Про накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках клієнтів на підставі рішення суду про стягнення коштів

Зважаючи на неодноразові звернення банків з приводу застосування статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в частині виконання установами банків постанов органів Державної виконавчої служби про накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках клієнтів на підставі рішення суду про стягнення коштів, Національний банк України вважає за доцільне надати наступне роз'яснення.

Відповідно до частин четвертої-п'ятої статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток, на підставі і в порядку, встановлених законом.

Верховний Суд України при касаційному перегляді господарської справи N 3-2423к04-46/19 за позовом державної податкової інспекції до банку про зобов'язання вчинити дії дійшов висновку про те, що кошти на банківському рахунку клієнта належать йому на праві власності, а тому підлягають конституційному захисту як об'єкт права приватної власності (абзац 9 мотивувальної частини постанови від 05.10.2004).

Згідно із статтею 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність із Цивільним кодексом України" від 02.06.2005 N 2631-IV було внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про виконавче провадження".

Із положень частини першої статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та абзацу сьомого частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" в новій редакції випливає те, що державний виконавець уповноважений накладати арешт на кошти юридичних або фізичних осіб, що знаходяться на їх рахунках в установах банків, виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частин першої-другої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" процедура звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається, зокрема, на кошти боржника, в тому числі на рахунках в установах банків.

Системний аналіз статей 50, 55 вказаного Закону дає підстави стверджувати, що накладення арешту на банківський рахунок є складовим елементом процесу виконавчого провадження, який застосовується органами Державної виконавчої служби України для збереження та звернення стягнення на грошові кошти боржника за рішенням суду.

Відповідно до пунктів 1, 6 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконанню Державною виконавчою службою підлягають рішення, ухвали і постанови судів загальної юрисдикції у цивільних справах та господарських судів.

Частина перша статті 6 цього ж Закону встановлює обов'язковість вимог державного виконавця щодо виконання зазначених рішень для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Враховуючи вищевикладене, на думку Національного банку України, постанова державного виконавця про арешт коштів, яка винесена на виконання рішення суду про стягнення коштів є обов'язковою для виконання. При цьому винесення судом додаткового рішення про арешт коштів чинним законодавством не вимагається.