підземними резервуарами;
робота в одязі і взутті, облитих паливом;
заправлення автомобілів і автобусів (крім легкових автомобілів), у яких перебувають пасажири;
заправлення автомобілів, вантажених небезпечними вантажами (вибухові речовини, стиснені і скраплені горючі гази, легкозаймисті рідини і матеріали, отруйні і радіоактивні речовини тощо);
в'їзд на території АЗС і заправлення тракторів, необладнаних іскрогасниками.
9. ВИМОГИ ДО РОБОЧОГО МІСЦЯ
9.1. Відповідно до Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
9.2. Робочі місця, де можливі впливи на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, підлягають атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N 442.
9.3. Робочі місця повинні відповідати таким вимогам:
Державним санітарним нормам виробничої загальної та локальної вібрації, затвердженим постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1 грудня 1999 року N 39 (ДСН 3.3.6.039-99);
Санітарних норм виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1 грудня 1999 року N 37 (ДСН 3.3.6.037-99);
Державному стандарту СРСР "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности для рабочих мест", затвердженому постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 11 листопада 1981 року N 4883.
9.4. У залежності від виду виконуваних робіт постійні робочі місця повинні бути обладнані верстатами, столами, шафами, сидіннями та іншими пристроями для зручного і безпечного виконання робіт.
9.5. Не дозволяється захаращувати проходи і робочі місця деталями машин, що ремонтуються, матеріалами і відходами.
9.6. У разі коли це можливо за умовами виробництва, роботу слід виконувати сидячи. При цьому робоче місце забезпечується зручним стільцем із сидінням, що регулюється за висотою.
9.7. Робочі місця повинні бути забезпечені штучним освітленням, достатнім для безпечного виконання робіт, перебування і пересування людей згідно з санітарними нормами і правилами "Естественное и искусственное освещение", затвердженими постановою Державного комітету СРСР у справах будівництва від 27 червня 1979 року N 100 (СНіП II-4-79).
9.8. Вікна, розміщені з сонячного боку, слід оснащувати пристроями, які забезпечують захист від прямих сонячних променів.
9.9. Приміщення, в яких розміщують робочі місця, повинні бути обладнані системами обігрівання, кондиціонування або припливно-витяжною вентиляцією відповідно до чинних санітарних норм та правил.
9.10. У холодний період року температура повітря у приміщенні повинна бути не менше 16 град.С.
9.11. Під час роботи з електронно-обчислювальними машинами необхідно додержуватися вимог Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10 грудня 1998 року N 7 (далі - ДСанПіН 3.3.2.007-98).
9.12. Конструкція місця працюючого з електронно-обчислювальними машинами повинна забезпечувати підтримання оптимальної пози працівника.
9.13. Розміри робочого столу повинні забезпечувати оптимальне розміщення на його робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, принтера) і документів.
9.14. Робочий стілець повинен бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, кутом нахилу сидіння і спинки та відстанню від спинки до переднього краю сидіння.
9.15. Над електричними розетками повинні бути нанесені чіткі написи, що вказують на значення напруги у мережі.
9.16. Робоче місце для проведення ремонтних робіт (вогневих, газонебезпечних та ін.) повинні бути обладнані відповідно до вимог розділу 7 цих Правил.
10. ВИМОГИ ДО ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ
10.1. Пожежна безпека під час експлуатації і ремонтів магістральних аміакопроводів повинна відповідати вимогам Закону України "Про пожежну безпеку", Правилам пожежної безпеки в Україні, затвердженим наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року N 126, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за N 1410/10009, та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки.
10.2. Пожежну безпеку на підприємстві необхідно забезпечувати виконанням таких вимог:
додержання правил безпечного проведення вогневих робіт;
захист від статичної та атмосферної електрики і вторинних проявів блискавок;
додержання правил зберігання горючих і легкозаймистих матеріалів, балонів зі стисненими і скрапленими газами;
оперативне прибирання розлитих легкозаймистих рідин;
автоматичне вмикання вентиляції в акумуляторних для видалення водню з приміщення під час заряджання акумуляторів;
відсутність пропусків рідкого аміаку і пропан-бутанової суміші через арматуру і фланцеві з'єднання;
наявність пожежної сигналізації;
забезпечення первинними засобами пожежогасіння тощо.
10.3. На території, у будинках і спорудах магістрального аміакопроводу повинен бути встановлений відповідний до категорії їх пожежної небезпеки протипожежний режим.
10.4. Протипожежний режим та розроблення нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки на підприємстві повинні встановлюватися работодавцем у відповідності з Правилами пожежної безпеки в Україні, затвердженими наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року N 126, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за N 1410/10009.
10.5. Усі працівники підприємства повинні бути ознайомлені з вимогами щодо забезпечення протипожежного режиму на інструктажах, під час проходження пожежно-технічного мінімуму, а також на заняттях у системі виробничого навчання.
10.6. Працівники підприємств, які виконують ремонтні роботи на об'єктах магістрального аміакопроводу на договірних засадах, повинні додержуватися встановленого протипожежного режиму.
10.7. Роботодавець визначає обов'язки працівників щодо забезпечення пожежної безпеки, призначає відповідальних за пожежну безпеку окремих будинків, споруд, приміщень, дільниць та інших об'єктів магістрального аміакопроводу, за утримання та експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.
10.8. Територія НС, РС, ЦРБ та інших об'єктів магістрального аміакопроводу повинна утримуватися у чистоті і систематично очищуватися від відходів виробництва. Сміття, металобрухт, паливно-мастильні матеріали повинні зберігатися у спеціально відведених місцях.
10.9. До усіх будинків і споруд магістрального аміакопроводу повинен бути забезпечений доступ. Під'їзди, підходи до будинків і пожежних резервуарів, а також доступ до первинних засобів пожежогасіння та пожежних гідрантів завжди повинен бути вільним.
Територію протипожежних розривів між будинками не дозволяється використовувати для зберігання матеріалів, тари та для стоянки автотранспорту.
10.10. Не дозволяється залишати на відкритих площадках тару з легкозаймистими і горючими рідинами, а також балони зі стисненими і скрапленими газами, ацетиленові генератори з залишком невідпрацьованого карбіду кальцію.
10.11. На території насосних і роздавальних станцій, на вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних об'єктах і в приміщеннях магістрального аміакопроводу повинні бути вивішені знаки, що забороняють користуватися відкритим вогнем, відповідно до державного стандарту СРСР "ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности", затвердженого постановою Держстандарту СРСР від 24 травня 1976 року N 1267 (із змінами) ( далі - ГОСТ 12.4.026-76).
Палити дозволяється лише в спеціально відведених за узгодженням з пожежною охороною місцях з написом "Місце для паління", обладнаних бочкою з водою або ящиком з піском.
10.12. Усі електроустановки повинні бути захищені апаратами захисту від струмів короткого замикання та інших несправностей, які можуть призвести до пожежі. Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані з зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставить завод-виготовлювач або електротехнічна лабораторія).
10.13. Для підтримання пристроїв захисту від блискавки у справному стані необхідно регулярно проводити їх ревізію: для будинків і споруд I та II категорій із захистом від блискавки - щорічно, для III категорії - не рідше одного разу на три роки зі складанням акта, в якому зазначають виявлені дефекти. Усі виявлені пошкодження і дефекти повинні бути негайно усунені.
10.14. Для захисту від статичної електрики необхідно заземлювати усі металеві і електропровідні неметалеві частини устаткування та електрообладнання.
Під час виконання зливо-наливних операцій аміаковози, автоцистерни скрапленого пропан-бутану підключають до заземлювального пристрою.
10.15. Системи автоматичного виявлення і гасіння пожежі на насосних станціях магістрального аміакопроводу і в ЦПУ підтримують у роботоздатному стані і періодично перевіряють відповідно до інструкцій з їх експлуатації.
10.16. При автоматичному сигналі про загоряння в насосному або електричному модулі насосної станції (світловий і звуковий сигнали) у разі виникнення пожежі обслуговуючий персонал зобов'язаний залишити приміщення протягом 10 секунд і щільно зачинити двері.
10.17. При спрацьовуванні сигналізації вмикається система вуглекислотного пожежогасіння.
Насосна станція автоматично відключається і переводиться на роботу через байпас.
10.18. Причинами виникнення пожеж можуть бути:
порушення режиму перекачування аміаку і правил наповнення аміаковозів;
застосування інструментів і матеріалів, що не відповідають вимогам пожежної безпеки;
порушення мащення насосів;
неправильна експлуатація або відсутність захисту від статичної та атмосферної електрики і вторинних проявів блискавок;
порушення правил експлуатації балонів зі стисненими і скрапленими газами;
порушення правил експлуатації групових резервуарних установок для зберігання скрапленого газу, зливання скрапленого газу з пропановозів у ємності;
несправність трубопроводів, арматури, технологічного устаткування, різних механізмів і приладів;
експлуатація несправних систем опалення, електронагрівних систем опалення, електронагрівних приладів, електрообладнання (електричних ліній, електродвигунів, систем освітлення тощо);
порушення правил зберігання промасленого обтирального матеріалу, несвоєчасне прибирання його;
несвоєчасне прибирання сухої трави, сміття, горючих виробничих відходів, захаращеність приміщень, площадок;
допуск на територію НС і РС автомашин, необладнаних іскрогасниками;
порушення правил протипожежного режиму під час проведення вогневих робіт на постійних зварювальних площадках, ЦРБ, території НС і РС, лінійній частині магістрального аміакопроводу тощо;
застосування відкритого вогню для відігрівання замерзлих трубопроводів, частин запірної арматури та з іншою метою;
використання горищних приміщень для зберігання матеріалів. Горищні приміщення повинні бути постійно замкнені, слухові вікна - закриті;
зберігання і транспортування балонів з киснем разом з горючими і легкозаймистими рідинами і газами, жирами і маслами;
недбале поводження з вогнем, залишення без нагляду нагрівних приладів, паління у заборонених місцях тощо;
несправність або відсутність систем автоматичного пожежогасіння або пожежної сигналізації;
неналежні пожежний нагляд та інструктаж персоналу, відсутність інструкцій з пожежної безпеки на об'єктах.
10.19. У разі виникнення пожежі працівник зобов'язаний:
терміново повідомити по телефону в пожежну охорону;
інформувати оператора диспетчерської служби підприємства;
евакуювати людей з території, де виникла пожежа;
за необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо);
приступити до гасіння пожежі за допомогою наявних засобів пожежогасіння.
10.20. В усіх виробничих, допоміжних та підсобних приміщеннях насосних, НС, РС, ГПС, ЦРБ, ЦПУ, матеріальних складах та на відкритих стоянках техніки повинні бути встановлені первинні засоби пожежогасіння і протипожежний інвентар відповідно до вимог Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року N 126, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за N 1410/10009.
10.21. Не дозволяється використовувати пожежний інвентар і устаткування для господарських потреб, не пов'язаних з пожежогасінням.
10.22. Для оперативного визначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння на добре видимих місцях встановлюють вказівні знаки висотою 2,0-2,5 м відповідно до ГОСТ 12.4.026-76.
10.23. Спеціальні пожежні щити (стенди) для розміщення первинних засобів встановлюють відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року N 126, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за N 1410/10009.
На пожежному щиті (стенді) розміщують ті первинні засоби пожежогасіння, які використовують у даному приміщенні, споруді, установці.
10.24. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння фарбують у відповідний колір згідно з чинними стандартами.
10.25. Виробничі та інші приміщення повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння відповідно до Типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 2 квітня 2004 року N 151, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2004 року за N 554/9153.
Типи вогнегасників та норми їх належності, які визначаються категорією та площею приміщення і класом пожежі, наведені у таблицях 4 - 6.
Норми належності порошкових вогнегасників
Таблиця 4