Щодо права на податкову знижку

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваше звернення щодо права на податкову знижку та в межах компетенції повідомляє таке.

Право платника податку на податкову знижку, підстави для її нарахування, перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, обмеження права на її нарахування визначені ст. 166 Кодексу.

Пунктом 166.1 ст. 166 Кодексу встановлено, що платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Відповідно до пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Кодексу платник податку має право включити до податкової знижки фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім'ї першого ступеня споріднення.

При цьому до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання) (пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Кодексу).

Слід зазначити, що відповідно до пп. 166.4.2 п. 166.4 ст. 166 Кодексу загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Кодексу.

При цьому податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту - фізичній особі, яка через свої релігійні переконання відмовилась від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний контролюючий орган і має про це відмітку у паспорті (пп. 166.4.1 п. 166.4 ст. 166 Кодексу).

Отже, нормою пп. 166.4.1 п. 166.4 ст. 166 Кодексу встановлено, що право на податкову знижку поширюється на платника податку - резидента.

Поняття "резидент" та умови набуття платником податку статусу податкового резидента України визначені пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, яким, зокрема, зазначено, що фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

При цьому у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні (пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Відповідно до міжнародних норм при визначенні центру життєвих інтересів доцільно враховувати в сукупності сімейні, соціальні зв'язки, політичну, культурну чи іншу діяльність, місцезнаходження роботи та/або бізнесу.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року N 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон N 3773), згідно з яким посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підстави для отримання посвідки на постійне проживання визначені в ст. 5 Закону N 3773.

Видана іноземцю на законних підставах посвідка на постійне проживання в Україні є лише дозволом на постійне проживання в Україні і не підтверджує факт проживання (постійного проживання) іноземця в Україні, тому не може бути документом, на підставі якого визначається резидентський статус платника податку в Україні.

Отже, іноземець має документально підтвердити факт свого проживання (перебування) на території України понад 183 днів протягом календарного року.

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (п. 1 ст. 16 Закону N 3773).

Відповідно до ст. 12 Закону України від 05 листопада 2009 року N 1710-VI "Про прикордонний контроль" (далі - Закон N 1710) відмітка про перетинання державного кордону проставляється у паспортних документах іноземців, осіб без громадянства, імміграційних картках іноземців, осіб без громадянства, якщо в їх паспортних документах не передбачено сторінок для відміток про перетинання державного кордону, інших документах у випадках, передбачених законодавством.

Враховуючи вищевикладене, документами, які підтверджують перебування іноземної особи на митній території України понад 183 календарні дні є паспортний документ та/або імміграційна картка, довідка з прикордонної служби, а також документи, на підставі яких особа тимчасово (постійно) проживає на території України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.