Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення"

При вирішенні арбітражними судами України спорів, пов'язаних із застосуванням статей 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення" виникло питання про те, чи може бути стороною в арбітражному процесі інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Окремі підприємства заперечують проти позову, посилаючись на те, що позивачами у справі про стягнення санкцій, встановлених цим Законом, може бути лише та служба зайнятості, де підприємство зареєстроване, а не її вищестоящий орган.

З метою правильного та однакового застосування законодавства Вищий Арбітражний Суд України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" у разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа певних категорій населення в межах встановленої квоти з підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову. Статтею 20 цього Закону встановлений штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника у разі неподання до державної служби зайнятості даних про вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі і організації.

Міністерство праці, Міністерство фінансів та Національний банк України 20 червня 1991 року затвердили Інструкцію про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Згідно з пунктом 2.7 цієї Інструкції вищезазначені суми штрафів повинні бути перераховані у фонд зайнятості не пізніше десятиденного строку після одержання вимоги служби зайнятості. У разі ухилення від перерахування зазначених сум служба зайнятості має право одержати їх через банк шляхом пред'явлення платіжної вимоги (пункт 2.8 Інструкції).

Таким чином, лише за умови відмови платника від акцепта цієї платіжної вимоги служба зайнятості на загальних підставах має право звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення відповідного штрафу. При цьому вимога про перерахування коштів у десятиденний строк, не може розглядатися як претензія.

Відповідно до п.14 Положення про державну службу зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року N 47, республіканські центри зайнятості України та Республіки Крим, обласні, районні, міжрайонні, міські та районні у місті центри зайнятості є юридичними особами, у складі яких створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість (пункт 4 статті 18 "Про зайнятість населення"). Отже, ця інспекція не є юридичною особою і тому не може бути позивачем у арбітражному процесі.

Усі підприємства зобов'язані зареєструватись як платники внесків до державної служби зайнятості за місцем свого знаходження (пункт 5.2 Інструкції). Поряд з тим чинне законодавство не передбачає, що право стягнення зазначених санкцій з підприємств (організацій) надано виключно тільки службі зайнятості, де зареєстроване підприємство. Отже, таке право має також вищестоящий орган служби зайнятості.