Щодо застосування пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України при нарахуванні роялті на користь нерезидентів

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо застосування пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) при нарахуванні роялті на користь нерезидентів, та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє.

Визначення роялті наведено у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, зокрема за будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги).

Відповідно до пп. 134.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

До податкових різниць, які коригують фінансовий результат до оподаткування, належать різниці за операціями з нерезидентами, пов'язаними з витратами по нарахуванню роялті на їх користь.

Так, згідно з пп. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат оподаткування податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу) на користь нерезидента (у тому числі нерезидента, зареєстрованого у державах (на територіях), зазначених у пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному (крім суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки", відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

Згідно з частини четвертої пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат до нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь, зокрема, нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є.

Отже, якщо роялті нараховуються на користь нерезидента, то коригування фінансового результату здійснюється з урахуванням вимог підпунктів 140.5.6 та пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

При цьому Кодекс не визначає документа та органу, який має видавати документ для підтвердження неоподаткування сум роялті у державі, резидентом якої є нерезидент, на користь якого сплачуються такі суми. Водночас з урахуванням п. 103.5 ст. 103 Кодексу, ДПС рекомендує платникам податків отримувати від контрагента документ, що видається фінансовим (податковим) органом відповідної країни, за формою, затвердженою згідно із законодавствсм цієї країни. Такий документ повинен бути належним чином легалізований та перекладений відповідно до законодавства України.

Зазначена рекомендація не обмежує платника податків у самостійному виборі способу та форми отримання інформації про те, що нерезидент не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.