Щодо суперечностей між Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Цивільним кодексом України

Національний банк України на численні запити щодо наявності суперечностей між Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Цивільним кодексом України у частині можливості здійснення уступки вимоги роз'яснює.

При здійсненні зовнішньоекономічної операції відповідно до укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту) між резидентом і нерезидентом можуть виникнути певні взаємовідносини, в силу яких резидент-кредитор має право вимагати від нерезидента-боржника виконання його зобов'язань, а нерезидент-боржник повинен здійснити на користь резидента-кредитора певні дії. Це можливо у разі, коли резидентом на виконання договору (контракту) здійснена попередня оплата або відвантажена продукція (виконана робота, надана послуга тощо), тобто виникла заборгованість нерезидента перед резидентом.

Під час дії зобов'язань у деяких випадках виникає потреба замінити первісного резидента-кредитора на іншого. Первісний резидент-кредитор може передавати свої права по зобов'язаннях іншому резиденту. Така передача прав по зобов'язаннях шляхом укладення договору між первісним і новим резидентом-кредитором є уступкою вимоги.

Можливість здійснення уступки вимоги передбачена статтями 197 - 200, 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), а також визначається у роз'ясненні президії Вищого Арбітражного Суду України від 14 грудня 1993 року N 01-6/1301 "Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу".

Відповідно до статті 197 ЦК України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону (нормативному акту) або договору (контракту), що регулює конкретні взаємовідносини.

До набувача вимоги (нового резидента-кредитора) переходять права, що забезпечують виконання зобов'язань за договором (контрактом).

Як випливає із статті 197 ЦК України, у разі уступки вимоги до нового резидента-кредитора від первісного резидента-кредитора право вимоги переходить у повному обсязі, в тому числі і всі права, що забезпечують виконання цих вимог (право на стягнення неустойки, штрафу, пені).

Згідно зі статтею 198 ЦК України первісний резидент-кредитор, який уступив вимогу новому резиденту-кредитору, зобов'язаний передати йому всі необхідні документи, що підтверджують право вимоги. Такими документами є: зовнішньоекономічний договір (контракт), фінансові документи про суму боргу, вантажна митна декларація, акти про виконані роботи (надані послуги), довідки-підтвердження банків тощо.

Первісний резидент-кредитор відповідає перед новим резидентом-кредитором за недійсність переданої йому вимоги, незважаючи на передачу документів, що свідчать про право вимоги, але не відповідає перед ним за невиконання цієї вимоги нерезидентом-боржником.

Це означає, що передбачені законом наслідки недійсності переданого права покладаються безпосередньо на первісного резидента-кредитора, і в цьому випадку недійсною вважається і сама угода про уступку даного права.

Чинне законодавство не вимагає згоди нерезидента-боржника на уступку вимоги новому резиденту-кредитору, оскільки для нього не має значення кому конкретно він повинен виконувати покладені на нього за договором (контрактом) зобов'язання. Проте для покладання на нерезидента-боржника виконання зобов'язань новому резиденту-кредитору необхідно, щоб він був повідомлений про те, що вимога передана новому резиденту-кредитору.

Якщо первісний резидент-кредитор не повідомив нерезидента-боржника про уступку вимоги, то виконання нерезидентом зобов'язання первісному резиденту-кредитору визнається виконанням належному резиденту-кредитору (стаття 199 ЦК України).

У зв'язку з тим, що при уступці вимоги зміст зобов'язань за договором (контрактом) залишається незмінним, нерезидент-боржник вправі висувати до нового резидента-кредитора всі ті заперечення, які він мав проти первісного резидента-кредитора на момент одержання повідомлення про уступку вимоги (стаття 200 ЦК України.

Договір про уступку вимоги повинен відповідати всім вимогам, які пред'являються до угод. Уступка первісним резидентом-кредитором вимоги новому резиденту-кредитору є також угодою і тому, якщо угода - зовнішньоекономічний договір (контракт) між первісним резидентом-кредитором і нерезидентом-боржником укладена у письмовій формі, договір про уступку вимоги теж повинен бути вчинений в простій письмовій формі (стаття 202 ЦК України.

На підставі вищезазначеного, вважаємо, що передбачена цивільним законодавством України можливість здійснення уступки вимоги не протирічить чинному законодавству, зокрема Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", якщо право вимоги переходить до іншого резидента. Оскільки при уступці вимоги до нового резидента-кредитора право вимоги переходить у повному обсязі, то і відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями покладається на нього.