Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність

Вивчення практики вирішення арбітражними судами спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність, показало, що в цілому ці справи вирішуються правильно. Разом з тим окремі арбітражні суди припускаються помилок у застосуванні норм чинного законодавства, зокрема, в результаті відсутності чіткого розмежування інституту сумісної діяльності від правового регулювання створення спільних підприємств.

З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та використанням договорів про сумісну діяльність, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Взаємовідносини сторін за договором про сумісну діяльність регулюються главою 38 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов'язання (глави 14-19 цього кодексу).

Як зазначено у статті 430 Цивільного кодексу України, предметом договору є сумісна діяльність сторін для досягнення спільної господарської мети. Такі договори можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників сумісної діяльності.

При вирішенні питання щодо предмету сумісної діяльності слід виходити з того, що наведений у статті 430 Цивільного кодексу України перелік цілей такої діяльності не є вичерпним. Отже господарчі суб'єкти різних форм власності не позбавлені права укласти договір для досягнення спільної господарської мети шляхом їх сумісної діяльності, яка не забороняється чинним законодаством.

2. Відповідно до статті 44 Цивільного кодексу України договори про сумісну діяльність повинні укладатись у письмовій формі, тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає (стаття 154 Цивільного кодексу України).

Оскільки глава 38 Цивільного кодексу України не передбачає об'язкових реквізитів договору про сумісну діяльність, то вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у письмовій формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, необхідних для його виконання, наприклад, мета договору, порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, умови використання результатів сумісної діяльності тощо.

3. При вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність, необхідно мати на увазі, що такими договорами передбачаються права і обов'язки сторін щодо досягнення певної господарської мети без створення суб'єкта права - окремої юридичної особи. Грошові та інші майнові внески учасників цього договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою (дольовою) власністю (статті 432 та 112 Цивільного кодексу України).

Отже, створення суб'єктами господарської діяльності спільного підприємства, господарського товариства, тобто окремої юридичної особи, регулюється не договором про сумісну діяльність, а іншими нормами чинного законодавства.

В свою чергу це не виключає можливості укладання спільним підприємством або господарським товариством договору з іншою юридичною особою про сумісну діяльність. За своїми ознаками цей договір повинен відповідати вимогам глави 38 Цивільного кодексу України.

Договором про сумісну діяльність опосередковуються взаємовідносини виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, місцевих державних адміністрацій з розташованими на відповідній території підприємствами, установами та організаціями щодо залучення (об'єднання) їх коштів, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад (пункти 5, 6 частини першої статті 28, пункт 4 частини першої статті 31, пункт 6 частини першої статті 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" та Закону України "Про режим іноземного інвестування".

4. Укладаючи договір про сумісну діяльність сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ. Чинне законодавство не обмежує їх у виборі форми цього порядку. Наприклад, сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою. Якщо договором про сумісну діяльність передбачена така форма ведення спільних справ, то у випадку необхідності укладання договорів для досягнення мети сумісної діяльності (договори підряду, оренди, поставки тощо) такі договори укладаються всіма учасниками сумісної діяльності або за їх дорученням одним з них.

Якщо відповідно до статті 431 Цивільного кодексу України керівництво сумісною діяльністю сторони доручили одному з учасників договору, то на останнього покладається і ведення спільних справ усіх учасників договору. Крім умови договору про покладення ведення спільних справ на одного з учасників договору інші учасники договору видають довіреність про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами. Така довіреність повинна бути оформлена відповідно до глави 4 Цивільного кодексу України. За таких обставин особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов'язані з забезпеченням сумісної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов'язки за договорами. В процесі їх виконання ця особа не з її вини і вини контрагента може мати певні витрати (збитки). У таких випадках вона має право, у тому числі шляхом пред'явлення позову, вимагати їх покриття усіма учасниками сумісної діяльності відповідно до статті 433 Цивільного кодексу України (наприклад, витрати по орендній платі, експлуатаційні витрати, сплата мита, збитки у зв'язку з інфляційним процесом тощо).

5. Відповідно до статті 162 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом. Щодо договору про сумісну діяльність чинне законодавство таких випадків не передбачає. Отже кожний з учасників договору про сумісну діяльність має право ставити питання про дострокове розірвання цього договору (виходу з числа учасників сумісної діяльності) на загальних підставах з додержанням вимог, передбачених статтею 11 Господарського процесуального кодексу України.

6. В процесі виконання договорів про сумісну діяльність між сторонами виникають спори, пов'язані з майновими відносинами, а також з використанням предмету договору.

При вирішенні таких спорів господарським судам слід виходити з такого:

6.1. Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо. Відповідно до статті 432 Цивільного кодексу України усі ці внески набувають статусу не спільної сумісної, а спільної їх власності з визначенням часток (долі). Тому у випадку розірвання договору про сумісну діяльність її учасник має право вимагати повернення своєї частки спільного майна в натурі або шляхом грошової компенсації, якщо виділ майна в натурі неможливий без нерозмірної шкоди для його господарського призначення (стаття 115 Цивільного кодексу України).

6.2. В процесі дії договору про сумісну діяльність кожний з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатись своєю часткою у спільній власності. З метою досягнення результатів сумісної діяльності право розпорядження спільним майном, у тому числі шляхом його відчуження, має особа, на яку покладено ведення спільних справ, за умови, що це передбачено договором і дорученням.

При цьому слід мати на увазі певні обмеження права відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством (частина 3 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" та Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 N 1477.

6.3. Спільну (часткову) власніть учасників договору про сумісну діяльність складають не тільки їх внески, але й майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності. Правовий режим цих складових частин спільної власності однаковий, тобто учасник договору про сумісну діяльність не вправі роспоряджатися створеним або придбаним майном без згоди інших учасників договору.

7. Предметом договору про сумісну діяльність, тобто досягнення певної господарської мети, може бути не тільки будівництво жилого будинку, виробничих потужностей тощо, але й їх спільна експлуатація. За таких обставин взаємовідносини сторін, крім глави 38 Цивільного кодексу України, регулюються загальними нормами Закону України "Про власність" та главою 11 Цивільного кодексу України (спільна власність). Цей договір припиняється після досягнення мети сумісної діяльності (стаття 216 Цивільного кодексу України).

8. Відповідно до статті 433 Цивільного кодексу України порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором.

Якщо договором такий порядок не передбачений, то при вирішенні спорів господарським судам необхідно виходити з того, що спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору про сумісну діяльність, тобто за рахунок їх грошових та інших майнових внесків, а також майна, яке створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності.

В процесі сумісної діяльності може статися таке, що для досягнення мети договору, а також для покриття витрат та збитків, пов'язаних з експлуатацією предмету договору, не вистачає спільного майна учасників. Якщо учасники сумісної діяльності не досягли згоди щодо обсягів додаткових внесків для покриття витрат і збитків, то при вирішенні спору господарський суд на підставі статті 433 Цивільного кодексу України розподіляє такі витрати та збитки пропорційно їх внескам у спільне майно.

9. В залежності від конкретних обставин один з учасників сумісної діяльності може звернутися до іншого учасника (учасників) з позовом про витребування своєї частки майна з чужого незаконного володіння (віндикація) або з негаторним позовом, тобто про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном.