З огляду на наведені приписи законодавства з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин справи у вирішенні даного спору в частині стягнення моральної шкоди слід керуватися нормами ЦК УРСР.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно - правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, тобто наявність негативних наслідків через порушення законних немайнових прав Товариства.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, втрата престижу та ділової репутації позивача перед контрагентами не є безпосереднім наслідком несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду зі справи N 17-6-3/01-4426, що виключає можливість компенсації Виконкомом такої моральної шкоди.
Відповідно до підпункту 9.1 пункту 9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 N 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність, виходячи із ступеня вини кожного з них.
Разом з тим, прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Тому справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази такого спростування повинні бути додані до відповідної позовної заяви.
Крім того, встановлені судом першої інстанції обставини свідчать, що позивачем не надано будь-яких фактичних даних, які підтверджували б причетність Виконкому до спірної публікації.
Таким чином, судом першої інстанції з достатньою повнотою встановлено обставини справи та їм дано правильну юридичну оцінку, в зв'язку з чим визначені законом підстави скасування оскаржуваного судового рішення суду відсутні.
Постановою Вищого господарського суду України рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. У вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням негативної інформації про юридичну особу, необхідно з'ясовувати обґрунтування розміру компенсації такої шкоди, що підлягає стягненню.
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційне підприємство "С." (далі - Товариство) звернулося з позовом до закритого акціонерного товариства "Завод "Т." (далі - Завод) про відшкодування моральної шкоди шляхом спростування перед партнером позивача - компанією "О." - недостовірної інформації, наданої Заводом.
В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з Заводу компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 5000 грн.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено. Рішення мотивовано порушенням відповідачем законних немайнових прав позивача шляхом подання його контрагентові неправдивих відомостей, які принижують ділову репутацію позивача, що є підставою для стягнення з відповідача 5000 грн. за завдану моральну шкоду.
Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду з даної справи скасовано; у задоволенні позову відмовлено.
У прийнятті названої постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не було порушено законодавство про інформацію, оскільки надіслання листа до суб'єкта господарювання не є поширенням або наданням інформації в розумінні Закону України "Про інформацію", а лише висловленням особистих суджень Заводу щодо виробленої позивачем продукції. Крім того, позивачем не було доведено факту завдання йому моральної шкоди, зокрема, приниження його ділової репутації як результату неправомірної поведінки відповідача.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення місцевого господарського суду з даного спору, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає про протиправне посягання відповідача на його ділову репутацію з метою дискредитації позивача перед його діловим партнером та спонукання останнього до припинення договірних правовідносин з Товариством, що спричинило проведення перевірки діяльності позивача його партнером - компанією "О." на предмет дотримання технології на виробництві та викликало загрозу розірвання ліцензійної та дистриб'юторської угод, укладених позивачем із зазначеним партнером. Наведене, на думку скаржника, є достатньою підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди в порядку захисту цивільних прав позивача відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування рішень місцевого та апеляційного господарських суді з даного спору з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- на підставі дистриб'юторської угоди від 02.02.2002, укладеної Товариством та компанією "О.", позивач як дистриб'ютор виконує кінцеве збирання та реалізацію в обумовленому сегменті ринку тросів дистанційного управління (тросових приводів) за технологією, переданою цією компанією за ліцензійною угодою;
- умовами названої дистриб'юторської угоди передбачено обов'язок позивача дотримуватись усіх положень, правил та інструкції компанії "О." у виробництві, пакуванні, зберіганні, обробці та реалізації тросових приводів;
- сферою господарської діяльності Заводу є також виробництво тросів дистанційного управління;
- у листі від 14.07.2004 N 010 Завод, пропонуючи подальшу співпрацю, повідомив компанію "О." про неправильне використання позивачем наданих йому матеріалів компанії, що за відсутності належного технічного контролю призводить до неякісного збирання позивачем тросових приводів;
- з метою перевірки одержаної інформації електронним листом від 14.07.2004 компанія "О." витребувала у Товариства технічні документи на підтвердження факту відповідності технології збирання тросів позивача вимогам компанії та належної якості цієї продукції;
- для уникнення загрози розірвання зазначених дистриб'юторської та ліцензійних угод позивач змушений був докласти зусиль для відновлення довіри компанії "О." та доведення факту належного виконання умов цих угод.
Причиною спору в даній справі стало питання щодо можливості компенсації позивачеві моральної шкоди, спричиненої внаслідок надіслання відповідачем негативної інформації про виробничу діяльність позивача діловому партнерові останнього.
Статтею 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Відповідно ж до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно - правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд послався на відсутність складу правопорушення у діях відповідача, оскільки висловлення Заводу у спірному листі власних суджень з приводу якості зібраних позивачем тросів з огляду на статтю 47 Закону України "Про інформацію" не може вважатися протиправною поведінкою. Проте, на думку Вищого господарського суду України, ця правова оцінка обставин справи є невірною, виходячи з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі - Закон) недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
За приписами статей 8, 10 Закону дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця). Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).
Згідно зі статтею 20 Закону вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.
Отже, для того, щоб дійти обґрунтованого висновку щодо правомірності (або неправомірності) застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності за порушення особистих немайнових прав позивача, господарські суди повинні були вичерпно з'ясувати усі обставини стосовно наявності у діях Заводу ознак, визначених Законом як недобросовісна конкуренція та, зокрема, дослідити питання щодо достовірності інформації, викладеної відповідачем у листі від 14.07.2004 N 010. Так, в матеріалах справи містяться документи (зокрема, акти від 25.06.2004 N 12-97/37 та від 08.09.2004 N 12-97/106), що можуть свідчити про невідповідність зібраних позивачем тросів дистанційного управління вимогам якості, та, відповідно, підтверджувати факт правдивості відомостей, повідомлених відповідачем компанії "О.".
Проте місцевий господарський суд не надав оцінки названим доказам з підстав порушення порядку їх засвідчення, у той час коли суд апеляційної інстанції лише зазначив про відсутність у матеріалах справи фактичних даних, які могли б спростувати зафіксовані в актах дефекти тросів, без однозначного встановлення факту достовірності змісту цих актів.
Крім того, за змістом пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд, зокрема, повинен з'ясувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та з чого він при цьому виходить. Однак, задовольняючи позов про стягнення з відповідача 5000 грн. моральної шкоди, місцевий господарський суд не навів жодних посилань в обґрунтування розміру компенсації, що підлягає стягненню з відповідача за порушення особистих немайнових прав ТОВ. Не надав таких обґрунтувань і позивач.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності.
Оскільки касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Повідомлення керівником юридичної особи негативної інформації про іншу юридичну особу, зроблене ним від власного імені, не дає підстав для ототожнення відповідної інформації з позицією юридичної особи, очолюваної цим керівником.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Л." (далі - Товариство) подало до господарського суду позов про визнання недійсною постанови голови територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) від 31.10.2001 N 29/7-П "Про порушення антимонопольного законодавства та накладення штрафу" (далі - оспорювана постанова).
Рішенням місцевого господарського суду від 26.11.2004, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 01.02.2005, позов задоволено повністю; оспорювану постанову визнано недійсною; на територіальне відділення АМК покладено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначеного рішення та постанови судові інстанції виходили з того, що оспорювана постанова прийнята головою територіального відділення АМК з перевищенням його компетенції, факт порушення ТОВ вимог антимонопольного законодавства матеріалами справи не підтверджено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просить постанову суду апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а позов залишити без задоволення. Скаргу мотивовано порушенням господарським судом частини другої статті 16 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", частини сьомої статті 20 Конституції України та частини першої статті 1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", пункту 5 Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, а також статті 43 ГПК України.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- оспорюваною постановою у справі N 6-7/06.2001-с за заявою СП ЗАТ "Д." стосовно Товариства визнано, що останнє своїми діями у вигляді поширення неправдивих відомостей у програмі на одному з телеканалів щодо СП ЗАТ "Д." порушило антимонопольне законодавство: назване спільне підприємство наполягало на тому, що Товариство в особі президента товариства стверджувало в інтерв'ю, що СП ЗАТ "Д." вимагало у Товариства розміщувати свої замовлення через Андорру та що таким чином і за такою схемою приховуються прибутки; відповідні дії Товариства розцінено як порушення, передбачене статтею 8 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді дискредитації господарюючого суб'єкта, в зв'язку з чим на Товариство було накладено штраф та його зобов'язано спростувати неправдиву інформацію;
- президент Товариства І. давав інтерв'ю у програмі на одному з телеканалів, який є загальноукраїнським каналом, тобто інформація, розповсюджена за допомогою цього каналу, була поширена не лише в м. Києві, а й по всій Україні, тобто на загальнодержавному, а не регіональному ринку;
- СП ЗАТ "Д." здійснює господарську діяльність по всій Україні, а саме - вона є дистриб'ютором відповідно до Неексклюзивної дистриб'юторської угоди від 26.07.92 і взяла на себе зобов'язання "призначати дилерів і таким чином організовувати мережу по продажу, що покриватиме всю "Територію", з метою достатньої дистрибуції "Продуктів" і "Запасних частин". Це підтверджується дилерськими угодами, укладеними СП ЗАТ "Д." з дилерами, і в цих угодах визначено території, на яких діють угоди;
- за твердженням Товариства, стилістичне тлумачення висловлювання його президента в інтерв'ю телеканалові не дає підстав для висновку про поширення ним неправдивої інформації стосовно СП ЗАТ "Д.", яка дискредитує господарюючого суб'єкта, оскільки в цьому інтерв'ю йшлося про те що Товариство відмовилося "... брати участь в роботі через офшорну зону в Андоррі. "Д." наполягав на тому, щоб позивач свої замовлення розміщував через Андорру". При цьому громадянином І. як фізичною особою було зазначено: "Я отдаю себе отчет в том, что таким образом, по такой схеме скрываются налоги, доходы, и я отказался в нем участвовать";
- з висновку від 22.07.2004 N 3645 судово-лінгвістичної експертизи, призначеної господарським судом у даній справі, вбачається таке:
змістовно-семантичний аналіз тексту інтерв'ю президента товариства І. показав, що текст чітко "розпадається" на дві частини залежно від обраних лексичних засобів. Специфіка такого жанру усного мовлення, як теле- або радіоінтерв'ю, що транслюються у запису, полягає в тому, що він відповідає скоріше законам писемного мовлення, тобто в ньому відсутні спонтанність мовного потоку та випадковість вибору лексичних засобів, тому вибір лексичних засобів і відповідно розподіл тексту на дві відносно незалежних частини є цілком свідомим з боку президента товариства І.;
перша частина, де застосовуються лексеми "Компанія", "Ми" треба розглядати як виклад ситуації з позиції юридичної особи - ТОВ, озвучений президентом товариства;
друга частина, де президент товариства І. застосовує займенник "я", треба розуміти як висловлювання його особистої думки (оскільки займенники "ми" та "я" є загальновживаними і для розуміння їх змісту не потрібні якісь спеціальні знання, наводити їх словникові значення експерт вважав недоцільним);
таким чином, висловлювання президента товариства І. у початковій частині інтерв'ю зроблені від імені Товариства як юридичної особи, у заключній частині інтерв'ю президент товариства І. висловлює свою особисту думку як фізична особа; в інтерв'ю президента товариства І. не міститься конкретних відомостей , як (за якою схемою), ким (будь-яким конкретним суб'єктом господарювання в тому числі СП ЗАТ "Д.") приховуються доходи (податки);
- згідно з пунктом 8.16 статуту Товариства його президент має право діяти без доручення від імені названого товариства, укладати договори, угоди, розпоряджатися майном, у тому числі коштами; водночас ці повноваження стосуються дій президента, а не його висловлювань, в зв'язку з чим, на думку судів попередніх інстанцій, висловлювання президента товариства І. у даному разі відображало його особисту думку.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Згідно з абзацом першим пункту 1 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 N 32-р (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваної постанови) територіальне відділення Антимонопольного комітету України є органом Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань, покладених на цей Комітет Законом України "Про Антимонопольний комітет України", іншими актами законодавства про Антимонопольний комітет України.
Відповідно до пункту 2 названого Положення територіальне відділення Антимонопольного комітету України здійснює свої завдання, визначені цим пунктом, у відповідному регіоні, а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови названого Комітету - за межами регіону.
У пункті 5 Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94, голові територіального відділення названого комітету підвідомчі справи, зокрема, про недобросовісну конкуренцію, якщо наслідки порушення мають місце на регіональному ринку.
Попередні судові інстанції з огляду на встановлені ними обставини справи дійшли вірного висновку про те, що інформація, розповсюджена через телепрограму одного з телеканалів, поширювалася на всій території України, а не лише в місті Києві. Тим часом згідно з пунктом 6 названих Правил справи про зловживання монопольним становищем, антиконкурентні узгоджені дії, недобросовісну конкуренцію, якщо наслідки порушення мають місце на загальнодержавному ринку, який охоплює територію декількох регіонів, підвідомчі державному уповноваженому Антимонопольного комітету України, а не голові територіального відділення названого Комітету.
Доводи касаційної скарги про те, що Товариство і СП ЗАТ "Д." зареєстровані як суб'єкти господарювання в місті Києві, а так само стосовно того, що оспорювана постанова "не була оскаржена з тієї підстави, що не відповідає визначеній законом компетенції органу, який її видав", не спростовують встановленого попередніми судовими інстанціями у прийнятті оскаржуваних рішень факту невідповідності цієї постанови компетенції голови територіального відділення АМК.
Не береться до уваги й довід касаційної скарги про те, що "постановою апеляційного суду винесено місто Київ за межі України, а саме: "... інформація за допомогою цього каналу була розповсюджена не в місті Києві, а по всій Україні". Загальновідомо, що місто Київ знаходиться в межах України, і цілком зрозуміло, що в наведеній скаржником цитаті з оскаржуваної постанови апеляційної інстанції йдеться про розповсюдження інформації по всій Україні, а не лише в місті Києві. Певну неточність у наведеному вислові суду не можна вважати порушенням законодавства, а отже й підставою для скасування оскаржуваної постанови.
З урахуванням висновку судово-лінгвістичної експертизи в даній справі та положень статуту позивача попередні судові інстанції також правильно з'ясували, що висловлювання гр. І. у заключній частині його інтерв'ю телеканалові "СТБ" ("Я отдаю себе отчет в том, что таким образом, по такой схеме скрываются налоги, доходы") відображають його особисту думку. Той факт, що І. був президентом Товариства не дає підстав для ототожнення в даному випадку його висловлювання, зробленого від власного імені, з позицією названого підприємства. Відтак не вбачається й правових підстав для кваліфікації дій (бездіяльності) останнього за ознаками статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", і відповідна норма правильно застосована попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору. Не припустилися в зв'язку з цим судові інстанції й порушень статті 16 Закону України "Про підприємства в Україні", так само як і приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник необґрунтовано посилається на частину першу статті 7 раніше чинного Цивільного кодексу Української РСР, згідно з якою організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Із встановлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що СП ЗАТ "Д." звернулося не до суду з вимогою про спростування певних відомостей, а із заявою до органу Антимонопольного комітету України. Отже, приписи наведеної норми Цивільного кодексу Української РСР не може бути застосовано до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.
З огляду на викладене визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Постановою Вищого господарського суду України постанову апеляційного господарського суду залишено без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
| Заступник Голови Вищого господарського суду України | В.Москаленко |