Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Міністерством транспорту України

На виконання Указу Президента України від 03.02.98 N 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності", здійснюючи аналіз нормативно-правових актів органів виконавчої влади, з метою усунення надмірного та необгрунтованого державного втручання у підприємницьку діяльність, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва В С Т А Н О В И В:

Наказом Міністерства транспорту від 30.01.2001 N 44 затверджено Правила визначення мінімального складу екіпажу, при якому допускається вихід судна в море (далі - Правила).

Ці Правила встановлюють порядок та умови визначення мінімального складу екіпажу, оформлення Свідоцтва про мінімальний склад екіпажу та контролю щодо укомплектування суден екіпажами.

В зазначеному нормативно-правовому акті Міністерства транспорту містяться норми, які не тільки не узгоджуються між собою, а й грубо суперечать вимогам чинного законодавства України.

1. Пунктом 1.3 Правил визначено поняття "мінімального складу екіпажу", яке допускає наявність в складі екіпажу не дипломованих членів суднової команди, та пунктом 3.5 Правил передбачено, що при визначенні чисельності мінімального складу екіпажу допускається включення до складу екіпажу практикантів з метою одержання ними підготовки та досвіду. Ці положення суперечать вимогам статті 51 Кодексу торговельного мореплавства, яка визначає, що до зайняття посади будь-якого члена екіпажу допускаються особи, які мають видані у встановленому порядку відповідні документи, що підтверджують їх кваліфікацію, необхідну для виконання обов'язків на судні.

Відповідно до статті 11 Конвенції ПДНВ-78, на яку йде посилання в пункті 3.5 Правил, передбачено, що сторони Конвенції надають технічну допомогу іншим сторонам щодо проходження практики на морських суднах. Це не тотожно тому, що при визначенні чисельності мінімального складу екіпажу до складу екіпажу допускається включення практиканта.

2. В п'ятому абзаці пункту 2.2 Правил визначено поняття "середньостатистичного традиційного вантажного судна".

Пунктом 4.2 встановлено, що для визначення мінімального складу екіпажу будь-якого судна за основу беруться дані розрахунку мінімального складу екіпажу середньостатистичного традиційного вантажного судна, що наведені в додатку до Правил. В пункті 4.3 визначені умови, при яких Головний реєстратор флоту України призначає експертизу розрахунків, наданих судновласником, в Держфлотінспекції. Однією з умов є конструктивна відмінність судна від середньостатистичного традиційного вантажного судна. Виникає питання, як можна брати розрахунок мінімального складу екіпажу даного вантажного судна за основу при розрахунку, наприклад, пасажирського судна або буксирного судна.

Проте, згідно статті 50 Кодексу торговельного мореплавства розмір мінімального складу екіпажу залежить від типу, району плавання, призначення судна та відповідно до чинного законодавства України.

3. Вимоги пунктів 4.1 та 5.1 Правил покладають на судновласника обов'язок самостійного розрахунку мінімального складу екіпажу судна, що суперечить вимогам статті 50 Кодексу торговельного мореплавства, якою встановлення цього складу покладено на Міністерство транспорту. Обов'язки ж судновласника визначені статтею 57 вказаного Кодексу і не містять в собі обов'язку щодо розрахунків мінімального складу екіпажу судна.

4. Відповідно до вимог пункту 4.1 обгрунтування судновласника розрахунку мінімального складу екіпажу повинно бути узгоджене з Профспілкою робітників морського транспорту України. Але обгрунтування судновласника щодо мінімального складу екіпажу є точкою зору судновласника, вираженою в письмовій формі, щодо кількості осіб екіпажу, яка може у будь-який час експлуатації судна забезпечити його безпечне управління і не є документом, обов'язковість погодження якого з профспілковими організаціями встановлена Кодексом законів про працю, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", Законом України "Про колективні договори і угоди", іншими нормативно-правовими актами вищої юридичної сили по відношенню до наказу Міністерства транспорту.

Вимога, встановлена Мінтрансом в пункті 4.1 щодо погодження обгрунтування розрахунку мінімального складу екіпажу саме з Профспілкою робітників морського транспорту України, суперечить статті 10 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", де зазначено, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права по захисту прав та інтересів їх членів.

5. Пункти 4.1, 4.3 та 4.6 є суперечливими, що призводить до труднощів при застосуванні вимог цих пунктів та недоцільності їх виконання. В пункті 4.3 визначені умови, при яких Головний реєстратор флоту України призначає експертизу розрахунків мінімального складу екіпажу в Держфлотінспекції України. Однак, пунктом 4.6 передбачено, що Головний реєстратор оформлює Свідоцтво про мінімальний склад екіпажу, при якому допускається вихід судна в море, на підставі висновку Держфлотінспекції. Тобто недоцільно покладати на судновласника обов'язок розрахунку, обгрунтування мінімального складу екіпажу та узгодження його з Профспілкою робітників морського транспорту України, а також визначати в пункті 4.3 умови, при яких призначається експертиза цих розрахунків Головним реєстратором, так як однією з підстав для оформлення Свідоцтва, у будь-якому випадку, є висновок Держфлотінспекції.

6. Пунктом 4.8 передбачено, що у виняткових випадках Головним реєстратором оформлюється тимчасове Свідоцтво терміном на 6 місяців відповідно з даними таблиці (додаток до Правил N 1). Але Правилами не визначено, які саме випадки є винятковими, а також не встановлений порядок оформлення тимчасового Свідоцтва та перелік необхідних документів.

Положення пункту 4.8 не відповідають вимогам глави III "Суднові документи" Кодексу торговельного мореплавства, яка встановлює перелік основних суднових документів та не визначає поняття і підстави оформлення тимчасового Свідоцтва про мінімальний склад екіпажу. Окрім того, невизначеність в Правилах щодо виняткових випадків, при яких допускається оформлення тимчасового свідоцтва, і необхідних для цього документів надає можливість посадовим особам Головного реєстратора здійснювати оформлення цього Свідоцтва на власний розсуд і зловживати цим по відношенню до судновласників.

7. Пунктом 6.1 Правил контроль за укомплектуванням екіпажами морських суден покладений на капітанів морських портів України та Держфлотінспекцію України і відповідно до пункту 6.4 цим органам надано право здійснювати регулярні перевірки щодо ведення облікових записів тривалості робочого часу. Положення пункту 6.4 Правил суперечить Закону України "Про охорону праці", так як капітан порту та Держфлотінспекція не є органами, на яких законом покладений обов'язок здійснення державного нагляду за охороною праці, і надання їм повноважень щодо здійснення контролю за охороною праці членів екіпажу суперечить вимогам статті 44 цього Закону.

8. Пунктом 6.5 Правил Держфлотінспекції надано право, як контролюючому органу, приймати рішення щодо вилучення Свідоцтва про мінімальний склад екіпажу в разі постійних порушень режимів праці та відпочинку моряків.

Ця норма Правил грубо суперечить вимогам статті 49 Закону України "Про охорону праці", відповідно до якої за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок, винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством. Вилучення Свідоцтва про мінімальний склад екіпажу як санкція за вчинення будь-яких порушень трудового законодавства в чинному законодавстві відсутня і тому не може застосовуватися.

9. Крім того, пункт 6.5Правил передбачає, що з метою запобігання повторним порушенням судновласником умов плавання судна, укомплектування екіпажем судна Держфлотінспекція вживає відповідних заходів, приймаючи в разі необхідності рішення про збільшення мінімального складу екіпажу.

Ця норма суперечить вимогам статті 50 Кодексу торговельного мореплавства, що визначає залежність розміру мінімального складу екіпажу судна від типу, району плавання, призначення судна. Збільшення складу екіпажу як санкція за неправомірну поведінку судновласника недоцільна та не передбачена чинним законодавством. Відповідно до вимог Положення про Головну державну інспекцію України з безпеки судноплавства, повноважень щодо прийняття рішень про збільшення або зменшення мінімального складу екіпажу судна, при якому допускається вихід судна в море, Держфлотінспекції не надано.

10. Слід зазначити, що наказ Міністерства транспорту N 44 від 30.01.2001 р. не подавався розробником на погодження до Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва.

Всупереч вимогам п. 4 Указу Президента від 15.07.2000 року N 906/2000 "Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності", яким заборонено здійснювати державну реєстрацію регуляторних актів, що суттєво впливають на права та інтереси підприємців і проекти яких підготовлені з порушенням положень Указу Президента України від 22.01.2000 р. N 89/2000 "Про впровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва", Міністерством юстиції 15 лютого 2001 року зареєстровано за N 141/5332 наказ Міністерства транспорту від 30.01.2001 р. N 44 "Про затвердження Правил визначення мінімального складу екіпажу, при якому допускається вихід судна в море" без його погодження Держпідприємництвом.

У зв'язку з виявленням положень, які не узгоджуються з законодавством України та стримують розвиток підприємництва, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва В И Р І Ш И В:

Запропонувати Міністерству транспорту України скасувати наказ від 30.01.2001 р. N 44 "Про затвердження Правил визначення мінімального складу екіпажу, при якому допускається вихід судна в море", оскільки окремі положення Правил грубо суперечать чинному законодавству та містять в собі суперечливі норми, реалізація яких може призвести до створення перешкод для розвитку підприємництва.

Рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, є обов'язковими для виконання.