Щодо розяснення окремих положень Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України

З набранням чинності постанови Правління Національного банку України від 12.12.2002 N 502 "Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України" (далі - Інструкція) надаємо роз'яснення щодо окремих її положень.

1. Щодо необхідності погодження в територіальному управлінні Національного банку України (далі - територіальне управління) агентських угод, укладених між уповноваженими банками та юридичними особами, які отримали дозвіл на право відкриття пунктів обміну валюти до набрання чинності Інструкцією (пункт 2.6 Інструкції.

Вимога Інструкції щодо обов'язковості погодження агентських угод застосовується лише до тих угод, які укладаються банками (фінансовими установами) починаючи з дати набрання нею чинності. Агентські угоди, укладені до 16 березня 2003 року, погодженню, в порядку, визначеному п. 2.6 Інструкції, не підлягають. При реєстрації за цими угодами нових пунктів обміну валюти, банки не подають як копію самої угоди, так і висновку територіального управління про погодження агентської угоди, але в заяві, яка подається, робиться відмітка про те, що копія угоди між банком та агентом була надана раніше.

2. Щодо порядку реєстрації пунктів обміну валюти (пункт 2.8 Інструкції).

Норми цієї Інструкції щодо порядку реєстрації пунктів обміну валюти застосовуються до тих пунктів обміну валюти, що відкриваються після набуття чинності цією Інструкцією.

Перереєстрація свідоцтв (довідок) пунктів обміну валюти, зареєстрованих територіальними управліннями на момент набуття чинності Інструкцією (тобто до 16 березня 2003 року), не здійснюється.

3. Щодо прийняття банком (фінансовою установою) рішення про припинення роботи пункту обміну валюти (пункт 2.15 Інструкції.

Вимоги цього пункту застосовуються при прийнятті банком (фінансовою установою) рішення про повне припинення роботи (остаточне закриття) пункту обміну валюти, а не тимчасове призупинення його роботи у зв'язку із проведенням ремонту тощо.

Що стосується закриття пунктів обміну валюти агентів, то вимоги пункту 2.15 Інструкції розповсюджуються тільки у випадку досягнення домовленості сторін про дострокове розірвання агентської угоди. У разі відсутності домовленості сторін розірвання агентської угоди здійснюється в порядку встановленому чинним законодавством.

4. Щодо встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют у пунктах обміну валюти, які розташовані за однією адресою (пункт 3.2 Інструкції).

У пунктах обміну валюти одного банку (фінансової установи), які розташовані за однією адресою і час роботи яких протягом робочого дня співпадає, встановлюються однакові значення курсів купівлі та продажу іноземних валют на цей час.

У пунктах обміну валюти різних банків, розташованих за однією адресою, в один і той самий час протягом робочого дня значення курсів купівлі та продажу іноземних валют можуть бути різними.

5. Щодо можливості зміни курсів купівлі та продажу іноземних валют в пунктах обміну валюти протягом робочого дня (пункт 3.4 Інструкції).

Якщо пункт обміну валюти працює не більше 8 годин на добу, то встановлені на початку робочого дня курси купівлі та продажу іноземних валют, зміні не підлягають. Також у разі якщо операційний день касира перевищує 8 годин, встановлені курси валют не можуть бути змінені. Слід наголосити, що сертифіковані комп'ютерні системи для пунктів обміну валюти не дозволяють вносити нові значення курсів іноземних валют протягом робочої зміни касира.

Курси купівлі-продажу іноземних валют можуть змінюватися протягом робочого дня в пунктах обміну валюти, що працюють у 2-3 зміни, лише за умови зміни касирів після закінчення встановленого робочого часу (з початком роботи іншого касира).

6. Щодо обладнання пунктів обміну валюти технічними засобами для визначення справжності банкнот іноземних держав та дорожніх чеків (додаток 1 до Інструкції).

У кожному пункті обміну валюти, незалежно від дати його реєстрації в територіальному управлінні, має бути один або декілька технічних засобів для визначення справжності банкнот іноземних держав та дорожніх чеків, рекомендований перелік яких наведений у додатку 1 до Інструкції.

7. Щодо пункту 4.23 Інструкції про внесення змін до форм реєстрів при здійсненні валютно-обмінних операцій та ведення журналу використання реєстраторів розрахункових операцій в пункті обміну валюти (далі - журнал використання РРО).

Зазначаємо, що до 1 липня 2003 року операції в пунктах обміну валюти здійснюються на сертифікованих комп'ютерних системах, включених до Реєстру комп'ютерних систем для пунктів обміну валюти, без внесення змін у форми реєстрів та квитанцій, які роздруковуються цими комп'ютерними системами.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО), що застосовуються для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, встановлюється Державною податковою адміністрацією України за погодженням з Національним банком України. На сьогодні залишається чинним Тимчасове положення про порядок реєстрації та використання сертифікованих комп'ютерних систем для пункту обміну валюти (затверджене Головною державною податковою інспекцією України 30.08.96 за N 16-414/10-5801 і погоджене Національним банком України 29.08.96 за N 13-134/1368-4922. Отже, до моменту встановлення Державною податковою адміністрацією України нового порядку реєстрації, опломбування та застосування РРО для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземних валют у пунктах обміну валюти, уповноважені банки можуть користуватися "Журналом використання комп'ютерної системи у пункті обміну валюти", показники якого не суперечать "Журналу використання РРО в пункті обміну валюти" (додаток 12 до Інструкції. Структура журналу та номери сторінок, на яких розміщуються форми реєстрів валютно-обмінних операцій в цьому журналі, банки визначають самостійно.

8. Щодо розміщення у касах банків та у пунктах обміну валюти інформації про здійснення валютно-обмінних операцій (пункти 4.6, 4.7 Інструкції).

Наголошуємо, що в Інструкції наведений перелік основної інформації для клієнтів про здійснення валютно-обмінних операцій в касі банку (фінансової установи) та у пункті обміну валюти.

Банк (фінансова установа) самостійно приймає рішення про розміщення додаткової інформації щодо порядку роботи каси та пункту обміну валюти, яка не суперечить цій Інструкції.

В залежності від територіального місцезнаходження каси банку (фінансової установи) та пунктів обміну валюти, банк (фінансова установа) самостійно визначає на яких іноземних мовах висвітлюється інформація стосовно повідомлення клієнтів-нерезидентів про порядок зворотного обміну невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту.

9. Щодо забезпечення пунктів обміну валюти авансами в готівковій національній та іноземній валюті (пункт 4.15 Інструкції).

Сумки з авансами для кожного касира пункту обміну валюти на вихідні і святкові дні формуються окремо на кожен день роботи або за рішенням керівника банку на ці дні формується одна сумка. Слід зазначити, що нормативно-правовими актами Національного банку України не заборонено залишати в окремому сейфі, встановленому в касовому вузлі, отримані на вихідні дні сумки з авансами для касирів пунктів обміну валюти.

Порядок забезпечення пунктів обміну валюти, що працюють на підставі укладених з банками агентських угод, цінностями, порядок підкріплення та інкасації (перевезення) коштів і умови видачі коштів банку під звіт касирам цих пунктів обміну визначається в агентських угодах, укладених уповноваженими банками з юридичними особами.

10. Щодо з'ясування касиром резидентності фізичних осіб (пункт 6.1 Інструкції).

Оскільки при здійсненні валютно-обмінних операцій на суму, що не перевищує еквівалент 10 000 євро, ідентифікація фізичних осіб не проводиться, то резидентність осіб, які мають намір здійснити таку операцію, може бути з'ясована касирами кас банків (фінансових установ) та касирами пунктів обміну валюти як усно, так і шляхом ознайомлення із паспортом особи, який вона може надати за власним бажанням.

Якщо фізична особа приховує інформацію про свою резидентність, то банк не несе за це відповідальності.

11. Щодо можливості приймання на інкасо банкнот іноземних держав з одночасним відшкодуванням вартості цих банкнот.

Оскільки зазначена операція пов'язана з певним ризиком для банку, то банк самостійно приймає рішення щодо часу відшкодування клієнту коштів за прийнятими на інкасо банкнотами іноземних держав.

Операції з приймання на інкасо банкнот іноземних держав здійснюються з обов'язковим оформленням таких документів: заяви про приймання до сплати на інкасо банкнот іноземних держав, квитанції за формою N 377-і та реєстру приймання на інкасо банкнот іноземних держав.