Щодо практичного застосування норм законодавства з питання орендної плати за земельну ділянку

Державна фіскальна служба Україна, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - ПКУ), розглянула Ваше звернення щодо практичного застосування норм законодавства з питання орендної плати за земельну ділянку та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Договірні відносини щодо користування земельними ділянками визначаються цивільно-правовими угодами, зміст та порядок укладення яких регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. N 2768-ІІІ, зі змінами та доповненнями та Цивільним кодексом України.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ).

Отже, фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку, які уклали договори оренди землі з органами місцевого самоврядування, є платниками орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.