Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом

З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом загального користування, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1.1. Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України і статті 159 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (далі "Статут") до пред'явлення автотранспортному підприємству позову, що пов'язаний з втратами, недостачами, псуванням або пошкодженням вантажу, розрахунками за перевозку, стягненням штрафів, а також з інших підстав, які випливають з цього Статуту, обов'язкове пред'явлення до нього претензії.

Позови можуть бути пред'явлені до автотранспортного підприємства вантажовідправником чи вантажоодержувачем тільки у випадках повної або часткової відмови задовольнити їх претензію або неодержання у передбачені статтею 166 Статуту строки відповіді на претензію.

Клопотання позивача або відповідача про залучення до участі в справі іншого відповідача - автотранспортного підприємства підлягає задоволенню лише за умови вжиття щодо нього заходів доарбітражного врегулювання спору. Якщо таке залучення здійснюється за ініціативою арбітражного суду, то додержання порядку доарбітражного врегулювання спору необов'язкове (стаття 24 Арбітражного процесуального Кодексу України).

1.2. Питання про те, кому належить право на звернення з претензією та позовом, пов'язаними з перевезенням вантажів, вирішується в залежності від предмету спору. Так, відповідно до статті 160 Статуту у випадках втрати вантажу таке право надане вантажовідправнику або вантажоодержувачу, а при недостачі, псуванні чи пошкодженні вантажу - вантажоодержувачу.

Щодо претензії та позовів про стягнення штрафу за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях (стаття 138 Статуту), то право на пред'явлення претензій та позовів також надане вантажоодержувачу.

1.3. Стаття 163 Статуту передбачає можливість передачі права на пред'явлення претензій та позовів, зокрема, вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, що засвідчується переуступочним написом на товарно-транспортному документі (параграф 5 розділу 10 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом (далі - Правила)).

Переуступка такого права може мати місце за попередньою згодою іншої сторони.

Оформлення переуступки права окремим листом чинним законодавством не передбачено. Однак, якщо автопідприємство, незважаючи на недодержання правил оформлення переуступки права, прийняло і розглянуло претензію по суті, воно не може потім посилатися на те, що позов пред'явлений неналежним позивачем.

1.4. Обов'язковою умовою додержання претензійного порядку є своєчасність пред'явлення претензії та додання до неї документів, необхідних для її розгляду (статті 164 і 165 Статуту).

Відповідно до статті 164 Статуту претензії автотранспортному підприємству можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а про сплату штрафів - протягом 45 днів. Оскільки Статутом не встановлений строк звернення з претензією про повернення стягнутих у безспірному порядку штрафів, слід виходити з того, що такі претензії пред'являються протягом шести місяців.

Якщо перевізник прийняв і по суті розглянув претензію, пред'явлену з порушенням встановленого строку, він пізніше не може посилатися на цю обставину, як на підставу припинення провадження у справі.

Згідно з параграфом 16 розділу 10 Правил до претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. Перелік таких документів наведений в параграфах 9-13 цього розділу Правил.

У випадку відсутності цих документів автотранспортне підприємство має право у десятиденний строк з дня одержання претензії повернути її заявникові з зазначенням причин повернення. За таких обставин заявник може додати до претензії необхідні документи та знову звернутися з претензією, але в межах строків, встановлених статтею 165 Статуту. Таким чином, якщо перевізник повернув неналежно оформлену претензію у десятиденний строк, то первісне звернення з претензією без необхідних документів не зупиняє перебігу строку, встановленого для пред'явлення претензії.

При порушенні автотранспортним підприємством наданого йому десятиденного строку для повернення претензії, яку пред'явлено без необхідних документів, вона вважається прийнятою до розгляду.

1.5. У тих випадках, коли автотранспортне підприємство відмовилося розглянути претензію по суті з посиланням на порушення вантажоодержувачем (вантажовідправником) претензійного порядку, а позивач оспорює правомірність цієї відмови і вважає, що такий порядок додержаний або окремі порушення мали місце з вини перевізника, арбітражний суд повинен прийняти позовну заяву і розбіжності щодо цього питання вирішити у засіданні.

Якщо арбітражний суд визнав претензійний порядок додержаним або вину перевізника, що позбавило позивача можливості пред'явити належно оформлену претензію, позов підлягає вирішенню по суті.

1.6. Претензії, що випливають з перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству, що видав вантаж, а в разі повної його втрати - автотранспортному підприємству, яке прийняло вантаж до перевезення (стаття 161 Статуту).

Перевезення вантажів у міжміському сполученні з завантаженням у вантажовідправника і вивантаженням у вантажоодержувача (система наскрізного руху) здійснюється через обласні транспортно-експедиційні підприємства, які виписують товарно-транспортні документи (пункти 7 та 8 Положення про організацію і виконання міжміських та міжреспубліканських перевозок вантажів автомобільним транспортом в УРСР, затверджене наказом Міністерства автомобільного транспорту України від 14.07.86 р. N 159).

Отже, автотранспортним підприємством, що прийняло вантаж до перевезення, вважається обласне транспортно-експедиційне підприємство, до якого у випадку повної втрати вантажу слід пред'являти претензію.

Якщо приймання вантажу до перевезення здійснило автотранспортне підприємство без оформлення через обласне транспортно-експедиційне підприємство, претензії і позови про втрату вантажу належить пред'являти до цього автотранспортного підприємства - володільця автомобіля.

1.7. Арбітражний процесуальний Кодекс України не встановлює строку звернення з претензією до порушника майнових прав і законних інтересів підприємств і організацій. Щодо претензій автотранспортних підприємств до вантажовідправників (вантажоодержувачів), то з цього питання слід керуватись статтею 165 Статуту згідно з якою претензії автотранспортних підприємств, що випливають із Статуту, пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців. Порядок обчислення цього строку встановлений пунктами "а" та "б" останнього абзацу статті 165 Статуту.

Такий же, тобто двомісячний, строк наданий вантажовідправнику та вантажоодержувачу для розгляду претензії автотранспортного підприємства (стаття 166 Статуту).

1.8. Статут не допускає пред'явлення вимог вантажоодержувачів (вантажовідправників) і автотранспортних підприємств на суму до 10 карбованців по кожному товарно-транспортному документу, за винятком вимог щодо втрати і недостачі вантажу. Тільки при постійних їх взаємовідносинах Статут допускає можливість об'єднання вимог на суму менше 10 крб. по результатах вивірення розрахунків за місяць (стаття 162 Статуту).

З введенням в дію Арбітражного процесуального Кодексу України наведене обмеження права на пред'явлення претензій і позовів не застосовується.

Не можна також керуватися останнім абзацем статті 167 Статуту, відповідно до якого спори з підприємствами і організаціями автомобільного транспорту на суму до 100 карбованців вирішуються вищестоящими відносно відповідача органами, рішення яких є остаточним.

2.1. Відповідно до статті 366 Цивільного кодексу України та статті 167 Статуту для позовів вантажовідправників і вантажоодержувачів до автотранспортного підприємства, що випливають зі Статуту, встановлений двомісячний строк позовної давності.

Перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді, тобто трьох місяців при перевезеннях в автомобільному сполученні, шести місяців у прямому змішаному сполученні і 45 днів по претензіях про сплату штрафів (стаття 365 Цивільного кодексу України та стаття 166 Статуту).

2.2. Для позовів автотранспортних підприємств до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають із Статуту, статтею 366 Цивільного кодексу України та статтею 168 Статуту встановлений шестимісячний строк позовної давності. Цей строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою пред'явлення позову.

Для позовів про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, у передбаченому договором (разовим замовленням) обсязі перебігу строку позовної давності починається з дня закінчення строку, встановленого для звірення записів в обліковому документі по виконанню договору або разового замовлення (параграф 23 додатку 2 до розділу 1 Правил).

2.3. Арбітражний суд має право поновити строк позовної давності, якщо визнає поважною причину його пропуску (ч.2 статті 80 Цивільного кодексу України).

3.1. Відповідно до статті 127 Статуту автотранспортні підприємства (у тому числі транспортно-експедиційні), вантажовідправники та вантажоодержувачі несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезень вантажів, на підставі Статуту.

Будь-які угоди між ними, що мають на меті змінити відповідальність або звільнити від відповідальності, покладеної на них Статутом або Правилами, не мають сили.

Таким чином, автотранспортні підприємства вантажовідправників і вантажоодержувачі в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що випливають із Статуту, несуть матеріальну відповідальність в межах, передбачених відповідними його статтями (стаття 153 Статуту).

3.2. За загальними нормами цивільного законодавства особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність лише при наявності вини, крім випадків, передбачених законом (стаття 209 Цивільного кодексу України).

Щодо підстав покладання відповідальності на автотранспортне підприємство, вантажовідправника та вантажоодержувача, то поряд із застосуванням принципу вини, Статут передбачає випадки, коли встановлену ним відповідальність зазначені особи несуть незалежно від їх вини.

Так, дослідження наявності або відсутності вини необхідне при вирішенні питання про покладання на автотранспортне підприємство відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (статті 133 та 134 Статуту). Тільки за наявністю вини автотранспортного підприємства на нього може бути покладена відповідальність за прострочку в доставці вантажу (стаття 138 Статуту).

Як приклад, застосування майнової відповідальності автотранспортного підприємства і вантажовідправника без вини можна навести стягнення з них штрафу за невиконання зобов'язання щодо обсягів належного до перевезення вантажу, оскільки стаття 132 Статуту передбачає вичерпний перелік обставин, за якими вони звільняються від відповідальності за вказане порушення.

3.3. Відповідальність за прийнятий до перевозки вантаж несе автотранспортне підприємство (стаття 362 Цивільного кодексу України та стаття 133 Статуту). Розмір цієї відповідальності встановлений статтею 136 Статуту.

Поряд з цим слід мати на увазі таке. Відповідно до підпункту "і" пункту 7 Типового договору на централізований завоз (вивіз) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) і аеропорти (додадок 1 до розділу 47 Правил) перевізник зобов'язаний у випадках недостачі або пошкодження вантажу витребувати від станції (порту, пристані) комерційні та інші акти, а в разі відмови від складання акту оскаржити таку відмову у встановленому порядку та здійснити прийомку у відповідності з чинними інструкціями.

Якщо перевізник не виконав цього обов'язку, він несе перед замовником майнову відповідальність у розмірі фактичної шкоди (пункт 15 Типового договору), тобто тих сум, які б замовник мав право стягнути з попереднього перевізника або з вантажовідправника.

4.1. Відповідно до статей 140 і 165 Статуту вантаж вважається втраченим по закінченні 30 діб з дня закінчення строку його доставки при міжміських перевезеннях і 10 діб з дня прийняття вантажу при міських і приміських перевезеннях. Строки доставки вантажу і порядок їх обчислення встановлені параграфом 12 розділу 45 та параграфу 16 розділу 46 Правил.

Таким чином, якщо вантаж не доставлений в зазначені строки вантажоодержувач (вантажовідправник) має право пред'явити до автотранспортного підприємства, який прийняв вантаж до перевозки, претензію про відшкодування дійсної його вартості (пункт "а" статті 136 Статуту).

Після пред'явлення такої претензії доставка перевізником частки вантажу не породжує для заявника обов'язку пред'явити нову претензію про недостачу вантажу.

4.2. Видача вантажу провадиться автотранспортним підприємством у залежності від того, як перевізник прийняв його від вантажовідправника. Якщо вантаж прийнятий за вагою та кількістю місць і перевозився не за пломбами відправника, автотранспортне підприємство повинно видати вантаж з перевіркою у тому ж порядку, в якому вантаж було прийнято від вантажовідправника.

Відповідно до статті 65 Статуту вантажі, вантажі, що прибули у справних автомобілях, причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах з непошкодженими пломбами відправника видаються вантажоодержувачу без перевірки ваги, стану вантажу і кількість місць.

Перевізник зобов'язаний видати вантаж з перевіркою у випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутньої вантажної автостанції. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено автотранспортним підприємством зі складу вантажної станції або у випадках видачі зі складу автостанції (стаття 66 Статуту).

В усіх випадках тарні і штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки у пошкоджених місцях.

У залежності від того, як вантаж прийнятий до перевозки, також стану транспортних засобів, у пункті призначення вирішується питання про порядок оформлення результатів видачі вантажу одержувачу. Якщо відправник здав автотранспортному підприємству для перевозки вантаж без визначення ваги і кількості, тобто в опломбованих транспортних засобах, і автомобіль, його секція, контейнер прибули у справному стані з непошкодженими пломбами відправника, вантажоодержувач у товарно-транспортній накладній своїм підписом та печаткою (штампом) засвідчує прийом вантажу (параграф 7 розділу 5 Правил).

За цих обставин прийомка вантажу за кількістю та якістю провадиться одержувачем без участі перевізника відповідно до вимог Інструкції про порядок прийомки продукції і товарів за кількістю та якістю.

Оскільки у даному випадку водій не уповноважений брати участь у складанні акту прийомки вантажу одержувачем, акт, складений тільки за участю одержувача та водія, визнається одностороннім.

4.3. Обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах.

Якщо перевізник зобов'язаний видати вантаж з перевіркою ваги і кількості місць, результати видачі фіксуються в товарно-транспортному документі з зазначенням обставин, перелічених у параграфі 2 розділу 9 Правил. Відповідно до параграфу 3 цього розділу Правил записи в товарно-транспортних документах, зокрема, про невідповідність ваги і кількості місць вантажу, повинні засвідчуватися підписом одержувача та водія, який є представником автотранспортного підприємства. Односторонні записи як вантажоодержувача, так і водія визнаються недійсними. Тому, в разі розбіжностей між одержувачем і водієм, а також при ухиленні водія від засвідчення факту недостачі вантажу в товарно-транспортному документі або від складання акту вантажоодержувач зобов'язаний поруч із записом про недостачу вантажу у зазначеному документі, здійснити його приймання за правилами, встановленими параграфом 5 розділу 9 Правил.

4.4. Автотранспортне підприємство несе відповідальність за прийнятий до перевозки вантаж поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Перелік цих обставин, обов'язок доведення яких покладений на перевізника, наведений у статті 133 Статуту.

Якщо незбереження вантажу сталося за обставин, перелічених у статті 134 Статуту, обов'язок доведення вини автотранспортного підприємства покладений на заявника претензії.

Зокрема, якщо одержувач прийняв вантаж від автотранспортного підприємства за нібито справними пломбами вантажовідправника, а потім судовими або слідчими органами буде встановлено, що до видачі вантажу справність пломби не була забезпечена, автотранспортне підприємство має нести відповідальність за недостачу вантажу, встановлену одержувачем у належному порядку.

Згідно з параграфами 4 та 14 розділу 3 Правил пломби вантажовідправника повинні мати скорочене найменування відправника та контрольні знаки з літерним і цифровим позначенням. Відповідно до параграфу 15 цього розділу Правил автотранспортне підприємство не повинно здійснювати перевезення вантажу з неправильно навішеною пломбою або з неясним відтиском встановлених знаків. При виявленні цих обставин вантажоодержувачем, за його вимогою автотранспортне підприємство повинно видати вантаж з перевіркою, результати якої зазначаються в товарно-транспортному документі або в акті. У цьому випадку перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу доки не доведе відсутність своєї вини.

З метою встановлення причин несхоронності вантажу, що не виключає необхідності проведення експертизи пломб, вантажоодержувач повинен індивідуалізувати пломби і зберігати їх до вирішення спору про місце і причини недостачі вантажу. Індивідуалізація пломб полягає у поданні доказів їх незалежності до конкретного транспортного засобу і виключення можливості доступу до пломб у період їх зберігання.

5.1. Відповідно до статті 128 Статуту автотранспортні підприємства, вантажовідправники і вантажоодержувачі несуть взаємну матеріальну відповідальність за невиконання плану перевезень і прийнятого до виконання разового замовлення.

Оскільки в даний час до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зобов'язань щодо обсягів належного до перевезення вантажу за договором (разовим замовленням).

Однак, при вирішенні спорів, пов'язаних з невиконанням цих зобов'язань, слід виходити з того, що статтею 128 Статуту встановлена відповідальність за невивезення вантажу у кількості, передбаченій "місячним планом". У зв'язку з цим, до зміни цієї статті Статуту, слід виходити з того, що встановлений нею штраф стягується за невивезення вантажу у кількості, передбаченій договором на певний місяць.

Нормативними актами, що регулюють вказані відносини, не передбачено загального принципу виконання квартальних обсягів перевезення вантажу рівномірно по місяцях і тому арбітражний суд не має підстав при вирішенні спору, пов'язаного зі стягненням штрафу, для поділу квартального обсягу на три місяці. Таким чином, якщо в договорі відсутні обсяги вивезення вантажу по місяцях, жодна з сторін не має права на стягнення встановленого статтею 128 Статуту штрафу.

5.2. Виконання зобов'язань щодо кількості належного до перевозки вантажу враховується в обліковій картці, яка підписується автотранспортним підприємством і вантажовідправником (вантажоодержувачем). На підставі цієї картки автотранспортне підприємство після закінчення місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, повідомляє вантажовідправнику (вантажоодержувачу) розрахунок належної кожній з сторін сум штрафу, які підлягають сплаті в п'ятиденний строк. Якщо вантажовідправник або вантажоодержувач відмовляється від підписання облікової картки, про це складається акт (параграф 5 додатку 2 до розділу 1 Правил).

У випадку ухилення боржника від сплати штрафу, право на пред'явлення до нього претензії виникає з дня закінчення строку, встановленого для звірення записів в обліковій картці (параграфи 6 та 12 додатку 2 до розділу 1 Правил).

5.3. Відповідно до статті 44 Статуту автотранспортні підприємства в разі неподачі з їх вини рухомого складу, передбаченого договором місячного обсягу перевезення вантажів, зобов'язані на вимогу вантажовідправника (вантажоодержувача) виділяти автомобілі для поповнення недовантаження протягом наступного місяця даного кварталу. Рухомий склад не наданий в останньому місяці кварталу, повинен бути виділений в першому місяці наступного кварталу.

Порядок виділення автомобілів для поповнення недовантаження встановлюється за погодженням сторін і потім ці автомобілі подаються на підставі заявок вантажовідправника (вантажоодержувача) (параграф 11 розділу 1 Правил). Отже, при порушенні цього погодженого порядку сторони несуть відповідальність, встановлену статтями 128, 128-1 та 131 Статуту.

5.4. Статтею 132 Статуту встановлений вичерпний перелік обставин, за якими сторони звільняються від сплати штрафу за невиконання зобов'язань щодо обсягів належного до перевезення вантажу.

При вирішенні спорів про стягнення штрафу слід мати на увазі, що:

а) автотранспортне підприємство має право відмовитись від перевезення, якщо вантажовідправником пред'явлено до перевезення вантаж, не зазначений заявкою або прийнятим до виконання разовим замовленням, або з призначенням в інший пункт (стаття 145 Статуту);

б) вантаж, який був пред'явлений вантажовідправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не був приведений ним у належний стан у строк, який забезпечує своєчасне відправлення, вважається непред'явленим (стаття 52 Статуту);

в) до внесення провізної плати автотранспортні підприємства, як правило, вантажі до перевезення не приймають (стаття 104 Статуту);

г) подача рухомого складу, непридатного до перевезення передбаченого договором вантажу, дорівнюється неподачі транспортних засобів (стаття 44 Статуту).

6.1. Відповідно до статті 128-1 Статуту автотранспортне підприємство, вантажовідправник несуть відповідальність за неподачу або невикористання контейнерів, що належать автотранспортному підприємству.

Таким чином, ця норма поширюється на випадки невиконання автотранспортним підприємством зобов'язань по завозу контейнерів, що належать залізниці. За невиконання такого зобов'язання автотранспортне підприємство несе відповідальність за статтею 128 Статуту, тобто не за кількість недоданих контейнерів, а за тонни невивезеного вантажу.

6.2. При вирішенні питання про відповідальність автотранспортного підприємства, що здійснює централізований завоз (вивіз) вантажів, або вантажоодержувача за затримку понад встановлені норми контейнерів залізниці слід виходити з такого.

Згідно з параграфом 19 розділу 25 Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах Міністерства шляхів сполучення при здійсненні транспортно-експедиційного обслуговування за договорами між автотранспортним підприємством і залізницею відповідальність перед залізницею за затримку її контейнерів понад встановлені норми (стаття 157 Статуту залізниць) несуть автотранспортні підприємства.

Виключення з цього зроблено лише щодо відповідальності за умови відкриття пунктів обміну контейнерів на підприємствах-одержувачах. Відповідно до параграфу 27 зазначених Правил у випадках затримки контейнерів на цих пунктах понад встановлені норми відповідальність перед залізницею несе те підприємство (організація), у веденні якого є такий пункт обміну контейнерів.

6.3. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" не може застосовуватися стаття 149 Статуту. Спори, пов'язані зі стягненням штрафів, передбачених статтями 142, 143, частиною другою статті 146, статтею 148 Статуту, вирішуються арбітражними судами на загальних підставах.

7.1. Згідно з пунктом 25 Інструкції про порядок завантаження у попутному напрямі підприємствами автомобільного транспорту загального користування порожніх вантажних автомобілів підприємств і організацій відповідальність за несхоронність вантажів перед вантажовідправниками несуть автостанції, які завантажили порожні автомобілі. У свою чергу володільці автотранспорту несуть цю відповідальність перед автостанціями, які забезпечили завантаження. Таким чином, вантажоодержувачі, які не одержали вантаж або одержали його з недостачею, зіпсованим або пошкодженим не мають права пред'являти претензії та позови ні до автостанції, яка завантажила автомобілі у попутному напрямі, ні до володільця автотранспорту.

Якщо позов пред'явлений до цих організацій та до вантажовідправника, арбітражний суд на підставі п.1 статті 65 Арбітражного процесуального Кодексу України повинен виключити з числа відповідачів автостанцію та володільця автомобіля і порушити провадження у справі тільки відносно вантажовідправника. Якщо арбітражний суд у стадії підготовки справи до розгляду цього не зробив, то на підставі поданих позивачем доказів він вирішує питання про задоволення позову за рахунок вантажовідправника, а по відношенню до інших відповідачів у позові слід відмовити. Така відмова у позові не позбавляє вантажовідправника права на звернення з позовом до автостанції, а автостанції - до володільця автомобіля.

7.2. Взаємовідносини сторін щодо перевезення вантажів у попутному напрямі не випливають із Статуту автомобільного транспорту. Виходячи з п.29 зазначеної Інструкції, питання про відшкодування шкоди, заподіяної несхоронністю вантажів, слід вирішувати на підставі загальних норм цивільного законодавства України. Щодо порядку доарбітражного врегулювання спору, то з цього питання необхідно керуватись розділом 2 Арбітражного процесуального Кодексу України, а не Статутом автомобільного транспорту.

8. Визнати такими, що втратили чинність інструктивні листи Держарбітражу УРСР від 13 квітня 1970 року N 07 "Про порядок стягнення штрафу за відмову від оформлення товарно-транспортних документів або путьових листів при автоперевозках"; 25 квітня 1978 року N К-18 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами вантажів при перевозках автомобільним транспортом"; 4 червня 1979 року N К-18 "Про застосування статті 161 Статуту автомобільного транспорту УРСР"; 15 січня 1982 року N К-18 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з несхоронністю вантажів при автомобільних перевозках".