Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування при вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. При вирішенні спорів, пов'язаних з приватизацією державного майна, виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Який порядок обчислення 10% коштів від вартості об'єкту малої приватизації, що сплачуються товариству покупців - членів трудового колективу, якщо воно не стало переможцем конкурсу або аукціону, а вартість об'єкту повністю чи частково сплачувалась майновими сертифікатами, земельними бонами тощо.

Стаття 11 Указу Президента України від 30.12.94 N 827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" не ставить право товариства покупців на одержання 10% коштів, що надійшли за проданий об'єкт малої приватизації, у залежність від форми оплати придбаного об'єкта.

У відповідності з пунктом 3 статті 1 Закону України "Про приватизаційні папери" одним із обов'язкових реквізитів приватизаційного паперу є його номінальне значення у вартісному (тобто - грошовому) обчисленні. Отже належні товариству покупців 10% коштів, одержаних за проданий об'єкт, обчислюються, виходячи з загальної ціни продажу у грошовому вираженні, включаючи і вартість вкладених приватизаційних паперів у їх номінальному значенні.

1.2. Якщо покупець не розрахувався за придбаний об'єкт малої приватизації, хто сплачуватиме товариству покупців належні йому 10% з ціни продажу об'єкта?

Частиною другою статті 11 названого вище Указу Президента України передбачено право товариства покупців, яке не стало переможцем аукціону або конкурсу, одержати 10% з ціни продажу об'єкта з відповідного позабюджетного фонду приватизації або з рахунка орендодавця приміщення (бюджету місцевого самоврядування), а не від покупця. Тому та обставина, що покупець не розрахувався за придбаний об'єкт малої приватизації, не повинна ущемляти майнові інтереси товариства покупців.

1.3.

Чи вправі покупець, який запропонував на аукціоні найвищу ціну за об'єкт, виставлений на продаж, вимагати від продавця укладення договору купівлі-продажу, якщо ліцітатор з будь-яких причин зняв об'єкт з продажу?

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на придбаний об'єкт переходить до покупця з моменту удару молотка ліцітатора і з цього моменту покупець вправі вимагати від продавця укладення відповідного договору. Якщо до удару молотка ліцітатора останній зняв об'єкт з продажу, слід вважати, що продаж не відбувся, тому відсутні і покупець, і предмет договору купівлі-продажу, а отже і підстави для укладення договору.

2. На питання, що виникають у процесі розгляду справ про визнання боржників банкрутами, Вищий Арбітражний Суд України дав наведені нижче відповіді.

2.1. Чи може фізична особа - член споживчого товариства, створеного у відповідності з Законом України "Про споживчу кооперацію", бути визнаною арбітражним судом кредитором у справі про банкрутство споживчого товариства стосовно свого пайового внеску та нарахованих на нього дивідендів?

У відповідності зі статтею 6 Закону України "Про споживчу кооперацію" член споживчого товариства, у тому числі індивідуальний, несе відповідальність за зобов'язаннями споживчого товариства у межах сплаченого ним обов'язкового пайового внесу. Повернення пайового внеску членам споживчого товариства передбачено лише у разі ліквідації останнього (стаття 18 зазначеного вище Закону). Тому у арбітражного суду відсутні правові підстави для визнання члена споживчого товариства кредитором стосовно сплати пайового внеску.

Що ж до інших майнових вимог індивідуального члена споживчого товариства, то вони можуть бути визнані арбітражним судом на підставі статті 10 Закону України "Про банкрутство" з урахуванням правового характеру взаємовідносин сторін та поданих доказів.

2.2. Чи можна визнати боржника банкрутом у випадку, коли кредитор не подав арбітражному суду аудиторський висновок?

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про банкрутство" (в редакції Закону України "Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України" від 14.03.95) проведення аудиту обов'язкове у разі звернення боржника з заявою про визнання його банкрутом. Що до кредитора, то призначення аудиту за його рахунок можливе лише за наявності згоди на це як кредитора, так і боржника. У разі незгоди кредитора відшкодовувати вартість аудиту його вимоги підлягають розгляду на загальних підставах, що не виключає визнання боржника банкрутом.

3. У зв'язку з виникненням питань щодо правомірності тих чи інших дій нотаріусів Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

3.1. Чи має право нотаріус вчиняти виконавчий напис на підставі нотаріально посвідченого договору застави (стаття 20 Закону України "Про заставу"), якщо цей договір посвідчено нотаріусом за бажанням сторін?

Відповідно до п.27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 N 18/5, нотаріуси посвідчують угоди щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму (стаття 13 Закону України "Про заставу"). Однак за бажанням сторін можуть посвідчуватись і угоди, щодо яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми. Отже, якщо за бажанням сторін договір застави було посвідчено нотаріусом, то на підставі пункту 1 Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 нотаріус має право вчинити відповідний виконавчий напис.

3.2. Яких заходів повинен вжити стягувач орендної плати та комунальних платежів, у т.ч. за енергоносії, у випадку, коли нотаріус відмовив йому у вчиненні відповідного виконавчого напису?

У відповідності з пунктом 165 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.94 N 18/5, нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Отже, якщо нотаріус безпідставно відмовив у вчиненні виконавчого напису, його дії можна оскаржити до суду загальної юрисдикції у порядку, передбаченому главою 39 Цивільного процесуального кодексу України.

У разі, коли подані стягувачем документи не дають підстав вважати його вимоги безспірними, стягувач має право звернутись до боржника з відповідним позовом.

4. Чи можливе проведення заліку взаємної заборгованості відповідача і позивача у випадку, коли одна з сторін оспорює наявність або розмір цієї заборгованості?

Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги (стаття 217 Цивільного кодексу України) - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи, у тому числі і передбачених статтею 218 Цивільного кодексу України.

5. Які правові наслідки порушення 20-денного строку передачі на розгляд органу, що вирішує господарські спори, розбіжностей до договору поставки товарів, який укладається підприємствами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав з підприємствами України?

Взаємини господарюючих суб'єктів держав-учасниць СНД щодо поставки товарів регулюються Угодою про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД, підписаною у м.Києві 20.03.92. Частиною третьою статті 20 цієї угоди передбачено, що у разі порушення стороною 20-денного строку передачі на розгляд відповідного органу розбіжностей до договору поставки, останній набирає сили в редакції сторони, яка надіслала протокол розбіжностей.

7.

Кому надано право списувати у безспірному порядку вартість енергоносіїв та кредитів, одержаних для розрахунків за них?

Платниками за енергоносії та кредити, одержані для розрахунків за них, є споживачі енергоносіїв.

Що ж до стягувачів оплати, то їх коло обмежено Указом Президента України від 25.06.93 N 235/93 "Про заходи щодо поліпшення розрахунків за продукцію і послуги комунальних енергетичних і водопровідно-каналізаційних підприємств" і включає лише перелічені підприємства.

8. З якої ціни - придбання чи реалізації - повинен обчислюватись штраф, передбачений статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів", та чи слід включати в неї вартість склотари, у яку затарено товар?

За змістом абзацу п'ятого частини першої статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" розмір відповідальності господарюючих суб'єктів за зазначені у цій нормі порушення повинен встановлюватись виходячи з вартості партії товару, одержаного для реалізації від поставщика, а не з ціни, за якою господарюючий суб'єкт реалізовує цей товар.

Якщо ціна склотари є заставною і визначена окремо від вартості товару, то при встановленні розміру відповідальності господарюючого суб'єкта вартість такої тари враховуватись не повинна.

9. Чи підпадають бази відпочинку підприємств під поняття "оздоровчі заклади та заклади відпочинку", які дають підприємству право зменшувати розмір оподатковуваного прибутку на суму витрат, пов'язаних з утриманням об'єктів соціально-культурного призначення?

Статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено, які саме заклади віднесено до закладів охорони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілакторієв та інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у статті 32 Основ - "Сприяння здоровому способу життя населення". Отже такі оздоровчі заклади не є об'єктами охорони здоров'я і тому не підпадають під дію статті 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 N 247/95-ВР, у частині зменшення оподатковуваного прибутку підприємств на суму витрат на утримання оздоровчих закладів.

10. Чи підлягає задоволенню вимога особи, якій кредитор уступив своє право стягти з боржника суму, присуджену кредиторові за рішенням арбітражного суду?

У статті 197 Цивільного кодексу України йдеться про уступку вимоги кредитора іншій особі, а не про уступку цій особі права стягнення за рішенням суду. Чинне законодавство не надає стягувачеві права уступити виконання судового рішення іншій особі. Отже кредитор може уступити право вимоги тільки до прийняття рішення судом.