Про затвердження Ветеринарно-санітарних вимог утримання птиці в особистих селянських господарствах

Відповідно до статті 7 Закону України "Про ветеринарну медицину", Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 року N 641

(із змінами), та з метою забезпечення епізоотичного благополуччя у птахогосподарствах України, створення відповідних ветеринарно-санітарних умов утримання, вирощування та розведення птиці особистими селянськими господарствами як під час міграції дикої перелітної птиці, так і в інші періоди, а також під час епізоотичного благополуччя та під час виникнення інфекційних хвороб птиці в особистих селянських господарствах, а також серед дикої птиці

1. Затвердити Ветеринарно-санітарні вимоги утримання птиці в особистих селянських господарствах (додаються).

2. Директору Державного центру ветеринарної медицини птахівництва подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та в 10-денний термін забезпечити його тиражування і надсилання державним органам та установам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3. Начальникам управлінь ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести зазначені Вимоги до відома установ системи ветеринарної медицини України та місцевих органів самоврядування, забезпечити контроль за її виконанням.

4. Контроль за виконанням даного наказу покласти на заступника Голови Державного департаменту ветеринарної медицини України, начальника управління забезпечення протиепізоотичної роботи Державного департаменту ветеринарної медицини - Вержиховського О.М.

1.1. Ці Вимоги є обов'язковими для: фізичних осіб (далі - власник), діяльність яких пов'язана з утриманням та обігом птиці; спеціалістів державних установ ветеринарної медицини, які здійснюють їх ветеринарне забезпечення (обслуговування); фахівців державної служби ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за діяльністю особистих селянських господарств.

1.2. Цим нормативно-правовим актом установлюються ветеринарні та санітарні вимоги щодо утримання, вирощування та розведення птиці в особистих селянських господарствах, виробництва, зберігання яєць свійської птиці або добового молодняку.

1.3. Ці Вимоги розроблені відповідно до Законів України "Про ветеринарну медицину", "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

У цих Вимогах застосовуються такі основні терміни та визначення:

буферна зона - зона, яка встановлюється в межах та впродовж кордону інфікованої зони із застосуванням заходів, що ґрунтуються на епізоотичних характеристиках відповідної хвороби тварин, для запобігання поширенню патогенного агента до країни або зони, що є вільною від такої хвороби тварин. Такі заходи не обмежуються вакцинацією тварин;

вакцинація птиці - специфічна профілактика у птахівництві, яка основана на застосуванні вакцин (інактивованих і живих), з метою недопущення виникнення інфекційних хвороб птиці;

ветеринарно-санітарне та епізоотичне благополуччя - забезпечення захисту життя і здоров'я людей та тварин від ризиків, пов'язаних з хворобами тварин, включаючи зоонози, а також забезпечення оптимальних умов життя тварин, що запобігають хворобам і шкідливому впливові факторів довкілля на їх здоров'я та продуктивність;

ветеринарне свідоцтво - разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан партії тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, кормів тваринного та рослинного походження, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин - засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень;

ветеринарні документи - документи дозвільного характеру, до яких належать міжнародний ветеринарний сертифікат, ветеринарне свідоцтво, ветеринарна картка, ветеринарна довідка та ветеринарно-санітарний паспорт на тварину, видані державними інспекторами ветеринарної медицини або уповноваженими чи ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, що підтверджують ветеринарно-санітарний стан тварини, якість та безпечність продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу та кормів;

ветеринарно-санітарні заходи - будь-які заходи, у тому числі на виконання законів, постанов, інших нормативно-правових актів, зводів правил, вимог та процедур, уключаючи, зокрема, протиепізоотичні заходи, визначення критеріїв кінцевого продукту, методів переробки та виробництва, процедур тестування, інспектування, сертифікації та ухвалення, карантинні заходи, уключаючи відповідні вимоги, пов'язані з транспортуванням об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, на виконання положення щодо відповідних статистичних методів, процедур відбору зразків та методів оцінки ризику хвороби тварин, що застосовуються для:

а) захисту життя і здоров'я тварин від ризиків, що виникають у результаті занесення, укорінення чи поширення хвороб тварин, організмів, які переносять хвороби, а також хвороботворних організмів;

б) захисту життя і здоров'я людей або тварин від ризиків, що виникають від забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у продуктах тваринного походження чи кормах;

в) захисту життя і здоров'я людей від ризиків, що виникають у результаті хвороб, які переносяться тваринами або продукцією, що виробляється з них;

ветеринарно-санітарні розриви - мінімальна відстань між пташниками або між пташником та іншими спорудами;

вимушений забій - забій хворої та підозрілої на захворювання птиці за вказівкою і під контролем спеціалістів ветеринарної медицини з метою недопущення їх загибелі або економічної недоцільності лікування;

господарство - приміщення, будівля, ділянка, де утримуються тварини;

дезінвазія - заходи, спрямовані на знищення яєць, личинок та збудників інвазійних захворювань при знезараженні приміщень, де розташована птиця;

дезінсекція - заходи, спрямовані на знищення членистоногих, комах (на всіх стадіях їх розвитку), здатних викликати захворювання, які є переносниками збудників інфекційних хвороб, у тому числі зоонозів;

дезінфекція - сукупність заходів, спрямованих на знищення патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів у приміщеннях та навколишньому середовищі;

дератизація - комплекс заходів, спрямованих на боротьбу та знищення мишеподібних гризунів у приміщеннях, де перебуває птиця, та в навколишньому середовищі;

добовий молодняк - кінцевий продукт технології інкубації або вік птиці до 72 годин;

дрібне господарство - господарство, у якому утримується: дорослої птиці - до 100 голів (страусів - до 15 голів);

зона з незначною присутністю хвороб, що підлягає повідомленню, - зона всієї країни, її частини, декількох країн або їх частин, де за визначенням адміністрації ветеринарної медицини хвороба тварин присутня на низькому рівні і в якій вживаються ефективні заходи обстеження, контролю (локалізації) або ліквідації;

знищення - спалювання або поховання в біотермічних ямах трупів птиці, ветеринарних конфіскатів і відходів інкубації;

інкубаторій (інкубаторно-птахівничі станції) - суб'єкт підприємницької діяльності будь-якої форми власності, що здійснює виробництво, інкубацію яєць та реалізацію виведеного добового молодняку;

інкубаційні яйця - яйця, призначені для виведення добового молодняку (курчат, індиченят, каченят, гусенят та ін.);

інфекційні хвороби - розлади здоров'я птиці, що виникають унаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, гельмінтами, грибами, мікоплазмами, іншими патогенними мікробами) і передаються від зараженої птиці до здорової;

карантинування птиці - заходи щодо запобігання занесенню заразних захворювань, що передбачають тимчасове (21-30 днів) ізольоване утримання птиці та проведення необхідних діагностичних досліджень птиці, яка завезена в господарство;

мале сільськогосподарське господарство - виробничий об'єкт сільськогосподарського призначення для вирощування, зберігання та переробки окремих видів сільськогосподарської продукції, а також для утримання обмеженої кількості сільськогосподарських тварин та птиці.

Сільські господарства вважаються малими, якщо вони мають обмежену кількість поголів'я: птахоферми - до 700 голів птиці; великої рогатої худоби - до 200 голів з приплодом; свиноферми - до 200 голів з приплодом;

птахопродукція - продукція (добовий молодняк, ремонтний молодняк, м'ясо птиці, інкубаційні яйця, пух та пір'я), яка одержана в процесі вирощування птиці або її забою і використовується для відтворення стада або виробництва товарів народного споживання;

свійська птиця - деякі види птахів (кури, індики, гуси, качки, цесарки, перепілки, голуби тощо), що розводяться людиною для одержання від них продукції (яєць, м'яса, пуху, пір'я тощо), а також з декоративною та спортивною метою.

Птиця поділяється на сухопутну (кури, індики, цесарки, перепели, голуби) та водоплавну (гуси, качки);

схема (програма) вакцинопрофілактики - терміни і періодичність проведення профілактичних щеплень птиці, спрямованих на недопущення виникнення захворювання протягом усього періоду утримання.

3.1. При утриманні птиці в особистих селянських господарствах кожен власник повинен дотримуватись та виконувати ветеринарно-санітарні вимоги або проводити еквівалентні до них санітарні заходи, які дають змогу досягти рівноцінного рівня санітарного захисту птиці та людини.

3.2. З метою запобігання занесенню збудників інфекції на територію особистого селянського господарства придбання інкубаційних яєць, добового молодняку тощо здійснюється тільки за наявності відповідних ветеринарних документів в осіб чи підприємців, які реалізують птахопродукцію, керуючись чинними Правилами ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 7 вересня 2001 року N 70 та зареєстрованими Міністерством юстиції України 27 вересня 2001 року за N 850/6041.

3.2.1. При придбанні добового молодняку птиці власник повинен вимагати в інкубаторія-постачальника чи в особи, що продає птицю населенню, ветеринарні документи, які засвідчують стан здоров'я птиці, благополуччя регіону щодо інфекційних хвороб птиці та містять дані про щеплення добового молодняку (проти якої хвороби, дата).

3.2.2. При придбанні підрощеного молодняку або дорослої птиці власник має право вимагати від господарства-постачальника чи в особи, що продає птицю населенню, ветеринарні документи (ветеринарна довідка, ветеринарне свідоцтво), де повинно бути вказано: благополуччя господарства-постачальника та регіону, де він знаходиться, щодо інфекційних хвороб птиці, дати проведення щеплень птиці, стан здоров'я птиці, результати проведених лабораторних досліджень птиці.

3.2.3. Для реалізації допускається кондиційний добовий молодняк: жвавий, що швидко реагує на звуки, стійкий на ногах, з м'яким підібраним животом, щільно закритим пупковим кільцем, чистою клоакою, ясними круглими випуклими блискучими очима, сухим пухом, блискучим, рівномірно розподіленим по всьому тілу, корпус щільний, крила в курчат та індичат притиснуті до тулуба.

3.3. Придбана птиця повинна пройти профілактичний карантин, для цього її утримують окремо від загального птахопоголів'я протягом 30 днів. У період карантину власник повинен повідомити спеціаліста ветеринарної медицини про придбання птиці, виконувати надані ним рекомендації щодо утримання птиці в цей період та сприяти проведенню необхідних лабораторних досліджень птиці тощо.

Птицю розміщують у чистому, продезінфікованому приміщенні. Заново побудований пташник також перед посадкою поголів'я очищають і дезінфікують.

3.4. Для профілактики захворювань птиці власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню птиці в особистому господарстві, керуючись чинними Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного інспектора ветеринарної медицини від 3 липня 2001 року N 53 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 року за N 565/5756, а саме:

- дотримання норм щільності птиці у вольєрі, пташнику;

- належна годівля птиці, своєчасне прибирання годівниць;

- дотримання основних параметрів мікроклімату, вентиляції, освітленості в приміщенні;

- дотримання зоогігієнічних умов утримання птиці;

- проведення своєчасного видалення посліду та дезінфекції сідала, кліток, приміщень, обладнання та інвентарю;

- своєчасне виявлення та знищення ектопаразитів і мишеподібних гризунів у приміщенні;

- забезпечення достатньою кількістю питної води, своєчасна заміна води та миття поїлок.

3.5. Використовувати воду з відкритих водоймищ для напування птиці заборонено. Безкоштовні консультації та допомогу до визначення придатності води власник може отримати в територіальних установах санітарно-епідеміологічної служби або в лабораторії ветеринарної медицини.

3.6. Приміщення, де утримується птиця, повинно бути непроникним для гризунів та підтримуватися в належному санітарно-гігієнічному стані.

3.6.1. Стіни, підлога, перегородки, устаткування, стеля приміщення, де утримується птиця, повинні бути без щілин, обладнані природною припливно-витяжною вентиляцією, не притягувати вологу, зручними для очищення та миття; для зменшення конденсації вологи та розвитку плісняви їх потрібно покривати водонепроникним і пароізоляційним матеріалом.

3.6.2. Побілка стелі, стін, допоміжного обладнання повинна проводитися у міру забруднення, але не рідше одного разу на рік. Одночасно з побілкою повинна проводитися дезінфекція. При появі плісняви на стелі та стінах приміщення, де утримується птиця, їх потрібно негайно очистити та пофарбувати із застосуванням фунгіцидних засобів (2%-ним оксідифенолятом натрію, мідним купоросом тощо).

3.6.3. Для прибирання посліду, підстилки, сміття потрібно використовувати закріплений за цим приміщенням інвентар, який необхідно щоденно мити та дезінфікувати.

3.7. Санітарна обробка приміщення, де утримується птиця, повинна проводитися не рідше 1 разу на місяць за схемою: механічна очистка, миття гарячою водою з мийними засобами (2% розчином кальцинованої соди тощо), нанесення дезінфікувальних розчинів (20% розчину свіжогашеного вапна, 2% розчину хлорного вапна, 1% розчину їдкого натру, 0,05-0,1% розчину максисан, 0,5-1,0% розчину дезЕкон, 0,5-1,0% розчину неохлору тощо), витримка експозиції, промивання водопровідною водою.

3.7.1. Після нанесення дезінфекційних розчинів (з розрахунку 1 л/кв.м) потрібно витримувати експозицію для хлорних розчинів не менше 30 хвилин, а для лужних (їдкий натр, кальцинована сода) - 45 хвилин, і після цього поверхні ретельно змивають водою.

3.7.2. Дрібний інвентар необхідно дезінфікувати шляхом занурення на 5 хвилин в окріп або знезаражувати 1%-ним розчином їдкого натру або іншими деззасобами, які зареєстровані в Україні, згідно з настановами щодо їх застосування, великий інвентар та обладнання потрібно зрошувати дезрозчинами за допомогою гідропульта тощо.

3.7.3. Під прямі сонячні промені рекомендується ставити чисті годівниці, поїлки, інший інвентар.

3.7.4. Передбачено обробляти паяльними лампами чи спеціальними пальниками з вогнем підлогу, сідала, клітки, годівниці, поїлки, виготовлені з негорючих матеріалів, що є водночас дезакарицидним механічним засобом. При цьому необхідно дотримуватися правил протипожежної безпеки.

3.8. З метою проведення заходів з дезінсекції (знищення комах) необхідно:

- територію та приміщення постійно тримати в чистоті;

- попереджувати виплід мух, для чого своєчасно видаляти сміття та нечистоти;

- закривати дрібною сіткою вікна;

- не рідше одного разу на тиждень (літній період року) проводити обробку смітників та вигрібних ям дезінфекційними та інсектицидними засобами, зареєстрованими Міністерством охорони здоров'я України в установленому порядку, для використання в підсобних господарствах населення.

3.9. Для захисту приміщень, у яких утримується птиця від гризунів, необхідно:

- оббивати пороги та двері приміщення, де утримується птиця, на висоту 40-45 см листовим залізом або металевою сіткою;

- заливати отвори в стінах, підлозі цементом з металевою або скляною стружкою;

- своєчасно збирати яйця та щоденно очищати від залишків корму годівниці;

- поїлки, сідала, підлогу (сітчасту і планчасту) періодично очищати від бруду.

3.10. Годівниці, поїлки, обладнання для приготування кормів очищають і миють гарячою водою з 2%-ним розчином кальцинованої соди, з подальшим промиванням проточною водою.

3.11. Знищення гризунів проводять механічним (капканами), хімічним, біологічним способом тощо. Хімічний спосіб дератизації застосовують лише відповідні фахівці. Для проведення дератизаційних робіт в особистому селянському господарстві власник повинен звернутися в місцеві заклади державної служби ветеринарної медицини.

3.12. Перед проведенням санітарних обробок птицю та яйця видаляють з приміщення.

3.13. Територію особистого селянського господарства необхідно постійно підтримувати в чистоті. Послід складають на окремо виділеному майданчику для біотермічного знезараження. Використання посліду як добрива без біотермічного знезараження забороняється.

3.14. Власник при обслуговуванні птиці повинен дотримуватися правил особистої гігієни.

3.14.1. До роботи з птицею не допускаються особи, які хворіють на туберкульоз, хронічну дизентерію та інші інфекційні хвороби (грип, кишкові розлади тощо).

3.14.2. Власник повинен мати окремий робочий одяг і зберігати його в нежилій частині приміщення.

Для зберігання верхнього одягу і взуття в приміщенні встановлюють окрему шафу. Забороняється носити спецодяг за межами пташника, а також одягати поверх нього будь-який домашній одяг. Весь спецодяг необхідно регулярно прати (один раз на тиждень) та дезінфікувати.

3.14.3. Після роботи з птицею необхідно змінити одяг, взуття та вимити руки. Для миття і знезараження рук потрібно мати умивальник, мило, чистий рушник, бачок з дезрозчином.

3.14.4. Якщо на руках власника є тріщини, порізи, рекомендується до початку роботи їх змазати розчином йоду і перев'язати або одіти гумові рукавички. Після закінчення роботи власник обов'язково повинен вимити руки теплою водою з милом, потім обробити одним із дезінфікувальних розчинів, які призначені для цієї мети.

3.15. При утриманні птиці на підстилці використовують тільки сухий підстилковий матеріал, який зберігають у закритих приміщеннях. Як підстилковий матеріал використовують сфагновий торф, подрібнені стрижні качанів кукурудзи, суміш тирси і солом'яної різки, тирси із соняшниковою лузгою, дерев'яну стружку, тирсу тощо. Категорично забороняється використовувати цвілу, мерзлу, сиру підстилку або яка мала контакт з дикою птицею тощо.

3.16. Підстилку розстеляють на попередньо очищену і продезінфіковану підлогу. Спочатку її посипають шаром вапна-пушонки з розрахунку 0,5 кг на 1 кв.м, після чого настилають підстилковий матеріал шаром 10-15 см для молодняку і 15-20 см для дорослої птиці. Верхній шар підстилки регулярно розрихлюють і в міру потреби додають свіжу.

3.16.1. При посадці нової партії птиці підстилку видаляють і проводять ретельне механічне очищення, дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію приміщення.

3.16.2. Приміщення, в яких утримується птиця, не рідше одного разу на тиждень очищають від посліду і дезінфікують сідала, сітчасті підлоги, гнізда, піддони, клітки, колоніальні будиночки.

3.17. При утриманні у господарстві різновікової птиці у період вирощування молодняку (всіх видів птиці) необхідно не допускати його контакту (через корми, воду, підстилку тощо) з дорослою птицею.

3.18. Для харчових цілей використовують яйця курей, цесарок, перепілок, індиків, качок, гусей, страусів тощо, які одержані від здорової птиці.

3.18.1. На зберігання яйця закладаються чистими, з цілісною шкаралупою, у чисту і суху тару без запаху.

3.18.2. Свіжі яйця зберігаються у чистому, сухому приміщенні при температурі 8-10 град.С і відносній вологості повітря 60-75% протягом 30 днів. У холодильнику яйця зберігаються 3-4 місяці при температурі 0 град.С та відносній вологості 78-82%.

3.19. Реалізація яєць свійської птиці на ринках, а також заготівля і використання качиних та гусячих яєць від здорової птиці здійснюється після проведення ветеринарно-санітарної експертизи.

3.19.1. Яйця, що заготовляються суб'єктами господарювання з присадибних господарств, не повинні митися або оброблятися мийними засобами, повинні бути чистими та з цілісною шкаралупою.

3.19.2. На ринку здійснюється реалізація курячих, індичих, перепелиних і цесариних яєць, які отримані від клінічно здорової птиці, благополучної щодо інфекційних захворювань, що підтверджено ветеринарним свідоцтвом або довідкою, та визнані ветеринарно-санітарною експертизою придатними для харчових потреб.

Для проведення ветеринарно-санітарної експертизи з кожної партії яєць від птиці у присадибних господарствах відбирають зразки проб яєць згідно з додатком 3 Норми відбору зразків продукції для проведення ветеринарно-санітарної експертизи до Порядку відбору зразків продукції тваринного, рослинного і біотехнологічного походження для проведення досліджень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року N 833.

3.20. У період вирощування птиці власник повинен щоденно спостерігати за фізіологічним та клінічним станом птиці, за поїданням кормів, споживанням води, контролювати поведінку кожної птиці, динаміку приросту ваги, стан пір'яного покриву.

3.21. При виявленні будь-яких відхилень від нормального фізіологічного стану птиці, при яких спостерігаються клінічні прояви хвороби або загибель птахів тощо, власник повинен терміново повідомити фахівця територіальної установи ветеринарної медицини, який відбере загиблу птицю або проби матеріалу від птиці та направить в лабораторію ветмедицини для проведення необхідних лабораторних досліджень в порядку, передбаченому законодавством.

У цей період необхідно тимчасово до з'ясування та усунення причин, що викликали хворобу та обумовили загибель птиці, припинити вільний вигул птиці.

Подальші дії повинні проводитися під контролем спеціаліста ветеринарної медицини.

3.21.1. Для птиці, яка захворіла, необхідно мати окрему спеціальну клітку-ізолятор. Крім того, виділяється спеціальний інвентар та обладнання.

3.22. Для профілактики заразних хвороб, крім загальних санітарних заходів, проводять вакцинацію птиці.

Всі щеплення птиці та діагностичні дослідження проводяться фахівцями державної служби ветеринарної медицини в порядку, передбаченому законодавством.

Кури, індики, перепели, страуси - вакцинуються проти хв. Ньюкасла в 15-20-денному, 90-денному віці, а потім кожних півроку (весна, осінь). Вакцинації птиці проти інших інфекційних хвороб проводяться відповідно до плану проведення протиепізоотичних заходів державною службою ветеринарної медицини.

3.23. При виконанні ветеринарно-санітарних заходів необхідно чітко виконувати вказівки спеціалістів ветеринарної медицини, надавати їм всебічну допомогу, сприяти у проведенні обов'язкових щеплень птиці, взятті крові для необхідних лабораторних досліджень в проведенні дезінфекції, дератизації, дезінсекції тощо.

3.24. Власники птиці особистих селянських господарств спільно з фахівцями ветеринарної медицини зобов'язані проводити заходи щодо профілактики і ліквідації заразних хвороб птиці, передбачені Законом України "Про ветеринарну медицину", нормативно-правовими актами Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України.

4.1. Корми та їх інгредієнти повинні бути доброякісними, повноцінними за раціонами. Забороняється використовувати для годівлі птиці токсичні, плісняві, цвілі, почорнілі, затхлі, корми, вражені кліщем, засмічені великою кількістю сторонніх домішок (насіння бур'янистих та отруйних трав), а також при наявності в кормах кухонної солі більше 0,7% або великих її часток.

4.2. Корми та їх інгредієнти слід зберігати у сухих закритих ємностях, недоступних для гризунів та синантропної птиці, мінеральна підкормка також повинна бути недоступною для дикої птиці.

4.3. Збирання ряски для годівлі птиці необхідно проводити у чистих водоймах, не забруднених тваринними відходами, на яких не гніздиться дика перелітна птиця.

4.4. При закупівлі кормів або їх складових на ринках необхідно у продавця вимагати ветеринарні документи на корми та з'ясувати їх походження і для якого виду тварин вони призначені.

Забороняється заготовляти зелені корми на скотомогильниках, сміттєзвалищах або після обробки сільськогосподарських культур пестицидами тощо.

4.5. Птицю напувають чистою, доброякісною водою з водопроводу чи колодязя, температура питної води в зимовий час повинна бути в межах плюс 14-16 град.С, в літній період до плюс 25 град.С.

Норми потреби води для птиці (на голову; літри на добу) наведені у додатку 1.

5.1. Приміщення для утримання птиці повинно бути спроектовано і побудовано так, щоб забезпечити зручне та належне у ветеринарному та санітарному відношенні утримання. Це означає, що власник повинен враховувати господарсько-побутові умови, санітарно-гігієнічні та протипожежні вимоги, а також загальне об'єктно-планувальне рішення забудови садиби.

При розміщенні птахоферм необхідно дотримуватися мінімальних розмірів санітарно-захисних зон у відповідності до вимог санітарних норм та правил, керуючись Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного інспектора ветеринарної медицини від 3 липня 2001 року N 53 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 року за N 565/5756.

5.2. Приміщення для утримання та вирощування різних видів домашньої птиці повинні бути окремі або ізольовані одне від одного.

5.3. Територія для розміщення птахівничих приміщень вибирається на сухому місці. Вона повинна мати тверду поверхню, схеми і пристрої для стікання та відведення поверхневих вод.

5.4. Приміщення для утримання птиці повинно бути сухим, стіни - покриті штукатуркою та побілені свіжогашеним вапном, підлога - мати тверду поверхню та нахил для стікання води під час миття пташників.

Приміщення повинно мати природну і штучну вентиляцію з подачею свіжого повітря 1,4-1,7 куб.м за годину на 1 кг живої маси птиці, мати оптимальну температуру +12-16 град.С, відносну вологість повітря 60-70%. Треба пам'ятати, що при температурі нижче 8 град.С або підвищенні вище 28 град.С несучість птиці знижується, а при температурі нижче плюс 8 град.С припиняється взагалі.

Залежно від кліматичних умов пташники в особистих господарствах будують з різних будівельних матеріалів (дерева, саману, каменю, цегли тощо).

5.5. Приміщення для утримання дорослої птиці обладнують гніздами. Гнізда повинні бути легкодоступними для огляду, збору яєць та очищення (заміни підстилки). Гнізда для курей розміщують на висоті не більше 50-60 см від підлоги або поверхні підстилки; гнізда для індиків, гусей, качок влаштовують на підлозі у захищених від світла місцях.

Розміри гнізд та кількість голів птиці на одне гніздо наведені у додатку 2.

5.6. Приміщення для птиці мають бути обладнані системою вентиляції, обігріву, освітлення, у них повинні забезпечуватися оптимальні параметри мікроклімату.

Оптимальні показники температури, вологості для різних видів та віку птиці наведені у додатку 3.

5.7. У літній період птицю утримують у вольєрах або соляріях. Вольєри та солярії повинні бути не менше площі пташника та захищені щитом від прямого сонячного опромінювання (з 12-00 до 14-00) з усіх боків, в т.ч. і зверху металевою сіткою з розміром вічка (у залежності від віку та виду птиці) від 2х2 см до 5х5 см.

Висота огорожі у вольєрі та солярії повинна бути не менше двох метрів. Самі вольєри та солярії призначені для проведення моціону й сонячного опромінення птиці.

Для випуску у вольєри і солярії в стінах приміщення влаштовують лази, їх розміри зазначені у додатку 4.

При утриманні дорослих качок і гусей та їх молодняку в приміщенні, вольєрах обладнують купальні канавки завширшки згори 100 см і завглибшки 30 см.

5.8. Годівниці мають бути легкими, зручними, виключати вигрібання і втрату кормів, легко піддаватися очищенню та дезінфекції. Недостатня кількість їх призводить до того, що слабша птиця недоїдає і відстає в рості. Годівниці розміщують так, щоб птиця мала вільний доступ до них у будь-який час.

5.9. Залежно від способу утримання птиці в особистому господарстві використовують напувалки різних конструкцій:

- для молодняку - вакуумні автоматичні напувалки. Вакуумна напувалка для молодняку до 10 - денного віку складається з скляної банки місткістю 3-4,5 л і круглого піддону діаметром 23 см. Банку наповнюють водою й перевертають, вода стікає по жолобах в піддон;

- для дорослої птиці - використовують поїлки - чашкові, жолобкові з постійним рівнем води.

Каченята і гусенята під час пиття розливають багато води, тому напувалки накривають сіткою з вічками 2х3 см, через які птиця п'є воду.

5.10. Для відпочинку птиці пташники обладнують сідалом. Сідало для курей та індиків розміщують на одному рівні заввишки 50-60 см від підлоги. Рейки для сідала повинні бути гладкими, завтовшки 4-5 см.

Розміри сідала для різних видів птиці наведені у додатку 5.

5.11. Щільність розміщення різних видів птиці на 1 кв.м площі підлоги наведена у додатку 6.

5.12. При утриманні птиці в особистих селянських господарствах необхідно враховувати фронт годівлі і напування. Фронт годівлі і напування повинен бути:

для дорослого поголів'я:

- курей яєчних порід і ремонтного молодняку від 18 до 22 тижнів фронт годівлі не менше 7 см/гол; фронт напування не менше 2 см/гол;

- курей м'ясних порід і ремонтного молодняку 19 (21) до 26 тижнів фронт годівлі не менше 7 см/гол; фронт напування не менше 2 см/гол;

- індиків: легких кросів - фронт годівлі не менше 8 см/гол; фронт напування не менше 2,5 см/гол;

середніх кросів - фронт годівлі не менше 10 см/гол; фронт напування не менше 3 см/гол;

важких кросів - фронт годівлі не менше 12 см/гол; фронт напування не менше 4 см/гол;

- качок - фронт годівлі та напування не менше 3 см/гол;

- гусей - фронт годівлі не менше 4 см/гол; фронт напування не менше 3 см/гол;

- цесарок - фронт годівлі не менше 6 см/гол; фронт напування не менше 2 см/гол;

- перепелів - фронт годівлі та напування не менше 1,5-2 см/гол;

молодняку:

молодняку курей яєчних порід, у віці (тижнів):

- 1-9 - фронт годівлі не менше 2,5 см/гол; фронт напування не менше 1 см/гол;

- 10-17 - фронт годівлі не менше 3,5 см/гол; фронт напування не менше 2 см/гол;

молодняку м'ясних порід, у віці (тижнів):

- 1-9 - (бройлери) фронт годівлі 4 см/гол; фронт напування не менше 2 см/гол.

5.13. Інтенсивність освітлення визначається або кількістю Вт електричних ламп на 1 кв.м підлоги пташника, або в люксах (люкс - одиниця виміру яскравості освітлення приміщення) 1 Вт дорівнює 4 люксам. Інтенсивність освітлення повинна бути в межах 4 Вт/1 кв.м підлоги. Наприклад, для приміщення розміром 12 кв.м необхідно мати одну лампу на 60 Вт, яка забезпечить рівномірне освітлення в 240 люксів.

Електричні лампочки повинні бути в герметичних плафонах, підвішують їх на висоті 1,7-1,8 м від підлоги.

Світловий день повинен бути в межах 14-16 годин.

При недостатньому освітленні пташника послаблюється функція органів розмноження, знижується несучість, тому освітленість пташника є одним з важливих факторів мікроклімату.

5.14. В одному з кутків пташника під вікном обладнують пісочні ванни для птиці, які розраховані для профілактики і звільнення від нашкірних паразитів (пухоїдів, кліщів).

Установлюється дерев'яний ящик розміром 1,2х1,2х0,2 м, цього достатньо для 50-60 курей, у ящик насипають дрібний пісок, суху глину в рівних частинах і додають 3% гасу або інсектоакарацидні засоби, які зареєстровані в Україні. У міру забруднення пісок у пісочних ваннах замінюють на чистий. Кури купаються у ньому і таким чином звільняються від нашкірних паразитів.

5.15. Крім того, при догляді за птицею необхідно мати в пташнику ящик для зберігання кормів, відро для збирання яєць, мітлу, вила і граблі тощо.

5.16. При вирощуванні курчат температура в день доставки в приміщенні повинна бути +24-26 град.С. Можна використовувати для обігріву брудер. Під брудером початкова температура повинна бути +33 град.С. Кожного тижня температуру під брудером зменшують на 3-4 град.С.

Для обігріву курчат використовують саморобний брудер із підручних матеріалів: дощок, фанери, пластику, а також електричні лампочки 25-40 Вт.

Довжина ящика - 1 м, ширина - 50 см, висота - 30 см. Дно ящика краще зробити з матеріалу, що не промокає, наприклад, з дощок, фанери. В середині ящика на відстані 18 см від підлоги прибивають планки, які підтримують зонтик обігрівача. Розмір зонтика 50х45 см, у центрі закріплюють електричний патрон з лампочкою, яка забезпечує теплом. У саморобному брудері можна виростити близько 50 курчат до 5-6 - тижневого віку (30-42 дні).

6.1. Для проведення інкубації відбирають яйця, термін зберігання яких становить:

для курей - 6 днів;

для качок - 8 днів;

для індиків - 8 днів;

для гусей - 10 днів;

а вага яєць повинна бути такою:

для курячих приблизно 50 г;

для качиних приблизно 70 г;

для індичих приблизно 70 г;

для гусячих приблизно 130 г.

6.2. Результати інкубації, як природної так і штучної, залежать від якості інкубаційних яєць, на яку впливає чимало факторів.

6.2.1. Заплідненість яєць залежить від оптимального співвідношення самців і самок у стаді; віку й життєздатності самців; повноцінності годівлі, утримання та догляду за птицею; пори року і кліматичних умов.

Для одержання достатньої кількості запліднених яєць необхідно з одним півнем залишити 8-10 курей, селезнем - 5 качок, індиком - 5 індичок, гусаком - 3 гуски, цесарем - 5 цесарок, перепелом - 2 перепілки.

Відсутність моціону, брудне приміщення і вигул, де утримується птиця, скупчення птиці негативно позначається на заплідненості яєць.

6.2.2. Виводимість яєць

Чим свіжіше яйце закладено на інкубацію, тим вищий відсоток виведення молодняку. Оптимальний строк збирання яєць перед інкубацією вважається до п'яти днів. Виводимість також залежить від умов зберігання яєць перед інкубацією, типу годівлі та утримання птиці.

Інкубаційні яйця повинні відповідати таким вимогам: вони повинні бути одержані від здорової й високопродуктивної птиці, нормальної середньої маси для даного виду, правильної форми, з міцною й чистою шкаралупою. Зберігають інкубаційні яйця при температурі повітря 8-12 град.С і відносній вологості 70-75%.

7.1. При природній інкубації яєць основні умови забезпечуються квочкою. Вона своїм тілом обігріває яйця. Температура, при якій розвивається ембріон, залежить від температури тіла квочки. Температура тіла в курей не постійна й змінюється від плюс 40 до 42,4 град.С. Відповідно температура в гнізді під квочкою нижча і змінюється від плюс 33,4 до 38,8 град.С. Температура на перифері гнізда нижча, ніж у його середині. Таким чином яйця під квочкою знаходяться в постійних, з незначним коливанням температурних умовах. Зміна температури в основному залежить від таких факторів: зміни температури тіла квочки протягом доби й температури навколишнього середовища; переміщення яєць квочкою у гнізді (при сходженні квочки з гнізда температура знижується на 2-3 град.С); зміна температури в яйці залежить від часу насиджування.

Відносна вологість повітря у гнізді залежить від вологості повітря у приміщенні, де знаходиться квочка, і змінюється відповідно до зміни вологості.

7.2. Вибір квочки і місця насиджування

Для насиджування відбирається здорова, спокійна птиця, у якої явно виражений інстинкт. Найкраща з них - курка. Приміщення для квочки повинно бути сухим, добре провітрюватися, чистим.

Гніздо обладнують у кошику, решеті, ящику з нещільно збитих дощок. Якщо в приміщенні долівка, гніздо можна влаштувати прямо на землі. Його роблять так, щоб там було місце для підстилки, яєць і квочки. При обладнанні гнізда на дно насипають шар землі товщиною 5-8 см для забезпечення належної вологості повітря, а зверху кладуть суху солому (краще вівсяну), поверх неї кладуть м'яке сіно й формують гніздо. Гніздо ставлять у затемнене місце, де температура повітря не нижче плюс 10 град.С.

У приміщенні має бути тихо. Коли в приміщенні обладнають декілька гнізд, їх потрібно відокремити одне від одного дерев'яними або картонними перегородками, щоб забезпечити спокій квочок.

Під квочку в залежності від величини підкладають від 9 до 15 яєць. Саджати квочку в гніздо краще під вечір, у цей час вона спокійна. Поряд із гніздом повинні бути корми, вода і ящик з піском. Годують квочку зерном і сухими мішанками, а також забезпечують її гравієм, деревним вугіллям та мінеральною підкормкою.

У перші два дні квочку не турбують навіть тоді, коли вона не сходить з гнізда і не їсть. Надалі її випускають 1-2 рази на день на 10 хв. Якщо квочка не сходить з гнізда більше двох днів і відмовляється від корму, її потрібно зняти і піднести до годівниці. Якщо вона злізла з гнізда і через 20-30 хв. не повернулася, то її слід обережно взяти і посадити на місце. За час, коли квочка відсутня в гнізді, замінюють брудну підстилку, вилучають биті яйця. Щоб не турбувати квочку, яйця оглядають тільки один раз за весь час інкубації, на 5-6-й день, незапліднені яйця вилучають.

Після вилуплення молодняку необхідно дати змогу обсохнути під квочкою, а потім переносити його в тепле місце, де температура повітря плюс 28-30 град.С. Квочка водить курчат 30-40 днів.

7.3. Насиджування у водоплавної птиці та індичок

Гусячі яйця можна підкладати під індичку (9-11 шт.), качку (7-9 шт.), курку (5-7 шт.). Для насиджування використовують не молодих, а старих гусок. Під гуску підкладають 13-15 яєць.

Гніздо обладнують у ящику діаметром 40 см і заввишки 10 см. Влаштовують його в тому самому приміщенні, де утримують гусей, відгороджуючи суцільною перегородкою. Годують квочку два рази на день сухим чистим зерном або сухими мішанками. Свіжа вода повинна бути біля гнізда постійно. Якщо квочка не встає з гнізда, її в перші дні обережно виймають, підносять до годівниці. Коли квочка відсутня, в гнізді оглядають яйця. Гусячі яйця оглядають на 10-й і 20-й день інкубації.

Кожний день біля гнізда зволожують долівку, оскільки яйця водоплавної птиці потребують достатньої вологості повітря. А з 15-20-го дня щоденно зволожують яйця теплою водою за допомогою розпилювача.

Гусенят з-під квочки забирають у міру їх вилуплення. Після закінчення виведення гусенят увечері підпускають до квочки. Якщо одночасно було посаджено 2-3 квочки, то молодняк можна об'єднати в одну групу й випасати з однією гускою.

Інкубація качиних яєць під квочкою-качкою не відрізняється від інкубації гусячих. Але в зв'язку з тим, що інстинкт насидження розвинений слабо, качині яйця краще насиджувати під куркою чи індичкою.

Залежно від величини індички під неї підкладають 13-21 яйце. Догляд за цією квочкою такий самий, як за куркою.

Гніздо розміром 60х70 см обладнують у сухому, чистому, злегка затемненому приміщенні. Через тиждень насиджування яйця оглядають і вилучають незапліднені. Необхідно стежити за тим, щоб індичка щодня злазила з гнізда на 30 хв. У цей час її годують чистим, сухим зерном і напувають. В останній тиждень інкубації яйця зволожують водою два-три рази на день.

7.4. Штучна інкубація яєць. У даний час декілька заводів виробляють інкубатори для присадибних господарств.

7.5. Режим інкубації:

Нормальний розвиток ембріонів у яйцях, закладених в інкубатор, залежить від:

- температури;

- відносної вологості повітря;

- вентиляції;

- положення яєць та їх охолодження.

Температурний режим контролюють автоматично. При його порушенні різко знижується відсоток виведеного молодняку та його життєздатність. При контролі за температурним режимом особливу увагу звертають на температуру поверхні яєць у перші 4-5 та останні 5-6 днів інкубації. Оптимальна температура для інкубації різних видів птиці наведена в додатку 7.

Тривалість інкубації різних видів птиці наведена в додатку 8.

8.1. Власники птиці зобов'язані:

виконувати законні вимоги спеціалістів державних установ ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних, карантинних, обмежувальних та інших ветеринарних заходів;

сприяти спеціалістам ветеринарної медицини у виконанні ними своїх службових обов'язків.

8.2. На час міграції диких птахів домашню птицю слід тримати ізольовано, у закритих приміщеннях або вольєрах, не допускати її вигул на гуртових пасовищах, ставках, річках та інших водоймищах, що унеможливить контакт з дикою перелітною та синантропною птицею (горобці, ворони, голуби тощо).

8.3. У місцях перебування дикої птиці під час міграції забороняється продаж продукції птахівництва, кормів.

При виявленні трупів загиблої птиці негайно повідомляти державні установи ветеринарної медицини.

8.4. При підозрі захворювання чи загибелі птиці необхідно звертатися до спеціаліста ветеринарної медицини й обов'язково відправляти трупи (хвору птицю) для дослідження у лабораторію ветеринарної медицини.

9.1. У загрозливій зоні щодо спалаху серед птиці, інфекційних захворювань (грип птиці, хвороба Ньюкасла тощо) необхідно проводити такі ветеринарно-санітарні заходи:

при вході у приміщення (вольєр) необхідно обладнати дезкилимки та щоденно їх заливати дезрозчином;

щоденно проводити клінічний огляд птиці;

птицю утримувати ізольовано (у закритих приміщеннях, критих вольєрах тощо), не допускати вільного вигулу на вигонах, водоймищах тощо;

не допускати контакту домашньої птиці з синантропною та особливо з дикою перелітною птицею;

проводити ретельну очистку пташника (2-3 рази на тиждень), побілку стін та сідал;

при необхідності проводити відповідні щеплення;

забороняється торгівля птицею, яйцями, кормами, м'ясом курей;

до зняття карантину забороняється інкубація яєць та купівля молодняку для вирощування.

При вході в пташник обладнують дезковрик, який заправляється дезрозчинами.

9.2. Інформувати негайно державні установи ветеринарної медицини про захворювання птиці, її загибель (вимушене дорізування) або невластиву поведінку.

10.1. Буферна зона встановлюється рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при виникненні гостроінфекційних хвороб.

10.2. У буферній зоні забороняється:

випускати птицю з приміщень, вольєрів тощо;

реалізовувати яйця, живу птицю, птахопродукти за межі зони чи населеного пункту.

Необхідно:

установлювати щоденний ветеринарний нагляд за клінічним станом птиці;

загиблу птицю піддавати патолого-анатомічному розтину, у разі підозри на інфекційну хворобу патологічний матеріал відправляти у державну лабораторію ветеринарної медицини; такі дослідження проводити безкоштовно;

періодично направляти до державної лабораторії ветеринарної медицини сироватку крові та інший матеріал для проведення відповідних лабораторних досліджень; такі дослідження проводити безкоштовно.

10.3. За вказівкою фахівця ветеринарної медицини проводять також інші заходи згідно з інструкцією з профілактики та ліквідації відповідного захворювання.

11.1. При підозрі чи виникненні гостроінфекційного захворювання птиці необхідно негайно сповістити територіальні установи ветеринарної медицини, органи місцевого самоврядування і провести всі заходи щодо локалізації та недопущення розповсюдження хвороби.

11.2. У подальшому власник допомагає та сприяє фахівцю установи ветеринарної медицини проводити заходи у відповідності до інструкції щодо даного захворювання.

12.1. Домашніх голубів утримують зграями в голуб'ятні, можливе утримання голубів у вольєрі.

Перед тим, як завести голубів, необхідно обладнати приміщення, де вони будуть знаходитися. У кожному приміщенні або вольєрі повинні бути годівниці, поїлки, купанки для голубів, крім цього в період гніздування потрібно обладнувати місця, де голуби створюватимуть свої гнізда.

Правильно побудована голуб'ятня дасть змогу створити необхідні умови для будь-якої породи домашніх голубів. По типу голуб'ятні діляться на:

навісні - звичайний дерев'яний ящик, який підвішується на 50 см нижче стріхи за допомогою петель на стіну будинку. Така голуб'ятня може використовуватися лише в сільській місцевості і розрахована на три пари голубів. Проста в будуванні, дешева і рекомендується для утримання голубів голубоводам-початківцям;

баштові голуб'ятні - більш досконалі і що добре експлуатуються. Вони мають: чотири-, шести-, восьмигранну або круглу форму. Будуються з різного будівельного матеріалу: цегли, каміння, дерева. Висота таких голуб'ятень становить не менше 4 м. На першому поверсі знаходиться комора для зберігання кормів, інвентарю, на другому поверсі - розміщуються голуби.