Щодо визнання дебіторської заборгованості безнадійною та застосування податкових різниць

Державна податкова служба України розглянула звернення ТОВ '...' (далі - ТОВ) щодо визнання дебіторської заборгованості безнадійною та застосування податкових різниць та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ є власником цінних паперів (простих векселів), які були придбані по договору купівлі-продажу. Строк пред'явлення цінних паперів до погашення припадає на 2025 рік. ТОВ стало відомо, що відносно емітента цінних паперів відкрито провадження у справі про банкрутство, у зв'язку з чим підприємством було нараховано резерв сумнівних боргів. Відповідно до отриманої інформації, стосовно емітента цінних паперів винесено постанову про визнання його банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство (далі по тексту - постанова), якою встановлено, що для боржника - емітента цінних паперів строк виконання всіх грошових зобов'язань настав датою винесення постанови.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого питання:

на дату якої події дебіторська заборгованість відповідає критерію безнадійної відповідно до пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу та відповідно в якому податковому періоді ТОВ має право відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу здійснити коригування фінансового результату до оподаткування?

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

У разі відповідності заборгованості одній з ознак, наведених у пп. 14.1.11 п. 14.1. ст. 14 Кодексу, така заборгованість визнаватиметься безнадійною.

Заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією, є безнадійною заборгованістю (пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до частини першої ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс з процедур банкрутства) банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно до Закону України "Про страхування" або Закону України "Про кредитні спілки".

Боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Згідно з частиною третьою ст. 49 Кодексу з процедур банкрутства у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень:

ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом;

ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом;

постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої ст. 58 Кодексу з процедур банкрутства у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Згідно з частиною першою ст. 59 Кодексу з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;

у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом;

скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Таким чином, підставою для визнання заборгованості боржника, визнаного банкрутом, безнадійною відповідно до вимог пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є постанова про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

У разі наявності дебіторської заборгованості, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником, платник формує резерв сумнівних боргів.

При формуванні резерву сумнівних боргів, а також списанні за його рахунок безнадійної дебіторської заборгованості п. 139.2 ст. 139 Кодексу встановлено податкові різниці для коригування фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).

Згідно з пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Отже, у періоді, на який припадає дата ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, платник зменшує фінансовий результат до оподаткування відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу на суму списаної дебіторської заборгованості, у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів, як такої, що відповідає ознакам пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Водночас фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).