Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Бєрнєвіка Івана Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Мельника Миколи Івановича - головуючого, доповідача,

Саса Сергія Володимировича,

Шевчука Станіслава Володимировича,

розглянула питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Бєрнєвіка Івана Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Мельника М.І. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Бєрнєвік І.В. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо перевірки на відповідність частині третій статті 22, частині другій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України пункту 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами (далі - Закон), відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Із аналізу конституційної скарги та долучених до неї матеріалів випливає, що 13 березня 2017 року Бєрнєвік І.В. звернувся до Одеського обласного військового комісаріату із заявою, в якій просив порушити клопотання перед Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія), про здійснення йому доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною з III на II групу інвалідності. Одеський обласний військовий комісаріат 17 березня 2017 року зазначену заяву направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України разом із відповідними документами, вказавши, що Бєрнєвік І.В. не має права на цю виплату. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Комісія на підставі пункту 4 статті 16-3 Закону та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 зі змінами, відмовила Бєрнєвіку І.В. у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги як особі, група інвалідності якої змінилася. Про це зазначено в пункті 24 Протоколу Комісії від 19 травня 2017 року № 50: "...полковнику в запасі Бєрнєвік І.В., звільненому 31.12.10р., якому згідно довідкою МСЕК серії 2-18 ОД №072689 від 07.02.2011 року первинно встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та під час повторного огляду з довідкою МСЕК серії 10 ААВ №718802 від 05.02.2014р змінено на 2 групу інвалідності внаслідок зазначеної причини, допомога у зв'язку встановленням 3 групи інвалідності виплачена в сумі 139 652, 10 грн. Зміна з 3 групи інвалідності на 2 відбулась понад дворічний термін".

Вважаючи вказане рішення Комісії незаконним, Бєрнєвік І.В. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо непризначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; визнання незаконним та скасування пункту 24 Протоколу Комісії від 19 травня 2017 року № 50 щодо відмови у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності за захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та щодо зобов'язання Міністерства оборони України вчинити певні дії.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 2 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, відмовив у задоволенні позову Бєрнєвіка І.В. на тій підставі, що на дату звернення позивача із заявою сплинув встановлений пунктом 8 статті 16-3 Закону трирічний строк для реалізації його права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом. У зв'язку з цим дії Міністерства оборони України щодо відмови Бєрнєвіку І.В. у виплаті одноразової грошової допомоги суди першої та апеляційної інстанцій визнали правомірними.

Верховний Суд ухвалою від 20 серпня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Бєрнєвіка І.В.

Автор клопотання стверджує, що оспорюване положення Закону "є неконституційним та таким, що не відповідає вимогам статей 22 та 46 Конституції України, щодо недопущення звуження змісту та обсягу прав і свобод громадян при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів та права на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, відповідно".

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України виходить з такого.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі зазначаються обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону; відомості про документи і матеріали, на які посилається суб'єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів; перелік документів і матеріалів, що додаються (пункти 6, 7, 8 частини другої статті 55); конституційна скарга вважається прийнятною, зокрема, за умов її відповідності вимогам, передбаченим статтями 55, 56 цього закону (абзац перший частини першої статті 77).

Стверджуючи про невідповідність пункту 8 статті 16-3 Закону частині третій статті 22, частині другій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, суб'єкт права на конституційну скаргу не навів аргументів щодо скасування чи звуження оспорюваним положенням Закону його права на соціальний захист, передбаченого статтею 46 Основного Закону України, щодо порушення вимог стосовно недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також обмеження таких прав і свобод (частина третя статті 22, частина перша статті 64 Конституції України). Бєрнєвік І.В. обмежився цитуванням змісту оспорюваного положення Закону та положень Закону у редакціях до 1 січня 2007 року та з 1 січня 2014 року, Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також рішень Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини. Однак таке цитування без аргументації невідповідності Конституції України оспорюваних положень закону не є обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності (ухвали Конституційного Суду України від 27 грудня 2011 року № 66-у/2011, від 8 липня 2015 року № 29-у/2015, від 21 грудня 2017 року № 13-у/2017, ухвали Великої палати Конституційного Суду України від 24 травня 2018 року № 23-у/2018, від 24 травня 2018 року № 24-у/2018, від 31 травня 2018 року № 27-у/2018, від 7 червня 2018 року № 34-у/2018).

Наголошуючи на неконституціності пункту 8 статті 16-3 Закону, автор клопотання вважає, що "прийняттям пункту 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII, законодавець обмежив в часі гарантоване Конституцією України право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, що протирічить вимогам статей 22 та 64 Конституції України". Отже, суб'єкт права на конституційну скаргу фактично висловлює незгоду із законодавчим регулюванням строку реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону, що не може вважатися належним обґрунтуванням неконституційності оспорюваних положень Закону в контексті вимог пункту 6 частини другої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Крім того, автор клопотання стверджує, що пункт 8 статті 16-3 Закону не узгоджується з частиною другою його статті 1 - 2, проте це не може вважатися належним обґрунтуванням тверджень щодо невідповідності Конституції України оспорюваних положень закону.

Бєрнєвік І.В. не надав копій усіх документів і матеріалів, на які посилається, а також не вказав їх у переліку, що додається до конституційної скарги.

Отже, конституційна скарга не відповідає вимогам пунктів 6, 7, 8 частини другої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України", що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 151-1, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 37, 50, 55, 56, 58, 61, 62, 77, 86 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідно до § 45, § 56 Регламенту Конституційного Суду України Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Бєрнєвіка Івана Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами на підставі пункту 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" -неприйнятність конституційної скарги.

2. Ця Ухвала є остаточною.