Щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та земельного податку фізичною особою

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула звернення щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та земельного податку фізичною особою і в межах компетенції повідомляє.

Договірні відносини щодо користування земельними ділянками визначаються цивільно-правовими угодами, зміст та порядок укладення яких регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗКУ) та Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ).

Відповідно до розділу III ЗКУ одним із видів прав на землю є право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 401 ЦКУ передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (п. 3 ст. 403 ЦКУ).

Також п. 3 ст. 101 ЗКУ передбачено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Щодо сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу, отриманого платником податку - фізичною особою за договором про встановлення земельного сервітуту

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім доходів, визначених ст. 165 ПКУ (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Крім того, вказані доходи є об'єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.

Так, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену в ст. 167 ПКУ та ставку військового збору 1,5 відс., встановлену пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).

Враховуючи зазначене, дохід, отриманий платником податку - фізичною особою за договором про встановлення земельного сервітуту включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, без застосування коефіцієнту. При цьому юридична особа повинна виконати всі функції податкового агента, визначені ПКУ.

Щодо сплати земельного податку фізичними особами

Плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 270, 288 ПКУ).

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок та постійні землекористувачі (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269 ПКУ). Платниками орендної плати є орендарі земельних ділянок комунальної або державної власності (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).

Суб'єкти права постійного користування земельними ділянками визначені ст. 92 ЗКУ.

Встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку комунальної власності не призводить до виникнення об'єкта оподаткування платою за землю у розумінні пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14, п. 288.2 ст. 288 ПКУ, ст. 92 ЗКУ.

Отже, платниками земельного податку є власники та постійні користувачі земельних ділянок. Якщо земельні ділянки, щодо яких встановлені земельні сервітути, є державною або комунальною власністю та знаходяться у оренді, то платниками орендної плати є орендарі земельних ділянок.

Разом з тим питання компенсації власнику земель суми земельного податку (орендарю - суми орендної плати) та інших втрат, пов'язаних із встановленням земельного сервітуту, регулюється в межах ПКУ та ЗКУ.

Щодо сплати земельного податку юридичною особою за рахунок власніх коштів

Згідно з пп. 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПКУ платник податків зобов'язаній сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПКУ (п. 36.1 ст. 36 ПКУ).

Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором (п. 36.2 ст. 36 ПКУ).

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (п. 36.4 ст. 36 ПКУ).

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених ПКУ або законами з питань митної справи (п. 36.5 ст. 36 ПКУ).

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПКУ).

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (п. 38.2 ст. 38 ПКУ).

Крім того, згідно з п. 87.7 ст. 87 ПКУ забороняється будь-яка уступка грошового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам.

Таким чином, сплата податку або збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом або представником платника податку.

При цьому відповідно до ст. 19 ПКУ платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.