ГУ ДФС у м. Києві
Лист
| 08.12.2016 № 25906/10/26-15-12-04-18 |
Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист " " щодо сплати земельного податку та в межах своїх повноважень повідомляє.
Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - Земельний кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс).
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до вимог статті 286 Податкового кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнтів індексації (стаття 271 Податкового кодексу).
Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з пунктом 287.6 статті 286 Податкового кодексу, при переході права власності на будівлі земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" з 01.01.2015 року внесено зміни, зокрема, в частині плати за землю.
Статтею 10 Податкового кодексу визначено, що податок на майно в частині плати за землю належить до місцевих податків і зборів.
Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу міські ради в межах своїх повноважень та з урахуванням граничних розмірів ставок встановлюють своїми рішеннями місцеві податки і збори, які є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Оскільки плату за землю віднесено до місцевих податків і зборів, місцеві ради на виконання вимог чинного законодавства повинні прийняти рішення про встановлення податку на майно в частині плати за землю і, зокрема, визначити ставки земельного податку.
Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629" та затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі – Положення).
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів і, зокрема, плати за землю, офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У зв’язку з тим, що зазначена вище норма набрала чинності з 1 січня 2015 року і відповідні рішення місцевими радими не приймались, платники земельного податку у 2015 році обчислюють суми податкових зобов’язань з плати за землю із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня 2014 року (пп. 12.3.5 ст. 12 Податкового кодексу).
З 01.01.2016 Положенням визначено ставки земельного податку в залежності від категорії користувачів земельними ділянками та майнових прав на земельні ділянки (власність, постійне користування, тощо).
Пунктом 5.1 розділу 5 Положення визначено ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.
Відповідно до пункту 5.6. Розділу 5 Положення плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.
Використання земельних ділянок без оформлення відповідного права є порушенням земельного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, для оформлення правовстановлюючих документів на землю, власнику нерухомого майна необхідно звернутися до відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин.
Крім цього, слід зазначити, що статтею 36 Податкового кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Податкового кодексу.
Згідно із статтею 52 Податкового кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у м. Києві не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм та діють до набрання чинності нормативно-правових актів, що змінюють відповідні правовідносини.
| Заступник начальника | Е.М. Пруднікова |