Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"

Верховною Радою України 19 листопада 2001 року прийнято Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон). Відповідно до статті 3 Закону він набирає чинності з дня опублікування. Вперше Закон опубліковано у газеті "Урядовий кур'єр" за 26 грудня 2001 року, отже з цієї дати він набрав чинності.

У зв'язку з наведеним вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Згідно зі статтею 1 Закону встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

2. Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні" до державних підприємств відносяться підприємства, засновані на державній власності, в тому числі казенні підприємства. Статутний фонд державного підприємства не поділений на акції (частки, паї) і тому за свою організаційно-правовою формою таке підприємство є унітарним підприємством. Отже мораторій на застосування примусової реалізації майна, встановлений Законом (далі - мораторій), поширюється на усі державні підприємства.

3. За статтею 1 Закону України "Про господарські товариства" до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Згідно зі статтею 13 цього Закону вклад учасників та засновників товариства, оцінений у національній грошовій одиниці, складає їх частку у статутному фонді. Тому дія мораторію поширюється виключно на господарські товариства, у статутних фондах яких частка держави становить 25 і більше відсотків.

Мораторій також поширюється на акціонерні товариства, в яких держава є власником не менше 25 відсотків загальної кількості емітованих цими товариствами акцій.

4. Відповідно до статті 2 Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств.

До об'єктів нерухомого майна слід відносити майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого.

До інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями). Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. Отже оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

До акцій, що належать державі в майні господарських товариств і переданих до статутних фондів підприємств, слід відносити усі види акцій, зазначені у статті 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" і емітовані іншими акціонерними товариствами. За змістом статті 2 Закону дія мораторію не поширюється на облігації підприємств та векселі, передані державою в установленому порядку до статутного фонду підприємств, зазначених у статті 1 Закону.

5. Згідно зі статтею 2 Закону мораторій поширюється, зокрема, на звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою. Вичерпний перелік таких рішень визначено статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження". Отже мораторій поширюється на усі випадки звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, за рішеннями, ухвалами та постановами господарських судів.

Тому у разі оскарження стягувачем бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо примусового виконання таких судових актів відповідно до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у господарського суду з дати набрання чинності Законом немає підстав для задоволення відповідної скарги.

У господарських судів відсутні також підстави для задоволення заяв про зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду в порядку, встановленому статтею 121 ГПК, якщо результатом такої зміни буде звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону.

6. Мораторій поширюється також на випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження зі справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

Отже з набранням Законом чинності господарський суд не має права на прийняття постанови про визнання банкрутом боржника - підприємства, зазначеного у статті 1 Закону, і відкриття ліквідаційної процедури до закінчення дії мораторію. У разі коли комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання цього боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у процедурі розпорядження майном боржника (частина 8 статті 16 Закону про банкрутство) чи у процедурі санації (частина 5 статті 21 Закону про банкрутство), або за наявності обставин, передбачених частиною 15 статті 21 Закону про банкрутство, господарський суд має зупинити провадження зі справи про банкрутство на підставі статті 1 Закону та частини першої статті 79 ГПК до закінчення дії мораторію.

За змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на випадки відчуження майна шляхом продажу у процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу або продажу у процедурі санації частини майна боржника (статті 19 та 20 Закону про банкрутство), оскільки ці випадки відчуження не відносяться до категорії примусової реалізації майна.

7. Відповідно до статей 1 та 3 Закону мораторій діє до прийняття закону про внесення змін до законів України "Про виконавче провадження", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у якому буде передбачено вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств.

Тому у разі порушення справи за позовом про звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК повинен зупинити провадження зі справи до вирішення відповідного питання компетентними органами, крім випадків коли позивач змінив предмет позову відповідно до вимог статті 22 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 78 Цивільного кодексу перебіг строку позовної давності зупиняється, зокрема, в силу встановленої законодавством відстрочки виконання зобов'язань (мораторій). Отже господарські суди повинні враховувати, що за позовами про звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, зупинено перебіг строку позовної давності на весь час дії мораторію.